|
Дина́стія Цін (маньчжурська: Daicing gurun; кит.: 清朝; піньїнь: Qīng Cháo; літ.: 'Чиста') або Вели́ка Цін (кит.: 大清; піньїнь: Dà Qīng) — маньчжурська імператорська династія, що керувала Китаєм у 1636–1912 після ліквідації династії Мін. Заснована родом Айсін Ґьоро. Виникла на базі маньчжурської держави Пізня Цзінь, назва якої була змінена на Цін в 1636 році. Маньчжурські війська захопили майже всю територію Китаю 1646 року, однак пацифікація провінцій та придушення виступів етнічних китайців (хань) тривали до 1683 року.
За час правління династії Цін, завойовники-маньчжури сильно китаїзувалися, хоча і залишили деякі елементи своєї кочівницької культури. На знак покори імператорський двір змусив чоловіче населення країни голити голови і заплітати волосся у довгі коси на маньчжурський лад.
Занепад Цін почався у 19 столітті. Він супроводжувався зовнішньою інтервенцією держав Заходу, повстаннями хань у центрі та на півдні країни, а також поразками у війнах. Не маючи сил, щоб протистояти тиску ззовні і зсередини, династія була повалена у результаті Сіньхайської революції 12 лютого 1912 року. Останній монарх династії, імператор Пуї, пізніше згодився очолити незалежну Маньчжурську державу (1932—1945), утворену японськими мілітаристами.
Історія Редагувати
Виникнення Редагувати
1616 року хан осілих чжурчженів Нурхаці з роду Айсін Ґьоро об'єднав розрізнені чжурчженські племена і заснував династію Пізня Цзінь в Маньчжурії. Після його смерті престол успадковував син Хуан Тайцзі. В 1629 році була запроваджена китайська екзаменаційна система для майбутніх чиновників і воєначальників, організований Секретаріат, провідне державне діловодство, а в 1631 році — система «шести відомств», аналогічна існуючій на той час у Китаї. На низку посад були призначені китайські чиновники-перебіжчики.
1627 року Хуан Тайцзі підкорив корейську династію Чосон. Корейський ван був змушений укласти мир, сплатити данину і налагодити торгівлю з переможцями.
У зв'язку зі зміцненням китайської оборони, для завоювання північного Китаю потрібно було обійти регіон Ляосі (частина Ляоніна на захід від річки Ляо), а це було можливо тільки через Південну Монголію. Абахай залучив на свою сторону багатьох монгольських правителів і підтримав їх у боротьбі проти Лігдан-хана — правителя Чахар, який намагався відновити імперію Чингіз-хана. В обмін на це Хуан Тайцзі зобов'язав монгольських правителів брати участь у війні проти Китаю. Уже в 1629 році кіннота Абахо обійшла фортеці Ляосі із заходу, прорвалася через Велику стіну і виявився біля стін Пекіна, де почалася паніка. З багатою здобиччю війська Абахо пішли геть. Крім того, після розгрому Чахар, Абахай заявив, що він заволодів імператорської печаткою монгольської династії Юань, яка іменувалася «Друк Чингіз-хана».
У 1636 році Абахай дав династії нове ім'я — «Цін», а підданих наказав іменувати не «чжурчженями», а «маньчжурами». Нова держава маньчжурів відтепер стала називатися Цін (Велика Держава — Да Цін-го) — по найменуванню династії. До титулу «імператор» Абахай приєднав його монгольський аналог «богдихан», бо до складу Маньчжурської імперії увійшла частина Південної Монголії. Рокам свого правління він дав девіз «Чунде» 崇德. У 1637 році маньчжурська армія розгромила Корею, яка була змушена стати «данником» імперії Цін і розірвати відносини з Китаєм.
Відтоді маньчжурська кіннота стала здійснювати регулярні набіги на Китай, грабуючи і забираючи в полон, перетворюючи на рабів сотні тисяч китайців. Все це змусило мінських імператорів не просто стягнути війська до Шаньхайґуаню, а й сконцентрувати тут чи не найкращу, найбільшу і найбоєздатнішу з усіх своїх армій на чолі з У Саньгуєм.
Занепад імперії Мін Редагувати
Занепад Мін став очевидним у зв'язку з посухами, неврожаями, економічною кризою, корупцією, свавіллям чиновників і війною з маньчжурами (1618—1644). Ці катастрофічні події змусили селян взятись за зброю. У 1628 році в провінції Шеньсі розрізнені ватаги стали створювати повстанські загони і обирати вождів. З цього моменту в північно-східному Китаї почалася селянська війна, яка тривала 19 років (1628—1647).
У 1640-х роках селян більше не лякала ослабіла армія, яка терпіла поразку за поразкою. Регулярні війська потрапили в кліщі між маньчжурськими військами на півночі і повсталими провінціями, в них посилилося дезертирство. Армія, позбавлена грошей і продовольства, зазнала поразки від Лі Цзичена. Столиця була залишена практично без боротьби (облога тривала всього два дні). Зрадники відкрили ворота перед військами Лі, і ті безперешкодно змогли увійти всередину. У квітні 1644 Пекін підкорився повсталим; останній мінський імператор Чунчжень покінчив життя самогубством, повісившись на дереві в імператорському саду.
Цим скористалися маньчжури. Маньчжурська армія під керівництвом князя Доргоня, з'єднавшись з військами У Саньгуя, розбила повсталих у Шаньхайгуань і слідом за тим підійшла до столиці. 4 червня 1644 Лі Цзичен, залишивши столицю, бувши спантеличеним, відступив. Через 2 дні маньчжури разом з генералом У зайняли місто і проголосили імператором юного Айсіньгеро Фулінь. Військо повстанців зазнало ще однієї поразки від маньчжурської армії у Сіані і змушене було відступити за течією річки Хань аж до Ухані, потім вздовж північного кордону провінції Цзянси. Тут Лі Цзичен помер.
Державний устрій Редагувати
- Імператор — верховний суверен, джерело влади.
- Відомство військових таємниць — найвищий політичний орган влади з 1737 року.
Імператори Редагувати
Докладніше: Список правителів Династії Цін
| Пізня Цзінь （Чжурчженська держава — Велика Маньчжурська держава） | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| № | Власне Ім'я | Храмове ім'я | Посмертне ім'я | Роки життя | Девіз | Правління | Ім'я за девізом |
| 1 | Нурхаці 努爾哈赤 | Тайцзу 太祖 | Імператор Ґао 高皇帝 | 1559－1626 | Тяньмін 天命 | 1616－1626 | Хан Тяньмін 天命汗 |
| 2 | Хуан Тайцзі 皇太极 | Тайцзун 太宗 | Імператор Вень 文皇帝 | 1592－1643 | Тяньцун 天聰 | 1626－1636 | Хан Тяньцун 天聰汗 |
| Династія Цін | |||||||
| 2 | Хуан Тайцзі 皇太极 | Тайцзун 太宗 | Імператор Вень 文皇帝 | 1592－1643 | Чунде 崇德 | 1636－1643 | Імператор Чунде 崇德帝 |
| 3 | Фулінь 福臨 | Шицзу 世祖 | Імператор Чжан 章皇帝 | 1638－1661 | Шуньчжи 順治 | 1643－1661 | Імператор Шуньчжи 順治帝 |
| 4 | Сюаньє 玄燁 | Шенцзу 聖祖 | Імператор Жень 仁皇帝 | 1654－1722 | Кансі 康熙 | 1661－1722 | Імператор Кансі 康熙帝 |
| 5 | Іньчжень 胤禛 | Шицзун 世宗 | Імператор Сянь 憲皇帝 | 1678－1735 | Юнчжен 雍正 | 1722－1735 | Імператор Юнчжен 雍正帝 |
| 6 | Хунлі 弘曆 | Ґаоцзун 高宗 | Імператор Чунь 純皇帝 | 1711－1799 | Цяньлун 乾隆 | 1735－1796 | Імператор Цяньлун 乾隆帝 |
| 7 | Юн'янь 顒琰 | Женьцзун 仁宗 | Імператор Жуй 睿皇帝 | 1760－1820 | Цзяцін 嘉慶 | 1796－1820 | Імператор Цзяцін 嘉慶帝 |
| 8 | Міньнін 旻寧 | Сюаньцзун 宣宗 | Імператор Чен 成皇帝 | 1782－1850 | Даоґуан 道光 | 1820－1850 | Імператор Даоґуан 道光帝 |
| 9 | Ічжу 奕詝 | Веньцзун 文宗 | Імператор Сянь 顯皇帝 | 1821－1861 | Сяньфен 咸豐 | 1850－1861 | Імператор Сяньфен 咸豐帝 |
| 10 | Цзайчунь 載淳 | Муцзун 穆宗 | Імператор Ї 毅皇帝 | 1856－1875 | Тунчжи 同治 | 1861－1875 | Імператор Тунчжи 同治帝 |
| 11 | Цзайтянь 載湉 | Децзун 德宗 | Імператор Цзін 景皇帝 | 1871－1908 | Ґуансюй 光緒 | 1875－1908 | Імператор Ґуансюй 光緒帝 |
| 12 | Пуї 溥儀 | Ґунцзун 恭宗 | Імператор Сюнь 逊皇帝 | 1908－1967 | Сюаньтун 宣統 | 1908－1912 | Імператор Сюаньтун 宣統帝 |
Уряд династії Цін Редагувати
Прем'єр-міністри Редагувати
| Прем'єр-міністри | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| № | Portrait | Ім'я | На посаді | Імператор | |
| 1 | Ікуан慶親王(1838—1917) | 8 травня 1911 | 1 листопада 1911 | Пуї 溥儀 | |
| 2 | Юань Шикай袁世凱(1859—1916) | 2 листопада 1911 | 10 березня 1912 | ||
| Чжан Сюнь張勳(1854—1923) | 1 серпня 1917 | 12 серпня 1917 |
Війни Редагувати
- 1639 — 1689: Московсько-Цінські війни → перемога Цін (Нерчинський договір).
- 1673–1681: Повстання трьох уділів → перемога Цін.
- 1690 — 1759: Джунгарсько-Цінські війни → перемога Цін (знищення Джунгарії).
- 1796 — 1804: Повстання секти Білого лотоса → перемога Цін (початок занепаду династії).
- 1839 — 1842: Перша опіумна війна → поразка Цін.
- 1850–1864: Тайпінське повстання → перемога Цін
- 1856 — 1860: Друга опіумна війна → поразка Цін (Пекінський договір 1860)
- 1874: Тайванський інцидент → поразка Цін.
- 1894 — 1895: Японсько-Цінська війна → поразка Цін (Сімоносекський договір).
Міжнародні відносини Редагувати
- Нерчинський договір (1689)
- Айгунський договір (1858) — втрата частини Північної Маньчжурії.
- Російсько-китайська конвенція 1898
Культура Редагувати
- Літературна інквізиція
- Шень Децзянь (1673—1769), поет, редактор декількох антологій
- 1782: «Повне зібрання книг за чотирма розділами» — найбільша в історії хрестоматія китайської літератури.
- Розвиток нових напрямків у каліграфії: спочатку — бей-сюе-пай («напрямок вивчення стел», представниками якого були Ден Шижу (1843—1805), І Біншоу (1754—1816), а згодом — цзіньшишу-пай («каліграфія на бронзі та камені»), засновником якої був Лі ЖуйЦін.
- Жень Бонянь (1840—1896) — ключова фігура Шанхайської школи живопису за часів династії.
- Дін Гуаньпен — значний придворний художник-портретист.
- Хун Лянцзі (1746—1809) — автор оригінальної демографічної теорії.
- Чжен Баньцяо (1693—1766) — один з провідних художників початку династії.
- Мін Чжень (1730—1788) — один з значних художників ранньої Цін з гуртках «художників-інтелектуалів».
- Гао Фенхань (1683—1749) — різьбяр, художник, поет. Значна частина його картин намальована лівою рукою. Іншим відомим майстром, який працював в напрямках пейзажу й водночас займався різьбленням був У Чаншо (1844—1927).
- Вей Юань (1794—1856) — письменник, мислитель, першим висунув відому тезу — «вчитися у варварів їх передовій техніці, з тим щоб тримати їх під контролем».
- Чжоу Сян (1871—1933), відкрив першу приватну школу мистецтв
Пам'ять та спадщина Редагувати
- У 1928 році за наказом Бейянського уряду було утворено «Начерк [офіційної] історії Цін» 清史稿: відповідно традиції, досвід династії мав узагальнюватися у подібному творі — для нащадків. Робота над повною історією була перервана громадянською війною та відповідною нестачею фінансування. Комісію з понад 100 інтелектуалів, які працювали над цим твором, очолював Чжао Ерсюнь 趙爾巽 (1844—1927).
Див. також Редагувати
Джерела та література Редагувати
Кирилицею
Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
- (рос.) Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цін. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.
Латинкою
- Elliot, Mark C. The Manchu Way: The Eight Banners and Ethnic Identity in Late Imperial China. Stanford: Stanford University Press, 2001
- Spence, Jonathan. The Search for Modern China. New York: W W Norton & Company, 1990
- Spence, Jonathan. God's Chinese Son: The Taiping Heavenly Kingdom of Hong Xiuquan. New York: W W Norton & Company, 1997
Посилання Редагувати
- Цін // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Династія Цін |
- Хронологія династії Цін [ 2 січня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- Мистецтво династії Цін[недоступне посилання з квітня 2019] (англ.)