Сербія (серб. Србија, Srbija), офіційна назва Респу́бліка Се́рбія (серб. Република Србија, Republika Srbija) — країна в центральній частині Балканського півострова, має в своєму складі Косово і Воєводину. Межує на півночі з Угорщиною, на північному сході — з Румунією, на сході — з Болгарією, на півдні — з Північною Македонією, на південному заході — з Албанією (тільки де-юре) та Чорногорією, на заході — з Хорватією і з Боснією та Герцеговиною. Площа 88 400 км²; столиця Белград, 9,66 млн мешканців (1990), за національністю в основному серби (близько 6,7 млн, у всьому світі понад 9 млн), далі албанці, угорці, румуни, словаки, українці (близько 45 000) тощо. Рельєф: родюча долина Дунаю на півночі, гори на півдні. Розмовна й літературна мова сербів: сербський варіант сербохорватської мови, абетка — за конституцією Республіки Сербія державною мовою є саме кириличний варіант сербської мови, хоча на практиці переважає латиниця (якою до 1945 року серби не користувалися взагалі); найрозповсюдженіша релігія: православ'я.
| Республіка Сербія | ||
| Гімн: Боже правде Боже правди | ||
| Столиця (та найбільше місто) | Белград 44°48′ пн. ш. 20°28′ сх. д.country H G O | |
| Офіційні мови | Сербська мова | |
|---|---|---|
| Форма правління | парламентська республіка | |
| - Президент | Александар Вучич | |
| - Прем'єр-міністр | Ана Брнабіч | |
| Розбудова держави | ||
| - Формування держави | VIII століття | |
| - Незалежність | 1180 | |
| - Утворення королівства | 1077 | |
| - Утворення імперії | 1346 | |
| - Незалежність від Османської імперії | 1878 | |
| - Утворення Югославії | 1929 | |
| - Розділ Сербії і Чорногорії | 2006 ▲ 0,776 | |
| Площа | ||
| - Загалом | 88 361 км² (111) | |
| - Внутр. води | 0,13 % | |
| Населення | ||
| - оцінка 2019 | ▼ 6 964 000 осіб(без урахування Косово) (104) | |
| - Густота | 91 осіб/км² (121) | |
| ВВП (ПКС) | 2018 р., оцінка | |
| - Повний | ▲ $112 млрд. (78) | |
| - На душу населення | $16 063 (без урахування Косово) (83) | |
| ВВП (ном.) | 2018 рік, оцінка | |
| - Повний | ▲ $42 млрд. (86) | |
| - На душу населення | $6 052 (без урахування Косово) (88) | |
| Валюта | сербський динар (RSD) | |
| Часовий пояс | CET (UTC+1) | |
| Коди ISO 3166 | SRB | |
| Домен | .rs, .срб | |
| Телефонний код | +381 | |
|
У 2007 році Національна асамблея Сербії проголосила озброєний нейтралітет.
1 березня 2012 Сербія офіційно набула статусу кандидата в члени Євросоюзу.
Історія
Сербія заселена сербами й іншими слов'янськими племенами з VI—VII століть, до кінця XII століття перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у XIII і XIV століттях — незалежна держава, з XV століття входила до складу Османської імперії і частково (з XVI століття) Священної Римської імперії. Після двох протиосманських повстань Сербія здобула у 1830 році широку автономію, а у сербсько-турецькій війні 1876—1877 — повну незалежність і стала у 1882 році королівством. У грудні 1918 року увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого у 1929 році на Югославію, проголошену після визволення від окупації (1941—1944) у листопаді 1945 року Федеративною Народною Республікою Югославія (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ'я).
Протистояння сербів і хорватів почалося ще у межах Югославії. Під час Другої світової війни на чолі Сербії стояв маріонетковий уряд, встановлений Німеччиною; після закінчення війни Сербія знову увійшла до складу Югославії. З 1986 року Слободан Мілошевич як лідер Сербської партії і президент почав популістську кампанію за скасування статусу автономії для Косова і Воєводини. У березні 1991 року відбулися антикомуністичні виступи і виступи проти Мілошевича в Белграді. У 1991 році почалася громадянська війна, Мілошевич висловив претензії на частину Хорватії, заселену переважно сербами, під тиском ООН у січні була підписана угода про припинення вогню. Визнання ЄС незалежних Словенії, Хорватії і Боснії та Герцеговини у 1992 році фактично скоротило територію Югославії до однієї республіки Сербія. Правонаступником Югославії була оголошена республіка Сербія і Чорногорія у квітні 1992 року, на що не погодилися США і ЄС, оскільки війна продовжувалася. У березні 1992 року і повторно у червні тисячі сербів виступали за припинення війни у Боснії і Герцеговині.
Тривалий період перебування при владі Соціалістичної партії Сербії завершився в 2000 році після бомбардувань сербських міст авіацією НАТО (1999) та введення в Косово миротворчих сил ООН. У червні 1999 року, згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН № 1244, край перетворюється на протекторат ООН — Тимчасова адміністрація ООН в Косові, але як і раніше залишався офіційно частиною Сербії. Після 1999 року Сербія і Югославський уряд не має контролю над територією, а в 2008-му в односторонньому порядку було оголошено Республіку Косово.
У червні 2006 року, після проведеного в Чорногорії референдуму, припинив існування державний союз Сербії і Чорногорії.
Політичний устрій
Глава Сербії — Президент, обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах. Вищий орган виконавчої влади — Рада Міністрів на чолі з головою, який обирається парламентом з числа запропонованих Президентом кандидатур. Голова формує уряд, який затверджується парламентом. Законодавчий орган — однопалатний парламент (Народна скупщина) у складі 250 депутатів, які обираються на чотирирічний термін.
28—29 жовтня 2006 року на референдумі була прийнята нова Конституція Сербії, яка замінила основний закон 1990 року.
Президент, уряд і Скупщина розташовані в Белграді.
Влада
Президент Сербії (серб. Председнік) обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах, може обіймати цю посаду не більше двох термінів. Згідно з Конституцією, є головнокомандуючим Збройними силами Сербії, представляє Сербію в світі, призначає послів і дипломатичних представників, пропонує Скупщині кандидатів на пост прем'єр-міністра, може розпускати Народну скупщину і накладати вето на прийняті закони. Також серед обов'язків президента оголошення надзвичайного стану, а також вручення державних нагород.
За результатами президентських виборів 2 квітня 2017 року Сербію очолив лідер Сербської прогресивної партії Александр Вучич, який набрав більше 55 % голосів.
Уряд (серб. Влада) є носієм виконавчої влади і складається з 20 членів, в тому числі прем'єр-міністра, одного або декількох віце-прем'єрів і кількох міністрів. Його склад затверджується Скупщиною Сербії більшістю голосів так само як і глава кабінету міністрів, чию кандидатуру пропонує Президент Сербії.
Згідно сербської Конституції кабінет міністрів відповідальний за визначення та проведення політики, виконання законів і їх розробку, організовує і контролює органи державної влади і т. д.
Парламент та суди
У вересні 1990 року, під час демократичних перетворень в Югославії, була прийнята нова сербська конституція, яка заснувала однопалатний парламент — Народну скупщину (250 місць), депутати якої обираються на чотирирічний термін.
Орган конституційного нагляду — Конституційний суд, вища судова інстанція — Верховний касаційний суд, суди апеляційної інстанції — апеляційні суди, суди першої інстанції — вищі суди, нижча ланка судової системи — основні суди орган здійснює підбір кандидатур на посади суддів — Верховна рада юстиції.
Зовнішня політика
За кордоном Сербія представлена 64 посольствами і 22 генеральними консульствами. На території самої Сербії розташовані 70 посольств і 5 генеральних консульств. Після розпаду Югославії Сербія успадкувала приблизно третину майна зовнішньополітичного відомства СФРЮ.
Сербія є членом таких міжнародних організацій як: ООН, Рада Європи, ОБСЄ, Інтерпол, Всесвітній банк, Партнерство заради миру, Пакт стабільності для Південно-Східної Європи, ЮНЕСКО, Всесвітня туристична організація, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня конфедерація праці, Всесвітня митна організація, Всесвітня метеорологічна організація, Всесвітня організація охорони здоров'я і так далі.
