Давньоно́вгородський діалект — східнослов'янський говір, що був поширений на теренах Новгородської Республіки до XV століття. Суттєво відрізнявся від мови, розповсюдженої в давньому Києві, та від інших слов'янських мов. Вважається, що давньоновгородський говір міг розвинутися в четверту східнослов'янську мову нарівні з українською, білоруською та російською.
| Новгородська мова | |
|---|---|
| Поширена в | Новгородська республіка |
| Регіон | Східна Європа |
| Носії | Мертва мова |
| Писемність | кирилиця |
| Класифікація | |
| Офіційний статус | |
| Державна | Новгородська Республіка |
| Офіційна | Новгородщина |
| Коди мови |
Найпримітніша риса давньоновгородської фонетики – відсутність другої палаталізації (у коренях — кѣле «цілий» (дав.-рус. цѣлъ), хѣде «сідий» ('сивий', дав.-рус. сѣдъ), гвѣзда «звізда» (дав.-рус. звѣзда), перед закінченнями — ногѣ «нозі» (дав.-рус. нозѣ), рукѣ «руці» (дав.-рус. руцѣ); в деяких коренях так само нема третьої палаталізації (прим. основа 'весь' мала вигляд вьх- (дав.-рус. вьс-). Фонеми /ц/ і /ч/ збігалися (ноць 'ніч' (дав.-рус. ночь) (так зване цокання). Сполуки *tl, *dl могли розвинутися у кл, гл: клещь 'лящ', привегле 'привів' (дав.-рус. привелъ з праслов'янського *privedlъ). Деякі давньоновгородські діалекти мали рефлекси *ol, *or, що здійснювалися подібно до польського: злото «золото» (дав.-рус. золото, пол. złoto).
Примітна риса в морфології – називний відмінок однини чоловічого роду на -е замість давньоруського (київського) -ъ (Иване 'Іван' (дав.-рус. Иванъ), старе «старий» (дав.-рус. старъ), кето «хто» (дав.-рус. къто; перед цим -е не набуло першої палаталізації: замъке 'замок', а не *замъче). Родовий відмінок однини жіночого роду мав закінчення -ѣ замість давньоруського -ы (у женѣ замість у жены).
Давньоновгородський говір зник після того як Новгородщину завоювало Московське царство 1478 року. Деякі специфічні риси збереглися на новгородських землях і надалі (цокання, ять замість ы у родовому відмінку та ін.).
Новгородський говір перш за все відомий за берестяними грамотами, що зазвичай писались чистим говором, та тільки іноді з впливом київських норм. Деякі говірні риси, ніби помилки, проникали в пам'ятки писемності.
Історія Редагувати
Перший берестяний лист знайшла 26 липня 1951 року Ніна Федорівна Акулова. Принаймні 1025 було розкопано з тих пір, 923 тільки в Новгороді. Майже всі вони були написані стилусами з бронзи та заліза, а не чорнилом. Букви збереглися завдяки болотистому ґрунту, який ізолював їх від кисню. Багато літер знайдено похованим серед шарів під вулицями, які раніше були вимощені колодами.
Приклади Редагувати
Без поділу на опрічні слова (як у берестяних грамотах):
грамотаѿжирочькаиѿтѣшька
къвъдовиноумлвишильцевице
моупошибаешисвиньѣцюжѣапъ
несланъдрька∙аесипосоромилъко
ньцьвъхълюдинь∙сооногополоу
граматапрокънижетабыс∙ожее
ситакосътворилъ
З поділом на опрічні слова: Грамота ѿ Жирочька и ѿ Тѣшька къ Въдовиноу. Млви Шильцеви: «Цемоу пошибаеши свиньѣ цюжѣ? А пънесла Нъдрька. А еси посоромилъ коньць въхъ Людинь: со оного полоу грамата про къни же та быс, оже еси тако сътворилъ».
Переклад: Грамота од Жирочка і од Тішка Вдовину. Скажи Шильцеві: «Чому вчиняєш шкоду (менш вірогідний переклад — „ґвалтуєш“) чужим свиням? [Про це] сповістила Ноздрька. Ти осоромив весь Людин кінець: з Торгової сторони [прийшла] грамота, вона була про коней, з якими ти вчинив те саме».
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Доповідь академіка А. А. Залізняка щодо новгородських грамот 2005 р. [ 11 червня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- Щодо питання про пи### [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]. (рос.)
Посилання Редагувати
Основна праця з говору: Зализняк, Андрей Анатольевич. Древненовгородский диалект. [ 6 лютого 2012 у Wayback Machine.] Москва, 1995 (2-е изд., М., 2004).