Рослини

Росли́ни (Plantae), або зелені рослини (Viridiplantae) — царство живих організмів. Назва Viridiplantae була запропонована у 1981 році, щоб відрізнити представників царства від попереднього визначення рослин, які до того не утворювали монофілетичну групу. Також царство відоме під назвою Chlorobionta або група Chlorophyta/Embryophyta. Більшість членів царства були включені до царства Рослини (Plantae) в 1866 Ернстом Геккелем. Представники царства — автотрофні організми, для яких є характерною здатність до фотосинтезу та наявність щільної клітинної оболонки, яка утворена здебільшого целюлозою. Запасною речовиною у рослин є, як правило, крохмаль. Рослини є першою ланкою всіх харчових ланцюжків, так що від них залежить життя тварин. Вони є джерелом більш як десяти тисяч біологічно активних речовин, які діють на організм людини та тварин, зокрема при вживанні у їжу.

Рослини Період існування: мезопротерозой — наш час
Різноманіття рослин
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
(без рангу):	Diaphoretickes
(без рангу):	Архепластиди (Archaeplastida)
Царство:	Рослини (Plantae) sensu Copeland, 1956
Відділи
Зелені водорості (Chlorophyta) Вищі рослини (Streptophyta)
Вікісховище: Plantae

Вивченням рослин займається ботаніка.

Біологічна класифікація рослин

Царство рослин налічує понад 500 тисяч видів. Усі рослини поділяються на 2 відділи: справжні зелені водорості (Chlorophyta), до яких відносять більшість зелених водоростей, і вищі рослини (Streptophyta), до якого відносять деякі складніші зелені водорості та всі наземні рослини.

Раніше до нижчих рослин відносили також слизовики, гриби, усі водорості (діатомові, бурі, червоні, евгленові тощо), але на початку XXI сторіччя перші дві групи класифіковано до окремого царства — Гриби (Fungi), а систематика решти залишалася невизначеною (incertae sedis), іноді їх включали до царства Найпростіші.

Таксономія основних груп рослин

• відділ Зелені водорості (Chlorophyta)
  • клас Chlorophyceae (наприклад хламідомонада, вольвокс)
  • клас Pedinophyceae^[en]
  • клас Prasinophyceae^[en]
  • клас Trebouxiophyceae (наприклад хлорела)
  • клас Ulvophyceae
• відділ Вищі рослини (Streptophyta)
  • клас Chlorokybophyceae
  • клас Klebsormidiophyceae
  • клас Mesostigmatophyceae
  • клас Zygnemophyceae
  •  — Streptophytina
    • клас Charophyceae
    • клас Coleochaetophyceae
    •  — Ембріофіти (Embryophyta) (наземні рослини)
      •  — Антоцеротофіти (Anthocerotophyta)
      •  — Мохи, Бріофіти (Bryophyta)
      •  — Печіночники, Маршанціофіти (Marchantiophyta)
      •  — Судинні рослини (Tracheophyta)
        •  — Плауноподібні, Лікоподіофіти (Lycopodiophyta)
          • клас Ізоетопсиди (Isoetopsida)
          • клас Плауноподібні, Лікоподіопсиди (Lycopodiopsida)
        •  — Euphyllophyta
          •  — Moniliformopses
          •  — Насінні (Spermatophyta)
            •  — Хвойні (Coniferophyta)
            •  — Гінкгоподібні (Ginkgophyta)
            •  — Саговникоподібні (Cycadophyta)
            •  — Гнетоподібні (Gnetophyta)
            •  — Покритонасінні, Магноліофіти (Magnoliophyta)

Філогенія

Філогенетична кладограма, що відображає родинні зв'язки рослин, за Kenrick and Crane та Smith et al.^{[відсутнє в джерелі]}

Prasinophyceae (мікромонади)     Streptobionta   Embryophyta   Stomatophytes   Polysporangiates   Tracheophyta Eutracheophytes Euphyllophytina Lignophyta   Spermatophyta (насінні рослини)     Progymnospermophyta †     Pteridophyta     Pteridopsida (папоротевидні)     Marattiopsida     Equisetopsida (хвощевидні)     Psilotopsida (псилотоподібні)     Cladoxylopsida †         Lycophytina   Lycopodiophyta (плауноподібні)     Zosterophyllophyta †         Rhyniophyta †         Aglaophyton †     Horneophytopsida †         Bryophyta (мохи)     Anthocerotophyta (антоцеротовидні)         Marchantiophyta (печіночники)         Charophyta (харофіти)         Chlorophyta     Trebouxiophyceae (Pleurastrophyceae)     Chlorophyceae       Ulvophyceae (ульвофіцієві)

