Чи́лі (ісп. Chile; Spanish: [ˈtʃile]), офіційна назва — Респу́бліка Чи́лі (ісп. República de Chile) — країна на заході Південної Америки. Займає довгу вузьку смугу суші між Андами на сході і Тихим океаном на заході. Країна займає площу 756 096 км² і має 17,5 мільйонів населення (станом на 2017 рік). Столиця та найбільше місто — Сантьяго, а національна мова — іспанська.
| Республіка Чилі | |
| Девіз: «Por la Razón o la Fuerza» «Розумом або силою» | |
| Гімн: Himno Nacional de Chile
| |
| Столиця (та найбільше місто) | Сантьяго 33°26′ пд. ш. 70°40′ зх. д.country H G O |
| Офіційні мови | іспанська мова |
|---|---|
| Форма правління | Конституційна республіка |
| - Президент | Габріель Борич |
| Незалежність | |
| - від Іспанії | 12 лютого 1818 |
| - визнана | 25 квітня 1844 |
| Площа | |
| - Загалом | 756 096 км² (37) |
| - Внутр. води | 2,1 % |
| Населення | |
| - перепис 2017 | 17 574 003 (64) |
| - Густота | 24/км² (198) |
| ВВП (ПКС) | 2020 р., оцінка |
| - Повний | ▼$456,394 мільярдів (43) |
| - На душу населення | ▼$23 455 (57) |
| ВВП (ном.) | 2020 рік, оцінка |
| - Повний | ▼$245,414 мільярдів (45) |
| - На душу населення | ▼$12 612 (55) |
| ІЛР (2019) | 0,851 (high) (43) |
| Валюта | Чилійський песо (CLP) |
| Часовий пояс | CLT (UTC-4) |
| - Літній час | CLST (UTC-3) |
| Коди ISO 3166 | CHI |
| Домен | .cl |
| Телефонний код | +56 |
|
Межує на півночі з Перу, на заході та півдні омивається Тихим океаном, на сході за хребтами Анд межує з Болівією і Аргентиною. Через Магелланову протоку Чилі має вихід в Атлантичний океан. Чилі належать декілька невеликих островів у Тихому океані: Пасхи, Сала-і-Гомес, Сан-Фелікс, Амбросіо, Дієго-Рамірес біля мису Горн, група островів Хуан-Фернандес. Також Чилі претендує на сектор в Антарктиці.
Походження назви
Існують різні теорії щодо походження слова «Чилі». Іспанський літописець Дієго де Росалес вважає, що інки називали «Chili» долину річки Аконкагуа. На користь цієї теорії свідчить такий факт, що в долині річки Касма в Перу було місто і долина з назвою «Chili».
Згідно з іншими теоріями, Чилі отримала свою назву від індіанського слова, що означає «край землі»; або від слова «Chiri» на мові кечуа, що значить «холодний», або «tchili», що означає «сніг».
Основна інформація
- Столиця — Сантьяго де Чилі.
- Площа 756 950 км².
- Населення 16 634 603 млн ос. (2012).
- Офіційна мова — іспанська.
- Грошова одиниця — чилійський песо.
- Голова держави й уряду — Габріель Борич з 2022 року;
- Політична система — демократична конституційна республіка;
- Експорт: мідь (найбільший експортер у світі), залізо, молібден (другий світовий експортер), нітрати, пульпа і папір, сталеві вироби, рибні продукти, фрукти;
- Рельєф: уздовж західного кордону — гори Анди, на півночі рівнинна пустеля Атакама.
Історія
Історія Чилі починається з часів заселення регіону близько 13 000 років тому. До вторгнення іспанців в північній частині Чилі жили індіанські народи кечуа і аймара, в центральній частині — мапуче, на півдні — алакалуфи, яґани та она. Наприкінці XIII — початку XIV століть північна частина Чилі (до річки Мауле) була завойована інками. На південь від річки Мауле племена мапуче не підкорялися інкам, влаштувавши їм запеклий опір.
