Ы Літера КирилицяА Б В Г Ґ Д ЃЂ Е Ѐ Є Ё Ж ЗЗ Ѕ И Ѝ І Ї ЙЈ К Л Љ М Н ЊО П Р С С Т ЋЌ У Ў Ф Х Ц ЧЏ Ш Щ Ъ Ь ЭЮ ЯНеслов янсь

Літера Ы

Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Ы, ы («ы», «и») — кирилична літера. Відома також під назвою йори́ або єри́ (від рос. еры). 28-а літера білоруської кириличної, 29-а літера російської абетки, також присутня в більшості стандартів русинської. В інших слов'янських кириличних абетках відсутня (хоча в південнослов'янських мовах різниця між звуками [ɨ] та [і] усунулася, літеру Ы із сербської та болгарської абеток було вилучено лише в XIX столітті). Позначає голосний [ɨ], який існував іще в праслов'янській мові — вимовляється близько до [ɪ] (українського [и]), але під час вимови язик відсувається глибше, припідіймаючись до піднебіння.

Нині Ы вживають також у багатьох абетках неслов'янських мов.

Історія ред.

Назва «єри́» (староцерк.-слов. ѥры, церк.-слов. еры́) очевидно походить від «еръ» (ъ) або «ерь» (ь). Власне ы походить від складання двох кириличних літер — ъ («єр») та ı («і»), чим і пояснюють її назву.

У найдавніших формах глаголиці і кирилиці літера ы, ймовірно, була відсутня; у пізніших зразках вона являла собою механічне поєднання (диграф) ъ або ь зі знаком і або и (у старослов'янських пам'ятках трапляються всі можливі комбінації диграфа; елементи літери могли поєднувати рискою). У російському письмі диграф ъи замість сучасної літери ы використовувався до початку двадцятого століття на межі префікса і кореня (наприклад, съискать). У найбільш «класичній» формі глаголичну ы прийнято зображати як , а кириличну — як (до XIV століття), (з XIV століття і досі). Прийнято вважати, що в кирилиці літера Ы займає 30-ту позицію, а в глаголиці 31-шу. Числового значення не має.

Звук Ы ред.

Звук [ɨ] («ы») досить поширений у мовах світу. У праіндоєвропейській мові був відсутній, у праслов'янській походить від праіндоєвропейського дифтонга [eu] або від монофтонга [ū] («довгого u»). Це підтверджує порівняння праслов'янських лексем з іншими індоєвропейськими: прасл. *synъ («син») — лит. sūnŭs, прасл. *svekry («свекруха») — лат. socrūs. Звук [ŭ], короткий варіант праіндоєвропейського *u, дав у праслов'янській редукований звук *ъ.

У запису фонетичної реконструкції праслов'янської мови для позначення [ɨ] використовується латинська y, цією ж літерою прийнято передавати кириличне «ы» у латинській транслітерації.

У процесі розвитку слов'янських мов голосний [ɨ] зник у більшості з них, злившись зі схожим голосним переднього ряду високого підняття [і]. Із сучасних літературних слов'янських мов він зберігається лише в білоруській і російській, дуже схожий звук [ɨ̞] (варіант запису [ɪ̈]) існує також у польській мові. У сучасній українській звук [ɨ] зберігся тільки в деяких діалектах (лемківському, бойківському, надсянському і деяких говірках закарпатського).

В більшості діалектів русинської праслов'янський звук [ɨ] трансформувався в неокруглений, або ж злегка округлений, задньогортанний [ɤ].

В українській мові ред.

За історико-етимологічним принципом в українській абетці ця літера була присутня аж до другої половини XIX століття. Тривалий час «ы» вживалася в українському письмі як дублер літер «и» та «і» — у більшості українських земель з XII—XIII ст. їх читали як звук [ɪ] (що виник внаслідок злиття стародавніх [і] та [ɨ]). Літеру «і» писали на місці праслов'янського *i перед голосними (з XV ст.), «и» — на місці праслов'янського *i в інших позиціях, «ы» — на місці праслов'янського *y. Втім, вже з XI ст. починаються помилки у вживанні літер, пов'язані з процесом злиття [і] та [ɨ]. Так, дав.-рус. рыбы могли записувати як рибы, а дав.-рус. риза — як рыза.

Цього принципу стихійно дотримувався зокрема Іван Котляревський, який започаткував процес формування нової української літературної мови, та видавець його творів М. Парпура. Вони користувалися абеткою, спільною з російською, але з відмінною від неї вимовою деяких літер. Вибір літери для передавання на письмі конкретного звука визначався його походженням. На XVIII ст. звука [ɨ] вже не існувало у більшості українських діалектів: він злився з [і] в один звук — [ɪ]. Літера ы, втративши свою давню вимову, стала зайвою. За нею не було закріплено окремого звука, тому ы та и вживали непослідовно, часто їх плутаючи. Відтак у нових українських абетках, складених за фонетичним принципом, літера ы була відсутня.

В «Граматці» Пантелеймон Куліш писав:

Буква Ы въ нашій мові лишня, бо въ насъ не говорять такъ твердо, якъ Московські люде, ты, вы, мы, або столы, бабы, а мякше; тимъ и доволі зъ насъ букви И для всякого такого слова, якъ криниця, каплиця, и доволі букви І для всякого такого слова, якъ жінка, сіно. Буква Ы поставлена въ азбуці тілько на те, що вона есть у Церковних книгах, а затимъ и въ старосьвітському письмі.

Борис Грінченко, відмовившись від ы і використавши у своєму «Словарі української мови» для позначення [ɪ] літеру «и» (всупереч правопису, прийнятому тоді в Російській імперії), пояснює це у передмові до словника: «...правописаніе это препятствуетъ правильному начертанію звуковъ языка, обезображиваетъ внѣшній видъ изображаемыхъ словъ частымъ употребленіемъ ы... (Кіевъ, 11 ноября 1904)»

Проте буква ы була присутня і в дуже поширеній до початку XX століття «ярижці», назва якої походить від церковнослов'янської назви літери «єри».

В інших абетках ред.

У сучасних кириличних абетках для слов'янських мов «ы» існує тільки в російській, білоруській і церковнослов'янській.

Російська мова
У російській абетці використовується для передавання звука [ɨ] — неогубленого голосного середнього ряду високого підняття, який зберігся у російській мові з праслов'янських часів. Згідно з Московською фонологічною школою, самостійна фонема /ɨ/ у сучасній російській відсутня, а [ɨ] є всього лиш алофоном фонеми /i/ після твердих приголосних. Проте Петербурзька фонологічна школа розглядає /ɨ/ як окрему фонему.

У російській мові «ы» пишеться на місці праслов'янського *y, а також у деяких інших випадках: так, рос. крыло при прасл. *kridlo пояснюється народною етимологізацією слова, його контамінацією з крыть.
Після шиплячих «ы» ніколи не пишеться, заміняючись «и». Після «ц» у сучасному правописі «ы» пишеться лише в небагатьох винятках (цыпленок, цыган, цыц, цыкнуть, на цыпочках), у суфіксах та закінченнях (Курицын, огурцы, молодцы).
На початку слів і після голосних «ы» пишеться лише у запозичених словах і назвах (ыр, ынджера, Ыгыатта, Ыджыдпарма, Джайаыл, Суыкбулак, Хабырыыс), у цьому відношенні її вживання аналогічне українському «и». Початкова позиція може траплятися і в питомо російських звуконаслідуваннях (ыкать, ых).
Після задньоязикових «ы» пишеться лише в запозиченнях, іншомовних назвах (кок-сагыз, акын, такыр, Мангышлак, Кызыл, Архыз), а також у питомо російських простомовних формах слів (Кыся, Олегыч, Маркыч, Аристархыч), звуконаслідуваннях (гыгыкать, кыш), на стиках морфем (подытожить, сыграть, безымянный), за винятком префіксів іншомовного походження (постинфарктный, але предынфарктный) і префіксів на гортанні й шиплячі (межигровой, сверхизысканный), а також слова взимать з похідними. Хоча в сучасній російській мові задньоязикові можуть бути й твердими, й м'якими, на письмі вживається переважно «и». При цьому вимова складів ги, хи, ки може бути різною: як «ґі», «хі», «кі» (гиря, хищник, кислый), так і «ґы», «хы», «кы» (вздрагивать, тихий, тонкий). Сполучення задньоязикових з наступним голосним переднього ряду [і] та їхні м'які варіанти в східнослов'янських діалектах стали можливими лише у XIII—XIV ст., доти відбувалася їхня палаталізація і перехід у «зі», «сі», «ці».

Див. також: Друга палаталізація та Третя палаталізація

Після «й» літера «ы» трапляється лише в транслітерованих іншомовних іменах та назвах (Тайынша, Чыйырчык).
Після «ъ» літера «ы», ймовірно, не трапляється взагалі (хоча теоретично в транскрипції й транслітерації не заборонена). Після «ь» трапляється у в'єтнамських запозиченнях (Тьы-ном, Тьы куокнгы).

