Воєнача́льник — полководець, вищий військовий або військово-морський начальник (командир), на якого покладено обов'язки управління військами, як у мирний так і у воєнний час.
Історичні аспекти
У Стародавній Греції і особливо Римі, а також у період нової і новітньої історії (XVI—XX ст.) під цим поняттям малося на увазі воєначальники — командувачі великими військовими об'єднаннями, чисельністю не менше 20—30 тис. осіб, і якості стратега, що вони проявляють у своїй командній діяльності.
У збройних силах СРСР воєначальниками було прийнято вважати командувачів військами фронтів, округів, командувачів флотами, арміями і флотиліями, членів військових рад, начальників штабів і родів військ цих оперативних об'єднань тощо.
Різновиди
Поняття «воєначальник» у широкому порозумінні є узагальнювальним, у тому числі для полководців і флотоводців. Однак, не відміну від наведених категорій, воєначальник не обов'язково відноситься до військових лідерів, що володіють талантом, який дозволяє ним з найбільшою ефективністю використовувати наявні сили і засоби і меншими або рівнішими силами завдавати поразки переважаючим силам противника під час ведення бойових дій (битв або проведення військових операцій).
Див. також
Джерела
- Воєначальник — академічний тлумачний словник української мови [ 28 березня 2018 у Wayback Machine.]
Посилання
- Военачальник [ 4 травня 2007 у Wayback Machine.]
- Scientia rei militaris (к вопросу о профессионализме высших военачальников римской армии) [ 29 вересня 2008 у Wayback Machine.]
Література
- Радянська військова енциклопедія. «ВАВИЛОН — ГРАЖДАНСКАЯ» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М. : Воениздат, 1979. — Т. 2. — С. 171. — ISBN 00101-236. (рос.)