Новгородська область Новгоро дська о бласть рос Новгоро дская о бласть суб єкт Російської Федерації розташований на півн

Новгоро́дська о́бласть (рос. Новгоро́дская о́бласть) — суб'єкт Російської Федерації, розташований на північному заході європейської частини країни. Відноситься до Північно-Західного федерального округу. Адміністративний центр — Великий Новгород (225 тис. мешканців). Муніципальний устрій станом на 2021 рік: 1 міський округ, 4 муніципальних округи, 17 муніципальних районів, в складі яких 17 міських і 81 сільське поселення^[⇨]. Область розташована в помірних широтах, в лісовій зоні, на північному заході Східноєвропейської рівнини, у межах Приільменської низовини і Валдайської височини. Площа — 54 501 км², вдвічі більша за площу Запорізької області України, шоста за розмірами у федеральному окрузі. Межує із Псковською, Тверською, Вологодською та Ленінградською областями Росії^[⇨]. Населення — 592 415 осіб, станом на 2021 рік, що становить приблизно ⅔ від населення Чернівецької, найменшої області України. Населяють область переважно росіяни, що сповідують православну віру і є прихожанами Російської православної церкви (РПЦ)^[⇨]. Область була утворена 5 липня 1944 року указом Президії Верховної ради СРСР. У Російській імперії територію області займала Новгородська губернія, утворена 1727 року. Обласний центр — важливий історичний центр середньовічної державності східних слов'ян, один з центрів Київської Русі на «шляху з варяг у греки»^[⇨]. Економіка області представлена електронною, лісотехнічною та харчовою промисловістю; сільське господарство — молочно-м'ясним тваринництвом, зерновим рослинництвом і картоплярством^[⇨]. Важливий транспортний коридор між двома найбільшими містами Росії, Санкт-Петербургом й Московою, що лежать на північний захід і південний схід від області, відповідно^[⇨].

Новгородська область

рос. Новгородская область

Свято-Юр'євський монастир

Прапор Новгородської області

Герб Новгородської області

Країна

Росія

Фед. округ

Північно-західний

Адмін. устрій

21 район і 3 міста обласного підпорядкування

Адмін. центр

Великий Новгород

Глава

Нікітін Андрій Сергійович^d

Дата утворення

5 липня 1944

Оф. вебсайт

novreg.ru(рос.)

Географія

Координати

58°26′ пн. ш. 32°23′ сх. д. / 58.433° пн. ш. 32.383° сх. д. / 58.433; 32.383

Площа

54 501 км² ^(51-ше)

• внутр. вод

1,5 %

Рельєф

рівнинний

• найвища точка

Рижоха (296 м)

Часовий пояс

MSK (UTC+3)

Населення

Чисельність

592 415 ^(69-те) (2021)

Густота

11,6 осіб/км²

Етн. склад

Оф. мови

Великий Новгород, Стара Русса, Боровичі

Економіка

Економ. район

Північно-західний

ВРП

262,0 млрд руб. ^(60-те) (2018)

• на душу

434,2 тис. руб. (2018)

Коди

RU-NGR

49

53

(+7)89331

Карти

Новгородська область у Вікісховищі

Природа

Географічне розташування

Область розташована на північному-заході Європейської частини Росії, Східноєвропейській рівнині. Площа — 54 501 км². Вона приблизно дорівнює площі Харківської та Луганської областей України взятих разом, більша ніж площа таких євпропейських держав, як Бельгія, Естонія, Швейцарія. Це шоста за розмірами область Північно-Західного федерального округу. Територія області простягається з півночі на південь на 250 км (від 59°20' до 56°55' паралелі пн. ш.), із заходу на схід — 385 км (від 29°40' до 36°10' меридіану сх. ш.). Область на півночі межує з Ленінградською, на заході — Псковською, на північному сході — Вологодською та на півдні — Тверською областю Росії.

←	Ленінградська область	Вологодська область
Псковська область	Пн	↑
	Зх Новгородська область Сх
	Пд
↓	←	Тверська область

Геологія

Новгородська область лежить майже в центрі Східноєвропейської кристалічної платформи. Кристалічний фундамент (граніти, гнейси, сланці) залягає достатньо глибоко (800—2000 м), він перекритий потужним осадовим чохлом порід, з виходом на поверхню девонського (на заході) і кам'яновугільного періодів (на сході). Підніжжя Валдайської височини, що протяглося з південного заходу на північний схід, співпадає з тектонічним Крестцовським розломом, який окреслює тектонічну межу між Балтійським кристалічним щитом і Московською синеклізою. Важливий вплив на формування рельєфу території області здійснило останнє (Валдайське) заледеніння; відступаючий льодовик залишив по собі потужний шар льодовиково-моренних відкладів, ератичні валуни різного розміру, озерні ложа льодовикових озер.

На території області поширені нерудні корисні копалини, особливо багато будівельних матеріалів. Найціннішою енергетичною сировиною регіону є торф, який розроблявся на 641 ділянці. Найбільші його поклади поблизу селища Тьосово (до 3 м) на північному заході області, Тухун, що поряд із Боровичами. Торф використовували як паливо та органічне добриво в сільському господарстві, тепер здебільшого в садівництві та землеробстві закритого ґрунту, як ізоляційний матеріал та хімічна сировина. Найціннішими з нерудних копалин є пластичні вогнетривкі глини з яких легко виготовити різноманітні вогнетриви, здатні витримувати температури до 1750 °C. Вогнетриви мають значний попит в металургії та хімпромі. Значні поклади в Боровицькому та Любитинському районах, де їхні пласти перемежовують тонкі пласти бурого вугілля, видобування якого не має промислового значення. У регіоні поширені поклади будівельної глини, піску (включно з кварцовими), бокситів, вапняків (12 м чисті пласти в Угловці) та інші будівельні матеріали. Область багата на мінеральні (Солецький і Старорусський райони) і радонові джерела, лікувальні грязі (широко відомий з XIX століття курорт «Стара Русса»), сапропелі. За ступенем освоєння питних підземних мінеральних вод, область є лідером у Північно-Західному регіоні. В районі Любитіно та Валдая розроблялись поклади мінерального барвника — вохри.

З 2000-х років активно йде процес виявлення нових родовищ, планується геологічне вивчення ділянок надр з метою розвідки на нафту, алмази та марганцеві руди. Станом на 1 січня 2019 року в області розвідано і поставлено на державний баланс 196 родовищ твердих корисних копалин. З яких розробляються поклади будівельного піску й валунно-гравійно-піщана сировина (166 кар'єрів), вогнетривкі глини (3), цегляної і керамічної глини (3), скляної сировини (2), будівельного каміння (4), вапняку, включно з облицювальним (3), торфу (9), сапропелю (3), лікувальних грязей (1). Промислові родовища горючих сланців, бокситів, бурого вугілля, вогнетривких глин та мінеральних барвників не експлуатуються з економічних причин.

Рельєф

Більша частина території — рівнина, місцями заболочена. На заході сильно заболочена Приільменська низовина, на сході — північні відроги горбисто-моренної Валдайської височині (висота до 296 м, гора Рижоха поблизу озера Вельє, на південь від Валдая), яку Мстинська улоговина ділить у межах області на дві частини — горбисто-моренна Тихвинська гряда (до 280 м) на півночі та Валдайська гряда на півдні. Максимальна висота над рівнем моря — 296 м; мінімальна висота — 18 м; середні висоти від 50 до 200 м. На сході низовина підвищується і замикається Валдайським уступом, за яким розташована однойменна височина.

Важливий вплив на формування рельєфу території області в історичному минулому здійснило останнє заледеніння (Валдайське). Найкраще льодовиково-моренний рельєф зберігся на сході, де численні пагорби (ками) з відносною висотою до 50 м (в середньому 10-30 м), довгі піщано-гравійні гряди «хребти» (ози), піщані хвилясті наноси, вкриті сосновими борами (зандри); на заході — пласкі ділянки валунних суглинків. Ендогенні процеси поступово (зі швидкістю 2 мм на рік) понижають західну частину області. Сучасні екзогенні рельєфотворні чинники представлені еродуючою діяльністю річок, що сформували 1-2 річкові тераси в своїх долинах. Площинний змив і суффозія на схилах пагорбів поступово вирівнюють їх. На Валдаї у вапнякових відкладах поширені карстові процеси, утворення різних западин, полостей під землею — печер, понорів на шляху річок, в які вони зникають.

Приільменська низовина дуже рівнинна (перепад висот 18-50 м) з пониженням у центральній частині, яке займає улоговина озера Ільмень — найбільша водойма області, до якої вона знижується широкими утупами. Низовину дренують численні рівнинні річки, проте вона залишається достатньо заболоченою. Долини річок неглибокі, озерні береги невисокі, це призводить до значних затоплень під час весняної повіні. Лише південний берег озера Ільмень має відносні висоти до 16 м — Ільменський глинт. На схід рельєф стає більш горбистим і рядом терас (місцями до 100 м) Валдайського уступу він переходить у Валдайську височину з її мальовничими ландшафтами крутосхилих лісистих пагорбів, посеред боліт вузьких і довгих гряд озів, вигинів річок, місцями порожистих. На Валдаї найвищі точки області — Рижоха і Орєховка (288 м). Височина слугує головним вододілом на Східноєвропейській рівнині басейнів Атлантичного океану (Балтійське море) і області внутрішнього стоку Волги до Каспійського моря. На сході області, в районі Пестово незначну частину займає полого-хвиляста зандрова Молозька низина (100—150 м) із загальним похилом на схід, частина більшої Молозько-Шекснинської низовини.

Рельєф має значний вплив на господарську діяльність. Слабочленована заболочена західна частина Новгородської області потребує меліорації й покращення дренування. Кам'янисто-валунний ґрунт сільськогосподарських угідь Валдайської височини потребує розчистки, круті схили уражені ерозією дощових і талих вод, що потрібно враховувати під час закладення напрямків оранки.

Клімат

Новгородська область лежить в області помірного континентального клімату з чутливим циклональним впливом Атлантики (100—400 км від узбережжя Балтійського моря), тобто йому властиві риси як морського, так і континентального клімату. Кліматичні умови характеризуються помірною кількістю тепла, надлишком вологи, сезонними ритмами: прохолодною затяжною весною, не спекотним коротким літом, тривалою теплою осінню, м'якою зимою з регулярними відлигами. Річний радіаційний баланс — 32 ккал/см². Головна риса місцевої погоди — мінливість, що визначається характером циркуляції повітряних мас, вологих морських, що вільно надходять із західними вітрами, і сухих полярних, що їх так само вільно приносять арктичні антициклони з півночі. Чергування циклонів і антициклонів, морських і континентальних повітряних мас постійно створює нестійку погоду, часту зміну похолодань і потеплінь, сухої погоди і рясних затяжних опадів. Взимку превалюють південно-західні та південні вітри, влітку — західні та північні.

Середня річна температура повітря змінюється з південного заходу на північний схід від 4,9 до 2,4 °C. Середня температура найхолоднішого місяця (січня) -8..-10,5 °C, найтеплішого місяця (липня) +16..+18 °C. Влітку найтепліше на південному узбережжі Ільменя, найхолодніше на півночі на Тихвінській гряді; найтепліше взимку на заході, найхолодніше — в Боровичах (абсолютній рекорд -54 °C). Річна амплітуда температури повітря — 25..27 °C. Безморозний період триває 110—130 діб на півночі та 130—135 діб на півдні. Приморозки можливі будь-коли, навіть найтеплішого липня. В агрокліматичному відношенні сума середніх добових температур вище +10 °C (активна температура) 1800—2000° на південному заході, 1600—1700° на північному сході. Тому південно-західна частина регіону привабливіша для вирощування городини.

Річна сума атмосферних опадів — 600—800 мм, вона більша за річну випаровуваність (до 400 мм), на Валдаї їх трохи більше ніж на Приільменні. У теплий сезон (з квітня по жовтень) опадів випадає в 2 рази більше за холодний. Кількість опадів влітку найбільша, проте днів з дощем більше восени (переважно мряка), найменше навесні. Сніговий покрив лежить 120—150 днів, його потужність наростає з південного заходу на північний схід від 25 до 50 см. Зміна відлиг і морозів призводить до появи насту.

За радянських часів було створено дюжину метеорологічних станцій та 20 спостережних пунктів у Новгороді, Старій Руссі, Холмі, Волхові, Хвойній, Боровичах, Окуловці, Охонах, Валдаї та деінде.

Внутрішні води

Майже вся територія Новгородської області лежить у межах Ільмень-Волховського басейну, західна — верхів'я річки Луги — Балтійське море; невелика північно-східна частина відноситься до басейну Мологи, притоки Волги — басейн Каспійського моря. Загалом територією області протікає більше 1000 великих і малих річок. Найбільші річки: Волхов (224 км, 18,2 км³/рік), Мста (445 км), Ловать, Шелонь, Полість, Пола. Густота річкової мережі нерівномірна, більша на заході в низовині, менша на сході на височині. Територія відноситься до перезволожених, випаровуваність — 375 мм на рік, при річній кількості опадів більше 600 мм. Більшість річок мають слабко вироблені долини і невелику швидкість течії. На Валдайській височині більш глибокі долини, бистрини, багато порогів. За характером живлення річки відносяться до східноєвропейського типу зі сніговим, дощовим і ґрунтовим. Навесні повінь підвищує рівень води до 3 м на малих річках, до 6 м — на великих. Весняні витрати води становлять 40-60 % річного стоку. Влітку рівень поступово знижується, можливі дощові повіді. Восени новий підйом рівня. Взимку стійка межень, бо живлення обмежується лише ґрунтовими водами. З грудня по березень річки вкриваються кригою, за теплих зим і ранніх весен річки можуть скресати і в лютому, і зовсім не мати стійкого льодового покриву. Загалом річки північно-східної частини на 1 декаду довше вкриті кригою, ніж південно-західної. У липні середньомісячна температура води в річках підіймається до +19 °C. У басейні Мсти карстові річки з понорами (Понеретка).

1926 року на Волхові була зведена перша в СРСР гідроелектростанція — Волховська ГЕС імені В. І. Леніна. Свого часу річки широко використовувались для сплавляння лісу.

Новгородська область — озерний край, на території регіону більше 800 великих і маленьких озер. Великі озера: Ільмень (площа водної гладі змінюється від 610 до 2100 км²), Валдайське (глибина 60 м, одне з найглибших в області), Вельє, Велике, Мегліно, Боровино, Заозер'є, частково Селігер (Осташковське) та інші. До найбільшого озера області, озеро Ільмень впадає 52 річки (Мста, Шелонь, Ловать, Полість), а витікає одна — Волхов. Озерність східної частини області, де багато малих і середніх озерних улоговин лопастевидих та овально-округлих форм льодовикового походження, більша за північно-західну, де більший річковий дренаж і лежить найбільше озеро Ільмень. На півночі карстові озера (Городно, що влітку часто пересихає, Ямне, Сухе). Живлення озер відбувається за рахунок атмосферних опадів і ґрунтових вод, тому нижні рівні вод бувають влітку й взимку, вищі восени і навесні. Льодостав на озера з кінця листопада і по квітень. У неглибоких евтрофних озерах взимку буває замор риби через витрати кисню на окиснення органічних решток. Влітку більшість озер добре прогріваються (до +20 °C), води добре перемішуються. Більшість озер регіону досліджені слабо, деякі не мають власних назв.

Болота в області зустрічаються повсюдно і займають більше 10 % території, найбільше їх на Приільменській низовині. Найбільші масиви: Спаські мохи і Вішерські торф'яники в Маловішерському районі, Тигодські мохи і Тьосовські торф'яники в Новгородському, Полістовсько-Ловатьський масив на півдні. На вододілах верхові болота з потужним шаром торфу зі сфагнового моху; по долинах річок — низинні вільхові болота; перехідні болота заросли осокою і сфагнумом.

Ґрунти й рослинність

Материнськими породами для ґрунтів області є суглинки і глини, супіски і піски. Родючі ґрунти формуються за наявності вапнякових порід, що збагачують їх кальцієм? невеликого похилу рельєфу, що не дозволяє волозі застоюватись. На формування ґрунтів сильний вплив має вологий клімат, атмосферні опади сприяють промиванню ґрунтового профілю й виносу солей до нижніх горизонтів, так утворюються підзоли — найпоширеніші ґрунти регіону. Під хвойними лісами опаду менше, ґрунти бідні на органіку, під листяними лісами ґрунти родючиші. Сильнопідзолисті ґрунти (шар вимивання більший за 15 см) формуються під ялинниками на рівнинах, під лісами на схилах характерний білястий шар тонший. Під мішаними лісами формуються дерново-підзолисті ґрунти, що потребують вапнування та підживлення добривами. Найбільш родючі ґрунти регіону — дерново-карбонатні, що формуються на виходах вапняків або морені. Їхнім недоліком є щебенистість. Найбільше поширені на заході регіону. Болотні ґрунти з потужними шарами підстилки та глеєвим горизонтом формуються в умовах перезволоження, поширенні на Приільменській низовині та Молозькій низині. Під заболоченими лісами формуються перехідні болотно-підзолисті ґрунти. Шаруваті дерново-алювіальні ґрунти чорного кольору формуються під лучною рослинністю на річкових наносах зустрічають повсюдно в заплавах річок, найбільше — на Ільмені та Волхові. Вони використовуються під потреби городництва. На Валдайській височині спостерігається значна строкатість ґрунтового покриву, обумовлена різницею похилу та експозицією схилів; велика кількість ератичних валунів.

Область розташована в лісовій зоні (південна тайга і мішані ліси) і має підзолисті та болотисті ґрунти (на північному заході). Подекуди трапляються діброви, значні площі зайняті луками (заплави найбільших озер, дельти Мети і Ловаті) і торф'яними болотами.

На підвищеному сході в зоні тайги ялинові ліси на вологих ґрунтах, що поділяються на типи, в залежності від мохових асоціацій: зеленомошники на суглинистих ґрунтах з найкращим деревостоєм, довгомошники на опідзолених, сфагнові ялинники на заболочених. У зоні мішаних лісів з'являються дуб і липа, клен, в'яз, ясен, в підліску якого ростуть крушина, жимолость, ліщина, вовче лико, малина і смородина чорна, у трав'янистому ярусі — проліски, печіночниця, суниці, копитняк. У центрі та на сході області збереглися соснові ліси на пісках і супісках, що так само поділяються на типи, в залежності від мохів, як і ялинники: бори зелено-, довго- і біломошники, сфагнові. У підліску біломошників росте верес. Вторинні дрібнолистяні ліси з берези, вільхи та осини з'являються на місцях лісових пожеж, занедбаних сільськогосподарських угіддях, вітроламах. Дрібні ділянки широколистяних дібров (дуб, липа) збереглися в долинах Ловаті, Полометі, Мсти та Волхова. У лісах і на луках багато грибів — білий, груздь, сироїжка, вовнянка, підосиковик; лікарських трав — шипшина, папороть, конвалії, звіробій, цмин, м'ята, ромашка, кульбаба, буркун; медоносів — іван-чай, верес, липа; ягід — малина, брусниця, журавлина, чорниця.

На болотах росте береза і сосна, під пологом яких багно, мирт болотяний, верес, ягоди — чорниця, буяхи, морошка, журавлина. Верхові болота з потужним шаром торфу зі сфагну; низинні заросли вільхою, березою, сосною, травами (осока, пухівка), комишем і хвощем; перехідні — осокою і сфагнумом. Низинні болота — традиційне місце пасовищ і сінокосів.

Заплавні луки на алювіальних ґрунтах долин найбільших річок вкриті осокою і різнотрав'ям — головні сінокісні угіддя регіону. Суходольні луки на вододілах і згарищах менш продуктивні, швидко заростають чагарниками, використовуються більше як пасовища.

Земельний фонд області: ліси — 53 %, сільськогосподарські угіддя — 23 % (найбільше в Солецькому, Волотовському і Сатрорусському районах), болота, луки і чагарники — 20 %.

Тваринний світ

Ліси населяють різноманітні звіри східноєвропейської лісової зони: лісову підстилку — землерийка, миша лісова, кріт; нижній ярус — їжак, тхір, заєць-біляк, горностай, рись, лисиця, косуля європейська, кабан дикий, ведмідь та лось (який майже зникав у середині XX століття в області); верхній ярус — вивірка, куниця, літяга. На відкритих просторах лук і полів мешкають заєць-русак, полівка північна, миша польова, з лісу приходять лисиця, ласиця і горностай. Водно-болотні угіддя населяють видра, ондатра (завезена до області 1949 року), норка, бобер (завезений 1952 року), хохуля. За радянських часів було створено два звіророзплідника, де розводили чорнобурих лисиць, песців, норок, єнотовидих собак заради полювання і на хутро.

Серед лісових птахів помітні шишкар, дятел звичайний, підкоришник, снігур, повзик звичайний, синиця, тетерук, глушець, орябок; польових — жайворонок польовий, куріпка сіра, перепілка, лунь польовий; водоплавні — качки, гуси, лебеді; болотяні — бекас, гаршнеп, журавель, лелека білий, чайка; синантропні — грак, шпак, галка, ластівка, горобець, голуб сизий.

З плазунів та земноводних вологі місцини лісів і водно-болотних угідь населяють вуж, гадюка, ящірка, жаба трав'яна.

У річках і озерах водяться такі риби: лящ, окунь, щука, минь річковий, йорж, в'язь, білоочка (сопа), форель (на порожистих річках). В озері Ільмень водиться 40 видів риб, серед яких багато промислових, за що воно прозване «золотим дном». Були завезені нельма, сиг, рипус, вугор прісноводний. Штучно розводять коропів (Нікольський рибхоз Дем'янського району).

За минуле тисячоліття на території області людиною були винищені тур, росомаха, соболь, бобер, лось. Останні два види були завезені й розведені наново.

Стихійні лиха та екологічні проблеми

Серед стихійних лих, що можуть загрожувати населенню області, варто відзначити сезонні повіні, пізні весняні приморозки, шторми, випадіння граду, проходження смерчів і лісові пожежі, особливо на торф'яних болотах, що можуть спричиняти сильне задимлення і утворення смогу.

Охорона природи

Станом на 2019 рік на території області налічувалось 129 природних територій під особливою охороною загальною площею 397 тис. гектарів (7,3 % від загальної площі області). Серед об'єктів природно-заповідного фонду 3 федерального значення — державний природний заповідник «Рдейський», національний парк «Валдайський» і пам'ятка природи «Гай академіка Н. І. Железнова»; 127 об'єктів регіонального значення, серед яких 13 державних природних заказників (3 біологічних, 10 комплексних) і 112 пам'яток природи; 1 пам'ятка природи місцевого значення. Місцями туристичного тяжіння є Боровицькі пороги на Мсті та неподалік від них дендропарк на березі річки в селі Опеченський Посад.

Тисячолітнє використання спочатку підсічно-вогневого, пізніше трипільної сівозміни (яровина, озимина, пар) землеробства значно збідніло екосистеми регіону, широколистяні дубрави та хвойно-широколистяні ліси замінились на ділянки ріллі, які, після того як були облишені, перетворювались на малопродуктивні мішані, або заболочені хвойні ліси й березняки. Ліси вирубались заради потреб солеваріння та смолотоплення, вирублені «корабельні гаї» на потребу кораблебудування замінились дрібнолистяними породами та чагарниками. За радянських часів з одного боку велось лісорозведення (сосна, модрина), боротьба зі шкідниками лісу, з іншого — велись масовані торфорозробки, на потребу сільського господарства осушувались болота, які з часом перетворювались на закинуті невдобки. Проблемою залишається браконьєрство, включно з «узаконеним» високопосадовцями на територіях заповідних урочищ.

Історія

Прадавні часи

В епоху неоліту територію сучасної Новгородської області населяли племена культури ямково-гребінчастої кераміки. До епохи бронзи відносяться могильники фатьянівської культури. Споконвічним населенням новгородської землі були фіно-угорські племена, що залишили пам'ять про себе в гідронімії численних річок, струмків, озер та боліт.

Традиційно вважається, що у VI столітті на територію області прийшли племена кривичів, а у VIII столітті під час слов'янського заселення Східно-Європейської рівнини прийшло плем'я ільменських словен (культура новгородських сопок), ймовірно, з Південної Балтії (Північна Польща). Території області тісно пов'язана з унікальними артефактами середньовічного слов'янського письма на теренах Руси — берестяними грамотами. Одним з найдавніших слов'янських поселень Новгородської області став городок на Маяті, а також городища Георгій і Сергіїв городок на річці Веряжі в Приільменськім Поозер'ї, Холопій гордок на Волхові та селище на річці Прость. Розкопки селища на річці Прость виявили матеріали третьої чверті I тисячоліття, тобто найбільш ранні слов'янські старожитності у витоках Волхова, хронологічно більш ранні, ніж напластування в Старій Ладозі. Селище Прость було найбільшим неукріпленим поселенням раннього середньовіччя в Приільменні, можливо, було центром словенського Поозер'я.

Середньовіччя

У IX столітті Новгородська земля стає ядром зародження давньоруської (нормансько-слов'янської) держави. Територія сучасної Новгородської області згадується в давньоруських літописах під 862 роком як основна «п'ятина» слов'янського державного об'єднання Новгородська земля. На Волхові, поблизу його витоку з озера Ільмень закладається Рюрикове городище, яке стає княжою резиденцією перших руських правителів. Незабаром князь Олег робить похід на південь проти кривичів, спускається Дніпром до Києва у володіння хозар. 882 року столиця руської держави переміщується до Києва. Від цього року і по 1136 рік Новгородщина перебуває в складі Київської Русі. Новгород перетворюється на центр Новгородської землі, де формується особливий давньоновгородський діалект. Вже X століття новгородці піднімають антиварязьке повстання. Цією добою датується давньоруське Малишівське городище поблизу селища Любитино. Радіовуглецевий аналіз спилів дубових колод в Городні, знайдених на місці колишньої Пречистенської вежі Новгородського дитинця, дає дати 951±27 і 918±41 роки. Залишки мостового переходу, що перетинав русло Волхова між Нікольським собором на Ярославовому дворищі і втраченим собором Бориса і Гліба в Новгородському дитинці за 170 м від Великого моста вище за течією Волхова, мають датування близько 957 року. У Новгородській окрузі найбільш ранні скарби куфічних монет в Приільменні та Поволхов'ї з'являються приблизно під 860 роком. У Старої Руссі на П'ятницькому розкопі знайдені свідчення заселення цієї ділянки в IX столітті, а під час розкопок найвищої частини міста найбільш ранні шари датуються межею X—XI століть. На Троїцькому розкопі у шарах середини XI століття на знайдених п'ятиструнних гуслях є кириличний напис «Словіша».

980 року князь Володимир намагається заснувати загальноруський культ Перуна, тому створює у Новгороді язичницьке капище Перинь. Але вже 988 року Новгородська земля піддається насильницькому хрещенню — «Добриня хрестив мечем, а Путята вогонем». 989 році в місті зводять перший християнський храм з 13 маківками. 992 року засновується єпископська кафедра - першим новгородським єпископом став Іоаким Корсунянин.

На початку XI століття руський князь Ярослав Мудрий переніс свою резиденцію вниз за течією Волхова на Торг, що відбилося на зниженні інтенсивності життя на Рюриковому городищі. 1071 року, згідно «Повісті временних літ» згадується поява в Новгороді волхва, що збурив місцеве населення проти єпископа і християнської віри і якого вбив сокирою князь Гліб Святославич зі словами «А чи знаєш, що буде з тобою сьогодні?». В останній третині XI століття у зв'язку зі зменшенням князівської ролі збільшенням функцій новгородського посадника, князь змушений був знову перебратися з Новгорода на Рюрикове городище, залишивши за собою право на резиденцію в Новгороді.

1136 року, після втечі князя Всеволода Мстиславича з поля битви під Ждановою горою і його вигнання з міста, новгородці відновлюють давні громадські порядки у вигляді Новгородської республіки («Господин Великий Новгород») з правлячою олігархічною боярською верхівкою, де провідна роль належить народному самоврядуванню у формі віча, виконавчу владу здійснюють посадники.

Після серії неврожаїв 1220-х років архієпископа Арсенія вигнали з його палат, стався масовий відхід населення від церкви і нове повернення до язичництва і русалій, які повинні були краще забезпечити врожай, ніж молитви архієпископа. Новообернені на язичництво люди викупались в князя особливим податкомя «забожничем». На півтора-два століття русалії стали стійким елементом культурного життя в Новгороді. 1230 року через липневі морози і безперервні дощі до самої зими, які знищили врожай, місто вразив страшний голод. На початку грудня на вулицях Новгорода валялися трупи містян, що їх гризли собаки, бо в людей не було сил ховати померлих: «инии простая чадь резаху люди живые и ядяху, а инии мёртвые мяса и трупие обрезаече ядяху, а другие конину, псину, кошки». Наступного року в місті вирувала страшенна пожежа — «Яко по воді вогонь горяше. Ходячи чрезъ Вълхово», втікаючи від якої люди стрибали у Волхов, де багато з них потонуло. Пожежа зруйнувала останні запаси продовольства. Літописець писав, що «Новгород вже скінчився». Дізнавшись про такі події, німецькі купці доставили жито і борошно, тим самим врятувавши новгородців — «прибегоша Немьци и-за-мория с житом и мукою и створиша много добра».

Упрожовж 1236—1259 років із перервами в Новгороді княжив Олександр Ярославич, боронив православну віру від Лівонського ордену, за що був пізніше канонізований. Тісно зійшовшись із знаттю монгольської держави, використовував її війська (Неврюєва рать) заради зміцнення своєї влади і у боротьбі із братами (Андрієм і Ярославом) за великокняжий престол. 1251 року уклав договір з норвезьким королем Хаконом IV Старим щодо розмежувань території збору данини з карелів і саамів, 1254 року підписано «Розмежувальну грамоту», що встановила кордони Новогорода і Норвезького королівства у Карелії. 1260 року відбувся похід литовського князя Міндовга на Лівонію і укладання наступного року між Великим князівством Литовським і Новгородом військового союзу.

1348 року було укладено Болотовську угоду, згідно якої давній торговельний суперник Новгорода автономне місто Псков ставало повністю незалежною Псковською республікою.

Близько 1416 року в Новгороді була проведена найважливіша державна реформа, представники боярських сімейств були обрані посадник і тисячацькими і утворили Раду панів, яку за значенням і виглядом цілком можна уподібнити Венеційському сенату. Тобто загальнонародна республіка перетворювалася на кастову, олігархічну державу. Під 1446 роком літописець повідомляє, що останні десять років в Новгороді і у волості була дорожнеча і нестача хліба.

Великий Новгород підтримував із Ганзою (торговим союзом німецьких міст) тісні торговельні стосунки, тут була одна з найбільших «контор» (нім. Kontor) — Готський (Гетенхоф) і Німецький двори (Петерхоф). З другої половини XV століття намітився занепад Ганзи, що сильно вплинуло і на долю Новгорода, підірвало економічну міць його незалежності.

Нова доба

Новгородський намісник Михайло Олелькович у березні 1471 року залишив Новгород та від'їхав на княжіння до Києва. Новгородські бояри на чолі з Марфою Борецькою та за підтримки Шуйських виступили за зближення з Литвою та вихід з-під московської протекції, закріпленою Яжелбицьким миром 1456 року. Великий московський князь Іван III Васильович ухвалив рішення організовувати релігійний «хрестовий похід» на Новгород. 14 липня 1471 року московське військо завдає поразки новгородському ополченню під час Шелонської битви. Новгородський посадник Дмитро Борецький захоплений і обезголовлений за наказом московського царя Івана Васильовича. 1478 року Новгородська земля, як і Велике князівство Тверське, була підкорена Великим князівством Московським зі збереженням її п'ятин. Після чого великий князь московський Іван III почав титулуватись «государем і великим князем всієї Русі». Вічевий дзвін був відвезений до Москви.

Через рік по тому, новгородці спробували відновити традиційні звичаї. У відповідь Іван III вчинив круту розправу. Владика Феофіл був заарештований, відправлений до Москви і заточений в Чудовому монастирі. Багато бояр було страчено, ще більше переселено до московських земель, а на їхні землі переселені московські служиві люди. Іван III виселив з Новгорода німецьких купців, що, разом зі знищенням знаті, повністю зруйнувало торгівлю із Заходом. Водночас, як зазначає російський історик Василь Ключевський: «Нижчі люди новгородські, смерди і половники, були позбавлені боярського гніту; з них були утворені селянські податкові громади на московський зразок. Загалом, їх становище покращилося, тому їм не було про що шкодувати за новгородською старовиною».

У XV столітті Литовсько-Руське князівство намагалось підкорити Новгород, Псков, Твер, вимагало так звану «Ржевську данину» результатом чого стали Російсько-литовські війни.

1565 року цар Іван Грозний розділив свою державу на опричнину і земщину, Новгородські землі потрапили до першої, а Софійська сторона міста до другої. Цар власноруч із своїм військом взимку 1569—1570 років здійснив погром міста, який тривав 1,5 місяця, людей тисячами катували і топили у Волхові, майно церков, монастирів і купців було пограбоване. На кінець XVI століття припадає Поруха, спричинена Лівонською війною.

Під час Смути, після підписання Виборзького трактату до Новгорода 1609 року прибуває шведський допоміжний корпус під командуванням Якоба Делагарді та Еверта Горна, який разом з військами під командуванням князя Михайла Скопина-Шуйського бере участь у боротьбі проти прихильників Лжедмитра II. 16 липня 1611 року Новгород був зайнятий шведським військом, московський воєвода Василь Бутурлін покинув місто. Був підписаний договір, згідно з яким шведський король оголошувався протектором Росії, а його син Карл Філіп ставав московським царем і Новгородським великим князем. Формально Новгород на нетривалий час відновив свою незалежність, поки за рішенням Столбовського миру після московсько-шведської війни не був 1617 року повернутий Москві.

Після церковного розколу і гонінь на старообрядців значна частина населення Новгородської землі емігрувала да Речи Посполитої і в східно-балтійські володіння Швеції. Під час Північної війни Росія отримала вихід до Балтійського моря, а на знову завойованих землях Інгрії була заснована нова столиця Санкт-Петербург, через що Новгородська земля стала перетворюватися на провінцію. За часів Російській імперії територія області від 1708 року входила до складу Інгерманландської губернії, пізніше, 1727 року виділена в окрему Новгородську (1727) із центром у Великому Новгороді.

1831 року на Новгородській земля спалахнув холерний бунт, піднятий військовими поселенцями.

Новітня доба

1917 року населення Новгородської губернії підтримало Російську революцію. 1918 року 5 північно-східних повітів (Білозерський, Кирилівський, Тихвинський, Устюженський і Череповецький), більша частина території Новгородської губернії увійшли до складу Череповецької губернії, але вже 1926 року обидві губернії увійшли до складу Північно-Західної області. 1 серпня 1927 року Північно-західна область була перейменована на Ленінградську. Губернії були скасовані, а територія сучасної області увійшла до складу Новгородського, Боровицького і західної частини Череповецького округів Ленінградської області. Територія сучасного Холмського району — до складу Великолукского округу. Через 3 роки, З липня 1930 року окружний поділ було замінено на районний, а Новгород і Боровичі стали містами обласного підпорядкування Ленінградському виконкому.

19 серпня 1941 року під час німецько-радянської війни більша частина області була окупована військами Третього рейху. Окупація Новгородської області тривала 2,5 роки, до 20 січня 1944 року, коли під час Ленінградсько-Новгородської і Новгородсько-Лузької наступальних операцій Новгород був звільнений військами 59-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Івана Коровникова. Зруйноване війною господарство і житловий фонд, 2227 населених пунктів, 288 промислових підприємств відновлювали довго, регіон був не в пріоритеті радянської влади, довоєнні показники промислового виробництва вдалося досягти лише 1953 року.

5 липня 1944 року з окремих районів Ленінградської і Калінінської областей та міст обласного підпорядкування Новгород, Боровичі і Стара Русса указом Президії Верховної ради СРСР було утворено Новгородську область РРФСР у складі 27 районів і 3 міст обласного підпорядкування. 22 серпня 1944 року Холмський район був переданий до складу Великолуцької області (перебував у її складі до 1958 року). Белебелковський, Дрегельський, Залуцький, Личаківський, Мстинський, Опеченський, Полавський, Уторгоський райони ліквідовані в процесі укрупнення територій інших районів. Молвотицький район перетворено на Маревський. 1956 року зі складу Дрегельского району до Бокситогорського району Ленінградської області були передані Дмитровська і Мозолевська сільради.

У серпні 1959 року було проведено урочисте святкування 1100-річчя Новгорода. 16 лютого 1967 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Новгородська область була нагороджена орденом Леніна.

Адміністративно-територіальний устрій

Великий
Новгород

Батецький

Боровицький

Дем'янський

Крестецький

Марьовський

Мошенський

Новгородський

Окуловський

Парфінський

Солецький

Старорусський

Хвойнинський

Чудовський

Шимський

Валдайський

Волотовський

Любитинський

Маловішерський

Пестовський

Поддорський

Холмський

Адміністративно-територіальний устрій Новгородської області затверджено в Статуті області та Законом «Про адміністративно-територіальний устрій Новгородської області». У складі Новгородської області:

3 міста обласного значення (Боровичі, Великий Новгород, Стара Русса)
21 район, з яких:
- 7 міст районного значення (Валдай, Мала Вішера, Окуловка, Пестово, Сольці, Холм, Чудово),
- 112 поселень,
- інші сільські населені пункти.

Згідно державного устрою суб'єкта федерації, в межах адміністративно-територіальних одиниць Новгородської області було затверджено 142 муніципальні утворення, з яких на кінець 2020 року існувало 120. У березні 2020 року на муніципальні округи були перетворені Волотовський, Марьовський, Солецький і Хвойнинський муніципальні райони.

1 міський округ (Великий Новгород);
4 муніципальні округи і 17 муніципальних районів, що включають
- 17 міських поселень (міста і селища міського типу),
- 81 сільське поселення.

Адміністративно-територіальний поділ Новгородської області
№	Прапор	Герб	Назва	Площа (км²)	Населення (осіб на 2020 рік)	Густота (осіб/км²)	Адмінцентр	Населення	www
1		Райони (муніципальні райони)
2			Батецький район	1591,79	5 018▼	3,2	селище Батецький	2 258▼	[2]
3			Боровицький район	3137,90	62 502▼	19,9	місто Боровичі	48 858▼	[3]
4			Валдайський район	2701,63	22 854▼	8,5	місто Валдай	13 800▼	[4]
5			Дем'янський район	3198,94	9 964▼	3,2	смт Дем'янськ	4 148▼	[5]
6			Крестецький район	2790,63	11 180▼	4,0	смт Крестці	7 249▼	[6]
7			Любитинський район	4486,24	8 288▼	1,8	смт Любитино	2 312▼	[7]
8			Маловішерський район	3280,98	14 172▼	4,3	місто Мала Вішера	10 161▼	[8]
9			Мошенський район	2568,28	5 970▼	2,3	село Мошенське	2 065▼	[9]
10			Новгородський район	4596,36	63 225▲	13,8	місто Великий Новгород	225 019▲	[10]
11			Окуловський район	2520,81	20 225▼	8,0	місто Окуловка	9 510▼	[11]
12			Парфінський район	1591,12	12 220▼	7,7	смт Парфіно	6 258▼	[12]
13			Пестовський район	2110,44	19 865▼	9,4	місто Пестово	14 842▼	[13]
14			Поддорський район	2954,02	3 695▼	1,3	село Поддор'є	1 860▼	[14]
15			Старорусський район	3111,36	41 493▼	13,3	місто Стара Русса	27 377▼	[15]
16			Холмський район	2178,69	5 039▼	2,3	місто Холм	3 344▼	[16]
17			Чудовський район	2331,80	19 566▼	8,4	місто Чудово	13 764▼	[17]
18			Шимський район	1836,76	10 965▼	6,0	смт Шимськ	3 484▼	[18]
19		Райони (муніципальні округи)
20			Волотовський район	995,10	4 512▼	4,5	селище Волот	2 236▼	[19]
21			Марьовський район	1818,70	3 902▼	2,1	село Марьово	2 297▼	[20]
22			Солецький район	1422,91	13 183▼	9,3	місто Сольці	8 336▼	[21]
23			Хвойнинський район	3186,06	13 734▼	4,3	смт Хвойна	5 559▼	[22]
24		Місто обласного значення (муніципальне місто)
25			Великий Новгород	90,08	225 019▲	2498	місто Великий Новгород	225 019▲	[23]

Політика

Главою області є губернатор, що призначається указом президента Російської Федерації та обирається на місцевих виборах. Губернатор очолює та координує роботу виконавчої гілки влади — Уряду Новгородської області. Адміністрація губернатора координує роботу губернатора, його заступників та апарату. Законодавчу діяльність в регіоні здійснює Новгородська обласна Дума в складі 32 депутатів, що обираються на 5-річний термін за змішаною системою. На федеральному рівні регіон представлений депутатами в Державній думі Російської Федерації та двома сенаторами у Раді Федерації.

Уряд

Уряд Новгородської області виконує адміністративно-виконавчі функції в регіоні, керуючись уставом Новгородської області від 3 вересня 1994 року, місцевим законом «Про Уряд Новгородської області» № 210-ОЗ від 1 лютого 2013 року, конституцією Російської Федерації і власною постановою «Про регламент» від 23 травня 2013 року. Розміщується в будівлі на Софійській площі. Уряд очолює губернатор, якого обирають на відкритих виборах і затверджує президент держави.

Міністерства:

Комітети:

Державні інспекції:

Керівники області

Від часу утворення Новгородської області за 47 років на посаді першого секретаря обласного комітету КПРС побувало 9 осіб:

1944—1948 — Бумагін Григорій Харитонович (1904—1980), до того голова комісії з управління північно-східними районами Ленінградської області.
1948—1951 — Тупіцин Михайло Миколайович (1906—1993), до того другий секретар обласного комітету.
1951—1954 — Федоров Олександр Григорович (1909—1986), до того начальник Управління перевірки радянських органів Ради міністрів РРФСР.
1954—1956 — Штиков Терентій Хомич (1907—1964), до того радянський посол і керівник цивільної адміністрації у КНДР.
1956—1958 — Соколов Тихон Іванович (1913—1992), до того голова виконкому Смоленської обласної ради.
1958—1961 — Прокоф'єв Василь Андрійович (1906—1996), до того перший секретар Мурманського обласного комітету.
1961—1972 — Базовський Володимир Миколайович (1917—1993), уродженець Новозибкова (Чернігівська губернія), до того працював у аппараті ЦК КПРС.
1972—1986 — Антонов Микола Панасович (1921—1996), до того голова обласного виконкому.
1986—1991 — Нікулін Іван Іванович (1936-).

За часів незалежної Росії першим губернатором Новгородської області 24 жовтня 1991 року було призначено уродженця Коломийського району Михайла Прусака (1960-). 3 серпня 2007 року він направив повноважному представнику президента Росії в Північно-Західному федеральному окрузі прохання про відставку. Президент підписав указ про дострокове припинення повноважень губернатора на його прохання й призначив тимчасово виконуючим обов'язки губернатора Сергія Мітіна, а 7 серпня 2007 року його кандидатура одноголосно була схвалена депутатами обласної думи і він склав присягу. 13 лютого 2017 року виконувачем обов'язків губернатора було призначено Андрія Нікітіна (1979-), 14 жовтня того ж року обрано на цю посаду в результаті губернаторських виборів, проведених 10 вересня. За явки 28,35 % виборців було оголошено про перемогу Андрія Нікітіна з 67,99 % голосів виборців. Друге місце з 16,17 % голосів зайняв кандидат від комуністів — Єфімова Ольга Анатоліївна.

Керівники області

Представництво на федеральному рівні

У Раді Федерації, верхній палаті Федеральних зборів Російської Федерації Новгородську область представляють два сенатори: уродженець Нижньогородської області Мітін Сергій Герасимович (14 жовтня 2017 — вересень 2022), представник від адміністрації регіону, і уродженець Донеччини Фабричний Сергій Юрійович (28 вересня 2016 — вересень 2021), представник від обласної думи.

Новгородську область в Раді Федерації у минулому представляли:

Михайло Прусак (1994—2001).
Цвєтков Олександр Сергійович (1994—1996)
Бойцев Анатолій Олександрович (1996—2001).
Бурбуліс Геннадій Едуардович (2 листопада 2001 — 16 лютого 2007 року), від адміністрації.
Сорокін Михайло Михайлович (28 листопада 2001 — 26 грудня 2011), від обласної думи.
Коровніков Олександр Венідиктович (16 листопада 2007 — жовтень 2017), від адміністрації, після його смерті обов'язки виконував Бобришев Юрій Іванович.
Кривицький Дмитро Борисович (26 грудня 2011 — грудень 2016), від обласної думи.

У Державній думі, нижній палаті Федеральних зборів Російської Федерації Новгородську область після виборів 2016 року представляють 5 депутатів: Юрій Бобришев (колишній мер Великого Новгорода, член партії Єдина Росія), Олександр Васильєв (ЄР), Антон Морозов (ЛДПР), Євген Федоров (ЄР) і Олексій Чепа (СР).

Новгородську область в Державній думі у минулому представляли:

Очин Олег Федорович I скликання (1993—1995).
Зеленов Євген Олексійович II—III скликання (1993—2003).
Філіппов Олександр Миколайович IV скликання (2003—2007).
Головнев Володимир Олександрович та Ізотова Галина Сергіївна V скликання (2007—2011).
Фабричний Сергій Юрійович VI скликання (2011—2016).

Обласна дума

Склад обласної думи VI скликання, після виборів 2016 року

Новгородська обласна дума складається з 32 депутатів, які обираються за змішаною виборчою системою на термін 5 років. 16 депутатів обираються по єдиному виборчому округу, 16 в одномандатних виборчих округах. Останні вибори депутатів до обласної думи відбулися 18 вересня 2016 року. В обласній думі VI скликання за результатами виборів та після міжпартійних переходів створено 4 політичні фракції: єдиноросів — 17 місць (голова фракції — Галахов Михайло Борисович), комуністів — 4 місця (Гайдим Валерій Федорович), ліберал-демократів — 3 місця (Чурсінов Олексій Борисович) і «есерів» — 5 місць (Кашицин Олександр Павлович). Головою Новгородської обласної думи обрано Писарєву Олену Володимирівну (1967-), представницю партії «Єдина Росія».

Результати виборів до Новгородської обласної думи IV—VI скликань
Політична партія	2006 рік	2011 рік	2016 рік
Політична партія	Віддано голосів, %	Отримано місць	Віддано голосів, %	Отримано місць	Віддано голосів, %	Отримано місць
	Єдина Росія	43,75	16	38,92	18
	КПРФ	14,68	3	19,53	3
	ЛДПР	7,03	1	17,29	3
	Справедлива Росія	1	16,11	5
	Вільна Росія	11,03	2	—	—
	Патріоти Росії	—	1	—	—
	незалежні	8,15	2
	Явка виборців					39,63

Обласній думі підзвітна постійно діюча Рахункова палата (очолює Яковлева Ніна Дмитрівна), що є зовнішнім державним органом фінансового моніторингу. Обласна дума призначає трьох уповноважених, з прав людини, прав дітей і захисту прав підприємців.

Політичні партії

Станом на 14 квітня 2019 року на території Новгородської області зареєстровано 35 регіональних відділень політичних партій. Як і всюдно по Росії, панівною політичною силою в області є регіональне відділення провласної партії «Єдина Росія». Місцеві осередки партії створені у всіх муніципальних районах і міських округах області. Секретарем її Новгородського регіонального відділення є член Ради Федерації — Фабричний Сергій Юрійович (1962-).

Головною опозиційною політичної силою в регіоні виступає Комуністична партія Російської Федерації (КПРФ). Місцеві осередки партії створені у всіх муніципальних районах і міських округах області. Першим секретарем регіонального відділення є депутат Новгородської обласної думи — Гайдим Валерій Федорович (1948-).

Місцеві осередки партії «Справедлива Росія» створені у всіх муніципальних районах і міських округах області. Головою Ради регіонального відділення партії є заступник Голови міської думи Великого Новгорода — Афанасьєв Олексій Володимирович (1963-).

Місцеві осередки партії Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР) створені у всіх муніципальних районах і міських округах області. Роботу регіонального відділення координує заступник Голови Новгородської обласної думи — Чурсинов Олексій Борисович (1976-).

Див. також: Політичні партії Росії

Символи

Герб Новгородської області затверджено 9 жовтня 1995 року, в радянські часи Новгородська область власного герба не мала. Являє собою історичний герб Новгородської губернії в вигляді французького щита, увінчаного імператорською короною в оточенні дубого листя, завитих Андріївською стрічкою. На щиті зображено два ведмеді, які підтримують крісло на постаменті, прикрашене скіпетром, хрестом і свічником, що поставлені над двома рибами. Геральдична рада при президентові Російської Федерації через невідповідність методичним рекомендаціям не зареєструвала герб в Державному геральдичному регістрі до внесення відповідних змін.

Див. також: Герби Новгородської області

Прапор Новгородської області затверджено 24 лютого 2007 року регіональним законом № 223-ОЗ. Являє собою вертикальний триколор (подібний до французького), прямокутне полотнище з відношенням ширини до довжини 2:3, складається з трьох вертикальних смуг, зі співвідношенням 1:2:1, синього, білого (в центрі) і червоного кольорів. У центрі білої смуги в щиті французької форми герб області.

Див. також: Прапори Новгородської області

Резиденція президента

На території Новгородської області розташована одна з 4 офіційних резиденцій президента Російської Федерації — Довгі Бороди (рос. Долгие Бороды, офіційна назва — будинок відпочинку «Ужин»), за 29 км від міста Валдай в Рощинському сільському поселенні. 2000 року резиденція займала площу 930 га, будівництво було розпочато 1934 року як дачі для Сталіна. У головній чотириповерховій будівлі на 3,5 тис. м² облаштований актовий зал, де проводяться заходи міжнародного дискусійного клубу «Валдай». На території резиденцій китайський павільйон (гостьовий будиночок), хатинки, лазні, альтанки, будівлі ресторану, окремий пивний ресторан, дитячий майданчик і власна церква. На утримання комплексу щорічно виділяється з бюджету 270 млн російських рублів. 8 січня 2014 року в розпал подій на Майдані на дачі проводили таємні перемови український і російський президенти Віктор Янукович і Володимир Путін, результатом яких стали прийняття 16 січня «диктаторських законів».

Інші офіційні резиденції: Московський кремль, Ново-Огарьово (Московська область), Бочаров Ручай (Сочі), Костянтиновський палац (Стрельня, Ленінградська область).

Оборона

Стратегічний бомбардувальник Ту-22М в Сольцях

На території Новгородської області, що відноситься до Західного військового округу, розташовується ряд воєнних об'єктів міністерства оборони і Національної гвардії Російської Федерації.

У селі Іжиці поблизу міста Валдай у військовому містечку Валда-4 дислокується 42-й гвардійський зенітний ракетний Путиловсько-Кіровський ордена Леніна полк протиповітряної оборони (ППО), частина (в/ч 45813) в складі 32-ї дивізії ППО зенітно-ракетних військ повітряно-космічних сил Російської Федерації. Дивізіони С-200, С-300 та С-400.
У місті Сольці на військовому аеродромі розміщується штаб 2-ї окремої бригади спеціального призначення (2 ОБрСпП, в/ч 78402) Головного розвідувального управління Генштабу. Військові цієї частини брали участь в захопленні українських військових об'єктів в Криму 2014 року та бойових діях на Донбасі.
У Боровичах Навчальний центр Топографічної служби збройних сил і представництво 411-го Центру забезпечення медичною технікою та майном Міністерства оборони.
Склади трубопровідних військ (в/ч 63614) у робітничому селищі Панковка під Великим Новгородом.
36-а військова автомобільна інспекція (територіальна, другого розряду) 11-ї військової автомобільної інспекції (регіональної) Західного військового округу у Великому Новгороді.

У смт Панковка Новгородського району розміщується 418-й окремий спеціальний моторизований батальйон (418 осмб) Росгвардії (в/ч 5491).

Військові аеродроми:

Військова авіабаза у місті Сольці 840-го авіаполку важких бомбардувальників (840 вбап, в/ч 75365), що входить до складу 22-ї гвардійської важкої бомбардувальної авіаційної дивізії. Бетонна злітно-посадкова смуга (ЗПС) 3000 м х 40 м (ICAO: XLLL). 2011 року полк було розформовано, летовище використовується під час тренувань і як місце базування для бомбардувальників дальнього радіусу дії (Ту-22М), пункт зберігання протикорабельних ракет Х-22 та ядерної зброї (в/ч 75365) 12-го Головного управління Міністерства оборони.
Військова авіабаза у Кречевицях під Великим Новгородом. 110-й військово-транспортний авіаційний Комсомольсько-Трансільванський Червонопрапорний полк (110 втап) військово-транспортних сил ВПС РФ. Бетонна ЗПС 2500 м х 60 м (ICAO: ULLK). 2009 року полк було розформовано, ведеться облаштування регіонального аеропорту. Охорону об'єкта здійснюють підрозділи сухопутних військ (в/ч 65388).
У Старій Руссі в районі Городок бетонна ЗПП 2000 м (ICAO: ULNR) 123-го авіаремонтного підприємства ВАТ «123 АРЗ».
У Коєгощі Боровицького району злітно-посадкова смуга 900 м. 2260-й окремий радіо-технічний батальйон з радіолокаційною станцією (РЛС) 5Н84А «Оборона-14» і комплексом С-25 «Беркут» (в/ч 61943) 1-ї армії особливого призначення (1АОН) протиповітряної оборони Москви.

Залишені військові об'єкти:

Івантєєво, поблизу Валдая, закинутий військовий гарнізон Валдай-5 ракетників, танкістів і хіміків. Розміщувався арсенал ядерної зброї «Об'єкт 713» (Новгород-18, в/ч 71373).
Новоселиці Новгородського району, закинутий військовий гарнізон зв'язківців та льотчиків. Колишнє місце перебування 834-й навчального центру військ зв'язку та радіотехнічного забезпечення ВПС РФ.
Східні частини Валдайського і Дем'янського районів входять в зону колишнього розміщення майданчиків міжконтинентальних балістичних ракет (Р-16У, МР УР-100) пускових груп «Ж», «И», «К», «М», «Н», «Р», «Т». Споруди інженерних та військ забезпечення 7-ї гвардійської ракетної Режицької Червонопрапорної дивізії (7рд) 27-ї гвардійської ракетної Вітебської Червонопрапорної армії ракетних військ стратегічного призначення, що дислокується в ЗАТО Озерний Бологовського району Тверської області (в/ч 14245). На бойовому чергуванні РТ-2ПМ «Тополь».
Колишні арсенали Головного ракетно-артилерійського управління (ГРАУ), розформовані: 13-й (в/ч 64531) у селищі Котово Окуловського району і 104-й (в/ч 64531) у місті Валдай.

Населення

Чисельність населення Новгородської області становить 592 415 осіб, станом на 2021 рік за даними Росстату. Це лише ⅔ від найменшої області України — Чернівецької. За цим показником регіон займає третє місце в Північно-Західному економічному районі та 69-те по Росії. 2007 року в області мешкало 657,6 тис. осіб (293,0 тис. чоловіків і 364,6 тис. жінок). Густота населення — 10,87 осіб/ км², станом на 2021 рік за даними Росстату, що втричі менше ніж в Чернігівській області України, найменш густонаселеній. 2010 року в області народилося 7203 особи, померло 12 751 особа.

Природний приріст 2017 року був від'ємним -6,8 ‰▲ (2010 року -8,7 ‰), чисельність населення області зменшилась на 4165 осіб (передостаннє місце серед 83 регіонів Росії). Коефіцієнт смертності 17,1 ‰▼ (2010 року 20,4 ‰), в області померло 10 470 осіб ^(2-ге); коефіцієнт народжуваності — 10,3 ‰▼ (2010 року 11,3 ‰), в області народилось 6300 осіб ^(62-ге). 2017 року міграційний приріст склав -3,1 ‰▼, з області виїхало на 1,9 тис. осіб більше ніж вїхало (2010 року від'ємне сальдо міграції було 1,3 тис. осіб з показником -2,1 ‰), за цим показником Новгородська область на 63-му місці серед усіх регіонів Росії. Загальний спад чисельності населення 2017 року склав 5,2 ‰ ^(71-ше), тобто 3,2 тис. мешканців за рік; серед міського населення цей показник трохи вищий 5,3 ‰ ^(80-те), ніж серед сільського 4,9 ‰ ^(40-ве).

Демографічна ситуація в регіоні є характерною для слов'янської складової народонаселення Російської Федерації та територій її первісного розселення — загальне зменшення чисельності (від'ємний приріст, спад), старіння, незначне зростання слабких показників очікуваної тривалості життя — 65 років (зі значним розривом для жінок і чоловіків, на користь перших), через що значне перевищення показників смертності над народжуваністю (вдвічі) та подальше зростання, значний перекіс віково-статевої піраміди в бік літніх жінок. Зовнішні міграційні потоки не перекриваються притоком людей з інших регіонів країни та з-за кордону. Внутрішні регіональні міграції, з сел до міст, призводять до відмирання малонаселених пунктів, зняття їх з обліку, знелюднення окремих територій. В цілому по області скорочення населення за 20 років самостійності Росії, з 1989 по 2010 рік, склало 15,7 %, деякі райони обезлюдніли набагато більше: Поддорський — 28,4 %, Дем'янський — 23,5 %, Маловішерський — 23 %.

Тренд демографічних показників Новгородської області
Показник	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2005	2010
Народжуваність (‰)	12,0	13,2▲	14,4▲	14,7▲	12,2▼	7,9▼	7,4▲	9,3▲	11,3▲
Смертність (‰)	11,4	12,9▼	14,2▲	14,9▲	14,1▼	19,7▲	19,8▲	22,5▲	20,1▼
Природний приріст (‰)	0,6	0,3▼	0,2▼	−0,2▼	−1,9▼	−11,8▼	−12,4▼	−13,2▼	−8,8▲
Середняя очікувана тривалість життя (роки)	67,6	62,0▲	62,8▼	61,7▲	65,0▲
Чисельність	721 471▼	721 790▲	753 054▲	739 368▼	718 565▼	674 071▼	634 111▼	618 703▼	596 508▼

У віковій структурі населення області за 2017 рік дітей віком до 16 років 17,4 % ^(55-те), дорослих — 53,5 %, людей похилого віку старше за 65 років — 29,1 % ^(5-те). Статеве співвідношення зі значним переважанням жінок — 55 % (майже повна відсутність чоловіків дуже похилого віку), чоловіків лише 45 % (гірше ситуація по Росії лише в Івановській та Ярославській областях). Середній вік населення області 41,5 років ^(14-те).

Розселення територією області нерівномірне, найбільш густонаселені промислові райони Великого Новгорода (~60 осіб/км² з Великим Новгородом і 14 осіб/км² без, Боровичів (20 осіб/км²), Старої Русси (13 осіб/км²), найменше — депресивні сільськогосподарські райони півдня (Поддорський, Марьовський і Холмський) та північного сходу (Мошенський, Любитинський) — від 1 до 2 осіб на км². При населенні співставним з населенням Чорногорії (площа якої в 4 рази менша), заселеність території області на рівні пустельних Туркменістану й Чаду, трохи вища за середньоросійський показник. За співставних площ і природних умов Новгородщини і Латвії, населеність останньої втричі більша.

Населені пункти

В області налічується 10 населених пунктів зі статусом міста і 11 селищ міського типу. Рівень урбанізованості Новгородської області — 72,01 % ^(39-те). Головні міста області — Великий Новгород і Стара Русса виникли тисячу років тому на торговому шляху «з варяг до греків», інші — набагато пізніше, у зв'язку з промисловим розвитком краю в XIX столітті. На початку XX століття в містах і містечках мешкало менше 10 % населення краю. Урбанізація різко пришвидшилась у повоєнні радянські часи, населення обласного центру зросло з 50 до майже 230 тис. мешканців, до 2010-х років у Новгороді вже проживала третина населення регіону. З видобутком корисних копалин пов'язане перетворення сіл на селища міського типу (Зарубіно, Комарово, Тьосовський, Тьосово-Нетільський); зведенням промислових підприємств — на робітничі селища (Чудово, Пестово, Окуловка).

Міста Новгородської області
Місто	Район/округ	Населення	Заснування	Статус	Попередні назви
Боровичі	Боровицький район	48 858▼	XV століття	1770
Валдай	Валдайський район	13 800▼	1495	1770
Великий Новгород	Великий Новгород	225 019▲	859	859	до 1999 року Новгород
Мала Вішера	Маловішерський район	10 161▼	1843	1921
Окуловка	Окуловський район	9510▼	1851	1965
Пестово	Пестовський район	14 842▼	1918	1965
Сольці	Солецький район	8336▼	1390	1914
Стара Русса	Старорусський район	27 377▼	1167	1167	Руса
Холм	Холмський район	3344▼	1144	1777
Чудово	Чудовський район	13 764▼	XVI століття	1937

Статус міста в минулому мали Дем'янськ (з 1824 по 1927) та Крестці (з 1776 по 4 січня 1926 року). Нині перебувають в статусі селища міського типу.

Селища міського типу Новгородської області
Місто	Район/округ	Населення	Заснування	Статус	Попередні назви
Дем'янськ	Дем'янський район	4148▼	1406	1960
Крестці	Крестецький район	7249▼	1393	1938
Кулотино	Окуловський район	2275▼	1495	1928
Любитино	Любитинський район	2312▼	1581	1965	до 1931 року Бєлоє
Неболчі	Любитинський район	1920▼	1564	1962	Егор'євський, Неболоцький
Панковка	Новгородський район	9749▲	1412	1977	Мостищі
Парфіно	Парфінський район	6258▼	1495	1938	Парфеєво
Пролетарій	Новгородський район	4500▼	1931
Угловка	Окуловський район	2173▼	1495	1938
Хвойна	Хвойнинський район	5559▼	1927	1935
Шимськ	Шимський район	3484▼	1878	1981

Передмістя Старої Руси

Анциферово — смт від 1962 року, 1998 року перетворене на село.
Велика Вішера — смт від 1938 року, 2009 року перетворене на село.
Вельгія — смт від 1932 року. Включений до складу міста Боровичі 1966 року.
Волховський — смт від 1975 року, 2004 року включене до складу міста Великий Новгород.
Грузино — смт від 1938 року, 1950 року перетворене на село.
Зарубіно — смт від 1939 року, 2004 року перетворене на село.
Імені Комінтерну — смт від 1938 року, скасоване 1949 року.
Комарово — смт від 1943 року, 1998 року перетворене на село.
Краснофарфорний — смт від 1938 року, 2009 року перетворене на село.
Кречевиці — смт від 1935 року, 2004 року включене до складу міста Великий Новгород.
Личкове — смт від 1962 року, 1999 року перетворене на село.
Окуловка — смт від 1928 року, 1965 року перетворене на місто.
Парахіно-Поддуб'є — смт від 1928 року, 1964 року включене до складу міста Окуловка.
Пестово — смт від 1927 року, 1965 року перетворене на місто.
Песь — смт від 1962 року, 1999 року перетворене на село.
Тьосово-Нетільський — смт від 1939 року, 2009 року перетворене на село.
Тьосовський — смт від 1959 року, 2009 року перетворене на село.
Чудово — смт від 1928 року, 1937 року перетворене на місто.

Етнічний склад

Етнічний склад Новгородської області (2010 рік)

росіяни		95.0%
українці		1.2%
цигани		0.6%
білоруси		0.6%
вірмени		0.1%
татари		0.1%

За даними Всеросійських переписів 2002 і 2010 років населення області етнічно однорідне (95 % росіяни), хоча етнічний спектр представлений більш 100 національностями. Згідно перепису 2002 року населення області окрім росіян (95 %) було представлено такими національними громадами, як українці (найчисельніше національне меншинство — 1,5 %), білоруси (0,8 %), {"@context": "https://schema.org","@type": "NewsArticle","inLanguage": "uk-UA","articleSection": "Вікіпедія","mainEntityOfPage": { "@type": "WebPage", "@id": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/Новгородська_область.html"},"headline": "Новгородська область","alternativeHeadline": "Новгородська область","wordCount":"720","keywords":[],"image": {"@type": "ImageObject","url": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/template/images/fphotos/41.jpg","width": "1200","height": "675"},"dateCreated":"2023-08-13T12:40:41+00:00","datePublished":"2023-08-13T12:40:41+00:00","dateModified":"2023-08-13T12:40:41+00:00","description": "Новгородська область Новгоро дська о бласть рос Новгоро дская о бласть суб єкт Російської Федерації розташований на півн","articleBody": "Novgoro dska o blast ros Novgoro dskaya o blast sub yekt Rosijskoyi Federaciyi roztashovanij na pivnichnomu zahodi yevropejskoyi chastini krayini 2 Vidnositsya do Pivnichno Zahidnogo federalnogo okrugu Administrativnij centr Velikij Novgorod 225 tis meshkanciv Municipalnij ustrij stanom na 2021 rik 1 miskij okrug 4 municipalnih okrugi 17 municipalnih rajoniv v skladi yakih 17 miskih i 81 silske poselennya Oblast roztashovana v pomirnih shirotah v lisovij zoni na pivnichnomu zahodi Shidnoyevropejskoyi rivnini u mezhah Priilmenskoyi nizovini i Valdajskoyi visochini Plosha 54 501 km vdvichi bilsha za ploshu Zaporizkoyi oblasti Ukrayini shosta za rozmirami u federalnomu okruzi Mezhuye iz Pskovskoyu Tverskoyu Vologo","author":[{"@type": "Organization","name": "www.wikidata.uk-ua.nina.az","url": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/Новгородська_область.html"}],"publisher": { "@type": "Organization", "name":"www.wikidata.uk-ua.nina.az", "logo": { "@type": "ImageObject","url": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/template/images/logo.svg","width": 200,"height": 45 }}}