Слобода́н Міло́шевич (серб. Слободан Милошевић, сербохорв. Slobodan Milošević, 20 серпня 1941, Пожареваць, Німецька військова адміністрація в Сербії — 11 березня 2006, Гаага, Нідерланди) — югославський та сербський політик і державний діяч, президент Союзної Республіки Югославія (1997–2000), Сербії (1986–1997). Колишній високопосадовець Комуністичної партії Сербії під час 1980-х та Соціалістичной партії Сербії з початку її заснування в 1990 році по 2003 рік.
| Слободан Мілошевич | |
|---|---|
| серб. Слободан Милошевић | |
| | |
| 3-й Президент Союзної Республіки Югославії | |
| 23 липня 1997 — 5 жовтня 2000 | |
| Попередник | Зоран Ліліч |
| Наступник | Воїслав Коштуниця |
| 1-й Президент Сербії | |
| 11 січня 1991 — 23 липня 1997 | |
| Попередник | посада запроваджена |
| Наступник | Драган Томич |
| 7-й Голова Президії Соціалістичної Республіки Сербії | |
| 8 травня 1989 — 11 січня 1991 | |
| Попередник | Любиша Ігич |
| Народився | 20 серпня 1941 Пожареваць, Сербія |
| Помер | 11 березня 2006 (64 роки) Гаага, Нідерланди |
| Похований | Пожареваць |
| Відомий як | політик |
| Громадянство | Югославія |
| Національність | серб |
| Alma mater | юридичний факультет Белградського університетуd (1964) і Požarevac Gymnasiumd |
| Політична партія | Соціалістична партія Сербії |
| Батько | Светозар Мілошевич |
| Мати | Станіслава Мілошевич |
| У шлюбі з | Міряна Маркович |
| Діти | Марко Мілошевич Марія Мілошевич |
| Брати | Боріслав Мілошевич |
| Релігія | православ'я |
| Нагороди | |
| Підпис | |
| Висловлювання у Вікіцитатах | |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Слободан Мілошевич — ключова фігура конфліктів, що послідували після розпаду Югославії на початку 1990-х років; багато хто вважає Мілошевича одним із головних винуватців цих подій, а дехто — жертвою свавілля США і НАТО; ставлення до нього і в Югославії, і у світі вкрай неоднозначне.
Біографія Редагувати
Народився в місті Пожаревац у бідній сім'ї. Під час його народження Югославія четвертий місяць була під окупацією німецьких війських під час Другої світової війни. Ріс разом зі старшим братом Боріславом, який пізніше стане дипломатом. Батько покинув сім'ю одразу після війни, Слободана виховувала мати, затята комуністка. В 1962 році батько закінчив життя самогубством. Мати Станіслава Мілошевич (дівоче прізвище Колдженшик) працювала шкільною вчителькою та була активною членкинею Комуністичною партії Югославії. Вона так само закінчила життя самогубством. Дядько Слободана (брат Станіслави) Мілсав Колдженшик був майором-генералом в Югославській Народній Армії, так само, як і його сестра, закінчив життя самогубством.
Освіта Редагувати
Вищу освіту Мілошевич здобув у юридичному інституті Белградського університету, де став головою ідеологічного комітету Союзу комуністів Югославії та Союзу соціаліcтичної молоді Югославії. Будучи в університеті, він подружився з Іваном Стамболічем. Його дядько Петар Стамболіч був головою Сербського Виконавчого Комітету
Після закінчення університету, Мілошевич став економічним радником мера Белграда Пешича Бранко. Через п'ять років він одружився на Міряні Маркович, разом з якою ростив двох дітей: Марка та Марію.
Прихід у політику Редагувати
Член Комуністичної партії Югославії з 1959 року. В 1984 році він очолив партійну організацію столиці, а через два роки став лідером сербських комуністів. У 1986–1989 роках був головою Союзу комуністів Югославії. У 1989 році Мілошевича обрано на президента Республіки Сербія. Він одразу почав урізати автономію Косова, що спричинило хвилю протесту. Тоді в Косово були введені війська. У 1991 році після оголошення незалежності Словенією та Хорватією спрямував туди частини федеральної югославської (але вже по суті — сербської армії). Словенський конфлікт був майже безкровний, на відміну від хорватського, де при обстрілі одного міста Дубровник загинуло 114 осіб і зруйновано багато історичних пам'яток. У 1997 році Слободан Мілошевич став президентом Югославії, яка вже складалася тільки із Сербії та Чорногорії.
У 1999 році ООН і НАТО звинуватило його у воєнних злочинах, порушенні Женевської конвенції та геноциді.
На президентських виборах 2000 року переміг його суперник Воїслав Коштуниця, проте він не набрав абсолютної більшості голосів. Мілошевич зажадав проведення відповідно до закону другого туру голосування. У результаті вуличних демонстрацій за підтримки західних країн і США 5 жовтня 2000 року режим Мілошевича повалено (6 жовтня він подав у відставку). Через кілька місяців його заарештовано, а в червні 2001 року за ініціативою прем'єр-міністра Зорана Джинджича таємно передано Міжнародному трибуналу щодо воєнних злочинів у колишній Югославії, що викликало обурення президента Коштуниці.
Суд над Мілошевичем Редагувати
У травні 1999 року Гаазький трибунал для колишньої Югославії висунув звинувачення проти колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича в скоєнні військових злочинів у Косово в 1999 році. Мілошевича та чотирьох вищих югославських керівників обвинувачено за п'ятьма пунктами, кваліфікованими як злочини проти людства — убивства, переслідування з політичних, расових і релігійних мотивів, депортації — і по одному пункту, кваліфікованому як порушення законів і звичаїв війни. В обвинувальному висновку мовилося, що, зважаючи на їхнє високе командне становище, вищеназвані особи особисто відповідальні за порушення міжнародного гуманітарного права. В обвинувальному висновку стверджувано, що з 1 січня до кінця травня 1999 року збройні сили та поліцейські підрозділи СРЮ, поліція Сербії та сербські напіввійськові формування, які перебували під контролем обвинувачених, спільно проводили в Косово серію широкомасштабних систематичних нападів на населені переважно албанцями міста й села. У зв'язку з цим, згідно з обвинувальним висновком, обвинувачені несуть відповідальність за вигнання з Косово близько 750 тис. етнічних албанців, що становить майже одну третину всього албанського населення краю. Крім того, тисячі албанців інтерновано в самому Косові, невідоме число вбитих. Мілошевича та інших керівників країни звинувачували у вбивстві конкретних 340 осіб, імена яких названо в додатку до звинувачення.
1 квітня 2001 року Мілошевича заарештовано відповідно до югославського законодавства за звинуваченням у скоєнні кримінальних злочинів (зловживання службовим становищем й об'єднання в групи для скоєння кримінальних злочинів).
28 червня 2001 року колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича передано Гаазькому Міжнародному трибуналові щодо колишньої Югославії (МТКЮ) та переведено у в'язницю ООН у Гаазі. 3-го липня 2001 року відбулася його перша зустріч із суддями МТКЮ. Від послуг адвокатів екс-президент відмовився, заявивши, що Гаазький суд незаконний і він його не визнає.
Судовий процес почався 12 лютого 2002 року.
Злочини, у яких обвинувачено Слободана Мілошевича на основі його особистої відповідальності:
- Боснія і Герцеговина, 29 злочинів із 1 серпня 1991 року до 31 грудня 1995 року. Геноцид: масові вбивства боснійських мусульман і хорватів (страта декількох тисяч мусульман у Сребрениці в липні 1995 року), створення концтаборів (близько 50 на території Боснії), насильницьке переселення більш як 250 тис. осіб;
- 10 злочинів проти людства: переслідування на політичному, національному й релігійному ґрунті, вбивства, тортури, антигуманні дії, незаконне ув'язнення;
- 8 порушень Женевських конвенцій 1949 року: убивства, спричинення страждань, невиправдані руйнування, псування майна;
- 9 порушень законів і звичаїв ведення війни: варварське руйнування населених пунктів (обстріл Сараєва), руйнування й завдання збитку історичним пам'яткам, привласнення майна, напад на мирних жителів.
У зв'язку з погіршенням стану здоров'я процес над Слободаном Мілошевичем переривали 22 рази. Він клопотав про лікування в Росії, заявивши, що лікарські заходи, зроблені в місці утримання, результату не дали й носили суто поверхневий характер. Трибунал відмовив йому, мотивуючи відмову тим, що посилання на хворобу є лише приводом для того, щоб сховатися від суду.
11 березня 2006 року Слободана Мілошевича знайдено мертвим у його камері в'язниці Гаазького трибуналу. Він помер від серцевого нападу.
14 березня 2006 року Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії закрив справу Слободана Мілошевича.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Books, The National Book Review Journal of; Ideas (16 лютого 2016). REVIEW: Making the Butchers of the Balkan Wars Pay for their Crimes | Huffington Post. The Huffington Post. Процитовано 29 вересня 2016.
- Slobodan Milosevic - The Dictator :: Balkan Insight. www.balkaninsight.com. Процитовано 29 вересня 2016.
- Butcher, Tim (17 березня 2016). The Butcher’s Trail by Julian Borger review - the hunt for the Balkan War criminals. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 29 вересня 2016.
- . transcripts.cnn.com. Архів оригіналу за 2 жовтня 2016. Процитовано 29 вересня 2016.
Література Редагувати
- М. С. Каменецький. Милошевич Слободан // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
| Попередник: | Президенти Югославії 1997—2000 | Наступник: |
| Зоран Ліліч | Воїслав Коштуниця |
| Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |