Уральські гори, або Урал (рос. Уральские горы, каз. Орал таулары) — гори в Росії, протяжністю понад 2000 км; висотою до 1895 м (Народна). У часи середньовічної Київської Русі Уральські гори називали просто Камінь.
Уральські гори рос. Уральские горы | |
| каз. Орал таулары | |
| Приполярний Урал | |
| Країна | Росія, Казахстан |
|---|---|
| Площа | 781 100 км2 |
| Довжина | 2000 км |
| Ширина | 40—150 км |
| Найвища точка | гора Народна |
| - координати | 65°02′00″ пн. ш. 60°07′00″ сх. д. / 65.03333° пн. ш. 60.11667° сх. д. |
| - висота | 1 895 м |
| Уральські гори у Вікісховищі |
Загальний опис
Урал — гірська країна, розташована між Східно-Європейською і Західносибірською рівнинами. Територія Уралу — велика ланка Урало-Монгольського геосинклінального поясу. Довжина понад 2000 км від Карського моря на півночі до річки Урал на півдні, ширина від 40 до 250 км. По Уралу проходить кордон між Європою і Азією. Урал заведено ділити на Полярний, Приполярний, Північний, Середній, Південний.
На західних схилах гір Уралу розвинутий карст (численні печери); є вододілом між басейнами річок Об, Печора, Волга і Урал. Основна частина Уралу зайнята природною зоною тайги, на півночі — тундра, на півдні — лісостеп. На території є заповідники природи. З корисних копалин наявні залізні, мідні, хромові, нікелеві руди, азбест, декоративне і дорогоцінне каміння. Великі промислові центри: Єкатеринбург, Челябінськ, Магнітогорськ.
Гори виникли в пізньому протерозої. За латинською назвою Уральських гір раніше виділявся геологічний період рифей, який за сучасною класифікацією розділений на ряд періодів, що передували едіакарію.
Назва
Урал перші слов'янські поселенці називали «Камінь», іноді — «Кам'яний пояс». Вважають, що назву «Урал» (від мансійського «ур» — гора) ввів у XVIII ст. управитель казенних заводів Василь Татищев. Від старої назви Камінь походить ряд назв населених пунктів, напр. Усть-Каменогорськ.
Сьогодні Урал — поширена в літературі назва Уральських гір, а також географічно-економічного краю, що охоплює південну частину Уральських гір і прилеглі до них (із заходу, сходу і півдня) передгір'я (зазвичай хвилясті рівнини).
Територіальний поділ
Географічно Уральські гори поділяють на п'ять частин:
На півночі продовженням Уральського хребта можна вважати гірську систему Пай-Хой, на півдні — Мугоджари.
Геологія Уралу
Формування гірської системи Уралу почалося в пізньому девоні (близько 350 млн років тому) і закінчилося в тріасі (близько 200 млн років тому). Урал належить до найстаріших у світі гірських хребтів. Як для такого значного віку висота гір надзвичайно велика. Уральські гори утворилися внаслідок зіткнення східного краю суперконтиненту Лавразія з молодим і реологічно слабким континентом Казахстанія. Урал є складовою частиною Урало-Монгольського геосинклінального поясу. У межах Уралу на поверхню виходять деформовані й часто метаморфізовані гірські породи переважно палеозойського віку. Товщі осадових і вулканічних порід зазвичай сильно зім'яті, порушені розривами, але загалом утворюють меридіональні смуги, що зумовлюють лінійність і зональність структур Уралу.
Корисні копалини
Урал відзначається великою різноманітністю природно-сировинних, особливо мінерально-сировинних, ресурсів. В Уральських горах виявлено понад 1000 мінералів, 12 000 родовищ корисних копалин, 55 видів самоцвітів. Урал — металургійно-вугільна база Росії, важливий район видобування рудних (залізні, мідні, платинові, хромові, нікелеві, рідкіснометалічні руди, золота) і нерудних копалин (калійні солі, азбест, боксити, дорогоцінне каміння та ін.), вугілля (кам'яне й буре), нафти.
