Придніпро́вська височина́ — височина на південному сході Європейської рівнини. Займає межиріччя середнього плину Дніпра й Південного Бугу, у межах Житомирської, Київської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської та Дніпропетровської областей.
| Придніпровська височина | |
| Країна | Україна |
|---|
На півночі височина невисоким уступом переходить у Поліську низовину, на заході межує із Волинсько-Подільською височиною, на півдні прилягає до Причорноморської низовини. Східна межа височини із Придніпровською низовиною проходить по крутому правому схилу долини Дніпра.
Придніпровська височина лежить у межах розповсюдження кристалічних порід Українського кристалічного щита і простирається з північного заходу на південний схід.
Характер поверхні кристалічних порід визначає головні риси гіпсометрії Придніпровської височини й особливо ландшафтів окремих його частин. Височина є підняттям типу плато, що поступово знижується у південно-східному й східному напрямках. Середня висота її 220—240 м у північно-західній частині та 150—180 м на сході й південному сході. Найбільша висота — 323 м (на північному заході). Для Придніпровської височини в цілому характерне чергування пласких вододілів із глибокими річковими долинами й балками. Вододіли середньої частини височини широкі, зрідка розчленовані балками з пологими схилами. З наближенням до Дніпра, а також до Південного Бугу вододіли звужуються і мають вигляд увалів із пласкою поверхнею. Значно збільшується кількість балок і ярів. Ярово-балкова мережа особливо розвинена на правобережжі Дніпра (на ділянці між Києвом і містом Дніпро). Поверхня височини густо розчленована долинами Південного Бугу, Собі, Синюхи, Гірського Тікича, Росі, Інгулу, Інгульця, Саксагані та інших річок. Більшість долин має 3—4 чітко виражені тераси. Характерною рисою річок у межах височини є наявність порогів і бистрин, утворення яких пов'язане з виходами кристалічних порід. Глибина врізу долин сягає 80—90 м. Поширені також залишкові прохідні долини завглибшки 15—40 м (іноді до 50 м). Трапляються й інші форми рельєфу — зсуви, конуси. Найбільше їх на правому схилі Дніпра. Своєрідною будовою в межах Придніпровської височини виділяються Канівські гори, де внаслідок великої різниці відносних висот глибокого й густого розчленовування ярами й балками, поверхня має вигляд ерозійних гір.
Геологія і корисні копалини
У геоструктурному відношенні відповідає Українському щиту. Укладена переважно гранітами, гнейсами, магматитами, кварцитами.
Корисні копалини: залізні (Криворізький залізорудний басейн), марганцеві (Нікопольський марганцевий басейн) руди, граніт, лабрадорити, графіт, буре вугілля, каолін, буд. матеріали тощо.
Див. також
Джерела
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
Література
- Бондарчук В. Г. Геоморфологія УРСР. — Х. : Радянська школа, 1949. — 246 с.
- Дмітрієв М. І. Геоморфологія УСРР. — Х. : Радянська школа, 1936.
- Заставний Ф. Д. Географія України. У 2-х кн / Ред. M. П. Парцей. — Л. : Світ, 1994. — 472 с. — ISBN 5-7773-0043-8.
- Стецюк В. В. Екологічна геоморфологія України: навчальний посібник. — К. : Видавничий дім «Слово», 2010. — 367 с.
- Рельєф України. Навчальний посібник / Ред. Стецюк В. В. — К. : Видавничий дім «Слово», 2010. — 688 с.
- Цись П. М. Геоморфологія УРСР. — Л., 1962.
- (рос.) Шнюков Е. Ф., Чекунов А. В., Вилов О. и др. Природа Украинской ССР. Геология и полезные ископаемые. — К. : Наукова думка, 1986. — 184 с.
- (рос.) Маринич А. М., Пащенко В. М., Шищенко П. Г. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование. — К. : Наукова думка, 1985. — 224 с.
- (рос.) Геоморфология Украинской ССР / Под общ. ред. И. М. Рослого. — К. : Вища школа, 1990. — 287 с.