Губенко Валерій Олександрович У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Губенко Валерій Олександрович Губенко 25

Народився 25 січня 1939 року в Києві. Працювати почав в Мелітополі. В 1958 році був призваний в прикордонні війська. Служив в Грузинському прикордонному окрузі. В 1959 році вступив до Алма-Атинського прикордонного училища, яке закінчив у 1963 році. Служив в Закавказькому прикордонному окрузі. В 1971 році закінчив Військову академію імені Фрунзе. В 1980 році був переведений в Північно-Західний прикордонний округ. У 1984 році закінчив академію Генерального штабу і служив начальником штабу Тихоокеанського прикордонного округу, потім начальником військ Забайкальського прикордонного округу, а в 1990 році був призначений начальником військ Західного прикордонного округу, управління якого дислокувалося у Києві.

З 1991 року на дійсній військовій службі у Державному комітеті у справах охорони державного кордону України. З 27 жовтня 1992 року голова комітету. З травня 1995 по жовтень 1998 року — генеральний інспектор Генеральної військової інспекції при Президентові України. З 14 жовтня 1998 року- Голова Державної служби експортного контролю України.

Жив у Києві. Помер 19 лютого 2000 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Могила Валерія Губенка

Нагороди Редагувати

Нагороджений радянськими орденами Червоної Зірки (березень 1975 року), Червоного Прапора (березень 1990 року), українським орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (листопад 1996 року).

Про Губенка В. О. в художній літературі Редагувати

1. До 60-ліття Валерія Олександровича Губенка, вірші заслуженого діяча мистецтв України Володимира Мельникова, книга «Друзям», Київ: «ЛОГОС», 2003, с.с.145-149:

К 60-летию В.Губенко Редагувати

Как трудно порою слова отыскать, чтоб коротко другу о главном сказать, А если, к тому же, ваш друг юбиляр, бесспорно, здесь нужен особенный дар…

Год тридцать девятый… На кручах Днепра, здесь, в Киеве, мама его родила, Здесь, в Киеве, начался жизни отсчет и главных свершений стремительный взлет.

Но, впрочем, вернемся немного назад и вспомним про Брест и погибших солдат, Про тех, кто в зеленых фуражках стоял и гордую крепость врагу не сдавал.

Есть в памяти этой — и смысл, и судьба. Валерий был в огненном Бресте тогда…

Он с детства и труд, и лишенья познал, конечно, в футбол с пацанами гонял, Столярничал… Но протрубила труба! Граница! Здесь слава его и судьба…

Охрана границы без быстрых коней была невозможна. И признак тех дней -

Лихой пограничник на резвом коне. О нём говорили — родился в седле.

Сержантская школа… Еще «высота» — училище, город Алма-Ата.

Не только коней там учили седлать, училище — высшее, профиль — физмат.

Там, в Алма-Ате, и Светлану нашел, с которой по жизни пол света прошел.

Прощай Казахстан! Закавказье привет! Здесь прожито будет четырнадцать лет…

Возглавит Заставу он здесь и отряд, отсюда уедет служить в Ленинград…

В Москве академии (Фрунзе, ГэШа) Блестяще закончит… Но годы спешат…

И вот уже новый служебный «виток» — границы восточные. Вла-ди-вос-ток!

Здесь уровень — округ, а он — первый зам. Все знания, опыт и силы — войскам.

Потом Забайкалье, хвала небесам, отныне командует округом сам.

И снова — на округ, в свой Киев родной. Была непростою дорога домой.

Напомним, он здесь начал жизни отсчет и здесь, в новом качестве — новый свой взлет.

Распался Союз, помним это и мы. Творилась история нашей страны.

Мы помним как создан был «Держкомкордон», а «Головою» — назначен был он.

Казалось, куда еще дальше расти? Военного высшего чина — достиг, Три года подряд возглавлял ГВИ, где сердца частички оставил свои.

Сегодня он там, где труднее всего. Полезным быть Родине — кредо его.

Горят на мундире его ордена, ему шестьдесят, но искрится весна

В знакомой улыбке и в умных глазах, которым неведомы скука и страх.

А чтоб не забыть пограничника «кайф», есть в доме овчарка по имени Лайф.

Имеет трех внуков и внучку… Квартет! Им дорог и люб их четырежды дед.

На этой лирической, тёплой волне, пожалуй, пора и заканчивать мне.

Надеюсь, что главное я рассказал. За дружбу я свой поднимаю бокал!

Желаю здоровья! Другое все есть. За нашего друга! За славу и честь!

Меморіальна дошка на честь Губенка Валерія Олександровича на вул. Володимирській, 30 у Києві

Пам'ять Редагувати

Восени 2001 року його ім'ям названа застава «Лівадія» Сімферопольського прикордонного загону.

У 2011 році в Києві на будівлі Державної прикордонної служби України по вулиці Володимирській, 30, встановлено меморіальну дошку Валерію Губенку (бронза, граніт; барельєф).

Примітки Редагувати

. Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 5 квітня 2012.
. Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 5 квітня 2012.
. Архів оригіналу за 30 березня 2014. Процитовано 3 липня 2014.
Сайт Державної прикордонної служби України^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Цікавий Київ^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)

[1] . Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 5 квітня 2012.

[2] . Архів оригіналу за 1 квітня 2016. Процитовано 5 квітня 2012.

[3] . Архів оригіналу за 30 березня 2014. Процитовано 3 липня 2014.

[4] Сайт Державної прикордонної служби України^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[5] Цікавий Київ^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)