Перша меморіальна дошка за радянської влади у Києві була урочисто відкрита 1925 року. Відтоді на фасадах київських будівель їх було встановлено близько тисячі.
Історія Редагувати
Найперша дошка була вмонтована в стіну Театру музичної комедії (Велика Васильківська вулиця, 53) з нагоди 20-х роковин революційних подій 1905 року. Її текст свідчив: «1905 р. У цьому будинкові зорганізовані 1-і профспілки робітників м. Києва».
У грудні того ж року відкрилися ще дві меморіальні дошки. Обидві були приурочені до 100-річчя повстання декабристів, що відбулося в Санкт-Петербурзі в 1825 році. Одну дошку встановили на фасаді Контрактового будинку на Подолі, іншу — біля входу у витончений особняк по вулиці Михайла Грушевського, 14/1. Лаконічний напис повідомляв, що в цих будівлях в 1820-ті роки збиралися перші російські революціонери. Автор всіх трьох дощок, відкритих в 1925 році — скульптор Бернард Кратко.
У 1929 році на фасаді прохідної Київського електровагоноремонтного заводу з'явилася дошка з білого мармуру, на якій позолоченими буквами було виведено: «1879–1929. 50 років тому робітники Київських головних майстерень провели перший переможний страйк проти капіталістів». Під час Другої світової війни ця дошка виявилася сильно пошкодженою, тому в 1947 році її замінили. У тому ж 1947 року в Києві було відкрито ще декілька меморіальних дощок.
На фасаді будинку Управління Південно-Західної залізниці (вулиця Лисенка, 6) з'явилася мармурова дошка, що увіковічує страйк залізничників 1905 року. На фасаді Театру музкомедії відкрили ще одну дошку — як і попередня, вона була присвячена революційним подіям: «Тут в 1905 році містився Народний будінок, де відбувалися збори і мітинги демократичніх організацій м. Києва». Втім, в 1979 році дошка здалася властям дуже скромною і була замінена соліднішою. Тоді ж почали з'являтися і дошки на честь діячів мистецтв, учених. Так, в 1947 році кияни пошанували пам'ять видатного льотчика Петра Нестерова, що зробив в київському небі першу в історії авіації «мертву петлю», названу згодом його ім'ям. На будинку по вулиці Князів Острозьких, 5, в якому він жив в 1914 році, з'явилася мармурова меморіальна дошка. Це була перша дошка, що не мала відношення до політики. Через три десятиліття, в 1977 році, її замінили гранітною плитою з бронзовим барельєфним портретом льотчика.
У 1948 році відкрили дошки письменникові Михайлу Коцюбинському (бульвар Тараса Шевченка, 17) і композитору Віктору Косенко (вулиця Михайла Коцюбинського, 9).
У грудні 1952 року на так званому «будиночку Петра» (Костянтинівська вулиця, 6/8) встановили меморіальну дошку, що стверджувала, що в цьому двоповерховому особняку в 1706–1707 роках зупинявся засновник Російської імперії Петро I. У червні 1965 році її замінили новою — розкішнішою, з портретом російського імператора. Але насправді виявилось, що «будиночок Петра» споруджений 1743 року, тому самодержець тут ніяк не міг зупинятися. У 1990-ті роки дошку демонтували.
З середини 1950-х років, після смерті Сталіна, в місті почали досить часто відкриватися різні меморіальні дошки. Одні увічнювали пам'ять учених: академіка Данила Заболотного (1955), одного з засновників Української академії наук Володимира Вернадського (1963), конструктора перших в світі космічних кораблів Сергія Корольова (1968), піонера вітчизняного дирижаблебудування Федора Андерса (1970); інші — видатних театральних діячів: Панаса Саксаганського (1953), Марії Заньковецької (1953), Миколи Садовського (1957), Марка Кропивницького (1958), Амвросія Бучми (1962); треті — письменників: Михайла Старицького (1955), Остапа Вишні (1957), Олександра Купріна (1958), Шолом-Алейхема (1959) і інших.
«Рекордсмени» Редагувати
Багатьом відомим людям столиця встановила по декілька меморіальних дощок. Найбільше — поетесі Лесі Українці, дошки якої в різні роки відкривалися на 7 будівлях. Перебування в Києві Тараса Шевченка вшанувалося 5 дошками. Таке ж їх число присвячене патофізіологу, академіку Олександру Богомольцю (чотири з них — на вулиці, що носить його ім'я).
По чотири меморіальні дошки за радянських часів були встановлені авторові романа «Як загартовувалася сталь» Миколі Островському[джерело?] і композиторові Пилипу Козицькому. Академік Євген Патон, письменник Олександр Бойченко, державний діяч Григорій Петровський[джерело?] і композитор Микола Лисенко «мають» в Києві по три меморіальні дошки. По дві — академіки Микола Кащенко[джерело?], Данило Заболотний, Олександр Палладін, Микола Стражеско, учасник радянсько-української війни Микола Щорс, письменники Марко Вовчок і Іван Франко, кінорежисер Олександр Довженко та інші.
Німецькому революціонерові Карлу Лібкнехту, який ніколи не був у Києві, радянська влада відкрила три меморіальні дошки, причому всі в один день — 8 грудня 1965 року. Написи на них роз'яснювали перехожим, хто ця особа, ім'ям якої названа дана вулиця.