Алáни (лат. Alani, грец. Άλανοί, дав.-рус. Яси) — макроетнонім, відомий з часів античності, який застосовувався до великого загалу кочових іранських племен (переважно північних іранців). Ймовірно, спочатку етнонім алани був самоназвою певної групи племен, але вже до ІІІ сторіччя він майже повністю замінив такі макроетноніми, як сармати та аорси. Відомості чи згадки про аланів є в таких авторів як Валерій Флакк, Марк Лукан, Сенека, Пліній Старший, Йосип Флавій, в сирійських, китайських, вірменських та грузинських хроніках.
Алани | |
---|---|
Міграції алан в період Великого переселення народів | |
Близькі до: | Сармати, Роксолани, Осетини |
Релігія | Скіфський пантеон, Християнство |
Основним заняттям аланів було кочове скотарство в поєднанні з землеробством, а згодом — і з ремеслами.
Для аланів характерна самобутня і яскрава культура, одним з проявів якої є так званий поліхромний «бірюзово-золотий» стиль ювелірних виробів.
У XIII столітті у чорноморських степах з'явилася нова хвиля аланів, постали їхні поселення міського типу в Криму, Нижньому Подніпров'ї й Молдові, але незабаром вони загинули під ударами монголів.
Монголи, розгромивши Аланію і захопили до кінця 1230-х років родючі рівнинні райони Передкавказзя, змусили уцілілих аланів сховатися в горах Центрального Кавказу і в Закавказзі. Ймовірно, певні групи аланів, разом з іншими групами сарматського кола, дали початок сучасним осетинам.
Етимологія Редагувати
лат. Alani грец. Άλανοί= алан. allyana < авест.*aryāna — укр. «арії/арійський».
Походження Редагувати
Щодо походження та ранньої історії аланів висловлено різні думки, але, враховуючи обмеженість джерел, можна припустити наступне:
- поява ревксіналів/ роксоланів у другій половині II ст. до н. е. свідчить про існування етноніму алани вже у той час (на II ст. до н. е.);
- міграція одного з аланських племен (ревксінали) на захід ймовірно була викликана певними політичними змінами у Середній Азії (як приклад — династія Аравеліани у алан-танаїтів співзвучна назві однієї з племених груп саків — саки-аравали);
- між 25-55 роками алани почали активну експансію у середовищі аорсів, що й було відображено у китайській хроніці «Хоу Хань-шу»;
- внаслідок політичної експансії і розширення об'єднання етнонім алани перетворився на макроетнонім, який досить швидко замінив макроетнонім аорси.
Показовою є наступна думка:
Алани на території України Редагувати
Античність Редагувати
Першою аланською групою на території України були роксолани чи ревксінали, що з'явилися у Північному Причорномор'ї у 30-х роках II ст. до н. е.
Наступна хвиля — алани, які осіли у Подонні (алани-танаїти) у 60 роках І ст. н. е., спричинивши глобальні етнічні зміни у всьому Північному Причорномор'ї. У той же час певна група аланів локалізується Плінієм Старшим поруч з роксоланами, «у глиб континенту», біля скіфів. Ймовірно, що ця група аланів відповідає алано-скіфам Птолемея. Скоріш за все ця хвиля аланів стала наслідком політичних змін, які відображені у китайській хроніці «Хоу Хань-шу» і датуються проміжком 25-55 роками, а саме царство Яньцай, яке було васалом Канцзюя, стало називатися Алань.
Досить цікавим доповненням до історії алан на землях сучасної України є боспорська епіграфічна пам'ятка — енкомій, у якому повідомляється про блискучу перемогу боспорського хіліарха над аланами у 90-92 рр., перемоги та вдалі дипломатичні дії вшанованої особи проти спроб об'єднань сусідніх варварів з аланами у Тавриці, що, ймовірно, відбулися близько/до 110—111 рр., переклад якого наведено нижче:
Наступна (третя) хвиля аланів, яка докорінно змінила етнополітичну ситуацію у Північному Причорномор'ї — у 236—239 роках та призвела до дестабілізації у Боспорському царстві й знищенню останніх осередків пізньоскіфської культури у Тавриці. Висловлено думку, що борани та ерули — окремі етноси цієї третьої хвилі алан.
Комплексний аналіз археологічних пам'яток Північного Причорномор'я середньо- та пізньосарматського часу дав підстави для наступних висновків:
- середньосарматський період (І — сер. II ст.):
- пізньосарматський період (ІІ — IV ст.ст.):
У 372 році аланів Подоння розбили гуни. Частина аланів взяла участь у Великому переселенні народів — через Галлію потрапила на Піренейський півострів і в Північну Африку до Тунісу. Інша частина в VI—IX століттях відступила у передгір'я Кавказу, де потрапила під владу хозарів.
Середньовіччя Редагувати
Алани в Західній Європі Редагувати
Алани брали участь у Маркоманських війнах з Римом (168—175 та 178—180 роки), в походах готів на Римську імперію в другій половині III століття, служили в римській кінноті як найманці.
377/378 — алани з іншими варварами у Мезії.
378 — алани на Граціана у Панонії.
379 — Феодосій Великий перемагає аланів та інших варварів.
380 — алани у римській армії.
383/4 — алани на ютунгів у Реції.
394 — алани під керівництвом Саула спільники Феодосія у громадянських війнах.
398 — допоміжні загони аланів у Північній Італії.
401/410 — алани спільники візіготів Аларіха у Північній Італії.
402 — алани під керівництвом Саула спільники Стиліхона проти Аларіха.
405 — алани спільники Стіліхона проти остроготів Радагайса.
406 — алани діляться на дві групи — алани Респендіала та алани Гоара.
406/407 — алани Респендіала разом зі швабами та вандалами у Галії.
Восени 409 року алани в союзі з вандалами і свебами вторглися до Римської Іспанії (сучасний Піренейський півострів), пройшовши через Галлію (сучасну Францію).
414 — алани спільники візіготів залишають облогу Васат.
416/418 — алано-візіготська війна. Смерть царя алан Аддака, знищення аланського «королівства». Залишки алан приєдналися до вандалів-асдінгів (надалі королівство вандалів та алан).
429 — алани та вандали до Пн. Африки.
440 — у Валансі розселено алан з царем Самбідою.
до 442 — певну групу алан розселено Аецієм у Трансальпійській Галії.
447/448 — алани Еохара на багаудів у Британь(Арморіку). Зупинені св. Германом.
451 — алани царя Сангібана спільники Аеція у битві на Каталаунських полях.
453 — візіготи підкорюють алан Трансальпійської Галії.
455 — алани у битві на річці Недао. Алани царя Кандака, скіри та сагадарії отримують Малу Скіфію у Добруджі.
458 — допоміжні загони аланів у Майоріана.
464 — алани царя Беогора розбиті під Бергамо. Аланський полководець Васпар та повстання в Ілліріці.
487/488 — алани спільники скірів проти ругів.
534 — знищення Велізарієм королівства вандалів та аланів.
Алани Кавказу Редагувати
У IX—X столітті між аланами поширилося християнство з Візантії і Грузії.
- Аланські царі
- Амаліас правив до 55 р.н.е
Групи Редагувати
- Аланорси
- Алани-маскути
- Алани-танаїти
- Роксолани
- Алано-скіфи
Примітки Редагувати
- Рудич Т. О. Населення Середнього Подніпров'я І–ІІ тис. за матеріалами антропології К.: Інститут археології НАН України 298 с. (197 с.) ISBN 978-966-02-6889-0
- (рос.) Герасимова М. М. 1994. Палеоантропология Северной Осетии в связи с проблемой происхождения осетин [ 27 травня 2016 у Wayback Machine.]. Этнографическое обозрение (3), 51—62.
- ИЭСОЯ. т. І.
- оглядово:(рос.)Скрипкин А. С. О времени появления аланов в Восточной Европе и их происхождении (историографический очерк). ИАА. 2001. Вып. 7.
- (рос.)Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003.
- (англ.)J. Harmatta. Studies in the History and Language of the Sarmatians. Acta Universitatis de Attila József Nominatae. Acta antique et archaeologica Tomus XIII. Szeged. 1970. ст.31
- (рос.)Ю. Г. Виноградов, С. А. Шестаков. LAUDATIO FUNEBRIS ИЗ ПАНТИКАПЕЯ. ВДИ № 2. 2005
- переклад з російської, некваліфікований, та не може використовуватись як джерело та посилання, оригінальний текст: (рос.) С. Ю. Сапрыкин. ЭНКОМИЙ ИЗ ПАНТИКАПЕЯ И ПОЛОЖЕНИЕ БОСПОРСКОГО ЦАРСТВА В КОНЦЕ І — НАЧАЛЕ ІІ в. н.э. ВДИ № 2. 2005
- (рос.)Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. до н. э. — III в. н. э.). — Симферополь: Универсум, 2003
- (рос.)Яценко С. А. Германцы и аланы: О разрушениях в Приазовье в 236—276 гг. н.э. STRATUM + ПАВ., СПб — Кишинев. 1997[недоступне посилання з червня 2019]
- Симоненко О. В. Сармати Північного Причорномор'я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія. Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.04. НАН України. Ін-т археол. К., 1999
- Colins, 2004, p. 11; Orosius. Historiarum adversum paganos libri VII, VII. 40, ed. v
Джерела Редагувати
- Collins, Roger. Visigothic Spain, 409—711. Oxford: Blackwell Publishing, 2004.
- Габуев Т. А. Ранняя история алан (по данным письменных источников) — Владикавказ: Иристон, 1999.—148 с. [ 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- Бубенок О. Аланы-асы в Золотой Орде (XIII—XV вв.). Киев, 2004.
- Бубенок О. Ясы и бродники в степях Восточной Европы (VI-начало XIII вв.). Киев, 1997
- Миллер В. Осетинские этюды, ч. 3. — М., 1887
- Кулаковский Ю. Аланы по сведению классических и византийских писателей. — К., 1889
- Абаев В. Осетинский язык и фольклор. 1. — М.-П., 1949.
- Бернард С. БАХРАХ. ИСТОРИЯ АЛАН НА ЗАПАДЕ [ 27 травня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
- Иосиф Флавий. Иудейская война. СПб., 1900
- Аммиан Марцелин. История, вып. 1—3. К., 1906—1908
- Иосиф Флавий. История иудейской войны. М., 1958
- Скрипкин А. С. Азиатская Сарматия. Саратов, 1990
- Аммиан Марцелин. Римская история. СПб., 2000.
- Бахрах Бернард С. Аланы на Западе/Пер. Санакоева И.Б. — М. : АРД, 1993. — 191 с. — ISBN 5-7248-0005-5.(рос.)
Посилання Редагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Алани
- Алани [ 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- АЛАНИ [ 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАН України
- Стрижак О. С. Алани — яси — росомони [ 6 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Костянтин Рахно. Будівничі лицарської Європи // Український тиждень, № 20 (237), 18.05.2012 [ 7 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Костянтин Рахно. У пошуках аланського родоводу // Український тиждень, № 20 (237), 18.05.2012 [ 7 жовтня 2013 у Wayback Machine.]