У XVI столітті почалося завоювання й підкорення територій нинішнього Чилі іспанськими конкістадорами. Північні райони, населення яких звикло підкорятися інкам, іспанці підкорили легко. В цей час іспанці засновувують поселення: Сантьяго, Вальпараїсо, Консепсьйон, Вальдивія, які одночасно служать і фортецями. У районах проживання мапуче просування іспанців на південь супроводжувалося бойовими діями.
Іспанці не знайшли в Чилі багатих покладів дорогоцінних металів, і колонізація прийняла сільськогосподарський характер, з напливом в XVII—XVIII століттях переселенців з найбіднішої іспанської провінції Естремадури, а також басків. У центральній частині Чилі природні умови були схожі на середземноморські. Там стали культивуватися пшениця, ячмінь, коноплі, виноград. Також почалося розведення великої рогатої худоби та овець. З XVIII століття велике значення набув видобуток міді. Таким чином, в колоніальну епоху були закладені основи сучасної економіки Чилі. У цей період відбувався процес метисації. До початку XIX століття метиси становили близько 80 % населення.
На початку XIX століття (1810—1823) під проводом Бернардо О'Гіґґінса та Мануеля Родрігеса чилійський народ завоював незалежність від колоніальної влади Іспанії.
Вдала війна Чилі і Аргентини проти Болівії і Перу в 1837 році перша та друга «тихоокеанські війни» дають Чилі панівне становище на західному узбережжі Південної Америки. В середині XIX століття ряд поселень в Чилі заснували переселенці з Німеччини.
Розвиток Чилі аж до Другої світової війни зумовлювалося спочатку видобутком селітри та міді, потім стали добувати вугілля та срібло. Видобуток корисних копалин призвів до значного економічного зростання Чилі.
Інтенсивна програма націоналізації і соціальних реформ, почата президентом Сальвадором Альєнде в 1970 році, призвела до військової хунти генерала Піночета в 1973. У 1989 році Піночет погодився на проведення конституційних змін і становлення багатопартійної системи; Патрісіо Аілвін став главою держави й уряду в 1990 році.
У 2006—2010 та 2014—2018 рр. країну очолювала перша в історії жінка-президент — пані Мішель Бачелет.
Адміністративний поділ
Чилі поділяється на 15 регіонів, кожен з яких управляється спеціальним керівником, що призначається президентом. Кожен регіон поділяється на провінції, керівники яких також призначаються президентом. Кожна провінція ділиться на комуни — адміністративні одиниці третього рівня, що управляються спеціальними органами самоврядування — муніципалітетами, керівників якого вибирає місцеве населення на 4 роки.
| Код | Назва | Іспанською | Столиця |
|---|---|---|---|
| XV | Арика і Паринакота | Región de Arica y Parinacota | Арика |
| I | Тарапака | Región de Tarapacá | Ікіке |
| II | Антофаґаста | Región de Antofagasta | Антофаґаста |
| III | Атакама | Región de Atacama | Копіапо |
| IV | Кокімбо | Región de Coquimbo | Ла-Серена |
| V | Вальпараїсо | Región de Valparaíso | Вальпараїсо |
| RM | Сантьяго | Región Metropolitana de Santiago | Сантьяго |
| VI | О'Хіґґінс | Región del Libertador General Bernardo O'Higgins | Ранкагуа |
| VII | Мауле | Región del Maule | Талька |
| XVI | Ньюбле | Región de Ñuble | Чильян |
| VIII | Біобіо | Región del Biobío | Консепсьйон |
| IX | Араукані́я | Región de la Araucanía | Темуко |
| XIV | Лос-Ріос | Región de Los Ríos | Вальдивія |
| X | Лос-Лаґос | Región de Los Lagos | Пуерто-Монтт |
| XI | Айсе́н | Región Aisén del General Carlos Ibáñez del Campo | Кояїке |
| XII | Магальянес | Región de Magallanes y de la Antártica Chilena | Пунта-Аренас |
Природа
Територія Чилі витягнута вздовж узбережжя Тихого океану на 4300 км і зайнята переважно хребтами Анд (висотою до 6880 м), між якими лежить Поздовжня долина — головний економічний район країни. Територія належить до Тихоокеанського вогняного кола, через що тут багато вулканів, часті землетруси. Клімат — від тропічного пустельного на півночі (пустеля Атакама) до помірного на півдні.
Чилі розташована в трьох кліматичних поясах. Північна пустеля і холодний південь країни досі мало освоєні, зважаючи на суворі природні умови.
У середній частині країни зосереджено приблизно 75 % населення країни, тут найрозвиненіше господарство.
Наприкінці палеозою Південна Америка належала до континенту Гондвана.
Чилійський рельєф формує поздовжня депресія, оточена двома гірськими хребтами, які становлять близько 80 % території.
Вздовж Берегового хребта на узбережжі Тихого океану поширені прибережні рівнини, де збудовані прибережні міста і великі порти.
Норте Ґранде (Norte Grande) — це область між північною межею країни і паралеллю 26° пд. ш. Вона характеризується наявністю пустелі Атакама, найпосушливішої на планеті.
На південь розташована область Норте Чико, яка простягається до річки Аконкагуа. Лос Андес знижуються на південь і наближаються до узбережжя.
Центральний район — це найбільш населений регіон країни. Прибережні рівнини широкі і дають змогу споруджувати міста і порти вздовж Тихого океану.
Патагонія простягається на південь від 41° пд. ш. Під час останнього заледеніння, ця область була покрита льодовиком.
У результаті ерозії, спричиненої дією льодовиків, сформувалися фіорди.
Економіка
Див. також Корисні копалини Чилі, Історія освоєння мінеральних ресурсів Чилі, Гірнича промисловість Чилі.
Головною галуззю промисловості країни є гірничодобувна (мідь та інші метали). Чилі — найбільший в світі експортер міді, яку видобуває і виплавляє національне підприємство CODELCO. Експлуатація інших ресурсів, таких як залізо, молібден, нітрат, золото і срібло також має важливе значення. Крім того, Чилі має 21,9 % світових запасів літію, в той час як в 2012 році, 37 % світового виробництва цього мінералу зосереджено в країні. Лазурит, дорогоцінний камінь видобувається на півночі Чилі, був оголошений національним каменем в 1984 році.
Серед інших галузей промисловості — металургійна, деревообробна, харчова, текстильна. Сільське господарство, включаючи рибальство та лісове господарство, забезпечує 7 % ВНП (13 % зайнятих), розвинене тваринництво, вирощуються пшениця, виноград, боби, цукровий буряк, картопля, фрукти. Чилі — один з найбільших експортерів фруктів, а також риби й виробів з деревини. ВНП склав в 1994 р $ 97,7 млрд. (ВНП на душу населення — $ 7010), в 2008 р ВНП досяг $ 169,6 млрд (на душу населення — $ 14,9 тис. За ПКС). Чилі має один з найвищих доходів на душу населення в Латинській Америці (поряд з Уругваєм).
Загальна протяжність залізниць — 7766 км, автошляхів — 79 025 км, внутрішніх водних шляхів — 725 км. Найважливіші порти країни: Ікіке, Вальпараїсо.
Головні торгові партнери: Китай, США, Японія, Бразилія. Грошова одиниця — чилійський песо (1 чилійський песо (Ch $) дорівнює 100 сентаво).
Експорт 66,46 млрд дол. (В 2008) — мідь, фрукти, риба, папір, хімічна продукція, вино. Основні покупці (2008 рік): Китай — 14,2 %, США — 11,3 %, Японія — 10,4 %, Бразилія — 5,9 %, Південна Корея — 5,7 %, Нідерланди — 5,2 %.
Імпорт 57,61 млрд дол. (В 2008) — нафта та нафтопродукти, хімікати, електроніка, промислова продукція, автомобілі, газ. Основні постачальники (в 2008): США — 19,1 %, Китай — 11,9 %, Бразилія — 9,3 %, Аргентина — 8,8 %, Південна Корея — 5,6 %, Японія — 4,6 %.
Переваги: найбільший в світі виробник міді. Експорт фруктів. Економічне зростання, викликане великими іноземними інвестиціями. Найвищий рівень кредитної довіри через стабільність чилійського песо і фінансових ринків, державний борг склав всього 5,2 % річного ВВП (в 2008 р.; у 2004 р — 12,8 %) — 121 місце в світі. Розвинені виноробство та рибопереробка.
Слабкі сторони: великий спад цін на мідь на світовому ринку приносить часом до 40 % збитків експорту. Велика залежність від зовнішніх поставок нафти (90 % від всієї споживаної нафти). Залежність від американських торгових партнерів. Відносно слабка валюта (обмінний курс 509 песо за $ 1 в 2008 р, але 609 у 2004 році). Інфляція 8,7 % — оцінка 2008 року (4,4 % у 2007 році).
Туризм
Туризм став одним з основних економічних ресурсів Чилі, починаючи з середини 1990-х років. Під захистом держави знаходиться близько 14,5 млн га земель у вигляді національних парків, заповідників та пам'яток природи, що становить 20 % площі Чилі. Основна частка туристів в 2011 році (59,3 %) прибувала з прикордонних країн, 17,3 % — з інших країн Південної Америки, 11,9 % — з Європи, 8 % — з Північної Америки. В 2012 році в країну відвідалоо 3,5 млн туристів, а зростання склало майже 13 %.
Найбільше туристів привертають увагу:
- Столиця Сантьяго, яка знаходиться в кліматі середземноморського типу місто оточене горами й гірськолижними курортами (Вальє-Невадо, Портильйо, комплекс Фареллонес — Ель-Колорадо — Ла-Парва).
- Найпосушливіша пустеля світу Атакама, знаходиться на півночі країни. Особливе місце займає Місячна долина, розташована в Національному заповіднику Лос-Фламенкос. Туристичними центрами півночі Чилі є міста Арика, Ікіке, Калама, Сан-Педро-де-Атакама і Антофагаста.
- Патагонія, пересічена фіордами і каналами, знаходиться на півдні країни. Клімат — від вологого помірно-холодного до полярного. Туристичними воротами в регіон є старовинний Пуерто-Монт, околиці якого вкриті льодовиковими озерами й покриті незайманими листяними та хвойними лісами.
- Острови. В Чилі — сотні островів. Відомий на весь світ острів Пасхи, місце стародавніх кам'яних статуй — моаї. Інші острова — Моча, архіпелаг Хуан-Фернандес, з яких найпопулярніший — Острів Робінзона Крузо. Острови Чилійського архіпелагу і Церкви острова Чилое занесені в список культурної спадщини ЮНЕСКО.
Населення Чилі
За прогнозами Національного інституту статистики (INE), населення Чилі складає 18 006 407 осіб, з яких 8 911 940 чоловіки і 9 094 467 жінки. За даними перепису 2002 року цей показник склав 15 116 435 осіб, з яких 7 447 695 були чоловіки і жінки 7 668 740.
Зростання населення останнім часом зменшилося. Хоча населення Чилі протягом двадцятого століття досягло п'ятикратного зростання з 2 695 625 жителів в 1895 році, до 5 023 539 в 1940 році і 13 348 401 в 1992 році, міжпереписний темп зростання в період з 1992 по 2002 рік був 1,24 % в рік, в той час як між 2002—2012 він був 0,99 %.
Через поліпшення умов життя населення, тривалість життя чилійців в 2014 році була найвищою в Латинській Америці — 81,7 років, 78,6 для чоловіків і 84,5 для жінок. У 2009 році це значення було 78,4 років для чоловіків і 75,74 для жінок 81,19. Цього ж року коефіцієнт народжуваності склав 15,0 ‰, коефіцієнта смертності, 5,4 ‰, природний темп зростання 9,6 ‰ (0,96 %), в той час як коефіцієнт дитячої смертності становив 7,9 ‰. Ці цифри показали процес старіння чилійського суспільства, в якому велика частина населення буде старше 35 років в 2020 році, перемігши групу молодих, домінуючу в цей час. Таким чином, в 2025 році демографічна піраміда досягне дзвоноподібного профілю в результаті процесу демографічного переходу, який відбувається в Чилі.
