Карпа́ти (пол. Karpaty, нім. Karpaten, словац. Karpaty, угор. Kárpátok, рум. Carpaţi, серб. Карпати) — гірська система на сході Центральної Європи, на території: України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії, та Австрії. Простягається від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1500 км, утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину.
Карпати | |
| Топографія Карпат | |
| Країна | Україна, Словаччина, Польща, Чехія, Угорщина, Румунія, Сербія, Австрія |
|---|---|
| Площа | 190 000 км2 |
| Довжина | 1 500 км |
| Найвища точка | Герлаховський штит |
| - висота | 2655 м |
| Найвищі гори | Список вершин Карпат Вершини Українських Карпат |
| Карпати у Вікісховищі |
Карпати — один із головних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морем. Поділяються на дві субпровінції — Зовнішні Карпати (Західні[en] та Східні) і Внутрішні Карпати (Західні[en] та Східні). Орографічно виділяють Західні Карпати (територія Австрії, Чехії, Словаччини, Польщі та України — найвищі гірські масиви), Східні, або Лісисті, Карпати (найбільш знижена і звужена частина Карпат; Східні Карпати складаються зі Східних Бескидів (територія Польщі, Словаччини, України), Молдово-Семиградських Карпат (Румунія), Південні Карпати, або Трансильванські Альпи (територія Румунії).
Переважні висоти Карпат 800—1200 м, найбільша висота — 2655 м (гора Герлаховський штит у Татрах), в Україні — гора Говерла (2061 м). Найбільша ширина — 430 км. Площа цієї гірської системи — 24 тис. км². В українських Карпатах росте 20 % всіх лісів України. Карпатські гори відносно молоді, сформовані в альпійську епоху горотворення, їхній вік понад 25 мільйонів років.
Етимологія
Назву «Карпати» вперше навів Геродот у V ст. до н. е. Батько історії згадував річку «Κάρπις» (Карпій), що впадає в Дунай. У 105 р. імператор Траян приєднав Південні Карпати (Дакію) до Риму. Римське панування в регіоні тривало до 271 р. Отже, Карпати були «відкриті» для цивілізованого світу. Тоді ж цю гірську систему, просторово дуже аморфну, вперше виокремив Птолемей (90—168).
Походження назви «Карпати» однозначно не з'ясоване. Є низка інтерпретацій цієї назви — від доіндоєвропейських (С. Роспонд) до слов'янських. Назва «Карпати» (пол. Karpaty, угор. Kárpátok, рум. Carpați, серб. Карпати, чех. i словак. Karpaty, нім. Karpaten) дуже давня. Її корені простежуються в середземноморському доіндоєвропейському субстраті.
А. Попов (1965, 1973), А. Байцар (2016) доводять, що оронім виник із назви фракійського племені карпи, що проживало на території Передкарпаття у ІІІ—IV століттях н. е. В. Георгієв (1956) уважає давньовірменську мову особливим фракійським діалектом і пояснює топонім Карпати від фракійського «(s)korpa-ta» — скеляста. С. Распонд (1957) переконаний, що назва Карпати походить із доіндоєвропейського «caro» — камінь. Такого ж погляду дотримуються І. Хубшмід (1967, 1969), виводячи топонім Карпати від доіндоєвропейського «kar» — камінь (кам'яні гори) і порівнюють його з такими топонімами, як Каринтія (південна область Австрії), острів Карпатос у Критському морі та Крас (вапнякове море у Словенії). Він зачисляє до цього ряду рум. «scarpa» — скеля; сербськохорв. «skrapa» — тріщина в каміннях і в діалекті — дрібні камені; словен. «ceren» — скелясте місце.
В. Чихарж (1960) убачає базис «carra» — камінь у середземноморському доіндоєвропейському субстраті. Р. Козлова (1987) виводить назву Карпати з псл. *kъrpatъ(jь) «з вигинами, виступами, горбатий, нерівний» <*kъrpa «щось криве, вигнуте, вигин, виступ» <іє. (s) ker- гнути; крутити у ступені редукції з детермінативом -р-. Словацький та чеський мовознавець і етнограф П. Шафарик, а за ним Є. Поспелов (1967) виводять оронім Карпати — від слов'янського орографічного терміна «хрб», «харабат» — хребет. У літературі цей термін зустрічається ще у батька історії та географії Геродота У назві однієї з лівих приток Дунаю — Karpis. Вважається що ця притока отримала свою назву від гір, в яких брала початок.
Від можливого дакійського значення — «гори», може походити назва племені — «карпи» — «ті хто живуть у горах», які населяли Карпати за часів Римської імперії. Кельтсько-іллірійське слово «Karn» — означало «камінь» або «купа каміння». Вражаюча схожість назви гір простежується з назвою острова Карпатос між Критом і Родосом.
Русини цей гірський хребет називали Бещади.
Інша назва — Сарматські гори — трапляється в роботах античних і середньовічних географів. У Птолемея від назви кельтського племені бастарнів, які тут проживали, гори Карпат мали назву — лат. Alpes Bastarnidae.
Утворення Карпатських гір
Ще до утворення карпатської геосинкліналі на місці сучасної гірської споруди Карпат і їхнього передгір'я в палеозойську еру існувало пасмо гір, що з'єднувало Свентокшиські та Судетські гори з Добруджею. Це давнє пасмо називають Пракарпатами. Внаслідок рухів земної кори Пракарпати були зруйновані, і на початку мезозойської ери на їхньому місці виникла майже рівнинна територія, близька до платформи.
Значне накопичення осадових товщ у межах карпатської геосинкліналі тісно пов'язане з діяльністю водяних басейнів давнього океану Тетіс, який протягом тривалого часу розділяв два давні материки — Гондвану на півдні, і Лавразію — на півночі.
Лише наприкінці мезозойської ери океан відступив, і на його місці почали виникати гори, рівнини і морські западини. Вважається, що басейн Середземного моря і глибоководдя Чорного і Каспійського морів є його залишками. Решта територій протягом мезозойської і кайнозойської ер були охоплені формуванням гірського ланцюга, до складу якого входять Апеніни, Піренеї, Альпи, Карпати, Балкани, Крим, Кавказ, Памір та ін. Цей грандіозний гірський ланцюг, витягнутий у широтному напрямку, складає альпійський складчастий пояс. В його межах Карпати займають одне з центральних положень.
Процес формування гірської споруди Карпат проходив поступово. Інтенсивний прогин земної кори в межах карпатської геосинкліналі супроводжувався активним накопиченням у її межах осадових товщ. Їх формування відбувалося за рахунок руйнування гірських споруд південно-західної частини Східноєвропейської платформи, Келецько-Сандомирського кряжу, Судет, Пракарпат, Добруджі, Мармароського масиву.
Морські глибини
Протягом кайнозойської ери сучасна територія Карпат перебувала під водоймами палеогенового моря. За поширенням і будовою осадових порід можна встановити географічні особливості басейну, його контури і морфологію морського дна. У вапнякових товщах трапляється велика кількість решток морських організмів — коралів, морських лілій, різних черепашок тощо. Вони відкладались на дні теплих, відкритих і неглибоких басейнів. Саме такі умови були на початку формування палеогенового моря. У пісковиках, поряд із викопною морською фауною, трапляються рослинні рештки, які свідчать про близькість суші та про прибережний характер піскових відкладів.
Розпочавшись у кінці мезозойської ери, висхідні рухи альпійського горотворення розвивалися і в час кайнозойської ери. У кінці палеогенового періоду стали формуватися осьові частини майбутніх гірських систем Альп, Карпат, Кавказу.
У той період над морем почали виступати окремі острівки, а згодом і цілі острови. Найбільшими з них були сучасні Чивчинські гори і Рахівський кристалічний масив. На північ і північний захід від цього масиву серед водних просторів все виразніше виступали контури Карпатських гір. Вони весь час піддавались ерозії, однак горотворні процеси були активнішими. Тому в кінці палеогенового періоду на місці геосинкліналі вже чітко сформувались два гірські пасма, які відповідають теперішнім Зовнішнім Карпатам.
З двох боків Зовнішніх Карпат було в той час море. Вісь гірського пасма проходила в межах сучасних Бескидів, Горганів і Буковинських Карпат.
На північний схід від Зовнішніх Карпат, на території Передкарпаття, далі вирував морський басейн. На його дні відкладались потужні осадові товщі внаслідок розмиву південно-західного крила Руської платформи та підвищеного гірського пасма Зовнішніх Карпат.
Внутрішні Карпати були представлені П'єнінськими та Мараморськими стрімчаками. На південний захід від них пройшов Закарпатський внутрішній прогин із Вигорлат-Гутинським вулканічним пасмом. Ще південніше, в районі Берегівського низькогір'я, проліг Припанонський глибинний роз'єм, що відділяє Карпати від Угорської міжгірської улоговини.
Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами в кінці палеогенового періоду існував морський басейн. Він був останнім у межах Карпатських гір. За час його існування тут накопичились значні товщі піщаних відкладів.
По-різному проявляються інші покриви. Магурський витягнувся вузькою смугою у верхів'ях басейну річки Ужа, субсілезький проходить ще вужчою смугою в межиріччі Верхнього Дністра і Стрия, в околицях села Розлуч і південніше міста Турки. Тут — низькогірна центральна частина Карпатських гір, переважають куполоподібні вершини та пологі схили, придатні для сільськогосподарського використання. Цю частину гір називають Верховиною.
На південь від Сілезького покриву розміщений Дуклянський — високогірна полонинська частина Карпатських гір. Своєрідні покриви простежуються в південно-західній частині Українських Карпат. Вони представлені Рахівським, Поркулецьким і Чорногірським покривами (насувами). Тут найвищі в Українських Карпатах гори — Говерла, Петрос, Піп Іван та інші.
У процесі горотворення Передкарпатський крайовий прогин, а згодом і Закарпатський внутрішній заповнюються осадовими товщами. Гірські річки руйнували слабкостійкі відклади і безперервно переносили в улоговини гальку, пісок, мул. Море у межах прогинів поступово міліло, а згодом і зовсім відступило. У замкнених улоговинах відбувалося інтенсивне випаровування вологи, що призвело до випадання солей. На Прикарпатті їх видобували два калійні комбінати: Стебницький і Калуський.
Вулканізм
Тривалий процес формування Карпатських гір супроводжувався все новими проявами вулканізму, який тривав аж до початку четвертинного періоду (це близько 1,5—2 млн років тому). Сліди недавньої вулканічної діяльності можна ще й зараз спостерігати в районі Виноградова, Вишкова, Тячева, де долина Тиси перетинає Вигорлат-Гутинський хребет. В центрі міста Хуст підноситься конус погаслого вулкана. На його вершині у першій половині XIV століття був побудований укріплений замок для утримання в покорі солекопів і для охорони Мараморських соляних копалень. На цей замок часто нападали татари. Останній раз у 1717 році сюди добрався кримський хан Гірей.
Конуси погаслих вулканів є і в околицях Ужгорода, Мукачева, Берегового. Біля Вишкова найкраще збереглися вулканічні кратери.
Ланцюг так званих похованих вулканів оголюється в районі сіл Доброні, Дрисіни і Шаланок. Вулканічні породи в цьому ланцюзі представлені в основному андезитами. Виходи їх відомі в районі сіл Дрисіни і Шаланок. Уздовж південної околиці Закарпатського внутрішнього прогину наявні потужні товщі ліпаритів. На поверхні вони оголюються на великій площі в Берегівському районі. Ці вулканічні виверження почалися в палеогені і закінчилися в кінці міоцену (близько 15 мільйонів років тому). Тому значна їх частина перекрита осадовими породами пліоцену.
Про недавню вулканічну діяльність Вигорлат-Гутинський хребта свідчать мінеральні, а в Келіман-Харгітських горах — в тому числі і гарячі джерела.
Про активні процеси в верхній мантії Землі під Карпатами свідчать землетруси, останній із яких відбувся 4 березня 1977 року в горах Вранча на території тодішньої Соціалістичної Республіки Румунії.
Зледеніння
У четвертинний період Карпати зазнали часткового зледеніння. Ним були охоплені високогірні масиви Чорногори і Свидовця, Попа Івана Мараморського. Релікти його простежуються у вигляді карів, льодовикових цирків, моренних відкладів у долинах гірських потоків.
У межах середньогір'я, яке не зазнало зледеніння, відбувалося морозне вивітрювання гірських порід. Вивітрені кам'яні розсипи можна спостерігати на схилах Ґорґанів.
