Вокзал Сен-Лазар (фр. Gare de Paris-Saint-Lazare) — один із 6 великих залізничних вокзалів Парижа. Розташований у 8-му окрузі, неподалік від великих торгових центрів. Обслуговує переважно регіон Іль-де-Франс, пропускна спроможність вокзалу становить близько 100 млн пасажирів на рік (274 тисячі на день), що робить цю залізничну станцію другою за величиною у французькій столиці. Сен-Лазар має 27 колій і пов'язаний із паризьким громадським транспортом (метро, RER і автобус).
| Вокзал Сен-Лазар | |
|---|---|
|
| |
| 48°52′37″ пн. ш. 2°19′28″ сх. д. / 48.87694444447177489° пн. ш. 2.3244444444721779° сх. д.Координати: 48°52′37″ пн. ш. 2°19′28″ сх. д. / 48.87694444447177489° пн. ш. 2.3244444444721779° сх. д. | |
| Країна | Франція |
| Розташування | VIII округ Парижа |
| Тип | тупикова станціяd надземна станціяd і залізнична станція |
| Площа | 1600 квадратний метр |
| Архітектор | Ежен Флашаd |
| Дата заснування | 26 серпня 1837 |
| Адреса | rue d'Amsterdamd |
| Вокзал Сен-Лазар Вокзал Сен-Лазар (Франція) | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Історія Редагувати
Історія вокзалу Сен-Лазар бере свій початок у 1837 з відкриття залізничної лінії з Парижа в Сен-Жермен-ан-Ле. Спочатку спорудили тимчасове дерев'яне приміщення вокзалу на площі Європи. У 1841 побудували друге, теж тимчасове, приміщення, цього разу на Рю де Стокгольм, безпосередньо перед площею Європи. Брати Пер'є, власники залізничної лінії, планували продовжити лінію в напрямку центру міста до Рю Тронше, але зазнали невдачі через опір муніципалітету і власників прилеглих до лінії земельних ділянок.
Третій вокзал з'явився в період з 1842−1853 на його теперішньому місці, Рю де Гавр, за проектом архітектора Ежена Флаша в стилі боз-ар. У 1889 вокзал набув сьогоднішного вигляду. Для всесвітньої виставки було проведено роботи зі збільшення площі вокзалу, цей проект реалізував архітектор Жуль.
Вокзал Сен-Лазар у мистецтві Редагувати
Зображений на полотнах багатьох художників. Багато імпресіоністів жили неподалік від Сен-Лазара протягом 1870-х і 1880-х.
У 1998 музей д'Орсе і Національна галерея мистецтва у Вашингтоні організували виставку під назвою «Мане, Моне і вокзал Сен-Лазар».
Едуар Мане жив поруч із вокзалом на Рю де Санкт-Петербург. Через два роки після переїзду в цей район, у 1874, він виставив у Паризькому салоні своє полотно «Залізниця». Це полотно, що нині зберігається в Національній галереї мистецтва у Вашингтоні, зображує жінку з маленьким песиком і книгою, яка сидить на тлі залізних ґрат, та дівчинку, котра розглядає залізничні колії і паровозний пар. Мане написав це полотно на задньому дворі будинку на Рю де Ром.
Гюстав Кайботт також жив буквально за декілька кроків від станції. Він написав полотно «Міст Європи» в 1876 (тепер у музеї Петі-Пале в Женеві, Швейцарія) і «На мосту Європи» в 1876-1880, Музей мистецтва Кімбелла, Форт-Уерт.
У 1877 Клод Моне орендував студію неподалік від вокзалу Сен-Лазар. У тому ж році Моне представив на виставці імпресіоністів сім картин, на яких був зображений вокзал Сен-Лазар. Усього художник зобразив вокзал 12 разів.
Вокзал також фігурує в безлічі фільмів, як французьких, так і іноземних, зокрема «Подвійне життя Вероніки» і «Амелі».
Література Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вокзал Сен-Лазар |
- Bruno Carrière, Les trains de banlieue, tome I, Éd. La Vie du Rail, 1997, 303 p. (ISBN 2-902808-66-6)
- Bernard Collardey, Les trains de banlieue, tome II, Éd. La Vie du Rail, 1999, 335 p. (ISBN 2-902808-76-3)
- Pierre Bouchez, De Paris St-Lazare à Versailles et St-Nom-la-Bretèche (1839-2007), Éd. La Vie du Rail, 2007, 170 p. (ISBN 2915034677)
- H. Lartilleux, Géographie universelle des transports. Tome 1 - Géographie des chemins de fer français. Premier volume : La S.N.C.F., pp. 179-186, Chaix, Paris, 1953
- Hélène Bocard, De Paris à la mer. La ligne de chemin de fer Paris-Rouen-Le Havre - A.P.P.I.F. (Inventaire général du patrimoine culturel - Images du patrimoine - 238), Paris, 2005 (ISBN 978-2-905913-46-3)