Бори́с Рома́нович Гми́ря (23 липня [5 серпня] 1903 Лебедин, Харківська губернія — 1 серпня 1969, Київ, Українська РСР, СРСР) — видатний український оперний і камерний співак (бас). Народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської премії (1952).
| Гмиря Борис Романович | |
|---|---|
| Гмиря Борис Романович | |
| | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 23 липня (5 серпня) 1903 |
| Місце народження | Лебедин, Харківська губернія |
| Дата смерті | 1 серпня 1969 (66 років) або 1 вересня 1969 (66 років) |
| Місце смерті | Київ, Українська РСР, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство | Російська імперія→ УНР→ СРСР |
| Національність | українець |
| Професія | оперний і камерний співак |
| Освіта | Харківський інженерно-будівельний інститут Харківський науково-дослідний інститут споруд Харківська консерваторія |
| Праця в операх | Національна опера України імені Тараса Шевченка |
| Співацький голос | бас-баритон |
| Інструменти | вокал[d] |
| Нагороди | |
| Премії | |
| Звання | |
| Файли у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Народився 1903 року в Лебедині (нині Сумська область, Україна) в бідній, багатодітній родині. Батько був майстром складати печі, мати — швачкою.
У 11 років, після закінчення початкової школи, іде працювати. Був підсобником у батька на будівництві, хлопчиком на побігеньках у суді, чорноробом на суднобудівному заводі і вантажником — у Севастополі, матросом і кочегаром на торгівельних пароплавах.
Під час Голодомору 1932—1933 років померли батько та сестра Гмирі, а матір співак дивом врятував.
У 1930 році вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив з відзнакою у 1935 році.
У 1935—1936 роках — аспірант Харківського науково-дослідного інституту споруд. Встиг написати наукову статтю.
На четвертому курсі Гмирю запросили на прослуховування до консерваторії. Гмиря, як виняток, отримав право навчатися у двох вузах одночасно.
У 1939 році теж з відзнакою закінчив Харківську консерваторію. Навчався вокалу у відомого педагога Павла Голубєва, учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас (від 1936) став виступати на сцені Харківського оперного театру.
У 1939—1957 роках працював у Київському театрі опери та балету (з перервою). Від 19 вересня 1943 до 1 червня 1944 року працював у Кам'янці-Подільському: спочатку в переведеному сюди німцями Полтавському музично-драматичному театрі, а після приходу Червоної армії — у міському музично-драматичному театрі.
У 1962 році до Бориса Гмирі звертався Д. Шостакович з проханням заспівати на прем'єрі його 13-ї симфонії, проте Б. Гмиря відмовився, остерігаючись осуду партійних керівників.
Помер Борис Гмиря 1 серпня 1969 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві. В 1979 році встановлено надгробок (граніт; скульптор Ксанфій Кузнецов, архітектор Василь Гнєздилов за кошт дружини Гмирі Віри Августівни (ЦК КПУ відмовило у виділенні з держбюджету необхідної суми коштів).
Характеристика Редагувати
Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м'якого, красивого тембру; Є співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем українських, російських та західних романсів. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах колишнього соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала через виступи Б. Гмирі перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. До кінця життя співак концертував.
На гастролях часто виконував українські народні пісні та твори на вірші Т. Г. Шевченка. Зокрема, в Китаї чотири рази виконував на біс «Реве та стогне Дніпр широкий». На одній із пресконференцій в Шанхаї Гмиря поцікавився, чому китайським слухачам так сподобалася саме ця пісня і почув вражаючу відповідь: «В цій пісні Ви не тільки образно й барвисто передали красу вашого краю, а й поетичну душу українського народу, злиту воєдино з чудовою природою України». Концерти на вірші Т. Г. Шевченка Гмиря виконував у Москві, Ленінграді, Ризі, Празі та у інших містах і селах України. Саме в Росії звучали «Учітеся, брати мої», «Зацвіла в долині», «Така її доля», «Думи мої», «Гей, літа орел», «Мені однаково» (цей твір для І. С. Козловського, який жив у Москві для нього був політично небезпечним) і так всі 24 твори «Кобзаря».
Сенченко Л. І., професор, 1998.
| З вражаючою драматичною силою звучала у Бориса Гмирі фраза: «В Україну ідіть, діти.., а я тут загину». В ласкаве і широке «а» у слові «Україну» співак вкладав усю свою національну свідомість і любов до Батьківщини. Буква «и» в слові «загину» вимовлялась ним глибоко-густим тембром і трагічним тоном. Всі, кому пощастило слухати мистецтво Бориса Гмирі, не могли не дивуватися легкості (і це у баса), пружності та еластичності артикуляції, виразності роботи губ, язика, дихання, що були завжди в ідеальному співвідношенні. Під час співу робота органів мови у Гмирі була природною і технічно бездоганною, він без жодних зусиль «говорив-співав» у різних ситуаціях. |
Нестеренко Є. Є., російський співак, 1980:
|
Гмиря не уявляв свого життя і творчості за межами України — не спокусився на неймовірно вигідні пропозиції жити і працювати в Москві, Ленінграді, Парижі чи Нью-Йорку. І на це звертали і звертають увагу видатні діячі культури.
Давид Бухін, диригент симфонічного оркестру, Санкт-Петербург, 1998 рік:
|
У власному перекладі з французької і німецької мов українською виконував «Елегію» Ж. Масне і «Серенаду» Ф. Шуберта. Коли його питали, чи можливо виконувати світову класику українською мовою відповідав: «Не тільки можливо, а й треба. Мова українська, як й італійська, вокально та милозвучно стоїть на першому місці у світі…»
Мріяв про українські варіанти «Зимової подорожі» Ф. Шуберта, всіх творів на музику П. Чайковського. З цього приводу звертався до відомих українських поетів В. Сосюри, О. Новицького, І. Пучка та ін., але всі їхні переклади забракував, а самому здійснити це забракло часу — він раптово помер.
Його учнями себе вважають М. Гяуров, М. Гюзелєв, Є. Нестеренко та інші.
ЮНЕСКО в своєму Посланні від 11.09.2003 р. констатувало: «…Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й світовій культурі в цілому. …Його філософські та епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури…».
Репертуар Редагувати
- Понад 600 камерних творів:
- 300 українських народних пісень і романсів
- 204 російських народних пісень і романсів. На знамениті концерти і вистави Гмирі в Москві артисти МХАТу «шли слушать изумительную русскую речь Гмыри»
- понад 100 західних пісень і романсів
- 44 оперні партії української, російської та західної класики.
- 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів.
- 30 трансляційних концертів.
- 24 твори на вірші Т. Г. Шевченка. Гмиря — перший, і до того часу єдиний співак, який підготував цілу концертну програму з музичних творів на вірші Т.Шевченка і виконав її у найкращих концертних залах колишнього СРСР, за кордоном та записав на платівки. У 2000 році Фондом Гмирі випущений CD «Борис Гмиря Великому Кобзареві», а в 2011 — його перевидано і доповнено під назвою «Борис Гмиря. Великий Кобзар у серці моїм».
- Знявся в фільмі-опері «Наймичка» (Трохим, 1964 р.).
Основні партії Редагувати
- Тарас Бульба («Тарас Бульба» Миколи Лисенка).
- Трохим («Наймичка» Михайла Вериківського).
- Максим Кривоніс («Богдан Хмельницький»Данькевич Костянтин Федорович).
- Рущак («Мілана» Майборода Георгій Іларіонович).
- Султан («Запорожець за Дунаєм» Гулак-Артемовський Семен Степанович).
- Цар Борис («Борис Годунов» Мусоргський Модест Петрович).
- Сусанін («Іван Сусанін» («Життя за царя») Михайла Глінки).
- Мельник («Русалка» Олександра Даргомижського).
- Мефістофель («Фауст» Шарля Гуно).
- Нілаканта («Лакме» Деліб Лео).
- Дон Базіліо («Севільський цирульник» Джакомо Россіні).
Вокальні цикли Редагувати
- «Зимова подорож» Франца Шуберта (24 пісні).
- «Пісні й танці смерті» Модеста Мусоргського (4 твори).
- «Перські пісні» Антона Рубінштейна(12 пісень).
- «П'ятиденка» тв. 98 Дмитра Шостаковича.(5 творів)
- «Серце поета» Едварда Гріга (9 творів).
Записи Редагувати
Протягом 1945—1982 рр. в колишньому СРСР (фірма «Мелодія», Москва) було випущено 7 мільярдів платівок із записами Б. Гмирі.
У 80-х роках ХХ ст. фірма «Мелодія» разом із французькою фірмою випускала серію платівок під рубрикою «Из сокровищницы мирового исполнительского искусства», в якій Україну представляв лише Борис Гмиря.
Фондом Бориса Гмирі випущено 15 CD із записами співака. Підготовлені ще 5, а всього буде випущено 45 різноманітних CD-дисків.
Епістолярна спадщина Редагувати
- 150 рукописів науково-популярних і мистецьких статей.
- 8 зошитів-щоденників обсягом 1865 сторінок(1939—1969). Опубліковані в 2010, обсяг 890 стор.
- 7 тисяч листів в яких і Гмиря і шанувальники роздумовують над значенням і призначенням високого класичного мистецтва в духовному розвитку людини, суспільства
- 3,5 тис. офіційних, творчих та протестних листів. Сьогодні — це звинувачувальні акти урядовцям та бездарним артистам, режисерам і «колегам», які жорстоко й підло цькували генія, що й призвело до передчасної смерті.
Відзнаки Редагувати
- 1939 — лавреат Всесоюзного конкурсу вокалістів (друга премія).
- 1951 — народний артист СРСР.
- 1952 — лавреат Сталінської премії.
- 1960 року нагороджено орденом Леніна.
- У 1962 році ім'я Бориса Гмирі внесено до престижної Міжнародної енциклопедії «Who is who».
Пам'ять Редагувати
З 2004 року в Києві засновано Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі. Ім'ям Б. Гмирі названі вулиці в Києві, Бучі, Харкові, Сумах, Чернігові, Алевську. Квартира, в якій жив Б. Гмиря на вулиці Хрещатик, зберігається прижиттєвий інтер'єр, особисті речі, проводяться музичні вечори.
Ім'ям Гмирі названі музичні школи в Дніпрі, Лебедині, Харкові, Полтаві. З іменем Гмирі щорічно відбуваються дитячо-юнацькі фестивалі і конкурси в Дніпрі, Лебедині, Сумах.
У 2003 році до 100-річчя від дня народження співака Національний Банк України випустив ювілейну монету, а Укрпошта — марку і конверти.
2010 року опубліковано унікальне видання «Борис Гмыря. Дневники*Щоденники.1936-1969», упорядник і автор супровідних текстів Г.Принц. Вид-во «Фоліо», Харків, обсяг 55 д.а.
Архівні документи Бориса Гмирі зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України). Документи особового фонду Бориса Гмирі № 443 були передані до ЦДАМЛМ України ним особисто 31 травня 1968 р. та у 1980-х рр. його дружиною Вірою Гмирею-Нові. Фонд налічує 64 од. зб. у складі 1 опису за 1920-1980 рр. Документи фонду всебічно репрезентують творчу діяльність Бориса Гмирі як оперного і камерного співака.
Примітки Редагувати
- Гмыря Борис Романович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Find a Grave — 1996.
- Бражніченко С. О. (2018). . Харків: Курсор. с. 149–156. Архів оригіналу за 30 січня 2021. Процитовано 14 березня 2020.
- Wilson, Elizabeth, Shostakovich: A Life Remembered, Second Edition (Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1994, 2006) — c.403
- Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Про Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі. kmu.gov.ua. оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 19 лютого 2021.
- Фонд Бориса Гмирі. Квартира-музей. hmyria.com. оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 19 лютого 2021.
Література Редагувати
- Архімович Л. Б. Борис Гмиря (в оперному репертуарі). — К., 1981.
- Атаманюк А. Назустріч 1 Травня // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 29 квітня. — С. 2.
- Бондарчук П. М. Гмиря Борис Романович [ 18 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 126.
- Борис Гмиря. — К., 1975.
- Борисевич Сергій. Борис Гмиря у нашому місті: Архівні знахідки // Подолянин плюс (Кам'янець-Подільський). — 1994. — 23 серпня. — С. 1.
- Великий Борис // Мельничук Георгій. 1000 незабутніх імен України. — К. : Школа, 2005. — С. 217—219.
- Гмиря Борис // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.. Словникова частина. — Т. 1. — С. 389.
- Гмиря Борис Романович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — С. 69.. — 2-е видання. — Т. 3. — К., 1979. — С. 69.
- Гмиря Борис Романович // Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 164–165.
- Гмиря Борис Романович // Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 156.
- Голубев П. В. Борис Романович Гмыря. — М., 1959.
- Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 67, 114—116, 162, 267.
- Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 154.
- І. М. Концерти театру // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 12 квітня. — С. 2.
- Кириченко Т. О. Борис Романович Гмиря. — К., 1958.
- Стебун И. Борис Романович Гмыря — народный артист СССР. — К., 1960. (рос.)
Посилання Редагувати
- Гмиря Борис Романович // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 471-472.
- Гмиря Борис на сайті «Золотий Фонд української естради» [ 14 травня 2016 у Wayback Machine.]
- Геній серед тернів. Віктор Король, Персонал плюс,5-04-2-11 [ 29 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Сайт Фонду Бориса Гмирі [ 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Бахарева Таисия. Приказ вывезти Бориса Гмырю [ 10 лютого 2007 у Wayback Machine.]
- Другий Міжнародний конкурс вокалістів ім. Б.Гмирі. Україна, Київ, 14-23 жовтня, Національна філармонія, Національна музична академія ім. П.Чайковського[недоступне посилання з липня 2019]
- Фонд Бориса Гмирі. Про Гмирю, Діяльність фонду, керівництво фонду, Україна, м. Київ [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Борис Великий. Газета «День» № 136, 6 серпня 2009 [ 6 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Штогрін І. Чому українському генію Борису Гмирі немає навіть пам'ятника? / Ірина Штогрін // Радіо Свобода. — 2018. — 5 серпня. [ 6 серпня 2018 у Wayback Machine.]