Ба́йкове кла́до́ви́ще, або Ба́йковий цви́нтар — некрополь у Голосіївському районі міста Києва, пам'ятка історії та культури. Один із найстаріших некрополів, що зберігся, в місті, ховати тут почали ще 1834 року. Площа — 72,47 га. Закрите для масових поховань.
| Байкове кладовище | |
|---|---|
| | |
| Інформація про цвинтар | |
| 50°25′00″ пн. ш. 30°30′21″ сх. д.H G O | |
| Країна | Україна |
| Розташування | Київ |
| Відкрито | 1834 (вперше згадано:1831) |
| Тип | напівзакрите |
| Статус | культурна власність |
| Площа | 72,47 гектар |
| Кількість поховань | 180 440 |
| Адреса: вул. Байкова, 6 | |
| Байкове кладовище Байкове кладовище (Київ) | |
| | |
Байкове кладовище у Вікісховищі |
Історія Редагувати
Назву свою кладовище отримало від прізвища генерал-майора Сергія Васильовича Байкова, героя двох воєн — Французько-російської війни 1812 року та російсько-турецької 1828—1829 років, на відкуплених землях якого почасти й розташоване (усупереч поширеній думці, тіло самого генерала покоїться не тут, а в Петербурзі).
Початкова назва — Новостроєнське. Перші поховання було здійснено лютеранською громадою Києва. Пов'язане це було з тим фактом, що старе, відкрите ще у XVII столітті, лютеранське німецьке кладовище, яке було в низині, зазнавало регулярних підтоплень, через що надгробки змивало, а з-під землі, за свідченнями сучасників, виходили на поверхню труни, подекуди навіть рештки похованих, тому лютерани почали переносити могили з низини на вище місце. У 1831 році лютеранській та католицькій громадам було офіційно надано землі під поховання на високому правому березі річки Либідь, остаточно ж процес перенесення могил сюди завершився 1839 року, коли старий лютеранський цвинтар закрили.
У той самий час новопризначений Київський військовий губернатор, Подільський та Волинський генерал-губернатор граф Василь Левашов провів інспекцію київських кладовищ і, вельми незадоволений результатами, віддав розпорядження відокремити від них достатній простір землі, вирити довкола рівчаки й обсадити деревами, а також влаштувати при входах будиночки для сторожі. На виконання наказу генерал-губернатора протоієрей Петро Максимович розпочав збір коштів серед найзаможніших киян — жителів Печерська. Грошей зібрав чимало, бо згодом, коли імператор Микола І звелів зводити Київську фортецю і постало питання вже не про впорядкування, а про перенесення деяких некрополів, коштів вистачило і на перенесення поховань і на роботу садівників, які перетворили пустку Байкової гори, де й вирішили облаштувати новий цвинтар на затишок, що буяє зеленню. Тож рік, коли тутешнє німецьке кладовище було об'єднано з православним печерським, став роком офіційного відкриття Байкового кладовища.
Цвинтар мав одну прогресивну, як на той час, особливість — це був перший київський некрополь, де ховали представників всіх конфесій та віросповідань. За цим принципом він був поділений на секції: лютеранську, юдейську, православну, католицьку тощо.
Уже станом на середину ХІХ століття Димитрівський, як тоді його ще називали, цвинтар став занадто тісним. Тому, у 1876 році з дозволу влади з'явилась додаткова територія, відділена від цієї дорогою — Байковою вулицею. Так утворилось одразу два кладовища, обидва — Байкові, тож, для зручності, попередню (меншу) ділянку почали називати Старим, а новонадану (більшу) — Новим Байковим кладовищем. Згодом з'явилися цегляний паркан та чотири в'їзні брами, які й тепер зберігають свої назви — Стара, Лютеранська (або ж Німецька), Католицька (або ж Польська, котру й тепер не важко впізнати за написом латиною «BEATI MORTUI, QUI IN DOMINO MORIUNTUR», — відомою цитатою з Одкровення апостола Іоана, що значить «блаженні ті, хто вмирає в Господі») та Православна, — хоча про первісний сенс цих назв тепер уже мало що нагадує. На «Старому» цвинтарі 1841 року збудовано дерев'яну Дмитрівську церкву.