Чисельність
Етнічний склад
Середня тривалість життя
У 2009 році чисельність населення Чилі склала 16 970 000 осіб, з яких близько 8.8 мільйонів або 52,7 % — це білі європейці, а 44 % — це метиси. В інших джерелах йдеться про те, що чисельність білих людей зросте з 64 % до 90 % чилійського населення. Різноманітні хвилі іммігрантів до Чилі складались з іспанців, італійців, ірландців, французів, греків, німців, англійців, шотландців, хорватів та палестинців.
За даними перепису 2002 р., 3,2 % населення Чилі склали індіанці.
Етнічний склад
Населення Чилі складається з трьох основних груп:
- Іспаномовні чилійці
- Іммігранти та їхні нащадки з країн Європи, Азії та Америки, які прибули в Чилі в XX столітті та не змішалися з іспаномовними чилійцями
- Індіанські народи (в тому числі араукани (604 349 осіб, 2002 р.), аймара (48 501 осіб, 2002 р.), атакаменьйо (21 015 осіб, 2002 р.), кечуа (6175 осіб, 2002 р.), колла (3198 осіб, 2002 р.), алакалуфи (2622 осіб, 2002 р.), яґани (1685 осіб, 2002 р.) тощо.)
- А також полінезійці — рапануйці (4647 осіб, 2002 р.), що населяють острів Пасхи.
Більше 20 % чилійців належать до білої раси. Індіанське населення (вже змішане з білими) складає 80 % населення. Національний склад іммігрантів був і залишається дуже різноманітним: переважають іспанці та італійці.
Іспаномовні чилійці є нащадками вперше прибулих у 1535 році на територію сучасного Чилі і в наступні часи іспанців та індіанців, що мешкали тут. Змішання протягом століть цих етнічних груп призвело до того, що зараз іспаномовні чилійці складають 60 % від загального населення країни. Ранні європейські переселенці (XVI—XVIII ст) складалися з басків, галісійців, іспанців. У XIX—XX ст. в країну іммігрувало багато вихідців з Італії, Франції, Німеччини, Хорватії, Британських островів, а також арабів-палестинців. Наразі їх нащадки проживають в основному на півдні країни, в столиці та інших великих містах. У Чилі є також впливові громади євреїв, швейцарців, греків, голландців. В останні десятиліття в Чилі іммігрують в основному із сусідніх країн — Перу, Болівії, Аргентини.
Індіанське населення Чилі сьогодні становить менше 4 % від загального числа мешканців країни.
Міграція
Наразі внутрішні міграції відбуваються в основному з сільської місцевості в міста та гірничопромислові регіони півночі країни. Середня щільність населення в Чилі — 22,1 людини на 1 км. У той же час заселена країна нерівномірно: найбільша щільність населення (до 60 осіб/1 км) припадає на центральну частину країни. Так, на невеликій частині узбережжя від Консепсьйона до Вальпараїсо приходиться понад 75 % жителів. На півночі ж країни щільність становить 2—3 людини на 1 км, на крайньому півдні — менше 1 людини на 1 км. Найбільша концентрація населення припадає на район столиці. У Сантьяго та його передмістях проживає 35 % населення Чилі та 42 % усіх містян.
Араукани наразі розселені в південних районах центральної частини країни, від річки Біо-Біо на півночі до озера Льянкіує на півдні. В основному це поселення в резервації Темуко. Закон про переселення індіанців в резервації був прийнятий в Чилі в 1868 році. Вогнеземельці ж були практично повністю винищені або вимерли від епідемій.
Німці Чилі практично не змішувалися з іншими народами країни. Німецькі колонії розташовані переважно в південному Чилі — в районах Пуерто-Монт, Вальдивія, Осорно. Тут же зосереджена і значна частина італійців, хорватів та британців.
Рапануйці, які проживають на острові Пасхи, також в більшості змішалися з іспаномовними чилійцями.
Міжнародні відносини
Чилі та Україна встановили між собою дипломатичні відносини 28 січня 1992 р.
Культура
Матеріальна культура чилійського народу являє собою сплав елементів іспанської матеріальної культури та культури корінного населення країни, причому іспанський вплив переважає.
У Чилі збереглися залишки стародавніх індіанських культур, в тому числі атакамської (на півночі) і арауканської (на півдні): керамічні вироби, орнаментовані геометричними малюнками і зображеннями тварин. У Сан-Педро-де-Атакама знайдені наскельні малюнки. На острові Пасхи збереглися гігантські кам'яні статуї, стародавнє дерев'яне начиння.
Архітектура
Від стародавніх культур на півночі країни збереглися руїни фортець і поселень. У індіанських селищах пустелі Атакама індіанці будували хатини з каменю і кактуса, а в південних долинах — з мулу й дерева. Перше чилійське місто Сантьяго (засноване в 1541 році) отримало прямокутну сітку вулиць (схід — захід, північ — південь) з центральною площею Пласа де Армас, з боків якої височіють будівлі колоніального періоду. Велика частина одноповерхових будівель XVI—XVIII століть (з подвір'ями — патіо, порталами й візерунковими металевими ґратами на вікнах) була зруйнована землетрусами і пожежами. В Сантьяго збереглися церкви Сан-Франсиско (1572—1618), Санто-Домінго (XVII—XVIII століття). Палац Ла-Монеда (1780—1805, архітектори X. Тоеска-і-Річі, А. Кабальєро) — характерний приклад класицизму. Кафедральний собор Сантьяго є прикладом неокласицизму.
Після звільнення від колоніальної залежності посилила вплив французька архітектурно-художня школа. У 2-й половині XIX століття з'являються роботи представників чилійської архітектурної школи. Наприкінці XIX століття в архітектурі, головним чином в будівництві готелів і приватних будинків, проявився еклектизм, а на початку XX століття поширення набув стиль «модерн».
З 1920-х років розвивається архітектурний напрямок, що звільнився від іноземних впливів, пов'язаний з традиціями народної архітектури. Значним внеском у національне містобудування була реконструкція центру Сантьяго (1938—1942). Монументальні громадські будівлі, зведені по периметру площі Пласа де Армас, створили нову містобудівну основу центру столиці. Починаючи з 1950-х років увага приділяється комплексному будівництву житлових районів в передмістях Сантьяго, в Ариці, Антофагасті та інших містах (архітектори К. Брешані, Г. Вальдес, Ф. Кастільйо, К. Гарсія Уйдобро).
Для 1960-х — початку 1970-х років характерна орієнтація на реконструкцію старих міських центрів і будівництво висотних будівель (проект реконструкції 4-х районів Сантьяго, 1965—1969, архітектори Г. Сен-Жан та ін.); одночасно розробляються конструкції, які дозволяють зводити будівлі до 20 поверхів і вище, здатні протистояти землетрусам.
Кухня
На формування чилійської кухні вплинула культура Іспанії, Італії та Франції, а також рецепти корінних народів, що проживали в даній місцевості. Головна її особливість — наявність великого числа страв з морепродуктів, якими багате чилійське узбережжя. Унікальні види риб, молюсків, ракоподібних та водоростей, які ростуть завдяки течії Гумбольдта, вирізняють чилійську кухню від інших. Окрім морепродуктів, чилійські кухарі часто використовують вино, оскільки Чилі є одним з найбільших виробників цього напою.
Одна з традиційних страв — «касуела де аве» — курячий суп з різноманітними спеціями, картоплею та локшиною. А «куранто», розповсюджене на півдні країни та на о. Пасхи, можна умовно назвати різновидом шашлику — земляним шашликом (м'ясо закопується в землю, а над ним запалюється багаття). Популярні «емпанадас» — пиріжки з найрізноманітнішими начинками: з м'ясом, оливками або тунцем. Ще одна традиційна страва — суп з морських їжаків. Попри те, що про його смакові якості можна сперечатися, ця багата на йод страва дуже популярна серед чилійців.