Філогенетична кладограма, запропонована Leliaert et al. 2011, доповнена Silar 2016^{[відсутнє в джерелі]} та Novíkov & Barabaš-Krasni 2015^{[відсутнє в джерелі]}:

Chlorobionta Chlorophyta   Streptobionta   ?Chlorokybophyta     Mesostigmatophyta       Klebsormidiophyta   Phragmoplastophyta   Charophyta (харофіти)   Plasmodesmophyta   Chaetosphaeridiales     Coleochaetophyta       Zygnematophyta   Embryobiotes   Marchantiophyta (печіночники)   Stomatophyta   Bryophyta (мохи)       Anthocerotophyta   Polysporangiophyta   Horneophyta       Aglaophyta     Tracheophyta (судинні)                     Зелені водорості

Різноманітність

Станом на початок 2010 року за даними Міжнародного союзу охорони природи (IUCN) було описано близько 320 тисяч видів рослин^{[джерело?]}, з них близько 280 тисяч видів квіткових, 1 тисяча видів голонасінних, близько 18 тисяч мохоподібних, близько 12 тисяч видів вищих спорових рослин (Плауноподібні, Папоротеподібні, Хвощеподібні). Це число постійно збільшується, оскільки відкриваються нові види.

Різноманітність сучасних рослин

	Відділи	Українська назва	Число видів
Зелені водорості	Chlorophyta	Хлорофітові водорості	13 000 — 20 000
	Charophyta	Водорості-стрептофіти	4000—6000
Мохоподібні	Marchantiophyta	Печіночники	6000—8000
	Anthocerotophyta	Антоцеротовидні	100—200
	Bryophyta	Мохи	13 000
Вищі спорові рослини	Lycopodiophyta	Плауноподібні	1200
	Pteridophyta	Папоротеподібні	11 000
	Equisetophyta	Хвощеподібні	15
Насінні рослини	Cycadophyta	Саговникоподібні	160
	Ginkgophyta	Гінкгоподібні	1
	Pinophyta	Хвойні	630
	Gnetophyta	Гнетові	70
	Magnoliophyta	Квіткові рослини	281 821

Галерея

Ріст та розвиток

Біорегуляторами є низькомолекулярні продукти вторинного метаболізму рослин. Серед них є природні стимулятори та інгібітори. Фітогормонами є спільними для усіх рослин біорегуляторами. Вони синтезуються у клітинах, які активно діляться, після чого транспортуються до інших органів та тканин, де здійснюють хемічний запуск фізіологічних програм. Молекулярні механізми пов'язані із регуляцією білкового синтезу, активності ферментів й транспорту через біологічні мембрани.

Ауксини є природними сполуками, які стимулюють мітоз, утворення коренів, дихання й синтез білка у рослинах. Представником аксинів є індолоцтова кислота

Гібереліни є тетрациклічними моно-, ди- й трикарбоновими кислотами дитерпеноїдної природи. До їх функцій належать контроль проростання насіння, ріст стебла догори, перехід до цвітіння й розвиток органів квітки. Усі ці функції пов'язані із деградацією DELLA-білків, яка опосередковується рецептором GID1. У зернах ячменю вони змінюють властивості мембран й індукують синтез α-амілази, а у тканинах інших рослин змінюють набори РНК й функціонуючих ферментів.

Абсцизва кислота є інгібітором росту вищих рослин. Вона переводить рослини у стан спокою, викликає в'янення й опад листя та плодів.

Цитокініни є групою регуляторів росту й розвитку рослин, які стимулюють цитокінез. До цієї групи входять N(6)-похідні аденіну - зеатин, кінетин й ізопентеніаладенін.

Примітки

1. Cavalier-Smith T. Eukaryote kingdoms: seven or nine? // Biosystems. — 1981. — Т. 14. — С. 461-481. — DOI:10.1016/0303-2647(81)90050-2. — PMID:7337818.
2. Bremer, K. Summary of green plant phylogeny and classification. // Cladistics. — 1981. — Т. 1. — С. 369–385. — DOI:10.1111/j.1096-0031.1985.tb00434.x.
3. Viridiplantae. NCBI taxonomy browser. Процитовано 22 серпня 2006. 
4. Green plants. Tree of life web project. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 22 серпня 2006. 
5. Калинець-Мамчур, Звенислава (2011). Словник-довідник з альґології та мікології (укр). Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка. с. 399 с. ISBN ISBN 978-966-613-821-0. 
6. Kenrick, Paul & Peter R. Crane. 1997. The Origin and Early Diversification of Land Plants: A Cladistic Study. (Washington, D.C., Smithsonian Institution Press.) ISBN 1-56098-730-8.
7. Smith Alan R.; Pryer Kathleen M.; Schuettpelz E.; Korall P.; Schneider H.; Wolf Paul G. (2006). (PDF). Taxon 55 (3): 705–731. doi:10.2307/25065646. Архів оригіналу за 26 лютого 2008. 
8. Leliaert, Frederik; Verbruggen, Heroen; Zechman, Frederick W. (2011). Into the deep: New discoveries at the base of the green plant phylogeny. BioEssays 33 (9): 683–692. ISSN 0265-9247. PMID 21744372. doi:10.1002/bies.201100035. 
9. Silar, Philippe (2016). Protistes Eucaryotes: Origine, Evolution et Biologie des Microbes Eucaryotes. HAL archives-ouvertes: 1–462. 
10. Novíkov & Barabaš-Krasni (2015). Modern plant systematics. Liga-Pres. с. 685. ISBN 978-966-397-276-3. doi:10.13140/RG.2.1.4745.6164. 
11. lnternational Union for Conservation of Nature and Natural Resources, 2010.1. IUCN Red List of Threatened Species: Summary Statistics (англ.) (Перевірено 20 травня 2010)
12. Бойко. Ботаніка та 2013, 127—132, Відділ зелені (Хлорофітові) водорості — Chlorophyta.
13. Van den Hoek, C., D. G. Mann, & H. M. Jahns, 1995. Algae: An Introduction to Phycology. pages 343, 350, 392, 413, 425, 439, & 448 (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-30419-9
14. Бойко. Ботаніка та 2013, 153—154, Група зелених водоростей-стрептофітів.
15. Van den Hoek, C., D. G. Mann, & H. M. Jahns, 1995. Algae: An Introduction to Phycology. pages 457, 463, & 476. (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-30419-9
16. Crandall-Stotler, Barbara. & Stotler, Raymond E., 2000. «Morphology and classification of the Marchantiophyta». page 21 in A. Jonathan Shaw & Bernard Goffinet (Eds.), Bryophyte Biology. (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-66097-1
17. Schuster, Rudolf M., The Hepaticae and Anthocerotae of North America, volume VI, pages 712–713. (Chicago: Field Museum of Natural History, 1992). ISBN 0-914868-21-7.
18. Buck, William R. & Bernard Goffinet, 2000. «Morphology and classification of mosses», page 71 in A. Jonathan Shaw & Bernard Goffinet (Eds.), Bryophyte Biology. (Cambridge: Cambridge University Press). ISBN 0-521-66097-1
19. Raven, Peter H., Ray F. Evert, & Susan E. Eichhorn, 2005. Biology of Plants, 7th edition. (New York: W. H. Freeman and Company). ISBN 0-7167-1007-2.
20. Шаблон:APWeb
21. Gifford, Ernest M. & Adriance S. Foster, 1988. Morphology and Evolution of Vascular Plants, 3rd edition, page 358. (New York: W. H. Freeman and Company). ISBN 0-7167-1946-0.
22. Taylor, Thomas N. & Edith L. Taylor, 1993. The Biology and Evolution of Fossil Plants, page 636. (New Jersey: Prentice-Hall). ISBN 0-13-651589-4.

Посилання

• Амілофільні рослини // ВУЕ
• Бойко М.Ф. Ботаніка : Систематика несудинних рослин : Навч. посібник. — Ліра-К. — Київ, 2013. — 276 с. — ISBN 978-966-2609-39-4.

Література

• Ріст і розвиток рослин : навч. посіб. / О. І. Терек, О. І. Пацула ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л. : Вид. центр ЛНУ, 2011. – 328 с. : іл. – Бібліогр.: с. 321-323 (54 назви).
• Сабадош І.В. Українські назви рослин: історія, етимологія: монографія. – Ужгород: ПП Мельник М.В., 2019. – 1032 с. ISBN 978-966-9785-30-9