Іллірі́йці (грец. Illyriói) — загальна назва широкого гурту індоєвропейських племен, що займали у давнину північний захід Балканського півострова від середньої течії Дунаю до Адріатичного моря (найзначніші з іллірійських племен: далмати, лібурни, істри, яподи, паннонці, дезітіати, пірусти, діціони, дарданці, ардієї, таулантії, плерєї та ін.) і частково південного сходу Апеннінського півострову (япіги, мессапи і ін.).
Перші згадки про іллірійців з'являються у грецьких авторів Гекатея Мілетського (VI ст. до н. е.) і Геродота (V ст. до н. е.). Археологічно іллірійці пов'язані з гальштатською культурою раннього заліза (до часу її розквіту в 700—400 р. до н. е. відносяться культові повозки, керамічне та бронзове начиння з фігурами і рельєфними фризами, прикраси). У VII—III ст. до н. е. на території розселення іллірійців греки заснували ряд торговельних і землеробських поселень-колоній. Спочатку іллірійці споруджували фортеці, фортеці з необробленого каменя, а пізніше почали під грецьким впливом викладати стіни з тесаних квадрів, прикрашати святилища скульптурою.
На початку III ст. до н. е. в іллірійські волості вторглися кельти, частково відтіснивши іллірійців, частково піддавши їх кельтизації (утворилася група ілліро-кельтских племен). У III ст. до н. е., коли іллірійці зіткнулися з римлянами, вони знаходилися в основному на стадії розладу первинно-громадських стосунків (у південноіллірійських племен виникли перші ранньокласові утворення іще раніше: у IV ст. до н. е. у єнхеліїв і в 2-й половині IV ст. до н. е. у тавлантіїв, в середині III ст. до н. е. в ардіїв).
Підпорядкувавши сусідні племена, ардії утворили велику державу зі столицею в Ськодре (сучасний Шкодер). У результаті так званих Іллірійських воєн (у 229—228, 219, 168—167 рр. до н. е.) між ардіями і римлянами територія держави ардіїв була завойована римлянами (167 р. до н. е.) і увійшла до складу римської провінції Македонія (148 р. до н. е.). Північні області узбережжя, населені лібурнами, далматами і яподами, були завойовані римлянами в II—I ст. до н. е.; остаточно вони були завойовані під час Іллірійськой війни 35—33 рр. до н.е. Тоді ж були завойовані і племена панонців на середній Саві. У 13-9 рр. до н. е. римлянами були завойовані племена на північ від Сави аж до середньої течії Дунаю. Племена внутрішньої Далмації (дезитіати, пірусти і ін.) були скорені римлянами в ході придушення паноно-далматського повстання 6—9 років. Іллірійці піддалися швидкій і сильній романізації (особливо на узбережжі і в містах). У ході Великого переселення народів іллірійці остаточно асимілювались; поступово зникла і стародавня іллірійська мова. За нащадків стародавніх іллірійців деякі учені вважають сучасних албанців. Пам'ятники культури іллірійців збереглися в Австрії, Італії, Албанії, в країнах колишньої Югославії.
Іллірійці були вмілими кораблебудівниками, моряками і, можливо, піратами.
Іллірійцями називали православних слов'ян Угорщини, головним чином хорватів, що не прийняли унії в XVII і XVIII століттях.
Див. також
Література
- Свиридова И. Н., «Иллирийские племена в конце I века до нашей эры — в начале I века нашей эры», 1960.
- Budimir М., Iliri i prailiri, «Vjesnik za arheologiju i historiju dolmatinsku», 1952.
- Stipčevič A., O umjetnosti starih ilira, «Republika», Zagreb, 1960, broj 1, s. 16-17.
- Alföldy G., Bevőlkerung und Gesellschaft der rőmischen Provinz Dalmatien, Bdpst, 1965.
- Stipčevič A., Bibliographia illyrica, Sarajevo, 1967.
Посилання
- Іллірійська мова // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 208. — ISBN 978-966-439-921-7.
- Фотоматеріал [ 8 вересня 2007 у Wayback Machine.] (англ.)
- Іллірія та іллірійці [ 22 травня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- (рос.)
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Illyria & Illyrians |
| Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |