Пари́ж (фр. Paris, МФА: [pa.ˈʁi] ( прослухати)) — столиця Франції, адміністративний центр регіону Іль-де-Франс. Окремий департамент Франції. Розташований на річці Сена. Населення — 2 175 601 особа (на 01.01.2021), міська агломерація — 10 млн, у 2015 році населення міста становило 2 206 488 осіб, агломерації — 12 405 426. Штаб-квартири низки міжнародних організацій: ЮНЕСКО, Організація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародна торгівельна палата та інші. Центр світової торгівлі (автомобілі, літаки, канцелярські товари й туристичне спорядження); головний національний промисловий округ (засоби транспорту, енергетичне обладнання, електроніка, одяг, косметика), фінансово-банківська столиця; великий транспортний вузол (2 міжнародні аеропорти).
| Париж фр. Paris | ||
|---|---|---|
| ||
| | ||
| Основні дані | ||
| 48°51′24″ пн. ш. 2°21′08″ сх. д. / 48.85666666669444425° пн. ш. 2.352222222250° сх. д.Координати: 48°51′24″ пн. ш. 2°21′08″ сх. д. / 48.85666666669444425° пн. ш. 2.352222222250° сх. д. | ||
| Країна | Франція | |
| Адмінодиниця | Великий Парижd | |
| Столиця для | Франція і Великий Парижd | |
| Межує з
| ||
| Поділ | | |
| Засновано | 3 століття до н. е. | |
| Площа | 105,4 км² | |
| Населення | ▲2 175 601 (01 01 2021) | |
| Висота НРМ | 28 ± 1 м | |
| Найвища точка | Найвища точка Парижа | |
| Водойма | Сена, Bassin de la Villetted, Канал Сен-Мартен, Уркський канал | |
| Офіційна мова | французька | |
| Назва мешканців | фр. Parisien, фр. Parisienne, англ. Parisian, англ. Parisians, кат. parisenc, кат. parisenca, люксемб. Paräisser, люксемб. Paräisserin, рос. парижанин, рос. парижанка, рос. парижане, нім. Pariserin, нім. Pariser, нім. Pariserinnen, угор. párizsi, есп. Parizano, пол. paryżanin, пол. paryżanka, парижанин, парижанка, груз. პარიზელი, груз. პარიზელები, аст. parisín, аст. parisina, аст. parisinos, аст. parisino і аст. parisines | |
| Міста-побратими | Рим (30 січня 1956)[…] | |
| Телефонний код | 1 | |
| Часовий пояс | UTC+1 і UTC+2 | |
| Номери автомобілів | 75 | |
| GeoNames | 2968815 | |
| OSM | r7444 ·R | |
| Поштові індекси | 75116, 75001, 75002, 75003, 75004, 75005, 75006, 75007, 75008, 75009, 75010, 75011, 75012, 75013, 75014, 75015, 75016, 75017, 75018, 75019, 75020 і 75000 | |
| Міська влада | ||
| мер Парижаd | Анн Ідальго | |
| Вебсайт | paris.fr | |
| Мапа | ||
| | ||
| | ||
| Париж у Вікісховищі | ||
| Париж у Вікіцитатах |
Вищі навчальні заклади (13 університетів), Французький інститут, Французька академія. Славетні наукові інститути: Інститут Пастера, радіологічних досліджень. Культурний (97 музеїв, 300 мистецьких галерей, близько 100 театрів) і туристичний центр світової ваги.
За результатами опитування, яке провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Париж потрапив до дванадцятки найкрасивіших міст світу.
Назва
Топонім Париж походить від назви кельтського племені паризіїв (Parisii). Сучасна назва є похідною від латинської назви міста, що спершу називалося Лютеція Паризіорум (лат. Lutetia Parisiorum) та Civitas Parisiorum, тобто місто паризіїв. Етимологія назви цього племені достеменно не встановлена. Ще декілька французьких топонімів мають спільне походження з назвою Париж: Вільпаризі, Кормей-ан-Паризі, Фонтене-ан-Паризі. З римських часів дійшли також згадки про паризіїв, що мешкали в Англії, у сучасному східному Йоркширі.
Географія
Топографія
Місто розташоване в центрі Паризького басейну, приблизно 65 м над рівнем моря. Межі житлових кварталів Парижа окреслені кільцевою автодорогою протяжністю 36 кілометрів. До території Парижа також відносять розташований на захід від міста Булонський ліс і розташований на сході Венсенський ліс. Периметр міста становить 54,74 км Площа міста становить 105 км², якщо включати площу цих парків, і близько 87 км² без них.
Зі сходу на захід місто досягає 18 км, з півночі на південь — 9,5 км. Найвища точка міста (128,21) — у районі Монмартра, на тротуарі на розі між стіною огорожі біля будинку за адресою 2, rue de Mont Cenis і будівлею за адресою 4, rue de Mont Cenis. Абсолютний висотний мінімум (30,5 м) знаходиться в 15 окрузі на перетині вулиць Leblanc і St. Charles
Паризький меридіан довгий час був нульовим меридіаном на французьких картах. Лінія паризького меридіана відзначена зараз 135 пам'ятними бронзовими відмітками на бруківці, тротуарах та будівлях. На цій лінії знаходиться і Паризька обсерваторія.
Антипод Парижа знаходиться у водах Тихого океану, на південному сході від Нової Зеландії, неподалік від островів Антиподів.
Клімат
Метеоспостереження в Парижі ведуться безперервно, починаючи з 1873 року, з метеостанції в парку Монсурі. Париж розташований у зоні помірного клімату. Близькість до моря сприяє проникненню теплих і вологих повітряних мас, а вторгнення холодного континентального повітря відбувається найчастіше з півночі й північного сходу. Середня річна температура становить 12,0 °C, найхолодніший місяць — січень (4,7 °С), найспекотніший — липень або серпень (20 °С), середня річна кількість опадів — 600 мм. Найбільш дощовий місяць — травень (64,9 мм), найменша кількість опадів випадає в лютому — 43,7 мм [4]. За багаторічними спостереженнями, на рік припадає 111 дощових днів, 18 днів — зливові дощі з грозами, 11 днів у році випадають опади у вигляді снігу. Мікроклімат Парижа, обумовлений скупченістю і забрудненням, відрізняється температурою повітря (у середньому на 2 °C вище середньої температури по регіону, різниця може доходити до 10 °C), зниженою вологістю, меншою світлістю в денний час і світлішими ночами. Напрямок панівного вітру відповідно до рози вітрів, побудованої за даними спостережень станції Météo-France — південно-західний.
Найспекотнішим за історію метеоспостережень днем у Парижі було 28 липня 1947 року, коли відмітки термометрів піднялися до 40,4 °C. Найнижча температура була зареєстрована 10 грудня 1879 року — −23,9 °C. Найрізкіша зміна температури протягом 24 годин — 31 грудня 1978 року: температура впала з +12 °C до −10 °C. Найсильніший вітер — 169 км/год, грудень 1999 року (див. також Tempêtes de fin décembre 1999 en Europe[fr]). Зниження температури нижче 0 °С вважається холодом, а нижче –10 °С — екстремальним холодом, у цей період мобілізуються соціальні служби міста для допомоги бездомним.
| Клімат міста, 1981–2010 | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Показник | Січ. | Лют. | Бер. | Квіт. | Трав. | Черв. | Лип. | Серп. | Вер. | Жовт. | Лист. | Груд. | Рік |
| Абсолютний максимум, °C | 16,1 | 21,4 | 25,7 | 30,2 | 34,8 | 37,6 | 40,4 | 39,5 | 36,2 | 28,4 | 21 | 17,1 | 40,4 |
| Середній максимум, °C | 7,2 | 8,3 | 12,2 | 15,6 | 19,6 | 22,7 | 25,2 | 25,0 | 21,1 | 16,3 | 10,8 | 7,5 | 16,0 |
| Середня температура, °C | 5,0 | 5,6 | 8,8 | 11,5 | 15,3 | 18,3 | 20,6 | 20,4 | 16,9 | 13,0 | 8,3 | 5,5 | 12,5 |
| Середній мінімум, °C | 2,7 | 2,8 | 5,3 | 7,3 | 10,9 | 13,8 | 15,8 | 15,7 | 12,7 | 9,6 | 5,8 | 3,4 | 8,5 |
| Абсолютний мінімум, °C | −14,6 | −14,7 | −9,1 | −3,5 | −0,1 | 3,1 | 6 | 6,3 | 1,8 | −3,1 | −14 | −23,9 | −23,9 |
| Годин сонячного сяйва | 62,5 | 79,2 | 128,9 | 166,0 | 193,8 | 202,1 | 212,2 | 212,2 | 167,9 | 117,8 | 67,7 | 51,4 | 1661,7 |
| Норма опадів, мм | 53.7 | 43.7 | 48.5 | 53 | 65 | 54.6 | 63.1 | 43 | 54.7 | 59.7 | 51.9 | 58.7 | 649.6 |
| Днів з опадами | 10,2 | 9,3 | 10,4 | 9,4 | 10,3 | 8,6 | 8 | 6,9 | 8,5 | 9,5 | 9,7 | 10,7 | 111,5 |
| Джерело: Meteo France |
Екологія
Як у кожному великому місті, стан довкілля відчуває на собі фактори життєдіяльності багатомільйонного населення. За статистикою, столиця Франції та прилеглий Паризький регіон входять до першої сотні найбільш густонаселених агломерацій на планеті. У межах міста об'єктів промисловості небагато внаслідок процесу деіндустріалізації, який розпочався в середині XX століття, завдяки чому забруднення ґрунтів не є гострою проблемою, натомість шумове забруднення, транспортні вихлопи — головні проблеми екології цього міста, слід додати до цього також дефіцит паркових зон у французькій столиці та відставання за цим показником від інших великих європейських міст (14,5 м² на людину). З 2002 року в Парижі запроваджена практика сортування сміття. Велика увага приділяється чистоті повітря, наприклад, над Парижем щодня запускається повітряна куля, колір якої змінюється в залежності від якості повітря. Кулю видно в радіусі 40 км.. Крім того, спостереженням за станом повітря в місті з 1979 року займається організація AIRPARIF, рівні забруднення за шкалою від 1 до 10 афішуються на багатьох електронних табло міста. За офіційними даними, якість повітря значно покращилася за останнє десятиріччя за багатьма параметрами. Що ж стосується річкової екосистеми, то ще два десятиліття тому екологічний стан Сени був не найкращим, про що свідчило масове вимирання риби в 1990 і 1992 роках. У 1988 році Жак Ширак, бувши мером Парижа, заявив, що через 5 років у Сені можна буде купатися, і справді, за останні роки якість води в Сені покращилася за багатьма параметрами настільки, що сьогодні в її водах у межах міста мешкає близько 28 видів риб.
У місті також робляться спроби боротьби із шумовим забрудненням, основна причина якого — автомобільний транспорт. Наприклад, планується використовувати звукоізоляційні технології в житлових будинках, у дорожньому будівництві, обмеження максимальної швидкості руху в центрі, посилення санкцій проти мотоциклістів. Проте за статистикою 54 % опитаних парижан турбує шум, а житло 150 000 осіб виходить вікнами на вулицю, де рівень шуму перевищує 70 дБ. Окрім того, Париж також сумно відомий великою кількістю собачих екскрементів на своїх тротуарах.
Гідрографія
Сена виявилася найважливішим фактором для створення та розвитку міста, початок якому поклали численні на той час острови на річці. З островів, що лежать у межах міста, найбільший інтерес становить Острів Сіте. Заселений ще в античні часи, він є колискою Парижа. Саме тут знаходиться багато історичних пам'яток, як-от Собор Паризької Богоматері, Сент-Шапель, Консьєржері.
Традиційним є поділ міста на правий берег (торгова, ділова частина міста) і лівий берег (культурна, освітня частина міста).
Довжина Сени в межах Парижа — 12,78 км, глибина її варіює від 3,8 м (поблизу мосту Насьйональ) до 5,7 м (біля мосту Мірабо), ширина русла від 30 м (набережна Монтебелло до 200 м — біля мосту Гренель). Найнижчий рівень води в історії — 26,39 м, відмітка з історичними рівнями води знаходиться на стіні набережної острова Святого Людовіка. Швидкість течії води — 2 км/год, потужність потоку — 273 м³/с, середня температура — 14,1 °С.
Водозабезпечення і санітарія
Париж у своїй ранній історії черпав воду лише з Сени і її лівої невеличкої притоки Б'євр. Пізніші джерела постачання води — римський акведук I століття з розташованого на південь містечка Віссу (згодом занепав); з кінця XI століття воду брали із джерел пагорбів правого берега; в XV столітті збудовано водопровід, що йшов приблизно тим же шляхом, що й занедбаний римський акведук із Віссу; з 1809 року канал (DE L'Ourcq) почав забезпечувати Париж водою з менш забруднених річок на північному сході столиці. Париж мав своє перше постійне та повноводне джерело питної води тільки з кінця XIX століття, а саме 1857 року інженер Ежен Белґранд за Наполеона III та префекта Жоржа Ежена Османа, що курирував будівництво ряду нових мереж водопостачання, які забезпечили водою все місто, піднявши її з декількох водних пластів, що розміщалися в прибережних горах поблизу моря. Відтоді нова система водопостачання стала основним джерелом питної води в Парижі, а залишки старої системи надходять у нижні рівні водомереж, і відтоді використовується[що?] для прибирання (каналізаційні) вулиць Парижа. Ця система, як і раніше, складає більшу частину сучасних мереж водопостачання Парижа.
Історія
Заснування міста
Місто було засноване в середині III століття до н. е., розвинувшись із кельтського поселення Лютеція племені паризіїв на місці острова Сіте. Сучасна назва міста походить від імені цього племені. Перша письмова згадка про Лютецію зустрічається в 6-й книзі Юлія Цезаря про Галльську війну 53 р. до н. е.
Коли в 52 році до н. е. римляни після першої невдалої спроби вдруге спробували підійти до міста, парізії підпалили Лютецію й зруйнували мости. Римляни залишили їм острів і побудували на лівому березі Сени нове місто. Там вони звели терми, форум і амфітеатр. У Римській імперії місто не мало великого впливу.
Середньовіччя
Правління римлян скінчилося в 508 році з приходом франків. Римський палац, розташований на острові Сіте, франки неодноразово перебудовували для власних потреб. Цей палацовий комплекс, відомий як Палац Сіте (фр. Palais de la Cité), зберігся лише частково, уціліли споруди Консьєржері, Палацу Правосуддя та Сент-Шапель, які, щоправда, зазнавали частих перебудов. Найдавніша збережена частина палацу була споруджена в першій половині XIII століття за часів Людовика IX — це каплиця Сент-Шапель, архітектора П'єра Монтрея. Дещо пізнішого часу — фортечні вежі, розташовані поряд з Сент-Шапель: Срібна вежа (фр. Tour d’Argent), Вежа Цезаря (фр. Tour de César) та Годинникова вежа (фр. Tour de l’Horloge), споруджені за Філіппа IV Вродливого. За масивними фортечними мурами розташовувалася королівська адміністрація Консьєржері (від фр. Concierge), яка вже з 1400 року використовувалася, як в'язниця, а за часів Французької революції називалася «залою чекання на гільйотину».
Вже 1358 року Палац Сіте перестав бути резиденцією французьких королів, які були переїхали спершу до Готелю Сен-Поль, що не зберігся, а потім до Венсенського замку. Відомий усьому світові Лувр збудували ще за часів Філіппа II в 1190 році. Але тоді Лувр був лише фортецею на західній околиці Парижа. Королівською резиденцією він став за часів Карла II. У 1190 році було збудовано міський мур на правому березі Сени, а в 1210-му — на лівому.
Починаючи з XI століття Париж — один із центрів європейської освіти, насамперед релігійної. У XII столітті в місті з'явився Паризький університет, визнаний королем Філіпом II в 1200 році. У XIII столітті Робером де Сорбоном при університеті був заснований Сорбоннський коледж, назва якого згодом стала асоціюватися з усім Паризьким університетом.
Новий час
У часи гугенотських воєн (1562—1598) місто залишалося в руках католиків. 24 серпня 1572 року у Варфоломіївську ніч у Парижі було вбито тисячі гугенотів.
За часів Людовика XIV королівська резиденція переїхала в Версаль, проте Париж як і раніше залишався політичним і економічним центром Франції. За Людовика XIV в місті з'явилося вуличне освітлення, модернізовано водопостачання, було засновано перші лікарні Дім Інвалідів та Сальпетрієр. Міський мур було розібрано, а на його місті облаштовано так званий Новий двір (Nouveau Cours), що згодом став бульварним кільцем Парижа.
У 1844 довкола міста будується третій міський мур, на місці сьогоднішньої кільцевої дороги довкола міста. У найближчих околицях Парижа були зведені фортифікаційні споруди довжиною 39 км із 94 бастіонами й 16 фортами, що на той час було найбільшою міською захисною системою у світі.
У 1855, 1867, 1878, 1889, 1900 та 1937 роках у Парижі проходили так звані Світові виставки, які ще більше підняли престиж міста.
Катастрофічний перебіг Франко-прусської війни 1870—1871 років призвів до занепаду Другої імперії та зайняття Парижа німецькими військами, Паризька комуна, що складалась із робітників, ремісників та дрібних буржуа, виступила проти тимчасового консервативного уряду республіки.
За часи Третьої республіки до 1914 року Париж знову переживав часи свого розквіту, цей період увійшов в історію під назвою «Прекрасна епоха», Франція переживала небувалий підйом і економічний розвиток. Архітектура цього періоду представлена сьогодні такими спорудами, як Ліонський вокзал, Міст Александра III та деякими станціями метро.
У 1900 і 1924 роках Париж приймав II та VIII Олімпійські ігри нового часу.
У 1921 році місто мало найбільшу кількість населення за всю свою історію — близько 3 млн мешканців.
У роки Другої світової війни місто було зайняте німецьким вермахтом, окупація продовжилася до кінця серпня 1944 року. На щастя, місто під час війни не дуже постраждало.
У травні 1968 року паризький Латинський квартал став центром студентської революції, яка змінила обличчя країни й всієї Європи.
У 2005 році відбулися нові масові виступи, що увійшли в історію під назвою Війна передмість, тоді заворушення перекинулися й на інші міста країни.
Демографія
На території Парижа проживає 19,3 % населення регіону Іль-де-Франс і 3,6 % населення Франції. Таким чином Париж є найгустонаселенішим районом Франції з середньою щільністю населення 20 433 осіб/км ². Щільність населення варіюється в залежності від округу. Округ із найменшою щільністю населення — 12-й (8370 осіб/км²) за рахунок включення в територію округу Венсенського лісу і 1-й (9228 осіб/км ²). Найбільш густонаселеним вважається 11-й округ із щільністю населення понад 40 000 осіб/км².
Демографічний розвиток міста
Динаміка змін
людності Парижа
| 1150 | 50 000 |
| 1200 | 120 000 |
| 1328 | 200 000 |
| 1365 | 275 000 |
| 1422 | 100 000 |
| 1500 | 150 000 |
| 1565 | 294 000 |
| 1590 | 300 000 |
| 1637 | 415 000 |
| 1680 | 515 000 |
| 1750 | 576 000 |
| 1789 | 650 000 |
| 1801 | 547 800 |
| 1810 | 714 600 |
| 1851 | 1 053 000 |
| 1872 | 1 851 702 |
| 1881 | 2 240 000 |
| 1901 | 2 714 000 |
| 1926 | 2 871 000 |
| 1954 | 2 850 000 |
| 1975 | 2 300 000 |
| 1999 | 2 125 000 |
| 2007 | 2 143 000 |
В античні часи й середньовіччя внаслідок численних воєн, епідемій і масового голоду число жителів часто різко падало. Наприклад, під час епідемії холери в 1832 році померло приблизно 20 000 осіб.
Індустріалізація XIX століття призвела до значного росту населення. У 1921 році кількість населення склала 3 мільйони, ця цифра досі є рекордною за всю історію Парижа. Наразі в Парижі мешкає трохи понад двоє мільйонів осіб.
Зворотна ситуація спостерігається в передмістях за рахунок їхнього розширення — у 1921 році тут проживало 4,85 мільйона осіб, у 2006 — вже 11 600 тисяч.
За рахунок того, що після виходу на пенсію більшість парижан переїжджає в передмістя й на південь Франції, Париж є досить «молодим» містом. Тут проживає велика кількість неодружених (незаміжніх) (51,5 % всього населення міста) — пересічна паризька сім'я складається з 1,88 людини. Сумарний коефіцієнт народжуваності становить 1,64 — велика частина паризьких сімей має лише одну дитину. На 2004 коефіцієнт народжуваності становив 14,8, коефіцієнт смертності — 6,6. Таким чином природний приріст населення склав + 8,1, а загальний + 2,1.
Етнічний склад
Наразі в Парижі проживають близько 310 000 іноземців, що становить 14,5 % населення Парижа. Лише третина з них — вихідці з ЄС. Здебільшого це іммігранти з Португалії, Алжиру, Марокко та інших країн Європи й Африки.
Народилися в Парижі
Українці в Парижі
Померли
- Бойків Олександр — діяч УВО та ОУН, особистий секретар лідера Організації українських націоналістів Євгена Коновальця
- Махно Нестор — керівник селянського повстанського руху в Україні в 1918—1921 роках, анархіст, військовий та політичний діяч, видатний тактик ведення партизанської війни
- Омелянович-Павленко Михайло Володимирович — визначний український діяч, генерал-полковник Армії УНР, український воєначальник, до 1917 року полковник російської армії, за доби УНР
- Петлюра Симон — Головний отаман військ УНР, голова Директорії УНР
- Шумицький Микола Андрійович — український громадсько-політичний діяч, архітектор та дипломат. Полковник Армії УНР.
- Б'янка Чубар — українська дослідниця механізмів органічних реакцій, науковиця Національного центру наукових досліджень Франції.
Місто-рятівник
18 квітня 2023 року за виявлені гуманізм, милосердя і солідарність з Українським народом, всебічну допомогу громадянам України, які вимушено залишили Батьківщину внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також вагому підтримку України у захисті її незалежності та суверенітету Президент України Володимир Зеленський присвоїв Парижу почесну відзнаку «Місто-рятівник».
Адміністрація
Адміністративний поділ
Сьогоднішній Париж поділяється на 20 адміністративних округів, нумерація яких йде від центру по спіралі за годинниковою стрілкою. Номер округу є водночас останніми двома цифрами поштового індексу Парижа (Наприклад, XIV округ має індекс 75014).
Органи влади
З березня 2001 мером Парижа є Бертран Деланое від Соціалістичної партії Франції . У 2001 році за нього проголосували 92 зі 163 членів міської ради в той час, як його конкурент Жан Тибері отримав лише 12 % голосів. У березні 2008 Деланое був повторно обраний на посаду мера міста. У 2014 році мером Парижа обрано Анн Ідальго — першу жінку на цій посаді за всю історію міста.
Економіка
Париж — найважливіший економічний центр Франції, тут виробляється 10 % ВВП країни. Майже чверть всіх виробничих підприємств країни відкрили в метрополії свої офіси й штаб-квартири. У місті створено 349 000 підприємств, що мають 1 640 тисяч робочих місць, а це в перерахунку на всіх працездатних парижан становить 1,5 робочого місця на людину. Тим не менше, число безробітних парижан становить 8,7 %, що, однак нижче, ніж у цілому по країні (9,3 %), за даними на кінець 2010 року.
Основна маса (85 %) робочих місць Парижа належать до сфери послуг. Попри те, що промисловість активно виводиться за межі міста, вона дає досі близько ста тисяч робочих місць. Приблизно стільки ж робочих місць припадає на дрібні підприємства, зайняті у сфері сервісу (35 %), виробництва (30 %), будівництва (20 %) і харчування (15 %).
Розвинений туристичний бізнес, у середньому на рік французьку столицю відвідують 27 млн туристів, що в 12 разів більше чисельності населення міста. B 2007 китайські туристи витратили 79 млн євро в паризьких магазинах такс-фрі, японці — 87 млн євро, російські — 72 млн євро, і американці — 71 млн євро.
У Парижі розташувалася велика частина французьких банків, страхових компаній та інших фінансових підприємств. Основні французькі телекомунікаційні компанії також розташовані головним чином у Парижі: Vivendi Universal, Groupe Lagardère, Groupe TF1. У Парижі перебувають також видавництва найбільших щоденних газет (див. розділ про ЗМІ), і безліч інших видавництв.
Сьогодні Париж (разом із відкритим у 50—60-ті роки в передмісті Парижа діловим центром Дефанс) є одним із найважливіших торговельних центрів Європи.
Завдяки зосередженню французьких і міжнародних фірм у місті, Париж забезпечує приблизно третину ВВП країни.
Рівень зайнятості
У 2007 році серед 1 569 679 осіб у працездатному віці (15—64 років) 1 189 388 були активні, 380 291 — неактивна (показник активності 75,8 %, у 1999 році було 74,0 %). З 1 189 388 активних працювало 1 057 058 осіб (531 882 чоловіки та 525 176 жінок), безробітних було 132 330 (64 966 чоловіків та 67 364 жінки). Серед 380 291 неактивної 201 686 осіб було учнями чи студентами, 66 523 — пенсіонерами, 112 082 були неактивними з інших причин.
У 2008 році у муніципалітеті числилось 1061697 оподаткованих домогосподарств у яких проживали 2145494 особи, медіана доходів виносила 24 298 євро на одного особоспоживача.
Культура й дозвілля
Париж у списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Набережні Сени в 1991 році увійшли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Приміський Палац Фонтенбло і Версальський палац внесено до списку відповідно в 1979 і 1981 роках.
Бібліотеки, архіви
Найбільша бібліотека Парижа — Національна бібліотека Франції, заснована в 1368 році королем Карлом V зі своєї особистої бібліотеки в Луврі. На момент заснування бібліотека налічувала всього 911 манускриптів, оскільки в ті часи було заведено знищувати після смерті монарха всі його документи. Цей звичай порушив Людовик XI, з якого і почалося розширення фонду. У 1988 році президент Франсуа Міттеран оголосив про будівництво нової будівлі Національної бібліотеки за проєктом архітектора Домініка Перро. Зараз бібліотека налічує 30 мільйонів одиниць зберігання, з них понад 13 мільйонів друкованих видань. Зокрема, у збірці знаходиться рисунок проєкту будівлі ордену єзуїтів у Луцьку, автор Бенедетто Моллі.
Іншими визначними бібліотеками Парижа є Бібліотека Мазаріні, Бібліотека Святої Женев'єви, Публічна бібліотека інформації (розташована в Центрі Жоржа Помпіду), Бібліотека Арсеналу (частина Національної бібліотеки Франції), Історична бібліотека міста Парижа.
У XIX окрузі Парижа розташована українська Бібліотека імені Симона Петлюри.
У кварталі Маре розташований центральний корпус Національних архівів Франції
Музеї
Музей Лувр, відкритий в 1793 в колишній резиденції французьких королів, складається з 8 тематичних відділів де на площі 60 600 м² представлена одна з найбільших світових колекцій, що складається з 35 000 експонатів — шедеврів західноєвропейського мистецтва від Середньовіччя аж до 1848 року, а також античних цивілізацій стародавніх єгиптян, римлян, етрусків, цивілізацій Близького сходу і мистецтва ісламських народів. Саме тут зберігаються такі світові шедеври, як [Мона Ліза] (Джоконда) і Венера Мілоська.
Музей д'Орсе розташувався в приміщенні колишнього залізничного вокзалу Орсе на березі Сени. Вокзальну будівлю споруджено за проєктом Віктора Лалу 1900 року для сполучення між Парижем і Орлеаном, однак вокзал було закрито 1939 року. У 1980-х роках під керівництвом Гае Ауленте будівлю переробили під новий музей. Музей д'Орсе насамперед знаменитий колекцією французьких імпресіоністів. Окрім того, тут виставляються картини, скульптури, фотографії та меблі періоду 1848—1914 років.
Центр Жоржа Помпіду, побудований в 1977 за проєктом Ренцо Піано, Річарда Роджерса і Жанфранко Франчіні, є головним осередком сучасного мистецтва Франції. У будівлі знаходиться не тільки музей сучасного мистецтва, але й бібліотека, кінозали, книжкові магазини та студії дитячої творчості. Особливою є вже сама будівля центру — вся інфраструктура (ліфти, вентиляційні шахти, ескалатори) винесена назовні та розфарбована в яскраві кольори.
Музей Пікассо містить лише близько 250 картин, але є одним із найкрасивіших музеїв Парижа. Експозицію складають роботи самого Пікассо, а також зібрана ним колекція робіт інших художників — Жоржа Брака, Поля Сезанна, Анрі Матісса та Амедео Модільяні. Музей розташувався у відбудованому в 1656—1659 роках особняку Салі у кварталі Маре.
У середньовічному палаці абатів Клюні зараз знаходиться Музей Середньовіччя (Музей Клюні) з колекцією середньовічних предметів мистецтва. Звідси можна потрапити в терми галло-римського періоду, руїни яких збереглися донині. У вересні 2000 поруч із будівлею музею заклали середньовічний сад (jardin médiéval) площею 5000 м².
До Всесвітньої виставки 1900 року спроєктовано Великий і Малий палаци, що й досі правлять за виставкові павільйони. У Великому палаці не тільки виставляються предмети мистецтва, але також проходять різні ярмарки-виставки, наприклад, автомобільна виставка Mondial de l'automobile de Paris. У Малому палаці розташувалися колекції живопису французького та італійського Ренесансу, а також картини фламандських і голландських майстрів.
Театри
Паризька опера внесла значний внесок у розвиток оперного мистецтва. Сьогодні в Парижі два оперні театри: Опера Гарньє, відома також як «Ґранд Опера», і Опера на Бастилії. Опера, що споруджена в 1875 і названа іменем архітектора Гарньє, має площу 11 237 м² і є найбільшим оперним театром у світі. Нова Бастильська опера існує лише з 1989 року. З моменту відкриття нової опери Палац Гарньє програє в технічному оснащенні й використовується насамперед для балетних і класичних оперних вистав.
Знаменитий театр Комеді Франсез виник у 1680 зі злиттям колишнього театру Мольєра Illustre Théâtre з кількома театральними трупами. Серед акторів, що грали на сцені Комеді Франсез, були такі відомі особистості, як Сара Бернар і Жан-Луї Барро. Сьогодні театр виступає в основному з класичним репертуаром.
Кабаре
Для шанувальників вар'єте в Парижі відкрито велику кількість кабаре. Найвідоміші з них — Мулен Руж, Лідо, Крейзі Хорс і Парадіз Латін у Латинському кварталі.
Одним із символів Парижа вважається реклама кабаре «Tournée du Chat Noir» (турне дю ша нуар) намальована Теофілом Стейнленом у 1896. Кабаре знаходилося в богемному районі Парижа — Монмартрі.
Кінематограф
Кінематограф як видовищне мистецтво народився саме в Парижі — 28 грудня 1895 в «Гран-кафе» на бульварі Капуцинок відбувся перший публічний показ «Сінематограф братів Люм'єр».
Гастрономія
Ресторани в сучасному розумінні слова виникли в Парижі незадовго до Французької революції. Слово «ресторан» походить від французького дієслова restaurer, що означає «привести в норму», «додати сили» (той самий корінь, що в українського слова «реставрація»). Це слово довгий час застосовувалося до ситних страв, м'ясних бульйонів, а з другої половини XVIII століття — до закладів громадського харчування.
У 1786 вийшла постанова паризького прево, за якою дозволялося кухарям і рестораторам приймати відвідувачів до 23 (взимку) або до 24 годин (влітку). Для заможних містян стало звичкою призначати ділові, а також і особисті зустрічі не вдома, а в ресторані. Ресторанна справа розвивалося швидкими темпами, незабаром кількість ресторанів у Парижі вже було важко перерахувати.
Деякі паризькі кафе існують ще з часів епохи Просвітництва, коли вони виконували переважно соціальну функцію, ніж служили місцем для прийому їжі. Серед них Кафе Прокоп, перше літературне кафе (зараз вважається найстарішим рестораном Парижа) і Кафе де ля Режанс, що стало місцем зустрічей найкращих шахістів тих часів (проіснувало до 1950-х років).
Парки й сади міста
Місто славиться своїми парками й садами, що окрім рекреаційної функції мають неабияке історичне й культурне значення. Два найстарші сади в самому центрі Парижа — це сад Тюїльрі та Люксембурзький сад. Сад Тюїльрі створено в XVI столітті, на правому березі річки Сена поблизу Лувра, це був палацовий сад, що існує й досі. Люксембурзький сад, на лівому березі річки, у минулому належав приватному замку, і був побудований для Марії Медічі в 1625 році. Також відомий Сад рослин, закладений у ті самі часи, і створений Гі де ля Броссе, лікарем Людовика XIII, для вирощування лікарської рослини, згодом набув статусу першого громадського саду в Парижі.
Другим періодом розвитку паризьких садів були часи імператорські. У ті часи, створення зелених просторів є важливим аспектом політики аерації містоупорядників, оскільки швидкими темпами зростало населенням Парижа. Під керівництвом інженера Жана-Шарля Альфана (Jean-Charles Alphand) і художника-пейзажиста Жана-П'єра Баріллет-Дешана (Jean-Pierre Barillet-Deschamps) створено нові садові комплекси — Булонський ліс і Венсенський ліс, що розміщувалися в передмісті Парижа, (відповідно розташовані на крайньому заході та крайньому сході тогочасного Парижа, вони тепер є зеленою зоною самого міста). Також у нових районах міста закладено парки: Монсо (раніше відомий як «Фолі де Шартрі»), Монсурі (Montsouris), Бют-Шомон (Buttes-Chaumont). З часом кількість парків і садів у Парижі ще більше зросла:
|
|
|
Архітектура
Зовнішнього сучасного вигляду місто набуло в середині XIX століття внаслідок грандіозної перебудови. Багато століть до цього місто складалося з лабіринту вузьких вулиць і дерев'яних будинків. У 1852 році за планом удосконалення міста, задуманим бароном Османом, було зруйновано цілі квартали старих споруд, а на їхньому місці з'явилися широкі проспекти та збудовані в єдину лінію кам'яні будівлі в неокласичному стилі, характерні для нової епохи буржуа. Принципи містоустрою часів Наполеона III й зараз не втратили своєї актуальності: висота і розміри будівель підкоряються єдиному закону рівномірності, а з середини XIX століття було зроблено всього лише декілька винятків із правила. Завдяки цьому Париж залишається містом невисокої забудови.
Типовим для архітектури Парижа є особливий вид особняків — фр. hôtel particulier. Такий особняк — це багатий приватний будинок П-подібної форми з внутрішнім двором і садом із тильного боку середньої частини будівлі. Більшість споруд було збудовано в XVII—XVIII століттях, для споруд XVIII століття характерною рисою є замкнений з усіх чотирьох боків двір. Типовий приклад — будівля кардинальського палацу Пале Рояль із внутрішньою площею, фонтаном і парком. Більшість міських особняків, що збереглися, розташовані у кварталі Маре, наприклад Отель Субіз, Отель Салі та Отель Карнавале.
Незмінні межі міста, його чіткий план устрою і брак місця для нового будівництва поступово перетворили місто на музей, що діяв і жив. Заради збереження великої спадщини, історико-охоронні закони утрудняють споруду нових будівель і комунікацій у центрі, тому значна кількість ділових організацій переїхала або планує переїзд у зручні й дешевші передмістя. Вже зараз за межами історичного міста розташовані діловий район Дефанс із вежею Ган, великий продовольчий ринок (передмістя Ренжис), важливі освітні установи (Політехнічна школа), наукові лабораторії, спортивні споруди та навіть міністерства (наприклад, Міністерство транспорту).
Визначні місця
У Парижі розташована величезна кількість визначних пам'яток, до яких відносяться не тільки архітектурні споруди, але також і вулиці, мости та майдани.
Три найвідоміші паризькі пам'ятки — це стародавній Собор паризької Богоматері, побудований на острові Сіте ще в XII столітті, Ейфелева вежа і Тріумфальна арка — конструкції XIX століття. Ажурна металева башта, побудована за проєктом інженера Гюстава Ейфеля, замислювалася як тимчасова споруда для входу на Всесвітню виставку 1889 року. Але вона не тільки пережила саме цей захід, але і стала відтоді справжнім символом міста. На півночі і на півдні від неї над лінією горизонту підносяться базиліка Сакре-Кер, побудована на вершині пагорба Монмартр, і самотня Вежа Монпарнас, що особливо вирізняється на тлі району невисокої забудови.
Історична вісь пам'ятників архітектури перетинає місто з центру на захід. Починаючись від всесвітньо відомого музею Лувр, вона продовжується через сад Тюїльрі, проспект Єлісейські поля до самої Тріумфальної арки в центрі площі Зірки. У 1960-х роках на продовженні лінії був побудований квартал Дефанс, центром якого стала Велика арка Дефанс.
У самому центрі історичної частини розташований Будинок інвалідів, у якому міститься військовий музей, тут же покояться останки Наполеона Бонапарта. Тут розташована і церква Пантеон, де знайшли вічний спокій найвідоміші діячі Франції. Колишній королівський палац Консьєржері став на час Великої французької революції в'язницею для поваленої королеви, звідки вона була згодом конвойована для публічної страти.
Ще одне нагадування про палаючі бої за свободу французького народу — статуя Свободи, встановлена на Лебединому острові. Велику копію цієї статуї було подаровано Сполученим Штатам Америки в 1886 році, й відтоді зустрічає мандрівників у порту Нью-Йорка.
У історичному центрі міста, на острові Сіте, знаходяться дві найзнаменитіші церкви Франції: Собор Паризької Богоматері і Свята капела.
Архітектурні напрями XX століття залишили місту такі пам'ятки як Культурний центр імені Жоржа Помпіду, у якому зараз розташований музей сучасного мистецтва, нова будівля опери на площі Бастилії, торговий центр Ле-Аль, побудований на місці історичного ринку «Черева Парижа», описаного в однойменному романі Еміля Золя, а також район Ла Дефанс, що є архітектурним комплексом із хмарочосів і споруд з авангардними формами.
Неабиякий інтерес становить парковий ансамбль науково-промислового містечка, у якому розташований великий музей науки й техніки.
Пам'ятки культури та архітектури
- Кафедральний собор Паризької Богоматері (Notre Dame de Paris, Нотр-Дам де Парі, XII—XIII ст.);
- Каплиця Сент-Шапель (La Sainte Chapelle) (XIII ст.);
- Пантеон (Le Panthéon) (XVIII ст.);
- Тріумфальна арка (Париж) (L'Arc de Triomphe) (XIX ст.);
- Опера (L'Opéra) (XIX ст.);
- Ейфелева вежа (La Tour Eiffel) (XIX ст.);
- Базиліка Сакре-Кер (Le Sacré-Cœur) (кінець XIX ст. — початок XX ст.);
- будинок ЮНЕСКО (UNESCO) (XX ст.);
- Центр Жоржа Помпіду (Le Centre George Pompidou) (XX ст.);
- Велика арка Дефанс (La Grande Arche) (XX ст.).
Цвинтарі
За сформованою християнською традицією покійних намагалися ховати на прилеглій до церкви землі. 1786 року з міркувань суспільної гігієни вирішили припинити поховання на переповнених кладовищах при церквах у центрі міста та закрити їх, а останки з цих кладовищ перенести в підземні каменоломні на південь від Парижа (сучасні Катакомби Парижа в 14 окрузі). Відкриття найбільших паризьких кладовищ припадає на початок 19 століття, епоху правління Наполеона I. Розвиток міста призвів до того, що ці кладовища, які колись були на околицях, виявилися своєрідною зеленою оазою спокою в центрі різних кварталів галасливої столиці. Багато великих людей Франції та всього світу знайшли останній притулок на цвинтарі Пер-Лашез, що є справжнім некрополем-музеєм похоронного мистецтва 19 століття просто неба, цвинтар Монмартра, лабіринт на 11 гектарах, цвинтар Монпарнас, що завдяки своєму чіткому плануванню здобув назву «бухти спокою» та цвинтар Пассі, хоч і невеликий, але з найвищою щільністю знаменитостей на квадратний метр.
Освіта та наука
Найпрестижніші навчальні заклади Франції розташовані в її столиці.
Найвідоміший Паризький університет — Сорбонна — був заснований в 1257 році Робером де Сорбон із метою навчити декілька десятків бідних студентів богослів'ю. Досить швидко Сорбонна (свою назву університет отримав лише в XIV столітті) стала найбільшою і престижнішою освітньою установою Парижа і Франції. Навколо Сорбонни утворився знаменитий Латинський квартал, чия назва потім розповсюдилася і на студентські квартали інших міст. У 1968 році Паризький університет був реформований і розділений на 13 незалежних вищих навчальних закладів, деякі з яких зберегли у своїй назві ім'я Сорбонна й знаходяться в Латинському кварталі, а 5 університетів розташовані в передмістях Парижа.
У Парижі також розташований Інститут Франції, що складається з 5 академій, головною і найпрестижнішою з яких вважається Французька академія, що стала частиною Інституту в 1803 році. Французька академія виникла з паризького літературного гуртка, заснованого в 1629 році Валентеном Конраром. Статус державної наукової установи Академія отримала в 1635.
Іншими престижними навчальними закладами є Колеж де Франс, Політехнічна школа, Вища нормальна школа, Католицький інститут, Гірнича школа, Національна вища школа красних мистецтв та Національний інститут управління.
Транспорт
Громадський транспорт
Громадський транспорт французької столиці представлений підземними видами (метро і RER) і надземними (автобус і трамвай), а також водним (Voguéo) та мережею велопрокату Vélib і звичайно ж таксі, яких у місті 16 623.
Основний оператор паризького громадського транспорту — RATP (фр. Régie Autonome des Transports Parisiens), у чиєму віданні перебувають всі лінії метро та автобусні маршрути, три лінії трамваю та дві лінії RER. Трамвайна лінія T4 і більшість ліній RER обслуговуються французькими залізницями (SNCF).
Найзручнішим і найшвидшим транспортом Парижа вважається Паризький метрополітен, що складається з 16 ліній загальною протяжністю 212,5 км, що робить його одним із найбільших у світі.
Також є регіональне експрес-метро (RER) — лінії приміських електричок, що проходять у Парижі під землею і перетинаються з лініями метро. Мережа RER складається з 5 ліній, позначених буквами A, B, C, D, E.
З 1992 року в Парижі почали знову будувати трамвайні лінії, знищені в 60—70-ті роки. Мережа паризького трамвая складається з чотирьох ліній, три з яких сполучають паризькі передмістя, і лише одна (Т3) проходить у міській межі.
У Парижі існує широка автобусна мережа. Вона включає не тільки звичайні автобуси, але також і спеціальні лінії, що проходять туристичними маршрутами Парижа.
З недавнього часу з'явилася можливість подорожувати містом на велосипеді. Всюди в місті розташовуються автоматизовані велостоянки Velib.
На всіх видах транспорту в межах міста приймається квиток Ticket t +, одноденні абонементи Mobilis і Ticket jeune Week-end для осіб молодше 26 років, а також одно- або багатоденний абонемент Paris Visite або проїзний квиток Navigo.
Автотранспорт
Париж — значний транспортний вузол країни. Історично основні дороги країни радіусами розходилися від столиці, і до сьогоднішніх днів ці радіуси чітко видно на автомобільній карті Франції. Від Парижа радіусами сходяться дороги зі всіх можливих напрямів: А1 з Лілля, А4 з Реймса, А5 з Діжона, А6 з Ліона, А77 з Невера, А10 з Орлеана, А13 з Руана і А16 з Ам'єна.
Безпосередньо навколо міста побудована кільцева автомагістраль Бульвар Періферік, що має від 2 до 4 смуг руху в кожну сторону. Ще дві кільцеві дороги — A86 і A104 — дозволяють транзитному транспорту об'їхати Париж, не заїжджаючи в місто.
Авіатранспорт
Париж обслуговують два великі міжнародні аеропорти:
- «Шарль де Голль» з 57,9 млн пасажирів за рік (дані 2009 року) є другим у Європі за обсягом пасажироперевезень.
- «Орлі» з 25,1 млн пасажирів посідає 9-м місце в Європі, приймаючи передусім внутрішні рейси.
У відомстві компанії Aéroports de Paris знаходиться також 12 дрібних аеропортів та аеродромів паризького регіону, у тому числі:
- Аеропорт Ле Бурже — відомий своїм авіасалоном, протягом року переважно використовується приватними літаками та невеликими авіакомпаніями.
Бюджетні авіакомпанії для своїх «паризьких» рейсів можуть використовувати аеропорти, що знаходяться на деякій відстані від Парижа :
- Аеропорт Ватрі (фр. Aéroport Paris — Vatry, 140 км на схід від Парижа).
- Аеропорт Бове-Тіє (фр. Aéroport de Beauvais-Tillé, 80 км на північ від Парижа).
Залізничний транспорт
Залізничні лінії паризьких вокзалів сполучають столицю зі всіма регіонами Франції і сусідніми країнами. Зв'язок між вокзалами добре налагоджений за допомогою громадського транспорту.
- Вокзал Сен-Лазар — Нормандія.
- Північний вокзал — північний напрям (TGV), Велика Британія (Eurostar), Бельгія і Голландія (Thalys).
- Східний вокзал — східний напрям, Німеччина, Швейцарія, Австрія.
- Ліонський вокзал — регіони Центр і південний схід (TGV), Альпи, Італія.
- Вокзал Берсі — Альпи, Італія (нічні поїзди).
- Вокзал Аустерліц — південно-західний напрям (TGV), Іспанія, Португалія.
- Вокзал Монпарнас — Бретань і захід Франції (TGV).
Для вантажоперевезень використовуються вокзали Ле Бурже, розташований в однойменній комуні, і Vaires, з Великою кільцевою дорогою, що йде від нього (Grande Ceinture).
Спорт
Історія Парижа зафіксувала різні спортивні змагання на його майданчиках: тенісні турніри XII століття, футбольні матчі XX століття, єдиноборства шпажистів XIX століття, велосипедні та кінні перегони. Париж, довший час, був законодавцем «спортивної моди» — Перше присудження звання «Чемпіон світу» в 1740 році (Clergé) в великому тенісі, вперше використання метричної системи в легкій атлетиці в 1798 році на «Олімпіаді республіки» (Olympiade de la République), перша конкурс кінної виїздки в 1866 році, перші велосипедні перегони в 1868 році, перший турнір з сучасного фехтування в 1893 році, перша жінка допущена до участі в Олімпійських ігор в 1900 році. Багато міжнародних спортивних організацій були засновані й квартирують у Парижі. Саме тому місто має 360 спортивних майданчиків: 172 тенісних корти, 131 муніципальні гімнастично-тренажерних зали, 36 басейнів (які обслужили 3,4 мільйона плавців у 2006 році) і 10 плавальних комплексів-шкіл, 32 муніципальні стадіони.
Місто має добре розвинуту спортивну інфраструктуру. Востаннє Париж приймав Олімпійські ігри доволі давно — одні з перших 1900 і 1924. Проте, в 1998 в Парижі проходив фінал чемпіонату світу з футболу. Париж також зацікавлений в організації літніх Ігор 2020 року. Щороку в Парижі на кортах Ролан-Гаррос відбувається один із турнірів великого шолому з тенісу — Відкритий чемпіонат Франції. Популярними видами спорту є футбол, теніс, регбі, кінні перегони, баскетбол. Хоча відправною точкою в маршруті знаменитої велогонки «Тур де Франс» змінюється кожен рік, але на заключному етапі вона завжди завершується в Парижі, а з 1975 року, гонка закінчується на Єлисейських Полях.
Стадіон «Парк де Пренс» (Parc des Princes) побудовано 1897 року на північно-західній околиці Парижа і реконструйовано 1972 року. Він вміщає 45 500 місць і є клубним стадіоном футбольної команди, хоча зазвичай на ньому проводилися головні спортивні видовища країни, особливо до 2000 року. «Палац омніспорт Париж-Берсі» (Le Palais omnisports de Paris-Bercy) цільний спортивний комплекс, побудований на сході Парижа, відкрився в 1984 році, у ньому проводять багато спортивних заходів, але він також служить, як шоу-концертний майданчик, де відбуваються концерти, льодові шоу. «Стадіон Шарлет» (Stade Charlety), створена в 1939 році та перебудований у 1994 році, має славу «храму аматорського спорту» в Парижі та має у своєму складі: легкоатлетичний стадіон на 20 000 місць і та криту арену 1500 місць. «Стад де Франс» (Le Stade de France) — 80 000 спортивна арена була побудована в Сен-Дені в північному передмісті до фінального турніру Кубка світу з футболу 1998 року і використовується для домашніх ігор національної футбольної команди Франції, а також є основною ареною для національної команди Франції з регбі під час турніру Шести націй, а іноді й визначальних матчів із регбі французьких команд. У 2007 році на стадіоні було проведено кілька ігор Кубка світу з регбі (в тому числі у фіналі турніру).
Перший турнір-чемпіонат із футболу у Франції, відбувся в Парижі в 1894 році. Боротьбу розпочали чотири клуби столиці та два з її передмість. Наразі, «Парі Сен-Жермен» є найпопулярнішим футбольним клубом Парижа, у місті є ряд інших напівпрофесійних футбольних клубів: «ФК Париж» (Paris FC), «Червоні Зірки» (Red Star), «РКФ Париж» (RCF Paris) і «Стад Франсе Парі» (Stade Français Paris). Останній клуб є загальноспортивним, оскільки представляє команди в регбійному та гандбольному турнірах країни й розвиває інші види спорту.
Основні регбійні команди міста «Стад Франсе Парі» (Stade Français Paris) та «Ресінґ Метро 92 Париж» (Racing Métro 92 Paris), які грають у турнірі Top 14, які мають давню історію суперечностей, ще з 1892 року, коли вони провели між собою фінальну гру. В місті популярні баскетбольна «Парі-Левалюа Баскет» (Paris-Levallois Basket) та гандбольна команда «Парі Андбаль» (Paris Handball) — колишня команда «Париж-Аньєр» (Paris-Asnières). Значних успіхів почали добиватися колишні університетські команди — волейбольна «Парі Волей» (Paris Volley) та бейсбольна дружина «Парі Університе клуб» (Paris Université Club).
Найпопулярніші іподроми Венсен (Vincennes), Лоншан (Longchamp) і Отей (Auteuil), у Парижі проводяться кінні перегони, до яких часто залучаються й іподроми за межами самого Парижа, у Шантії (Chantilly), Мезон-Лаффітт (Maisons-Laffitte), Сен-Клу (Saint-Cloud). Графік кінних змагань різноманітний, майже щодень, від галопу, смуги перешкод, до виїздки — Париж відзначається престижними перегонами «Приз Тріумфальної арки» (le Prix de l'Arc de Triomphe), «Гранд Стіпл-Чес де Парі» (le Grand Steeple-Chase de Paris) і «Приз Америки» (Prix d'Amérique).
ЗМІ
У Парижі розташовані головні офіси центральних телевізійних каналів TF1, France Télévisions, Canal+, France 24 та каналів радіо (Radio France internationale, Europe 1, Radio France,).
Саме тут виходять центральні щоденні газети Франції Ле Монд, Ле Фігаро, Ліберасьйон, Паризьєн та загальнофранцузькі культурно-політичні тижневики Нувель Обсерватер, Ле Пуен, Л'Експрес, Парі-Матч та ін.
Тут також розташований офіс одного з провідних інформаційних агентств світу Франс Прес.
Передмістя
У французькій мові є слово «фобур», яке використовується на позначення передмістя. Колишні фобури з часом були інтегровані в місто й зберегли свою назву в назві вулиць. Так у Парижі є вулиця Фобур Сент-Оноре, де розташований Єлисейський палац — резиденція Президента Франції.
А найвідомішим передмістям Парижа є Сен-Дені разом з абатством Сен-Дені та однойменною базилікою, усипальницею французьких королів. До списку Світової спадщини ЮНЕСКО занесено також Версаль зі знаменитим палацово-парковим ансамблем у стилі французького класицизму (в основному другої половини 17 ст.). Чудові замки знаходяться також у Мальмезоні, Сен-Жермен-ан-Ле та Екуані. Віддаленіші від Парижа палаци й парки у Фонтенбло і Рамбує (резиденція президента Франції), собор у Мо і зруйновані абатства Пор-Руаяль та Руайомон.
За винятком небагатьох заможних районів Паризької околиці на заході й півдні (Нейї-сюр-Сен, Сен-Клу та Со), у передмістях Парижа переважають односімейні будинки, побудовані в міжвоєнний період, та багатоповерхові будівлі, споруджені після 1945 року. Після Другої світової війни було споруджено багато односімейних особняків у нових містах-супутниках Парижа — таких, як Марн-ла-Валле на заході, Сержі-Понтуаз на північному заході, Мелен-Сенар, Еврі й Сен-Квентен-ан-Івелін на півдні. Попри бурхливі темпи житлового будівництва, у Паризькій агломерації все ще відчувається брак житла, а багато будинків не мають сучасних зручностей. Соціальні аспекти будівництва багатоповерхових житлових будинків викликають палкі дебати, а серед мешканців таких будинків переважають незаможні іммігранти.
Одним з успішних проєктів будівництва в передмісті Парижа стало спорудження ділового кварталу в районі Дефанс на захід від столиці, куди з центру переїхали багато фірм. На заході комплекс хмарочосів підступає до Нантерру, де знаходиться кампус одного з 13 паризьких університетів — Університет Париж X Нантер, інший кампус Університету Париж XII Валь-де-Марн знаходиться в Кретеї, на південний схід від центру Парижа. Ще один район виник у Бобіньї, на північний схід від Парижа.
Зовнішні зв'язки
Консульства
Міста-побратими
Париж має одне місто-побратим і багато міст-партнерів.
Місто-побратим:
- Рим, Італія, з 1956 (Seule Paris est digne de Rome; seule Rome est digne de Paris / Solo Parigi è degna di Roma; Solo Roma è degna di Parigi / «Тільки Париж вартий Рима; тільки Рим вартий Парижа»).
Міста-партнери:
- Алжир
- Амман
- Афіни
- Бейрут
- Берлін
- Буенос-Айрес
- Варшава
- Вашингтон
- Джакарта
- Єреван
- Женева
- Каїр
- Касабланка
- Квебек
- Кіото
- Київ
- Копенгаген
- Лісабон
- Лондон
- Мадрид
- Мехіко
- Монреаль
- Москва
- Пекін
- Порту-Алегрі
- Прага
- Рабат
- Ріяд
- Сан-Паулу
- Сан-Франциско
- Сана
- Санкт-Петербург
- Сантьяго
- Сеул
- Сідней
- Софія
- Тбілісі
- Тирана
- Токіо
- Туніс
- Чикаго
Примітки
- ↑ archINFORM — 1994.
- Google Books — 2005.
- répertoire géographique des communes — Institut national de l'information géographique et forestière.
- SANDRE
- ↑ http://cnig.gouv.fr/wp-content/uploads/2020/02/CNT-PVM_r%C3%A9vis%C3%A9_2020-01-27-1.pdf
- https://sjp.pwn.pl/so/paryzanin;4484480.html
- https://sjp.pwn.pl/so/paryzanka;4484481.html
- ↑ Diccionariu de l'Academia de la Llingua Asturiana — 2000. — ISBN 978-84-8168-208-3
- Nivet P. (unspecified title) — С. 255. — ISBN 978-2-85944-244-6
- https://api-site.paris.fr/images/82535
- https://www.comune.roma.it/PCR/resources/cms/documents/Dichiarazione_congiunta_roma_parigi_testo_italiano.pdf
- Val-de-Marne, Par C. Dubois Auteur (2 січня 2021). Population 2021 à Paris: 2 175 601 habitants. 94 Citoyens (fr-FR). Процитовано 16 лютого 2021.
- World's Most Beautiful Cities / «Forbes», 22.01.2010
- ↑ Dimensions. Géographie de la capitale [ 19 січня 2011 у Wayback Machine.].(фр.) // Mairie de Paris, 20.08.2010
- Situation géographique [ 19 січня 2011 у Wayback Machine.].(фр.) // Mairie de Paris, 01.07.2010
- ↑ . Архів оригіналу за 14 січня 2014. Процитовано 7 червня 2011.
- Le climat [ 19 січня 2011 у Wayback Machine.].(фр.) Mairie de Paris, 01.07.2010
- 20 minutes, № 1560, 13 лютого 2009року, «Les prévisions, bien plus qu'un passe-temps»
- A partir de quelle température déclenche-t-on le plan «Grand Froid» à Paris ? [ 26 листопада 2010 у Wayback Machine.](фр.). // Mairie de Paris, 30.11.2010
- Climatological Information for Paris, France. Meteo France. August 2011.
- The largest cities in the world by land area, population and density [ 16 травня 2015 у Wayback Machine.].(англ.) // City mayors statistics
- . Архів оригіналу за 11 грудня 2013. Процитовано 7 червня 2011.
- Dévélopper le végétal à Paris
- Paris trie ses déchets
- . Архів оригіналу за 3 лютого 2011. Процитовано 7 червня 2011.
- Qualité de l'air à Paris Le Site officiel de l'Office du Tourisme et des Congrès de Paris
- Air Quality Now — Comparing Cities — Paris Air Quality Details
- La qualité de l'air s'améliore à Paris.(фр.) Le Figaro, 22.10.2010
- Se baigner dans la Seine [ 8 липня 2010 у Wayback Machine.].(фр.) // La-Croix.com, 05.07.2010
- Etat initial d'environnement [ 11 грудня 2013 у Wayback Machine.].(фр.) // Mairie de Paris
- . Архів оригіналу за 3 лютого 2011. Процитовано 7 червня 2011.
- . Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 7 червня 2011.
- http://www.paris.fr/portail/Environnement/Portal.lut?page_id=5922&document_type_id=5&document_id=5870&portlet_id=13278 [ 8 жовтня 2008 у Wayback Machine.] Barometre de la propreté 2003 см. Les causes de la malpropreté
- Quelques chiffres…[недоступне посилання з вересня 2019].(фр.) // Mairie de Paris, 30.10.2006
- Щільність населення [ 6 березня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
- У проміжку між 1856 і 1861 роками до Парижа приєднали навколишні передмістя, внаслідок чого населення воднораз зросло на півмільйона чоловік.
- ↑ . Архів оригіналу за 14 січня 2014. Процитовано 7 червня 2011.
- . Архів оригіналу за 20 листопада 2010. Процитовано 7 червня 2011.
- INSEE: Демографічні дані [ 6 березня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
- INSEE: Демографические показатели, 2004 (фр.)
- INSEE: Доля иностранцев в регионе Иль-де-Франс, 1999 (фр.)
- . Архів оригіналу за 14 січня 2014. Процитовано 7 червня 2011.
- Указ Президента України від 18 квітня 2023 року № 232/2023 «Про присвоєння почесної відзнаки «Місто-рятівник» місту Париж (Французька Республіка)»
- Les dimensions de Paris [ 14 січня 2014 у Wayback Machine.].(фр.) // Mairie de Paris, Textes du plan local d'urbanisme
- 600 nouvelles entreprises à Paris chaque semaine [ 24 січня 2011 у Wayback Machine.].(фр.) Mairie de Paris, 20.01.2011
- Chiffres-clés [ 14 січня 2014 у Wayback Machine.].(фр.) // Mairie de Paris — Direction du développement économique, de l'emploi et de l'enseignement supérieur, 11.2010
- . Архів оригіналу за 29 липня 2010. Процитовано 8 червня 2011.
- Газета «Метро» від 5 червня 2008 року.
- Emploi et population active 1999 et 2007 [Зайнятість та активність населення у 1999 і 2007] (фр.). INSEE. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 5 травня 2011. (наближені дані, у 1999 році тимчасова зайнятість врахована частково)
- Revenus fiscaux des ménages en 2008 [Оподатковані доходи домогосподарств у 2008 році] (фр.). INSEE. Архів оригіналу за 29 серпня 2012. Процитовано 25 травня 2011. Діти та онуки які проживали у двох місцях враховані як 0,5 особи в обох місцях проживання. Перша особа у домогосподарстві це один особоспоживач (ОС), інші дорослі — по 0,5 ОС, діти до 14 років — по 0,3 ОС.
- Береги Сени, список ЮНЕСКО (англ.)
- Дворец Фонтенбло в списке ЮНЕСКО (англ.)
- Версальский дворец в списке ЮНЕСКО (англ.)
- Сайт Національної бібліотеки [ 2007-11-28 у Wayback Machine.] (фр.)
- Jerzy Paszenda. Molli (Moly, De Molle, Demolle, Di molli, Dimollius) Benedetto (1597—1657) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976. — Tom XXI/4, zeszyt 91. — S. 635. (пол.)
- Oeuvres | Musée du Louvre
- Alfred Fierro. Histoire et dictionnaire de Paris
- Snapshot: Paris Underground [ 17 червня 2011 у Wayback Machine.].(англ.) // Smithsonian magazine, 05.11.2007
- Empire of the Dead [недоступне посилання з липня 2019].(англ.) // Smithsonian magazine, April 2000
- Le Père-Lachaise [ 13 листопада 2012 у Wayback Machine.].(фр.) // Mairie du XXème arrondissement
- Père-Lachaise[недоступне посилання з жовтня 2019].(фр.) Mairie de Paris
- Au cimetière de Montmartre [ 2012-01-16 у Wayback Machine.](фр.) // LEXPRESS.fr, 31.10.2010
- cimetière Montparnasse(фр.) // Mairie de Paris
- Cimetière de Passy.(фр.) Mairie de Paris
- Історія Сорбонни на офіційному сайті [ 4 грудня 2008 у Wayback Machine.] (фр.)
- Культура і система освіти
- Офіційний сайт Французької академії (фр.)
- . Архів оригіналу за 17 лютого 2011. Процитовано 9 червня 2011.
- L'essentiel [ 22 лютого 2011 у Wayback Machine.] RATP.fr
- . Архів оригіналу за 16 березня 2015. Процитовано 9 червня 2011.
- . Архів оригіналу за 16 березня 2015. Процитовано 9 червня 2011.
- . Архів оригіналу за 10 січня 2011. Процитовано 9 червня 2011.
- . Архів оригіналу за 18 травня 2011. Процитовано 9 червня 2011.
- . Архів оригіналу за 18 травня 2011. Процитовано 9 червня 2011.
- В теперішній час (2008) ведуться роботи із замикання кільця в районі Версаля, решта частини траси функціонує.
- В теперішній час (2008) ведуться дослідження з замикання траси на заході від Парижа.
Посилання
Див. також
- 21 Лютеція — астероїд, названий на честь міста.
- Париж (фільм) — фільм про Париж та його мешканців режисера Седріка Клапіша, знятий у 2008 році.
Бібліографія
- Vincent Cronin (1989). Paris on the Eve, 1900—1914. New York: Harper Collins. ISBN 0-312-04876-9.
- Vincent Cronin (1994). Paris: City of Light, 1919—1939. New York: Harper Collins. ISBN 0-00-215191-X.
- Jean Favier (1997-04-23) (in French). Paris. Fayard. ISBN 2-213-59874-6.
- Jacques Hillairet (2005-04-22) (in French). Connaissance du Vieux Paris. Rivages. ISBN 2-86930-648-2.
- Colin Jones (2004). Paris: The Biography of a City. New York: Penguin Viking. ISBN 0-670-03393-6.
- Rosemary Wakeman (2009). The Heroic City: Paris, 1945—1958. University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-87023-6.
Джерела інформації
- Париж на Google Maps (48° 52' пн. ш., 2° 19' 59" зх. д.)