Болгари в Україні

Болгари в Україні — одна з національних меншин, що проживають на території сучасної України, переважно в Одеській області.

Ця стаття є частиною серії статей про народ Болгари Культура Література • Музика Образотворче мистецтво • Кіно Танці • Кухня • Мода • Спорт Болгарська діаспора Республіка Македонія • Сербія • Румунія США • Угорщина • Греція • Канада Італія • Іспанія • Німеччина Велика Британія • Туреччина • Україна Анатолійські болгари Банатські болгари Болгари Бессарабії Помаки Релігія Православ'я • Іслам • Католицизм Протестантизм Мова Болгарська та її діалекти Інші статті Болгарія • Відомі болгари • Історія Царі Болгарії Цей шаблон: переглянути обговорити редагувати

Розташування та кількість

За переписом населення 2001 року налічувалося 204 574 болгар, з них 87 % у Одеській та Запорізькій областях. Найбільш компактним місцем проживання болгарського населення є Одеська область, тут мешкає 74 % всіх українських болгар. У Буджаку (південь Одеської області) болгари з 20,9 % є другою за чисельністю національністю після українців (40,2 %). Тут болгари за переписом 2001 р. становили абсолютну більшість населення Болградського району (60,8 %) та відносну більшість Тарутинського (37,5 %) і Арцизького (39,0 %) районів. Значне болгарське населення присутнє і у інших районах Буджаку, а також у деяких районах півдня України: Іванівському (11,2 %), Вільшанському (9,8 %), Приазовському, Приморському та Бердянському.

	1959	1970	1979	1989	2001
Чисельність, тис	219,4	234,4	238,2	233,8	204,6
Частка, %	0,52 %	0,50 %	0,48 %	0,45 %	0,42 %

Населення	1970	1989	2001
міського	80.842	32,9 %	99.739	42,7 %	84.483	41,3 %
сільського	157.375	67,1 %	134.061	57,3 %	120.091	58,7 %
Всього	238.217	233.800	204.574

Території Буджаку, населені болгарами (позначені фіолетовим)

Розселення болгар в Україні

Динаміка чисельності болгар у регіонах України:

Область	1959	1970	1979	1989	2002
АР Крим (з Севастополем)	2 186	2 282
Вінницька область	333	319
Волинська область	96	110
Дніпропетровська область	2 740	2 269
Донецька область	7 708	7 217	4 833
Житомирська область	236	229
Закарпатська область	290	279
Запорізька область	36 598	38 098	37 105	34 633	27 764
Івано-Франківська область	194	502
Київська область	628	480
Кіровоградська область	3 148	2 205
Луганська область	2 574	1 625
Львівська область	459	318
Миколаївська область	5 985	6 503	7 065	5 614
Одеська область	153 115	166 522	170 004	165 821	150 683
Полтавська область	359	364
Рівненська область	125	113
Сумська область	181	198
Тернопільська область	68	95
Харківська область	1 405	1 071
Херсонська область	1 302	1 040
Хмельницька область	209	207
Черкаська область	376	384
Чернівецька область	302	273
Чернігівська область	188	177
м. Київ	1 665	1 514
Україна	219 409	234 390	238 217	233 800	204 574

Вікова структура, 2001 рік
Вік	Чисельність
0-14	30 145	14,7 %
15-64	142 497	69,7 %
>65	31 932	15,6 %

Історія

XVIII—XIX ст.

Сучасне болгарське населення поселилося у регіоні в кінці XVIII століття та на початку XIX століття, під час феодального заколоту у Османській імперії та після періоду Російсько-турецьких війн. Особливо сильні хвилі еміграції були після Російсько-турецьких війн 1806–1812 та 1828–1829 рр. Поселенці прибували з сучасної східної Болгарії, але багато також було нащадків болгар з західної частини країни. Окрім болгар також серед емігрантів були албанці, що заселили східну Болгарію за деякий час до цього.

Прибулі болгари засновують нові міста (такі як Болград у 1819 році, Комрат), приблизно 64 сіл. У 1856 р., після Паризького миру, регіон Бессарабія розділився на південно-східну частини, у тому числі Болград, Ізмаїл та Кілія, що входили до Молдови (з 1861 р. — Королівство Румунія), а північно-західна, зосереджену навколо Комрату, залишилися в Російській імперії.

28 червня 1858 року у Болграді було засновано Болгарську гімназію, яка мала серйозний вплив на розвиток болгарської освіти та культури та як факт була першою сучасною Болгарською гімназією.

У 1861 р. 20,000 болгар з румунської частини Бессарабії перейшли до Російської імперії, де отримали землю у Таврійській Губернії, щоб замінити ногайців, що покинули колишню територію Кримського ханства. Ті поселенці заснували іншу болгарську спільноту — Таврійських болгар.

Після того, як увесь регіон був знову включений у межі Російської імперії в 1878 році, процес русифікації посилився, тому багато болгарських інтелектуалів повернулися до новоствореного Князівства Болгарії, щоб надати допомогу у створенні Болгарської держави. Болгарська меншість було позбавлена права, отримані протягом румунського контролю.

XX ст.

Розселення болгар в УРСР за переписом 1926 р.

Розселення болгар у Криму за переписом 1926 р.

Вся Бессарабія після російської революції та розпаду Російської республіки входить до Королівства Румунія у 1918 році. На відміну від попереднього періоду румунського контролю, найбільш культурні та освітні права болгарської меншини були відчужені, що призвело до випадків збройного опору, наприклад повстання у Татарбунарах 1924 року.

На території Мелітопольщині 1925 року було створено Романівський (у 1926-у перейменовано на Коларівський) та Цареводарський (у 1926-у переформований з існуючого, а 1927-го перейменований на Ботевський, у 1930-у приєднано до Коларівського району). На Одещині 1926-го року — Великобуялицький (у 1926-у перейменовано на Благоєвський), а 1927-го у Першотравневому окрузі — Вільшанський болгарські національні райони. У болгарських населених пунктах організовувалися болгарські сільради (кількість яких з 1925 до 1938 зросла з 33 до 52), а в райцентрах — болгарські судови органи влади (так званні судово-слідчі камери).

Болгари проживали переважно компактно, в 40 чисто болгарських сільрадах було зосереджено 76 % всіх українських болгар. 72,5 % болгарських дітей вчилися в болгарських школах. Після 1933-го року болгарські райони було ліквідовано.

У 20-30-х рр. XX ст. виходила болгарською мовою преса: центральна болгарська газета «Сьрп и чук» (у 1926-у перейменована на «Сьветско село» й 1930 — на «Колективіст»); газета органів Коларівського, Благоєвського і Вільшанського районних партійних і виконавчих комітетів — «Колективно поле», «Комунар», «Колхозен труд», журнали «Бьди готов!», «Млад ударник», «Агротехник». Виданням художнього, суспільно-політичного, навчальної літератури займалися болгарські сектори Всеукраїнської філії Центрвидаву (з 1926 по 1931) і Укрдержнацменвидаву (з 1932 по 1941).

У болгарських районах функціонували болгарські школи, кількість яких зросла з 43 у 1924 до 57 у 1938 і в яких навчалось відповідно 4314 і 11 264 учнів. Кадри для болгарських районів готували створена 1926 року Дніпропетровська болгарська партійна школа, переведена у наступному році до Одеси, Преславські педагогічний технікум і агропрофшкола та болгарські сектори Одеських педагогічного та соціально-гуманітарних інститутва, медичного технікуму, театрального училища.

Болгарське театральне мистецтво розвивалося завдяки діяльності театральної пересувної трупи і болгарського театру-студії ім. Г.Димитрова (відповідно створених 1926 і 1934).

Водночас у 1930-х рр. у Таврії були репресовані і страчені близько 25 тис. представників болгарської інтелігенції — вчителі, інженери, священики, агрономи, студенти. Болгар не врятував той факт, що серед них було багато комуністів-політемігрантів, які брали участь у вересневому повстанні 1923 р. у Болгарії і яких тут оселили за наказом голови Раднаркому УСРР Християна Раковського.

Пакт Молотова — Ріббентропа 1939 року призвів до ультиматуму СРСР у червні 1940 р., вторгненню радянських військ в Бессарабію, та її включення до Радянського Союзу. Хоча будучи офіційно визнаною меншістю за радянської влади, місцеві болгари втратили деякі риси своєї культурної ідентичності в цей період.

У 1944 році 12,5 тис. болгар депортовано з Криму.

Після проголошення незалежності

Розселення болгар в Одеській області за переписом 2001 р.

Рухи національного відродження виникли у 1980-х, з болгарськими газетами, культурними та освітніми асоціаціями. Болгарську мову почали вивчати у школах як додаткову, але пізніше й як обов'язковий предмет. У 1993 році була заснована Асоціація болгар України.

На початку 1990-х років в Україні розпочалася всебічна трансформація суспільного життя, яка охопила все поліетнічне населення країни. Значного розвитку цей процес набув після проголошення незалежності України. Тоді піднялася і нова хвиля національного відродження болгар, які проживають на південноукраїнських землях — їхньої мови, літератури, фольклору та мистецтва. Болгарські мешканці України отримали змогу навчатися рідною мовою в школах та вищих навчальних закладах, зокрема в Ізмаїльському педагогічному інституті і на болгарському відділенні філологічного факультету Одеського державного університету, яке було відкрите 1995 року. У місцях компактного проживання болгар було організовано періодичну трансляцію болгарською мовою радіопередач і програм телебачення. Розгорнули свою діяльність численні колективи художньої самодіяльності, які представляють культурно-мистецькі традиції болгарського населення України. Великої популярності набули традиційні фольклорно-етнографічні фестивалі. Так, на Болградщині після завершення основних польових робіт щорічно відбувається свято-фестиваль, яке поєднує в собі давні традиції общинно-храмових зібрань з сучасними фольклорно-пісенними виступами.

Розселення болгар в Україні, 2001 рік
Регіон	Чисельність (тис. чол)	Частка
Одеська	150,6	6,1 %
Запорізька	27,7	1,4 %
Миколаївська	5,6	0,4 %
Інші регіони	20,7
Всього	204,6	0,4 %

Активно працює болгарська секція, створена при Спілці письменників України. Налагодилось також видання болгарською мовою книг, підручників і періодичних видань. Так, газета «Роден край», яка виходить з 1994 р., проводить плідну популяризаторську роботу. У ній оперативно висвітлюються основні події у духовному житті України та Болгарії, публікуються зразки болгарської народнопоетичної творчості, інформація про фольклорні ансамблі та проведення фестивалів народної творчості.

Значну роль у житті країни почали відігравати національно-культурні товариства, об'єднання та асоціації загальнодержавного, регіонального і обласного рівня — Київське товариство болгарської культури «Родолюбіє», Кримське товариство болгар ім. Паїсія Хілендарського та ін. Асоціація болгарських культурно-просвітницьких товариств України відкрила свої представництва в Києві, Одесі, Сімферополі й Миколаєві.

Національне відродження болгарської спільноти і стан її культури та народно-поетичної творчості викликають дедалі більший інтерес у вчених. Яскраве свідчення цього — численні публікації, присвячені різноманітним аспектам дослідження цього процесу, та неодноразове обговорення цієї проблеми на науково-практичних конференціях. Зокрема, актуальні питання, пов'язані зі складним процесом духовного відродження болгарської діаспори, порушувалися на засіданні круглого столу на тем «Болгари України — в дзеркалі народної культури», який відбувся у Києві 1992 р., та на міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми відродження мов і культур західних і південних слов'ян в Україні», що проходила в Одесі у 1993 р. Серед обговорюваних питань — вивчення сучасного стану культури і мови болгарських мешканців України, проблеми збереження їхніх традицій та народної творчості тощо. Матеріали конференції та круглого столу лягли в основу збірника «Відродження мов і культур західних і південних слов'ян». Відродження мов і культур західних і південних слов'ян в Україні. Київ, 1995.

У 1990-х роках значно зріс й інтерес болгарського населення України до рідної мови, національних духовних цінностей, історії свого народу та його народнопоетичної творчості. Велику увагу цим питанням приділяє виходець зі села Банівка Болградського району Одеської області професор І.Стоянов та його дружина — кандидат філологічних наук Е.Стоянова. Так, у 1994 р. вони впорядкували збірник народних казок бессарабських болгар «Късметлива Неда», опублікований у Софії. Крім того, І.Стоянова цікавлять проблеми, пов'язані з функціонуванням в Україні болгарської мови, та українсько-болгарські мовні контакти, які він розглядає на основі болгарських говірок, що побутують на півдні України.

Щорічно з 2010-го року в Болграді проходить винний фестиваль «Bolgrad Wine Fest»

За роки державної незалежності України болгарська етнічна меншина послідовно реалізує свої національно-культурні прагнення, користається зі створених в Україні умов для збереження та розвитку власної культури, мови та традицій. Болгарську мову як предмет введено у загальноосвітніх навчально-виховних закладах у місцях компактного проживання представників цієї національності в Україні. У 1993 р. в м. Болграді, на Одещині, відкрито болгаро-українську гімназію. Вчителів болгарської мови і літератури готують Одеський і Львівський національні та Київський славістичний університети, Ізмаїльський і Бердянський педагогічні інститути, а вчителів початкових класів — Білгород-Дністровське педагогічне училище. В Одесі виходить болгарський тижневик «Роден край», у Криму й Одесі ведуться радіо- і телепередачі болгарською мовою. З 1993 р. діє Асоціація болгарських національно-культурних товариств і організацій, яка об'єднує сім міських осередків, активно працює Товариство болгарської культури «Родолюбіє». Завдяки прямому сприянню Болгарії 24 травня 1999 р., у День слов'янської писемності та культури, в Одесі було відкрито Центр болгарської культури, відбулося святкування 250-річчя поселення болгар в Україні. Слід особливо виділити ще один позитивний аспект новітньої історії України і Болгарії. Всупереч песимістичним прогнозам теорії конфлікту цивілізацій, в обох країнах — чи не єдиних серед держав Центрально- та Південно-Східної Європи — забезпечено з початку 1990-х років мирне, толерантне співіснування представників християнської і мусульманської культур та релігій. При цьому новим українській і болгарській демократіям довелося мати справу зі складним комплексом історичних кривд, заподіяних мусульманському населенню у попередні часи, і вирішувати пов'язані з ним проблеми. В Україні це наслідки масової депортації народів, зокрема кримських татар, у Болгарії — спроби здійснення політики штучного «ослов'янення» громадян турецької національності. Новітній український і болгарський досвід співжиття переважно християнських державотворчих націй з досить численними масивами мусульманських національних меншин мав би стати предметом уваги та інтересу для інших країн Європи і її міжнародних інституцій.

Під час повномасштабної російської агресії проти України

Після того, як 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала повномасштабну агресію проти України, українські болгари разом з рештою її громадян стали на захист країни, віддавши жертви в боях з російськими агресорами - тому числі в якості офіцерів Збройних Сил України.Організації болгар в Україні просувають підтримку України перед болгарським суспільством і державою.З боку російських окупантів у південній частині Запорізької області забороняється вивчення болгарської мови, закриваються болгарські недільні школи та осередки, а їх сільськогосподарська продукція скуповується за безцінь, багатьом з них погрожують з голодуванням.

Мова

Рідні мови у Буджаку за переписом 2001 р.

Частка населення, що назвало рідною мовою болгарську за переписом 2001 р.

Поширення болгарської мови у Одеській області за переписом 2001 р.

Поширення болгарської мови у Запорізькій області за переписом 2001 р.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, 64,2 % українських болгар назвали своєю рідною мовою болгарську, 30,3 % — російську, 5 % — українську, 0,5 % — інші мови. Рідна мова болгар України за переписами

	1970	1979	1989	2001
болгарська	71,7	68,3	69,5	64,2
російська	25,4	28,5	27,2	30,3
українська	2,6	2,8	2,7	5,0
інша	0,3	0,3	0,6	0,5

За переписом 2001 року, серед болгар України вказали на вільне володіння мовами:

• російською — 89,7 %
• болгарською — 76,0 %
• українською — 42,2 %

Вільне володіння мовами серед болгар УРСР за даними перепису 1989 р.:

• російською — 89,0 %
• болгарською — ~80,0 %
• українською — 11,1 %

Вільне володіння мовами серед болгар УРСР за даними перепису 1970 р.:

• російською — 83,0 %
• болгарською — ~80,0 %
• українською — 10,1 %

Райони та міста компактного проживання болгар за результатами перепису 2001 року.

