Рівни́ни — форми рельєфу, при яких поверхня землі в межах видимого горизонту є рівними або слабко хвилястими. Висоти сусідніх точок мало відрізняються одна від одної — коливання відносних висот до 200 м, переходом між підвищеними та зниженими ділянками поступові. Більшість рівнин похилена в якийсь бік (до 5°), який вказує течія річок. Рівнини — одні з найпоширеніших форм рельєфу суходолу (37 % площі) та дна океану (абісальні рівнини, континентальний шельф). До найбільших рівнин світу належать Амазонська і Західносибірська низовини.
Класифікація
Рівнинна країна
Геологічна будова і генезис усіх ділянок конкретної рівнини подібний. В іншому випадку застосовується термін рівнинна країна. Рівнинні країни займають до 20 % суходолу планети. Прикладом рівнинної країни слугує Західносибірська низовина, північ якої сформований діяльністю льодовика, а рельєф має суто постгляціальний характер; на півдні у формуванні озерного ландшафту навпаки брали участь карстові і суфозійні процеси. Рівнинні країни у геологічному відношенні збігаються з відповідними тектонічними платформами (Східноєвропейська, Північноамериканська). У межах рівнинної країни можуть зустрічатись ділянки з густо розчленованим рельєфом (Жигулівські гори на Східноєвропейській рівнині).
Генетична
Більшість рівнин формуються на платформах, у гірських областях рівнини приурочені переважно до міжгірних і передгірних прогинів. На рівнинах переважно акумулюються продукти вивітрювання, материнські породи відіграють слабку роль у формуванні рельєфу. Хоча процеси ерозії поверхневих шарів можуть докорінно перетворити рівнинний рельєф, надавши йому рис гірського.
За походженням розрізняють:
- Структурні (первісні), які складені переважно горизонтальними шарами осадових, магматичних (вулканічні плато) гірських порід. Вирівненість поверхні таких рівнини зумовлена саме структурними особливостями геологічної будови. Наприклад, Причорноморська і Прикаспійська низовини являють собою нещодавно оголене морське дно, складене горизонтальними шарами морських осадів; Середньосибірське плоскогір'я складене горизонтальними шарами вивержених порід (сибірські трапи).
- Акумулятивні (насипні), утворені в результаті накопичення матеріалу на дні морських басейнів, або ж на басейнів суходолу, часто екзогенним агентом (вітер, водний потік, льодовик). Найбільш поширений генетичний тип рівнин з великою кількістю підтипів.
- Алювіальні рівнини утворюються внаслідок накопичення матеріалу в долинах річок та озерних западинах. Типовими прикладами слугують заплави й річкові тераси, дельти великих річок (Ніл, Лена). Характерні елементи рельєфу — заболочені луки старик. Озерні рівнини характеризуються вирівненою поверхнею, наприклад, територія навколо Аральського моря.
- Передгірські похилі рівнини мають досить складний генезис. Одні є наслідком накопичення алювію в конусах виносу зі схилів гір, або внутрішніх дельт річкових потоків; інші — наслідок накопичення у передгірській частині делювіального матеріалу (чим далі від схилів, тим більш дрібного, що пояснюється законами ерозії та акумуляції). Такі рівнини часто ускладнені терасами, валами і глибокоеродованими річковими долинами.
- Морські акумулятивні рівнини являють собою підняті над сучасним рівнем моря ділянки древнього морського дна. Рельєф слабопохилий, ускладнений береговими валами, річковими річищами. Наприклад на Прикаспійській низовини, на правому березі річки Волга відомі Берівські бугри, гряди довжиною 25 км, завширшки 200—300 м і висотою 10-45 м, відстані між грядами 1-2 км.
- Льодовикові моренні рівнини вирізняються складним льодовиковим рельєфом (пагорби, гряди, друмліни, ози, ками, озерні западини) і значним розвитком озер, боліт. Перепади відносних висот 30-40 м.
- Зандрові рівнини утворюються по зовнішньому краю кінцевих морен покрівних льодовиків і складені переважно пісками, галечниками з домішкою валунів. Рельєф слабопохилий в протилежний бік від кінцевої морени, ускладнений терасами долин, дюнами (Північне Полісся).
- Еолові рівнини являють собою ділянки земної поверхні сучасний рельєф яких утворений дією вітру, генетично ж утворені алювіальною діяльністю древніх річок, морськими і озерними відкладами. До цього підтипу рівнин відносяться Центральноазійські піщані пустелі (Каракуми).
- Органогенні рівнини — це поверхні величезних торф'яних боліт, які вирівнюють нерівності материнського рельєфу. Для них характерний опуклий профіль, з невеличкими буграми та валами. Від'ємні форми рельєфу виражені слабко і тимчасово. Величезні площі займають на півночі Східноєвропейскої рівнини і Західносибірська низовина.
