Іслам

Ісла́м (араб. الإسلام, буквально означає смирення, сумирність, упокорення Єдиному Богу і Його волі) — одна з найпоширеніших світових релігій, що сформувалася у 7-му столітті в Аравії. Засновником вважається пророк Магомет (570—632 рр.).

Іслам характеризують як монотеїстичну релігію, що має авраамічне коріння. Прихильників ісламу називають мусульманами. Наразі, загальна кількість вірян цієї релігії в світі коливається в межах від 1,1–1,8 мільярдів, що робить іслам другою за чисельністю релігією після християнства. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії й Африки. Характерною ознакою ісламу є його роль як соціального і культурного регулятора. У мусульманській громаді всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією.

Етимологія (Походження) слова

Іслам у дослівному перекладі з арабської означає смиренність — тобто життя в злагоді зі світом, життя в мирі з Всевишнім, покірність його волі. Слово в арабській мові має корінь слм — однокореневі слова:

салам — світ, мир,

салім — мирний, умиротворений,

саліма — бути умиротвореним, муслім — мусліман — той хто змирився зі світом, покорився Всевишньому (Богу, Аллаху).

Тут також доречно згадати мусульманське привітання — Салам алейкум або ассаламу алайкум, що дослівно перекладається як Мир Вам!

Історія

Доісламські часи

Територія Аравійського півострова у доісламські часи була в основному язичницькою. Семітські політеїстичні вірування були переважаючими серед місцевого населення, особливо кочового. Серед тогочасного суспільства переважали сильні родинно-племінні зв'язки та патріархат.
Ісламська святиня Кааба у ці часи була капищем язичницьких ідолів, в якому кожне плем'я тримало свого (або своїх) ідолів. Всього їх було близько 360. На стінах Кааби також були фрески й ікони Авраама, Діви Марії та Ісуса. Ідолам «Лат», «Узза» й «Манат», які вважалися божествами курайшитів, вклонялися більше за інших. «Лат» вважали богинею — матір'ю всіх богів і була вона створена з білого каменю. Її храм був у місті Таїфа. «Маната» вважали божеством долі й смерті. Його храм був між Меккою та Мединою.
Окрім цих ідолів, кожна сім'я вклонялася ще окремим речам, таким як різні символи Місяця, Сонця, дерев тощо. Ці люди приносили жертви своїм ідолам і щорічно призначали одну людину зі свого племені, зарізали його й дарували своїм богам, після чого його тіло ховали поруч із Каабою.
Таким чином, багатобожжя було найпоширенішою вірою в Хіджазі (Північ Аравії), і лише незначна кількість євреїв, котрі мешкали в Ясрібі й Хейбарі, а також християни, які жили на півночі Хіджазу, вірили в єдиного Бога. Мусульмани вважають, що пророк Авраам вперше закликав арабів Хіджазу до поклоніння єдиному Богу, і відтоді дуже мало людей, яких називали ханіфітами, теж вірили в Бога й Авраама як його пророка. Вважається, що тоді Авраам здійснив священний обряд на честь Кааби, котрий потім продовжував виконуватися, а після ісламу дещо змінився. Цей обряд і досі щорічно виконують мусульмани.

Зародження та становлення ісламу

Іслам як релігія сформувався у VII столітті на Аравійському півострові, що пов'язано з життям і діяльністю пророка Магомета, який вважається посланцем Всевишнього, Його пророком, через якого людям було передано текст Корану (з араб. «аль-кур'ан» — «читання»).

Ідейні розбіжності серед мусульман призвели до того, що вже в середині 8 ст. в ісламі утворилось не менше п'яти основних релігійно-політичних угруповань. Це — харіджити, шиїти, мурджиїти, мутазиліти та суніти. Кожне з угруповань відстоювало своє вчення як єдино вірне, звинувачуючи своїх супротивників у відході від істинної віри. Проблема правовірності стала однією з центральних проблем мусульманського богослов'я.

Поширення

Мусульманське населення країн світу (відсотки)

Іслам — панівна релігія на Близькому Сході, у деяких місцевостях Африки й Азії. Велика ісламська громада є на Балканському півострові та у Росії. Є також великі ісламські громади серед іммігрантів в інших частинах світу, наприклад, у Західній Європі. Близько 20 % мусульман живуть у країнах арабського світу.

Карта поширення ісламу за країнами. Зелений колір — суніти, синій — шиїти.

Майже всі мусульмани належать до однієї з двох головних течій, Сунізму або Шиїзму. Сьогодні у світі приблизно 85 % сунітів і 15 % — шиїтів.

Історія ісламу в Україні

Переважним регіоном поширення ісламу в Україні є Крим, що пов'язано історично з 1242 роком, коли його було завойовано татаро-монголами, після чого він увійшов до складу Золотої Орди. Оскільки хани Золотої Орди були сунітами, там набув поширення сунізм.

У XIV ст. на Русі, яка тоді входила до Великого Князівства Руського й Литовського при князівських замках виникають спільноти служивих русько- і тюркомовних людей, які сповідували іслам і яких, незважаючи на їхнє походження, об'єднували під назвами «татари» або «козаки». У їхньому середовищі здобули значне поширення кітаби — книги релігійного змісту, написані староруською мовою, але за допомогою арабської абетки. 1350 року Литовський князь запросив «татар» (у ті часи так часто називали всіх мусульман, не лише тюркомовних) приєднатися до його війська. Кількість татар була настільки великою, що 1591 року їхня кількість становила близько 100 000 і вони мали близько 400 мечетей у Західній Україні, Польщі й Білорусі.

У 15 ст. у зв'язку з розпадом Золотої Орди в Криму виникло самостійне Кримське ханство, яке з 1475 року ввійшло до складу Османської імперії. На чолі мусульманського духовенства Кримського ханства був муфтій як вища духовна особа після халіфа — османського султана. Усім життям релігійних громад керували імами. У 18 ст. тільки в Бахчисараї було 32 мечеті. Відкривалися мектеби й медресе. У 60-х рр. 19 ст. в Криму було 23 медресе і 131 мектеб (школа початкової освіти). 1774 року Кримське ханство після війни Російської імперії з Османською імперією отримало самостійність, але 1783 року її було втрачено і Крим приєднано до Російської імперії, яка утискувала татар, що сповідували іслам. У 2-й половині 19 ст. Крим залишило 161 тис. татар. У 1917 татари становили лише 36,6 % сільського населення і 11,3 % міського населення Криму. У той же час розгорнулася дискусія між кадимістами (прихильниками догматичного ісламу) і джадідами, які виступали за реформу старої системи мусульманської освіти, за європейський одяг і побут, за політичні реформи. Зазнавало утисків татарське населення Криму й за часів Радянського Союзу. У травні 1944 з Криму було виселено 188 626 татар. В Україні на початок 1996 року діяло 176 мусульманських громад.

У короткому викладі інформаційного звіту Міністерства культури України «Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні», опублікованому на офіційному сайті 11 квітня 2013 року, зазначається, що загальна кількість релігійних структур прихильників ісламу налічує 1233 релігійні організації. Це складає 3,3 % від загальної релігійної мережі держави. На початок 2009 року кількість мусульманських релігійних організацій становила 1135 одиниць, що також складало 3,3 % релігійної мережі країни. Тобто впродовж 4-х років питома вага мусульманських релігійних організацій в загальнодержавній складовій залишалася сталою. Однак фактичний приріст їх релігійних громад за 4 роки становив 96 одиниць, з яких 26 було засновано впродовж 2012 року. Здебільшого мусульманські релігійні організації діють у Південно-Східному регіоні, зокрема в Автономній Республіці Крим (1007 організацій), Херсонській (60 одиниць) та Донецькій (37 одиниць) областях та в м. Києві.

У звіті зазначається, що єдиної структури управління в масштабах України мусульмани не мають, проте є 3 духовних мусульманських центрів, які зареєстрували свої статути, а саме:

1. Духовне управління мусульман Криму (ДУМК), що об'єднувало 935 релігійних організацій (576 з яких діяли без реєстрації). 929 громад обслуговував 361 священник, серед яких було 25 іноземців. Також було 5 духовних навчальних закладів з 237 слухачами, 74 недільні школи та 2 періодичні видання. Муфтієм цього об'єднання мусульман був Еміралі Аблаєв.
2. Духовне управління мусульман України (ДУМУ) мало 154 релігійні організації (30 з яких діяли без реєстрації), 151 громада (79 священників, серед яких 8 іноземців), 1 духовний навчальний заклад (82 слухачі), 39 недільних шкіл та 4 періодичних релігійних видання. Муфтієм цієї організації був Ахмед Тамім
5. Духовне управління мусульман України «Умма» (ДУМУ «Умма») налічувало в своєму складі 16 релігійних організацій, 25 релігійних громад у 16 регіонах України, муфтієм ДУМУ «Умма» був Шейх Саїд Ісмагілов. Має періодичне видання газету «Умма» [ 24 грудня 2015 у Wayback Machine.]

Віровчення й релігійна практика

Джерелами ісламського віровчення вважаються Коран та Сунна, де Коран — це святе письмо, одкровення Бога, яке передано людям через його пророка, а Сунна — це святе Передання, зібрання текстів («хадисів»), які містять свідоцтва про висловлювання та дії пророка Мухаммада за час, поки Коран було передано через пророка повністю. Саме віровчення можна поділити на три основні блоки, а саме:

• Істинна віра — іман;
• Покора, богобоязність — таква;
• Щирість у всіх діях перед Аллахом, прагнення ідеалу в ім'я Бога — іхсан.

Іман (істинна віра)

Істинна віра мусульманина спирається на шість стовпів віри:

1. Віра в Аллаха, його імена та його атрибути;
2. Віра в ангелів — істот, створених Аллахом із світла, позбавлених волі, які є виконавцями волі Бога;
3. Віра в Священні Книги. Маються на увазі всі Божественні одкровення, які надходили Його посланникам у різні періоди історії людства. Мусульмани визнають щирі тексти стародавніх сувоїв Ібрахіма (Авраама), Таури (Тори), Зубура (Псалмів), Інджіла (Євангелія) та Коран. Однак мусульмани вірять, що попередні писання скасовано Кораном.
4. Віра в Пророків. За Кораном та Сунною приймаються всі попередні посланці Аллаха. Є твердження, що їх існувало близько 124 000, серед них і пророки Дауд (Давід), Муса (Мойсей), Іса (Ісус). Магомет вважається останнім з пророків.
5. Віра в Кінець світу, воскресіння, Божий суд, рай та пекло.
6. Віра у передвизначеність.

Віра в єдиного Бога

Аллах означає Бог арабською

Фундаментальне богословське поняття ісламу — таухід — віра, що є тільки один Бог. Арабський термін для Бога — Аллах, це є одним з Його 99 відомих імен; більшість дослідників вважають, що воно походить від скорочення слів Ал- та ілах (божество, чоловіча форма), маючи на увазі «Бога», але інші простежують його походженням від арамейського Алаха.

Перша з п'яти основ ісламу, таухід, висловлений у Шахада (свідчення), яке оголошує, що немає жодного бога крім Єдиного Бога, і що Магомет — посланник Бога. У традиційній ісламській теології Бог вище всього розуміння; очікується, що мусульмани невиразно уявлятимуть Бога, але поклонятимуться й обожнюватимуть його як захисника. Хоча мусульмани й вважають, що Ісус був пророком, але вони відкидають християнську доктрину Трійці, порівнюючи це з політеїзмом. В ісламській теології, Ісус був лише людиною, а не сином Бога. Бог описується в розділі (сура) Корану, як «Бог, Один і Тільки; Бог, Вічний, Абсолютний; Він не народжений, Він не породжений; І немає нічого подібно до єдиності Його.»

Віра в янголів

Віра в янголів критична для ісламу. Арабське слово для янголів (малак) має на увазі «посланця», подібно до його аналогу в івриті (малакх) і грецькій (ангелос). Згідно з Кораном, янголи не мають свободи волі, і вклоняються Богу в повній покорі. Обов'язки янголів включають передачу одкровень від Бога, прославлення Бога, записування кожної дії персон, і забирання духу персон під час смерті. Вони також опікуються особистими інтересами людей. Коран описує янголів як «посланців з двома, або трьома, або чотирма (парами): Він [Бог] додає Створенню, оскільки Він задовольняє.»

Віра в одкровення Бога

Перша сура в рукопису Корану Гаттат Азіза Ефенді

Мусульмани вважають, що Коран є буквальним словом Бога; він є центральним релігійним текстом ісламу.

Мусульмани вважають, що вірші Корану були повідомлені Магомету Аллахом через янгола Гавриїла, в багатьох випадках між 610 роком і його смертю 6 липня 632. Коран записали соратники (Сахаба) Магомета поки він був живий, хоча основним методом передачі був усний. Укладений у часи Абу-Бакра, першого халіфа, був стандартизований у часи Османа ібн Аффана, третього халіфа. Коран в його фактичній формі загалом розглядається академічними дослідниками як записаний зі слів Магомета, тому пошук варіантів у Західній академії не знайшов ніяких відмінностей над великим значенням слів й історично дискусія щодо вмісту Корану ніколи не ставала головним пунктом.

Коран ділиться на 114 сур, або розділів, які об'єднані, містять 6,236 аятів або віршів. Хронологічно раніші сури, винайдені в Мецці, перш за все стурбовані етичними й духовними темами. Пізніші, Мединські сури, здебільшого обговорюють соціальні й моральні проблеми, доречні для ісламського суспільства. Ісламські адвокати консультуються за записами життя Магомета, які містяться в Корані й допомагають з його тлумаченням. Наука коментаря й тлумачення Корану відома як тафсир.

Слово Коран має значення «декламація». Коли мусульмани кажуть абстрактно про «Коран», вони зазвичай мають на увазі священне писання, яке декламується арабською мовою (не надруковану працю чи будь-який переклад). Для мусульман Коран досконалий лише в оригінальній арабській мові; переклади обов'язково недосконалі через відмінності мови, помилки перекладачів, і неможливість збереження оригінального інспірованого стилю. Тому переклади вважають лише коментарями Корану, або «інтерпретацію його значення», а не безпосередньо Кораном.

Віра в пророків

В ісламі, пророки — чоловіки, обрані Богом, щоб бути його посланцями. Мусульмани вважають, що пророки є людьми і вони не божественні, хоча деякі можуть зробити дива, аби довести свою правду. Вважається, що мусульманські пророки є найдосконалішими з усього людського, і — унікальні отримувачі божественного одкровення — кожен безпосередньо від Бога або через янголів. Коран згадує імена численних особистостей, що вважаються Пророками ісламу, зокрема Адам, Нух, Ібрагім, Муса і Іса.Ісламська теологія твердить, що всі посланці Бога, починаючи з Адама, проповідували через ісламське месіанство волю Бога. Іслам описується в Корані як «одвічна природа, на якій Бог створив людство», і Коран стверджує, що власне ім'я Мусульманин надав АвраамМагомет (570 — 6 липня 632) був арабським релігійним, політичним і військовим лідером, який заснував ісламську релігію як історичне явище. Мусульмани розглядають його не як творця нової релігії, але як реставратора оригінальної, непідкупної монотеїстичної віри Адама, Авраама та інших. Протягом останніх 23 років його життя, починаючи з 40-річного віку, Магомет оголошував одержані одкровення від Бога. Зміст цих одкровень, відомий як Коран, записаний його учнями.

Масджид аль Набаві (Мечеть Пророка) в Медині, Саудівська Аравія, могила пророка Магомета.

Спочатку Магомет проповідував до людей Мекки, і благав їх полишити політеїзм і розбещеність. Хоча дехто сприйняв іслам, Магомет і його послідовники зазнали переслідування з боку влади Мекки. Після 13 років проповідування, Магомет і мусульмани здійснили хіджру (переселення) до Медини (622 року).

За час життя Магомета в Медині відбулось декілька битв: 624 — битва при Бадрі між мекканцями (Абу Суф'ян) і мусульманами, яка скінчилась перемогою мусульман. 625 — битва при Ухуді, керманич мекканців Абу Суф'ян розбив загін Магомета, Пророка було поранено. Конфлікт з єврейським кланом у Медині, що протидіяв мусульманам і закликав до їхнього вигнання, поневолення чи смерті призвів до битви при Хайбарі і єврейський анклав було підкорено. У той же час, мекканці були відрізані від маршрутів торгівлі, оскільки Магомет узяв під свій контроль навколишні племена пустелі. 629 року Магомет здійснив майже безкровне Завоювання Мекки, і в рік його смерті — 632, він керував всією Аравією.

В ісламі норма за прикладом життя Магомета зветься Сунна. Цей приклад зберігається в традиціях, відомих, як Хадис («повідомляє»), який перераховує його слова, його дії, і його особисті характеристики. Класичний ісламський адвокат Мухаммед ібн Ідріс аш-Шафі (помер 820 року) зробив наголос на важливості Сунн в законах шаріату і заохочував мусульман наслідувати дії Магомета в щоденному житті. Сунни є основою до керівництва інтерпретації Корану.

Віра в воскресіння й страшний суд

Віра в день Воскресіння, кияма також є основною для мусульман. Вони вважають, що час киями зумовлюється Богом, але є невідомим для людини. Випробування й страждання, напередодні й протягом киями описуються в Корані й хадисах, а також в коментарях ісламських дослідників. Коран наголошує на воскресінні після смерті, що зламало уяву про смерть в доісламській Аравії. Коран стверджує, що воскресіння буде завершено збором людства на суд Божий.

Коран містить список кількох гріхів, які можуть привести людину до пекла, як, наприклад, невір'я, лихварство й нечесність. Мусульмани розглядають рай (в ісламі — Джаннат) як місце радості й блаженства. У Корані є опис його особливостей і фізичних задоволень після прибуття. Є також посилання щодо більшого спілкування з Богом (ридван). Містичні традиції в ісламі розміщують ці високі захоплення в контексті несамовитого усвідомлення Бога.

Віра в передвизначеність (доля, приреченість)

Відповідно до ісламської віри в передвизначення, Бог має повне знання й керує всім, що відбувається. Це пояснюється у віршах Корану, як, наприклад, «Говорять: Нічого не трапиться до нас окрім того, що наказав Аллах для нас: Він — наш захисник»

Для мусульман, все що відбувається у світі, добре або зле, все передбачено й нічого іншого не може трапитися, окрім того, що вирішується Богом. В ісламській теології, божественне попереднє відзначення не пропонує відсутність обурення Бога проти зла, тому, будь-яке зло, яке відбувається, кінчається надалі відплатою, і люди можливо, не можуть це побачити. Згідно з ісламськими богословами, хоча події зумовлені, чоловік володіє свободою волі в цьому, він має здатність, щоб вибрати між злом і добром, і тому відповідальний за свої дії. Згідно з ісламською традицією, наказом Бога все це записується в «аль-Лавх аль-Мафхуз».

Ші'а, має значення «Божественне правосуддя» (Адалах). Ця доктрина, спочатку розвинена мутазилітами, підкреслює важливість внутрішнього стану людини і відповідальність за її власні дії. У контрасті, суни підкреслюють роль індивідуальної свободи волі в контексті створення Бога і передбаченні всіх речей.

Таква (покірність)

Сенс покори в ісламі полягає в тому, що в усіх своїх справах і вчинках людина відмовляється від своєї незалежності і особистої свободи. У своїй діяльності людина підкорюється волі Аллаха, в якого глибоко вірує.

Іхсан

Ісхан передбачає прагнення до ідеалу в ім'я Бога та щирість у всіх діях перед Аллахом. Це полягає в тому, що бажання і прагнення віруючого повинні повністю збігатися з бажаннями Аллаха. Людина повинна любити лише те, що потрібно Аллаху і ненавидіти те, що йому ненависне. Усі свої сили віруючий повинен віддати прагнучи досягти цього ідеалу. Таким є шлях піднесення і духовного розквіту в ісламі, який є обов'язковим для всіх. Фактично йдеться про релігійну практику або духовну систему яка спирається на П'ять стовпів ісламу, що не є тотожним іману (шести стовпам віри). П'ять стовпів ісламу (арабська: اركان الدين;) — п'ять фундаментальних засад сунітського ісламу. Мусульмани-шиїти послуговуються вісьмома пунктами, що сутнісно збігаються з п'ятьма стовпами.

П'ять стовпів ісламу

Основне кредо (Шахада) ісламу

• Шахада є основним принципом ісламу: "([Ашхаду] Аль-ля Іллаха Иль-ла Аллах, уа [Ашхаду] анна Мухаммаду расулю Аллах) або «Немає Бога крім Аллаха, і Мухаммад посланець його». Цей заповіт — фундація для всієї віри і практикується в ісламі (хоча технічно шиїти не вважають, що шахада є окремою фундацією, тільки вірою). Мусульмани повинні повторювати шахаду в молитві, і потрібно, щоб немусульмани, охочі перейти в іслам, декламували цей вислів.

• Салят або ритуальна молитва (намаз), яка повинна виконуватися п'ять разів на день. (Проте, шиїтам дозволяється один раз опівдні з молитвою після обіду, і увечері з нічними молитвами). Кожен салят робиться, у напрямку до Кааби, священного храму у Мецці. Салят обов'язковий, але іноді дозволяється перенести молитви в особливих випадках, як то дорога або хвороба. Проте, це небажано. У багатьох ісламських країнах, можна почути Азан — заклик або призов до молитви. Саме для Азану раніше будували мінарети, — щоб у відповідний час це почули якомога більше людей. Намаз поділяється на обов'язкові молитви (фарз і ваджиб), схвалювані молитви (сунна), додаткові молитви (нафіля);

• Закят — або милостиня. Ця практика надання милостині заснована на накопиченому багатстві, і обов'язкова для всіх мусульман, які можуть надати її. Виправлена частина витрачається, щоб допомогти бідному або такому, що має потребу, а також, щоб допомогти розповсюдженню ісламу. Зякат вважається релігійним зобов'язанням (в протилежність добродійності добровільної дії), тому що їхнє багатство вважається як «довіра від щедрості Богів». Коран і хадис також пропонують мусульманам надати навіть більше, — акт надання милостині добровільної дії (садака). Багато шиїтів платять додатковий податок у формі податку хумс, який, вони вважають, є окремою ритуальною практикою.

• Саум. Мусульмани не повинні їсти або пити від світанку до сутінків протягом місяця, і повинні берегтися від інших гріхів. Піст заохочує відчуття близькості до Бога, і протягом нього мусульмани повинні принести свою подяку і залежність від нього, викупають минулі гріхи, і думають про тих, що мають потребу. Саум не обов'язковий для декількох груп, для яких це невчасний тягар. Для інших гнучкість дозволяється залежно від обставин.

Ритуали Хадж (паломництво) включає обхід сім раз навколо Кааби у Мецці.

• Хадж паломництво в місяць хіджжа в місті Мекка. Кожен фізично здоровий мусульманин повинен зробити паломництво до Мекки щонайменше один раз у своєму житті. Коли паломник — близько десяти кілометрів з Мекки, він повинен одягнути одяг Іхрам, який складається з двох білих цілісних листів. Ритуали Хаджу включають обхід сім разів навколо Кааба, торкаючись Чорного каменя, семиразовий біг між пагорбами Сафа і Марва, і символічне побиття камінням диявола в Міні. Паломник, або хаджа, шанується суспільством, хоча ісламські викладачі говорять, що Хадж повинен бути виразом відданості Богу замість засобу, щоб придбати соціальне положення.

На додаток до податку хумс, шиїти мають ще три додаткові фундації ісламу. Перший є газават, який також важливий для сунітів, але не розглядається як фундація. Друга є Амр-Біл-Маруф, «Наказ, щоб зробити добре», який закликає кожного мусульманина прожити добродійне життя і заохочувати інших робити те ж саме. Третя є Нахі-Аніл-Мункар, «Напуття, щоб утриматись від зла», яка говорить мусульманам утримуватися від злих дій і також заохочувати, щоб інші зробили те ж.

Ісламські тексти зображають юдаїзм і християнство як традиційні наступники вчення Авраама. Коран звертається до юдеїв і християн «Люди Книги» (ahl al-kitāb), і відрізняє їх від політеїстів. Мусульмани вважають, що частини заздалегідь виявлених священних писань, Таура (Тора) і Інджил (Євангеліє), спотворені — кожен в обговоренні тексту.

Теологія

Коранічні науки

1. Причини дарування аятів (асбаб ан-нузуль);
2. Скасовані та ті, що скасовують аяти Корану (насіх ва мансух);
3. Ясні та неясні за змістом аяти (аль-мухкам і аль-муташабіх);
4. Неповторність Корану (іджаз Аль-Куран);
5. Вживання слів Корану в прямому та переносному значенні (хакіка і маджаз);

Мусульманське право

Фікх, або «юриспруденція», визначається як знання практичних правил релігії. Ісламські адвокати використовують кодекс усул Аль-фік («законна теорія», або «принципи юриспруденції»). Згідно з ісламською законною теорією, закон має чотири фундації, які є найважливішими: коран, сунна (дії і розмови Магомета), згода ісламських адвокатів (іджма), і аналогічне судження (кияс). Для ранніх ісламських адвокатів, теорія була менш важлива, ніж прагматичний додаток закону. У IX сторіччі адвокат аш-Шафі забезпечив теоретичну основу для ісламського закону записав принципи юриспруденції (зокрема чотири фундації) в його книзі ар-Рісалах.

Правові школи в ісламі

Зміни традиційних правил

На думку ісламських вчених, нововведення в традиційних правилах поділяються на:

1. Нововведення «ваджіб» (обов'язкові) — використання сучасних технологій (техніки) для поширення ісламу (наприклад, використання сучасних наукових знань для відповідей атеїстам, використання мережі інтернет для поширення знань з ісламу і т. д.)
2. Нововведення «халяль» (дозволені) — збори Корану у вигляді книги, точки і посилання в Корані, міхраб (поглиблення в мечеті, що визначає напрямок для молитви), мінарет, тасбіх, читання Таравіха в Рамадан джамаатів і т. д.
3. Нововведення «харам» (заборонені) — прикраса могил мармуром з зображенням померлого, святкування Навруза, Нового року, 1 квітня, дня народження; віра в прикмети, ворожіння тощо
4. Нововведення «мубах» (вільно дозволені) — приготування різних нових страв, не заборонених Шаріатом (наприклад, йогурт).
5. Нововведення «мандуб» (бажане для вчинення) — написання книг з сучасних наук, використання сучасних досягнень технологій для будівництва будинків, шкіл, будинків і т. д.

Шаріат

Шаріат (буквально: «шлях, що приводить до води») — ісламський закон, сформований традиційною ісламською ученістю. В ісламі, шаріат — богословський вираз, «складає систему обов'язків, які виконує мусульманин завдяки його релігійній вірі».

Ісламські закони перекривають всі аспекти життя, від державних питань, управління і міжнародних відносин, до проблем щоденного життя. Коран визначає худуд як покарання за п'ять специфічних злочинів: незаконний зв'язок, наклеп на незаконний зв'язок, споживання алкоголю, крадіжка, і грабіж на великій дорозі. Коран і Сунни також містять закони про спадкоємство, шлюб, і покарання за пошкодження і вбивства, також як і правила для посту, добродійності і молитви (Салят і Дуа). Проте, ці розпорядження і заборони, вельми широкі, так їхнє застосування на практиці змінюється. Ісламські дослідники детально розробили систему законів на підставі цих правил і їхніх інтерпретацій.

Етикет і харчування

Багато методів містяться в категорії адаб, або ісламський етикет. Це включає вітання інших «Ас-Салям-Алейкум» («мир вам»), кажучи басмала («в ім'я Аллаха») перед їдою, і використовуючи тільки праву руку для їжі і пиття. Ісламська гігієна турбується переважно особистою чистотою і здоров'ям, як, наприклад, обрізання чоловічої плоті. Ісламський ритуал поховання включає вислів Салят Аль-Джаназах («поховальна молитва») над омитим і закутаним трупом, що ховають в могилі. Мусульмани, подібно до євреїв, обмежуються в їжі, заборонені харчі включають свинину, кров, мертвечину, і алкоголь. Все м'ясо повинне бути від травоїдних тварини зарізаних в ім'я Аллаха мусульманином, євреєм, або християнином. Харчі, дозволені мусульманам, відомі як халяль.

Релігія і держава

Теократичний характер вчення пророка Мухамада й досі є ідеалом «мусульманського правління», стверджує неподільність духовної і світської влади в руках глави мусульманської громади. Ототожнення релігії і нації у масовій свідомості мусульман, з одного боку, і уявленні про мусульманську єдність, засновану на головних ідеях ісламу про єдинобожжя, з іншого, зумовили формування теорії «ісламського шляху» розвитку. У сучасному світі ці ідеї пропагуються багатьма міжнародними організаціями (Організація ісламської конференції, Всесвітній ісламський конгрес та ін.)

Ісламський закон не розрізняє між «питання церкви» і «державні питання»; улема функціює як для адвокатів, так і для богословів. На практиці, ісламські правителі часто обходили шаріатські суди з паралельною системою так званих «Судів Образи», над яким вони мали особистий контроль. Оскільки ісламський світ вступив в контакт із Західними світськими цінностями, ісламські суспільства відповіли в різних спосіб. Туреччина є світською державою з часу реформ Ататюрка. У Ірані — навпаки, Іранська революція 1979 року замінила більш світський шахський режим теократичною ісламською республікою під проводом аятоли Хомейні.

Іслам та наука

Фази Місяця. Креслення Аль-Біруні, 11 століття.

Анатомія ока

Багато ісламських богословів вважає, що Коран заохочує розвиток науки і наукового знання, закликає людей замислитися про природні явища і вивчати їх. Мусульмани вважають наукову діяльність актом релігійного порядку, обов'язком мусульманської громади. В ісламі наука і навколишній світ нерозривно пов'язані. Цей зв'язок означає священний обов'язок осягнення наукових знань для мусульман, оскільки сам Коран розглядає навколишній світ і природу як знамення Аллаха. Саме з таким розумінням наука розвивалася в ісламській цивілізації, протягом багатьох століть, до колонізації мусульманського світу. На думку більшості істориків, сучасні наукові методи були вперше розроблені саме ісламськими вченими, такими як Ібн ал-Хайсам (відомий на заході як Альхазен). Роберт Бріффаулт стверджує, що сама наука, у сучасному розумінні цього слова, виникла всередині ісламської цивілізації. Вважається, що на розробку наукових методів вони були натхненні Кораном і Сунною.

Мусульманські вчені розвинули такі науки як математика (включаючи сферичну геометрію і тригонометрію), логіка, біологія, медицина, астрономія, фізика, географія. Історики стверджують, що наука в ісламській цивілізації процвітала, але від 16 століття починається спад. Дослідники виділяють такі причини спаду:

Є зовнішні чинники, більшість з яких зводиться до спадщини колоніалізму, які заважали ісламським країнам активно розвиватися. Колоніалізм грабував колонії, розкрадаючи їхні блага, що призвело до їхнього зубожіння і культурної відсталості, сліди яких залишилися досі. Більшість народів ісламського світу ще страждає від проблем, які залишив після себе колоніалізм.

Джихад

Джихад має сенс «намагання або боротьба»; меншість ісламського світу розглядає його як «шосту фундацію ісламу».. Залежно від об'єкта, що є ворогом, дияволом, джихад має різний сенс. Джихад, коли використовується без будь-якого визначника розуміється в його військовому аспекті. Джихад також вживається до людей, що прагнуть досягти релігійного і морального вдосконалення.. Деякі ісламські керманичі, особливо серед шиїтів і суфіїв, розрізняють «Великий джихад», який має відношення до духовного вдосконалення себе, і «Малий джихад», в значенні — війна.

У межах ісламського законодавства, джихад зазвичай має на увазі військову напругу проти немусульманських військ в захисті або наступі ісламської держави, остання мета, якої, — встановити повну перевагу ісламу. Джихад, як форма війни, дозволена в ісламському законі, використовується проти держав, які відмовляються перейти до ісламу або підкоритися повноваженням ісламу. Більшість мусульман сьогодні вживають джихад, тільки в сенсі захисна війна: наступальний джихад включає сенс боротьби, яка змушує ісламські суспільства підкоритися ісламському законодавству.

У більшості випадків і для більшості мусульман, газават — колективний обов'язок (фард кіфайа): його виконання одними звільняє інших. Тільки, у тих хто має повноваження, особливо монарх (імам), може газават стати індивідуальним обов'язком. Для решти частини простого народу, це трапляється тільки під час загальної мобілізації. Для більшості шиїтів, наступальний газават може тільки бути оголошений імамом ісламського суспільства, першим його оголосив Магомет аль-Магді у 868 році від Р. Х.

Частовживані словосполучення і привітання

• Ассаляму алєйкум! — Мир вам!
• Ваалєйкум уссалям! — І вам мир!
• Іншаалла! — Якщо захоче Всевишній! Якщо буде воля Всевишнього!
• Машаалла! — Чудово! Саме те, чого хоче Всевишній!
• Ассаляму алєйкум ва рахматуллагі ва баракятугу! — мир вам і милість Всевишнього і його благословення!

Див. також

• Авраамічні релігії
• Список ісламських термінів

Примітки

1. Major Religions of the World—Ranked by Number of Adherents (HTML). Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 3 липня 2007. 
2. Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А.Колодного і Б.Лобовика. — Київ : Четверта Хвиля, 1996. — 392 с. — ISBN 966-529-005-3.
3. Салим Хамид Реза. Пророк Магомет. — Киев : Дорадо, 2007. — С. 7-14. — ISBN 978-966-8330-35-3.
4. «Islam», Encyclopedia of Religion
5. See:
   • Esposito (2002b), p.21
   • Esposito (2004), pp.2,43
6. . Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 25 жовтня 2014. 
7. http://risu.org.ua/ua/index/reference/major_religions/34135/ [ 27 квітня 2015 у Wayback Machine.] «Релігійно-інформаційна служба України.» Довідник релігій. Іслам. Підготувала Тетяна Хазир-Огли
8. See:
   • «Islam and Christianity», Encyclopedia of Christianity (2001): Arabic-speaking Christians and Jews also refer to God as Allāh.
   • L. Gardet. «Allah». Encyclopaedia of Islam Online. 
9. David Thomas. «Tathlith, Trinity». Encyclopaedia of the Qur'an Online. : Contrary to Muslim understanding, some scholars have suggested that the Qur'an only opposes certain deviant forms of Trinitarian belief.
10. See:
    • Esposito (2002b), pp.74-76
    • Esposito (2004), p.22
    • Griffith (2006), p.248
    • D. Gimaret. «Allah, Tawhid». Encyclopaedia Britannica Online. 
11. See:
    • Esposito (2002b), pp.26-28
    • W. Madelung. «Malā'ika». Encyclopaedia of Islam Online. 
    • Gisela Webb. «Angel». Encyclopaedia of the Qur'an Online. 
12. «Qur'an». Encyclopaedia Britannica Online. 
13. See:
    • William Montgomery Watt in The Cambridge History of Islam, p.32
    • Richard Bell, William Montgomery Watt, Introduction to the Qur'an, p.51
    • F. E. Peters (1991), pp.3-5: «Few have failed to be convinced that … the Quran is … the words of Muhammad, perhaps even dictated by him after their recitation.»
14. See:
    • «Islam». Encyclopaedia Britannica Online. 
    • «Qur'an». Encyclopaedia Britannica Online. 
15. See:
    • Esposito (2004), pp.79-81
    • «Tafsir». Encyclopaedia Britannica Online. 
16. See:
    • Teece (2003), pp.12,13
    • C. Turner (2006), p.42
    • «Qur'an». Encyclopaedia of Islam Online. : The word Qur'an was invented and first used in the Qur'an itself. There are two different theories about this term and its formation.
17. See:
    • Momem (1987), p.176
    • «Islam». Encyclopaedia Britannica Online. 
18. See:
    • «Islam», Encyclopedia of Religion
19. See:
    • Esposito (1998), p.12
    • Esposito (2002b), pp.4-5
    • F. E. Peters (2003), p.9
    • «Muhammad». Encyclopaedia Britannica Online. 
20. See:
    • F. Buhl; A. T. Welch. «Muhammad». Encyclopaedia of Islam Online. 
21. See:* F.E.Peters(2003), pp.78,79,194
    • Lapidus (2002), pp.23-28
22. F. Buhl; A. T. Welch. «Muhammad». Encyclopaedia of Islam Online. 
23. See:
    • Encyclopedia of Islam and the Muslim World (2003), p.666
    • J. Robson. «Hadith». Encyclopaedia of Islam Online. 
    • D. W. Brown. «Sunna». Encyclopaedia of Islam Online. 
24. See:
    • «Resurrection», The New Encyclopedia of Islam (2003)
    • «Avicenna». Encyclopaedia of Islam Online. : Ibn Sīnā, Abū ʿAlī al-Ḥusayn b. ʿAbd Allāh b. Sīnā is known in the West as «Avicenna».
    • L. Gardet. «Qiyama». Encyclopaedia of Islam Online. 
25. See:
    • Smith (2006), p.89; Encyclopedia of Islam and Muslim World, p.565
    • «Heaven», The Columbia Encyclopedia (2000)
    • Asma Afsaruddin. «Garden». Encyclopaedia of the Qur'an Online. 
    • «Paradise». Encyclopaedia Britannica Online. 
26. See:
    • D. Cohen-Mor (2001), p.4: «The idea of predestination is reinforced by the frequent mention of events 'being written' or 'being in a book' before they happen: 'Say: „Nothing will happen to us except what Allah has decreed for us…“ ' »
    • Ahmet T. Karamustafa. «Fate». Encyclopaedia of the Qur'an Online. : The verb qadara literally means «to measure, to determine». Here it is used to mean that «God measures and orders his creation».
27. Див.:
    • Farah (2003), pp.119-122
    • Patton (1900), p.130
28. Momen (1987), pp.177,178
29. See:
    • Momem (1987), p.178
    • «Pillars of Islam». Encyclopaedia Britannica Online. 
30. Кишеньковий словник атеїста. — К., 1978. — 263 с
31. See:
    • Farah (1994), p.135
    • Momen (1987), p.178
    • «Islam», Encyclopedia of Religious Rites, Rituals, and Festivals(2004)
32. See:
    • Esposito (2002b), pp.18,19
    • Hedáyetullah (2006), pp.53-55
    • Kobeisy (2004), pp.22-34
    • Momen (1987), p.178
33. See:
    • Esposito (2004), p.90
    • Momen (1987), p.179
    • «Zakat». Encyclopaedia Britannica Online. 
    • «Zakat». Encyclopaedia of the Qur'an Online. 
34. See:
    • Esposito (2004), pp.90,91
    • «Islam». Encyclopaedia Britannica Online. 
    • . Compendium of Muslim Texts. USC-MSA. Архів оригіналу за 8 березня 2007. Процитовано 18 квітня 2007. 
35. See:
    • Farah (1994), pp.145-147
    • Goldschmidt (2005), p.48
    • «Hajj». Encyclopaedia Britannica Online. 
36. Ісмагілов С.В Священний коран та коранічні науки в Ісламі // Аль-Калям Випуск № 3 // Збірка наукових праць Українського центру ісламознавчих досліджень // Бібліотека ісламознавства. — Донецьк: Донбас., 2014. — С. 12-24. ISBN 978-617-638293-5
37. Weiss (2002), pp.xvii,162
38. «Shari'ah». Encyclopaedia Britannica Online. 
39. See:
    • Menski (2006), p.290
    • B. Carra de Vaux; J. Schacht, A.M. Goichon. «Hadd». Encyclopaedia of Islam Online. 
    • N. Calder; M. B. Hooker. «Sharia». Encyclopaedia of Islam Online. 
40. See:
    • Curtis (2005), p.164
    • Esposito (2002b), p.111
    • Ghamidi (2001): Customs and Behavioral Laws [ 23 вересня 2013 у Wayback Machine.]
    • Ghamidi (2001): The Dietary Laws [ 2 травня 2007 у Wayback Machine.]
    • Ghamidi (2001): Various types of the prayer [ 23 вересня 2013 у Wayback Machine.]
    • Ersilia Francesca. «Slaughter». Encyclopaedia of the Qur'an Online. 
41. See:
    • Esposito (2004), p.84
    • Lapidus (2002), pp.502-507,845
    • Lewis (2003), p.100
42. Qur'an and Science, Encyclopedia of the Qur'an
43. Toshihiko Izutsu (1964). God and Man in the Koran. Weltansckauung. Tokyo.
44. Situating Arabic Science: Locality versus Essence (AI Sabra)
45. Robert Briffault (1928). The Making of Humanity, p. 190—202. G. Allen & Unwin Ltd.
46. Ahmad, I. A. (June 3, 2002), The Rise and Fall of Islamic Science: The Calendar as a Case Study
47. C. A. Qadir (1990), Philosophy and Science in the lslumic World, Routledge, London)
48. Esposito (2003), p.93
49. Firestone (1999) pp. 17-18
50. Reuven Firestone (1999), The Meaning of Jihād, p. 17-18
51. Britannica Encyclopedia, Jihad
52. See:
    • Brockopp (2003) pp. 99-100
    • Esposito (2003), p.93
    • «jihad». Encyclopaedia Britannica Online. 
53. See:
    • Firestone (1999) p.17
    • «Djihad», Encyclopedia of Islam Online.
54. «Djihād». Encyclopaedia of Islam Online. 
55. Knowing the Enemy: Jihadist Ideology and the War on Terror, Mary R. Habeck, Yale University Press, p.108-109, 118
56. cf. Sachedina (1998) p. 105 and 106

Джерела та література

• Д. А. Радівілов. Іслам [ 17 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 540. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
• С. Я. Мухамедзянов, Д. В. Шестопалець. Іслам [ 12 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X.

Література

• М. Кирюшко. Іслам // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.302 ISBN 978-966-611-818-2
• История и культура ислама : курс лекций / Г. Балог. – Киев : Феникс, 2012. – 448 с. : іл. – ISBN 966-651-963-7.
• Мусульманская цивилизация: влияние религии и культуры на современные международные отношения : учеб. пособ./ Н.Н.Юсеф. - К. : Персонал, 2012. - 272 с. - ISBN 617-02-0086-0
• Accad, Martin (2003). The Gospels in the Muslim Discourse of the Ninth to the Fourteenth Centuries: An Exegetical Inventorial Table (Part I). Islam and Christian-Muslim Relations 14 (1). ISSN 0959-6410. 
• Adil, Hajjah Amina; Shaykh Nazim Adil Al-Haqqani, Shaykh Muhammad Hisham Kabbani (2002). Muhammad: The Messenger of Islam. Islamic Supreme Council of America. ISBN 978-1-930409-11-8. 
• Ahmed, Akbar (1999). Islam Today: A Short Introduction to the Muslim World (вид. 2.00). I. B. Tauris. ISBN 978-1-86064-257-9. 
• Brockopp, Jonathan E. (2003). Islamic Ethics of Life: abortion, war and euthanasia. University of South Carolina press. ISBN 1-57003-471-0. 
• Cohen-Mor, Dalya (2001). A Matter of Fate: The Concept of Fate in the Arab World as Reflected in Modern Arabic Literature. Oxford University Press. ISBN 0-19-513398-6. 
• Curtis, Patricia A. (2005). A Guide to Food Laws and Regulations. Blackwell Publishing Professional. ISBN 978-0-8138-1946-4. 
• Eglash, Ron (1999). African Fractals: Modern Computing and Indigenous Design. Rutgers University Press. ISBN 0-8135-2614-0. 
• Ernst, Carl (2004). Following Muhammad: Rethinking Islam in the Contemporary World. University of North Carolina Press. ISBN 0-8078-5577-4. 
• Esposito, John; John Obert Voll (1996). Islam and Democracy. Oxford University Press. ISBN 0-19-510816-7. 
• Esposito, John (1998). Islam: The Straight Path (вид. 3rd). Oxford University Press. ISBN 978-0-19-511234-4. 
• Esposito, John; Yvonne Yazbeck Haddad (2000a). Muslims on the Americanization Path?. Oxford University Press. ISBN 0-19-513526-1. 
• Esposito, John (2000b). Oxford History of Islam. Oxford University Press. 978-0195107999. 
• Esposito, John (2002a). Unholy War: Terror in the Name of Islam. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-516886-0. 
• Esposito, John (2002b). What Everyone Needs to Know about Islam. Oxford University Press. ISBN 0-19-515713-3. 
• Esposito, John (2003). The Oxford Dictionary of Islam. Oxford University Press. ISBN 0-19-512558-4. 
• Esposito, John (2004). Islam: The Straight Path (вид. 3rd Rev Upd). Oxford University Press. ISBN 978-0-19-518266-8. 
• Farah, Caesar (1994). Islam: Beliefs and Observances (вид. 5th). Barron's Educational Series. ISBN 978-0-8120-1853-0. 
• Farah, Caesar (2003). Islam: Beliefs and Observances (вид. 7th). Barron's Educational Series. ISBN 978-0764122266. 
• Firestone, Reuven (1999). Jihad: The Origin of Holy War in Islam. Oxford University Press. ISBN 0-19-512580-0. 
• Friedmann, Yohanan (2003). Tolerance and Coercion in Islam: Interfaith Relations in the Muslim Tradition. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-02699-4. 
• Ghamidi, Javed (2001). Mizan. Dar al-Ishraq. OCLC 52901690. 
• Goldschmidt, Jr., Arthur; Lawrence Davidson (2005). A Concise History of the Middle East (вид. 8th). Westview Press. ISBN 978-0-8133-4275-7. 
• Griffith, Ruth Marie; Barbara Dianne Savage (2006). Women and Religion in the African Diaspora: Knowledge, Power, and Performance. Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-8370-9. 
• Hawting, G. R. (2000). The First Dynasty of Islam: The Umayyad Caliphate AD 661–750. Routledge. ISBN 0-415-24073-5. 
• Hedayetullah, Muhammad (2006). Dynamics of Islam: An Exposition. Trafford Publishing. ISBN 978-1-55369-842-5. 
• Holt, P. M.; Bernard Lewis (1977a). Cambridge History of Islam, Vol. 1. Cambridge University Press. ISBN 0-521-29136-4. 
• Holt, P. M.; Ann K. S. Lambton, Bernard Lewis (1977b). Cambridge History of Islam, Vol. 2. Cambridge University Press. ISBN 0-521-29137-2. 
• Hourani, Albert; Ruthven, Malise (2003). A History of the Arab Peoples. Belknap Press; Revised edition. ISBN 978-0-674-01017-8. 
• Humphreys, Stephen (2005). Between Memory and Desire. University of California Press. ISBN 0-520-24691-8. 
• Kobeisy, Ahmed Nezar (2004). Counseling American Muslims: Understanding the Faith and Helping the People. Praeger Publishers. ISBN 978-0-313-32472-7. 
• Koprulu, Mehmed Fuad; Leiser, Gary (1992). The Origins of the Ottoman Empire. SUNY Press. ISBN 0-7914-0819-1. 
• Kramer, Martin (1987). Shi'Ism, Resistance, and Revolution. Westview Press. ISBN 978-0-8133-0453-3. 
• Kugle, Scott Alan (2006). Rebel Between Spirit And Law: Ahmad Zarruq, Sainthood, And Authority in Islam. Indiana University Press. ISBN 0-253-34711-4. 
• Lapidus, Ira (2002). A History of Islamic Societies (вид. 2nd). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-77933-3. 
• Lewis, Bernard (1984). The Jews of Islam. Routledge & Kegan Paul. ISBN 0-7102-0462-0. 
• Lewis, Bernard (1993). The Arabs in History. Oxford University Press. ISBN 0-19-285258-2. 
• Lewis, Bernard (1997). The Middle East. Scribner. ISBN 978-0-684-83280-7. 
• Lewis, Bernard (2001). Islam in History: Ideas, People, and Events in the Middle East (вид. 2nd). Open Court. ISBN 978-0-8126-9518-2. 
• Lewis, Bernard (2003). What Went Wrong?: The Clash Between Islam and Modernity in the Middle East (вид. Reprint). Harper Perennial. ISBN 978-0-06-051605-5. 
• Lewis, Bernard (2004). The Crisis of Islam: Holy War and Unholy Terror. Random House, Inc., New York. ISBN 978-0-8129-6785-2. 
• Madelung, Wilferd (1996). The Succession to Muhammad: A Study of the Early Caliphate. Cambridge University Press. ISBN 0-521-64696-0. 
• Malik, Jamal; John R Hinnells, Inc NetLibrary (2006). Sufism in the West. Routledge. ISBN 0-415-27408-7. 
• Menski, Werner F. (2006). Comparative Law in a Global Context: The Legal Systems of Asia and Africa. Cambridge University Press. ISBN 0-521-85859-3. 
• Mohammad, Noor (1985). The Doctrine of Jihad: An Introduction. Journal of Law and Religion 3 (2). 
• Momen, Moojan (1987). An Introduction to Shi`i Islam: The History and Doctrines of Twelver Shi`ism. Yale University Press. ISBN 978-0-300-03531-5. 
• Nasr, Seyed Muhammad (1994). Our Religions: The Seven World Religions Introduced by Preeminent Scholars from Each Tradition (Chapter 7). HarperCollins. ISBN 0-06-067700-7. 
• Novak, David (February 1999). The Mind of Maimonides. First Things. 
• Parrinder, Geoffrey (1971). World Religions: From Ancient History to the Present. Hamlyn Publishing Group Limited. ISBN 0-87196-129-6. 
• Patton, Walter M. (April 1900). The Doctrine of Freedom in the Korân. The American Journal of Semitic Languages and Literatures (Brill Academic Publishers) 16 (3). ISBN 90-04-10314-7. 
• Peters, F. E. (1991). The Quest for Historical Muhammad. International Journal of Middle East Studies. 
• Peters, F. E. (2003). Islam: A Guide for Jews and Christians. Princeton University Press. ISBN 0-691-11553-2. 
• Peters, Rudolph (1977). Jihad in Medieval and Modern Islam. Brill Academic Publishers. ISBN 90-04-04854-5. 
