Юс великий Великий юсUnicode hex велика U 0466мала U 0467КирилицяА Б В Г Ґ Д ЃЂ Е Ѐ Є Ё Ж ЗЗ Ѕ И Ѝ І Ї ЙЈ К Л Љ М Н ЊО П

Великий юс

Unicode (hex)
велика: U+0466
мала: U+0467
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
А̄	А́	А̀	Ӑ	А̂	А̊	Ӓ
Ӓ̄	А̃	А̨	Ә	Ә́	Ә̃	Ӛ
Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄	Ӻ	Ӷ
Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ	Ԫ	Ԭ
Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈	Ӂ	Җ
Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ	Ԑ	Ԑ̈
Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ	Ӥ	Қ
Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ	Ԛ	Ӆ
Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ	Ӎ	Ӊ
Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ	Ԋ	О̆
О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄	Ӫ	Ҩ
Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ	Ҫ	Ԍ
Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ	У̃	Ӯ
Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́	Ұ	Х̑
Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈	Ԧ	Ꚕ
Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ	Ӌ	Ҹ	Ꚓ
Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ	Ы̆	Ы̄	Ӹ
Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇	Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄
Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄	Я̆	Я̄	Я̈
Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ꙇ	Ҁ	Ѻ	Ѹ	Ѡ	Ѽ
Ѿ	Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси	Ѧ
Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ	Ѳ	Ѵ
Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ	Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ
Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ	Ꚛ	Ꚏ̆	Ꙏ
Літери кирилиці

Вели́кий юс (Ѫ ѫ) — давня кирилична літера, що нині вийшла з ужитку. Мала вигляд і займала 37-му позицію. Була присутня також у глаголичній абетці, де мала вигляд і займала 36-ту позицію.

Назва Редагувати

Назва «великий юс» умовна: з давніх пам'яток відоме тільки слово «юс», яке зараз вживається до позначення чотирьох літер-«юсів» — Ѧ («малий юс»), Ѩ («малий йотований юс»), Ѫ («великий юс»), Ѭ («великий йотований юс»). У хорватських джерелах великий юс відомий як «онсъ» (хорв. ǫsъ).

Вимова Редагувати

У староцерковнослов'янській мові позначав носовий звук [ɔ̃], що походив від праслов'янського *ǫ (носовий [o]). З фонетичного погляду «великий юс» відповідає сучасній польській літері ą.

Історія Редагувати

Великий юс уперше з'являється у глаголиці, де він мав накреслення і був лігатурою («о») і («малий юс»). У найдавніших пам'ятках складові лігатури могли записуватися й окремо. Кириличну форму Ѫ пояснюють як повернуту на 90° за годинниковою стрілкою глаголичну літеру.

Ані в глаголиці, ані в кирилиці числового значення не мала.

У X—XI ст. у східних слов'ян [ɔ̃] втратив це звучання, злившись з [u] (йотований — з [ju]), а згодом ця зміна відбулася і на письмі в руському ізводі старослов'янської, замість Ѫ стали вживати «ук» чи «у»: рѫка — рука, бѫдѫ — буду (пор. пол. ręka, będę, але дѫбъ — («дуб») — dąb).

У церковнослов'янській абетці Ѫ вийшов з ужитку в XVII столітті, у сучасній церковнослов'янській мові замість нього використовують літеру «ук», позначаючи нею і [u], що походить з носового [o] (доубъ, роука, соудъ). Зараз зрідка вживається для позначення так званого «ключа границь» (вруціліто) у православних Пасхаліях.

У болгарській мові великий юс (болг. «голям юс», «голяма носовка», «широко ъ») існував до реформи 1946 року, хоча голосний до того часу вже давно перестав бути носовим. До 1910-х років також використовувався його йотований різновид — Ѭ, причому, над його і-подібною лівою частиною часто ставили таку ж крапку, як над літерою і.

Літера Ѫ використовувалася також у румунській кирилиці — для позначення звука [ɨ]. Літера «ы», що передає цей звук в інших кириличних абетках, була присутня і в румунській, але практично не використовувалася.

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѫ передавав носовий [o] і відповідав латинському ą («a з огонеком»).

Великий йотований юс Редагувати

Великий йотований юс мав накреслення Ѭ і був лігатурою літер І і Ѫ. Передавав *jǫ — йотований звук *ǫ. У руському ізводі замінявся на («ю»). У староцерковнослов'янській мові існувало слово, що складалося тільки з одної цієї літери — форма знахідного відмінка займенника я («вона», «та», тобто «її»). У сучасній церковнослов'янській мові замість Ѭ вживається «ю».

У глаголиці великий йотований юс мав накреслення . У хорватських джерелах відомий як «йон» (хорв. jǫ). Припускають, що він являє собою лігатуру «малого юса» з — гіпотетичною літерою, що могла позначати звукосполучення [jɛ], [jo].

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѭ передавав йотований носовий [jo] і відповідав латинським сполученням ją, ią.

Таблица кодів Редагувати

В Юнікоді:

Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Велика	1130	046A	002152	00000100 01101010
Мала	1131	046B	002153	00000100 01101011

В HTML велику літеру Ѫ можна записати як Ѫ або Ѫ, а малу ѫ — як ѫ або ѫ.

Див. також Редагувати

Джерела Редагувати

Л. В. Біленька-Свистович, Н. Р. Рибак. Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником для духов. навч. закл. — К.: Криниця, 2000.