Кипчаки (Kipchak, Qipchaq, Kypchak, Kupchak, Kıpçak) — тюркський кочовий народ, який був особливо відомий ХІ-ХІІ ст. Вийшовши з Кимацького каганату, вони завоювали велику частину євразійського степу під час тюркської експансії разом з половцями, і були в свою чергу, завойовані монгольською навалою початку 13-го століття. Конфедерації племен кипчаків дали назву, т.з. Половецьке поле.
Термінологія
Кипчаки виводять свою назву зі слова, що перекладається як «порожнє дерево»[сумнівно ]. За народними легендами саме всередині порожнього дерева, їх праматір-прародителька народила сина. Втім більш вірогідним є переклад від уйгурського слова кибчак — «нещасливий». Це було пов'язано з предками кипчаків — народу сеяньто, яке протягом 630—746 років боролося з уйгурами. Після поразки від останніх рештки сеяньто втекли до Північного Алтаю. Тому переможці (уйгури) так прозвали переможених (сеяньто), що стали зватися кибчакми (кипчаками).
Назва кипчаків різними мовами звучить так: араб. قفجاق, кіфджак; перс. قبچاق, кабчак; груз. ყივჩაყები, ківчакебі; тур. Kıpçak, кипчак; крим. Kıpçaq, кипчак, карач.-балк. Къыпчакъ; узб. Qipchoq, Қипчоқ/قىپچاق; уйг. قىپچاق, Qipchaq/Қипчақ; каз. Қыпшақ; кум. Къыпчакъ; кирг. Кыпчак; ногайська: Кыпчак; кит.: 欽察/钦察.
Історія
Кипчаки були членами племінної конфедерації, яка спочатку оселилися на річці Іртиш. На думку українських антропологів, кипчаки мали расові характеристики європеоїдів і монголоїдів. Дослідник Є. Алексєєва звернула увагу на той факт, що європейські кипчаки на кам'яних зображеннях мають як монголоїдні, так і європеоїдні риси. На її думку, кипчаки, які оселилися на Північному Причорномор'ї в першій половині 12-го століття, були переважно європеоїдної зовнішності. В ході тюркської експансії вони також мігрували в Сибір і далі в Заволжя. В період свого розквіту вони займали велику територію в євразійського степу, що тягнеться від північної частини Аральського моря на захід на північ від Чорного моря. Також вони брали участь у створенні держави, відомої як Дешт-і-Кипчак. В 11-му столітті вони дійшли до Волощини, а також зайняли частину Трансильванії.
Наприкінці 11-го і початку 12-го століть, кипчаки стали брати участь в різних конфліктах з візантійцями, Київською Руссю, Королівством Русі, Угорським короліством.
1089 року, вони були розбиті Владиславом I, а в 12 столітті були розбиті Великим князем Київським Володимиром Мономахом. Проте, 1203 року вони розгромили й розграбували Київ.
На території Північного Причорномор'я вони були остаточно розгромлені монголами в 1241 році. Кипчаки в більшості своїй увійшли до Золотої Орди, на відміну від половців, які перейшли до Угорщини і стали найманцями для латинських хрестоносців, візантійців та угорських королів.
Члени династії Бахритів, перша династія мамлюків в Єгипті, також походила від кипчаків. Наприклад султан Бейбарс народився в місті Солхат, Крим. Деякі кипчаки служили в Китаї династії Юань.
Джерела
- Galip Güner (2013), Kıpçak Türkçesi Grameri, Kesit Yayınları, İstanbul.
- Mustafa Argunşah, Galip Güner (2015), Codex Cumanicus, Kesit Yayınları, İstanbul.
- Roux, Jean-Paul (1997), L'Asie Centrale, Histoire et Civilization, Librairie Arthème-Fayard, ISBN 978-2-213-59894-9
- «Kipchak» Encyclopædia Britannica, Academic Edition. 200
Література
- (рос.) Гумилёв Л. Н. Древняя Русь и Великая степь. — М. : АСТ, 2019. — 960 с. — ISBN 978-5-17-100425-5.
Посилання
- Кіпчаки [ 15 Вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 645. — 1000 екз.