Кримські татари

Кри́мські тата́ри, інколи кри́мці (крим. qırımtatarlar, в однині — qırımtatar; крим. qırımlılar, в однині — qırımlı, англ. Crimeans) — східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму; разом з нечисленними караїмами та кримчаками кримські татари є корінним народом Криму, а також одним із корінних народів України. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка входить до тюркської мовної сім'ї.

Кримські татари крим. Qırımtatarlar, Qırımlılar
Сефер Гази Аділь Ґерай Тугай-бей Тарас Федорович Ісмаїл Гаспринський Шефіка Гаспринська Номан Челебіджіхан Асан Сабрі Айвазов Бекір Чобан-заде Агатангел Кримський Амет-Хан Султан Мустафа Джемілєв Ахтем Сеітаблаєв Джамала Акім Галімов
Кількість	від 500 тис. до 6 млн.
Ареал	Україна (Автономна Республіка Крим):    300 000  Узбекистан:    150 000  Туреччина: відсутні точні дані. За різними оцінками    500 000 — 6 000 000  Румунія:    24 000  Болгарія:    3000
Раса	європеоїди
Походження	половці та інші тюркські та нетюркські народи Криму; залежно від субетносу, вплив тюркських та нетюркських народів значно відрізняється .
Близькі до:	караїми, балкарці, ногаї
Входить до	тюрки
Мова	кримськотатарська
Релігія	іслам суннітського толку ханафійського мазгабу

Кримськотатарська молодь в традиційному одязі

Живуть на півдні України (переважно в АР Крим, а також в Херсонській та Запорізькій областях — понад 250 тис. за переписом 2001 року, близько 300 тис. за оцінюванням на 2012 рік), у Туреччині (від 150 тис. до 1 млн), Узбекистані (близько 150 тис.), Румунії (20 тис., 2011), Болгарії (бл. 1 тис., 2011). За даними місцевих кримськотатарських організацій, кримськотатарська діаспора в Туреччині налічує сотні тисяч осіб, однак точні дані її чисельності відсутні, оскільки в Туреччині не публікуються дані про етнічний склад населення країни. Загальна кількість жителів, чиї предки в різний час іммігрували до країни з Криму, оцінюється в Туреччині 4-6 мільйонами, але більшість цих людей вже асимілювалися і вважають себе не кримськими татарами, а турками з кримським корінням (або зовсім не пам'ятають свого коріння).

Переважна більшість кримських татар — мусульмани-суніти ханафітського мазхабу.

Назва

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Татари (значення).

• Кримські татари (крим. qırımtatarlar) — історична кримськотатарська та сучасна наукова назва; використовується переважною більшістю кримських татар.
• Кримці (крим. qırımlılar, рос. крымцы) — друга кримськотатарська історична та сучасна самоназва; історична московська та українська назва.
• Кримчаки — історична українська назва.
• Татари — архаїчна назва та сучасна просторічна назва.

Етнонім «кримські татари»

Словосполучення «кримські татари» викликає запитання про зв'язок із татарами — чи не є кримські татари субетнічною групою волзьких татар, а кримськотатарська мова — діалектом татарської. Назва «кримські татари» використовувалася в Російській імперії та закріпилася в російській і українській мовах замість історичних «кримці» і «кримчаки» відповідно, коли майже всі тюркомовні народи іменувалися «татарами»: карачаївці (гірські татари), азербайджанці (закавказькі, або азербайджанські татари), кумики (дагестанські татари), хакаси (абаканські татари) тощо.

Татари та кримські татари

Типи кримських татар

Татари і кримські татари — це два різні народи з пов'язаною історією та різною культурою, процес формування яких відбувався по-різному, незалежно один від іншого, у складі різних держав. Так, формування казанських татар відбувалося в Казанському ханстві, основну роль, як вважається в сучасній науці, у їх формуванні відіграли булгари, а також волзькі кипчаки з деяким впливом фіно-угорських народів. Разом з тим формування кримських татар відбувалося в складі Кримського ханства. Важливу роль в формуванні кримських татар зіграли половці, які використовували як самоназву етнонім «татари», а свою мову називали «татар тілі» (тобто татарська), та складали основне населення Криму як до ординського панування, так і на момент відокремлення Кримського ханства. Вплив на формування кримських татар мали хозари, а також греки та генуезці (італійці) (їх вплив найбільш помітний на побережанах — ялибойлу, які належать до понтійського расового типу), кримські готи (чий вплив найбільш помітно на гірничо-передгірних кримських татарах — татах). Мова кримських татар також разюче відрізняється від мови казанських татар: мова кримців належить до половецько-кипчацької підгрупи, тоді як мова казанців належить до волзько-кипчацької.

Етногенез

Кримські татари сформувалися як народ у Криму і є нащадками різноманітних народів, що жили в Криму у різні історичні епохи. Основу антропологічного типу становлять представники європеоїдної раси, у ногаїв присутні монголоїдні домішки.

Кримські татари склалися шляхом змішування різних тюркомовних кочових народів степового Криму та Причорномор'я — західні половці, хозари, булгари, середньовічні ногаї (звідси самоназва степового субетносу кримських татар) з жителями гірської і передгірної частини півострова — алани, греки, кримські готи, скіфи, таври, італійці та інші. Консолідація цього різноманітного етнічного конгломерату в єдиний кримськотатарський народ проходила протягом століть. Єднальними началами в цьому процесі були спільність території, тюркська мова та ісламська релігія.

Найважливіша роль у формуванні кримськотатарського народу належить західним кипчакам, відомим в українській історіографії під ім'ям половців. Саме вони стали консолідаційним етносом, в який вливалися всі інші народи, що населяли Крим з давніх часів. Кипчаки з XI—XII століття стали заселяти приволзькі, приазовські і причорноморські степи (які відтоді аж до XVIII століття іменувалися Дешт і Кипчак — «кипчацький (половецький) степ»). З другої половини XI століття вони почали активно просуватись в Крим. Значна частина половців сховалася в горах Криму, рятуючись після поразки об'єднаних половецько-руських військ від монголів та наступного розгрому половецьких протодержавних утворень у північному Причорномор'ї. Половецька мова вважається безпосереднім предком сучасної мови кримських татар з можливим впливом інших мов, таких як мова кримських готів.

До кінця XV століття були створені основні передумови, що призвели до формування самостійного кримськотатарського етносу: в Криму встановилося політичне панування Кримського ханства, тюркські мови (половецько-кипчацька на території ханства) стали домінантними, а іслам набув статусу державної релігії на всій території півострова. У результаті переважання набутої назви «татари» половецького населення Криму, ісламської релігії та тюркської мови почалися процеси консолідації строкатого етнічного конгломерату півострова, які призвели до появи кримськотатарського народу. Протягом декількох століть на основі половецької мови з помітним огузьким впливом склалася кримськотатарська мова.

Згідно з іншою теорією, кримські татари ведуть своє походження від хвиль древніх народів: скіфів, греків, готів, італійців та вірмен. Коли Крим став частиною Золотої Орди, вони змішалися з населенням, яке оселилося у Східній Європі, включаючи Крим, з VII століття: тюрко-татари^[en], «монголо-татари» (серед цих племен, наприклад, кият^[ru]) та інші тюркські народи (хозари, печеніги, кумани (половці) та кипчаки).

Питання про статус корінного народу Криму

Кримські татари офіційно визнані корінним народом у складі України. Європейський Союз і міжнародні групи корінних народів також визнають кримських татар корінним народом Криму. Сучасний російський уряд вважає кримських татар «національною меншиною», а не корінним народом Криму.

Масове поширення тези про «татар-прибульців» в пропаганді почалося тільки після депортації кримських татар, коли радянському керівництву було потрібно виправдати геноцид кримськотатарського народу — його насильницьке виселення в Середню Азію та на Урал. До цього навіть в офіційних радянських енциклопедіях визнавалося, що кримські татари, разом з караїмами, — корінний народ Криму.

Український історик Сергій Громенко зазначає, що для того, щоб вважатися корінним, народу потрібно лише сформуватися на даній території і не мати іншої батьківщини за її межами (наприклад, у гагаузів є державне утворення на їх батьківщині — Гагаузія), тоді як час початку етногенезу не відіграє ніякої ролі. Це стосується кримських татар, оскільки їх етногенез проходив саме на території Криму. Це додатково підтверджується генетичним дослідженням кримських татар, згідно з яким етногенез кримців відбувався саме на півострові і вони генетично склалися з декількох шарів. Результати геномних досліджень вказують на збереження в генофонді кримських татар як початкового компонента протягом понад 2,5 тисячі років, так і пізнього в північних степових районах Криму. Генофонд кримських татар відрізняється широким спектром і відсутністю домінантної гаплогрупи. З частотою від 5 % зустрічаються такі гаплогрупи: R1a1a-M198 (32 %), R1b-M343, J2-M172, G2a3b1-P303, E1b1b1-M351; на їх частку сумарно припадає 67 % генетичного різноманіття кримських татар. Близько третини генофонду представлено більш рідкісними гаплогрупами (від 1 % до 5 %): C-M130, Q-M242, L-M11, O3-M122, I1-M253, N1-LL22g, G2a3-M406 та інші.

Відома помилка, як вказує Сергій Громенко, — вважати греків корінним народом Криму. Насправді «греків» в Криму було три хвилі. Перша — це елліни давнини. Вони сформувалися в середземноморському регіоні і заснували свої колонії в Криму, починаючи приблизно з 600 року до нашої ери. Після Великого переселення народів чистих стародавніх греків у Криму не залишилося. Друга хвиля — це середньовічні ромеї, візантійці, які так само сформувалися не в Криму та ані мовою, ані вірою не були схожі на еллінів. Після османського завоювання південного узбережжя Криму 1475 року вони або прийняли іслам, влившись з часом в кримськотатарський етнос, або продовжували жити ізольованими християнськими громадами, поки в 1778 році не були виселені Суворовим до азовського регіону, ставши маріупольськими греками. Третя хвиля грецьких переселенців — це біженці з Османської імперії початку XIX століття, сучасні греки, що сформували Балаклавський батальйон. Втім, 1944 року під час проведення етніної чистки Криму вони, як і кримськи татари, були виселені з Криму. Нинішні греки Криму — це саме спадкоємці репатріантів третьої хвилі.

Субетноси

1. Кримськотатарська дівчина з Капсихору (побережанка)
2. Кримськотатарські степовики-ногаї

У складі кримськотатарського народу виділяють три етнографічні групи. Перша сформувалася на південному березі Криму, друга — в гірсько-передгірській частині півострова і третя — в кримському степу.

Ногаї

Ногаї сформувались та жили до депортації в степовій частині Криму (крим. Çöllü Qırım) на північ від умовної лінії Миколаївка — Спат — Феодосія. Основну роль в етногенезі цієї групи відіграли західні кипчаки (половці) та східні кипчаки. У расовому відношенні ногаї — європеоїди з елементами монголоїдності (~10 %). Діалект степовиків входить до кипчацько-ногайської групи.

Тати (горяни)

Тати (не плутати з однойменним кавказьким народом) жили в горах (крим. dağlar) і передгір'ях або середній смузі (крим. orta yolaq), тобто на північ від ялибойлу і на південь від степовиків. Етногенез татів — дуже складний і не до кінця вивчений процес. У формуванні цього субетносу взяли участь практично всі народи і племена, що коли-небудь жили в Криму, але основну культурно-мовну роль зіграли половці. Діалект татів належить до половецько-кипчацької групи^[ru].

Ялибойлу

Південнобережці або ялибойлу (крим. yalı boylu — «побережани», від yalı — берег, boy — довжина, протяжність, -lı — суфікс, що творить від назви місцевості назву людини, що живе на ній) — уродженці південного узбережжя Криму. В етногенезі цієї групи основну роль зіграли нетюркські народи Криму: греки, кримські готи і черкеси, а в жителів східної частини Південного узбережжя є також кров італійців (генуезців). У жителів багатьох сіл Південного узбережжя аж до депортації зберігалися елементи християнських обрядів, успадковані ними від грецьких предків. Більшість ялибойлу прийняли іслам як релігію досить пізно порівняно з двома іншими субетносами: османський перепис населення 1542 року свідчить, що більшу частину населення південного берегу на той момент становили християни. Діалект побережан найбільш далекий від двох інших діалектів кримськотатарської мови і єдиний не входить до кипчацької (половецької) групи мов, а до огузьких мов.

Історія

Кримське ханство

Мавзолей (дюрбе) Джаніке в Криму, Кирк Ор.

Остаточно процес формування народу завершився в період Кримського ханства. На початку XIII століття Крим, більша частина населення якого вже складалася з тюрків —половців, увійшов до складу Золотої Орди, проте монголи ніколи не осідали в Криму, як не осідали в завойованих руських князівствах. Кримські татари в основному прийняли іслам в XIV столітті, і після цього Крим став одним з центрів ісламської цивілізації в Східній Європі. Панування Золотої Орди було в цілому обтяжливе для народів, що населяли Крим, тому вже с початку XV століття в Криму з'явилися тенденції до сепаратизму. Фактичну незалежність Криму від Золотої Орди можна відраховувати з початку правління на півострові Джаніке, дочки хана Золотої Орди Тохтамиша і дружини засновника Ногайської Орди Едігея. Під час свого правління вона всіляко підтримувала Хаджі I Ґерая у боротьбі за Кримський престол зі спадкоємцями Тохтамиша — Саїд Ахмадом та Кічі-Мухаммедом — аж до своєї смерті в 1437 році. Після смерті Джаніке положення Хаджи Ґерая в Криму ослабло, і він був змушений виїхати з Криму до Литви.

У 1441 році посольство від представників кількох найсильніших родів Криму, включаючи золотоординські клани Ширин і Барин і Куманський клан — Кипчак, вирушило в Велике князівство Литовське, щоб запросити Хаджі Ґерая правити в Криму. Він став засновником династії Ґіреїв, що правила до анексії Кримського ханства Росією в 1783 році. Під час правління Менґлі I Ґерая, сина Хаджі, військо Великої Орди, яка тоді ще існувала, вторглося в Крим з півночі, кримський хан виграв генеральну битву, наздогнавши військо ординського хана біля Тахт-Лії, Орда припинила своє існування, і кримський хан став наступником цієї держави. Відтоді Кримське ханство стало однією з найсильніших держав Східної Європи аж до початку XVIII століття. Вважається, що ханство офіційно стало васалом від Османської імперії з великою автономією після 1580, звертаючи увагу на те, що оскільки Кримське ханство — мусульманська сунітська держава, кримські хани були змушені визнати халіфа — спадкоємця пророка Мухаммеда і голову всіх мусульман-сунітів, ким оголосили себе султани Османської імперії після завоювання Каїра, як верховний правитель. Водночас ногайські орди, не маючи власного хана, були васалами кримського. Московія, своєю чергою, виплачувала щорічну данину кримському хану до укладення Константинопольского договору 1700 року.

Ханський палац в Бахчисараї.

1711 року, коли Петро I відправився в похід з усіма своїми військами (80 000 осіб), щоб отримати вихід до Чорного моря, він був оточений військом кримського хана Девлет II Ґерая, опинившись в безвихідному становищі. І тільки зрада османського візира Балтаджи Мехмет-паши дозволила Петру вийти з оточення кримських татар. Як повідомляє історик з роду Ґераїв Халім Ґерай, Девлет II Ґерай спробував оскаржити таке рішення візира, відповідь останнього була така: «Ви знайте свої татарські справи. Справи Блискучої Порти довірені мені. Ви не маєте права втручатися в них». Наступного дня в турецький табір прибув Карл XII, накинувся на візира з гнівними докорами і звинуваченнями в продажності. Шведський король переконував Мехмед-пашу дати йому 30 тисяч солдатів і клявся, що до вечора призведе Петра з мотузкою на шиї, але Прутський мир було укладено, і через 10 років Росія оголосила себе імперією. 1735 року кримський хан Каплан I Ґерай був викликаний турецьким султаном Ахмедом III в Персію. Розуміючи, що Росія зможе скористатися відсутністю військ у Криму, Каплан Ґерай написав султану подумати двічі, але султан був наполегливим. Як і очікував Каплан-Гірей, 1735 року російська армія, очолювана Мініхом, вторглася в Крим, спустошила півострів, вбила мирних жителів і зруйнувала всі міста, зайняв столицю, Бахчисарай, і спалив Ханський палац разом з усіма архівами і документами, а потім покинула Крим через епідемії, що почалася в ньому. Через рік те ж саме зробив інший російський генерал — Петро Ласі. Відтоді Кримське ханство так і не змогло відновитися, почався його повільний занепад. Російсько-турецька війна 1768—1774 років призвела до поразки османів, і згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договіром, підписаним після війни, Крим визнавався повністю незалежним та ні Росія, ні Туреччина не мали права втручатися в справи ханства. Після періоду політичних хвилювань у Криму Російська імперія порушила договір і анексувала Кримське ханство в 1783 році.

Кримське ханство часто брало участь у конфліктах на боці тієї чи іншої держави або саме було стороною військового конфлікту. У таких випадках кримськотатарська армія брала участь у походах на чолі з ханом. Одним з відомих є похід 1571 року, який закінчився взяттям Москви, при цьому сам Іван IV Грозний втік з міста і не з'явився після підпалу передмістя Москви, тому було вирішено спалити і всю Москву, хоча вважається можливим, що вогонь сам перекинувся з посадів на інші дерев'яні будівлі Москви, тим більше що в самому Кремлі розташовувалася ставка кримського хана, а біля нього — посольство. Причиною цього походу було оголошення Іваном IV себе царем, захоплення Москвою Казані і Астрахані, а також набіг московитів під керівництвом Данила Адашева на Крим. При цьому були і так звані набіги, які здійснювалися з ініціативи окремих мурз і часто закінчувалися захопленням бранців. Російський історик В. Д. Смірнов пише, що «справедливість вимагає не забувати взаємності образ»: набіги (плюндрування) козаків на Кримське ханство нічим не поступалися набігам (чапулам) кримських татар і ногаїв. Рабство в Криму, судячи з основної маси кримських джерел, практично повністю зникло вже в XVII столітті, тоді як в Росії кріпосне право існувало до 1861 року, і більшість населення були кріпаками. Необхідно також враховувати, що на історичну науку про кримських татар сильно вплинули російські історики, які переписали історію Кримського ханства для виправдання анексії Криму в 1783 році, і особливо потім радянські історики, що спотворили історію Криму для виправдання геноциду кримських татар в 1944 році.

Доба Кримського Ханства — це період розквіту кримськотатарської культури, мистецтва та літератури. Класик кримськотатарської поезії тієї доби — Ашик Умер. Серед інших поетів особливо відомі Махмуд Киримли та хан Гази II Ґерай. Головна з архітектурних пам'яток того часу, що збереглися — ханський палац у столиці середньовічного Криму — Бахчисараї.

Російська імперія

Покинуті будинки в Карасубазарі

Гноблення з боку російської адміністрації та експропріації землі у кримськотатарських селян спричинили масову еміграцію кримських татар до Османської Імперії. Саме їхні нащадки зараз складають кримськотатарську діаспору у Туреччині, Болгарії та Румунії.

Дві головні хвилі еміграції припали на 1790-ті та 1850-ті роки. Це стало причиною занепаду сільського господарства і практично повного знелюднення степової частини Криму. Саме в цей час Крим залишила більша частина кримськотатарської еліти. Поруч із цим ішла колонізація Криму за рахунок залучення російським урядом переселенців з теренів метрополії. Все це призвело до того, що з мільйона кримських татар, що жили в Криму на момент анексії його Росією, наприкінці XIX століття залишилося менш як 200 тис., що становило близько чверті всього кримського населення.

Загалом з 1783 року до початку XX століття Крим залишило щонайменше 800 тисяч кримських татар.

Кримськотатарське відродження

Кримськотатарське відродження пов'язане з ім'ям видатного діяча культури Ісмаїла Гаспринського (1851—1914). Він доклав великих зусиль, спрямованих на відродження та виживання кримського народу. Він фактично створив нову літературну кримськотатарську мову. І. Гаспринський почав видавати першу кримськотатарську газету «Терджиман» («Перекладач»), яка незабаром стала відомою далеко за межами Криму, розробив нову методику шкільної освіти, завдяки чому сформувалася нова генерація кримськотатарської інтелігенції.

Громадянська війна

Прапор кримських татар, прийнятий 1917 року

Дуже важкі наслідки для кримських татар мала Громадянська війна в Росії. 1917 року, після Лютневої революції, був скликаний перший Курултай (з'їзд) кримськотатарського народу, що проголосив курс на створення незалежної багатонаціональної Кримської демократичної республіки. Гаслом голови першого Курултаю, національного лідера, якого найбільше шанують кримські татари, Номана Челебіджіхана були слова: «Крим — для всіх кримчан». Номана Челебіджіхана більшовики розстріляли 23 лютого 1918 року, а інтереси кримських татар протягом війни не турбували ані «білих», ані «червоних». Згодом в Криму була встановлена радянська влада.

Радянська влада

1921 року було створено Кримську АРСР у складі РРФСР. Державними мовами цієї республіки визнавалася російська та кримськотатарська, корінними народами — кримські татари та караїми, а її керівництво складалося переважно з кримським татар. З вини радянської влади, яка вивозила хліб з Криму в інші регіони країни, під час голоду на Поволжі 1921—1922 років щонайменше 76 000 кримських татар померли від голоду, що стало катастрофою для невеликого народу. 1928 року відбулася перша хвиля репресій проти кримськотатарської інтелигенції, зокрема, голова Кримської АРСР Велі Ібраїмов був страчений по сфабрикованій справі. У 1938 році розпочалася друга хвиля репресій проти кримськотатарської інтелігенції, під час якої було вбито багато кримськотатарських письменників, учених, поетів, політиків, викладачів (Асан Сабрі Айвазов, Усеїн Боданінський, Сеїтджеліл Хаттатов, Ілляс Тархан, Бекір Чобанзаде та багато інших).

Депортація

Один із символів депортації: тамга з залізничних рейок

Кримськотатарська хата в Алушті, Василь Кричевський, 1923

1941 року Крим опинився під владою нацистів, які розв'язали терор проти мирного населення, а 1944 став роком головної трагедії у кримській історії. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму. Трагедія отримала назву Сюрґюн (від крим. Sürgün — вигнанець). У злочині було задіяно 32 000 енкаведистів. Загалом депортували 193 865 кримських татар, зокрема 151 136 — до Узбецької РСР, 8 597 — до Марійської АРСР, 4 286 — до Казахської РСР, решта — до різних областей Російської РФСР.

З травня до листопаду, за даними НКВС, 10 105 кримських татар померли від голоду в Узбецькій РСР (7 % депортованих до УзРСР). Ще близько 30 000 (20 % вигнанців), за даними НКВС, померли протягом наступних півтора року; за інформацією кримськотатарських активістів — 46 % депортованих за перші роки вигнання.

Верховна Рада України своєю постановою від 12 листопада 2015 року визнала депортацію кримських татар 1944 року геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

Повернення

На відміну від інших народів, депортованих 1944 року і повернених на батьківщину після XX з'їзду КПРС 1956 року кримським татарам було заборонено переїздити до Криму до 1989 року. З 1960-х років у місцях, де жили депортовані кримські татари в Узбецькій РСР, зародився та почав набирати силу національний рух за право повернення народу до Криму. Активну боротьбу за право повернення кримських татар вели Мустафа Джемілєв, Юрій Османов, Петро Григоренко та багато інших.

Масове повернення почалося 1989 року, і станом на 2013 рік у Криму жило близько 270 тис. кримських татар, що становило 13 % від загального населення. Найголовнішими проблемами кримських татар були масове безробіття (рівень якого серед кримських татар набагато вищий, ніж середній рівень по Криму), проблеми з землею та розвитком інфраструктури, відбудованої з часу репатріації, кримськотатарських селищ.

Населення Криму	Поч. 18 ст.	1760—1770	1795	1816	1835	1850	1858	1864	1897	1917	1920	1926	1934	1937	1939	1959	1979	1989	2001
Загалом, тис.	467	454,7	156,4	212,6	279,4	343,5	331,3	198,7	546,7	749,8	718,9	713,8	832	996,8	1 123,8	1 201,5	2 135,9	2 430,5	2 024,056
Кримські татари, %	95,1	92,6	87,6	85,9	83,5	77,8	73	50,3	35,6	28,7	26	25,1	23,8	20,7	19,4	-	0,7	1,6	12,1
Росіяни, %	-	-	4,3	4,8	4,4	6,6	12,6	28,5	33,1	41,2	44,1	42,2	44	47,7	49,6	71,4	68,4	67,1	58,3
Українці, %	-	-	1,3	3,7	3,1	7	4	-	11,8	8,6	7,4	10,9	10,9	12,9	13,7	22,3	25,6	25,8	24,3

Кримські татари в Україні після розпаду СРСР (1991—2013)

У 1991 році було скликано другий Курултай і створено систему національного самоврядування кримських татар. Кожні п'ять років проходять вибори нового Курултаю (національного парламенту), в яких бере участь усе доросле кримськотатарське населення. Курултай формує виконавчий орган — Меджліс кримськотатарського народу (щось на кшталт національного уряду). Протягом усього часу існування головою Меджлісу був Мустафа Джемілєв. З листопада 2013 року головою Меджлісу є Рефат Чубаров. Тоді ж було затверджено нову структуру Меджлісу, згідно з якою введено 5 посад заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу. Їх посіли: Айдер Аджимамбетов, Наріман Джелялов, Аслан Омєр Киримли, Заур Смірнов, Ахтем Чийгоз.

Кримські татари послідовно виступали за територіальну цілісність України на противагу проросійському сепаратистському рухові в Криму. Незважаючи на це, у березні 2014 року Росія анексувала Крим, а кримськотатарським лідерам М. Джемільову та Р. Чубарову заборонила в'їзд до Криму. Кримські татари заявляють про невизнання російської окупації Криму.

Утиски кримських татар з боку російської влади після анексії Криму 2014 року

3 березня — викрадено кримського татарина Решата Аметова, а 15 березня знайдено його закатоване тіло.

8 березня — підпал готелю, який належить кримським татарам.

17 березня — викрали громадського активіста Валіда Абу Юсуфа (етнічного росіянина Сергія Селенцова, що прийняв іслам), якого 31 березня було «виставлено» з окупованого Криму.

20 березня — викрадено кримського татарина Нурі Сулейманова.

31 березня — побито 16-річного підлітка, котрий говорив телефоном кримськотатарською мовою.

9 квітня — сплюндровано пам'ятний камінь кримському балетмейстеру Акиму Джемілєву.

21 квітня — напад мілітаризованих російських організацій на будівлю Меджлісу, щоб зняти український прапор.

26 квітня — «в. о. прокурора Криму» Наталія Поклонська винесла офіційне попередження члену Меджлісу кримськотатарського народу Різе Шевкієву через вивішування прапора України на будівлі Меджлісу.

22 квітня — кримськотатарській редакції ДТРК «Крим» в усній формі наказали «не показувати» лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва і низку членів Меджлісу.

2 травня — представники російських служб не допустили Мустафу Джемілєва до Криму.

3 травня — Мустафі Джемілєву заборонено повернутись до Криму.

4 травня — в. о. прокурора Криму Поклонська зачитала Рефату Чубарову попередження про недопущення «екстремістської діяльності».

6 травня — російські мілітаристські бойовики побили члена Меджлісу Абдурамана Егіза.

13 травня — кримські суди прийняли на розгляд 55 справ стосовно 49 кримських татар, котрі брали участь у подіях 3 травня, коли Мустафі Джемілєву було відмовлено у в'їзді до Криму. 14 травня. У Стокгольмі 2015 на конкусі Євробачення перемогла Джамала українка з кримськотатарським походженням з піснею яка присвячена депортації у 1944.

16 травня — ФСБ провело обшук у керівника відділу зовнішніх зв'язків Меджлісу Алі Хамзіна.

16 травня — владою РФ заборонено проводити мирні зібрання до 6 червня, за 2 дні до 18 травня — пам'ятної дати для кримських татар.

13 червня — у м. Сімферополі у споруджувану мечеть «Чукурча-джамі» кинуто три пляшки із запалювальною сумішшю.

11 червня — заборона проведення мирних зібрань, у відповідь на подання Меджлісом повідомлення про наміри провести захід в парку Треньова.

24 червня — ФСБ провела обшук в будівлі медресе.

4 липня — окупаційна влада Криму винесла рішення про заборону Рефату Чубарову в'їжджати на територію Криму.

5 липня — окупанти не пропустили Рефата Чубарова, котрий повертався із засідання Меджлісу в Херсонській області, через адміністративний кордон Автономної Республіки Крим.

22 липня — у кримськотатарському кафе «Мусафір» люди в масках влаштували обшук.

24 липня — головний редактор газети «Авдет» Шевкет Кайбуллаєв був викликаний на бесіду у ФСБ.

5 серпня — повідомлення про заборону літератури кримськотатарською мовою.

19 серпня — кримським татарам заборонено проводити жалобний мітинг на честь Загальноєвропейського дня пам'яті жертв сталінізму та нацизму.

Вересень — виселення Меджлісу з будівлі Меджлісу.

Навчання кримськотатарською мовою

2012—2013 навчального року в середніх загальноосвітніх школах Криму (без учнів шкіл-інтернатів та спеціальних класів, організованих при загальноосвітніх школах) освіту кримськотатарською мовою отримували 3,11 % учнів.

За даними окупаційної російської влади, 2014—2015 року кримськотатарською навчались 4 740 школярів. З них 2 814 учнів навчалися в 15 школах з кримськотатарською мовою навчання, 1 926 — у класах з кримськотатарською мовою навчання, що функціонують в 62 школах Криму.

Станом на початок 2015—2016 навчального року, за даними Міністерства освіти, науки і молоді Автономної Республіки Крим, в загальноосвітніх установах кримськотатарською мовою навчалося 5 083 особи (2,76 % учнів). У республіці продовжує діяти 15 загальноосвітніх установ з кримськотатарською мовою навчання; всього ж по республіці навчання кримськотатарською мовою організовано в 53 загальноосвітніх закладах 17 муніципальних районів і міських округів.

Після окупації Росією в Криму є практика відкриття в школах з кримськотатарською мовою навчання перших класів з навчанням російською, а також адміністративного тиску на батьків з метою переконати їх переводити дітей після здобуття початкової освіти в класи з російською мовою навчання. Вказується на недостатню кількість місць в дошкільних освітніх установах з вихованням кримськотатарською мовою.

Мова

Частка населення, що назвало рідною мовою кримськотатарську за переписом 2001 р.

Частка населення у сільрадах і містах Криму, що вказало кримськотатарську мову рідною за переписом 2001 р.

Татарська та кримськотатарська мови хоч і є спорідненими через належність до тюркської мовної групи, але не є найближчими родичами. Найближчими до кримськотатарської мови є карачаєво-балкарська, кумицька та ногайська з кипчацьких мов та турецька й азербайджанська з огузьких.

Рідна мова кримських татар за переписом 2001 року
	все населення	міське населення	сільське населення
кримськотатарська	92,0 %	89,1 %	93,5 %
російська	6,1 %	8,5 %	4,9 %
українська	0,1 %	0,1 %	0,1 %
інша	1,7 %	2,3 %	1,4 %

Рідна мова кримських татар у районах та містах обласного підпорядкування АРК:

кримськотатарська	російська	інша
Сімферополь	91,0 %	8,6 %	0,4 %
Алушта	93,0 %	6,4 %	0,6 %
Армянськ	81,3 %	14,2 %	4,5 %
Джанкой	86,4 %	13,1 %	0,5 %
Євпаторія	91,9 %	7,8 %	0,3 %
Керч	76,8 %	22,8 %	0,4 %
Красноперекопськ	85,3 %	12,8 %	1,9 %
Саки	90,4 %	8,8 %	0,8 %
Судак	97,9 %	1,8 %	0,3 %
Феодосія	89,8 %	9,9 %	0,3 %
Ялта	82,2 %	16,5 %	1,3 %
Бахчисарайський район	93,3 %	5,1 %	1,6 %
Білогірський район	97,6 %	1,9 %	0,5 %
Джанкойський район	92,9 %	6,6 %	0,5 %
Кіровський район	92,8 %	4,7 %	2,5 %
Красногвардійський район	91,6 %	6,8 %	1,6 %
Красноперекопський район	89,1 %	6,2 %	4,7 %
Ленінський район	94,9 %	4,9 %	0,2 %
Нижньогірський район	93,6 %	5,8 %	0,6 %
Первомайський район	91,4 %	6,4 %	2,2 %
Роздольненський район	93,1 %	6,4 %	0,5 %
Сакський район	92,8 %	6,6 %	0,6 %
Сімферопольський район	95,4 %	3,8 %	0,8 %
Совєтський район	94,4 %	3,5 %	2,1 %
Чорноморський район	92,8 %	6,3 %	0,9 %
АР Крим	93,0 %	5,9 %	1,1 %

За переписом 2001 року, серед кримських татар України зазначили вільне володіння мовами:

• кримськотатарською — 94,9 %
• російською — 85,9 %
• українською — 19,6 %

Населені пункти Криму, у яких кримськотатарську мову назвали рідною понад 50 % населення.

Населений пункт	Район	% Кримськотатарськомовних
с. Трипрудне	Сімферопольський район	91,7
с. Дивне	Бахчисарайський район	86,2
с. Тимофіївка	Джанкойський район	85,1
с. Ключове	Кіровський район	81,7
с. Фонтани	Сімферопольський район	81,7
с. Вікторівка	Бахчисарайський район	81,4
с. Маківське	Кіровський район	78,2
с. Сари-баш	Первомайський район	77,9
с. Севастянівка	Бахчисарайський район	76,6
с. Розливи	Нижньогірський район	75,2
с. Живописне	Сімферопольський район	75,0
с-ще Громовка	Сакський район	71,4
с. Родники	Білогірський район	70,7
с. Річне	Совєтський район	66,7
с. Вишневе	Білогірський район	65,8
с. Ганнівка	Білогірський район	65,0
с. Новеньке	Бахчисарайський район	64,6
с. Андрусове	Сімферопольський район	64,4
с. Ходжа Сала	Бахчисарайський район	64,4
с. Ленське	Чорноморський район	64,3
с. Долинне	Кіровський район	63,5
с. Білокам'яне	Бахчисарайський район	63,0
с. Пробудження	Джанкойський район	61,8
с. Дачне	Бахчисарайський район	61,5
с. Дружне	Сімферопольський район	61,0
с. Дмитрівка	Первомайський район	60,5
с. Костянтинівка	Джанкойський район	60,1
с. Червоне	Роздольненський район	60,0
с. Новофедорівка	Джанкойський район	59,1
с. Шаумян	Сакський район	58,9
с. Дворіччя	Нижньогірський район	58,6
с. Опитне	Білогірський район	58,6
с. Ульянівка	Білогірський район	58,5
с. Вершинне	Сакський район	58,3
с. Красна Долина	Красногвардійський район	58,3
с. Ярке	Сакський район	58,1
с. Заливне	Нижньогірський район	57,8
с. Синьокам'янка	Білогірський район	57,3
с-ще Видне	Красногвардійський район	56,1
с. Верхня Кутузовка	Алушта (міськрада)	55,8
с. Трактове	Красногвардійський район	55,1
с. Нижня Голубинка	Бахчисарайський район	55,0
с. Тополі	Бахчисарайський район	54,0
с. Яковлівка	Білогірський район	53,7
с. Маркове	Совєтський район	53,4
с. Теплівка	Сімферопольський район	53,2
с. Надеждине	Красноперекопський район	52,7
с. Лібкнехтівка	Ленінський район	52,5
с. Руське	Білогірський район	52,0
с. Армійське	Джанкойський район	51,9
с. Українка	Сімферопольський район	51,9
с. Новомикільське	Красногвардійський район	51,6
с. Молочне	Красногвардійський район	51,3
с. Ніжинське	Нижньогірський район	50,8
с. Богатир	Бахчисарайський район	50,5
с. Корольове	Ленінський район	50,4
с. Дозорне	Білогірський район	50,3
с. Багата Ущелина	Бахчисарайський район	50,0

Розселення

Кримські татари живуть переважно у Кримі (близько 235—280 тис.), прилеглих регіонах Росії (2,4 тис., в основному в Краснодарському краї) і в прилеглих регіонах України (2,9 тис., в основному в Херсонській області), а також в Туреччині, Румунії (24 тис., в основному в повіті Констанца), Узбекистані (90 тис., оцінки від 10 тис. до 150 тис.), Болгарії (3 тис.). У Туреччині проживає 5-6 млн людей, чиї предки в різний час (з кінця XVIII до початку XX століття) переселилися в цю країну з Криму. Це дає привід кримськотатарським громадським організаціям Туреччини стверджувати, що в країні живе кілька мільйонів кримських татар. Більша частина нащадків кримськотатарських іммігрантів в Туреччині асимілювалася і вважає себе турками. Фактична кількість кримських татар у Туреччині невідома, оскільки дані про етнічний склад населення країни в Туреччині не публікуються.

Динаміка чисельності кримських татар в Україні за даними переписів (для 1897, 1926, 1939 рр. дані по Криму)

	1897	1926	1939	1959	1970	1979	1989	2001
міські поселення	38 738	59 696	1 331	1 150	15 632	84 116
сільські поселення	140 356	159 183	2 223	5 486	31 175	164 077
всього	189 821	179 094	218 879	193	3 554	6 636	46 807	248 193

Перепис 2014

Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису 2014 року; в дужках наведена сумарна частка тих, хто дав відповідь на питання про національність «кримський татарин» і просто «татарин»

Перепис населення в окупованій Автономній Республіці Крим проводився з 14 до 25 жовтня 2014 року. Оголошення попередніх підсумків перепису здійснено в грудні 2014 року. Перепис є першою подібною подією на території Автономної Республіки Крим і Севастопольської міськради після їх анексії РФ. Оскільки перепис населення є одним з етапів перехідного періоду, метою його є уточнення соціально-демографічних змін на півострові, що відбулися з моменту проведення останнього перепису населення. Бюджет перепису склав 387 млн руб. Гроші були виділені з федерального бюджету Російської Федерації. За міжпереписний період 2001—2014 років населення Автономної Республіки Крим скоротилося на 135 тисяч осіб або на 6,7 %. Населення Севастопольської міськради, навпаки, збільшилося на 18 тисяч осіб або на 4,8 %.

Міжпереписна динаміка національного складу:

	осіб, 1989	Частка від тих, що вказали свою національність  % 1989	осіб, 2001	Частка від тих, що вказали свою національність  % 2001	осіб, 2014	Частка від тих, що вказали свою національність  % 2014	осіб, 2021	Частка від тих, що вказали свою національність  % 2021
росіяни	1 629 542	67,05	1 450 394	60,67	1 492 078	67,90	1 706 662	76,44
українці	625 919	25,75	576 647	24,12	344 515	15,68	171 160	7,67
кримські татари	38 365	1,58	245 291	10,26	232 340	10,57	253 570	11,36
татари	10 762	0,44	13 602	0,57	44 996	2,05	30 952	1,39
білоруси	50 054	2,06	35 157	1,47	21 694	0,99	10 599	0,47
вірмени	2 794	0,11	10 088	0,42	11 030	0,50	9 016	0,40
інші	73 059	3,01	70 030	2,93	50 911	2,32	50 712	2,27
вказали	2 430 495	100,00	2 390 319	100,00	2 197 564	100,00	2 232 671	100,00
не вказали	0	10 890	203 645	249 779
Всього:	2 430 495	2 401 209	2 284 769	2 482 450

Перепис 2001

Розселення кримських татар по Україні, 2001 рік

Регіон	Чисельність	Частка	Розселення
Автономна Республіка Крим	243 433 ‒ 250 000	12,0 % ‒ 12,4 %	переважно передгірні та степові райони АРК
Херсонська область	2 072 ‒ 6 000	0,2 % ‒ 0,5 %	Генічеський, Новотроїцький райони
Севастополь (міськрада)	1 858 ‒ 3 500	0,5 % ‒ 0,9 %	села на півночі та сході Севастопольської міськради
Запорізька область	570 ‒ 3 000	0,1 % ‒ 0,2 %	Токмацький, Мелітопольський райони
інші регіони	260 ‒ 1 000
Всього	248 193 ‒ 264 000	0,5 % — 0,55 %

Урбанізація кримських татар за переписом 2001 р.

Населення	Кількість
міського	84 116	33,9 %
сільського	164 077	66,1 %
Всього	248 193	100,0 %

Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису 2001 року

Розселення кримських татар в Автономній Республіці Крим за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

• міськради обласного підпорядкування ‒ 54,5 тис. ‒ 22,4 %
• райони ‒ 188,5 тис. ‒ 77,6 %

	населення, 2001	кримських татар	%
Білогірський район	66 458	19 425	29,2 %
Кіровський район	58 016	14 816	25,5 %
Сімферопольський район	149 253	33 161	22,2 %
Совєтський район	37 576	8 344	22,2 %
Джанкойський район	82 328	17 744	21,6 %
Первомайський район	40 376	8 693	21,5 %
Бахчисарайський район	92 542	19 695	21,3 %
Сакський район	80 964	14 137	17,5 %
Красноперекопський район	31 843	5 477	17,2 %
Нижньогірський район	56 976	9 136	16,0 %
Красногвардійський район	93 782	15 619	16,7 %
Ленінський район	69 629	10 784	15,5 %
Роздольненський район	37 185	4 961	13,3 %
Чорноморський район	34 112	4 321	12,7 %
Судацька міська рада	29 448	5 131	17,4 %
Джанкойська міська рада	42 861	3 469	8,1 %
Сімферопольська міська рада	358 108	25 209	7,0 %
Євпаторійська міська рада	117 565	8 140	6,9 %
Алуштинська міська рада	52 215	3 081	5,9 %
Сакська міська рада	28522	1 646	5,8 %
Феодосійська міська рада	108 788	5 055	4,6 %
Армянська міська рада	26 876	949	3,5 %
Красноперекопська міська рада	30 902	928	3,0 %
Керченська міська рада	158 165	1 635	1,0 %
Ялтинська міська рада	139 584	1 877	1,3 %
АР Крим	2 033 736	243 433	12,0 %
Севастопольська міська рада	379 492	1 858	0,5 %
Весь Крим	2 413 228	245 291	10,2 %

Перепис 1989

Розселення кримських татар в Українській РСР станом на 1989 р.

регіон	всього	міста	села
Кримська область	38 365	8 980	29 385
Херсонська область	5 716	4 681	1 035
Запорізька область	1 566	1 132	434
інші регіони	1160	839	321
УРСР	46 807	15 632	31 175

Перепис 1939

Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису населення 1939 року

Кількість татар у Кримській АРСР за переписом 1939 року ‒ 218 879 осіб, зокрема у містах ‒ 59 696 (27,3 % загальної чисельності), у селах ‒ 159 183 (72,7 %). На кримських татар припадало 19,4 % населення півострова, зокрема 10,2 % міського населення та 29,4 % сільського.

Розселення кримських татар за даними перепису 1939 р.

	населення, 1939	кримських татар	%
Сімферополь	142 634	17 392	12,2 %
Євпаторія	47 030	6 170	13,1 %
Керч	104 443	5 310	5,1 %
Севастопольська міськрада	111 938	4 753	4,2 %
Феодосія	45 032	3 364	7,5 %
Ялтинська міськрада	36 653	2 625	7,2 %
Ак-Мечетський район	15 941	5 027	31,5 %
Ак-Шейхський район	14 725	4 646	31,6 %
Алуштинський район	25 996	16 414	63,1 %
Балаклавський район	23 400	12 880	55,0 %
Бахчисарайський район	46 888	26 119	55,7 %
Біюк-Онлайрський район	18 542	3 061	16,5 %
Джанкойський район	46 626	4 299	9,2 %
Зуйський район	16 324	3 032	18,6 %
Ічкинський район	20 748	3 213	15,5 %
Карасубазарський район	33 034	13 911	42,1 %
Кіровський район	21 321	2 952	13,8 %
Колайський район	16 767	1 799	10,7 %
Красноперекопський район	23 529	1 585	6,7 %
Куйбишевський район	17 759	15 900	89,5 %
Ларіндорфський район	14 341	1 673	11,7 %
Ленінський район	23 656	7 624	32,2 %
Сакський район	27 800	3 108	11,2 %
Сейтлерський район	24 984	3 878	15,5 %
Старо-Кримський район	20 643	3 262	15,8 %
Судацький район	20 081	14 124	70,3 %
Тельманський район	23 535	1 897	8,1 %
Фрайдорфський район	14 366	3 333	23,2 %
Ялтинський район	46 693	13 777	29,5 %
Кримська АРСР	1 126 429	218 879	19,4 %

Перепис 1926

Кількість татар у Кримській АРСР за переписом 1926 року ‒ 179 094 осіб, зокрема у містах ‒ 38 738 (21,6 % загальної чисельності), у селах ‒ 140 356 (78,4 %). На кримських татар припадало 25,3 % населення півострова, зокрема 11,9 % міського населення та 36,8 % сільського.

Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису населення 1926 року

Розселення кримських татар у Криму в 1926 р.

	населення, 1926	кримських татар	%
Сімферополь	88 310	11 126	12,6 %
Алупка	2 968	884	29,8 %
Алушта	4 759	1 819	38,2 %
Армянськ	2 670	565	21,2 %
Балаклава	2 324	16	0,7 %
Бахчисарай	9 544	6 884	72,1 %
Брянський завод	1 127	5	0,4 %
Гурзуф	2 791	1 393	49,9 %
Джанкой	8 310	322	3,9 %
Євпаторія	23 574	4 757	20,2 %
Карасубазар	7 635	2 570	33,7 %
Керч	34 563	1 297	3,8 %
Саки	2 452	112	4,6 %
Севастополь	74 551	1 205	1,6 %
Сімеїз	592	25	4,2 %
Старий Крим	4 738	266	5,6 %
Судак	1 893	417	22,0 %
Феодосія	28 652	1 933	6,7 %
Ялта	28 811	3 141	10,9 %
Бахчисарайський район	37 419	29 143	77,9 %
Джанкойський район	56 647	8 055	14,2 %
Євпаторійський район	46 844	15 317	32,7 %
Карасубазарський район	25 932	12 151	46,9 %
Керченський район	39 456	10 269	26,0 %
Севастопольський район	19 711	11 804	59,9 %
Сімферопольський район	66 968	12 586	18,8 %
Судацький район	13 898	12 479	89,8 %
Феодосійський район	51 767	8 504	16,4 %
Ялтинський район	24 817	20 048	80,8 %
Кримська АРСР	713 823	179 094	25,1 %

Перепис 1897

Розселення татарськомовного населення за переписом населення 1897 року

	населення, 1897	кримських татар	%
Кримські повіти Таврійської губернії	445 439	189 821	42,6 %
Ялтинський повіт	73 260	43 256	59,0 %
Сімферопольський повіт	141 717	62 876	44,4 %
Євпаторійський повіт	63 211	26 992	42,7 %
Феодосійський повіт	115 858	44 431	38,3 %
Перекопський повіт	51 393	12 266	23,9 %
Керч-Єнікальське градоначальництво	43 698	2 563	5,9 %
Севастопольське градоначальництво	57 455	1 910	3,3 %
Весь Крим	546 592	194 294	35,5 %

Етикет

Житло

Кримськотатарський будинок (Алупка, 1856).

Згідно з «Подорожніми записками» російського академіка Василя Зуєва, у 2-й половині XVIII століття кримські татари жили у хатах-мазанках, які виготовляли з дерева, цегли, дерну і глини. Дах покривали черепицею або дерном. З каменю будували переважно лише палацові та храмові будівлі. Житло мало поділ на чоловічу й жіночу (гарем) частини.

Одяг

Кримські татари і мулла (1862).

Продавці овочів. XX ст.

У 2-й половині XVIII століття чоловіки й жінки носили однакове вбрання. Поверх сорочки вони одягали каптан з вузькими рукавами, який застібали до шиї. Нижній одяг — широкі шаровари; на ногах сап'яні жовті шкарпетки і туфлі. Улітку надворі носили ватники зеленого кольору, а взимку — хутрові шуби. Молоді татари, особливо в містах, часто одягали черкеський стрій, який вважався модним.

Чоловіки голили голови, на які одягали червоні суконні тюбетейки, а поверх них — високу круглу або чотирикутну шапку з нешироким овечим окіллям. Жінки заплітали волосся у дві коси, які завивали біля голови; дівчата заплітали багато дрібних кіс, які звисали на спині. Коли жінки чи дівчата виходили з двору, вони ховали своє обличчя за кісеями.

Культура кримських татар

Література

Кримськотатарська література починає свою історії з часів Золотої орди, набуває розквіту у період Кримського ханства і відроджується наприкінці XIX ст.

Музика

Основу традиційної музичної спадщини кримських татар становили давні фольклорні традиції сімейно-обрядових, календарно-обрядових, трудових та ігрових пісень; традиції музично-поетичних переказів та легенд; ісламські музично-культурні традиції — езан, дуа, книжкове читання; музично-інструментальне виконання; сольний спів, започаткований на монодії, яка передавала специфіку кримськотатарської музики Кримськотатарські народні пісні відрізняються від пісень інших культур та народів своєю ліричністю, теплотою та м'якістю.

Ахтем Сеітаблаєв

Серед народних пісень в кримськотатарській культурі розрізняють «Джир-йир» і «тюркю». «Джир-йир» називають пісні кримських татар степових районів, переважно вони нескладні за змістом. «Тюркю» — пісні жителів південного узбережжя та передгірних районів. Вони складні за формою, орнаментацією та розспівами. Хорові пісні у кримських татар трапляються вкрай рідко — зазвичай вони пов'язані з весільними обрядами і виконуються одноголосно. Як приклад можна навести такі пісні, як «Аи, дагълар» («Аі, гори»), «Яр-яр». Такі хорові пісні, як «Къарасувнынъ дёрт кошеси»" («Чотири кута Карасубазара»), «Сен ойнасанъ яраша» («Ти красиво танцюєш») виконуються під танці.

Релігія

Більшість кримських татар сповідують Іслам сунітської гілки. В Україні діє Духовне управління мусульман Криму.

У Києві планують збудувати Соборну мечеть, що зможе вмістити близько 5000 осіб та Кримськотатарський культурно-освітній центр. Мечеть буде найбільшою в Україні.

Відомі кримські татари

Див. також: Список кримськотатарських митців

Видатні вчені

1. Тамм Ігор Євгенович - лауреат Нобелівської премії з фізики 1958 року, фізик-теоретик. Онук українця та кримської татарки (матір Ігоря Тамма - Ольга Михайлівна Давидова - по материнській лінії належала до сім'ї Кобилянських, пращур яких - курінний отаман Запорізької Січі одружився з донькою кримського хана Гірея) [119].
2. Рефат Аппазов
3. Юрій Османов
4. Агатангел Кримський
5. Алі Алієв

Актори, режисери

1. Ахтем Сеітаблаєв
2. Наріман Алієв

Співаки

1. Айсель Балич
2. Баталова Ельзара Халітівна
3. Білялов Февзі
4. Джамала, переможиця 61-го конурсу Євробачення 2016
5. Ділявер Сеттаров
6. Евеліна
7. Енвер Ізмайлов
8. Мустафаєв Фемій Мансурович
9. Османова Ленара
10. Рефатов Мамут
11. Рустем Меметов
12. Сабріє Ереджепова
13. Сейтабла Меметов

• Гімн кримських татар
• Аю-Дагъ

Кінематограф

«Хайтарма» («Повернення») — перший кримськотатарський повноформатний художній фільм (знятий у 2012 році) і перша художня картина про депортацію кримських татар. Режисер фільму і виконавець головної ролі — Ахтем Сеітаблаєв.

У філателії

У 2015 році Укрпошта в серії «Кримські татари — корінний народ Криму — України» випустила 4 марки: «Дюрбе перших кримських ханів», «Майстер-мідник», «Кримськотатарський воїн», «Танок "Хайтарма"».

Див. також

• Кримськотатарська діаспора
• Українсько-кримськотатарські відносини
• Татари-липки
• Тарас Федорович — козацький отаман татарського походження.
• День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу
• Комісія Громика
• Події у селищі Червоний Рай

Коментарі

1. Буква q (къ) в кримськотатарській мові вимовляється як гортане к в українській мові

Примітки

1. Ольга Мусафирова. . Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 2 червня 2019.  // Новая газета
2. Близько 500 тис. в країнах колишнього СРСР, Румунії та Болгарії, і від 100 тис. до кількох сотень тисяч в Туреччині. Статистика за національним складом населення в Туреччині не публікується, тому точні дані невідомі.
3. . Архів оригіналу за 2 червня 2019. Процитовано 2 червня 2019. 
4. Офіційно в Конституції Туреччини затверджено, що все населення країни — турки, які складають єдину турецьку націю [ 2 грудня 2020 у Wayback Machine.].
5. Henryk Jankowski. Crimean Tatars and Noghais in Turkey [ 16 березня 2002 у Wayback Machine.] // a slightly edited version of the paper with the same title that appeared in Türk Dilleri Arastirmalari [Studies on the Turkic Languages] 10 (2000): 113—131, distributed by Sanat Kitabevi, Ankara, Turkey. A Polish version of this paper was published in Rocznik Tatarów Polskich (Journal of Polish Tatars), vol. 6, 2000, 118—126.
6. Кримці // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
7. див. Озенбашли Енвера Мемет-оглу; також газета «Къырым»
8. Возгрин В. Е. Исторические судьбы крымских татар [ 15 квітня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
9. Прийнято Закон «Про корінні народи України» [ 1 липня 2021 у Wayback Machine.] // Інформаційне управління Апарату Верховної Ради України. — 01.07.2021.
10. . Архів оригіналу за 16 березня 2002. Процитовано 30 серпня 2013. 
11. . Архів оригіналу за 17 липня 2009. Процитовано 21 жовтня 2009. 
12. Див., наприклад, лист (1052 р.х. / 1642 р.) Джантімура-бея до Михайла Федоровича:

    ...cümle Qırım tatarlarnı... cavlay cibermeske... Оригінальний текст (укр.) ... не відправляти походом ... всіх кримських татар ...