- Скульптурні.
- Абразійні рівнини утворюються внаслідок руйнівної діяльності морських хвиль і являють собою трохи похилу в бік моря поверхню корінних гірських порід, перекриту (часто майже оголену) шаром морських відкладень. Інколи можна зустріти древні берегові вали, бари.
- Денудаційні рівнини (залишкові) складені корінними гірськими породами, що виходять на поверхню, або безпосередньою під нею. Рівнинність утворена в результаті руйнування первинного рельєфу процесами денудації. Типовий приклад — пенеплен, слабкогорбиста поверхня, де підвищеним ділянкам відповідають виходи більш твердих гірських порід, а пониженим — зруйновані залишки менш стійких порід (Казахських дрібноспоковик).
Морфологічна
Відповідно до морфології поверхні розрізняють:
- горизонтальні (пласкі) — з одноманітним і незначним похилом в один бік;
- нахилені — з більш виразним похилом, як правило, такі рівнини облямовують гірські райони;
- вогнуті — похило знижуються від периферії до центру (Таримська западина);
- хвилясті — без виразного одноманітного похилу в один бік;
- опуклі — похило знижуються від центру до периферії.
У кожному з вищенаведених типів окремі форми рельєфу можуть ускладнювати загальну картину, тому у морфологічній типізації рівнин виділяють додатковий параметр:
- горбисті;
- хвилясті;
- ступінчасті (у тому числі терасовані).
За типом, ступенем, глибиною розчленування рівнини поділяються на:
- Слабо розчленовані (пласкі, нерозчленовані). Такі рівнини характеризуються незначними перепадами відносних висот (до 10 м). В Україні типовими прикладами таких рівнин слугують Поліська і Причорноморська низовини (в Херсонські області).
- Дрібно розчленовані. Такі рівнини характеризуються перепадами висот у діапазоні 5-30 м, розвиненою яружно-балковою системою, замкненими западинами. До цього типу відноситься переважна частина рівнин центральної і східної України.
- Глибоко розчленовані. Такі рівнини характеризуються перепадами відносних висот у діапазоні 20—200 м, часто крутими схилами пагорбів. В Україні типовими прикладами таких рівнин слугують Передкарпатська і Подільська височини.
У картографії при створенні гіпсометричних і фізичних карт широко застосовується класифікація рівнинних форм рельєфу за положенням над рівнем моря. Хоча усталена топоніміка географічних об'єктів може і не збігатися з нею. За вищенаведеним типом класифікації рівнини поділяються на:
- Депресії, що розташовуються нижче рівня моря і мають від'ємні показники абсолютної висоти. Наприклад, западини Турфанська, Каттара, озера Мертве море.
- Низовини, абсолютні висоти рельєфу яких не перевищують позначок у 200 м. Наприклад, Придніпровська низовина в Україні.
- Височини, рівнинні ділянки земної поверхні, що характеризуються висотами у діапазоні 200—500 м. Наприклад, Придніпровська височина в Україні.
- Нагір'я — рівнини, що розташовуються на висотах більше за 500 м над рівнем моря. Наприклад, Іранське нагір'я, Альтіплано в Андах.
Рівнини в Україні
Рівнини займають 15—20 % суходолу Землі (в Україні — майже 95 % її території). На території України є Причорноморська, Придніпровська, Поліська, Закарпатська низовини і Волинська, Подільська, Приазовська, Придніпровська та інші, менші за площею, височини.
Найвищою точкою рівнинної частини України є гора Берда (515 м) на Хотинській височині.
Приклади підводних рівнин: шельфові рівнини Чорного та Азовського морів і рівнина дна Чорноморської западини.
Див. також
Примітки
- ↑ Рівнина // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Равнина // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1973. — С. 312.
- ↑ (рос.) Равнина // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3 : Милос — Союз ССР. — 580 с.
Література
- Словник-довідник з фізичної географії : для школярів і абітурієнтів / укл. Єна О. В., Супричов О. В. — К. : Довіра, 2002. — 238 с. — ISBN 966-507-133-5.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- (рос.) Герасимов И. П. , Мещеряков Ю. А. , Асеев А. А. Равнины Европейской части СССР / Отв. ред. Ю. А. Мещеряков, А. А. Асеев. — М. : Наука, 1974.
- (рос.) Мещеряков Ю. А. Структурная геоморфология равнинных стран. — М. : Наука, 1965.
- (рос.) Пиотровский В. В. Геоморфология с основами геологии. — М., 1961.
- (рос.) Равнины и горы Сибири. — М. : Наука, 1975.
- (рос.) Равнины и горы Средней Азии и Казахстана. — М. : Наука, 1982.
- (рос.) Щукин И. С. Общая геоморфология [в 3-х тт.]. — М. : Изд-во МГУ, 1962-1974.
Посилання
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рівнина |