Музика
Стародавню музичну культуру зберігають нащадки чилійських аборигенів, в першу чергу араукани. Різноманітні їх сольні і колективні пісні (ліричні, любовні, дитячі, трудові, військові, магічні), індивідуальні та масові танці. Серед музичних інструментів арауканів — ударні (барабани культрун, брязкальце уада), духові (трутрука, лолкінь, кюлькюль, піфюлька). Характерні для народної креольської музики Чилі пісенні та пісенно-танцювальні жанри — тонада, самакуека (частіше куека), Куанда. Основні музичні інструменти — гітара, арфа, також гітаррон, який використовують професійні народні співаки (уасо).
У Сантьяго функціонують Симфонічний оркестр Чилі (заснований в 1941 році), Муніципальний симфонічний оркестр Сантьяго (заснований в 1955 році), хор Чилійського університету (заснований в 1945 році), струнний квартет Сантьяго (заснований в 1954 році), Національна консерваторія, Інститут поширення музичного мистецтва (заснований в 1940 році).
Література
Розвивається іспанською мовою. Її формування почалося в період колоніального панування Іспанії (XVI століття). Ранній літературний пам'ятник Чилі — «Листи про відкриття та завоюванні Чилі» П. де Вальдивії (1500?—1554). Поема «Араукана» (частини 1-3, 1569-89) А. де Ерсільї-і-Суніга (1533—1594) — перший національний твір Чилі та найбільш значне художнє явище латиноамериканської літератури XVI століття. У XVII і XVIII століттях переважала історична проза: А. де Овальє (1601—1651), Д. Росалес (1603-77) та інші. Існувала також усна і письмова поезія малих форм: куплети, епіграми, жартівливі експромти.
В період Війни за незалежність і становлення незалежної держави Чилі (1-я половина XIX століття) отримала розвиток політична публіцистика, видними представниками якої були К. Енрікес (1769—1825) — засновник першої національної газети «Аурора де Чиле» (1812—1813) і Д. Порталес (1793—1837) — автор збірки листів «Ідеї і одкровення Порталес», що містять опис звичаїв правлячих класів епохи. Поет X. Еган (1768—1836) писав п'єси на морально-етичні теми. Після завоювання незалежності, в умовах відносної стабільності політичного життя, в Чилі працювали письменники, які ховалися від тиранічних режимів інших країн. Велику роль в чилійській культурі зіграли венесуельський просвітитель і основоположник латиноамериканської філології Андрес Бельйо (1781—1865) та аргентинський письменник і громадський діяч Д. Ф. Сармьенто (1811—1888).
Прагнення передової чилійської інтелігенції створити національну культуру, вільну від впливу іспанізма, висловив один з теоретиків латиноамериканського романтизму X. В. Ластаррія (1817—1888) в промові на відкритті заснованого ним Літературного товариства (1842). Раніше, ніж в інших країнах Латинської Америки, в Чилі зародився реалізм. Альберто Блест Гана (1830—1920) — перший в іспаномовної Америці і найбільший чилійський реаліст XIX століття («Чилійський Бальзак»). У циклі романів 60-х років, що отримав назву «Людської комедії Чилі», він відбив соціально-економічні, політичні та культурні зрушення, що відбувалися в середині XIX століття в Чилі. Найвідоміший його роман — «Мартін Рівас» (1862 рік). Наприкінці XIX — початку XX століття головним чином в поезії поширився модернізм. Головний представник латиноамериканського модернізму нікарагуанец Р. Даріо в Чилі опублікував програмний збірник своїх віршів «Лазур» (1888).
З розквітом поезії Габріели Містраль (1889—1957), Вісенте Уїдобро (1893—1948) і Пабло Неруди (1904—1973) література Чилі отримала світове визнання. Їх творчість об'єднує справжній гуманізм, громадянський пафос, антифашистська спрямованість, демократизм. Реалістичні оповідання Ф. Колоане (1910—2002; збірники «Мис Горн», 1941, «Вогняна земля», 1956) та роман «Дорога китів» (1962) відкрили суворий світ мешканців приморського краю, які борються зі стихією та соціальним злом. Серед сучасних романістів популярність здобула письменниця Ізабель Альєнде (р. 1942), яку неофіційно називають «Габріелем Гарсіа Маркесом в спідниці», її найбільш відомі романи «Будинок духів», «Любов і морок» та «Ева Луна».
Зображення
Див. також
Примітки
- . RESULTADOS DEFINITIVOS CENSO 2017 (іспанською). Instituto Nacional de Estadística de Chile. 1 січня 2018. Архів оригіналу за 23 грудня 2017. Процитовано 18 січня 2017.
- Bolívar Manaut, Luna (27 Листопад 2006). (HTML). Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 22 липня 2011.
- Vesilind, Priit J. (серпня 2003). The Driest Place on Earth (англійська). National Geographic Magazine. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 2 Січень 2014.
- (HTM) (англійська). 2013. Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 2 Січень 2014.
- Mckay, Christopher P. (Травень-червень 2002). Two dry for life: the Atacama Desert and Mars (PDF) (англійська). AdAstra. с. 30–33. Архів оригіналу за 6 червня 2012. Процитовано 2 Січень 2014.
- Amos, Jonathan (8 грудня 2005). (STM) (англійська). BBC. Архів оригіналу за 2 лютого 2009. Процитовано 2 Січень 2014.
- . Архів оригіналу за 6 листопада 2015. Процитовано 24 квітня 2017.
- chile Parques de Chile // Corporación Nacional Forestal
- El turismo en Chile crece un 13 % en el último año. 14.06.2013 [ 25 квітня 2017 у Wayback Machine.] // El Economista America
- ↑ (PDF). Архів оригіналу за 9 червня 2011. Процитовано 23 листопада 2009.
- Архів оригіналу за 4 червня 2009. Процитовано 23 листопада 2009.
- Genetic epidemiology of single gene defects in Chile. Архів оригіналу за 29 травня 2012. Процитовано 23 листопада 2009.
- . Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 21 січня 2017. Процитовано 15 вересня 2012. «"Chile's ethnic makeup is largely a product of Spanish colonization. About three fourths of Chileans are mestizo, a mixture of European and Amerindian ancestries. One fifth of Chileans are of white European (mainly Spanish) descent".»
- http://mazinger.sisib.ule.cl/repositorio/lb/ciencias_quimicas_y_farmaceuticas/medinae/cap2/5b6.html[недоступне посилання з травня 2019]
- Л. Д. Чекаленко. Зовнішня політика України: Підручник. Київ. «Либідь». 2006. -712с. с.50.
- Encyclopedia Americana, Scholastic Library Publishing, Inc Danbury. Connecticut — 2004
Джерела та література
- Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Географія Чилі. [ 10 серпня 2007 у Wayback Machine.]
- Латинская Америка : Справочник. – Москва : Политиздат, 1990.
- 40 Years Are Nothing: History and Memory of the 1973 Coups D'etat in Uruguay and Chile. [Ed. by P. Leighton, F. Lopez]. Cambridge Scholars Publishing, 2015.
- Ahumada J.M. The Political Economy of Peripheral Growth: Chile in the Global Economy. Springer International Publishing;Palgrave Macmillan, 2019.
- Chile: Environmental History, Perspectives and Challenges. [Ed. by A.J. Alaniz]. Nova Science Publishers, 2019.
- Collier S., Sater W.F. A History of Chile, 1808-2002. Cambridge University Press, 2004.
- Gänger S. Relics of the Past: The Collecting and Studying of Pre-Columbian Antiquities in Peru and Chile, 1837 - 1911. Oxford University Press, 2015.
Посилання
- Чилі [ 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.