Григо́рій Гу́рійович Верьо́вка (13 (25) грудня 1895, Березна — 21 жовтня 1964, Київ) — визначний український композитор і хоровий диригент, педагог.
Верьовка Григорій Гурійович | |||
---|---|---|---|
Народився | 13 (25) грудня 1895 13(25) грудня 1895 Березна, Менська волость, Чернігівська губернія, Україна | ||
Помер | 21 жовтня 1964 (68 років) Київ | ||
Поховання | Байкове кладовище | ||
Країна | Російська імперія СРСР | ||
Національність | українець | ||
Діяльність | диригент, композитор, музичний педагог | ||
Відомий завдяки | композитор і хоровий диригент | ||
Alma mater | Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка | ||
Заклад | Національна музична академія України імені П. І. Чайковського | ||
Членство | Спілка композиторів СРСР | ||
Партія | КПРС | ||
Брати, сестри | Верьовка Антон Гурійович | ||
У шлюбі з | Скрипчинська Елеонора Павлівна | ||
Нагороди | |||
Премії | | ||
Звання | |||
Сайт | veryovka.com | ||
|
Життєпис Редагувати
Народився в українській родині в козацькому містечку Березна на Чернігівщині, серед братів і сестер — Антон Верьовка — краєзнавець, фольклорист, музикант. 1916 року закінчив Чернігівську духовну семінарію. 1918—1921 навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. 1933 закінчив інститут екстерном.
Від 1919 року працює організатором і керівником самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.
1923—1927 роки працює в музично-драматичному інституті, від 1931 року — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1947 — професор консерваторії. Серед випускників Г. Верьовки — відомі згодом диригенти Михайло Кречко, Лев Венедиктов.
1941—1945 роки — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР, перебуває у примусовій евакуації в азійській частині СРСР.
1943 року організував Український державний народний хор, у 1943—1964 роках був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 року хору надано ім'я Григорія Верьовки.
Творчість Г. Верьовки має величезний вклад в розвиток вітчизняної хорової музики. Він є прямим послідовником Леонтовича і Стеценка, які у свій час приділяли значну частину творчості обробкам народних пісень. Хор який він очолював став взірцем для подальших колективів які виникали в обласних центрах України.
1948—1952 роки — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).
Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 7; надгробок роботи скульптора Еліуса Фрідмана).
Творча діяльність Редагувати
Верьовка як композитор працював переважно в царині хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними. Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала» і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня «І шумить, і гуде». Також віддав належне ідеологічному дискурсу, створивши пропагандистські пісні, зокрема «Клятва», пісні, що оспівують каторжну працю на будівельних об'єктах ГУЛАГ СРСР: «Дівчата з Донбасу», «Пісня про Волго-Дон», «Шахтарочка».
Серед творів великої форми кантата «Ми ковалі своєї долі» на слова поета Павла Тичини.
Верьовка створив також обробки пісень російських повстанців-комуністів: «Вперед, народе, йди», «Карманьйола» та інші, а також обробки українських народних пісень: «І шумить, і гуде», «Ой чого ти, земле, молодіти стала».
Народний хор рік від року вдосконалював майстерність. У кожній з країн, де проходили виступи, хор співав українські пісні.
Відзнаки та нагороди Редагувати
- 1948 — Верьовку за тривалу концертну діяльність відзначено Сталінською премією.
- 1960 — став народним артистом УРСР.
- 1967 — на батьківщині композитора у смт. Березні споруджено пам'ятник — бюст із оргскла на чотирикутному постаменті (вис. 2,4 м), що спирається на залізобетонний стилобат. Скульптор О. О. Мельничук, архітектор В. М. Онащенко. Встановлений 18 червня у сквері між вул. Радянською і вул. Товстухи.
- 1968 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (разом з Анатолієм Авдієвським).
- Нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», медалями.