• Rippin, Andrew (2001). Muslims: Their Religious Beliefs and Practices (вид. 2nd). Routledge. ISBN 978-0-415-21781-1. 
• Ruthven, Malise (2005). Fundamentalism: The Search for Meaning. Oxford University Press. ISBN 0-19-280606-8. 
• Sahas, Daniel J. (1997). John of Damascus on Islam: The Heresy of the Ishmaelites. Brill Academic Publishers. ISBN 978-90-04-03495-2. 
• Sachedina, Abdulaziz (1998). The Just Ruler in Shi'ite Islam: The Comprehensive Authority of the Jurist in Imamite Jurisprudence. Oxford University Press US. ISBN 0-19-511915-0. 
• Seibert, Robert F. (1994). Review: Islam and the West: The Making of an Image (Norman Daniel). Review of Religious Research 36 (1). 
• Sells, Michael Anthony; Emran Qureshi (2003). The New Crusades: Constructing the Muslim Enemy. Columbia University Press. ISBN 0-231-12667-0. 
• Smith, Jane I. (2006). The Islamic Understanding of Death and Resurrection. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-515649-2. 
• Stillman, Norman (1979). The Jews of Arab Lands: A History and Source Book. Philadelphia: Jewish Publication Society of America. ISBN 1-82760-198-1. 
• Tabatabae, Sayyid Mohammad Hosayn; Seyyed Hossein Nasr (translator) (1979). Shi'ite Islam. Suny press. ISBN 0-87395-272-3. 
• Tabatabae, Sayyid Mohammad Hosayn; R. Campbell (translator) (2002). Islamic teachings: An Overview and a Glance at the Life of the Holy Prophet of Islam. Green Gold. ISBN 0-922817-00-6. 
• Teece, Geoff (2003). Religion in Focus: Islam. Franklin Watts Ltd. ISBN 978-0-7496-4796-4. 
• Tolan, John V. (2002). Saracens: Islam in the Medieval European Imagination. Columbia University Press. 
• Trimingham, John Spencer (1998). The Sufi Orders in Islam. Oxford University Press. ISBN 0-19-512058-2. 
• Tritton, Arthur S. (1970) [1930]. The Caliphs and their Non-Muslim Subjects: A Critical Study of the Covenant of Umar. London: Frank Cass Publisher. ISBN 0-7146-1996-5. 
• Turner, Colin (2006). Islam: the Basics. Routledge (UK). ISBN 0-415-34106-X. 
• Turner, Bryan S. (1998). Weber and Islam. Routledge (UK). ISBN 0-415-17458-9. 
• Waines, David (2003). An Introduction to Islam. Cambridge University Press. ISBN 0-521-53906-4. 
• Warraq, Ibn (2000). The Quest for Historical Muhammad. Prometheus. ISBN 978-1-57392-787-1. 
• Warraq, Ibn (2003). Leaving Islam: Apostates Speak Out. Prometheus. ISBN 1-59102-068-9. 
• Watt, W. Montgomery (1973). The Formative Period of Islamic Thought. University Press Edinburgh. ISBN 0-85-224254-X. 
• Watt, W. Montgomery (1974). Muhammad: Prophet and Statesman (вид. New). Oxford University Press. ISBN 0-19-881078-4. 
• Weiss, Bernard G. (2002). Studies in Islamic Legal Theory. Boston: Brill Academic publishers. ISBN 90-04-12066-1. 
• Williams, John Alden (1994). The Word of Islam. University of Texas Press. ISBN 0-292-79076-7. 
• Williams, Mary E. (2000). The Middle East. Greenhaven Pr. ISBN 0-7377-0133-1. 
• Arberry, A. J. (1996). The Koran Interpreted: A Translation (вид. 1st). Touchstone. ISBN 978-0-684-82507-6. 
• Hawting, Gerald R. (2000). The First Dynasty of Islam: The Umayyard Caliphate AD 661–750. Routledge. ISBN 0-415-24072-7. 
• Khan, Muhammad Muhsin; Al-Hilali Khan, Muhammad Taqi-ud-Din (1999). Noble Quran (вид. 1st). Dar-us-Salam Publications. ISBN 978-9960-740-79-9. 
• Kramer (ed.), Martin (1999). The Jewish Discovery of Islam: Studies in Honor of Bernard Lewis. Syracuse University. ISBN 978-965-224-040-8. 
• Kuban, Dogan (1974). Muslim Religious Architecture. Brill Academic Publishers. ISBN 90-04-03813-2. 
• Lewis, Bernard (1993). Islam in History: Ideas, People, and Events in the Middle East. Open Court. ISBN 978-0-8126-9217-4. 
• Lewis, Bernard (1994). Islam and the West. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-509061-1. 
• Lewis, Bernard (1996). Cultures in Conflict: Christians, Muslims, and Jews in the Age of Discovery. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-510283-3. 
• Mubarkpuri, Saifur-Rahman (2002). The Sealed Nectar: Biography of the Prophet. Dar-us-Salam Publications. ISBN 978-1-59144-071-0. 
• Najeebabadi, Akbar Shah (2001). History of Islam. Dar-us-Salam Publications. ISBN 978-1-59144-034-5. 
• Nigosian, S. A. (2004). Islam: Its History, Teaching, and Practices (вид. New Edition). Indiana University Press. ISBN 978-0-253-21627-4. 
• Rahman, Fazlur (1979). Islam (вид. 2nd). University of Chicago Press. ISBN 0-226-70281-2. 
• Walker, Benjamin (1998). Foundations of Islam: The Making of a World Faith. Peter Owen Publishers. ISBN 978-0-7206-1038-3. 
• from the NITLE Arab Culture and Civilization Online Resource
• Islam [ 2 березня 2008 у Wayback Machine.], article at Enyclopaedia Britannica Online
• Islam in , , and
• Іслам, каталог посилань Open Directory Project
• Islam (Bookshelf) [ 26 серпня 2020 у Wayback Machine.] at Project Gutenberg
• BBC Islam Focus [ 22 серпня 2001 у Wayback Machine.]
• Muslim Heritage [ 25 лютого 2011 у Wayback Machine.] (Foundation for Science Technology and Civilisation, UK)
• Islamic Architecture (IAORG) illustrated descriptions and reviews of a large number of mosques, palaces, and monuments.
• http://naub.org.ua/wp-content/uploads/2009/04/ukrainian-translations-of-the-meanings-of-the-glorious-quran-problems-and-prospects.pdf [ 7 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• http://kitap.net.ru/religion.php [ 11 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
• Ирмияева Т. Ю. История мусульманского мира от Халифата до Блистательной Порты [ 11 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• .
• Загальні відомості про іслам^{[недоступне посилання з серпня 2019]}
• Словник ісламських релігійних термінів арабського походження [ 11 червня 2014 у Wayback Machine.]
• Ісламська україномовна бібліотека^{[недоступне посилання з червня 2019]} (укр.)
• (рос.)
• Сайт «Іслам для всіх» [ 1 січня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Всеукраїнська Асоціація Громадських Організацій «АЛЬРАІД» [ 20 січня 2011 у Wayback Machine.] (рос.) (англ.) (араб.)
• Фарид ад-дин Аттар. Рассказы о святых [ 28 квітня 2011 у Wayback Machine.]
• Принципи ісламу, Львів: «Логос», 1995, с. 110
• Ирмияева Т. Ю. История мусульманского мира. От Халифата до Блистательной Порты. — М.: Урал Л. Т. Д., 2000. — 325 с.
• Королев К. (общая редакция) Ислам классический: энциклопедия. — М.: Эксмо; СПб.:Мидгард, 2005. — 416 с.
• Денни М. Фредекир. Ислам и мусульманская община // Религиозные традиции мира. В 2 т. — Т. 2 / Пер. с англ. В. В. Федорина. — М.: КРОН ПРЕСС, 1996. — 640 с.
• Курс мусульманского права, прочитанный в 1884—1885 гг. в учебном отделении восточных языков при Азиатском департаменте И. Нофалем. — Вып. 1: О собственности. — СПб., 1886.
• Махмутов М. И.

Посилання

• Іслам [ 26 травня 2017 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Іслям — покора волі Божій [ 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 555. — 1000 екз.
• Іслам [ 19 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Релігійно-інформаційна служба України, 29.01.2010.
• Іслам в Україні [ 29 травня 2015 у Wayback Machine.]
• Духовне управління мусульман України [ 5 жовтня 2019 у Wayback Machine.]