Ж Літера КирилицяА Б В Г Ґ Д ЃЂ Е Ѐ Є Ё ЗЗ Ѕ И Ѝ І Ї ЙЈ К Л Љ М Н ЊО П Р С С Т ЋЌ У Ў Ф Х Ц ЧЏ Ш Щ Ъ Ы Ь ЭЮ ЯНеслов янсь

Літера Ж

Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Ж, ж («же») — літера кириличних абеток, в українській дев'ята за ліком.

Походження Редагувати

Походить від старослов'янської кириличної літери ж («живіте»), утвореної додаванням центральної вертикальної риски до літери х («хір»). Числового значення не мала.

У глаголиці «живіте» мала накреслення і числове значення «7».

Звуки Редагувати

[ʒ] (ж) — глухий піднебінно-ясенний (заясенний) фрикативний
[ʑ] (м'який ж) — дзвінкий ясенно-твердопіднебінний фрикативний
[ʐ] (твердий ж) — дзвінкий ретрофлексний фрикативний

Історія Редагувати

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) ж вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначати час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма.

Сучасних вигляд літери сформувався після запровадження гражданського шрифту у 1708 році Петром І.

Використання Редагувати

В сучасній українській мові позначає шумний дзвінкий шиплячий передньоязиковий твердий приголосний, який перед глухими приголосними та в кінці слова не оглушується: доріжка, ніж.

Літера — Ж

У старослов'янській і давньоруській писемності числового значення не мало. Нині використовується при класифікаційних позначеннях і означає «дев'ятий» (до введення до абетки літери ґ мала значення «восьмий»): пункт «ж» розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 15-ж тощо.

Таблиця кодів Редагувати

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Прописна	1046	0416	002026	00000100 00010110
Юнікод	Мала	1078	0436	002066	00000100 00110110
ISO 8859-5	Прописна	182	B6	266	10110110
ISO 8859-5	Мала	214	D6	326	11010110
KOI 8	Прописна	246	F6	366	11110110
KOI 8	Мала	214	D6	326	11010110
Windows 1251	Прописна	198	C6	306	11000110
Windows 1251	Мала	230	E6	346	11100110

Див. також Редагувати

Ž (латиниця)

Джерела Редагувати

Ж [ 16 лютого 2019 у Wayback Machine.] — ЕСУ
Ж // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Півторак Г. П. Ж // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.