Півде́нно-За́хідний край або Ки́ївське генера́л-губерна́торство або Ки́ївське, Поді́льське і Воли́нське генера́л-губерна́торство — адміністративно-територіальна та політична одиниця Російської імперії в 1832–1914 роках, яка включала терени трьох губерній Правобережної України — Київської, Подільської та Волинської. У 1881–1888 роках начальник Південно-Західного краю одночасно займав посаду тимчасового генерал-губернатора Чернігівської та Полтавської губерній.
|
Історія Редагувати
Київську губернію засновано серед перших восьми губерній Московського царства згідно з указом Петра І в 1708 році, але юрисдикція губернатора поширювалась лише на справи щодо московсько-польського кордону та російські гарнізони в Гетьманщині та не поширювалася на внутрішні справи українців.
Про заснування посади головного начальника Південно-Західного краю не існує особливого узаконення. Посада генерал-губернатора Київської губернії згадується в Указах Сенату 24 квітня 1722, 10 липня 1741 і 29 вересня 1764 року.
У вересні 1781 року було утворено Київське намісництво з генерал-губернатором на чолі.
Південно-Західний край Редагувати
Після ліквідації намісництва Указом від 9 вересня 1801 року Київська, Волинська і Подільська губернії, «як прикордонні і на особливих правах складаються» були підпорядковані військовим губернаторам, які користувалися правами головних начальників губерній.
Генерал-губернатор (начальник краю) — довірений сановник верховної влади, якому імператор делегував частину своїх владних повноважень. Призначався і звільнявся з посади особисто імператором. Повноваження здійснював на основі особливих законоположень, «Інструкції генерал-губернаторам» від 29 травня 1853 року та особистих розпоряджень імператора. Генерал-губернаторство отримало статус для поетапної політичної та економічної інтеграції, а також асиміляції неросійського населення Правобережної України (українців, поляків, євреїв) у складі Російської імперії. Офіційною причиною заснування стало Польське повстання 1830–1831.
22 січня 1832 тимчасового Подільського та Волинського військового губернатора генерал-ад'ютанта Василя Левашова призначено Київським військовим губернатором, Подільським і Волинським генерал-губернатором. Така назва посади начальника Південно-Західного краю існувала до 19 січня 1865, коли був призначений перший Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор — генерал-ад'ютант, генерал від артилерії Олександр Безак.
У 1881 територію генерал-губернаторства де-факто розширено до 5 губерній: генерал-губернатора Олександра Дрентельна також призначено тимчасовим генерал-губернатором Чернігівської та Полтавської губерній.
1889 — Південно-Західний край відновлено у складі трьох губерній.
1903 — у Південно-Західному краї введено земство за особливими правилами — з призначенням земських гласних від уряду, а в 1911 — виборне земство, теж з особливих правилом, що дискримінувало землевласників польського походження.
1912 — новостворену Холмську губернію, колишню складову Царства Польського, передано до Київського генерал-губернаторства[джерело?]. У такому складі територіальна одиниця Російської імперії проіснувала до моменту скасування у вересні 1914. Останнім київським генерал-губернатором був Федір Трепов.
У своєму прямому підпорядкуванні генерал-губернатор мав губернаторський корпус, установи поліції. За штатними розписами Канцелярія генерал-губернатора складалася з управління в складі чиновників для особливих доручень і канцелярії як виконавчої структури з функціональними відділеннями. Генерал-губернатор здійснював управління краєм одноосібно, зосереджуючи в своїх руках усю повноту влади на принципах централізму і єдиноначальності: зміцнював російську державність шляхом поширення російських адміністративних установ, мав право законодавчої ініціативи, зокрема в польському питанні, визначав ступінь поширення в генерал-губернаторстві загальноросійського законодавства, контролював діяльність установ і посадових осіб, у тому числі судових.
Начальник краю призначав чиновників на перші посади в губернських присутніх місцях. Центральним урядом передано йому частину своїх зовнішньополітичних функцій, зокрема право надання російського підданства, нагляд за діяльністю іноземних представництв та громадян у краї. Водночас начальник краю в 1848–1852 роках виконував обов'язки попечителя Київського навчального округу. Поєднував цивільне й військове управління генерал-губернаторством: від 1862 року — головнокомандувач військ Київського військового округу.
Склад Редагувати
Склад Київського генерал-губернаторства станом на 1914 рік:
Очільники Редагувати
Генерал-губернатор Київського намісництва Редагувати
| П. І. Б. | Портрет | Титул, чин, звання | Час заміщення посади |
|---|---|---|---|
| Петро Олександрович Рум'янцев-Задунайський | граф, генерал-фельдмаршал |
Київські військові губернатори Редагувати
| П. І. Б. | Портрет | Титул, чин, звання | Час заміщення посади |
|---|---|---|---|
| Іван Петрович Салтиков | граф, генерал від кавалерії (генерал-фельдмаршал) | ||
| Андрій Григорович Розенберг[ru] | генерал від інфантерії | ||
| Іван Васильович Гудович | генерал від інфантерії | ||
| Олександр Андрійович Беклешов | генерал від інфантерії | ||
| Андрій Семенович Фенш[ru] | генерал від інфантерії | ||
| Олександр Петрович Тормасов | генерал від кавалерії | ||
| Михайло Іларіонович Кутузов | генерал від інфантерії | ||
| Михайло Андрійович Милорадович | генерал від інфантерії | ||
| Петро Федорович Желтухин[ru] | Св. І. В., генерал-лейтенант | ||
| Борис Якович Княжнин | генерал-лейтенант |
Київські військові губернатори, Подільські і Волинські генерал-губернатори Редагувати
| П. І. Б. | Портрет | Титул, чин, звання | Час заміщення посади |
|---|---|---|---|
| Василь Васильович Левашов | граф, генерал від кавалерії, генерал-ад'ютант | ||
| Олександр Дмитрович Гур'єв[ru] | граф, генерал-лейтенант | ||
| Дмитро Гаврилович Бібиков | генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант (генерал від інфантерії) | ||
| Іларіон Іларіонович Васильчиков | князь, генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант | ||
| Микола Миколайович Анненков | генерал від інфантерії, генерал-ад'ютант |
Київські, Подільські і Волинські генерал-губернатори Редагувати
| П. І. Б. | Портрет | Титул, чин, звання | Час заміщення посади |
|---|---|---|---|
| Олександр Павлович Безак | генерал-ад'ютант, генерал від артилерії | ||
| Олександр Михайлович Дондуков-Корсаков | князь, генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант | ||
| Михайло Іванович Чертков | генерал-ад'ютант, генерал-лейтенант | ||
| Олександр Романович Дрентельн | генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії, тимчасовий Чернігівський і Полтавський | ||
| Олексій Павлович Ігнатьєв | граф, генерал-лейтенант | ||
| Михайло Іванович Драгомиров | генерал-ад'ютант, генерал від інфантерії | ||
| Микола Васильович Клейгельс | генерал-лейтенант | ||
| Володимир Олександрович Сухомлинов | генерал-лейтенант | ||
| Федір Федорович Трепов | генерал від кавалерії |
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Шандра В. С. Київське генерал-губернаторство [ 5 Червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 246–247. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Шандра В. Київське генерал-губернаторство (1832—1914): Історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформативний потенціал / Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України, Укр. держ. НДІ архівної справи та документознавства. — К.: УДНДІАСД, 1999. — 141, [2] с.
Посилання Редагувати
- Південно-Західний край [ 26 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- (рос.)