І́во А́ндрич (хорв. Ivo Andrić, серб. Иво Андрић; 10 жовтня 1892, Травник — 13 березня 1975, Белград) — югославський письменник хорватського походження. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1961 року.
| Іво Андрич | |
|---|---|
| хорв. Ivo Andrić серб. Иво Андрић серб. Ivo Andrić | |
| Народився | 10 жовтня 1892 Dolacd, кондомініум Боснія і Герцеговина, Австро-Угорщина |
| Помер | 13 березня 1975[…] (82 роки) Белград, СР Сербія, СФРЮ |
| Поховання | |
| Країна | СФРЮ |
| Національність | боснійський хорват |
| Діяльність | письменник, прозаїк-романіст, дипломат, поет, есеїст |
| Сфера роботи | література |
| Alma mater | Ґрацький університет, Faculty of Humanities and Social Sciences, University of Zagrebd, Віденський університет і Faculty of Philosophy of the Jagiellonian Universityd |
| Мова творів | хорватська, сербохорватська і сербська |
| Роки активності | з 1911 |
| Жанр | поезія |
| Magnum opus | Міст на Дрині (серб. На Дрини ћуприја) |
| Членство | Сербська академія наук і мистецтв, Млада Босна, Словенська академія наук та мистецтв, Спілка письменників Сербіїd і Сербська академія наук і мистецтв |
| Партія | Комуністична партія Югославії |
| У шлюбі з | Milica Babić-Jovanovićd |
| Автограф | |
| Нагороди | |
| | |
| Іво Андрич у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
У списку «100 найзнаменитіших сербів» Іво Андрич посідає 96 місце.
Біографічні відомості Редагувати
Народився 9 жовтня 1892 року в селі Долац біля Травника (центральна Боснія) в сім'ї ремісника. У 1914 році був заарештований австрійським урядом за участь у патріотичній організації «Молода Боснія».
Зробив успішну кар'єру дипломата. У 1920 році працював у посольстві у Ватикані, а потім у консульствах в Бухаресті, Трієсті та Граці. У 1927 році працював у консульствах у Марселі і Парижі, а пізніше в Мадриді. У 1930—1933 роках був секретарем постійної делегації Королівства Югославії при Лізі Націй у Женеві. Це один з найвеличніших югославських дипломатів, чиї політичні роботи досі не могли або не повинні були читати. Зараз цілі покоління знають тільки ретушовані деталі його біографії, але не те, що у 1937—1939 роках він був заступником міністра закордонних справ, а практично міністром, оскільки Мілан Стоядинович у той час також очолював уряд і був «перший дипломат». Вони не знають, що після падіння Стоядиновича (через наближення до Гітлера) він став послом Югославії в Берліні з метою умиротворити лідерів Третього райху. Як посол 25 березня узяв участь у церемонії підписання вступу в Троїстий пакт у палаці Бельведер у Відні. У Берліні залишався до «квітневої війни» 1941 року і капітуляції уряду Душана Сімовича. Через розбіжності з керівництвом зі всіх посад був пізніше «скинутий», повернувся до Белграда та потрапив до списку ворогів держави, тому що під час війни наблизився до номенклатури Йосипа Броза Тіто".
Творча діяльність Редагувати
Перші твори Андрича — ліричні фрагменти й вірші прозою («Ex ponto», 1918; «Хвилювання», 1921), оповідання («Шлях Алії Джерзелеза» та ін.). Літературна діяльність поєднував з революційною та боротьбою за свободу й незалежність Югославії.
Перу Андрича належить кілька збірок повістей і оповідань, романи-хроніки «Міст на Дрині» (1945), «Травницька хроніка» (1945), «Панночка» (1945) та ряд нарисів про видатних діячів югославської і світової культури — Негоша, Кочича, Петрарку, Горького.
Національна ідентифікація Редагувати
Через те, що Андрич народився в Боснії в хорватській родині, але згодом мешкав і працював у Сербії, його в різних випадках називають представником сербської, хорватської та боснійської літератури. Протягом життя він працював у всіх трьох країнах, писав сербсько-хорватською мовою, що на той час була офіційною.
Сам Андрич в часи Австро-Угорщини вважав себе хорватом, а рідною мовою — хорватську. Пізніше він став називатися сербом і представником югославської літератури.
Бібліографія Редагувати
- (Ex ponto), вірші прозою, 1918
- (Немири, вірші прозою, 1920
- Шлях Алії Джерзелеза (Пут Алије Ђерзелеза), 1920
- (Мост на Жепи), 1925
- (Аникина времена), 1931
- (Португал, зелена земља), 1931
- (Шпанска стварност и први кораци у њој), 1934
- (Разговор са Гојом), есе 1936
- Міст на Дрині (На Дрини ћуприја), роман 1945
- Панночка (Госпођица), роман 1945
- Травницька хроніка (Травничка хроника), роман 1945
- (На Невском проспекту), 1946
- (На камену, у Почитељу,)
- (Прича о везировом слону), 1948
- (Проклета авлија), новела 1954
- (Игра), 1956
- (О причи и причању), беседа поводом доделе Нобелове награде, 1961
- (Јелена жена које нема), роман 1963
- (Омерпаша Латас), опубліковано посмертно 1977
- (На сунчаној страни), незавершений роман, опубліковано посмертно
Українські переклади Редагувати
- Міст на Дрині. К., 1957;
- Зеко. К., 1958.
- Драма в Олуяку. Мюнхен, «Сучасність», 1961-12
- Проклятий двір. Чернівці, «Видавництво 21», 2020
Примітки Редагувати
- ↑ Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 98. — ISBN 978-2-221-06888-5
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118503014 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Члан САНУ
- LIBRIS — 2018.
- . Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020.
- Veljko Lalić. Архів оригіналу за 27 вересня 2015. Процитовано 26 вересня 2015.
- Miroslav Karaulac, «Rani Andrić», Nakladnik: Prosveta 1980
Джерела Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Іво Андрич |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іво Андрич |
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. (укр.)
- Іво Андрич на сайті Нобелівської премії [ 16 жовтня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
Посилання Редагувати
- Андрич Іво // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 47. — ISBN 966-692-578-8.
- http://maysterni.com/publication.php?id=152130 [ 13 липня 2021 у Wayback Machine.]