Збройні сили
Сербська армія складається з сухопутних військ, ВПС і ППО. Велика частина озброєння успадкована від СФРЮ і СРЮ. Періодично відбувається придбання нових зразків в незначних кількостях. З 2011 року служба в армії стала добровільною. До цього термін строкової військової служби був 6 місяців, альтернативної служби — 9 місяців. Військові витрати в 2011 році склали 2,8 % від ВВП країни.
Ще в 2006 році Сербія і НАТО підписали договір про військову співпрацю.
Сербія співпрацює з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру». У 2014 році сторони узгодили план індивідуального партнерства за програмою, покликаною зміцнити довіру між учасниками.
Статус Косова
Проголошення незалежності Косова відбулося в неділю 17 лютого 2008 року, шляхом одностайного кворуму Асамблеї Косова, при 109 голосах «за» та жодного «проти», за винятком 11 представників сербської меншини, які бойкотували процедуру голосування.
З моменту проголошення незалежності Косова 116 держав визнали її як країну, втім 15 згодом відкликали своє офіційне дипломатичне визнання. Отже за станом на 4 вересня 2020 року 98 країн-членів ООН з 193 (51 %), також 22 з 27 (81 %) країн-членів Європейського Союзу та 26 з 30 (87 %) країн-членів НАТО, 33 з 57 (58 %) країн-членів ОІС визнають державу Косово.
Україна, на відміну від переважної більшості європейських країн і світу, не визнає державу Косово. Позиція з приводу визнання Косова залишається незмінною, а саме: базуючись на основоположних міжнародно-правових документах, Україна дотримується принципу безумовної поваги до суверенітету і територіальної цілісності всіх держав у міжнародно-визнаних кордонах. Україна вважає Косово невід'ємною частиною Сербії. Серед інших, п'ять країн-членів ЄС, які не визнають край як державу: Кіпр, Греція, Румунія, Словаччина та Іспанія.
Адміністративний поділ
У липні 2009 року Скупщина Сербії прийняла закон про розділення країни на сім регіонів:
- Воєводина
- Белград
- Західний регіон
- Східний регіон
- Центральний регіон
- Південний регіон
- Косово і Метохія.
Ці регіони сформовані як статистичні одиниці, які охоплюють територію певних округів з метою збору інформації для Республіканського інституту статистики і для органів місцевого самоврядування.
Округи
Поряд з цим, територія Сербії поділена на 29 округів і територію міста Белград. На території автономного краю Воєводина знаходиться 7 округів, на території Косова і Метохії — 5, інші розташовуються на території центральної Сербії. Кожен округ очолюється головою округу, який відповідальний безпосередньо перед урядом Сербії. Округи діляться на кілька муніципалітетів (общин), які мають свої органи самоврядування.
Демографія
Чисельність населення Сербії за підсумками перепису, що пройшов у жовтні 2011 року — 7 186 862, в 2002 році цей показник становив 7 498 001.
Дані про чисельність населення Сербії не включають населення Косова і Метохії і албанців півдня Сербії, які бойкотували перепис. Сербія знаходиться в гострій демографічній кризі з початку 1990-х років, коли смертність безперервно перевищила народжуваність (показник смертності на 2011 рік перевищує показник народжуваності — 14,2 і 9,3 відповідно). Сербія має один з найбільш негативних темпів зростання населення в світі, займаючи 225 місце з 233 країн.
За деякими оцінками, близько 300 000 осіб полишило Сербію в 1990-х рр., Приблизно 20 % з них мають вищу освіту. Через низьку народжуваність та еміграцію молоді країна входить в десятку країн світу з найбільшим середнім віком населення.
Етнічний склад
Серби є найбільшою етнічною групою в Сербії, що становить 83 % від загальної чисельності населення, якщо рахувати без Косова і Метохії. Другою за чисельністю етнічною групою є угорці — 3,9 % у всій Сербії і 14,3 % населення в Воєводині. Інші меншини включають боснійців, циган, албанців, болгар, чорногорців, македонців, словаків, русинів, румунів. У Сербії проживає і значна китайська діаспора.
Сербія має найбільше число біженців в Європі.
Мови
| Цей розділ не містить посилань на джерела. |
Офіційною мовою країни є сербська мова на кирилиці. Має загальнодержавний статус. Нарівні на регіональному та місцевому рівнях також офіційно використовуються ще 12 мов. У скупщині (парламенті) Воєводини з 2002 року офіційно можуть використовуватися (нарівні з сербською) п'ять мов: угорська, словацька, хорватська, румунська та русинська мова. У Косові і Метохії статус має також албанська.
Що стосується місцевого рівня (громада), то мова отримує там офіційний статус, якщо частка носіїв досягає певного показника. У результаті угорська мова має офіційний статус в 30 муніципалітетах Воєводини, словацька — у 13, румунська в 9, русинська в 8, хорватська в 3, чеська в 1. Лише в окремих громадах Центральної Сербії офіційний статус також мають інші мови.
Релігія
Сербія — світська держава. Конституція і закони Сербії гарантують свободу віросповідання.
Згідно з переписом населення 2002 року, без Косова:
- православних — 6 371 584 (85,0 % населення),
- католиків — 410 976 (5,5 % населення),
- мусульман — 239 658 (3,2 %),
- протестантів — 80 837 (1,1 % населення).
Міста
У Сербії налічується 6167 населених пунктів. 24 з них є містами.
Белград, Новий Сад, Крагуєваць і Ниш діляться на кілька муніципалітетів. Решта міст Сербії організовані як єдина територія місцевого самоврядування.
Культура
Література
Появу сербської писемності пов'язують з діяльністю Кирила і Мефодія. Перші пам'ятники сербської літератури датуються XI століттям, вони написані глаголицею. Уже в XII столітті з'являються тексти, написані кирилицею. У цей же період написана найдавніша з відомих книг сербською кирилицею — «Євангеліє» захумского князя Мирослава. Вона є найдавнішою і красиво ілюстрованою сербською книгою під час Середньовіччя.
За часів турецького панування серед сербів поширювалася лірична і епічна література.
У XVII столітті в сербській літературі з'явилися тенденції бароко. Під його впливом творили Андрія Змаевич, Гаврило Стефанович Венцловіч, Йован Райіч, Захарія Орфелін та ін. Досітей Обрадович був найвидатнішим діячем епохи Просвітництва, а найзнаменитішим представником класицизму став Йован Стерія Попович, хоча в його творчості були і елементи романтизму.
Значну роль в становленні сербської літератури та в розвитку раннього романтизму зіграв чорногорський князь-митрополит Петро II Петрович. Головною темою його віршів стала боротьба чорногорців і сербів проти турків-османів, а його драматична поема «Гірський вінець» проповідувала ідею об'єднання південних слов'ян.
Під час національного відродження в першій половині XIX століття Вук Караджич перевів Новий Заповіт на сербську народну мову і реформував сербську мову і орфографію. Цим було закладено основи для сербської літератури Нового часу. Відомі сербські автори XIX століття: Бранко Радічевіч, Петар Петрович Негош, Лазу Костич, Джура Якшич і Йован Змай. XX століття в сербській літературі ознаменувалось такими іменами як Іво Андрич, Ісидора Секуліч, Мілош Црнянський, Меша Селімович, Добрица Чосич, Данило Кіш, Олександр Тішма. Серед поетів відомими були: Мілан Ракич, Йован Дучіч, Десанка Максимович, Міодраг Павлович, Мирослав Антич, Бранко Мільковіч і Васко Попа.
Наприкінці XX століття і на початку XXI століття найбільш відомими авторами стали Давид Албахарі, Милорад Павич, Момо Капор, Небойша Єврич, Горан Петрович, Світлана Велмар-Янкович, Светіслав Басара.
Україно-сербські відносини
Свята
- 1 і 2 січня — Новий рік
- 5 січня — Туціндан
- 7 січня — Різдво
- 14 січня — Православний Новий рік
- 27 січня — День Святого Сави
- 15 лютого — День державності та День сербської армії
- Великий понеділок
- Велика п'ятниця
- Великдень
- 1 і 2 травня — День праці
- 9 травня — День Перемоги
- 28 червня — Відовдан
- 21 жовтня — День пам'яті жертв Другої світової війни
- 11 листопада — День перемир'я у Першій світовій війні
Джерела та література
- Мартинов А. Ю. Сербія [ 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 537. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Гнатюк В. Зносини українців з сербами. У наук. зб. присвяченому М. Грушевському. — Л., 1906.
- Гольберг М. Півд.-слов. зв'язки «Руської Трійці». У зб. Міжслов. літ. взаємини, випуск 2. — К., 1961.
- Шевченко Ф. Серби і болгари в укр. коз. війську. У вид. Питання історії та культури слов'ян.. — К., 1963.
- Білодід І. Вук Караджіч в історії укр.-серб. наук. зв'язків. — К., 1965.
- Гуць М. Сербо-хорв. народна пісня в Україні. — К., 1966.
- Гуць М. Сербо-хорв. нар. пісні в укр. перекладах (1837—1965). У вид. Слов. літературознавство і фольклористика. Випуск 5. — К., 1970.
- Albala, Ken, ed. (2011). Food Cultures of the World Encyclopedia. Santa Barbara, California, US: ABC-CLIO. ISBN 0-313-37627-1.
- Ćorović, Vladimir (1941). . Internet, 2001) (Serbian). Пројекат Растко: Библиотека српске културе; Projekat Rastko: Biblioteka srpske kulture. Архів оригіналу за 24 квітня 2009. Процитовано 26 серпня 2018.
- Ćirković, Sima M. (2004). The Serbs. Wiley-Blackwell. ISBN 0-631-20471-7.
- Cox, John K. (January 2002). . Greenwood Publishing Group. ISBN 978-0-313-31290-8. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 26 серпня 2018.
- Dragnich, Alex N. (1994). . East European Monographs. ISBN 978-0-88033-244-6. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 26 серпня 2018.
- Dragnich, Alex N. (2004). . East European Monographs. ISBN 978-0-88033-541-6. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 26 серпня 2018.
- Frucht, Richard, ed. Encyclopedia of Eastern Europe: From the Congress of Vienna to the Fall of Communism (2000) online [ 19 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- Janićijević, Jovan (1998). . IDEA. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 26 серпня 2018.
- Pavlowitch, Stevan K. (2002). . London: Hurst & Company. ISBN 9781850654773. Архів оригіналу за 9 березня 2020. Процитовано 26 серпня 2018.
- Dragoljub Zamurović; Ilja Slani; Madge Phillips-Tomašević (2002). . ULUPUDS. Архів оригіналу за 25 квітня 2017. Процитовано 26 серпня 2018.
- National Tourism Organisation of Serbia (2004). . National Tourism Organisation of Serbia. ISBN 978-86-84643-38-6. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 26 серпня 2018.
Див. також
Посилання
- Сербія [ 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
Примітки
- ↑ . International Monetary Fund. Архів оригіналу за 14 лютого 2018. Процитовано 23 січня 2018.
- Serbia. The World Factbook (англ.) (Central Intelligence Agency). 2 січня 2023. Процитовано 7 січня 2023.
- . Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 31 липня 2016.
- . Архів оригіналу за 27 серпня 2018. Процитовано 31 липня 2016.
- . Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 31 липня 2016.
- . english.peopledaily.com.cn. Архів оригіналу за 28 червня 2013. Процитовано 31 липня 2016.
- . www.webcitation.org. Архів оригіналу за 12 листопада 2017. Процитовано 31 липня 2016.
- . Архів оригіналу за 27 серпня 2018. Процитовано 31 липня 2016.
- . Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 31 липня 2016.
- . 23 лютого 2012. Архів оригіналу за 23 лютого 2012. Процитовано 31 липня 2016.
- . tourputevka.com. Архів оригіналу за 19 лютого 2017. Процитовано 19 лютого 2017.
- Признать или не признавать Косово?[недоступне посилання з червня 2019]
- . www.laht.com. Архів оригіналу за 4 жовтня 2017. Процитовано 31 липня 2016.
Джерела
- Lins, Joseph. Servia [ 10 листопада 2018 у Wayback Machine.] // The Catholic Encyclopedia. Vol. 13. New York: Robert Appleton Company, 1912.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сербія
- Офіційний сайт
- Національна туристична організація Сербії [ 26 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- на UCB Libraries GovPubs.
- Сербія, каталог посилань Open Directory Project
- Serbia [ 23 вересня 2018 у Wayback Machine.] на BBC News.
- Вікісховище : Атлас Serbia.
- Географічні дані про Сербія // OpenStreetMap
- Serbia на сайті The World Factbook (англ.)