Леоні́д Арсе́нійович Булахо́вський (2 [14] квітня 1888, Харків, Харківська губернія, Російська імперія — 4 квітня 1961, Київ, Українська РСР, СРСР) — український мовознавець-славіст, професор (з 1936), член-кореспондент АН СРСР (з 1946), академік АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1941). Член Харківського історико-філологічного товариства. Автор праць із загального, українського і російського мовознавства, славістики, методики викладання мови тощо.
| Леонід Арсенійович Булаховський | |
|---|---|
| | |
| Народився | 2 (14) квітня 1888 Харків, Харківська губернія, Російська імперія |
| Помер | 4 квітня 1961 (72 роки) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна | Українська СРР → СРСР |
| Підданство | Російська імперія (до 1917) |
| Діяльність | мовознавець, філолог |
| Alma mater | Харківський університет |
| Галузь | мовознавство |
| Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна Імператорський Харківський університет |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор філологічних наук |
| Відомі учні | Ю. В. Шевельов, А. П. Непокупний, І. К. Білодід, О. С. Мельничук |
| Аспіранти, докторанти | Білодід Іван Костянтинович Мельничук Олександр Савич Лукінова Тетяна Борисівна |
| Членство | НАН України Академія наук СРСР |
| Діти | Булаховська Юлія Леонідовна |
| Нагороди | |
Булаховський Леонід Арсенійович у Вікісховищі |
Надгробок |
Меморіальна дошка |
Біографія Редагувати
Народився в Харкові (нині — Харківська область, Україна) у родині майстра-механіка. Закінчивши гімназію, вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, який закінчив 1910 року з дипломом I ступеня та золотою медаллю. Залишився в університеті для здобуття професорського звання. У 1916 році склав магістерські екзамени у Петроградському університеті Працював викладачем, доцентом кафедри слов'янської філології. Читав лекції по філології на Вищих жіночих курсах м. Харків. 1917—1921 роки- професор Пермського університету (РФ)
1921—1941 — професор Харківського університету. Працював на робітничому факультеті Харківського університету, з 1930- керівник секції Харківської філії, а з 1936 року- старший науковий співробітник в Інституті мовознавства АН УРСР, Київ.
Під час війни з Німеччиною разом з інститутом був евакуйований у місто Уфа, де обіймав посаду заступника директора Інституту мови і літератури АН УРСР. 1944 -1961- працює на посаді директора Інституту мовознавства АН УРСР, а також завідувачем кафедри української мови, завідувачем кафедри слов'янської філології Київського університету. 1952—1956 — Член Президії АН УРСР; 1957—1962 — керівник Українського комітету славістів.
Автор близько 350 наукових праць з різних питань сучасної української мови, її історії, зі славістики, загального мовознавства, методики викладання. Серед методичних праць: «Кілька уваг до програми рідної мови…» (1927), «Методичні уваги до вчителя», «Методика мови і літератури» (1930), «Підручники з української мови для середньої школи» (1952) тощо, у яких описано питання підготовки вчителя української мови. У червні 1945 Інститут мистецтвознавства АН УРСР під керівництвом дійсного члена АН УРСР Л. Булаховського опрацював видання «Українського правопису».
У 1927 році Леонід Булаховський разом із О. Білецьким, О. Парадизьким і М. Сулимою видали підручник для старшого концентру трудових шкіл. Це був своєрідний додаток до підручника «Українська мова». У ньому було 4 статті Булаховського: «Граматика в новій школі», присвячена проблемам і методам вивчення мови, «Порівняльне вивчення української й руської мов», де йдеться про одночасне навчання близькоспоріднених мов. Наступні дві статті присвячені роботі над виразністю та образотворчими засобами мови, а також над технікою усної і писемної мови. Кожен із випусків цього підручника (5—7-й роки навчання), крім граматики, містив розділи «Формальний аналіз літератури» та «Розвиток усної і писемної мови». Окрім практичного матеріалу, підручник висвітлював деякі питання мовознавства, а також містив історичні довідки.