Білоруська мова

У білоруській мові також передає звук [ɨ], який може походити як від праслов'янського *y, так і від інших голосних (*i, *ь) після стверділих «р», «ж», «ц», «ч», «ш»: крыніца (< прасл. *krьnica/*krinica), жыта (< žito), бегчы (< *běgti), шыць (< *šiti).

Русинська мова

В русинській мові у більшості діалектів, та, відповідно, у більшості літературних стандартів літера «ы» використовується на позначення неогубленого голосного заднього ряду ([ɤ]) на місті етимологічного праслов'янського *y. Може зустрічатись як після непалаталізованих, так після палаталізованих приголосних.
Літера відсутня в Бачвано-Сримському варіанті русинської, через відсутність окремої фонеми, яку б мала позначати.

Церковнослов'янська мова
У церковнослов'янській мові вживання схоже з російським, але є деякі відмінності:

У різних граматичних формах одного і того ж слова можуть водночас траплятися -и та -ы, наприклад, раби (наз. відм. множини рабъ) — рабы (знах. і ор. відм. множини від рабъ);
Після шиплячих можуть траплятися -и та -ы, наприклад, мужи́ (наз. відм. множини від мужъ) — мужы́ (знах. і ор. відм. множини), юноши (род. і дав. відм. від юноша — юноши (наз. і кл. відм. множини, а також наз., знах. і кл. відм. двоїни) — юношы (знах. відм. множини), нищимъ (ор. відм. однини) — нищымъ (дав. відм. множини) тощо;
Після «ц» зазвичай пишеться «ы», літери «и» та «і» в цій позиції трапляються лише в запозичених словах (Цицеронъ, Констанція).
Після префіксів на приголосну И може і переходити, і не переходити в Ы; можливі також написання з ЪІ замість Ы (подъимати/подымати, але ѿимати), для різних префіксів і коренів переважне написання може бути різним.

Відмінністю від староцерковнослов'янської орфографії є те, що в сучасній церковнослов'янській прийняті написання ги, ки, хи, гі, кі, хі на місці староцерковнослов'янських гы, кы, хы (староцерк.-слов. Кыѥвъ, але сучасне церк.-слов. Кіевъ).

В абетках для неслов'янських мов ред.

Літера ы використовується в кириличних абетках мов багатьох неслов'янських народів Росії: тюркських, монгольських, фіно-угорських. Там вона передає або звук [ɨ], або близькі до нього за артикуляцією задньоязикові чи середньоязикові голосні: у казахській [ɯ], у татарській [ɤ] та ін.
Літера «ы» зазвичай включалася до складу румунської кирилиці, але практично не використовувалася. Замість неї для позначення звука [ɨ] вживалася буква Ѫ («великий юс»). Цікаво, що в церковнослов'янській абетці Ѫ вийшов з ужитку в XVII столітті.
Літера ы входить до складу молдавської кирилиці, де позначає звук [ɨ].

У культурі ред.

Паровоз Ы

Існує популярна кінокомедія Леоніда Гайдая, яка в оригіналі називається «Операция „Ы“ и другие приключения Шурика». З огляду на те, що у сучасній українській абетці літера «ы» відсутня, «Ы» у назві мусили замінити в дослівному перекладі на «И»: «Операція «И» та інші пригоди Шурика». У фільмі персонаж Юрія Нікуліна («Бельбас») вимовляє звук [ɨ] («Ы» — «чтоб никто не догадался», «щоб ніхто не здогадався»).
З 1910 року випускалися паровози серії Ы.
Літера «Ы» увійшла в мережевий жаргон рунету як замінник англомовного акроніма LOL — завдяки схожості в написанні.
Назва гурту Леоніда Федорова «АукцЫон» пишеться через Ы.

Цікавий факт ред.

Відомий український мовознавець О. П. Павловський писав у 1822 році:

Ви ще кажете, що літера и у Малоросіян вимовляється дещо м'якіше, ніж ы: це значить, що ви говорите ще більш невизначально, ніж я. Бо який існує середній тон між ы та и? хіба тільки в іноземців, що недавно в Росії живуть… …У цих словах ви скрізь почуєте від Малоросіянина, якби він став їх вимовляти, чисте ы: бо вони, як і всі інші Росіяни, маючи голосові знаряддя досконалі, вимовляють чисто і ясно всі букви

Оригінальний текст (рос.)

Вы еще говорите, что буква и у Малороссіянъ произносится несколько мягче, нежели ы: это значитъ, что вы говорите еще болѣе неопредѣлительно, нежели я. Ибо какой существуетъ средній тонъ между ы и и? развѣ только иностранцевъ, недавно въ Россіи живущихъ… …Въ сихъ рѣчахъ вы вездѣ услышите отъ Малороссіянина, ежели бы онъ сталъ ихъ переговаривать, чистое ы: ибо они, какъ и всѣ прочіе Россіяне, имѣя голосовыя орудія совершенныя, произносятъ чисто и ясно всѣ буквы

Очевидно, для О. П. Павловського різниці у вимові [ɨ] та [ɪ] не було, а твердження деяких сучасників про існування «середнього тону» (тобто звука [ɪ]) він вважав необґрунтованим. Втім, у сучасному українському мовленні теж спостерігають вимову «и» як [ɨ] («ы»), що є порушенням української орфоепічної норми.

Таблиця кодів ред.

Кодування	Реєстр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1067	042B	002053	00000100 00101011
Юнікод	Мала	1099	044B	002113	00000100 01001011
ISO 8859-5	Велика	203	CB	313	11001011
ISO 8859-5	Мала	235	EB	353	11101011
KOI-8	Велика	249	F9	371	11111001
KOI-8	Мала	217	D9	331	11011001
Windows-1251	Велика	219	DB	333	11011011
Windows-1251	Мала	251	FB	373	11111011

В HTML велику літеру Ы можна записати як Ы або Ы, а малу ы — як ы або ы.

Починаючи з версії 5.1 в Юнікоді є окремі коди для форми ЪІ (на відміну від ЬІ): U+A650, U+A651 (Ꙑꙑ).

Примітки ред.

Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2010.
Зоряна Купчинська, Володимир Пілецький. Історична граматика української мови [ 23 квітня 2017 у Wayback Machine.]. Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. — Видання друге, виправлене та доповнене
. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 1 лютого 2010.
. Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 9 вересня 2010.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.
Агатангел Кримський. // Агатангел Кримський. Твори в п'яти томах: Т. 3 : Мовознавство, фольклористика. Редколегія: Іван Білодід та інші. Київ: Наук. думка, 1973. 508 стор.: 293 (дзеркало на arvhive.org)
↑ Мусатов В. Н. Русский язык: Фонетика. Фонология. Орфоэпия. Графика. Орфография. — 2-е изд. — М. : Флинта, 2012. — С. 141—143.
Крыло // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 [ 13 квітня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
. web.archive.org. 2 червня 2016. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 19 грудня 2021.
Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58
Лінгвоцид і мовна шизофренія [ 12 квітня 2017 у Wayback Machine.]. — «Збруч». — 17 серпня 2016

[1] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.

[2] . Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2010.

[3] Зоряна Купчинська, Володимир Пілецький. Історична граматика української мови [ 23 квітня 2017 у Wayback Machine.]. Навчальний посібник для студентів філологічних факультетів. — Видання друге, виправлене та доповнене

[4] . Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 1 лютого 2010.

[5] . Архів оригіналу за 13 серпня 2011. Процитовано 9 вересня 2010.

[6] Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4.

[krymskyi-7] Агатангел Кримський. // Агатангел Кримський. Твори в п'яти томах: Т. 3 : Мовознавство, фольклористика. Редколегія: Іван Білодід та інші. Київ: Наук. думка, 1973. 508 стор.: 293 (дзеркало на arvhive.org)

[Мусатов-8] Мусатов В. Н. Русский язык: Фонетика. Фонология. Орфоэпия. Графика. Орфография. — 2-е изд. — М. : Флинта, 2012. — С. 141—143.

[9] Крыло // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 [ 13 квітня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)

[10] . web.archive.org. 2 червня 2016. Архів оригіналу за 2 червня 2016. Процитовано 19 грудня 2021.

[11] Алексѣй Павловскій. «Прибавленіе къ Грамматикѣ Малороссійскаго нарѣчія или Отвѣтъ на рецензію, здѣланую на оную Грамматику» — Санкт-Петербургъ, 1822. Цит. за: Історія українського правопису XVI—XX століття. Хрестоматія. К.: Наукова думка, 2004. — С. 58

[12] Лінгвоцид і мовна шизофренія [ 12 квітня 2017 у Wayback Machine.]. — «Збруч». — 17 серпня 2016