Особняк Субіз, також Отель Субіз (фр. Hôtel de Soubise) — невеликий палац в 3-му окрузі Парижа за адресою Rue des Archives, 60, знаменита брама якого виходить на вулицю Rue des Francs Bourgeois. У палаці розташований Музей історії Франції.
| Особняк Субіз | |
|---|---|
|
| |
| 48°51′38″ пн. ш. 2°21′30″ сх. д. / 48.86055555558377250° пн. ш. 2.3583333333610779° сх. д.Координати: 48°51′38″ пн. ш. 2°21′30″ сх. д. / 48.86055555558377250° пн. ш. 2.3583333333610779° сх. д. | |
| Країна | Франція |
| Розташування | Quartier des Archivesd Маре |
| Тип | private mansiond |
| Стиль | рококо, готика і Французьке бароко |
| Архітектор | Pierre-Alexis Delamaird |
| Дата заснування | 1705 |
| Адреса | rue des Francs-Bourgeoisd |
| Особняк Субіз Особняк Субіз (Франція) | |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Історія будівлі Редагувати
У 1371—1375 конетабль Олів'є де Кліссон побудував на цій ділянці землі свій особняк. Від його споруди збереглися укріплені ворота з двома баштами-турелями з боків, що виходять на вулицю Архівів.
У 1553 будівля перейшла до герцога Гіза, який вирішив повністю пребудувати особняк. Від палацу Гізів до наших днів дійшли каплиця й зал варти (фр. salle des gardes), де в XVI столітті проходили збори Католицької ліги. Можливо, саме тут була задумані Варфоломіївська ніч та повстання 1588 року. За Марії де Гіз, останньої прямої спадкоємиці старшої гілки дому Гізів, в особняку було засновано блискучий театр, в постановках якого зокрема брали участь Корнель, Лермі, Шарпантьє.
Після смерті Марії де Гіз в 1688, особняк у 1700 придбав принц Субіз, Франсуа де Роан (1630—1712). У 1705 нові господарі розпорядилися повністю переробити особняк, залишивши від старого лише в'їзну браму як боковий вхід.
Архітектором було призначено П'єра Деламера, який, як і власник, був родом зі Страсбурга. Будівництво велося в 1705—1709. За облашутвання інтер'єру відповідав архітектор і декоратор Жермен Бофран (1667—1754). Інтер'єр готелю Субіз вважається чи не найкращим зі збережених інтер'єрів у стилі рококо. Саме особняк Субіз та ще палац Марлі є чудовими зразками зародження цього стилю. Особливої уваги заслуговує «Овальний салон» (або «салон Принцеси»), чиї стіни оздоблені дзеркалами та картинами, що маскують перехід від стін до стелі. Таким чином, в салоні немає жодної прямої лінії.
Після втечі Роанів до Австрії, їхній особняк в 1808 викуплено державою. Наполеон I розмістив у ньому Національні архіви Франції.
1867 року, за Наполеона III, на базі Архівів було засновано Музей історії Франції.
Примітки Редагувати
- ↑ base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
- ↑ archINFORM — 1994.
- Французьке слово Hôtel означає тут не власне готель, а особняк, окремий будинок, див. статтю особняк
- Таке написання у виданні О. Л. Шевнюк. Історія мистецтв : навч. посіб. / Олена Леонідівна Шевнюк. – К. : Освіта України, 2015.
- / chan / musee / action_culturelle / docs / Historique_Hotels.pdf Історія особняка на сайті музею історії Франції
Література Редагувати
- Georges Bonnefons, Les Hôtels historiques de Paris, 1852, p. 5.
- Fiske Kimball, The Creation of the Rococo (Philadelphia Museum of art), 1943.
- Jean Pierre Babelon: Le grand Appartement du Prince de Soubise au rez-de-chaussée de l'Hôtel de Soubise (Archives Nationales): histoire des états successifs jusqu'à la récente restauration. In: Cahiers de la Rotonde. n° 5 (1982), Paris, p. 43–98.
- Philippe Béchu, Christian Taillard: Les hôtels de Soubise et de Rohan-Strasbourg. Marchés de construction et de décor. Centre historique des Archives nationales, Paris 2004.
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Особняк Субіз |
- Отель Субіз на сайті insecula.com [ 25 грудня 2005 у Wayback Machine.]