Неврюєва рать (травень 1252 року) — ординський похід на чолі з царевичем Неврюєм, ймовірно, на прохання Олександра Невського проти його брата великого князя Владимирського Андрія Ярославовича.
| Похід Неврюя на Велике князівство Владимирське | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Сторони | |||||
| • Золота Орда | • Велике князівство Володимирське | ||||
| Командувачі | |||||
| • Неврюй | • Андрій Ярославич • Ярослав Ярославич |
Історія Редагувати
Витоки конфлікту лежали в поділі спадщини Ярослава Всеволодовича, отруєного в Орді в 1246 році. За старим порядком успадкування брат Ярослава Святослав Всеволодович став великим князем Владимирським. Молодший син Ярослава Михайло Ярославич забрав Владимирський престол у свого дядка. За деякими відомостями Ярослав заповідав Андрію велике Владимирське князювання, а старшому синові, Олександру, Новгород і Київ, що було підтримано ординським ханом Гуюком, коли Батий вимагав віддати велике Владимирське князювання Олександру. Конфлікт між Гуюком і Батиєм закінчився в 1247 році смертю Гуюка в Мавераннахрі за походу на Батия. У наступні роки ханський престол обійняв Мунке, що займався придушенням своїх внутрішньополітичних супротивників, зокрема за допомогою посланих Батиєм військ на чолі з Бурундаєм (1251).
Наприкінці 1249 року Олександр і Андрій Ярославичі повернулися на Русь, після чого намітився союз Андрія і Ярослава Ярославичів з Данилом Галицьким.
За одними даними, наказ йти походом на Андрія Ярославовича віддав син Батия Сартак; за іншими, це зробив сам Батий. На чолі походу встав Неврюй, названий в IV Новгородському літописі «царевичем». За даними деяких літописів, крім нього, військами командували ще Котія і Олабуга (Алабуга Хоробрий), які, ймовірно, мали звання темників.
Їм протистали владимирсько-суздальське й переяславо-тверське війська на чолі з великим князем Володимирським і Суздальським Андрієм Ярославичем, князем Переславським і Тверським Ярославом Ярославичем, і його воєводою Жидиславом, суздальськими боярами.
Маршрут походу ординців: Улус Сартака (межиріччі Хопра і Волги) — переправа на річці Цна — Володимир — переправа через річку Клязьма — Переславль-Залеський — улус Сартака.
Неврюй перейшов Клязьму під Володимиром, розбив Андрія напередодні Борисова дня, тобто 23 липня. Подробиці бою невідомі. Андрій і Ярослав спочатку втекли в Новгород, але новгородці не прийняли їх, після чого Андрій Ярославович з родиною і рештою дружини, через Новгород, Псков і Коливань (Таллінн) втік у Швецію, а Ярослав Ярославович у Псков. Неврюй переміг у битві під Переславлем-Залєським та взяв місто 15 травня 1252 року, коли була вбита жінка Ярослава Ярославича і взяті в полон діти Михайло і Святослав Ярославичі, загинув воєвода Жидислав. В Орду було забрано безліч людей, коней і худоби.
Це було перша після навали Батия поява у Великому князівстві Владимирському великого монголо-татарського війська.
Історики дотримуються різних думок про причетність Олександра Невського до походу Неврюя, внаслідок якого він став великим князем Владимирським. Після повернення зі Швеції Андрій Ярославович отримав від Олександра Ярославича суздальське княжіння (Святослав Всеволодович помер у 1252 році), і про нові конфлікти між ними невідомо, але тверський князь Ярослав Ярославич продовжив боротьбу за великий Владимирський престол, закнязював у 1255 році в Новгороді. Проте наступного 1256 року Олександр повернув у Новгород князем свого сина Торзького князя Василя.
Див. також Редагувати
- Батиєва навала
- Дюденева рать
Примітки Редагувати
- Соловьев С. М. История России с древнейших времен. — М.: Издательство социально-экономической литературы, 1960. — Т. 3. — С. 156—157.
- George Vernadsky. A History of Russia, 5 vols. — New Haven: Yale University Press, 1943—1969. — Vol. 3: The Mongols and Russia. — PP. 143—149.
- J.L.I.Fennell. The Crisis of Medieval Russia 1200—1304. — London: Longman, 1983. — PP. 106—108.
- Ю. В. Селезнев. «Русско-ордынские конфликты XIII—XV веков». Таблица № 9. стр. 36-37.
- Donald Ostrowski. The Tatar Campaign of 1252 // Palaeoslavica. — Vol. XVII (2009). — No. 2. — PP. 46—64.
- Прямая связь в близких ко времени похода исторических источниках не зафиксирована, что заставляет историков строить догадки.
Література Редагувати
- Егоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв. / Отв. редактор В. И. Буганов. — М.: Наука, 1985. — С. 182—183. — 11 000 экз.
- Лаушкин А. В. Идеология «ордынского плена» и летописные известия о «Неврюевой рати» // История и культура Ростовской земли. 2000. Ростов, 2001. С.24-31.
- Неврюй // Славянская энциклопедия. Киевская Русь — Московия: в 2 т. Т. 2 Н-Я. / Авт.-сост. В. В. Богуславский— М.: Олма-Пресс, 2005. — 816 с. ISBN 5224022495, ISBN 9785224022496 — С. 23.
- Селезнёв Ю. В. Элита Золотой Орды. — Казань: Издательство «Фэн» АН РТ, 2009. — С. 138. — 232 с.
- Селезнев Ю. В. // Русско-ордынские конфликты XIII—XV веков. // М. 2014г.
- Неврюева рать, 1252 г. // Хрусталёв Д. Г. Северные крестоносцы. Русь в борьбе за сферы влияния в Восточной Прибалтике в XII—XIII вв. — СПб.: Евразия, 2009/
- Неврюева рать // Дегтярёв А. Я. Избранные труды по русской истории. В 2 т. — Т. 2. — М.: Парад, 2008. — 575 с., ил. — С. 234—237.
- Храпачевский Р. П. Неврюева рать в свете монгольских источников
Посилання Редагувати
- Піскарьовський літописець [ 27 липня 2020 у Wayback Machine.]