Булаховський усупереч формально-граматичному напряму обґрунтував положення про єдність граматики з орфографією та стилістикою. Багато працював над загальними і конкретними проблемами методики викладання української мови. Науково-дослідницьку діяльність поєднував із практичною в середній та вищій школах, брав участь у підготовці вчительських кадрів, виступав із критичними оглядами методичної літератури.
У дослідженнях, присвячених мові Тараса Шевченка, висвітлив три основні питання: значення творчості великого поета в становленні нової української літературної мови, деякі засоби поетики Шевченка і характеристика мови його поем, написаних російською мовою. Науковець стверджував, що «Культура російської віршованої мови» поета була не гірша Олександра Пушкіна.
З початком німецько-радянської війни, в липні 1941 року Леоніда Булаховського було евакуйовано з майже 400-ми академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи, столиці Башкирії.
Помер 4 квітня 1961 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 42) у Києві. Автор пам'ятника — скульптор Еліус Фрідман.
Родина Редагувати
- Дочка — Юлія Булаховська (1930—2021) — літературознавиця, мовознавиця, доктор філологічних наук.
- Онука — Вероніка Ярмак (нар. 1961) — мовознавиця, доктор філологічних наук.
- Онука — Лариса Брідня (нар. 1970) — архітекторка, кандидат архітектури.
- Онука — Мирослава Карацуба (нар. 1973) — літературознавиця, кандидат філологічних наук.
- Дружина — Тетяна Данилівна Булаховська-Іванова (1904—1989) — походила з інтелігентської родини заслуженого лікаря України Данила Михайловича Іванова. Здобувши дві освіти — філологічну та музичну (закінчила Харківський університет та Харківську консерваторію), вона працювала до війни професійною співачкою (контральто), а потім, захистивши кандидатську дисертацію як французький філолог, займалась науковою діяльністю.
Премії, нагороди Редагувати
Лауреат Ленінської премії (1959). Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.
Вшанування пам'яті Редагувати
На честь академіка Леоніда Булаховського в 1965 році названо вулицю в мікрорайоні Новобіличі міста Києва.
На фасаді будинку № 9 по вулиці Михайла Коцюбинського в Києві, де він проживав у 1944–1961 роках, 18 вересня 1971 року встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Ю. К. Скоблікова, архітектор А. Д. Іванова).
Примітки Редагувати
- . esu.com.ua. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 8 грудня 2020.
- . bigenc.ru. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 8 грудня 2020.
- Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності. Київ: Книги — ХХІ. 2007. С. 70-73. ISBN 978-966-8653-95-7.
- Булаховська Ю. Л. Уфимські спогади [ 24 січня 2022 у Wayback Machine.] // Мовознавство. — 2010. — № 4–5. — С. 47–55.
- Жадько В. О. Український Некрополь. — К., 2005. — С. 132. — IBSN 966-8567-01-3.
- Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Интересный Киев[недоступне посилання з червня 2019](рос.)
Посилання Редагувати
- Сторінка Л. А. Булаховського на сайті Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України [ 4 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Бібліометричний профіль Л. А. Булаховського в Google Академія [ 23 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Булаховський Леонід Арсенійович // Видатні особистості з українського мовознавства. Хрестоматія / за заг. ред. Марини Навальної; укл.: Тетяна Левченко, Тетяна Чубань. — Переяслав-Хмельницький: «Видавництво КСВ», 2016. — С. 20—21. — ISBN 978-966-8906-57-2.
Джерела Редагувати
- Шевченківський словник : у 2 т. / Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.
- Кочан І., Захлюпана Н. Українські лінгводидакти крізь призму часу: Словник-довідник. — Львів: ПАІС, 2009. — С. 15–16
- Енциклопедія Сучасної України// Київ, 2004, том 3, стр 577. ISBN 966-02-2682-9 (том 3)