13. Сейран Усеинов. Крымскотатарский язык
14. Тюркские народы Крыма. Караимы. Крымские татары. Крымчаки. / Отв. ред. С. Я. Козлов, Л. В. Чижова. — М.: Наука, 2003.
15. Озенбашлы Энвер Мемет-оглу. Крымцы. Сборник работ по истории, этнографии и языку крымских татар. — Акмесджит: Доля, 1997.
16. Очерки истории и культуры крымских татар. / Под. ред. Э. Чубарова. — Симферополь, Крымучпедгиз, 2005.
17. Мы — крымцы! / Составители Нури Абдулла, Иззет Изедин. — Симферополь, Крымучпедгиз, 2006. 520 с. На крымском и русском языках. ISBN 966-354-118-0
18. Кримчаки // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
19. «Соколовський С. Ст.» «Татарська проблема» у всеросійській перепису населення [ 2 червня 2019 у Wayback Machine.]
20. Гаркавец, 2007, с. 69-70.
21. Теребинская-Шенгер Н. В. Крымские татары: антропологический очерк. // Русский антропологический журнал. — Т. 17. — 1928. — Вып. 1—2.
22. Возгрін Валерій Євгенійович: «Історія кримських татар»
23. . Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 20 грудня 2019. 
24. Татарский язык [ 15 серпня 2020 у Wayback Machine.], БРЭ
25. Крымскотатарский язык [ 13 жовтня 2019 у Wayback Machine.], БРЭ
26. Куртієв Р. І., Туранли Ф. Ґ. Кримські татари [ 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
27. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Возгрин не вказано текст
28. Этнология, издательство МГУ, 2007. Под ред. профессора В. В. Пименова, сторінка 588
29. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :3 не вказано текст
30. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :4 не вказано текст
31. Хайруддинов М. А. К вопросу об этногенезе крымских татар/М. А. Хайруддинов // Ученые записки Крымского государственного индустриально-педагогического института. Выпуск 2. -Симферополь, 2001.
32. Williams, BG. The Crimean Tatars: The Diaspora Experience and the Forging of a Nation. Pgs 7–23. ISBN 90-04-12122-6
33. William Zebina Ripley (1899). The Races of Europe: A Sociological Study (Lowell Institute Lectures). D. Appleton and Company. с. 420–. «crimean tatar language.» 
34. . Encyclopædia Britannica Company, Limited. 1911. с. 448–. Архів оригіналу за 19 березня 2021. Процитовано 21 лютого 2021. 
35. István Vásáry (2005) Cumans and Tatars, Cambridge University Press.
36. Stearns(1979:39–40).
37. . Christusrex.org. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 24 жовтня 2012. 
38. Stearns (1978). . с. 37. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 12 лютого 2011. 
39. Севортян Э. В. Крымскотатарский язык. // Языки народов СССР. — Т. 2 (Тюркские языки). — М., 1966. — С. 234—259.
40. . www.philology.ru. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 16 лютого 2017. 
41. Brian Glyn Williams (2001). . BRILL. с. 37. ISBN 90-04-12122-6. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021. 
42. Исхаков Д. М. Проблемы становления и трансформации татарской нации. — Мастер Лайн, 1997. — С. 246.
43. Marc Weller; Stefan Wolff (2005). . Taylor & Francis. с. 81. ISBN 978-0-203-46191-4. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021. 
44. Рада визнала кримських татар корінним народом у складі України [ 28 листопада 2019 у Wayback Machine.]. Mirror Weekly. 20 March 2014
45. EU Association Agreement with Ukraine // European Parliament resolution of 11 February 2021 on the implementation of the EU Association Agreement with Ukraine (2019/2202(INI)) [ 14 квітня 2021 у Wayback Machine.], сторінка 19, стаття 60 — 11 лютого 2021

    ...which stems from the inalienable right of the indigenous Crimean Tatar people to self-determination... — що випливає з невід’ємного права корінного кримськотатарського народу на самовизначення

46. Dahl, J. (2012). (англ.). Springer. с. 240–241. ISBN 978-1-137-28054-1. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021. 
47. Vanguri, Star (2016). (англ.). Routledge. с. 132–133. ISBN 978-1-317-43604-1. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021. 
48. Uehling, Greta Lynn (2000). (англ.). University of Michigan. с. 420–424. ISBN 978-0-599-98653-4. Архів оригіналу за 27 лютого 2022. Процитовано 21 лютого 2021. 
49. . Архів оригіналу за 10 березня 2019. Процитовано 25 травня 2020. 
50. Бикова, Т.
51. Громенко, Сергій. Крымские татары не могут называть себя коренным народом? (російською). LІКБЕЗ. оригіналу за 12 березня 2019. Процитовано 26-05-2020. 
52. Агджоян А. Т., Схаляхо Р. А., Утевская О. М., Жабагин М. К., Тагирли Ш. Г., Дамба Л. Д., Атраментова Л. А., Балановский О. П. Генофонд крымских татар в сравнении с тюркоязычными народами Европы [ 25 листопада 2020 у Wayback Machine.], 2015
53. (рос.). xn--c1acc6aafa1c.xn--p1ai. Архів оригіналу за 12 лютого 2020. Процитовано 15 лютого 2017. 
54. . Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 25 травня 2020. 
55. . www.turlocman.ru. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 19 січня 2016. 
56. Следы древних миграций в генофонде крымских и казанских татар: анализ полиморфизма y-хромосомы [ 26 квітня 2018 у Wayback Machine.] Агджоян А. Т., Утевкая О. М. и др. — Вестник УТГС 2013.
57. Y. Öztürk, Osmanlı hakimiyetinde Kefe (1475—1600), Ankara, 2000
58. Герцен, Могаричев Крепость драгоценностей. Кырк-Ор. Чуфут-кале. [ 29 липня 2020 у Wayback Machine.], 1993, pages 58—64. — ISBN 5-7780-0216-5.
59. Гайворонський «Володарі двох материків», 2007
60. Возгрін, 1992. ISBN 5-244-00641-X
61. Halil İnalcik, 1942
62. Велика російська енциклопедія: верховна влада належала хану-представнику династії Гіреїв, який був васалом тур. султана (офіційно закріплено в 1580-х рр., коли ім'я султана стало вимовлятися перед ім'ям хана під час п'ятничної молитви, що в мусульм. світі служило ознакою васалітету) [ 6 травня 2020 у Wayback Machine.]
63. БРЭ: ОСМА́НЫ [ 11 грудня 2019 у Wayback Machine.]: После завоевания Каира Селим I объявил себя халифом — наследником пророка Мухаммеда и главой всех мусульман-суннитов. За время его царствования территория Османской империи удвоилась.
64. ЕІУ: КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1700 [ 30 серпня 2020 у Wayback Machine.]: Договір складався з преамбули та 14 статей. Передбачав перемир'я на 30 років (преамбула, ст. 1). Рос. д-ва звільнялася від виплати щорічної данини («дачі») Кримському ханату (ст. 8), отримала право тримати в Осман. імперії постійного посла (ст. 13).
65. Davies (2007), p. 187
66. Torke (1997), p. 110
67. Ahmad III, H. Bowen, The Encyclopaedia of Islam, Vol. I, ed. H.A.R. Gibb, J.H. Kramers, E. Levi-Provencal and J. Shacht, (E.J.Brill, 1986), 269.
68. Девлет II Ґерай стверджував: «Такий сильний і нещадний ворог, як Москва, прийшовши на своїх ногах, потрапила в наші в руки. Це такий зручний випадок, коли, якщо ми того захочемо, зможемо захопити Росію від одного краю до іншого, так як я достовірно знаю, що всю силу російської армії становить це військо. Наше завдання зараз — потріпати російське військо так, щоб воно не змогло нікуди з цього місця зрушити, а нам дійти до Москви і довести справу до того, щоб російський цар став би призначатися нашим падишахом» (Халім-Гірей, 1822)
69. Халім Гірей [ 9 серпня 2020 у Wayback Machine.], 1822 (рос.)
70. Прутский поход Петра I: за двумя зайцами [ 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — BBC
71. . Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 18 травня 2020. 
72. İslâm Ansiklopedisi^[en]: PRUT ANTLAŞMASI [ 29 листопада 2020 у Wayback Machine.]//Osmanlılar ile Ruslar arasında Prut nehri kenarında 1123'te (1711) yapılan savaştan sonra imzalanan antlaşma.
73. Tucker, Spencer C. (2010). A Global Chronology of Conflict: From the Ancient World to the Modern Middle East, Vol. II. ABC-CLIO
74. Р. А Агеева, Русское географическое общество. Московский центр. Улицы Москвы: старые и новые названия: топонимический словарь-справочник. — М. : Издательский центр «Наука, техника, образование», 2003. — 335 с. — С. 144.
75. Анатолий Владимирович Носарев, Татьяна Александровна Скрябина. Мосты Москвы. — М. : Вече, 2004. — 256 с. — С. 123—128.
76. Зайцев Илья Владимирович Где останавливались крымские послы в Москве и московские послы при дворе крымского хана в XVI В. ? [ 2 червня 2021 у Wayback Machine.]
77. В. Д. Смірнов. Крымское ханство под верховенством Оттоманской порты [ 22 червня 2020 у Wayback Machine.], 13 сторінка в документі
78. Возгрін, 2013, с. 437.
79. . Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 20 червня 2020. 
80. Serhiy Hromenko «Все было не так»: зачем Россия переписывает историю Крыма [ 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
81. Gulnara Bekirova: Крымскотатарская проблема в СССР: 1944—1991 [ 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
82. Gulnara Bekirova Crimea and the Crimean Tatars in XIX—XXth centuries [ 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.], 2005, page 95
83. Zarubin: Без победителей: из истории Гражданской войны в Крыму [ 27 лютого 2022 у Wayback Machine.], 2008, p. 704
84. Расстрел 17 апреля 1938 года [ 24 квітня 2017 у Wayback Machine.]. RFEL
85. Zmerzly: Политические репрессии среди крымскотатарских преподавателей Крымского государственного университета им. Фрунзе [ 8 серпня 2020 у Wayback Machine.]
86. Abibullayeva Крымскотатарская интеллигенция — жертва политических репрессий 1920-ых — 1930-ых
87. Hayali: Крымские татары в репрессивно-карательной политике в Крымской АССР [ 30 листопада 2020 у Wayback Machine.]
88. . zakon4.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016. 
89. . Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 30 липня 2014. 
90. . Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 30 липня 2014. 
91. . Архів оригіналу за 30 квітня 2018. Процитовано 30 квітня 2018. 
92. Державна служба статистики України. Головне управління статистики в Автономній Республіці Крим. Регіони Автономної Республіки Крим за 2012 рік. Сімферополь 2013
93. . Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 2 грудня 2017. 
94. На крымскотатарском и украинском языках в Крыму обучаются чуть более 3 % детей. [ 7 квітня 2017 у Wayback Machine.] Министерство образования, науки и молодежи Республики Крым.
95. Эмир Достим. Тревога вместо надежды. Почему в школах крымскотатарского языка становится меньше [ 8 квітня 2017 у Wayback Machine.] // Крым. Реалии, 01.09.2015
96. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 липня 2013. 
97. . Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 9 липня 2013. 
98. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 9 липня 2013. 
99. . Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 20 березня 2013. 
100. . Архів оригіналу за 4 грудня 2018. Процитовано 3 грудня 2018. 
101. . 17 липня 2009. Архів оригіналу за 17 липня 2009. Процитовано 27 лютого 2017. 
102. з врахуванням кримських татар, що записалися просто татарами
103. Кримстат. Перепись населения 2001 года. Языковой состав населения [ 28 серпня 2012 у Wayback Machine.]
104. . Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 30 серпня 2013. 
105. . Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 27 лютого 2014. 
106. . Архів оригіналу за 10 жовтня 2017. Процитовано 30 серпня 2013. 
107. Всесоюзная перепись населения 1926 года. — М.: Изд-е ЦСУ Союза ССР. 1929
108. Архів оригіналу за 27 лютого 2014. Процитовано 4 вересня 2011. 
109. . Архів оригіналу за 24 червня 2015. Процитовано 17 червня 2015. 
110. Асанова Д. Свадебный обряд / Д. Асанова, З. Эмирусеинова // Очерки истории и культуры крымских татар. — Симферополь: Крымучпедгиз, 2005. — С. 139—142
111. Очерки истории и культуры крымских татар /Под ред. Э. Чубарова. — Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2005. — 208 с.: ил., карты.
112. . PRO-KYIV.in.ua (ru-RU). 28 квітня 2021. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022. 
113. . Архів оригіналу за 21 лютого 2018. Процитовано 20 лютого 2018. 
114. КРЫМ ВЕБ ТВ (28 травня 2013). . Архів оригіналу за 4 травня 2019. Процитовано 20 лютого 2018. 
115. Crimean Tatars (1 грудня 2016). . Архів оригіналу за 29 червня 2017. Процитовано 20 лютого 2018. 
116. MeydanFM (10 грудня 2012). . Архів оригіналу за 4 травня 2019. Процитовано 20 лютого 2018. 
117. . qtmm.org. Архів оригіналу за 24 березня 2014. Процитовано 20 лютого 2018. 
118. . Архів оригіналу за 19 травня 2013. Процитовано 24 червня 2013. 

Література

• Я. Р. Дашкевич. Кримські татари [ 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 379. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Р. І. Куртієв, Ф. Ґ. Туранли. Кримські татари [ 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
• Абдулаєва Г. Кримські татари: від етногенезу до державності / Гульнара Абдулаєва. — Київ : Гамазин, 2021. — 408 с. — ISBN 978-966-279-192-1
• Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці : збірник документів (1998-2003) / упоряд. Ю. Білуха, О. Власенко ; передмова Е. Гафаров. – Київ : Абрис, 2004. – 247 с.
• Історія Криму в запитаннях та відповідях / [О. Галенко та ін. ; відп. ред. В. Смолій ; упоряд. Г. Боряк] ; НАН України, Ін-т історії України. — Київ : Наук. думка, 2015. — 525, [1] с. : іл.
• Історія Криму та кримськотатарського народу. Навчальний посібник / Бекірова Г., Іванець А., Тищенко Ю., Громенко С., Аблаєв Б. – К.: «Кримська родина»; «Майстер Книг», 2020. – 200 с. (Завантажити тут)
• А. Носов. Кримські татари (Антропологічні нариси) // Східний світ. — 1930. — № 1-2.; — 301—313.
• Кримські татари як корінний народ : історія питання і сучасні реалії : посібник для тих, хто прагне з'ясувати / Наталя Беліцер. – Київ : ДП «Національне газетно-журнальне видавництво», 2017. – 119 с. : іл.
• Кримськотатарська проблема : історія та сучасність : (до 60-річчя депортації) / Ю. Зінченко // Український історичний журнал. – 2004. – № 3. – С. 62-73.
• Кримські татари : Іст. нарис / Ю.І. Зінченко ; Ін-т політ. і етнонац. досліджень НАН України. — Київ. : Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 1998. — 203, [2] с.
• Пів століття опору. Кримські татари від вигнання до повернення (1941—1991 роки): нарис політ. історії: [пер. з рос.] / Ґульнара Бекірова ; передм. М. Джемілєва ; післямова Р. Чубарова. — Київ: Критика, 2017. — 480, [1] с., XL с. іл. : портр. ; 23 см. — На авантитулі: Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Ін-т критики. — Парал. тит. арк. англ. — Текст укр., рос. — Бібліогр. в підрядк. прим. та в тексті. — Покажч. імен: с. 469—481. — ISBN 978-966-2789-01-0
• Вітчим народів. Навіщо Сталін виселив давні етноси Криму / Сергій Громенко // Чумацький шлях : науково-популярний журнал. – 2018. – № 2. – С. 9-12 : фото.
• Кримськотатарське образотворче і декоративно-прикладне мистецтво ХХ ст.(Генезис, еволюція, сучасний стан) / І. А. Заатов. - Сімф. : Доля, 2002. - 280 с.: іл. - Бібліогр.: с. 269-276. - ISBN 966-7980-86-3
• Кримськотатарське декоративне мистецтво (XIX-XX ст.) : альбом / авт.-укл. Ф. Асанова ; фото А. Кадніков, В. Буличов ; авт. супров.тексту І. Заатов. - Сімф. : Сонат, 2001. - 120 с.: фото. - ISBN 966-7347-64-8
• Деятели крымскотатарской культуры (1921—1944 гг.): Библиблиогр. словарь / Гл. ред. и сост. Д. П. Урсу; Республ. Крымскотатарская б-ка им. И. Гаспринского. — Симф.: Доля, 1999. — 240 с. — (Источник знаний; № 2).
• Гаркавец А. Н. Codex Cumanicus: Половецкие молитвы, гимны и загадки XIII—XIV веков // Кыпчакское письменное наследие. — Алматы : КАСЕАН; Баур, 2007. — Т. II. — С. 63—120.
• Садур Валиахмет. Тюрки, татары, мусульмане : [ ][рос.] / И. З. Мухамеджанов. — М. : Марджани, 2012. — С. 250. — 400 с. — ISBN 978-5-903715-31-2.
• В. Є. Возгрін. История крымских татар: очерки этнической истории коренного народа Крыма в четырёх томах // Крымский народ при османах. — 3. — Сімферополь : «Нестор—Історія», 2013. — Т. 1. — 872 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-90598-658-1.
• Декоративно-прикладное искусство крымских татар XV - первой половины ХХ вв. (этапы развития, типология, стилистика, художественные особенности) : монография / Акчурина-Муфтиева Нурия Мунировна ; Респ. высш. учеб. заведение "Крым. инж.-пед. ун-т", Ин-т искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Рыльского НАН Украины. - Симф. : Симф. гор. тип., 2008. - 392, [60] с. : ил. - Библиогр.: с. 300-319. - 500 прим. - ISBN 978-966-174-004-3
• Страницы истории Крымскотатарского довоенного театра и драматургии / С. Керимова. - Симф. : Доля, 2002. - 192 с. - ISBN 966-7980-84-7
• 119. https://nspu.com.ua/novini/nobelivski-lavreati-bagato-slidiv-vede-do-kiieva/

Посилання

• Центр інформації та документації кримських татар
• Міжнародна громадська організація кримських татар «Bizim Qırım» (крим.)(англ.)(укр.)
• Кримськотатарські народні казки та легенди в перекладі Данила Кононенка
• Добірка посилань (крим.)
• 60-ті роковини Сюрґюну (англ.)
• Дорогань А., Шевченко О., Сурган О. Справжні кримські назви, знищені СРСР. Історії топонімів та родин // «Радіо Свобода», 23 травня 2021.
• Кримські татари: історія, культура, звичаї, традиції, обряди : бібліографічний список // Відділ наукової інформації та бібліографії Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки.
• Проєкт "Кримські татари. Історія. Культура. Мистецтво".
• Кримська платформа

• Кримські татари. Друзі чи вороги? (Киримли / Кримці) на YouTube // Канал імені Т. Г. Шевченка
• Кримські татари. Хто вони? на YouTube // Ukraїner
• Д/ф «Кримські татари: „Крим – наш!“» // UA: Перший, 2015