Місто/Район	Область	Рідна мова болгарська	Болгари за національністю	Болгарськомовні / болгари
Болградський район	Одеська область	57,6 %	60,8 %	95 %
Арцизький район	Одеська область	34,0 %	39,0 %	87 %
Тарутинський район	Одеська область	31,7 %	37,5 %	84 %
Ізмаїльський район	Одеська область	24,9 %	25,7 %	97 %
Саратський район	Одеська область	19,1 %	20,0 %	96 %
Приморський район	Запорізька область	12,0 %	23,4 %	51 %
Татарбунарський район	Одеська область	10,7 %	11,5 %	93 %
Приазовський район	Запорізька область	7,1 %	12,5 %	57 %
Ренійський район	Одеська область	6,6 %	8,5 %	78 %
Іванівський район	Одеська область	6,5 %	11,2 %	58 %
м. Ізмаїл	Одеська область	4,6 %	10,0 %	46 %
Бердянський район	Запорізька область	3,1 %	7,3 %	42 %
Кілійський район	Одеська область	2,5 %	4,3 %	59 %
Вільшанський район	Кіровоградська область	2,4 %	9,8 %	24 %
м. Білгород-Дністровський	Одеська область	1,6 %	3,7 %	42 %

Населені пункти, у яких болгарську мову назвали рідною більшість населення.

Населений пункт	Район	Область	% болгарськомовних
с. Нові Трояни	Болградський район	Одеська область	95,6
с. Василівка	Болградський район	Одеська область	95,5
с. Виноградне	Болградський район	Одеська область	94,8
с. Калчева	Болградський район	Одеська область	94,2
с. Оріхівка	Болградський район	Одеська область	94
с. Городнє	Болградський район	Одеська область	93,8
с. Криничне	Болградський район	Одеська область	93,3
с. ДМИТРІВКА	Татарбунарський район	Одеська область	93,1
с. Вільне	Тарутинський район	Одеська область	92,7
с. Делень	Арцизький район	Одеська область	92,2
с. Главані	Арцизький район	Одеська область	91,6
с. Голиця	Болградський район	Одеська область	91,6
с. Задунаївка	Арцизький район	Одеська область	91,6
с. Холмське	Арцизький район	Одеська область	91,5
с. Зоря	Саратський район	Одеська область	91,4
с. Ярове	Тарутинський район	Одеська область	91,3
с. Рівне (Рівненська сільська рада)	Тарутинський район	Одеська область	90,5
с. Острівне	Арцизький район	Одеська область	90,4
с. Рівне (Євгенівська сільська рада)	Тарутинський район	Одеська область	90,4
с. Баннівка	Болградський район	Одеська область	89,4
с. Виноградівка	Тарутинський район	Одеська область	89,1
с. Кулевча	Саратський район	Одеська область	89,1
с. Новокаланчак	Ізмаїльський район	Одеська область	89,1
с. Володимирівка	Тарутинський район	Одеська область	88,5
с. Кирнички	Ізмаїльський район	Одеська область	88,5
с. Нова Іванівка	Арцизький район	Одеська область	88,1
с. Виноградівка	Арцизький район	Одеська область	86,2
с. Петрівськ	Тарутинський район	Одеська область	85,6
с. Богданівка	Тарутинський район	Одеська область	85,4
с. Нагірне	Ренійський район	Одеська область	85,1
с. Перемога	Тарутинський район	Одеська область	84,3
с. Єлизаветівка (Перемогівська сільська рада)	Тарутинський район	Одеська область	82
с. Нова Олексіївка	Татарбунарський район	Одеська область	81,3
с. Роза	Тарутинський район	Одеська область	78,9
с. Табаки	Болградський район	Одеська область	78,2
с. Новокам'янка	Ізмаїльський район	Одеська область	77,6
с. Залізничне	Болградський район	Одеська область	76,5
с. Червоне	Тарутинський район	Одеська область	76,4
с. Кам'янка	Ізмаїльський район	Одеська область	75,5
с. Багате	Ізмаїльський район	Одеська область	74,9
с. Каланчак	Ізмаїльський район	Одеська область	74,8
с. Владичень	Болградський район	Одеська область	74,4
с. Кролівка	Тарутинський район	Одеська область	73
с. Богданівка	Приазовський район	Запорізька область	72,3
смт Суворове	Ізмаїльський район	Одеська область	71
с. Степанівка Друга	Приазовський район	Запорізька область	70,4
с. Євгенівка	Тарутинський район	Одеська область	68,7
с. Лужанка	Тарутинський район	Одеська область	66,9
с. Василівка	Арцизький район	Одеська область	66
с. Кубей	Болградський район	Одеська область	62,1
с. Лощинівка	Ізмаїльський район	Одеська область	61,6
с. Петрівка	Приморський район	Запорізька область	60,5
с. Полоузівка	Бердянський район	Запорізька область	59,8
с. Новоселівка	Кілійський район	Одеська область	50,5
с. Маринівка	Приморський район	Запорізька область	50,3

Відомі представники

• Аґура Георгій (болг. Георги Василев Агура; нар. 8 лютого 1853 — пом. 10 лютого 1915) — болгарський військовик, генерал-лейтенант.
• Аґура Димитар (болг. Димитър Агура; нар. 26 жовтня 1849 — пом. 11 жовтня 1911) — болгарський історик, ректор Софійського університету.
• Алістар Олена Василіївна (нар. 1 червня 1873 — пом. 1955) — молдавсько-румунський суспільно-політичний діяч, феміністка, медик.
• Арнаутов Василь Олексійович (нар. 18 березня 1881 — пом. 1938) — історик освіти, ректор Одеського інституту народного господарства.
• Базан Леонід Анатолійович (болг. Леонид Бъзън; нар. 11 червня 1985) — український і болгарський борець вільного стилю, триразовий призер чемпіонатів Європи, учасник Олімпійських ігор.
• Балтажи Микола Федорович (нар. 27 квітня 1956) — український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України.
• Бошков Віталій Михайлович (нар. 10 жовтня 1968) — поет.
• Владов Дмитро Михайлович (нар. 12 березня 1990) — український футболіст, півзахисник футбольного клубу «Чорноморець» (Одеса).
• Гайдаржи Леонід Васильович (нар. 20 травня 1959) — український та радянський футболіст, захисник, тренер.
• Ганевич Іван Васильович (нар. 4 липня 1915 — пом. 29 квітня 1976) — історик, доктор історичних наук, професор.
• Греков Дмитро (нар. 14 веревня 1847 — пом. 7 травня 1907) — болгарський державний і політичний діяч, Прем'єр-міністр Болгарії.
• Греков Михаїл (нар. 23 травня 1847 — пом. 22 березня 1922) — болгарський революціонер і публіцист.
• Грозов Сергій Олександрович (нар. 21 серпня 1960) — радянський та український футболіст, нападник та півзахисник.
• Ґруєв Петар (нар. 3 липня 1855 — пом. 9 лютого 1942) — болгарський військовий діяч, генерал-лейтенант.
• Дерманчев Георгій (нар. 11 січня 1857 — пом. 12 січня 1927) — болгарський офіцер, полковник.
• Діхан Михайло Дмитрович (нар. 25 серпня 1925 — пом. 6 липня 2006) — український вчений, доктор історичних наук (1973), професор (1974). Заслужений працівник вищої школи УРСР.
• Дубов Володимир Володимирович (нар. 20 лютого 1988) — український і болгарський борець вільного стилю, срібний та бронзовий призер чемпіонатів світу.
• Дякович Борис (нар. 22 лютого 1968 — пом. 8 січня 1937) — болгарський археолог та бібліотечний працівник.
• Єребакан Дмитро Дмитрович (нар. 19 жовтня 1948) — український і болгарський художник.
• Златна Марія (справжнє ім'я — Марія Чанєва; нар. 13 квітня 1986) — співачка.
• Златова Валерія Василівна (нар. 26 лютого 1983) — українська борчиня вільного стилю.
• Караджов Стефан (нар. 20 березня 1858 — пом. 9 грудня 1931) — болгарський фінансист.
• Кіосе Василь Васильович (нар. 7 жовтня 1925 — пом. 11 березня 1993) — український хоровий диригент, заслужений артист УРСР, лауреат Шевченківської премії.
• Кісов Стефан (нар. 15 листопада 1861 — пом. 14 листопада 1915) — полковник болгарської армії, військовий письменник.
• Кіссе Антон Іванович (нар. 10 жовтня 1958) — український політик, Народний депутат України IV, VII, VIII та IX скликання, президент Асоціації болгар України.
• Колев Іван (нар. 15 вересня 1963 — пом. 29 липня 1917) — болгарський воєначальник, генерал-лейтенант.
• Константинеску Герасим (нар. 22 березня 1902 — пом. 3 липня 1979) — румунський вчений в області виноградарства. Доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент АН СРР і Академії сільського і лісового господарства СРР, член Італійської академії винограду і вина.
• Куртєв Віктор Владиславович (нар. 5 вересня 1979) — український підприємець, громадський діяч.
• Мавроді Іван Васильович (нар. 5 серпня 1911 — пом. 4 квітня 1981) — болгарський письменник в Україні. Перекладач українською мовою болгарської літератури.
• Майнов Руслан Іванович (нар. 15 листопада 1976) — болгарський співак та актор.
• Малинов Олександр (нар. 3 травня 1867 — пом. 20 березня 1938) — болгарський політичний діяч, лідер Демократичної партії, Прем'єр-міністр Болгарії.
• Манджукова Райна (нар. 20 жовтня 1970) — українська журналістка.
• Миндру Микола Георгійович (нар. 15 лютого 1928 — пом. 8 лютого 2002) — передовик радянського сільського господарства, голова колгоспу «Прогрес» Ізмаїльського району Одеської області. Депутат Ради Союзу Верховної Ради СРСР 11-го скликання, Герой Соціалістичної Праці (23.06.1966).
• Михайлов-Стоян Костянтин Іванович (нар. 25 березня 1850 — пом. 25 квітня 1914) — український і болгарський співак.
• Назламов Атанас (нар. 15 вересня 1963 — пом. 1935) — болгарський воєначальник, генерал-лейтенант.
• Начов Димитар (нар. 1850 - пом. ?) — болгарський лікар-гігієніст та педагог.
• Нєдов Петро Миколайович (нар. 25 грудня 1926 — пом. 2009) — радянський фітопатолог-імунолог, доктор біологічних наук з 1983 року. Член секції виноградарства відділення рослинництва.
• Николаєв Данаїл (нар. 30 грудня 1852 — пом. 29 серпня 1942) — болгарський військовий діяч, генерал піхоти.
• Пєтков Валерій Петрович (нар. 7 липня 1951) — український правознавець. Доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України.
• Плачков Іван Васильович (нар. 23 листопада 1957) — український політик, колишній міністр палива та енергетики України (2005—2006).
• Плачкова Тетяна Михайлівна (нар. 5 січня 1983) — український адвокат, політик. Народний депутат України 9-го скликання.
• Пундев Марін - болгарський революціонер, член Внутрішньої Македонсько-Одринської Революційної Організації.
• Садаклієв Станіслав Сергійович (нар. 27 лютого 1989) — український театральний режисер.
• Станєва Тетяна Іванівна (нар. 11 серпня 1984) — українська краєзнавиця, культурна діячка і організаторка масових заходів.
• Станчев Михайло Георгійович (нар. 28 квітня 1953) — радянський та український історик, доктор історичних наук, професор, академік Болгарської академії наук.
• Стефанов Димитар (нар. 15 серпня 1872 — пом. 12 лютого 1940) — болгарський політик і військовий діяч.
• Стойко Микола Михайлович (нар. 2 травня 1894 — пом. 14 вересня 1976) — українсько-французький астроном.
• Стоянов Юрій Миколайович (нар. 10 липня 1957) — російський актор театру і кіно. Народний артист Російської Федерації.
• Тодоров Георгій (нар. 10 серпня 1958 — пом.16 листопада 1934) — болгарський воєначальник, генерал-лейтенант.
• Тодоров Михайло Дмитрович (нар. 24 травня 1915 — пом. 24 квітня 1997) — український живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР.
• Теодоров-Балан Александар (нар. 27 жовтня 1959 — пом.12 лютого 1959) — болгарський лінгвіст і літературознавець, академік, перший ректор Софійського університету.
• Тропанець Борис Якович (нар. 11 жовтня 1964 — пом.22 травня 2008) — радянський та молдовський футболіст та тренер.
• Фучеджі Дмитро Васильович (нар. 30 жовтня 1956) — колишній заступник начальника Головного управління МВС України в Одеській області, начальник міліції громадської безпеки.
• Чулак Ілля Панасович (нар. 9 вересня 1967) — радянський та український футболіст та тренер.
• Шишман Іван Іванович (нар. 31 липня 1963) — український художник, заслужений художник України (2015).
• Янков Георгій (нар. 1 березня 1959 — пом.3 листопада 1920) — болгарський офіцер, полковник, адвокат.

Примітки

1. Державин Н. С. Болгарские колонии Новороссийского края. Херсонская и Таврическая губернии. Симферополь, 1908
2. Сохань П. С. Очерки истории украинско-болгарских связей. К., 1976
3. . Архів оригіналу за 9 серпня 2014. Процитовано 10 травня 2011. 
4. Володимир Литвин. Голос України//Українсько-болгарські відносини: минуле як перспектива майбутнього. 2004.01.24
5. Трагедия! Още един българин загина в УкрайнаКопирано от standartnews.com
6. Призив до родните институции отправиха близо 800 украински българи
7. Кремъл забрани изучаването на български език в Запорожка област
8. Архів оригіналу за 24 жовтня 2019. Процитовано 3 травня 2013. 
9. . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 3 травня 2013. 
10. Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 29 травня 2022. 
11. Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Том IV — М., Статистика, 1973
12. . Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 9 липня 2013. 
13. Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 29 травня 2022. 
14. . Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 20 березня 2013. 
15. Мария Чанева — Мария Шерифович — Molitva — Х-фактор 9. Пятий кастинг

Література

• Болгари в Україні 1920-х - 1930-х рр.: між національними проектами влади й реаліями життя : [монографія] / Ю. В. Грищенко. – Київ : Інститут історії України, 2018. – 269 с. – ISBN 966-02-8467-8.
• Боряк О. Болгари // Боряк О. Україна: етнокультурна мозаїка. — Київ : Либідь, 2006. — С. 147—153 : іл. — ISBN 966-06-0437-8.
• Горбань І. Фольклор і фольклористика болгар в Україні : монографія. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2004. – 253 с. – ISBN 966-02-2464-8.
• Кіссе А. І. Відродження болгар України  : нариси / Антон Іванович Кіссе. — Одеса : Optimum, 2006. — 288 с. : іл. — ISBN 966-344-090-2.
• Очерки истории, языка и культуры ольшанских болгар / В.С. Лобачевский, И.И. Гуржос, И.К. Бунина и др. – 3-е изд. – Кропивницкий; Киев : Имэкс-ЛТД : Скиф, 2018. – 392 с. – ISBN 966-189-473-9.
• М. Станчев. Болгары в Российской империи, СССР, странах Балтии и СНГ. Том 1. Статистический сборник (1711-2014 гг.). София: акад. изд-во "Проф. Марин Дринов", 2009. 649 с.
• М. Станчев. Болгары в Российской империи, СССР, странах Балтии и СНГ. Том 2. Биографическая энциклопедия. Харьков: Контраст, 2015.

Посилання

• В. В. Павленко. БОЛГАРИ В УКРАЇНІ [ 7 травня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 329. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Філіпова, М. Масово-формулярні матеріали як джерело для історико-демографічних та антропонімічних досліджень болгарського населення Буджака першої половини XIX століття. — УКРАЇНСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ЗБІРНИК, Т. 13 (2010), c. 76-84 [ 24 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Піскіжова, В. Болгаристичні студії в Україні XIX ст. [ 7 лютого 2015 у Wayback Machine.]
• Етнічна палітра сучасного українського соціуму. стор. 198 [ 16 травня 2018 у Wayback Machine.]

Див. також

• Болгарія
• Болгари
• Сурва
• Буджак