Гу́слі, гу́сла (дав.-рус. гусли, від густи) — найстародавніший щипковий музичний інструмент, що був дуже популярним у Київській Русі. Зображення гусел знаходимо на фресках того часу.
| Гуслі | |
| Країна походження | Київська Русь |
|---|---|
| Класифікація Горнбостеля — Закса | 314.122-5 |
| Гуслі у Вікісховищі |
У гуслях струни натягнуто на трикутний дерев'яний резонансний ящик. Звук на інструменті видобувають, защипуючи струни пальцем.
Виконавець на гуслах називається гуслярем.
За однією з версій, саме від гусел походить інший народний музичний інструмент, що став символом українців — бандура. Якщо додати до гусел 2-3 баси, поставити інструмент на колінах вертикально, притиснувши до грудей — ось і вийде бандура. Куліш гадав, що бандура поступалася першим місцем тільки гуслям, які, згідно з переказом про царя Давида, були присвоєні особам духовного сану або тим, хто почував себе надто поважними для буйної козацької поезії, часом дещо цинічної.
Існує три різновиди гуслів:
- кри́лоподібні або дзвінчасті
- шо́ломоподібні або гуслі-псалтир
- клаві́роподібні — прямокутні, на основі яких М.Фомін створив клавішні (педальні) гуслі, у яких непотрібні струни заглушуються за допомогою спеціального механізму, а звук видобувають медіатором.
В оркестрах народних інструментів застосовують гуслі-приму (діапазон: e1-h2), гуслі-піколо (e2-h3), гуслі-альт (e-h1) та гуслі-бас (E-h).
Гуслі в Україні Редагувати
З часів Київської Русі гуслі проіснували в побуті мешканців України аж до XIX століття, оскільки ще Олександр Терещенко писав: «У Малоросії довгий час любили грати на гуслях, але й нині там вони зникають. У Росії їх не вживають».
Пантелеймон Куліш згадував, що бачив співця-гусляра: «Ще недавно на гуслях вигравали в Малоросії дворяни старого віку; тепер ви їх знайдете тільки у священиків; а один тільки раз, а саме в 1853 році, я зустрів цей інструмент у руках сліпого співака-жебрака, в Золотоніському повіті Полтавської губернії».
В українському фольклорі Редагувати
Пісня з Ізюмського повіту:
У пісні, записаній Марком Вовчком:
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- Гусляр // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
- . Архів оригіналу за 16 квітня 2013. Процитовано 12 квітня 2013.
- ↑ Кулиш П. Записки о Южной Руси. — СПб.: типография Александра Якобсона, 1856. — Т. 1. — С. 189
- Терещенко А. Быт русского народа. — Санкт-Петербург: типография Министерства внутренних дел, 1848. — Часть І. — С. 486—487
- Метлинский Амвросий. Народные южнорусские песни. — Киев: Университетская типография, 1854. — С. 260.
- Вовчок Марко. Твори в 7 томах. — К.: Наукова думка, 1966. — Т.7. — Кн. 1. — С. 319.
Джерела і посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гуслі |
- Гусла // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 559-561.
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
- Гуслі [ 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 289. — 1000 екз.
- Гусляр // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 248.
- Гусляр // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 132. — 634 с.
- ГУСЛІ. Традыцыі. Сучаснасць. [ 25 серпня 2007 у Wayback Machine.](біл.), (рос.)
- гуслі [ 17 листопада 2007 у Wayback Machine.](англ.)
| Це незавершена стаття про музичні інструменти. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |