Дю́на — пагорб навіяного вітром піску. Зазвичай термін «дюна» застосовують до всіх піщаних утворень незалежно від зонально-кліматичних умов. На відміну від розповсюджених у пустелях барханів, у дюни (в цьому розумінні) випуклу форму мають не пологі, а круті схили, і «хвости» розташовані ззаду дюни, на навітряному боці. Пологий схил повернутий назустріч вітру і має кут нахилу 8-20°, навітряний схил наближається до кута натурального нахилу сухого (32-33°) або зволоженого (до 40°) піску. Висота дюни від 5 до 30 м і більше.
На Куршській косі Балтійського моря (в Литві) відома дюна висотою 58 м; в Ландах, на узбережжі Біскайської затоки (Франція), — 97 м. Дюни можуть переміщатися у напрямку переважаючого вітру зі швидкістю до 10 м на рік, залежно від маси піску і швидкості вітру.
Серпоподібні дюни — дюни у формі півмісяця, зазвичай ширші, ніж довші. Ці дюни набувають форми під впливом вітрів, які віють послідовно в одному напрямку, і вони також відомі як бархани, або поперечні дюни. Деякі різновиди серпоподібних дюн рухаються пустельною поверхнею значно швидшими темпами, ніж будь-який інший тип дюн. В Китаї у провінції Нінся протягом 1954-1959 років група дюн переміщувалась на більш ніж на 100 метрів за рік, аналогічні швидкості були зафіксовані у Західній пустелі Єгипту. Найбільші серпоподібні дюни на Землі, з середньою шириною гребеня понад 3 км, розташовані в пустелі Такла-Макан в Китаї.
Див. також
Джерела
- Переклад Великої Радянської Енциклопедії (неповна стаття)
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
Посилання
- Дюна // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Словник-довідник з фізичної географії : для школярів і абітурієнтів / укл. Єна О. В., Супричов О. В. — К. : Довіра, 2002. — 238 с. — ISBN 966-507-133-5.