Протягом 1884—1889 років на новій православній частині спорудили церкву Вознесіння Господнього. Як вважається, саме в цей час з'являються перші склепи. Над проєктуванням декотрих працювали найкращі київські архітектори — Євген Єрмаков, Михайло Іконніков, Володимир Ніколаєв, дехто з них згодом став широко знаним, як-от автор і перший власник знаменитого «Будинку з химерами» Владислав Городецький чи Олексій Щусєв, авторству якого належить всесвітньовідома споруда — мавзолей Леніна на Красній площі Москви.
Ще на території Нового кладовища є церква Воскресіння Словущого УПЦ (МП). Центральна вхідна брама — водночас церква Св. Димитрія (зведена на початку XX століття).
На території кладовища розташовано близько двадцяти старих склепів. Типовий склеп має площу близько 9 м² та висоту 2 м. Усі склепи різні. Їх об'єднує лише структура — маленька кімнатка, куди могли зайти люди, які хотіли пом'янути померлих, і огороджене ґратами підземелля, де й були труни. Багато склепів побудували відомі архітектори: Владиславом Городецьким, Володимиром Ніколаєвим та інші.
Усі ці склепи унікальні, бо були побудовані за давніми традиціями, відповідно до віросповідання померлих, — православними, католицькими, лютеранськими. Всі цвинтарні книжки втрачено під час Другої світової війни (у 1941 році), тому досі не вдалося встановити родинну належність деяких склепів.
Тепер склепи в надзвичайно занедбаному стані. На деяких збереглися написи, але всі усипальниці розкрито та пограбовано. Є версія, що в склепах люди ховалися під час війни. Пізніше вони слугували притулками для безхатьків.
З 1975 року вище Байкового кладовища діє крематорій, який було спроєктовано архітектором Авраамом Мілецьким. Перше поховання в колумбарії, що розташований на території кладовища, було здійснено 10 грудня 1977 року.
Поховані Редагувати
Світлини Редагувати
Див. також Редагувати
- Вікіпедія:Вікі любить пам'ятки/Київ/Голосіївський район (Байкове кладовище)
Примітки Редагувати
- станом на травень 2001 року
- http://kyiv-heritage.com/sites/default/files/%D0%9F%D0%B0%D0%BC%20%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%B0%20181.pdf
- ↑ . resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 13 травня 2022.
- . Архів оригіналу за 8 серпня 2015. Процитовано 31 липня 2015.
- Рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 27 лютого 1968 року № 309.
Посилання Редагувати
- Веб-енциклопедія Києва.
- Байковий цвинтар [ 8 серпня 2015 у Wayback Machine.]
- Некрополі Києва [ 23 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Новак А. Байкове кладовище. Нарис з історії однієї пам'ятки
- Храм Воскресіння Словущого на Байковому цвинтарі [ 19 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
Джерела Редагувати
- Жадько В. фотоілюстрований довідник «Байковий некрополь»; К.,2004. -240 с.
- Жадько В. У пам'яті Києва: іст. наук. фотоіл. довід. – К., 2007.— 472 с.
- Жадько В. літ.публіцист. довідник «Некрополь на Байковій горі». – К., 2008. – 310 с.
- Рибаков М. О. Байкова поховано не на Байковому кладовищі… або про що розповів маршальський жезл // Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К. : Кий, 1997. — С. 61–70. — ISBN 966-7161-15-3.
- Скрипник П. І. Байковий цвинтар [ 27 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Байкове кладовище. Відомості щодо місць поховань // Фейсбук-сторінка Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Києва. — 2014. — 27 січня.
- Ритуальна служба СКП «Київський крематорій». Відомості щодо місць поховань // Фейсбук-сторінка Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Києва. — 2013. — 4 жовтня.
- Ритуальна служба спеціалізоване комунальне підприємство «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування». [ 26 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- Історія Байкового кладовища