Для східних районів Уралу найбільш характерні родовища мідноколчеданових руд (Айське, Сібайське, Дегтярське родовища, Кіровградська і Красноуральска групи родовищ), скарново-магнетитових (Гороблагодатське, Високогірське, Магнітогорське родовища), титаномагнетитових (Качканарське, Первоуральське), окисних нікелевих (група Орсько-Халіловських родовищ), хромітових руд (родовища Кемпірсайського масиву), приурочених в основному до зеленокам'яного поясу Уралу, поклади вугілля (Челябінський вугільний басейн), розсипи й корінні родовища золота (Кочкарське, Березівське) і платини (Ісовське). Тут розташовані найбільші родовища бокситів (Північно-Уральський бокситоносний район) і азбесту (Баженовське). На західному схилі Уралу і в Приураллі є родовища кам'яного вугілля (Печорський вугільний басейн, Кізелівський вугільний басейн), нафти й газу (Волго-Уральська нафтогазоносна провінція, Оренбурзьке газоконденсатне родовище), калійних солей (Верхньокамський басейн). Урал славиться своїми «самоцвітами» — дорогоцінним та напівкоштовним камінням (смарагд, аметист, аквамарин, яшма, родоніт, малахіт і ін.).
Українці на Уралі
Українські поселенці живуть на Південному Уралі, до складу якого входять Оренбурзька і Челябінська області та Башкортостан. Південно-східна частина — Уральська область — входить до складу Казахстану (Сер.-Азійський Степовий Край). Площа Південного Уралу — 355 500 км², населення (на 1980 р.) 9,5 млн, з них 64 % — у містах.
Південний Урал, на якому селилися українці, являє собою переважно лісостеп і степ з чорноземними ґрунтами; клімат континентальний (температура січня — −14…−18 °C; липня — +17…+21 °C; атмосферних опадів 300—700 мм).
Українські поселенці почали прибувати на Урал тоді ж, як і на Поволжя — з XVIII ст., і працювали винятково як хлібороби. За переписом 1897 року, їх було 49 000 осіб. З кінця XIX ст. еміграція на Урал (як і за Урал) збільшилася і, за переписом 1926 року, кількість українців там зросла до 236 000 осіб. Найсуцільніше вони селилися на північному сході теперішньої Челябінської області; у багатьох селах вони переважали, були й суто українські села з назвами: Полтава, Дворянське, Харківський хутір тощо.
У 1930-х pp., а ще більше після Другої світової війни відбулися великі зміни в стані українського поселення. Не маючи нового припливу і позбавлені всіляких національних прав, вони, як і в усій РРФСР, зазнавали денаціоналізації, зокрема мовної. Водночас у зв'язку зі зростанням індустріалізації Уралу вони переселялися до промислових міст. Виникли великі українські скупчення у містах: Челябінську (1957 — 29 700), Магнітогорську (23 100), Оренбурзі та ін.
Кількість українців, за переписом 1970 року: у Башкортостані — 76 000, в областях: Оренбурзькій — 113 000, Челябінській — 115 000, разом 304 000. У цих областях більшість становлять росіяни (42,6 %); інші національності: башкири, мордва, білоруси. 51 % українців жив у містах. Про значний процес денаціоналізації свідчить у світлі урядової статистики те, що на 304 000 українців тільки 64,2 % подало українську мову як рідну, а 18,7 % нею ще вільно володіли. Довше, ніж українська національність і мова, зберігаються деякі елементи фольклору (зокрема пісні), одяг тощо. На денаціоналізацію чимало впливають мішані подружжя.
Галерея
| Гірські утворення поблизу Саранпауля, Приполярний Урал | Каміння в річці, Приполярний Урал | Гора Великий Іремель | Вхід до печери Ігнатьєва, Південний Урал |
Джерела
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.