Вшанування пам'яті Редагувати
- На честь Григорія Верьовки названі вулиці у Ніжині, Чернігові, Шепетівці.
- 2011 року на честь Григорія Верьовки названа вулиця Києва.
Творчий доробок Редагувати
Літературні твори Редагувати
- Музична студія ім. Леонтовича при Музичному товаристві /У Музика. — 1924. — N 7—9, № 10—12.
- Перша Київська хорова олімпіада // Там само. — 1924. — № 10—12.
- Про V школу II Там само. — 1925. — № 9—10.
- Державна музична проф. школа ім. Леонтовича//Там само. — 1927. — № 1.
- Державна музична проф. школа ім. Леонтовича П Музика — масам. — 1929. — № 2.
- Музична творчість часів Великої Вітчизняної війни (Спостереження 1941—1942 pp.) II Мистецтво, фольклор, етнографія: Наук, записки АН. — К., 1947. — Т. 1—2.
- Берегти народні пісенні багатства // Музика. — 1995. — № 6.
Музичні твори Редагувати
Література Редагувати
- Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 2. — К., 1978. — С. 201.
- Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 110.
- Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 71.
- Л. Пархоменко Верьовка, Григорій Гурійович // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. — Т. 1. — C. 335
- Ященко Л. Григорій Гурійович Верьовка. — К., 1963.
- Перепелюк В. Повість про народний хор: Сторінки з щоденника / Літ. запис В. Донилейка. — К., 1970.
- Григорій Верьовка: Спогади і Упоряд. 3. Клименко. — К., 1972.
- Бенч-Шокало О. Український хоровий спів. Актуалізація звичаєвої традиції. — К., 2002.
- Гуменюк А Народжений для музики // Музика. — 1970. — № 6.
- Андрієвсько Н. Його пісні з нами Н Там само. — 1974. — № 1.
- Юдіна В. Співці нового життя // Там само. — 1977. — № 6.
- Дженков В., Посещенко Л. Хормейстер, композитор, педагог II Там само. — 1985. — № 6.
- Дженков В. Дивосвіт Григорія Верьовки // Всесвіт. — 1986. — № 6.
- Ласещенко Л. Пам'яті художника // Музика. — 1986. — № 6.
- Кобач і. Співоче поле у Березані /У Укр. культура. — 2004. — № 4.
- Кречко М. Жизнь на высокой ноте // Юг. — 1995. — 19 дек. (передрук: КіЖ. — 1995. — 20 груд.)
- Кречко М. Фундатор // КІЖ. — 1985. — 22 груд.
- Кирейко В. Краса таланту /7 Рад. Україна. — 1985. — 25 груд.
- Стонішєвський Ю. Чародій народної пісні // Веч. Київ. — 1985. — 25 груд.
- Музиченко С. Народжений для музики // Сільські вісті, — 1985. — 27 груд.
- Кобач І. Чарівник хорового співу // Там само. — 1995. — 26 верес.
- Куценко П. Чарівник української пісні // Там само. — 19 жовт.
- Біленко В. Могуття Григорія Верьовки // Там само. — 1995. — 26 груд.
- Повнииа А. Песня Верьовки // Правда Украины. — 1995. — 26 дек.
- Михайленко Р. На святі основоположника хору // УМГ. — 1996. — Січ. — берез.
- Доріченко О. Життя у пісню перелив.
- Уроки Г. Верьовки // Жива вода. — 1997. — № 1.
- Гаврилюк Л. О. Верьовка Григорій Гурійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 494. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Кавунник О.А. Пісня - душа народу // Музика № 5, 2019, - с. 32-33.
- Леоненко В.М. До 125-річчя Григорія Верьовки: з фото-літопису земляків про митця // Колективна монографія. Культура і мистецтво Чернігово-Сіверщини: міста, події, постаті/Ред.-упоряд. Кузик В.В., Кавунник О.А. Видавець ПП Лисенко М. М., 2021, С.250, іл.