Етногене́з (від дав.-гр. ἔθνος — «плем'я, народ» і γένεσις — «виникнення, походження») — концепція у радянській та російській антропології про процес формування та розвитку етнічних спільностей. Традиційна оцінка етносів визначається ретроспективно за допомогою даних різних дисциплін (історія, археологія, мовознавство, етнографія, антропологія тощо) від початкової точки безперервності етнокультурного розвитку конкретного народу.
Загальна інформація
Етногенез включає як початкові етапи виникнення якого-небудь народу, так і подальше формування його етнографічних, лінгвістичних і антропологічних особливостей.
Історично розрізняють два типи етногенезу. Перший відноситься до етнічної історії домодерного суспільства і завершується утворенням народностей (переважно у феодальну добу). У етногенетичних процесах другого типу при додаванні сучасних етнічних спільнот (наприклад, сучасних народів Америки) вирішальну роль відігравали представники вже сформованих народів і процеси акультурації. У випадку подібному США, ліберальними дослідниками, етногенез характеризується взаємозв'язком двох видів етногенетичних процесів, консолідацією автохтонних (родинних і неспоріднених) етнічних компонентів і залученням до процесу етногенезу переселенців (мігрантів).
У ході етногенезу, під впливом особливостей господарської діяльності у певних природних умовах і з інших причин, формуються специфічні для нового етносу риси матеріальної і духовної культури, побуту, групових психологічних характеристик, що відрізняють його від інших (у тому числі сусідніх) етносів. У членів нової етнічної спільності з'являється спільна самосвідомість, значне місце в якій посідає уявлення про спільність їхнього походження. Зовнішнім проявом цієї самосвідомості є спільна самоназва — етнонім.
Вивчення етногенезу вимагає комплексного підходу з залученням даних суміжних дисциплін: етнографії, антропології, археології, порівняльного мовознавства.
На відміну від традиційного підходу існують і «альтернативні» теорії, зокрема пасіонарна теорія етногенезу Гумільова, у якій етногенез трактується як взаємодія різноетнічних спільнот напротязі всієї тривалості географічно-територіальної історії певної території.
Напрями і форми етногенезу
Етнічні процеси є досить різноманітними, тому їх систематизують і класифікують за різними критеріями.
Перш за все виділяють:
- Етноеволюційні процеси — при зміні окремих компонентів культури етнічна свідомість етносу не змінюється.
- Етнотрансформаційні процеси — свідомість змінюється й етнічна приналежність людини стає іншою.
Залежно від переваги доцентрових і відцентрових тенденцій етнічні процеси поділяють на дві групи: етнічне об'єднання і етнічний поділ.
Форми етнічного об'єднання:
- Етнічна фузія — процес злиття декількох раніше самостійних народів, споріднених мовою і культурою, в єдиний новий етнос.
- Етнічна консолідація — внутрішня згуртованість більш-менш значного етносу під час згладжування відмінностей між локальними групами етносу.
- Етнічна асиміляція — розчинення раніше самостійного етносу або його частини в середовищі іншого, як правило, більшого народу. Для сторони, яка асимілюється, — це етнотрансформаційний процес, для асимілюючого народу — етноеволюційний.
- Етнічна конвергенція — асиміляційний процес взаємодії двох дуже близьких один одному етносів.
- Міжетнічна інтеграція — взаємодія усередині держави або якого-небудь великого регіону декількох етносів, які істотно відрізняються між собою мовою і культурою, що призводить до появи в них низки загальних рис.
Форми етнічного поділу:
- Етнічна парциація — поділ єдиного етносу на кілька більш-менш рівних частин. Кожен з нових етносів не ототожнює себе повністю із похідним етносом.
- Етнічна сепарація — виділення від етнічної групи порівняно невеликої частини, яка згодом перетворюється на окремий етнос.
Пасивний або активний етногенез
Етногенез може відбуватися пасивно в накопиченні самосвідомості групи ідентичності, віддзеркаленої через взаємодію з оточенням, культурними і релігійними відмінностями між верствами суспільства, міграцією і іншими процесами, але для деяких груп етнічне утворення — неможливий результат.
Етногенез відбувається активно коли особи свідомо і безпосередньо створюють окремі спільноти за для вирішення політичних проблем — збереження або опанування певних культурних скарбів, внутрішньоетнічних стосунків тощо. Починаючи з кінця вісімнадцятого століття такі спроби часто були започатковані з відродження мови або створення нової мови, а також у створенні «національної літератури». У двадцятому столітті суспільства подревнюють свою історію завдяки міфам, що з часом можуть привести до етнічних або расових констант, як засіб підтримки або підтвердження їх колективної ідентичності, або громади.
Географія
Географічні чинники можуть приводити як до культурної, так і до генетичної ізоляції від людського суспільства. Групи, які мешкають одним тереном і мають кровозмішення з покоління в покоління з часом мають значні культурні і генетичні відмінності, еволюціонуючи від першопочаткової інформації принесеної ними через взаємодію з унікальним екологічним оточенням. Етногенез в цих обставинах зазвичай приводить до спільноти, яка менш самосвідома, ніж та що відбулась завдяки конкуренції з оточуючим населенням. Особливо це помітно в пасторальних гірських народах, соціальна організація яких прагне до підтримання внутрішньородової спільноти, а не до колективної самосвідомості.
Специфічний випадок: створення Молдавської спільноти в СРСР
Окреме молдавське етнічне самоусвідомлення впроваджувалося за часів СРСР, після заснування Молдавської АРСР в 1924, на прикордонні України яка включала в свій склад частину межиріччя між Дністром і Південним Бугом (Придністров'я); Чарльз Кінг вважає, що ця акція була спрямована задля потенційної комуністичної революції в Румунії. Спочатку етнічну самосвідомість молдаван підтримували задля територіальних претензій на тодішні румунські території Бессарабії і Північної Буковини. Після Радянського заняття цих двох територій в 1940, всі три частини були частково об'єднанні у Молдавію.
Питання, чи є молдовани окремим від румунів етносом, вельми суперечливе. З одного боку парламент Молдови (який мав комуністичну більшість) прийняв 2003 року «Положення національної політики Республіки Молдови», яке зазначає, що молдовани і румуни є двома різними народами і розмовляють двома різними мовами, і румуни утворюють етнічну меншість в Молдові, і що Республіка Молдова — законний наступник Князівства Молдавія. З іншого боку, молдовани визнаються окремою етнічною групою лише колишніми радянськими державами. Наприклад, в Сполучених Штатах, не бачать жодної різниці між румунами і молдованами.
Згідно з переписом у Молдавії за 2002, з 3 383 332 осіб, що мешкали в Молдові, 16.5 % (558 508) зазначили румунську рідною мовою, тоді як 60 % вказали молдавську. 40 % міських мешканців вказали румунську — рідною мовою, в сільській місцевості ледве один з семи вказав румунську рідною мовою.
Примітки
- Етногенез [ 8 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
- Залізняк Л. Стародавня історія України / Ред. В. Олексієнко. — К.: Темпора, 2012. — 542 с. (389 с.)
- ↑ Юрій М.,2006 — с. 125
- Юрій М.,2006 — с. 126
- Charles King, The Moldovans: Romania, Russia, and the Politics of Culture, Hoover Institution Press, 2000:54.
Див. також
Джерела та посилання
| Вікіцитати містять висловлювання на тему: Етногенез |
- Юрій М. Ф. Етнологія: Навчальний посібник. — К.: Дакор, 2006. — 360 с. ISBN 966-8379-12-8
- Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект [ 9 серпня 2014 у Wayback Machine.]. Монографія. — Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. — 264 с., 3 табл., 129 іл. ISBN 978-966-2018-01-1
Посилання
| Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |