www.wikidata.uk-ua.nina.az

Вега У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна КА знімок космічного телескопа Спітцера Дані спостереженняЕпох

Вега

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Вега (КА).
Вега

Вега (знімок космічного телескопа Спітцера)
Дані спостереження
Епоха J2000
Сузір’я Ліра
Пряме піднесення 18h 36m 56,3s
Схилення +38° 47′ 01,0″
Видима зоряна величина (V) +0,03
Характеристики
Спектральний клас A0V
Показник кольору (B−V) 0,00
Показник кольору (U−B) −0,01
Тип змінності змінна типу δ Щита
Астрометрія
Променева швидкість (Rv) −13,5 км/c
Власний рух (μ) Пр.сх.: 201,02 мас/р
Схил.: 287,46 мас/р
Паралакс (π) 129,01 ± 0,52 мас
Відстань 25,27 св. р.
(7,751 пк)
Абсолютна зоряна
величина (MV) 		0,58
Фізичні характеристики
Маса 2,6 M☉
Радіус 2,73 R☉
Світність 51 L☉
Ефективна температура 9300 K
Металічність 63%
Обертання 12,5 годин
Вік 0,455±0,013 млрд. років
Інші позначення
Альфа Ліри, Alpha Lyrae, α Lyrae, 3 Lyr, HR 7001, BD +38°3238, HD 172167, SAO 67174, FK5: 699, HIP 91262, GJ 721, GCTP[en] 4293.00, LTT[en] 15486, CCDM 18369+3847, PPM 81558.
Посилання
SIMBADдані для Vega

Ве́га (від араб. النسر الواقع‎ — «шуліка, що падає») (α Ліри) — найяскравіша зоря в сузір'ї Ліри, п'ята за яскравістю зоря нічного неба, друга після Арктура в північній півкулі. Порівняно близька (25 світлових років від Землі), та, разом з Арктуром і Сіріусом, одна з найяскравіших зір.

Близько 12 000 року до н. е. Вега була поляриссимою і приблизно через 12 000 років знову стане нею (внаслідок прецесії). Вона була першою зорею (після Сонця), в якої сфотографували спектр, та однією з перших зір, відстань до якої виміряли за допомогою паралаксу.

Українська народна назва Веги — Ткаля. У ніч на Івана Купала вона зустрічається з Альтаїром — Пастухом[джерело?].

Етимологія Редагувати

Назва «Вега» (Wega, пізніше Vega) походить від приблизної транслітерації слова waqi («той, що падає») з фрази араб. النسر الواقع‎ (an-nasr al-wāqi‘), яка означає "орел, що падає" або «гриф, що падає». Сузір'я Ліри представляли у вигляді грифа в стародавньому Єгипті або у вигляді орла чи грифа в давній Індії. Арабська назва увійшла в європейську культуру після вживання в астрономічних таблицях, які було розроблено в 1215-1270 роках за наказом Альфонсо X. Імовірно, асоціація Веги і всього сузір'я з хижим птахом мала в давнину свою міфологічну основу, проте цей міф був забутий, і заміщений пізнішою легендою про шуліку, який за наказом Зевса викрав тіло німфи Кампи в титана Бріарея, і за цю послугу господар його помістив на небо.

Короткий опис основних характеристик Веги Редагувати

Вега, яку астрономи іноді називають «напевно, найважливішою зорею після Сонця», нині є найбільш вивченою зорею нічного неба. Вега стала першою зорею (після Сонця), яку сфотографовано, а також першою зорею, у якої визначено спектр випромінювання. Також Вега була однією з перших зір, до якої методом паралаксу визначено відстань. Яскравість Веги довгий час приймали за нуль під час вимірювання зоряних величин, тобто вона була точкою відліку і була однією із шести зір, які лежать в основі шкали UBV-фотометрії (вимірювання випромінювання зорі в різних діапазонах спектру).

Вега і Сонце на діаграмі Герцшпрунга—Рассела

Вега — порівняно молода зоря з низькою, у порівнянні з Сонцем, металічністю, тобто з малим вмістом елементів важчих за гелій. Також Вега, імовірно, є змінною зорею, хоча це й не доведено. Можлива причина змінності — нестабільність у надрах.

Вега дуже швидко обертається навколо своєї осі, на її екваторі швидкість обертання досягає 274 км/с. Для порівняння, швидкість обертання на екваторі Сонця трохи більш за два кілометри на секунду (7284 км/год). Вега обертається в сто разів швидше, внаслідок чого має форму еліпсоїда обертання. Температура її фотосфери неоднорідна: максимальна температура — на полюсі зорі, мінімальна — на екваторі. Нині до Землі Вега обернена майже точно полюсом, і тому вона здається яскравою біло-блакитною зорею.

Взявши до уваги значення інтенсивності інфрачервоного випромінювання Веги, яке значно вище, ніж мало бути у неї теоретично, вчені дійшли висновку про наявність навколо Веги пилового диска, який обертається навколо неї і розігрівається випромінюванням зорі. Цей диск утворився, швидше за все, внаслідок зіткнення астероїдних або кометних тіл. Аналогічний пиловий диск у Сонячній системі пов'язаний з поясом Койпера.

Вега є прототипом так званих «інфрачервоних зір» — зір, у яких є диск із пилу й газу, що випромінює в інфрачервоному діапазоні під дією енергії зорі. Ці зорі називаються «Вега-подібні зорі».

Останнім часом в диску Веги виявлено несиметричності, що вказують на можливу наявність біля Веги принаймні однієї планети, розмір якої може приблизно дорівнювати розміру Юпітера.

Історія вивчення Редагувати

Сузір'я Ліри в атласі «Уранометрія». Вега зображена в дзьобі орла, який тримає ліру.

Один із розділів астрономії — астрофотографія, або фотографування через телескопи небесних об'єктів, почав розвиватися в 1840 році, коли астроном Джон Вільям Дрейпер сфотографував Місяць за допомогою дагеротипії. Першою сфотографованою зорею стала Вега. Вночі з 16 на 17 липня 1850 року в обсерваторії Гарвардського коледжу зроблено перший знімок зорі, також за допомогою дагеротипії. 1872 року Генрі Дрейпер отримав перші (після Сонця) фотографії спектра Веги і вперше показав лінії поглинання в цьому спектрі.

1879 року Вільям Гаґґінс використовував фотографії спектра Веги і ще дванадцяти схожих зір, щоб визначити «дванадцять сильних ліній», які є спільними для цього класу зір. Пізніше ці лінії було визначено як лінії водню (серія Бальмера).

Відстань до Веги можна визначити за її паралаксом відносно нерухомих зір під час руху Землі по орбіті навколо Сонця. Першим паралакс Веги визначив Василь Струве 1837 року. Використовуючи 9-дюймовий рефрактор на екваторіальному монтуванні і нитяний мікрометр, виготовлені Фраунгофером, Струве отримав значення 0,125 кутової секунди, що дуже близько до сучасного значення. Але Фрідріх Бессель, який визначив відстань до зорі 61 Лебедя, скептично оцінив отримані Струве дані, змусивши того відмовитися від первісної оцінки. Струве переглянув свою точку зору і після нових підрахунків отримав майже вдвічі більший паралакс (0,2169±0,0254"). Це поставило під сумнів перший результат Струве. Таким чином, більшість астрономів, зокрема й сам Струве, першим визначником відстані до зорі вважали Бесселя.

Нині паралакс Веги оцінюють у 0,129".

Яскравість усіх зір вимірюється за стандартною логарифмічною шкалою, причому чим яскравіша зоря, тим менша її зоряна величини. Найтьмяніші зорі, які доступні спостереженню неозброєним оком, мають шосту зоряну величину, тоді як блиск Сіріуса, найяскравішої зорі нічного неба, дорівнює -1,47. За точку відліку цієї шкали астрономи спочатку обрали Вегу: її зоряну величину вважали нульовою.

Таким чином, упродовж багатьох років Вега слугувала для калібрування фотометричної шкали та була точкою відліку для вимірювання зоряних величин. Але від такого початку шкали відмовилися, коли з'ясувалося, що Вега є пульсуючою змінною типу δ Щита. Однак для візуальних спостережень Вегу й досі можна вважати еталоном нульової зоряної величини: при спостереженні в стандартній смузі V фотометричної системи UBV, величина Веги дорівнює 0,03m, що на око неможливо відрізнити від нуля. У цій фотометричній системі визначаючи блиск зір застосовують три світлофільтри — ультрафіолетовий (англ. ultraviolet), синій (англ. blue) і жовтий (англ. yellow). Вони позначаються літерами U, B і V відповідно. Вега була однією із шести зір класу А0V, яку використовували під час розробки цієї фотометричної системи. Зоряні величини в усіх трьох смугах визначаються таким чином, щоб для Веги (і подібних до неї білих зір) вони були однаковими: U = B = V.

Фотометричні вимірювання Веги в 1920-х роках показали, що її блиск не постійний, а дещо мінливий. Зміни блиску були дуже малі, ±0,03 величини, і тому тривалий час астрономи не знали, є Вега змінною чи постійною зорею — техніка того часу була надто недосконалою. Пізніші вимірювання 1981 року в обсерваторії ім. Девіда Данлепа, показали таку саму, як і у 1930-х, слабку змінність блиску. Після спроби віднести Вегу до якогось конкретного класу змінних зір було висловлено припущення, що Вега робить неправильні низькоамплітудні пульсації, аналогічні до тих, які має δ Щита.

Це одна з категорій змінних зір, зміни блиску яких зумовлені власними пульсаціями через нестійкість в надрах зорі. Однак змінність Веги як і раніше спірна — інші астрономи не виявили жодних змін у блиску Веги, хоча вона належить до типу зір, серед яких зустрічається змінність. Тому дуже ймовірно, що нездатність зареєструвати зміну блиску Веги зумовлена недосконалістю обладнання або систематичними помилками у вимірюваннях. У статті 2007 року проаналізовано ці та інші результати й зроблено висновок, що «консервативний аналіз результатів показує, що Вега з високою ймовірністю є змінною зорею, у якої блиск змінюється на 1-2 %, з можливими випадковими відхиленнями до 4 % від середньої величини». Стаття за 2011 рік підтверджує висновок про змінність з формулюванням «довгострокову (рік за роком) змінність Веги підтверджено».

Вега була першою зорею, у якої виявили пиловий диск. Це відкриття зроблено 1983 року за допомогою космічної інфрачервоної обсерваторії (IRAS).

2006 року за допомогою оптичної інтерферометрії з довгою базою дослідники виявили асферичність Веги.

Спостереження Редагувати

Криві блиску найяскравіших зір неба з плином часу (Сіріуса, Канопуса, Толімана, Арктура, Веги, Проціона, Альтаїра).
Знаменитий «Літній трикутник». Це найпомітніший астеризм у Північній півкулі влітку, восени і ранньою зимою. Вега є однією з його вершин.

Вега - зоря північної півкулі і має нині схилення 38°48'. Її можна побачити майже в будь-якій точці Землі, крім Антарктиди і самого півдня Південної Америки, аж до 51° південної широти. У Північній півкулі, на північ від 51° пн. ш., Вега ніколи не перетинає лінію горизонту, а на приполярних і полярних широтах Північної півкулі її видно цілий рік. Точку зеніту Вега проходить приблизно на широті Афін. На широті Москви Вега не заходить і не перетинає лінію горизонту, проте взимку через низьке положення Веги над горизонтом її можна побачити тільки під ранок або відразу після заходу Сонця.

Найкращий сезон для спостереження Веги — літо. Вона утворює одну з вершин «Літньо-осіннього трикутника» і, поряд з Денебом і Альтаїром, утворює цей відомий астеризм, який видно в Північній півкулі, на екваторі і в низьких широтах південної півкулі (до широт 40°).

У середніх широтах північної півкулі влітку Вегу видно неподалік зеніту. Вона кульмінує 1 липня опівночі, коли настає її максимальне кутове розходження з Сонцем. Саме в цей час створюються найкращі умови для спостереження Веги з Землі, як у Північній, так і в Південній півкулі (у низьких та помірних широтах Південної півкулі).

З плином часу північне схилення Веги збільшується, у міру наближення зорі до небесного Північного полюса в результаті прецесії Землі — приблизно через 12 тис. років — Вега стане поляриссимою Північної півкулі. Цією зорею Вега була за 13 тисяч років до н. е., і буде в 14 000 році н. е. У цей період Вега буде наближено вказувати на північ, а вигляд неба значно зміниться — на широтах Харкова буде видно південні сузір'я, такі як Південний Хрест, Центавр, Муха, Вовк. Сто тисяч років тому найяскравішою зорею неба був Канопус; нині це Сіріус, проте Вега була і буде однією з найяскравіших зір неба, причому в майбутньому її блиск зросте. Також у майбутньому збільшиться й блиск Альтаїра — іншої яскравої зорі астеризма «Літньо-осінній трикутник».

Фізика Редагувати

Спектр Веги в діапазоні 3820—10 200 Å. У лівій частині видно інтенсивні лінії водню, у правій — лінії оксигену і води земного походження.

Вега є зорею головної послідовності і має спектральний клас A0V, тобто є білою зорею головної послідовності. Основне джерело енергії зорі — термоядерна реакція синтезу гелію з водню в надрах при високій температурі. Оскільки масивні зорі витрачають водень швидше, ніж малі, то тривалість життя Веги становитиме, за підрахунками науковців, один мільярд років, що становить одну десяту тривалості життя Сонця.

На відміну від Сонця, основним джерелом енергії на Везі є не протон-протонна реакція, а так званий CNO-цикл синтезу атомів гелію з атомів водню за допомогою посередників — вуглецю, азоту і кисню. Для цього необхідна температура 16 мільйонів кельвінів. Це вище, ніж температура в надрах Сонця, але цей спосіб є одночасно і більш ефективним, ніж протон-протонна реакція. Цей цикл дуже чутливий до температури, тому перенесення тепла з надр зорі здійснюється не випромінюванням, а конвекцією. Тому у Везі зона променистого переносу розташована над конвективною, тоді як у Сонці — навпаки.

Енергетичний потік від Веги точно виміряно різними способами і використовується як еталон. Так, на довжині хвилі 548 нм щільність потоку становить 3650 Ян (±2 %). Вега має відносно плоский електромагнітний спектр на видимій ділянці (350-800 нанометрів), де щільність потоку становить 2000-4000 Ян. В інфрачервоній частині спектру щільність потоку мала і дорівнює близько 100 Ян при довжині хвилі 5 мікрометрів. У спектрі зорі домінують лінії поглинання водню. Лінії інших елементів є відносно слабкими, з них найбільшими є лінії іонізованого магнію, заліза та хрому.

Випромінювання Веги в рентгенівському діапазоні незначне, що свідчить про те, що у Веги дуже слабка або взагалі відсутня корона.

Еволюція зорі Редагувати

Вега утворилася приблизно 350-510 мільйонів років тому, вона значно старша за Сіріус, вік якого оцінюють у 240 мільйонів років. Враховуючи досить високу світність Веги (у порівнянні з Сонцем), дослідники припускають, що тривалість перебування Веги на стадії головної послідовності становитиме приблизно 1 мільярд років, після чого Вега стане субгігантом і, нарешті, червоним гігантом. Останньою стадією еволюції Веги стане скидання її оболонок і перетворення на білий карлик. Надновою Вега стати не зможе, їй не вистачить маси, оскільки для цього необхідна маса принаймні 5 мас Сонця. У такому вигляді, як нині, Вега проіснує ще близько 500 мільйонів років, до того як у неї скінчиться водневе паливо. Іншими словами, Вега перебуває, як і Сонце, в середині свого життя.

Обертання Редагувати

Порівняння розмірів Веги та Сонця. Вега не лише більша за Сонце, але й яскравіша, і масивніша. Зверніть увагу на приплюснутість Веги.

Виміряний за допомогою інтерферометра, радіус Веги за оцінками становить 2,73 ± 0,01 радіуса Сонця, що на 60 % більше, ніж радіус Сіріуса. Тоді як за теоретичними розрахунками він повинен лише на 12 % перевищувати радіус Сіріуса.

Було запропоновано, що таку аномалію могла викликати велика швидкість обертання зорі навколо своєї осі. Тобто Вега, на відміну від більшості зір, має не форму кулі, а форму еліпсоїда обертання, і нині її видно з Землі практично або повністю з боку полюса. Телескоп CHARA підтвердив це припущення.

Від прямого звернення до Землі полюс відхилений лише на п'ять градусів. Швидкість обертання на екваторі у Веги досягає 274 км/с (а період обертання навколо своєї осі дорівнює 12,5 години). Швидкість обертання зорі — 93 % першої космічної. Якщо б швидкість обертання перевищувала 293 кілометри на секунду, то Вега б зруйнувалася внаслідок відцентрових сил.

Таке швидке обертання Веги призвело до її еліпсоподібної форми, її екваторіальний діаметр на 23 % перевищує полярний. Полярний радіус дорівнює 2,26 ± 0,07 радіуса Сонця, тоді як екваторіальний — 2,78 ± 0,02 радіуси Сонця.

Прискорення вільного падіння на Везі також значною мірою залежить від широти, тому температура поверхні на Везі сильно відрізняється. За теоремою фон Цейпеля, світність зір в районі полюсів вища. Це призводить до різниці температур між полюсами і екватором. В районі полюса вона дорівнює 9695 ± 20 К, тоді як поблизу екватора — на 2400 К менша.

Якби ми бачили Вегу з екватора, то вона здалася б вдвічі тьмянішою.

Температурна різниця також може означати наявність конвективної зони навколо екватора.

Якби Вега була сферично симетричною зорею з повільним обертанням, то її яскравість була б еквівалентною 57-ми світностям Сонця. Ця яскравість значно перевищує світність типової зорі з такою масою. Таким чином, виявлення швидкого обертання Веги дозволило усунути цю суперечність, і повна болометрична світність Веги перевищує сонячну лише в 37 разів.

Вегу тривалий час використовували як еталонну зорю для калібрування телескопів. Знання про швидкість обертання Веги і знання того кута, під яким ми її бачимо, допомогло налаштувати інтерферометри щодо цієї зорі, і тепер діаметр зірки точно виміряний.

Металічність Редагувати

У фотосфері Веги мало елементів важчих за гелій — лише 32 % від аналогічного показника на Сонці. Для порівняння, у фотосфері Сіріуса міститься втричі більше металів, ніж на Сонці. Сонце містить досить багато елементів, важчих за гелій. Їх вміст оцінюють величиною 0,0172 ± 0,002 від загальної маси (тобто Сонце приблизно на 1,72 відсотка складається з важких елементів). Вега ж містить лише 0,54 % важких елементів.

Незвично низька металічність Веги дозволяє віднести Вегу до зір типу λ Волопаса.

Причина такої низької металічності для Веги (та деяких інших подібних зір спектрального класу A0-F0) залишається незрозумілою.

Можливо, це обумовлено втратою маси зорі, однак цей процес починається лише наприкінці життя зорі — коли в ній закінчується водневе паливо. Іншою можливою причиною може бути формування Веги з газопилової хмари з надзвичайно низьким вмістом металів.

Спостережуване співвідношення між гелієм та воднем у Веги приблизно на 40 % менше, ніж у Сонця. Це може бути спричинено зникненням конвективної зони гелію поблизу поверхні. Енергія з надр зорі передається замість конвекції з допомогою електромагнітного випромінювання, і це може бути причиною аномалій. Також причиною таких аномалій може бути дифузія.

Рух у просторі Редагувати

Радіальна швидкість Веги — складова руху зорі вздовж променя зору спостерігача.

Для зір і галактик однією з найважливіших характеристик є зміщення їхнього спектру. Якщо спектр зорі або галактики зміщений до червоної частини спектру, (червоний зсув), то ця зоря чи галактика віддаляються від спостерігача, і чим більший червоний зсув у спектрі, тим швидше віддаляється об'єкт спостереження. Хоча для зір це явище не настільки значне, але іншого способу обчислити швидкість руху зір відносно Землі немає. Точні вимірювання червоного зсуву Веги дали результат у -13,9 ± 0,9 км/с. Знак мінус вказує на рух зорі до Землі.

Внаслідок власного руху зір Вега поступово пересувається на тлі інших зір, настільки віддалених від Землі, що вони здаються нерухомими — їхній власний рух настільки малий, що ним нехтують.

Ретельні вимірювання положення зорі дозволили виміряти власний рух Веги. Власний рух Веги за рік становить 202,03 ± 0,63 мілісекунди дуги за прямим піднесенням і 287,47 ± 0,54 мілісекунди дуги за схиленням.

Повний власний рух Веги дорівнює 327,78 мілісекунди дуги на рік. За 11 тис. років Вега пересувається по небесній сфері приблизно на градус.

Відносно сусідніх зір швидкість Веги становить: по координаті U = -16,1 ± 0,3 км/с, по координаті V = -6,3 ± 0,8 км/с, і по координаті W = -7,7 ± 0,3 км/с. Повна швидкість Веги дорівнює 19 кілометрів на секунду — з приблизно такою ж швидкістю рухається в просторі Сонце відносно сусідніх зірок.

Хоча нині Вега лише п'ята за яскравістю зоря неба, але з плином часу її блиск повільно зростатиме через наближення до Сонячної системи. Приблизно через 210 тисяч років Вега стане найяскравішою зорею неба. Ще через 70 тисяч років її блиск досягне максимуму -0,81m. Загалом, Вега буде найяскравішою зорею впродовж 270 тисяч років.

Досліджуючи інші зорі, схожі за віком і властивостями на Вегу, а також ті, які рухаються подібним до неї чином, астрономи зарахували Вегу до так званої групи Кастора. Ця невелика група містить близько 16 зір, дуже схожих на Вегу. До неї належать такі об'єкти: α Lib, α Цефея, Кастор, Фомальгаут і Вега. Всі ці зорі рухаються в просторі майже паралельно одна до одної й з однаковою швидкістю. Колись всі вони сформувалися в одному місці і в один час, а потім стали гравітаційно-незалежними, але як і у випадку Сіріуса, астрономи знайшли свідчення існування цієї групи в минулому.

За підрахунками вчених, група утворилася близько 100-300 мільйонів років тому, і зорі цієї групи рухаються приблизно з однаковою швидкістю — десь 16,5 кілометра на секунду.

Планетна система Редагувати

Надлишок інфрачервоного випромінювання Редагувати

Одним з перших серйозних досягнень у роботі інфрачервоної астрономічної обсерваторії IRAS була реєстрація значного перевищення потоку інфрачервоного випромінювання від Веги в порівнянні з очікуваним. Підвищену інтенсивність випромінювання було виявлено на довжинах хвиль 25, 60 і 100 мікрометрів, і ці хвилі випромінювала ділянка, що має кутовий радіус десять кутових секунд, що відповідає джерелу випромінювання діаметром 80 а. о. Було запропоновано, що джерелом випромінювання є дрібні частинки, які обертаються навколо Веги та мають діаметр не менш одого міліметра й температуру близько 85 К. Частинки меншого діаметра будуть видуватися з системи світловим тиском або впадуть на зорю внаслідок ефекту Пойнтінга — Робертсона. Цей ефект пов'язаний з тим, що теплові фотони, які перевипромінюються частинками пилу,  анізотропні в системі відліку, нерухомій відносно зорі — переважає перевипромінювання в напрямку руху порошинки. У результаті порошинка втрачає момент імпульсу і по спіралі падає на зорю, а наблизившись до неї — випаровується. Цей ефект тим більш суттєвий, чим ближче перебуває порошинка до зорі.

Пізніші вимірювання потоку від Веги електромагнітного випромінювання з довжиною хвилі 193 мікрометри показали, що він слабший, ніж очікувалося. Це означало, що розмір пилових частинок — 100 мікрометрів або менше. Побудована на основі цих спостережень модель передбачала, що ми спостерігаємо пиловий диск навколо зорі радіусом 120 а.о. майже зверху, бо дивимося на Вегу практично з полюса. Крім того, в центрі цього диска є дірка радіусом майже 80 астрономічних одиниць. У центрі цієї дірки перебуває Вега.

Після виявлення аномального випромінювання Веги були відкриті й інші подібні зорі. На 2002 рік зареєстровано близько 400 «Вега-подібних» зір, серед яких Денебола, Бета Живописця, Фомальгаут, Епсилон Ерідана та ін. Висловлено припущення, що ці зорі можуть стати ключем до розгадки походження Сонячної системи.

Пиловий диск Редагувати

Зіткнення двох масивних небесних тіл неподалік від Веги як його бачить художник. Подібні зіткнення могли викликати утворення навколо Веги пилового диска.

1983 року космічна обсерваторія IRAS виявила інфрачервоне випромінювання на ділянці розміром близько 140 а.о. навколо Веги. Випромінює диск, який складається з пилових і крижаних часток і нагрівається зорею.

2005 року космічний телескоп «Спітцера» отримав зображення Веги, а також пил навколо неї, в інфрачервоному спектрі, оскільки пил вільно пропускає інфрачервоне випромінювання. Вважається, що на відстані 86—200 а.о. від Веги розташована хмара, подібна до поясу Койпера в Сонячній системі, а невеликі частинки «вимітаються» звідти випромінюванням зорі.

Було показано, що різні частини пилового диска — джерела випромінювання різної довжини хвилі. На довжині хвилі 24 мікрометри диск має розмір 43 кутові секунди, що відповідає відстані від Веги до нього 330 а.о, на 70 мікрометрах — 70 кутових секунд (543 а. о.), а на 160 мікрометрах — 105 кутових секунд (815 а. о.). Ці широкі й далекі від зорі частини складалися з дрібних частинок розміром від 1 до 50 мікрометрів у діаметрі. Відстань внутрішньої межі пилу від зорі становить за оцінками 71-102 а. о. або 11±2 кутових секунди. Така чітка межа диска виникла завдяки тому, що Вега своїм випромінюванням відштовхує частинки пилу, водночас утримуючи пиловий диск за рахунок тяжіння, тому пиловий диск відносно стабільний.

Загальна маса пилу в диску становить 0,003 маси Землі, що відповідає об'єкту радіусом близько 1000 км. Передбачають, що руйнування і перетворення на пил такої маси тіла в результаті зіткнення малоймовірне. Більш вірогідним видається утворення завдяки зіткненням об'єктів меншої маси, які запустили каскад дроблення, стикаючись з іншими аналогічними об'єктами.

Час існування без підживлення новим матеріалом подібних пилових структур — не більш як 10 млн років. Якщо не відбувається нових зіткнень, то вони поступово припиняють своє існування.

Спостереження інфрачервоного телескопа CHARA (обсерваторія Маунт-Вілсон) у 2006 році підтвердили наявність другого пилового диска навколо Веги, приблизно на відстані 8 а. о. від зорі (близько 1 млрд км). Цей пил аналогічний до сонячного поясу астероїдів, або ж є результатом інтенсивних зіткнень між кометами або метеоритами, але може бути планетою в процесі формування. Можливо, пил із цього диска є причиною передбачуваної змінності Веги

Можлива планетна система Редагувати

Пиловий диск Веги в штучних кольорах. Видно відкриту асиметрію. Положення зорі позначене «∗», «+» вказує на положення гіпотетичної планети.

Спостереження за допомогою телескопа імені Джеймса Клерка Максвелла, здійснені 1997 року, виявили навколо Веги так званий «довгастий яскравий центральний регіон», який розташовувався на відстані 9 кутових секунд (70 а. е.) від Веги у напрямку на північний схід. Науковці припустили, що це або збурення диска гіпотетичною екзопланетою, або що на орбіті навколо Веги перебував якийсь небесний об'єкт, цілком оточений пилом. Однак зображення, отримані з телескопа «Кек» на Гаваях, привели вчених до висновку, що мова йде про дуже велику хмару пилу і газу, яка розташована навколо Веги, і що це, очевидно, протопланетний диск, а маса об'єкта, який з нього формується — 12 мас Юпітера, що відповідає легкому коричневому карлику або субкоричневому карлику. До висновку, що планети Веги перебувають у процесі формування, дійшли астрономи з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA).

2003 року висунуто іншу, схожу пропозицію — про наявність навколо Веги планети (можливо, кількох планет) з масою Нептуна, які мігрували з відстані 40 а. о. від зорі до 65. о. приблизно 50 мільйонів років тому. Використовуючи коронограф телескопа «Субару» на Гавайських островах у 2005 році, астрономи зуміли обмежити верхню межу маси планети(и) Веги 5-10 масами Юпітера. До того ж астрономи припустили, що крім цих гіпотетичних планет-гігантів у системі Веги можуть існувати і планети земної групи. Вірогідно, що площина орбіт планет Веги, швидше за все, лежатиме поблизу екваторіальної площини зорі.

З погляду спостерігача, який веде спостереження з якоїсь із гіпотетичних планет Веги, Сонце перебуватиме в сузір'ї Голуба, і матиме видиму зоряну величину 4,3 m. Неозброєним оком зорю такого блиску на Землі можна було б побачити в ясну, хорошу зоряну ніч, для цього особливої гостроти зору не потрібно.

Найближче оточення зорі Редагувати

На відстані в межах 10 світлових років від Веги розташовані такі зорі:

Зоря Спектральний клас Відстань, св. років
G 184-19 M4,5 V / M4,5 V 6,2
μ Геркулеса G5 IV / M3V / M4 7,3
G 203-47 M3,5 V 7,4
BD+43 2796 M3,5 V 7,8
BD+45 2505 M3 V / M3,5 V 8,2
AC+20 1463-148 A M2 V—VI 9,3
AC+20 1463-148 B M2 V—VI 9,7

Вега в міфах народів світу Редагувати

Вега — одна з найяскравіших зір на небосхилі і здавна привертала увагу стародавніх народів, які наділяли її міфологічними властивостями. Ще ассирійці називали Вегу «Даян-сейм», що в перекладі українською означає «суддя неба». Аккадці назвали її «Тір-анна», або «життя небес». Вавилонський Дильган («посланець світла») міг бути пов'язаний з Вегою. Стародавні греки вважали, ромбик з чотирьох зір, що розташований поряд з Вегою,  лірою, яку створив Гермес і згодом Аполлон передав музиканту Орфею, ця назва сузір'я поширена й сьогодні.

Зображення Ню-лана (Альтаїра) з дітьми та Чжі-нюй (Веги); епоха Цін.

У китайській міфології існує любовна історія Ці Сі (кит. спр. 七夕, піньїнь: qī xī), в якій Ню-лан (зоря Альтаїр), Пастух, і його двоє дітей (β і γ Орла) навіки розлучитися з рідною матір'ю, небесною ткалею Чжі-нюй (Вегою), яка перебуває на іншому березі річки — Чумацького Шляху. Японський фестиваль Танабата також заснований на цій легенді. Стародавні інгушські міфи пояснюють походження Веги, Денеба та Альтаїра, які утворюють на небі трикутник, легендою про доньку бога грому і блискавки Села, дівчиною надзвичайної краси, що вийшла заміж за небожителя. Згідно з цією легендою, вона підготувала з тіста трикутний хліб і засунула його в попіл з вуглинками, щоб він випікся. Поки вона ходила за соломою, два кути хліба згоріли, уцілів лише один. І тепер на небі видно три зорі, з яких одна (Вега) набагато яскравіша за дві інші. В зороастризмі Вегу часом пов'язують Ванантом, маленьким божеством, чиє ім'я означає «завойовник».

У Римській імперії момент, коли Вега перетинала лінію горизонту перед сходом Сонця, вважався початком осені. .

Середньовічні астрологи вважали Вегу однією з 15 обраних зір, вплив яких на людство був найбільшим. Агріппа Неттесгеймський для позначення Веги використовував кабалістичний символ з підписом лат. Vultur cadens, дослівним перекладом арабської назви. Зорю уособлювали камінь хризоліт і рослина чабер. Крім імені «Вега», різні астрологи Середньовіччя називали цю зорю «Вагні», «Вагнієхом» і «Векою».

Вега в літературі Редагувати

Вега неодноразово згадується у творах науково-фантастичної літератури.

Зокрема, у романі Е. Гамільтона «Місто на краю світу» (City at World's End, 1951) на четвертій планеті системи Веги (Вега-4) містився центр галактичної Федерації і новий осередок життя людей, які залишили непридатну для життя Землю.

У романі І. Єфремова «Туманність Андромеди» (1958) до Веги було скеровано 34-ту зоряну експедицію зорельоту «Парус», яка виявила тільки чотири незаселені планети.

Див. також Редагувати

Примітки Редагувати

  1. Jinmi Yoon and Deane M. Peterson and Robert L. Kurucz and Robert J. Zagarello (2010). A New View of Vega's Composition, Mass, and Age. The Astrophysical Journal 708 (1): 71. doi:10.1088/0004-637X/708/1/71. 
  2. ↑ Richard Hinckley Allen. Star Names: Their Lore and Meaning. — Courier Dover Publications, 1963. — ISBN 0-48-621079-0.
  3. Cyril Glasse. Astronomy // The New Encyclopedia of Islam. — Rowman Altamira, 2001. — ISBN 0-75-910190-6.
  4. Harper, Douglas. (November, 2001). Vega. Online Etymology Dictionary. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2008. 
  5. Gerald Massey. Ancient Egypt: the Light of the World. — Adamant Media Corporation, 2001. — ISBN 1-4021-7442-X.
  6. William Tyler Olcott. Star Lore of All Ages: A Collection of Myths, Legends, and Facts Concerning the Constellations of the Northern Hemisphere. — G. P. Putnam’s sons, 1911.
  7. Deborah Houlding. (December, 2005). Lyra: The Lyre. Skyscript. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2008. 
  8. Houtsma, M. Th.; Wensinck, A. J.; Gibb, H. A. R.; Heffening, W.; Lévi-Provençal. E. J. Brill’s First Encyclopaedia of Islam, 1913—1936. — E. J. Brill, 1987. — Vol. VII. — P. 292.
  9. Ліра. Вони над нами доверху ногами: Міфологія сузір'їв. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 3 листопада 2016. (рос.)
  10. ↑ Gulliver, Austin F.; Hill, Graham; Adelman, Saul J. (1994). . The Astrophysical Journal 429 (2): L81—L84. doi:10.1086/187418. Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 21 лютого 2008. 
  11. ↑ Holden, Edward S.; Campbell, W. W. (1890). . Publications of the Astronomical Society of the Pacific 2 (10): 249—250. doi:10.1086/120156. Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 21 лютого 2008. 
  12. ↑ Barker, George F. (1887). On the Henry Draper Memorial Photographs of Stellar Spectra. Proceedings of the American Philosophical Society 24: 166—172. 
  13. Arthur Berry. (1899). A Short History of Astronomy. New York: Charles Scribner’s Sons. 
  14. ↑ Johnson, H. L.; Morgan, W. W. (1953). . Astrophysical Journal 117: 313—352. doi:10.1086/145697. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 21 лютого 2008. 
  15. Kinman, T.; Castelli, F. (2002). The determination of Teff for metal-poor A-type stars using V and 2MASS J, H and K magnitudes. Astronomy and Astrophysics 391: 1039—1052. doi:10.1051/0004-6361:20020806. Процитовано 21 лютого 2008. 
  16. ↑ Vasil’yev, I. A.; Merezhin, V. P.; Nalimov, V. N.; Novosyolov, V. A. (17 березня 1989). On the Variability of Vega. Commission 27 of the I.A.U. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2008. 
  17. ↑ С. Б. Попов. (7 апреля 2005). Диск вокруг Веги. Астронет. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 26 квітня 2009.  — короткий переклад на російську мову статті:
    Su, K. Y. L. et al. (2005). The Vega Debris Disk: A Surprise from Spitzer. The Astrophysical Journal 628 (1): 487—500. arXiv:astro-ph/0504086. doi:10.1086/430819.  arXiv:astro-ph/0504086
  18. ↑ Song, Inseok; Weinberger, A. J.; Becklin, E. E.; Zuckerman, B.; Chen, C. (2002). . The Astronomical Journal 124 (1): 514—518. doi:10.1086/341164. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 21 лютого 2008. 
  19. Wilner, D.; Holman, M.; Kuchner, M.; Ho, P. T. P. (2002). Structure in the Dusty Debris around Vega. The Astrophysical Journal 569: L115—L119. arXiv:astro-ph/0203264. doi:10.1086/340691.  arXiv:astro-ph/0203264
  20. ↑ Wyatt, M. (2002). Resonant Trapping of Planetesimals by Planet Migration: Debris Disk Clumps and Vega’s Similarity to the Solar System. The Astrophysical Journal 598: 1321—1340. arXiv:astro-ph/0308253. doi:10.1086/379064.  arXiv:astro-ph/0308253
  21. П. Г. Куликовский. Справочник любителя астрономии / Под ред. В. Г. Сурдина. — 6-е изд., испр. и доп. — М. : Либроком, 2009. — С. 31. — ISBN 978-5397-00097-0.
  22. ↑ А. И. Дьяченко. Планетная система Веги. Астронет (рос.). Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 18 квітня 2009. 
  23. Klaus Hentschel. (2002). Mapping the Spectrum: Techniques of Visual Representation in Research and Teaching. Oxford University Press. ISBN 0198509537. 
  24. ↑ Fernie, J. D. The Historical Search for Stellar Parallax // Journal of the Royal Astronomical Society of Canada. — 1975. — № 69. — С. 232, 233.
  25. Suzanne Débarbat. (1988). The First Successful Attempts to Determine Stellar Parallaxes in the Light of the Bessel/Struve Correspondances. Mapping the Sky: Past Heritage and Future Directions. Springer. ISBN 9027728100. 
  26. Anonymous. (28 червня 2007). The First Parallax Measurements. Astroprof. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2008. 
  27. ↑ Зигель Ф. Ю. (1987). Сокровищница звёздного неба. Москва, Наука. ISBN 0521598893. 
  28. Robert A. Garfinkle. (1997). Star-Hopping: Your Visa to Viewing the Universe. Cambridge University Press. ISBN 0521598893. 
  29. Vasil'yev et al. (1989). On the variability of Vega. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 25 червня 2008. 
  30. Cochran, A. L. (1981). . Astrophysical Journal Supplement Series 45: 83—96. doi:10.1086/190708. Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 3 листопада 2016. 
  31. ↑ Fernie, J. D. (1981). . Astronomical Society of the Pacific 93 (2): 333—337. doi:10.1086/130834. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 21 лютого 2008. 
  32. A. Gautschy, H. Saio. (1995). . Annual Review of Astronomy and Astrophysics 33: 75—114. doi:10.1146/annurev.aa.33.090195.000451. Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 21 лютого 2008. 
  33. D. S. Hayes. (May 24—29, 1984). . Proceedings of the Symposium, Calibration of fundamental stellar quantities. Como, Italy: Dordrecht, D. Reidel Publishing Co. с. pp. 225—252. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 21 лютого 2008. 
  34. Gray, Raymond (2007). The Problems with Vega. The Future of Photometric, Spectrophotometric and Polarimetric Standardization, ASP Conference Series, Proceedings of a conference held 8–11 May 2006 in Blankenberge, Belgium 364: 305–. Bibcode:2007ASPC..364..305G. 
  35. Butkovskaya, Varvara (2011). . Astronomische Nachrichten 332 (9-10): 956–960. Bibcode:2011AN....332..956B. doi:10.1002/asna.201111587. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 24 листопада 2018. 
  36. Harvey, Paul E.; Wilking, Bruce A.; Joy, Marshall. (1984). . Nature 307: 441—442. doi:10.1038/307441a0. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 24 лютого 2008. 
  37. ↑ Aufdenberg J. P. et al. First Results from the CHARA Array. VII. Long-Baseline Interferometric Measurements of Vega Consistent with a Pole-On, Rapidly Rotating Star // The Astrophysical Journal. — The American Astronomical Society, 2006. — Т. 645, № 1. — С. 664—675. — Bibcode:2006ApJ...645..664A. — DOI:10.1086/504149.
  38. Энциклопедия для детей. Астрономия. — М. : Аванта, 2007.
  39. ↑ Robert J. R. Burnham. (1978). Burnham’s Celestial Handbook: An Observer’s Guide to the Guide to the Universe Beyond the Solar System, vol. 2. Courier Dover Publications. ISBN 0486235688. 
  40. Mengel, J. G.; Demarque, P.; Sweigart, A. V.; Gross, P. G. (1979). . Astrophysical Journal Supplement Series 40: 733—791, 769—778. doi:10.1086/190603. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 24 березня 2008.  : Згідно з моделями розвитку зір при 1,75<M<2,7; 0,2<Y<2,7; 0,004<Z<0,001 між входженням зорі в головну послідовність та її переходом на бічну гілку червоних гігантів минає 0,43—1,64× 109 років. Однак при масі Веги 2,2 її вік менший за один мільярд років.
  41. Competition between the P-P Chain and the CNO Cycle. Dept. Physics & Astronomy University of Tennessee. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 3 листопада 2016. 
  42. Астрономия: век XXI / Ред.-сост. В. Г. Сурдин. — 2-е изд. — Фрязино : Век 2, 2008. — С. 134—135. — ISBN 978-5-85099-181-4.
  43. Browning, Matthew; Brun, Allan Sacha; Toomre, Juri. (2004). . Astrophysical Journal 601: 512—529. doi:10.1086/380198. Архів оригіналу за 4 березня 2020. Процитовано 23 лютого 2007. 
  44. Thanu Padmanabhan. (2002). Theoretical Astrophysics. Cambridge University Press. ISBN 0521562414. 
  45. Cheng, Kwong-Sang; Chau, Hoi-Fung; Lee, Kai-Ming. (2007). Chapter 14: Birth of Stars. Nature of the Universe. Hong Kong Space Museum. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2008. 
  46. ↑ Oke, J. B.; Schild, R. E. (1970). . Astrophysical Journal 161: 1015—1023. doi:10.1086/150603. Архів оригіналу за 31 серпня 2017. Процитовано 21 лютого 2008. 
  47. Walsh, J. (6 березня 2002). . Optical and UV Spectrophotometric Standard Stars. ESO. Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 11 серпня 2019. 
  48. McMahon, Richard G. (23 листопада 2005). Notes on Vega and magnitudes (Text). University of Cambridge. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2008. 
  49. Michelson, E. (1981). . Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 197: 57—74. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 23 лютого 2008. 
  50. Schmitt, J. H. M. M. (1999). . Astronomy and Astrophysics 318: 215—230. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 23 лютого 2008. 
  51. ↑ Peterson, D. M.; Hummel, C. A.; Pauls, T. A.; Armstrong, J. T.; Benson, J. A.; Gilbreath, G. C.; Hindsley, R. B.; Hutter, D. J.; Johnston, K. J.; Mozurkewich, D.; Schmitt, H. R. (1999). Vega is a rapidly rotating star. Nature 440 (7086): 896—899. arXiv:astro-ph/0603520. doi:10.1038/nature04661.  arXiv:astro-ph/0603520
  52. Yoon, Jinmi; Peterson, Deane M.; Kurucz, Robert L.; Zagarello, Robert J. (January 2010). . The Astrophysical Journal 708 (1): 71–79. Bibcode:2010ApJ...708...71Y. doi:10.1088/0004-637X/708/1/71. Архів оригіналу за 26 липня 2018. Процитовано 24 листопада 2018. 
  53. Проєкція зорі з боку полюсів — коло, з боку екватора — еліпс. Поперечний переріз еліпса становить лише близько 81 % поперечного перерізу в районі полюсів, тому екваторіальна область отримує менше енергії. Будь-яка додаткова світність пояснюється розподілом температур. Згідно із законом Стефана — Больцмана, потік енергії від екватора Веги буде приблизно на 33 % більшим, ніж від полюса:
  54. Quirrenbach, Andreas. (2007). . Science 317 (5836): 325—326. PMID 17641185. doi:10.1126/science.1145599. Архів оригіналу за 1 березня 2009. 
  55. Antia, H. M.; Basu, Sarbani. (2006). . The Astrophysical Journal 644 (2): 1292—1298. doi:10.1086/503707. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 21 лютого 2008. 
  56. Renson, P.; Faraggiana, R.; Boehm, C. (1990). . Bulletin d’Information Centre Donnees Stellaires 38: 137—149. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 21 лютого 2008.  — Entry for HD 172167 on p. 144.
  57. Qiu, H. M.; Zhao, G.; Chen, Y. Q.; Li, Z. W. (2001). . The Astrophysical Journal 548 (2): 77—115. doi:10.1086/319000. Архів оригіналу за 8 серпня 2018. Процитовано 21 лютого 2008. 
  58. Martinez, Peter; Koen, C.; Handler, G.; Paunzen, E. (1998). . Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 301 (4): 1099—1103. doi:10.1046/j.1365-8711.1998.02070.x. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 21 лютого 2009. 
  59. Adelman, Saul J.; Gulliver, Austin F. (1990). . Astrophysical Journal, Part 1 348: 712—717. doi:10.1086/168279. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 21 лютого 2008. 
  60. D. S. Evans. (June 20—24, 1966). . Proceedings from IAU Symposium no. 30. London, England: Academic Press. с. p. 57. Архів оригіналу за 26 червня 2019. Процитовано 21 лютого 2008. 
  61. M. A. Perryman et al. (1997). . Astronomy and Astrophysics 323: L49—L52. Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 21 лютого 2008. 
  62. Majewski, Steven R. (2006). Stellar Motions. University of Virginia. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 22 лютого 2008.  — Власний рух Веги визначається за формулою: де і складові власного руху в прямому сходженні й, відповіднно, схиленні, та  — схилення.
  63. ↑ Barrado y Navascues, D. (1998). . Astronomy and Astrophysics 339: 831—839. Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 29 червня 2008. 
  64. Повну швидкість визначають за такою формулою:
  65. Tomkin, Jocelyn. (April 1998). Once And Future Celestial Kings. Sky and Telescope 95 (4): 59—63. 
  66. Mike Inglis. (2003). Observer’s Guide to Stellar Evolution: The Birth, Life, and Death of Stars. Springer. ISBN 1852334657. 
  67. U = −10,7 ± 3,5, V = −8,0 ± 2,4, W = −9,7 ± 3,0 км/с. Повну швидкість визначають за такою формулою:
  68. Наука и человечество, 1985: Доступно и точно о главном в мировой науке. Международный ежегодник / Редкол. А. А. Логунов (пред.) и др. — М. : Знание, 1985. — С. 322.
  69. Harper, D. A.; Loewenstein, R. F.; Davidson, J. A. (1984). . Astrophysical Journal, Part 1 285: 808—812. doi:10.1086/162559. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 21 лютого 2008. 
  70. Dent, W. R. F.; Walker, H. J.; Holland, W. S.; Greaves, J. S. (2000). . Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 314 (4): 702—712. doi:10.1046/j.1365-8711.2000.03331.x. Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 21 лютого 2008. 
  71. Cote, J. (1987). . Astronomy and Astrophysics: 77—84. Архів оригіналу за 22 березня 2019. Процитовано 21 лютого 2008. 
  72. Вега // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 63. — ISBN 966-613-263-X.
  73. . Astrophys.J. 628: 487–500. 2005. doi:10.1086/430819. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 27 січня 2007. 
  74. Absil, O. et al. (2006). . Astronomy and Astrophysics 452 (1): 237—244. doi:10.1051/0004-6361:20054522. Архів оригіналу за 29 лютого 2008. Процитовано 21 лютого 2008. 
  75. Girault-Rime, Marion. (Summer 2006). Vega’s Stardust. CNRS International Magazine. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2008. 
  76. Holland, Wayne S.; Greaves, Jane S.; Zuckerman, B.; Webb, R. A.; McCarthy, Chris; Coulson, Iain M.; Walther, D. M.; Dent, William R. F.; Gear, Walter K.; Robson, Ian. (1998). . Nature 392 (6678): 788—791. doi:10.1038/33874. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 21 лютого 2008. 
  77. Staff. (21 квітня 1998). Astronomers discover possible new Solar Systems in formation around the nearby stars Vega and Fomalhaut. Joint Astronomy Centre. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2008. 
  78. Gilchrist, E.; Wyatt, M.; Holland, W.; Maddock, J.; Price, D. P. (1 грудня 2003). New evidence for Solar-like planetary system around nearby star. Royal Observatory, Edinburgh. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2008. 
  79. Campbell, B.; Garrison, R. F. (1985). . Publications of the Astronomical Society of the Pacific 97: 180—182. doi:10.1086/131516. Архів оригіналу за 1 червня 2016. Процитовано 21 лютого 2008. 
  80. Ян Ридпат. Звёзды и планеты. — М. : Астрель, 2004. — С. 178. — ISBN 0-271-10012-X.
  81. Liming Wei; Yue, L.; Lang Tao, L. Chinese Festivals. — Chinese Intercontinental Press, 2005. — ISBN 7-5085-0836-X.
  82. John Robert Kippax. The Call of the Stars: A Popular Introduction to a Knowledge of the Starry Skies with their Romance and Legend. — G. P. Putnam’s Sons, 1919.
  83. Е. М. Мелетинский. Мифология. — Изд. 4-е, перепечатанное. — Большая российская энциклопедия, 1998. — С. 492.
  84. Mary Boyce. A History of Zoroastrianism. — N. Y. : E. J. Brill, 1996. — Vol. 1: The Early Period. — ISBN 9004088474.
  85. Tyson, Donald; Freake, James. Three Books of Occult Philosophy. — Llewellyn Worldwide, 1993. — ISBN 0-87-542832-0.
  86. Heinrich Cornelius Agrippa. De Occulta Philosophia. — 1533.

Посилання Редагувати

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Vega KA Vega Vega znimok kosmichnogo teleskopa Spitcera Dani sposterezhennyaEpoha J2000Suzir ya LiraPryame pidnesennya 18h 36m 56 3sShilennya 38 47 01 0 Vidima zoryana velichina V 0 03HarakteristikiSpektralnij klas A0VPokaznik koloru B V 0 00Pokaznik koloru U B 0 01Tip zminnosti zminna tipu d ShitaAstrometriyaPromeneva shvidkist Rv 13 5 km cVlasnij ruh m Pr sh 201 02 mas r Shil 287 46 mas rParalaks p 129 01 0 52 masVidstan 25 27 sv r 7 751 pk Absolyutna zoryanavelichina MV 0 58Fizichni harakteristikiMasa 2 6 M Radius 2 73 R Svitnist 51 L Efektivna temperatura 9300 KMetalichnist 63 Obertannya 12 5 godinVik 0 455 0 013 1 mlrd rokivInshi poznachennyaAlfa Liri Alpha Lyrae a Lyrae 3 Lyr HR 7001 BD 38 3238 HD 172167 SAO 67174 FK5 699 HIP 91262 GJ 721 GCTP en 4293 00 LTT en 15486 CCDM 18369 3847 PPM 81558 PosilannyaSIMBADdani dlya VegaVe ga vid arab النسر الواقع shulika sho padaye a Liri najyaskravisha zorya v suzir yi Liri p yata za yaskravistyu zorya nichnogo neba druga pislya Arktura v pivnichnij pivkuli Porivnyano blizka 25 svitlovih rokiv vid Zemli ta razom z Arkturom i Siriusom odna z najyaskravishih zir Blizko 12 000 roku do n e Vega bula polyarissimoyu i priblizno cherez 12 000 rokiv znovu stane neyu vnaslidok precesiyi Vona bula pershoyu zoreyu pislya Soncya v yakoyi sfotografuvali spektr ta odniyeyu z pershih zir vidstan do yakoyi vimiryali za dopomogoyu paralaksu Ukrayinska narodna nazva Vegi Tkalya U nich na Ivana Kupala vona zustrichayetsya z Altayirom Pastuhom dzherelo Zmist 1 Etimologiya 2 Korotkij opis osnovnih harakteristik Vegi 3 Istoriya vivchennya 4 Sposterezhennya 5 Fizika 5 1 Evolyuciya zori 5 2 Obertannya 5 3 Metalichnist 5 4 Ruh u prostori 6 Planetna sistema 6 1 Nadlishok infrachervonogo viprominyuvannya 6 2 Pilovij disk 6 3 Mozhliva planetna sistema 7 Najblizhche otochennya zori 8 Vega v mifah narodiv svitu 9 Vega v literaturi 10 Div takozh 11 Primitki 12 PosilannyaEtimologiya RedaguvatiNazva Vega Wega 2 piznishe Vega pohodit vid pribliznoyi transliteraciyi slova waqi toj sho padaye z frazi arab النسر الواقع an nasr al waqi yaka oznachaye orel sho padaye 3 abo grif sho padaye 4 Suzir ya Liri predstavlyali u viglyadi grifa v starodavnomu Yegipti 5 abo u viglyadi orla chi grifa v davnij Indiyi 6 7 Arabska nazva uvijshla v yevropejsku kulturu pislya vzhivannya v astronomichnih tablicyah yaki bulo rozrobleno v 1215 1270 rokah za nakazom Alfonso X 8 Imovirno asociaciya Vegi i vsogo suzir ya z hizhim ptahom mala v davninu svoyu mifologichnu osnovu prote cej mif buv zabutij i zamishenij piznishoyu legendoyu pro shuliku yakij za nakazom Zevsa vikrav tilo nimfi Kampi v titana Briareya i za cyu poslugu gospodar jogo pomistiv na nebo 9 Korotkij opis osnovnih harakteristik Vegi RedaguvatiVega yaku astronomi inodi nazivayut napevno najvazhlivishoyu zoreyu pislya Soncya nini ye najbilsh vivchenoyu zoreyu nichnogo neba 10 Vega stala pershoyu zoreyu pislya Soncya yaku sfotografovano 11 a takozh pershoyu zoreyu u yakoyi viznacheno spektr viprominyuvannya 12 Takozh Vega bula odniyeyu z pershih zir do yakoyi metodom paralaksu viznacheno vidstan 13 Yaskravist Vegi dovgij chas prijmali za nul pid chas vimiryuvannya zoryanih velichin tobto vona bula tochkoyu vidliku i bula odniyeyu iz shesti zir yaki lezhat v osnovi shkali UBV fotometriyi vimiryuvannya viprominyuvannya zori v riznih diapazonah spektru 14 nbsp Vega i Sonce na diagrami Gercshprunga RasselaVega porivnyano moloda zorya z nizkoyu u porivnyanni z Soncem metalichnistyu tobto z malim vmistom elementiv vazhchih za gelij 15 Takozh Vega imovirno ye zminnoyu zoreyu hocha ce j ne dovedeno Mozhliva prichina zminnosti nestabilnist u nadrah 16 Vega duzhe shvidko obertayetsya navkolo svoyeyi osi na yiyi ekvatori shvidkist obertannya dosyagaye 274 km s Dlya porivnyannya shvidkist obertannya na ekvatori Soncya trohi bilsh za dva kilometri na sekundu 7284 km god Vega obertayetsya v sto raziv shvidshe vnaslidok chogo maye formu elipsoyida obertannya Temperatura yiyi fotosferi neodnoridna maksimalna temperatura na polyusi zori minimalna na ekvatori Nini do Zemli Vega obernena majzhe tochno polyusom i tomu vona zdayetsya yaskravoyu bilo blakitnoyu zoreyu Vzyavshi do uvagi znachennya intensivnosti infrachervonogo viprominyuvannya Vegi yake znachno vishe nizh malo buti u neyi teoretichno vcheni dijshli visnovku pro nayavnist navkolo Vegi pilovogo diska yakij obertayetsya navkolo neyi i rozigrivayetsya viprominyuvannyam zori Cej disk utvorivsya shvidshe za vse vnaslidok zitknennya asteroyidnih abo kometnih til Analogichnij pilovij disk u Sonyachnij sistemi pov yazanij z poyasom Kojpera 17 Vega ye prototipom tak zvanih infrachervonih zir zir u yakih ye disk iz pilu j gazu sho viprominyuye v infrachervonomu diapazoni pid diyeyu energiyi zori Ci zori nazivayutsya Vega podibni zori 18 Ostannim chasom v disku Vegi viyavleno nesimetrichnosti sho vkazuyut na mozhlivu nayavnist bilya Vegi prinajmni odniyeyi planeti rozmir yakoyi mozhe priblizno dorivnyuvati rozmiru Yupitera 19 20 Istoriya vivchennya Redaguvati nbsp Suzir ya Liri v atlasi Uranometriya Vega zobrazhena v dzobi orla yakij trimaye liru Odin iz rozdiliv astronomiyi astrofotografiya abo fotografuvannya cherez teleskopi nebesnih ob yektiv pochav rozvivatisya v 1840 roci koli astronom Dzhon Vilyam Drejper sfotografuvav Misyac za dopomogoyu dagerotipiyi 21 Pershoyu sfotografovanoyu zoreyu stala Vega Vnochi z 16 na 17 lipnya 1850 roku v observatoriyi Garvardskogo koledzhu zrobleno pershij znimok zori takozh za dopomogoyu dagerotipiyi 11 22 1872 roku Genri Drejper otrimav pershi pislya Soncya fotografiyi spektra Vegi i vpershe pokazav liniyi poglinannya v comu spektri 12 1879 roku Vilyam Gaggins vikoristovuvav fotografiyi spektra Vegi i she dvanadcyati shozhih zir shob viznachiti dvanadcyat silnih linij yaki ye spilnimi dlya cogo klasu zir Piznishe ci liniyi bulo viznacheno yak liniyi vodnyu seriya Balmera 23 Vidstan do Vegi mozhna viznachiti za yiyi paralaksom vidnosno neruhomih zir pid chas ruhu Zemli po orbiti navkolo Soncya Pershim paralaks Vegi viznachiv Vasil Struve 1837 roku Vikoristovuyuchi 9 dyujmovij refraktor na ekvatorialnomu montuvanni i nityanij mikrometr vigotovleni Fraungoferom Struve otrimav znachennya 0 125 kutovoyi sekundi 24 sho duzhe blizko do suchasnogo znachennya Ale Fridrih Bessel yakij viznachiv vidstan do zori 61 Lebedya skeptichno ociniv otrimani Struve dani zmusivshi togo vidmovitisya vid pervisnoyi ocinki Struve pereglyanuv svoyu tochku zoru i pislya novih pidrahunkiv otrimav majzhe vdvichi bilshij paralaks 0 2169 0 0254 24 Ce postavilo pid sumniv pershij rezultat Struve Takim chinom bilshist astronomiv zokrema j sam Struve pershim viznachnikom vidstani do zori vvazhali Besselya Nini paralaks Vegi ocinyuyut u 0 129 25 26 Yaskravist usih zir vimiryuyetsya za standartnoyu logarifmichnoyu shkaloyu prichomu chim yaskravisha zorya tim mensha yiyi zoryana velichini Najtmyanishi zori yaki dostupni sposterezhennyu neozbroyenim okom mayut shostu zoryanu velichinu todi yak blisk Siriusa najyaskravishoyi zori nichnogo neba dorivnyuye 1 47 Za tochku vidliku ciyeyi shkali astronomi spochatku obrali Vegu yiyi zoryanu velichinu vvazhali nulovoyu 27 28 Takim chinom uprodovzh bagatoh rokiv Vega sluguvala dlya kalibruvannya fotometrichnoyi shkali ta bula tochkoyu vidliku dlya vimiryuvannya zoryanih velichin Ale vid takogo pochatku shkali vidmovilisya koli z yasuvalosya sho Vega ye pulsuyuchoyu zminnoyu tipu d Shita 29 Odnak dlya vizualnih sposterezhen Vegu j dosi mozhna vvazhati etalonom nulovoyi zoryanoyi velichini pri sposterezhenni v standartnij smuzi V fotometrichnoyi sistemi UBV velichina Vegi dorivnyuye 0 03m sho na oko nemozhlivo vidrizniti vid nulya 30 U cij fotometrichnij sistemi viznachayuchi blisk zir zastosovuyut tri svitlofiltri ultrafioletovij angl ultraviolet sinij angl blue i zhovtij angl yellow Voni poznachayutsya literami U B i V vidpovidno Vega bula odniyeyu iz shesti zir klasu A0V yaku vikoristovuvali pid chas rozrobki ciyeyi fotometrichnoyi sistemi Zoryani velichini v usih troh smugah viznachayutsya takim chinom shob dlya Vegi i podibnih do neyi bilih zir voni buli odnakovimi U B V 14 Fotometrichni vimiryuvannya Vegi v 1920 h rokah pokazali sho yiyi blisk ne postijnij a desho minlivij Zmini blisku buli duzhe mali 0 03 velichini i tomu trivalij chas astronomi ne znali ye Vega zminnoyu chi postijnoyu zoreyu tehnika togo chasu bula nadto nedoskonaloyu Piznishi vimiryuvannya 1981 roku v observatoriyi im Devida Danlepa pokazali taku samu yak i u 1930 h slabku zminnist blisku Pislya sprobi vidnesti Vegu do yakogos konkretnogo klasu zminnih zir bulo vislovleno pripushennya sho Vega robit nepravilni nizkoamplitudni pulsaciyi analogichni do tih yaki maye d Shita 31 Ce odna z kategorij zminnih zir zmini blisku yakih zumovleni vlasnimi pulsaciyami cherez nestijkist v nadrah zori 32 Odnak zminnist Vegi yak i ranishe spirna inshi astronomi ne viyavili zhodnih zmin u blisku Vegi hocha vona nalezhit do tipu zir sered yakih zustrichayetsya zminnist Tomu duzhe jmovirno sho nezdatnist zareyestruvati zminu blisku Vegi zumovlena nedoskonalistyu obladnannya abo sistematichnimi pomilkami u vimiryuvannyah 16 33 U statti 2007 roku proanalizovano ci ta inshi rezultati j zrobleno visnovok sho konservativnij analiz rezultativ pokazuye sho Vega z visokoyu jmovirnistyu ye zminnoyu zoreyu u yakoyi blisk zminyuyetsya na 1 2 z mozhlivimi vipadkovimi vidhilennyami do 4 vid serednoyi velichini 34 Stattya za 2011 rik pidtverdzhuye visnovok pro zminnist z formulyuvannyam dovgostrokovu rik za rokom zminnist Vegi pidtverdzheno 35 Vega bula pershoyu zoreyu u yakoyi viyavili pilovij disk Ce vidkrittya zrobleno 1983 roku za dopomogoyu kosmichnoyi infrachervonoyi observatoriyi IRAS 22 36 2006 roku za dopomogoyu optichnoyi interferometriyi z dovgoyu bazoyu doslidniki viyavili asferichnist Vegi 37 Sposterezhennya Redaguvati nbsp Krivi blisku najyaskravishih zir neba z plinom chasu Siriusa Kanopusa Tolimana Arktura Vegi Prociona Altayira nbsp Znamenitij Litnij trikutnik Ce najpomitnishij asterizm u Pivnichnij pivkuli vlitku voseni i rannoyu zimoyu 27 Vega ye odniyeyu z jogo vershin Vega zorya pivnichnoyi pivkuli i maye nini shilennya 38 48 Yiyi mozhna pobachiti majzhe v bud yakij tochci Zemli krim Antarktidi i samogo pivdnya Pivdennoyi Ameriki azh do 51 pivdennoyi shiroti U Pivnichnij pivkuli na pivnich vid 51 pn sh Vega nikoli ne peretinaye liniyu gorizontu a na pripolyarnih i polyarnih shirotah Pivnichnoyi pivkuli yiyi vidno cilij rik Tochku zenitu Vega prohodit priblizno na shiroti Afin Na shiroti Moskvi Vega ne zahodit i ne peretinaye liniyu gorizontu prote vzimku cherez nizke polozhennya Vegi nad gorizontom yiyi mozhna pobachiti tilki pid ranok abo vidrazu pislya zahodu Soncya 38 Najkrashij sezon dlya sposterezhennya Vegi lito Vona utvoryuye odnu z vershin Litno osinnogo trikutnika i poryad z Denebom i Altayirom utvoryuye cej vidomij asterizm yakij vidno v Pivnichnij pivkuli na ekvatori i v nizkih shirotah pivdennoyi pivkuli do shirot 40 U serednih shirotah pivnichnoyi pivkuli vlitku Vegu vidno nepodalik zenitu Vona kulminuye 1 lipnya opivnochi koli nastaye yiyi maksimalne kutove rozhodzhennya z Soncem Same v cej chas stvoryuyutsya najkrashi umovi dlya sposterezhennya Vegi z Zemli yak u Pivnichnij tak i v Pivdennij pivkuli u nizkih ta pomirnih shirotah Pivdennoyi pivkuli 39 Z plinom chasu pivnichne shilennya Vegi zbilshuyetsya u miru nablizhennya zori do nebesnogo Pivnichnogo polyusa v rezultati precesiyi Zemli priblizno cherez 12 tis rokiv Vega stane polyarissimoyu Pivnichnoyi pivkuli Ciyeyu zoreyu Vega bula za 13 tisyach rokiv do n e i bude v 14 000 roci n e U cej period Vega bude nablizheno vkazuvati na pivnich a viglyad neba znachno zminitsya na shirotah Harkova bude vidno pivdenni suzir ya taki yak Pivdennij Hrest Centavr Muha Vovk Sto tisyach rokiv tomu najyaskravishoyu zoreyu neba buv Kanopus nini ce Sirius prote Vega bula i bude odniyeyu z najyaskravishih zir neba prichomu v majbutnomu yiyi blisk zroste Takozh u majbutnomu zbilshitsya j blisk Altayira inshoyi yaskravoyi zori asterizma Litno osinnij trikutnik 27 Fizika Redaguvati nbsp Spektr Vegi v diapazoni 3820 10 200 A U livij chastini vidno intensivni liniyi vodnyu u pravij liniyi oksigenu i vodi zemnogo pohodzhennya Vega ye zoreyu golovnoyi poslidovnosti i maye spektralnij klas A0V tobto ye biloyu zoreyu golovnoyi poslidovnosti Osnovne dzherelo energiyi zori termoyaderna reakciya sintezu geliyu z vodnyu v nadrah pri visokij temperaturi Oskilki masivni zori vitrachayut voden shvidshe nizh mali to trivalist zhittya Vegi stanovitime za pidrahunkami naukovciv odin milyard rokiv sho stanovit odnu desyatu trivalosti zhittya Soncya 40 Na vidminu vid Soncya osnovnim dzherelom energiyi na Vezi ye ne proton protonna reakciya a tak zvanij CNO cikl sintezu atomiv geliyu z atomiv vodnyu za dopomogoyu poserednikiv vuglecyu azotu i kisnyu Dlya cogo neobhidna temperatura 16 miljoniv kelviniv 41 Ce vishe nizh temperatura v nadrah Soncya ale cej sposib ye odnochasno i bilsh efektivnim nizh proton protonna reakciya Cej cikl duzhe chutlivij do temperaturi tomu perenesennya tepla z nadr zori zdijsnyuyetsya ne viprominyuvannyam a konvekciyeyu 42 Tomu u Vezi zona promenistogo perenosu roztashovana nad konvektivnoyu todi yak u Sonci navpaki 43 44 45 Energetichnij potik vid Vegi tochno vimiryano riznimi sposobami i vikoristovuyetsya yak etalon Tak na dovzhini hvili 548 nm shilnist potoku stanovit 3650 Yan 2 46 Vega maye vidnosno ploskij elektromagnitnij spektr na vidimij dilyanci 350 800 nanometriv de shilnist potoku stanovit 2000 4000 Yan 47 V infrachervonij chastini spektru shilnist potoku mala i dorivnyuye blizko 100 Yan pri dovzhini hvili 5 mikrometriv 48 U spektri zori dominuyut liniyi poglinannya vodnyu 46 Liniyi inshih elementiv ye vidnosno slabkimi z nih najbilshimi ye liniyi ionizovanogo magniyu zaliza ta hromu 49 Viprominyuvannya Vegi v rentgenivskomu diapazoni neznachne sho svidchit pro te sho u Vegi duzhe slabka abo vzagali vidsutnya korona 50 Evolyuciya zori Redaguvati Vega utvorilasya priblizno 350 510 miljoniv rokiv tomu vona znachno starsha za Sirius vik yakogo ocinyuyut u 240 miljoniv rokiv Vrahovuyuchi dosit visoku svitnist Vegi u porivnyanni z Soncem doslidniki pripuskayut sho trivalist perebuvannya Vegi na stadiyi golovnoyi poslidovnosti stanovitime priblizno 1 milyard rokiv pislya chogo Vega stane subgigantom i nareshti chervonim gigantom Ostannoyu stadiyeyu evolyuciyi Vegi stane skidannya yiyi obolonok i peretvorennya na bilij karlik Nadnovoyu Vega stati ne zmozhe yij ne vistachit masi oskilki dlya cogo neobhidna masa prinajmni 5 mas Soncya U takomu viglyadi yak nini Vega proisnuye she blizko 500 miljoniv rokiv do togo yak u neyi skinchitsya vodneve palivo Inshimi slovami Vega perebuvaye yak i Sonce v seredini svogo zhittya 31 27 Obertannya Redaguvati nbsp Porivnyannya rozmiriv Vegi ta Soncya Vega ne lishe bilsha za Sonce ale j yaskravisha i masivnisha Zvernit uvagu na priplyusnutist Vegi Vimiryanij za dopomogoyu interferometra radius Vegi za ocinkami stanovit 2 73 0 01 radiusa Soncya sho na 60 bilshe nizh radius Siriusa Todi yak za teoretichnimi rozrahunkami vin povinen lishe na 12 perevishuvati radius Siriusa Bulo zaproponovano sho taku anomaliyu mogla viklikati velika shvidkist obertannya zori navkolo svoyeyi osi Tobto Vega na vidminu vid bilshosti zir maye ne formu kuli a formu elipsoyida obertannya i nini yiyi vidno z Zemli praktichno abo povnistyu z boku polyusa Teleskop CHARA pidtverdiv ce pripushennya 37 Vid pryamogo zvernennya do Zemli polyus vidhilenij lishe na p yat gradusiv Shvidkist obertannya na ekvatori u Vegi dosyagaye 274 km s a period obertannya navkolo svoyeyi osi dorivnyuye 12 5 godini 51 Shvidkist obertannya zori 93 pershoyi kosmichnoyi Yaksho b shvidkist obertannya perevishuvala 293 kilometri na sekundu to Vega b zrujnuvalasya vnaslidok vidcentrovih sil Take shvidke obertannya Vegi prizvelo do yiyi elipsopodibnoyi formi yiyi ekvatorialnij diametr na 23 perevishuye polyarnij Polyarnij radius dorivnyuye 2 26 0 07 radiusa Soncya todi yak ekvatorialnij 2 78 0 02 radiusi Soncya 52 Priskorennya vilnogo padinnya na Vezi takozh znachnoyu miroyu zalezhit vid shiroti tomu temperatura poverhni na Vezi silno vidriznyayetsya Za teoremoyu fon Cejpelya svitnist zir v rajoni polyusiv visha Ce prizvodit do riznici temperatur mizh polyusami i ekvatorom V rajoni polyusa vona dorivnyuye 9695 20 K todi yak poblizu ekvatora na 2400 K mensha 51 Yakbi mi bachili Vegu z ekvatora to vona zdalasya b vdvichi tmyanishoyu 10 53 Temperaturna riznicya takozh mozhe oznachati nayavnist konvektivnoyi zoni navkolo ekvatora 37 Yakbi Vega bula sferichno simetrichnoyu zoreyu z povilnim obertannyam to yiyi yaskravist bula b ekvivalentnoyu 57 mi svitnostyam Soncya Cya yaskravist znachno perevishuye svitnist tipovoyi zori z takoyu masoyu Takim chinom viyavlennya shvidkogo obertannya Vegi dozvolilo usunuti cyu superechnist i povna bolometrichna svitnist Vegi perevishuye sonyachnu lishe v 37 raziv 37 Vegu trivalij chas vikoristovuvali yak etalonnu zoryu dlya kalibruvannya teleskopiv Znannya pro shvidkist obertannya Vegi i znannya togo kuta pid yakim mi yiyi bachimo dopomoglo nalashtuvati interferometri shodo ciyeyi zori i teper diametr zirki tochno vimiryanij 54 Metalichnist Redaguvati U fotosferi Vegi malo elementiv vazhchih za gelij lishe 32 vid analogichnogo pokaznika na Sonci Dlya porivnyannya u fotosferi Siriusa mistitsya vtrichi bilshe metaliv nizh na Sonci Sonce mistit dosit bagato elementiv vazhchih za gelij Yih vmist ocinyuyut velichinoyu 0 0172 0 002 vid zagalnoyi masi 55 tobto Sonce priblizno na 1 72 vidsotka skladayetsya z vazhkih elementiv Vega zh mistit lishe 0 54 vazhkih elementiv Nezvichno nizka metalichnist Vegi dozvolyaye vidnesti Vegu do zir tipu l Volopasa 56 57 Prichina takoyi nizkoyi metalichnosti dlya Vegi ta deyakih inshih podibnih zir spektralnogo klasu A0 F0 zalishayetsya nezrozumiloyu Mozhlivo ce obumovleno vtratoyu masi zori odnak cej proces pochinayetsya lishe naprikinci zhittya zori koli v nij zakinchuyetsya vodneve palivo Inshoyu mozhlivoyu prichinoyu mozhe buti formuvannya Vegi z gazopilovoyi hmari z nadzvichajno nizkim vmistom metaliv 58 Sposterezhuvane spivvidnoshennya mizh geliyem ta vodnem u Vegi priblizno na 40 menshe nizh u Soncya Ce mozhe buti sprichineno zniknennyam konvektivnoyi zoni geliyu poblizu poverhni Energiya z nadr zori peredayetsya zamist konvekciyi z dopomogoyu elektromagnitnogo viprominyuvannya i ce mozhe buti prichinoyu anomalij Takozh prichinoyu takih anomalij mozhe buti difuziya 59 Ruh u prostori Redaguvati Radialna shvidkist Vegi skladova ruhu zori vzdovzh promenya zoru sposterigacha Dlya zir i galaktik odniyeyu z najvazhlivishih harakteristik ye zmishennya yihnogo spektru Yaksho spektr zori abo galaktiki zmishenij do chervonoyi chastini spektru chervonij zsuv to cya zorya chi galaktika viddalyayutsya vid sposterigacha i chim bilshij chervonij zsuv u spektri tim shvidshe viddalyayetsya ob yekt sposterezhennya Hocha dlya zir ce yavishe ne nastilki znachne ale inshogo sposobu obchisliti shvidkist ruhu zir vidnosno Zemli nemaye Tochni vimiryuvannya chervonogo zsuvu Vegi dali rezultat u 13 9 0 9 km s 60 Znak minus vkazuye na ruh zori do Zemli Vnaslidok vlasnogo ruhu zir Vega postupovo peresuvayetsya na tli inshih zir nastilki viddalenih vid Zemli sho voni zdayutsya neruhomimi yihnij vlasnij ruh nastilki malij sho nim nehtuyut Retelni vimiryuvannya polozhennya zori dozvolili vimiryati vlasnij ruh Vegi Vlasnij ruh Vegi za rik stanovit 202 03 0 63 milisekundi dugi za pryamim pidnesennyam i 287 47 0 54 milisekundi dugi za shilennyam 61 Povnij vlasnij ruh Vegi dorivnyuye 327 78 milisekundi dugi na rik Za 11 tis rokiv Vega peresuvayetsya po nebesnij sferi priblizno na gradus 62 Vidnosno susidnih zir shvidkist Vegi stanovit po koordinati U 16 1 0 3 km s po koordinati V 6 3 0 8 km s i po koordinati W 7 7 0 3 km s 63 Povna shvidkist Vegi dorivnyuye 19 kilometriv na sekundu 64 z priblizno takoyu zh shvidkistyu ruhayetsya v prostori Sonce vidnosno susidnih zirok Hocha nini Vega lishe p yata za yaskravistyu zorya neba ale z plinom chasu yiyi blisk povilno zrostatime cherez nablizhennya do Sonyachnoyi sistemi Priblizno cherez 210 tisyach rokiv Vega stane najyaskravishoyu zoreyu neba She cherez 70 tisyach rokiv yiyi blisk dosyagne maksimumu 0 81m Zagalom Vega bude najyaskravishoyu zoreyu vprodovzh 270 tisyach rokiv 65 Doslidzhuyuchi inshi zori shozhi za vikom i vlastivostyami na Vegu a takozh ti yaki ruhayutsya podibnim do neyi chinom astronomi zarahuvali Vegu do tak zvanoyi grupi Kastora Cya nevelika grupa mistit blizko 16 zir duzhe shozhih na Vegu Do neyi nalezhat taki ob yekti a Lib a Cefeya Kastor Fomalgaut i Vega Vsi ci zori ruhayutsya v prostori majzhe paralelno odna do odnoyi j z odnakovoyu shvidkistyu Kolis vsi voni sformuvalisya v odnomu misci i v odin chas a potim stali gravitacijno nezalezhnimi ale yak i u vipadku Siriusa astronomi znajshli svidchennya isnuvannya ciyeyi grupi v minulomu 66 Za pidrahunkami vchenih grupa utvorilasya blizko 100 300 miljoniv rokiv tomu i zori ciyeyi grupi ruhayutsya priblizno z odnakovoyu shvidkistyu des 16 5 kilometra na sekundu 63 67 Planetna sistema RedaguvatiNadlishok infrachervonogo viprominyuvannya Redaguvati Odnim z pershih serjoznih dosyagnen u roboti infrachervonoyi astronomichnoyi observatoriyi IRAS bula reyestraciya znachnogo perevishennya potoku infrachervonogo viprominyuvannya vid Vegi v porivnyanni z ochikuvanim Pidvishenu intensivnist viprominyuvannya bulo viyavleno na dovzhinah hvil 25 60 i 100 mikrometriv i ci hvili viprominyuvala dilyanka sho maye kutovij radius desyat kutovih sekund sho vidpovidaye dzherelu viprominyuvannya diametrom 80 a o Bulo zaproponovano sho dzherelom viprominyuvannya ye dribni chastinki yaki obertayutsya navkolo Vegi ta mayut diametr ne mensh odogo milimetra j temperaturu blizko 85 K 68 Chastinki menshogo diametra budut viduvatisya z sistemi svitlovim tiskom abo vpadut na zoryu vnaslidok efektu Pojntinga Robertsona 69 Cej efekt pov yazanij z tim sho teplovi fotoni yaki pereviprominyuyutsya chastinkami pilu anizotropni v sistemi vidliku neruhomij vidnosno zori perevazhaye pereviprominyuvannya v napryamku ruhu poroshinki U rezultati poroshinka vtrachaye moment impulsu i po spirali padaye na zoryu a nablizivshis do neyi viparovuyetsya Cej efekt tim bilsh suttyevij chim blizhche perebuvaye poroshinka do zori 22 Piznishi vimiryuvannya potoku vid Vegi elektromagnitnogo viprominyuvannya z dovzhinoyu hvili 193 mikrometri pokazali sho vin slabshij nizh ochikuvalosya Ce oznachalo sho rozmir pilovih chastinok 100 mikrometriv abo menshe Pobudovana na osnovi cih sposterezhen model peredbachala sho mi sposterigayemo pilovij disk navkolo zori radiusom 120 a o majzhe zverhu bo divimosya na Vegu praktichno z polyusa Krim togo v centri cogo diska ye dirka radiusom majzhe 80 astronomichnih odinic U centri ciyeyi dirki perebuvaye Vega 70 Pislya viyavlennya anomalnogo viprominyuvannya Vegi buli vidkriti j inshi podibni zori Na 2002 rik zareyestrovano blizko 400 Vega podibnih zir 18 sered yakih Denebola Beta Zhivopiscya Fomalgaut Epsilon Eridana ta in 71 Vislovleno pripushennya sho ci zori mozhut stati klyuchem do rozgadki pohodzhennya Sonyachnoyi sistemi 18 Pilovij disk Redaguvati nbsp Zitknennya dvoh masivnih nebesnih til nepodalik vid Vegi yak jogo bachit hudozhnik Podibni zitknennya mogli viklikati utvorennya navkolo Vegi pilovogo diska 1983 roku kosmichna observatoriya IRAS viyavila infrachervone viprominyuvannya na dilyanci rozmirom blizko 140 a o navkolo Vegi Viprominyuye disk yakij skladayetsya z pilovih i krizhanih chastok i nagrivayetsya zoreyu 72 2005 roku kosmichnij teleskop Spitcera otrimav zobrazhennya Vegi a takozh pil navkolo neyi v infrachervonomu spektri oskilki pil vilno propuskaye infrachervone viprominyuvannya Vvazhayetsya sho na vidstani 86 200 a o vid Vegi roztashovana hmara podibna do poyasu Kojpera v Sonyachnij sistemi a neveliki chastinki vimitayutsya zvidti viprominyuvannyam zori 73 Bulo pokazano sho rizni chastini pilovogo diska dzherela viprominyuvannya riznoyi dovzhini hvili Na dovzhini hvili 24 mikrometri disk maye rozmir 43 kutovi sekundi sho vidpovidaye vidstani vid Vegi do nogo 330 a o na 70 mikrometrah 70 kutovih sekund 543 a o a na 160 mikrometrah 105 kutovih sekund 815 a o Ci shiroki j daleki vid zori chastini skladalisya z dribnih chastinok rozmirom vid 1 do 50 mikrometriv u diametri Vidstan vnutrishnoyi mezhi pilu vid zori stanovit za ocinkami 71 102 a o abo 11 2 kutovih sekundi Taka chitka mezha diska vinikla zavdyaki tomu sho Vega svoyim viprominyuvannyam vidshtovhuye chastinki pilu vodnochas utrimuyuchi pilovij disk za rahunok tyazhinnya tomu pilovij disk vidnosno stabilnij 17 Zagalna masa pilu v disku stanovit 0 003 masi Zemli sho vidpovidaye ob yektu radiusom blizko 1000 km Peredbachayut sho rujnuvannya i peretvorennya na pil takoyi masi tila v rezultati zitknennya malojmovirne Bilsh virogidnim vidayetsya utvorennya zavdyaki zitknennyam ob yektiv menshoyi masi yaki zapustili kaskad droblennya stikayuchis z inshimi analogichnimi ob yektami 17 Chas isnuvannya bez pidzhivlennya novim materialom podibnih pilovih struktur ne bilsh yak 10 mln rokiv Yaksho ne vidbuvayetsya novih zitknen to voni postupovo pripinyayut svoye isnuvannya 17 Sposterezhennya infrachervonogo teleskopa CHARA observatoriya Maunt Vilson u 2006 roci pidtverdili nayavnist drugogo pilovogo diska navkolo Vegi priblizno na vidstani 8 a o vid zori blizko 1 mlrd km Cej pil analogichnij do sonyachnogo poyasu asteroyidiv abo zh ye rezultatom intensivnih zitknen mizh kometami abo meteoritami ale mozhe buti planetoyu v procesi formuvannya 74 Mozhlivo pil iz cogo diska ye prichinoyu peredbachuvanoyi zminnosti Vegi 75 Mozhliva planetna sistema Redaguvati nbsp Pilovij disk Vegi v shtuchnih kolorah Vidno vidkritu asimetriyu Polozhennya zori poznachene vkazuye na polozhennya gipotetichnoyi planeti Sposterezhennya za dopomogoyu teleskopa imeni Dzhejmsa Klerka Maksvella zdijsneni 1997 roku viyavili navkolo Vegi tak zvanij dovgastij yaskravij centralnij region yakij roztashovuvavsya na vidstani 9 kutovih sekund 70 a e vid Vegi u napryamku na pivnichnij shid Naukovci pripustili sho ce abo zburennya diska gipotetichnoyu ekzoplanetoyu abo sho na orbiti navkolo Vegi perebuvav yakijs nebesnij ob yekt cilkom otochenij pilom Odnak zobrazhennya otrimani z teleskopa Kek na Gavayah priveli vchenih do visnovku sho mova jde pro duzhe veliku hmaru pilu i gazu yaka roztashovana navkolo Vegi i sho ce ochevidno protoplanetnij disk a masa ob yekta yakij z nogo formuyetsya 12 mas Yupitera sho vidpovidaye legkomu korichnevomu karliku abo subkorichnevomu karliku Do visnovku sho planeti Vegi perebuvayut u procesi formuvannya dijshli astronomi z Kalifornijskogo universitetu v Los Andzhelesi UCLA 76 77 2003 roku visunuto inshu shozhu propoziciyu pro nayavnist navkolo Vegi planeti mozhlivo kilkoh planet z masoyu Neptuna yaki migruvali z vidstani 40 a o vid zori do 65 o priblizno 50 miljoniv rokiv tomu 20 Vikoristovuyuchi koronograf teleskopa Subaru na Gavajskih ostrovah u 2005 roci astronomi zumili obmezhiti verhnyu mezhu masi planeti i Vegi 5 10 masami Yupitera Do togo zh astronomi pripustili sho krim cih gipotetichnih planet gigantiv u sistemi Vegi mozhut isnuvati i planeti zemnoyi grupi Virogidno sho ploshina orbit planet Vegi shvidshe za vse lezhatime poblizu ekvatorialnoyi ploshini zori 78 79 Z poglyadu sposterigacha yakij vede sposterezhennya z yakoyis iz gipotetichnih planet Vegi Sonce perebuvatime v suzir yi Goluba i matime vidimu zoryanu velichinu 4 3 m Neozbroyenim okom zoryu takogo blisku na Zemli mozhna bulo b pobachiti v yasnu horoshu zoryanu nich dlya cogo osoblivoyi gostroti zoru ne potribno 27 Najblizhche otochennya zori RedaguvatiNa vidstani v mezhah 10 svitlovih rokiv vid Vegi roztashovani taki zori Zorya Spektralnij klas Vidstan sv rokivG 184 19 M4 5 V M4 5 V 6 2m Gerkulesa G5 IV M3V M4 7 3G 203 47 M3 5 V 7 4BD 43 2796 M3 5 V 7 8BD 45 2505 M3 V M3 5 V 8 2AC 20 1463 148 A M2 V VI 9 3AC 20 1463 148 B M2 V VI 9 7Vega v mifah narodiv svitu RedaguvatiVega odna z najyaskravishih zir na neboshili i zdavna privertala uvagu starodavnih narodiv yaki nadilyali yiyi mifologichnimi vlastivostyami She assirijci nazivali Vegu Dayan sejm sho v perekladi ukrayinskoyu oznachaye suddya neba Akkadci nazvali yiyi Tir anna abo zhittya nebes Vavilonskij Dilgan poslanec svitla mig buti pov yazanij z Vegoyu 39 Starodavni greki vvazhali rombik z chotiroh zir sho roztashovanij poryad z Vegoyu liroyu yaku stvoriv Germes i zgodom Apollon peredav muzikantu Orfeyu cya nazva suzir ya poshirena j sogodni 80 nbsp Zobrazhennya Nyu lana Altayira z ditmi ta Chzhi nyuj Vegi epoha Cin U kitajskij mifologiyi isnuye lyubovna istoriya Ci Si kit spr 七夕 pinyin qi xi v yakij Nyu lan zorya Altayir Pastuh i jogo dvoye ditej b i g Orla naviki rozluchitisya z ridnoyu matir yu nebesnoyu tkaleyu Chzhi nyuj Vegoyu yaka perebuvaye na inshomu berezi richki Chumackogo Shlyahu 81 Yaponskij festival Tanabata takozh zasnovanij na cij legendi 82 Starodavni ingushski mifi poyasnyuyut pohodzhennya Vegi Deneba ta Altayira yaki utvoryuyut na nebi trikutnik legendoyu pro donku boga gromu i bliskavki Sela divchinoyu nadzvichajnoyi krasi sho vijshla zamizh za nebozhitelya Zgidno z ciyeyu legendoyu vona pidgotuvala z tista trikutnij hlib i zasunula jogo v popil z vuglinkami shob vin vipiksya Poki vona hodila za solomoyu dva kuti hliba zgorili uciliv lishe odin I teper na nebi vidno tri zori z yakih odna Vega nabagato yaskravisha za dvi inshi 83 V zoroastrizmi Vegu chasom pov yazuyut Vanantom malenkim bozhestvom chiye im ya oznachaye zavojovnik 84 U Rimskij imperiyi moment koli Vega peretinala liniyu gorizontu pered shodom Soncya vvazhavsya pochatkom oseni 2 Serednovichni astrologi vvazhali Vegu odniyeyu z 15 obranih zir vpliv yakih na lyudstvo buv najbilshim 85 Agrippa Nettesgejmskij dlya poznachennya Vegi vikoristovuvav kabalistichnij simvol nbsp z pidpisom lat Vultur cadens doslivnim perekladom arabskoyi nazvi 86 Zoryu uosoblyuvali kamin hrizolit i roslina chaber Krim imeni Vega rizni astrologi Serednovichchya nazivali cyu zoryu Vagni Vagniyehom i Vekoyu 39 Vega v literaturi RedaguvatiVega neodnorazovo zgaduyetsya u tvorah naukovo fantastichnoyi literaturi Zokrema u romani E Gamiltona Misto na krayu svitu City at World s End 1951 na chetvertij planeti sistemi Vegi Vega 4 mistivsya centr galaktichnoyi Federaciyi i novij oseredok zhittya lyudej yaki zalishili nepridatnu dlya zhittya Zemlyu U romani I Yefremova Tumannist Andromedi 1958 do Vegi bulo skerovano 34 tu zoryanu ekspediciyu zorelotu Parus yaka viyavila tilki chotiri nezaseleni planeti Div takozh RedaguvatiVega v kulturi Spisok najyaskravishih zir Spektrofotometrichni standartiPrimitki Redaguvati Jinmi Yoon and Deane M Peterson and Robert L Kurucz and Robert J Zagarello 2010 A New View of Vega s Composition Mass and Age The Astrophysical Journal 708 1 71 doi 10 1088 0004 637X 708 1 71 a b Richard Hinckley Allen Star Names Their Lore and Meaning Courier Dover Publications 1963 ISBN 0 48 621079 0 Cyril Glasse Astronomy The New Encyclopedia of Islam Rowman Altamira 2001 ISBN 0 75 910190 6 Harper Douglas November 2001 Vega Online Etymology Dictionary Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 21 lyutogo 2008 Gerald Massey Ancient Egypt the Light of the World Adamant Media Corporation 2001 ISBN 1 4021 7442 X William Tyler Olcott Star Lore of All Ages A Collection of Myths Legends and Facts Concerning the Constellations of the Northern Hemisphere G P Putnam s sons 1911 Deborah Houlding December 2005 Lyra The Lyre Skyscript Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 21 lyutogo 2008 Houtsma M Th Wensinck A J Gibb H A R Heffening W Levi Provencal E J Brill s First Encyclopaedia of Islam 1913 1936 E J Brill 1987 Vol VII P 292 Lira Voni nad nami doverhu nogami Mifologiya suzir yiv Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 3 listopada 2016 ros a b Gulliver Austin F Hill Graham Adelman Saul J 1994 Vega A rapidly rotating pole on star The Astrophysical Journal 429 2 L81 L84 doi 10 1086 187418 Arhiv originalu za 29 lyutogo 2008 Procitovano 21 lyutogo 2008 a b Holden Edward S Campbell W W 1890 Photographs of Venus Mercury and Alpha Lyrae in Daylight Publications of the Astronomical Society of the Pacific 2 10 249 250 doi 10 1086 120156 Arhiv originalu za 29 lyutogo 2008 Procitovano 21 lyutogo 2008 a b Barker George F 1887 On the Henry Draper Memorial Photographs of Stellar Spectra Proceedings of the American Philosophical Society 24 166 172 Arthur Berry 1899 A Short History of Astronomy New York Charles Scribner s Sons a b Johnson H L Morgan W W 1953 Fundamental stellar photometry for standards of spectral type on the revised system of the Yerkes spectral atlas Astrophysical Journal 117 313 352 doi 10 1086 145697 Arhiv originalu za 2 kvitnya 2019 Procitovano 21 lyutogo 2008 Kinman T Castelli F 2002 The determination of Teff for metal poor A type stars using V and 2MASS J H and K magnitudes Astronomy and Astrophysics 391 1039 1052 doi 10 1051 0004 6361 20020806 Procitovano 21 lyutogo 2008 a b Vasil yev I A Merezhin V P Nalimov V N Novosyolov V A 17 bereznya 1989 On the Variability of Vega Commission 27 of the I A U Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 21 lyutogo 2008 a b v g S B Popov 7 aprelya 2005 Disk vokrug Vegi Astronet Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 26 kvitnya 2009 korotkij pereklad na rosijsku movu statti Su K Y L et al 2005 The Vega Debris Disk A Surprise from Spitzer The Astrophysical Journal 628 1 487 500 arXiv astro ph 0504086 doi 10 1086 430819 accessdate vimagaye url dovidka arXiv astro ph 0504086 a b v Song Inseok Weinberger A J Becklin E E Zuckerman B Chen C 2002 M Type Vega like Stars The Astronomical Journal 124 1 514 518 doi 10 1086 341164 Arhiv originalu za 5 zhovtnya 2018 Procitovano 21 lyutogo 2008 Wilner D Holman M Kuchner M Ho P T P 2002 Structure in the Dusty Debris around Vega The Astrophysical Journal 569 L115 L119 arXiv astro ph 0203264 doi 10 1086 340691 accessdate vimagaye url dovidka arXiv astro ph 0203264 a b Wyatt M 2002 Resonant Trapping of Planetesimals by Planet Migration Debris Disk Clumps and Vega s Similarity to the Solar System The Astrophysical Journal 598 1321 1340 arXiv astro ph 0308253 doi 10 1086 379064 accessdate vimagaye url dovidka arXiv astro ph 0308253 P G Kulikovskij Spravochnik lyubitelya astronomii Pod red V G Surdina 6 e izd ispr i dop M Librokom 2009 S 31 ISBN 978 5397 00097 0 a b v A I Dyachenko Planetnaya sistema Vegi Astronet ros Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 18 kvitnya 2009 Klaus Hentschel 2002 Mapping the Spectrum Techniques of Visual Representation in Research and Teaching Oxford University Press ISBN 0198509537 a b Fernie J D The Historical Search for Stellar Parallax Journal of the Royal Astronomical Society of Canada 1975 69 S 232 233 Suzanne Debarbat 1988 The First Successful Attempts to Determine Stellar Parallaxes in the Light of the Bessel Struve Correspondances Mapping the Sky Past Heritage and Future Directions Springer ISBN 9027728100 Anonymous 28 chervnya 2007 The First Parallax Measurements Astroprof Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 21 lyutogo 2008 a b v g d Zigel F Yu 1987 Sokrovishnica zvyozdnogo neba Moskva Nauka ISBN 0521598893 Robert A Garfinkle 1997 Star Hopping Your Visa to Viewing the Universe Cambridge University Press ISBN 0521598893 Vasil yev et al 1989 On the variability of Vega Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 25 chervnya 2008 Cochran A L 1981 Spectrophotometry with a self scanned silicon photodiode array II Secondary standard stars Astrophysical Journal Supplement Series 45 83 96 doi 10 1086 190708 Arhiv originalu za 29 lyutogo 2008 Procitovano 3 listopada 2016 a b Fernie J D 1981 On the variability of VEGA Astronomical Society of the Pacific 93 2 333 337 doi 10 1086 130834 Arhiv originalu za 1 chervnya 2016 Procitovano 21 lyutogo 2008 A Gautschy H Saio 1995 Stellar Pulsations Across The HR Diagram Part 1 Annual Review of Astronomy and Astrophysics 33 75 114 doi 10 1146 annurev aa 33 090195 000451 Arhiv originalu za 29 lyutogo 2008 Procitovano 21 lyutogo 2008 D S Hayes May 24 29 1984 Stellar absolute fluxes and energy distributions from 0 32 to 4 0 microns Proceedings of the Symposium Calibration of fundamental stellar quantities Como Italy Dordrecht D Reidel Publishing Co s pp 225 252 Arhiv originalu za 30 serpnya 2017 Procitovano 21 lyutogo 2008 Gray Raymond 2007 The Problems with Vega The Future of Photometric Spectrophotometric and Polarimetric Standardization ASP Conference Series Proceedings of a conference held 8 11 May 2006 in Blankenberge Belgium 364 305 Bibcode 2007ASPC 364 305G Butkovskaya Varvara 2011 The long term variability of Vega Astronomische Nachrichten 332 9 10 956 960 Bibcode 2011AN 332 956B doi 10 1002 asna 201111587 Arhiv originalu za 4 bereznya 2016 Procitovano 24 listopada 2018 Harvey Paul E Wilking Bruce A Joy Marshall 1984 On the far infrared excess of Vega Nature 307 441 442 doi 10 1038 307441a0 Arhiv originalu za 1 chervnya 2016 Procitovano 24 lyutogo 2008 a b v g Aufdenberg J P et al First Results from the CHARA Array VII Long Baseline Interferometric Measurements of Vega Consistent with a Pole On Rapidly Rotating Star The Astrophysical Journal The American Astronomical Society 2006 T 645 1 S 664 675 Bibcode 2006ApJ 645 664A DOI 10 1086 504149 Enciklopediya dlya detej Astronomiya M Avanta 2007 a b v Robert J R Burnham 1978 Burnham s Celestial Handbook An Observer s Guide to the Guide to the Universe Beyond the Solar System vol 2 Courier Dover Publications ISBN 0486235688 Mengel J G Demarque P Sweigart A V Gross P G 1979 Stellar evolution from the zero age main sequence Astrophysical Journal Supplement Series 40 733 791 769 778 doi 10 1086 190603 Arhiv originalu za 5 zhovtnya 2018 Procitovano 24 bereznya 2008 Zgidno z modelyami rozvitku zir pri 1 75 lt M lt 2 7 0 2 lt Y lt 2 7 0 004 lt Z lt 0 001 mizh vhodzhennyam zori v golovnu poslidovnist ta yiyi perehodom na bichnu gilku chervonih gigantiv minaye 0 43 1 64 109 rokiv Odnak pri masi Vegi 2 2 yiyi vik menshij za odin milyard rokiv Competition between the P P Chain and the CNO Cycle Dept Physics amp Astronomy University of Tennessee Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 3 listopada 2016 Astronomiya vek XXI Red sost V G Surdin 2 e izd Fryazino Vek 2 2008 S 134 135 ISBN 978 5 85099 181 4 Browning Matthew Brun Allan Sacha Toomre Juri 2004 Simulations of core convection in rotating A type stars Differential rotation and overshooting Astrophysical Journal 601 512 529 doi 10 1086 380198 Arhiv originalu za 4 bereznya 2020 Procitovano 23 lyutogo 2007 Thanu Padmanabhan 2002 Theoretical Astrophysics Cambridge University Press ISBN 0521562414 Cheng Kwong Sang Chau Hoi Fung Lee Kai Ming 2007 Chapter 14 Birth of Stars Nature of the Universe Hong Kong Space Museum Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 21 lyutogo 2008 a b Oke J B Schild R E 1970 The Absolute Spectral Energy Distribution of Alpha Lyrae Astrophysical Journal 161 1015 1023 doi 10 1086 150603 Arhiv originalu za 31 serpnya 2017 Procitovano 21 lyutogo 2008 Walsh J 6 bereznya 2002 Alpha Lyrae HR7001 Optical and UV Spectrophotometric Standard Stars ESO Arhiv originalu za 11 serpnya 2019 Procitovano 11 serpnya 2019 McMahon Richard G 23 listopada 2005 Notes on Vega and magnitudes Text University of Cambridge Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 21 lyutogo 2008 Michelson E 1981 The near ultraviolet stellar spectra of alpha Lyrae and beta Orionis Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 197 57 74 Arhiv originalu za 18 listopada 2018 Procitovano 23 lyutogo 2008 Schmitt J H M M 1999 Coronae on solar like stars Astronomy and Astrophysics 318 215 230 Arhiv originalu za 1 chervnya 2016 Procitovano 23 lyutogo 2008 a b Peterson D M Hummel C A Pauls T A Armstrong J T Benson J A Gilbreath G C Hindsley R B Hutter D J Johnston K J Mozurkewich D Schmitt H R 1999 Vega is a rapidly rotating star Nature 440 7086 896 899 arXiv astro ph 0603520 doi 10 1038 nature04661 accessdate vimagaye url dovidka arXiv astro ph 0603520 Yoon Jinmi Peterson Deane M Kurucz Robert L Zagarello Robert J January 2010 A New View of Vega s Composition Mass and Age The Astrophysical Journal 708 1 71 79 Bibcode 2010ApJ 708 71Y doi 10 1088 0004 637X 708 1 71 Arhiv originalu za 26 lipnya 2018 Procitovano 24 listopada 2018 Proyekciya zori z boku polyusiv kolo z boku ekvatora elips Poperechnij pereriz elipsa stanovit lishe blizko 81 poperechnogo pererizu v rajoni polyusiv tomu ekvatorialna oblast otrimuye menshe energiyi Bud yaka dodatkova svitnist poyasnyuyetsya rozpodilom temperatur Zgidno iz zakonom Stefana Bolcmana potik energiyi vid ekvatora Vegi bude priblizno na 33 bilshim nizh vid polyusa T e q T p o l e 4 7 600 10 000 4 0 33 displaystyle begin smallmatrix left frac T eq T pole right 4 left frac 7 600 10 000 right 4 0 33 end smallmatrix nbsp Quirrenbach Andreas 2007 Seeing the Surfaces of Stars Science 317 5836 325 326 PMID 17641185 doi 10 1126 science 1145599 Arhiv originalu za 1 bereznya 2009 Antia H M Basu Sarbani 2006 Determining Solar Abundances Using Helioseismology The Astrophysical Journal 644 2 1292 1298 doi 10 1086 503707 Arhiv originalu za 30 serpnya 2017 Procitovano 21 lyutogo 2008 Renson P Faraggiana R Boehm C 1990 Catalogue of Lambda Bootis Candidates Bulletin d Information Centre Donnees Stellaires 38 137 149 Arhiv originalu za 18 listopada 2018 Procitovano 21 lyutogo 2008 Entry for HD 172167 on p 144 Qiu H M Zhao G Chen Y Q Li Z W 2001 The Abundance Patterns of Sirius and Vega The Astrophysical Journal 548 2 77 115 doi 10 1086 319000 Arhiv originalu za 8 serpnya 2018 Procitovano 21 lyutogo 2008 Martinez Peter Koen C Handler G Paunzen E 1998 The pulsating lambda Bootis star HD 105759 Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 301 4 1099 1103 doi 10 1046 j 1365 8711 1998 02070 x Arhiv originalu za 18 listopada 2018 Procitovano 21 lyutogo 2009 Adelman Saul J Gulliver Austin F 1990 An elemental abundance analysis of the superficially normal A star VEGA Astrophysical Journal Part 1 348 712 717 doi 10 1086 168279 Arhiv originalu za 18 listopada 2018 Procitovano 21 lyutogo 2008 D S Evans June 20 24 1966 The Revision of the General Catalogue of Radial Velocities Proceedings from IAU Symposium no 30 London England Academic Press s p 57 Arhiv originalu za 26 chervnya 2019 Procitovano 21 lyutogo 2008 M A Perryman et al 1997 The Hipparcos Catalogue Astronomy and Astrophysics 323 L49 L52 Arhiv originalu za 29 lyutogo 2008 Procitovano 21 lyutogo 2008 Majewski Steven R 2006 Stellar Motions University of Virginia Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 22 lyutogo 2008 Vlasnij ruh Vegi viznachayetsya za formuloyu m m d 2 m a 2 cos 2 d 327 78 displaystyle begin smallmatrix mu sqrt mu delta 2 mu alpha 2 cdot cos 2 delta 327 78 end smallmatrix nbsp milisekund dugi na rik de m a displaystyle mu alpha nbsp i m d displaystyle mu delta nbsp skladovi vlasnogo ruhu v pryamomu shodzhenni j vidpovidnno shilenni ta d displaystyle delta nbsp shilennya a b Barrado y Navascues D 1998 The Castor moving group The age of Fomalhaut and VEGA Astronomy and Astrophysics 339 831 839 Arhiv originalu za 29 lyutogo 2008 Procitovano 29 chervnya 2008 Povnu shvidkist viznachayut za takoyu formuloyu v sp 16 1 2 6 3 2 7 7 2 19 displaystyle begin smallmatrix v text sp sqrt 16 1 2 6 3 2 7 7 2 19 end smallmatrix nbsp km s Tomkin Jocelyn April 1998 Once And Future Celestial Kings Sky and Telescope 95 4 59 63 Mike Inglis 2003 Observer s Guide to Stellar Evolution The Birth Life and Death of Stars Springer ISBN 1852334657 U 10 7 3 5 V 8 0 2 4 W 9 7 3 0 km s Povnu shvidkist viznachayut za takoyu formuloyu v sp 10 7 2 8 0 2 9 7 2 16 5 displaystyle begin smallmatrix v text sp sqrt 10 7 2 8 0 2 9 7 2 16 5 end smallmatrix nbsp km s Nauka i chelovechestvo 1985 Dostupno i tochno o glavnom v mirovoj nauke Mezhdunarodnyj ezhegodnik Redkol A A Logunov pred i dr M Znanie 1985 S 322 Harper D A Loewenstein R F Davidson J A 1984 On the nature of the material surrounding VEGA Astrophysical Journal Part 1 285 808 812 doi 10 1086 162559 Arhiv originalu za 18 listopada 2018 Procitovano 21 lyutogo 2008 Dent W R F Walker H J Holland W S Greaves J S 2000 Models of the dust structures around Vega excess stars Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 314 4 702 712 doi 10 1046 j 1365 8711 2000 03331 x Arhiv originalu za 29 lyutogo 2008 Procitovano 21 lyutogo 2008 Cote J 1987 B and A type stars with unexpectedly large colour excesses at IRAS wavelengths Astronomy and Astrophysics 77 84 Arhiv originalu za 22 bereznya 2019 Procitovano 21 lyutogo 2008 Vega Astronomichnij enciklopedichnij slovnik za zag red I A Klimishina ta A O Korsun Lviv Golov astronom observatoriya NAN Ukrayini Lviv nac un t im Ivana Franka 2003 S 63 ISBN 966 613 263 X The Vega Debris Disk A Surprise from Spitzer Astrophys J 628 487 500 2005 doi 10 1086 430819 Arhiv originalu za 10 bereznya 2016 Procitovano 27 sichnya 2007 Absil O et al 2006 Circumstellar material in the Vega inner system revealed by CHARA FLUOR Astronomy and Astrophysics 452 1 237 244 doi 10 1051 0004 6361 20054522 Arhiv originalu za 29 lyutogo 2008 Procitovano 21 lyutogo 2008 Girault Rime Marion Summer 2006 Vega s Stardust CNRS International Magazine Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 21 lyutogo 2008 Holland Wayne S Greaves Jane S Zuckerman B Webb R A McCarthy Chris Coulson Iain M Walther D M Dent William R F Gear Walter K Robson Ian 1998 Submillimetre images of dusty debris around nearby stars Nature 392 6678 788 791 doi 10 1038 33874 Arhiv originalu za 1 chervnya 2016 Procitovano 21 lyutogo 2008 Staff 21 kvitnya 1998 Astronomers discover possible new Solar Systems in formation around the nearby stars Vega and Fomalhaut Joint Astronomy Centre Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 21 lyutogo 2008 Gilchrist E Wyatt M Holland W Maddock J Price D P 1 grudnya 2003 New evidence for Solar like planetary system around nearby star Royal Observatory Edinburgh Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 21 lyutogo 2008 Campbell B Garrison R F 1985 On the inclination of extra solar planetary orbits Publications of the Astronomical Society of the Pacific 97 180 182 doi 10 1086 131516 Arhiv originalu za 1 chervnya 2016 Procitovano 21 lyutogo 2008 Yan Ridpat Zvyozdy i planety M Astrel 2004 S 178 ISBN 0 271 10012 X Liming Wei Yue L Lang Tao L Chinese Festivals Chinese Intercontinental Press 2005 ISBN 7 5085 0836 X John Robert Kippax The Call of the Stars A Popular Introduction to a Knowledge of the Starry Skies with their Romance and Legend G P Putnam s Sons 1919 E M Meletinskij Mifologiya Izd 4 e perepechatannoe Bolshaya rossijskaya enciklopediya 1998 S 492 Mary Boyce A History of Zoroastrianism N Y E J Brill 1996 Vol 1 The Early Period ISBN 9004088474 Tyson Donald Freake James Three Books of Occult Philosophy Llewellyn Worldwide 1993 ISBN 0 87 542832 0 Heinrich Cornelius Agrippa De Occulta Philosophia 1533 Posilannya RedaguvatiGay Yee Hill Dolores Beasley 10 sichnya 2005 Spitzer Sees Dusty Aftermath of Pluto Sized Collision Spitzer Space Telescope angl NASA Arhiv originalu za 11 sichnya 2005 Astrophysical Chemistry Video Lectures by Harry Kroto angl Vega Science Trust Arhiv originalu za 25 sichnya 2012 Procitovano 3 listopada 2016 Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Vega amp oldid 40467713