Костриця очеретяна 1 Festuca arundinacea Schreb вид рослин з роду костриця Festuca родини тонконогових Festucaceae Біоло

Костриця очеретяна (Festuca arundinacea Schreb.) — вид рослин з роду костриця (Festuca) родини тонконогових (Festucaceae).

Костриця очеретяна
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Однодольні (Monocotyledon)
Клада:	Комелініди (Commelinids)
Порядок:	Тонконогоцвіті (Poales)
Родина:	Злакові (Poaceae)
Підродина:	Мітлицевидні (Pooideae)
Рід:	Костриця (Festuca)
Вид:	*Костриця очеретяна (F. arundinacea)*
Біноміальна назва
*Festuca arundinacea* Schreb. 1771
Підвиди
Festuca arundinacea subsp. arundinacea Festuca arundinacea subsp. atlantigena Festuca arundinacea subsp. cirtensis Festuca arundinacea subsp. fenas Festuca arundinacea subsp. orientalis Festuca arundinacea subsp. uechtritziana
Синоніми
Aira oryzetorum Spreng. Avena secunda Salisb. Brachypodium interruptum (Desf.) Roem. & Schult. Bromus arundinaceus (Schreb.) Roth Bromus decolarans Rchb. Bromus elatior (L.) Koeler Bromus elatus Gueldenst. ex Ledeb. Bromus littoreus Retz. Bucetum elatius (L.) Parn. Festuca articulata De Not. ex Parl. Festuca caerulescens Ten. Festuca cretica Hack. ex Nyman Festuca decolorans (Rchb.) Mert. & Koch ex Kunth Festuca elatior L. Festuca fenas Lag. Festuca interrupta Desf. Festuca laxa Gaudin Festuca littorea (Retz.) Lilj. Festuca loliacea Lam. Festuca mediterranea (K.Richt.) Rouy Festuca orientalis (Hack.) Krecz. & Bobrov Festuca oryzetorum Pollini Festuca pauneroi Cebolla, López Rodr. & Rivas Ponce Festuca phoenix (Scop.) Vill. Festuca pseudololiacea Hack. Festuca regeliana Pavlov Festuca regelii Pavlov Festuca simplex Boiss. & Bal. Festuca tenax Link Festuca uechtritziana Wiesb. Gnomonia elatior (L.) Lunell Lolium arundinaceum (Schreb.) Darbysh. Lolium festuca Raspail Poa curvata Koeler Poa elatior (L.) Moench Poa fenas (Lag.) Steud. Poa kunthii Lindm. Poa phoenix Scop. Poa remota Kunth Poa tenax Link Poa uliginosa Willd. ex Spreng. Schedonorus arundinaceus (Schreb.) Dumort. Schedonorus elatior (L.) P.Beauv. Schedonorus interruptus (Desf.) Tzvelev Schedonorus littoreus (Retz.) Tzvelev Schedonorus pauneroi (Cebolla, J.A.López & Rivas Ponce) H.Scholz & Valdés Schedonorus phoenix (Scop.) Holub Schedonorus uechtritzianus (Wiesb.) Holub Tragus elatior (L.) Panz.

Загальна біоморфологічна характеристика ред.

Ілюстрація костриці очеретяної у книзі Яна Копса «Flora Batava», Volume 5 (1828)

Колос костриці очеретяної

Квітки костриці очеретяної

Костриця очеретяна в Берлінському ботанічному саду, Німеччина

Костриця очеретяна на острові Мауї, Гаваї, США, Національний парк Халеакала

Гербарний зразок костриці очеретяної з острова Мауї, Гаваї, США

Однодомна рослина. Верховий рихлокустовий багаторічний злак. Коренева система мичкувата, іноді з короткими кореневищами, добре розвинена в орному шарі ґрунту. Пагони позапіхвові, піхви майже дощенту розщеплені. Стебла прямі, іноді нахилені, міцні, потовщені, голі, світло-зелені, рідше антоціанові, 100–160 см заввишки. Листя широколінійні, великі, порівняно жорсткі, шорсткі. Суцвіття — велика (18-24 см) розгалужена, іноді одногрива волоть. Зав'язь гола. Колоскові луски шкірясті, подібні за консистенцією з нижніми квітковими лусками. Останні без кіля, остисті. Плід — зернівка, подовжена, жолобчаста, сірувато-жовтувата. Маса 1000 насінин 2,2-2,4 г. Рослина озимого типу розвитку. Плодоносить з 2-го року розвитку. Цвітіння — червень, дозрівання — липень-серпень. Вітрозапилюваний перехресник.

Відрізняється від костриці лучної (Festuca pratensis Huds.) вищим ростом.

Число хромосом — 2n = 28, 42, 70.

Поширення ред.

Природний ареал ред.

Натуралізація ред.

Африка
- Макаронезія: Португалія — Азорські острови; Іспанія — Канарські острови
- Південна Африка: Південно-Африканська Республіка — Східна Капська провінція, Вільна держава, Західна Капська провінція
Азія
- Китай
- Східна Азія: Тайвань
Австралія
- Австралія
- Нова Зеландія
Північна Америка
Канада
Сполучені Штати Америки
Тихий океан
- Північно-центральна частина Тихого океану: Сполучені Штати — Гаваї
Південна Америка

Культивування ред.

Описаний з Німеччини (околиці Лейпцига) 1771 року. У культурі відомий з початку XX століття. У колишньому СРСР обробляється в 72 територіальних утвореннях (відповідно до сортового районування) на порівняно невеликих площах в лісовій, лісостеповій, гірській зонах і за їх межами. Районовано 10 селекційних сортів для пасовищного і сінокісного використання.

Екологія ред.

Мезофіт. Росте на солонцюватих луках, по берегах струмків та річок, на вапнякових і крейдяних відслоненнях. Навесні добре витримує перезволоження і затоплення талими водами до 2,0-3,0 місяців. Зимо- і морозостійкий. Стійкий до весняних і осінніх заморозків, але недостатньо стійка проти літніх посух. Успішно росте на основних типах ґрунтів лісової та лісостепової зон, включаючи зволожені легкі і окультурені торф'яні і перегнійно-глейові ґрунти. Добре росте на суглинкових ґрунтах. У травостої тримається 8 і більше років.

Господарське значення ред.

Костриця очеретяна має велике значення як один з основних компонентів травосумішей (з конюшиною червоною і люцерною посівною), що використовують для поліпшення природних угідь та організації сінокосів і пасовищ короткострокового і довгострокового використання. Як самостійна культура використовується в основному на насіння. Відростає в другій половині квітня, придатна для пасіння на початку — для укосу — наприкінці травня. По живильній цінності мало відрізняється від тимофіївки і костриці червоної. Використовується в основному на сіно, сінаж, силос. На пасовищі поїдається погано усіма домашніми тваринами через жорсткі листя і вміст алкалоїдів. Покращує структуру і родючість ґрунту. Застосовується для закріплення еродованих земель. Формує врожай зеленої маси за 2 укоси — 200–380 ц / га, сіна — 54-92 ц / га. Середній урожай насіння — 2,5-5,0 ц / га, а у кращих випадках — до 8,0-10,0 ц / га. Цінною біологічною особливістю є здатність відростати до пізньої осені, тому використовується для осіннього випасання худоби. Витримує багаторазове скошування та випасання.

Підживлення фосфатними і калійними добривами зменшує вміст алкалоїдів. Натомність азотні його підвищують. На сіно потрібно скосити перед цвітінням, інакше кормова цінність рослини зменшується.

Придатна для залуження надмірно зволожених лук, свіжомеліорованих торфовищ.

Систематика ред.

Деякі джерела розглядають Festuca arundinacea Schreb. як синонім Schedonorus arundinaceus (Schreb.) Dumort.

Примітки ред.

Festuca arundinacea // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
Festuca arundinacea в базі даних «Euro + Med PlantBase» — інформаційному ресурсі для Євро-середземноморського розмаїття рослин [ 11 листопада 2014 у Wayback Machine.] (англ.)

Див. також ред.

Список видів роду Костриця

Література ред.

Ломоносова М. Н., Большаков Н. М., Красноборов И. М., Кашина Л. И., Турицина Н. Н., Гельтман Д. В., Шемберг М. П. Флора Сибири (в 14 томах). Том 2. Festucaceae (Gramineae). Под ред. д-ра биол.наук, проф. Кроасноборова И. М., д-ра биол. наук Малышева Л. И. — Новосибирск, Наука. Сиб. отделение, 1990, 361 стр. ISBN 5-02-028894-2 (рос.)
Цвелев Н. Н. Злаки СССР. Ленинград: Наука, Ленинградское отделение, 1976. 788 с. (рос.)
Головкин Б. Н. Культигенный ареал растений. — М.: Наука, 1988. — 184 с. (рос.)
Державний реєстр сортів рослин України. — Київ: Урожай, 1992. — 199 с.
Государственный реестр селекционных достижений, допущенных к использованию. Сорта растений. — М., 1994. — 218 с. (рос.)
Каталог районированных сортов по Беларуси. — Минск: Ураджай, 1997. — 176 с. (біл.)
Медведев П. Ф., Сметанникова А. И. Кормовые растения европейской части СССР. — Л.: Колос, 1981. — 336 с. (рос.)
Природно-сельскохозяйственное районирование и использование земельного фонда СССР. / Под ред. акад. ВАСХНИЛ А. Н. Каштанова. — М.: Колос, 1983. — 336 с. (рос.)
Шашко Д. И. Агроклиматическое районирование СССР. — М.: Колос, 1967. — 335 с. (рос.)
Шашко Д. И. Агроклиматические ресурсы СССР. — Л.: Гидрометеоиздат, 1985. — 248 с. (рос.)
Aiken, S. G., M. J. Dallwitz, C. L. McJannet & L. L. Consaul. 1997. Biodiversity among Festuca (Poaceae) in North America: Diagnostic evidence from DELTA and clustering programs, and an INTKEY package for interactive, illustrated identification and information retrieval. Canad. J. Bot. 75(9): 1527-1 (англ.)
Alexeev, E. B. 1980. Genus Festuca L. in Pakistano, India, Nepalo et Burma. Novosti Sist. Vyssh. Rast. 17: 10-42. (англ.)
Alexeev, E. B. 1986. Festuca L. (Poaceae) in Venezuela, Colombia and Ecuador. Novosti Sist. Vyssh. Rast. 23: 5-23. (англ.)
Briceño, B. & G. Morillo. 1994. El género Festuca L. (Poaceae) en los páramo de Mérida. Ernstia, ser. 2 4(3-4): 73-88. (ісп.)
Cabi, E. & M. Doğan. 2012. Poaceae. 690–756. In A. Güner, S. Aslan, T. Ekim, M. Vural & M. T. Babaç (eds.) Türkiye Bitkileri Listesi. Nezahat Gökyiğit Botanik Bahçesi ve Flora Araştırmaları Derneği Yayını, Istanbul. (тур.)
Davidse, G. 1994. 27. Festuca L. 6: 223–227. In G. Davidse, M. Sousa Sánchez & A.O. Chater (eds.) Fl. Mesoamer.. Universidad Nacional Autónoma de México, México, D. F. (ісп.)
Dávila Aranda, P., J. Valdés-Reyna & M. González Ledesma. 2001. El género Festuca (POACEAE: POOIDEAE) en el noreste de México. Biotam 12(2): 49-64. (ісп.)
Matthei, O.R. 1982. El género Festuca (Poaceae) en Chile. Gayana, Bot. 37: 1-64. (ісп.)
Phillips, S. 1995. Poaceae (Gramineae). Fl. Ethiopia 7: I–XX, 1-420. (англ.)
Stančík, D. 2003. Las especies del género Festuca (Poaceae) en Colombia. Darwiniana 41(1-4): 93-153. (ісп.)
Stančík, D. 2004. The genus Festuca (Poaceae: Loliinae) in Venezuela. Nordic J. Bot. 23(2): 191–205. (англ.)
Zuloaga, F. O., E. G. Nicora, Z. E. Rúgolo de Agrasar, O. Morrone, J. F. Pensiero & A. M. Cialdella. 1994. Catálogo de la familia Poaceae en la República Argentina. Monogr. Syst. Bot. Missouri Bot. Gard. 47: 1-178. (ісп.)

Джерела ред.

Вівсянициця (костириця) очеретяна // Аграрний сектор України [ 23 січня 2018 у Wayback Machine.]
. Биоразнообразие животного и растительного мира Сибири ((рос.)). Электронная библиотека Сибирского отделения РАН. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 14.06.2014.
Дзюбенко Н. И., Дзюбенко Е. А. . Афонин А. Н.; Грин С. Л.; Дзюбенко Н. И.; Фролов А. Н. (ред.) Агроэкологический атлас России и сопредельных стран: экономически значимые растения, их вредители, болезни и сорные растения (Интернет-версия 2.0). 2008 ((рос.)). Архів оригіналу за 10 вересня 2019. Процитовано 14.06.2014.
. eFloras.org ((англ.)). Harvard University. Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 14.06.2014.
. kew.org ((англ.)). Royal Botanic Gardens, Kew. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 14.06.2014.
Jan Pranč. . Botany.cz ((англ.), (чеськ.)). Архів оригіналу за 18 листопада 2020. Процитовано 14.06.2014.

Посилання ред.

http://www.tropicos.org/Name/25509613 [ 15 листопада 2014 у Wayback Machine.](англ.)
Festuca arundinacea Schreb. на сайті «Плантариум» [ 9 квітня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

[Кобів-1] Festuca arundinacea // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.

[2] Festuca arundinacea в базі даних «Euro + Med PlantBase» — інформаційному ресурсі для Євро-середземноморського розмаїття рослин [ 11 листопада 2014 у Wayback Machine.] (англ.)