Геологічна будова і корисні копалини
Карпати утворюють північно-східну гілку Альпійської складчастої геосинклінальної області Європи. Вирізняється низка великих структурних елементів північно-західного—південно-східного простягання, розділених насувами: Передкарпатський передовий прогин, Зовнішні (флішеві, або Складчасті) Карпати, Внутрішні Карпати, Закарпатський тиловий прогин.
У Внутрішніх Карпатах на території України виділяють Мармароський кристалічний масив і зону Підгаля. Відповідно до простягання основних структурних елементів Карпат, виділяють зони зі специфічним набором корисних копалин.
- У Передкарпатському прогині — самородна сірка, газ (Дашавське, Косівське та ін. родовища), нафта (Бориславське, Битьків-Бабченківське родовища), озокерит (Бориславське родовище), кам'яна і калійна солі (Калуш-Голінське, Стебницьке та ін. родовища). Підраховано, що на Прикарпатті є близько 35 мільярдів тонн соляних покладів.
- в Закарпатському прогині — кам'яна сіль (Солотвинське родовище) газ, буре вугілля (Ільницьке, Кривське родовища), цеоліти. З неогеновим вулканізмом пов'язані ртутні (Великий Шаян, Боркут), жильні золото-поліметалеві і баритові (Беганське родовище) руди, алуніти, каоліни, перліти, бентонітові глини (Горбське родовище).
- У фронтальній частині Зовнішні Карпати відомі родовищами нафти, в Мармароському масиві — родовища доломіту, вапняків, мармурів, сировини для кам'яні литва. У метаморфічному комплексі відомі вияви стратиформних колчеданно-поліметалевих, мідно-колчеданних, баритових і залізо-марганцевих руд.
У Карпатах поширені мінеральні води, на південно-західних схилах Карпат і в Закарпатті — вуглекислі (родовища Свалява, Поляна-Квасова). У зоні зчленування Передкарпатського прогину з Східно-Європейською платформою розташовані родовища азотних сульфатних вод.
- У Внутрішній зоні Передкарпатського прогину поширені розсоли хлоридного (сульфат-хлоридного) складу (Моршин) і особливий, рідкісний тип слабомінералізованих вод із підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавець).
- У Закарпатському прогині поширені термальні і субтермальні води підвищеної мінералізації, які використовують із лікувальною і теплоенергетичною метою.
Запаси золота представлені Берегівським та Мужіївським золотополіметалевими родовищами. Останнє введено у промислове освоєння 1999 року, і в цьому ж році на базі Мужіївського державного золотополіметалевого комбінату створено ТОВ «Закарпатполіметали».
З давніх-давен у межах Передкарпаття видобували нафту, яку раніше називали «ропа». Використовували її лише для змащування возів та дахівок із гонти (дранки). Згодом із ропи почали вилучати гас, який застосовували в гасових лампах (для освітлення). Інтенсивний видобуток нафти розпочався в середині XIX століття, коли було відкрито способи одержання і використання її легких фракцій. Перші потужні свердловини з'являються на родовищах біля Борислава, Тустановичів, Мразниці, Бикова.
Найбільш древні гірські породи, знайдені в Карпатах, виникли близько 1,2 мільярда років тому.
Карпати та Альпи в історії видобутку перших металів
У II тис. до н. е. на великій території від Карпат до Атлантики сформувалась Європейська металургійна провінція, найбільш потужними центрами якої стали багаті карпатські, альпійські та піренейські родовища. Подібно до ситуації з кавказькими рудниками, переважна більшість давніх європейських копалень була знищена часом і гірничою діяльністю наступних епох. Про масштабність «вибуху» гірничо-металургійних технологій свідчать численні скарби виробів з олов'яної бронзи й самого металу (зливки, брухт), кількість яких свідчить про майже десятиразове збільшення обсягів виробництва в порівнянні з III тис. до н. е. Серед найбільших скарбів усієї Європейської провінції виділяються Уіоара де Суз (Румунія), де було зосереджено майже 6 тисяч різноманітних виробів загальною вагою 1100 кг, а також концентрація більш як 150 скарбів на обмежених теренах Закарпаття (район Мукачево — Ужгород), де виявлено понад 2 тисячі бронзових знарядь.
Клімат і природа
Середні температури січня від −2 до −5 °C (на вершинах нижче −10 °C), липня 17—20 °C (на вершинах до 4—5 °C). Опадів від 600 до 2000 мм на рік.
Для Карпат характерна висотна поясність ландшафтів. Широколистяні і мішані ліси змінюються хвойними, вище (місцями до 1600—1800 м) простягаються субальпійські чагарники, а найвищі вершини вінчають альпійські луки — полонини. Серед рослин багато видів є ендемічними (докладніше див. Список ендемічних рослин Карпат).
В Карпатах є національні парки (Карпатський в Україні, Татранський у Польщі, Татранський у Словаччині, Ретезат та інші), заповідники.
Екологія
22 травня 2003 року в Києві було ухвалено Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат — міжнародний договір, учасниками якого є сім країн Центральної та Східної Європи (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина та Україна). Ця конвенція є другою субрегіональною угодою щодо захисту гірських районів по всьому світі.
З 2004 року тимчасовий секретаріат Карпатської конвенції перебуває у компетенції Програми ООН із захисту довкілля у Відні та приймається Австрійською Республікою.
Цікаві факти
- В долині річки Прут в околицях села Ворохта було знайдено скам'яніле яйце орла бородача. Яйцю близько 15 мільйонів років.
- Знайдено відбитки листків міоценової флори ліквідамбра європейського лат. Liquidambar styraciflua (амбрового дерева) та рододендрона броксерського.
- Мамонт — унікальний екземпляр викопної фауни, знайдений в околицях села Старуні Івано-Франківської області.
- У відкладах тортонського моря знайдено рештки шаблезубих тигрів і гігантських акул, які давно вимерли, останки дельфінів.
- На Закарпатті знайдено рештки гінкго дволопатевого, а на Прикарпатті — бамбуку.
- У Карпатах знайдено викопні рештки 30 видів дуба.
- У Карпатах росли: смілакс (сарсапарель), парротія, дзельква, корицеве дерево.
- Біля Косова знайдена велика кількість відбитків родини лаврових, а біля Мукачева та Ільниці — родини пальмових.
- Річки Прикарпаття вимивають з алювіальних відкладів рештки дерев четвертинного періоду. Біля Жидачева було знайдено дуб, вимитий р. Стрий, якому декілька тисячоліть.
- На погаслому вулкані в середньовіччі збудовано Мукачівський замок.
- На честь Карпат названо мінерал карпатит, що було вперше знайдено на Закарпатті.
Гірські масиви Карпат
- Зовнішні Західні Карпати
- Південно-Моравські Карпати
- Центрально-Моравські Карпати
- Словацько-Моравські Карпати
- Західні Бескиди
- Центральні Бескиди
- Східні Бескиди (частково розташовані в Зовнішніх Східних Карпатах)
- Підгалля-Магурське пасмо
- Внутрішні Західні Карпати
- Рудогор'є
- Спишсько-Гемерський Карст
- Воловське Врхи
- Столицьке Врхи
- Вепорське Врхи
- Ревуцька Врховина
- Словацький Карст
- Ч'єрна Гора
- Фатрансько-Татранська область
- Малі Карпати (Хундсхаймер Берге)
- Поважськ Іновец
- Трибеч
- Ж'яр
- Велька Фатра
- Мала Фатра
- Татри
- Західні Татри
- Червене Врхи
- Липтовськи Татри
- Липтовськи Копи
- Особита
- Рогаче
- Сивий Врх
- Східні Татри
- Високі Татри
- Бел'янські Татри
- Західні Татри
- Низькі Татри
- Горнадська Котлина
- Стражовське Врхи
- Старогорське Врхи
- Хочське Врхи питвське Врхи
- Словацьке Середнегор'є
- Матрансько-Сланськая область
- Бурда
- Сланське Врхи
- Земплинське Врхи
- Матра
- Бержень
- Рудогор'є
- Зовнішні Східні Карпати
- Низькі Бескиди
- Бескидське Передгор'є
- Ондавська Врховина
- Лаборецька Врховина
- Бусов
- Східні Бескиди (частково розташовані Зовнішніх Східних Карпатах)
- Лесісті Бескиди або Полонини
- Полонинські Бескиди
- Полонина Рівна
- Хребет Чорногора
- Низькі Бескиди
- Внутрішні Східні Карпати
- Південні Карпати
- Західні Румунські Карпати
- Трансильванське плато
- Сербські Карпати
Див. також
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карпати |
Примітки
- ↑ Дитяча енциклопедія: Живий світ України / О. Ф. Цеханська, Д. Г. Стрєлков — Харків: «Ранок», 2007—128с., іл.
- ↑ Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.
- ↑ Байцар Андрій. Історія походження та використання назви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
- Байцар Андрій. Історія походження та використанняназви назви «Карпати» / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016, с. 22-33
- стор. 99, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
- ↑ Лазаренко Э. А. По вулканическим Карпатам: Путеводитель. — Ужгород: Карпати, 1978. —96 с., ил., 16 л. ил.
- Блеск и нищета украинского золота. 16.11.2007 [ 03.12.2013, у Wayback Machine.]. — Тижневик 2000
- Пиотровский Г.Л. Карпатит — новый органический минерал из Закарпатья // Минерал. сб. Львов. геол. об-ва. — 1955. — Вип. 9. — С. 120-127. (рос.)
Джерела та література
- Кагало О. Карпати (Карпатські гори) // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
- Подкур Р. Карпати // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 118. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Ясь О. В. Сарматські гори // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 460. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Karpaty // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 854. (пол.) — S. 854—878. (пол.)
Література
- Атлас світу. // Київ: Міністерство екології та природних ресурсів України. ДНВП «Картографія». — 2002 р. — 192 с.
- Байцар Андрій. Історія походження та використання назви назви «Карпати» / А. Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 50. — Львів, 2016. — С. 22—33.
- Володимир Собашко (2003). Дорогами і стежками Карпат. Львів: «Центр Європи». ISBN 966-7022-56-0.
- Дикі звірі і птахи Карпат: облік та оберігання / Ю. В. Юркевич ; Івано-Франківське обласне управління лісового господарства України. — Надвірна: [б. в.], 1996. — 92 с.
- Екосистеми лентичних водойм Чорногори (Українські Карпати): колективна монографія / Т. І. Микітчак, О. Решетило, А. Костюк, О. Попельницька, І. Данилик; Наук. ред. Т. І. Микітчак.– Львів: ЗУКЦ, 2014.– 287 с. : іл., табл.– 350 пр.– Містить бібліогр. — ISBN 978-617-655-104-1
- Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат: у 4-х т. — Т. ІІ: Етнологія та мистецтвознавство / гол. ред. Степан Павлюк.- Львів, 2006. — 812 с.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Пам'ятки підгір'я Українських Карпат першої половини I тисячоліття н. е. / Л. В. Вакуленко. — К. : Наукова думка, 1977. — 139 с.
- Стойко С., Ермоленко Ю. Карпати очима допитливих. — Львів : Каменяр, 1976. — 96 с.
- Сучасна геодинаміка та геофізичні поля Карпат і суміжніих територій: монографія / К. Р. Третяк, В. Ю. Максимчук, Р. І. Кутас та ін. ; за заг. ред. К. Р. Третяка, В. Ю. Максимчука, Р. І. Кутаса ; М-во освіти і науки України, НАН України, Нац. ун-т «Львів. політехніка», Карпат. від-ня Ін-ту геофізики ім. С. І. Субботіна. — Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2015. — 420 с. : іл. — Режим доступу: . — Тит. арк. парал. англ. — Бібліогр.: с. 390—418 (548 назв). — ISBN 978-617-607-763-3
- Типологія лісів Українських Карпат: навч. посібник для лісогосп. спец. вузів / З. Ю. Герушинський ; Український держ. лісотехнічний ун-т. — Львів: Піраміда, 1996. — 208 с.
- Українські Карпати. Природа. Економіка. Історія. Народознавство: Бібліогр. покажч. л-ри за 1998 р. / ред.: М. А. Голубець; Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України. — Л., 2003. — 302 с.
Посилання
- Природа України
- Дитячі табори в Карпатах
- ФОТОгалерея Українських Карпат
- Українсько-польський туристичний портал
- Подорожі Карпатами
- Походи та екскурсії Карпатами
- Характеристика Карпатських гір на території Закарпаття (Україна)[недоступне посилання з липня 2019]
- Офіційний сайт, про відпочинок у Карпатах
- Відпочинок у Карпатах — проживання, ціни, маршрути, поради туристам, блоги, фотогалереї, карти, походи…
- Як виникли Карпати — українська легенда (укр.)
- Відео-підбірка: 5 ідей для походу в Карпатах
- Карпати. Україна з неба · Експедиція Ukraïner