Стадіо́н (грец. στάδιον, «600 стіп») — комплексна споруда для спортивних змагань. Зазвичай, включає: спортивне (атлетичне) поле, трибуни для глядачів, які розташовано зі сходами навколо поля. Може також мати систему освітлення, бігові доріжки тощо.
В античну епоху стадіон використовували, зазвичай, для змагань з бігу; звідси пішла практика стандартизації розміру поля — 180—200 метрів (один стадій, що дало назву самій споруді). До часів стандартизації виміру довжини, ця грецька довжина коливалась в залежності від якої стопи людини було зроблено вимір. Вимір у стопах існував у країнах бувшої Австрійської імперії, частиною якої була і Україна.
Зараз стадіони використовуються не тільки для різних видів спорту на відкритому повітрі (наприклад, легкої атлетики чи футболу), але також для концертів і інших заходів. Дивлячись на вид спорту, стадіони можуть мати форму овалу, витянутого овалу, кола, або навіть будь кого чотирикутника.
Історія
Першими стадіонами були споруди в Стародавній Греції для проведення Олімпійських ігор і інших спортивних змагань. Найстаріший відомий стадіон знаходився в Олімпії (Греція).
Упродовж XIX сторіччя населення міст завдяки урбанізації стрімко зростало, спорт почав здобувати дедалі більшу популярність серед населення, виникали нові спортивні майданчики і клуби. 1871 року проведено перший Кубок Англії з футболу — найстаріше національне регулярне футбольне змагання, 1896 року в Афінах відбулися перші сучасні Олімпійські ігри. Щоб задовольнити потреби глядачів, розпочалося будівництво масивних споруд, що могли вмістити тисячі, а то й десятки тисяч осіб.
Трибуни перших стадіонів мали стоячі місця або дерев'яні лавки для глядачів. Вони були відкритими, тільки на деяких стадіонах були невеликі дахи, що накривали трибуну з для найважливіших глядачів.
Першим стадіоном з двоярусною трибуною (одна трибуна над іншою) став лондонський «Гайбері», зведений 1913 року.
У тоталітарних країнах стадіони показували велич держави, тому було зведено такі гіганти як 65-тисячний «Стадіо Мунічіпале Беніто Муссоліні» у Турині (1933), 100-тисячний «Олімпіаштадіон» у Берліні (1934), 100-тисячний Центральний стадіон ім. Леніна у Москві (1956), 150-тисячний Стадіон 1 травня у Пхеньяні (1989) та інші.
Комерційні спортивні клуби будували стадіони, розраховані на десятки тисяч глядачів, щоб отримати прибуток від продажу квитків. У Європі та Латинській Америці великі стадіони були збудовані для футболу, у США — для американського футболу та бейсболу.
Після кількох випадків тисняви й обвалів трибун на стадіонах під час футбольних матчів, широковідомими серед яких були Ейзельська трагедія (1985) і трагедія на Гіллсборо (1989), гостро постало питання безпеки на стадіонах. На зламі 1980-х—1990-х над цією проблемою почали серйозно працювати у Великій Британії, а згодом — у всьому світі. Відтоді всі стадіони почали обладнувати тільки індивідуальними сидіннями, а не лавами і стоячими трибунами, як до того. Такий підхід дозволив забезпечити значно комфортніші умови для глядачів, але внаслідок цього зменшилась кількість місць на трибунах і зросла ціна квитків.
Новітні великі стадіони потрібні для проведення таких найважливіших всесвітніх спортивних змагань, як літні Олімпійські ігри, чемпіонат світу з футболу, чемпіонат світу з легкої атлетики, а також для континентальних першостей (чемпіонат Європи з футболу і так далі).
Найсучасніші стадіони — це не тільки спортивні споруди, а й цілі комплекси з власними автостоянками, офісними приміщеннями, музеями, ресторанами та розважальними закладами для відвідувачів. На деяких стадіонах спеціальні механізми дозволяють складати й розкладати дах і накриття, регулювати позицію трибун, наближати, віддаляти і, навіть, складати окремі трибуни, керувати газоном і т. д. Окрім спортивних подій на стадіонах можуть відбуватися урочисті церемонії, концерти та інші масові заходи.
Див. також
Примітки
Посилання
- worldstadiums.com (англ.)