Сімоносекський договір (яп. 下関条約 — сімоносекі дзьояку, «сімоносекський договір»; кит. 馬關條約 — «договір Магуан») — мирна угода між Японською імперією і китайською імперією Цін, яка була підписана 17 квітня 1895 року у місті Сімоносекі префектури Ямаґуті, в Японії, у результаті поразки Китаю у японсько-китайській війні 1894—1895.
| Сімоносекський договір | |
|---|---|
| Тип | мирна угода |
| Підписано | 17 квітня 1895 |
| Місце | Shunpanrod |
| Підписанти | Лі Хунчжан, Лі Дзінфанd, Іто Хіробумі і Муцу Мунеміцуd |
| Сторони | Династія Цін і Японська імперія |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Учасники переговорів Редагувати
Переговори проходили з 20 березня по 17 квітня 1895 року за участі колишнього американського державного секретаря Джона Фостера, який виконував функції радника Цінської династії. Документ підписали граф Іто Хіробумі та віконт Муцу Мунеміцу з японської сторони, й Чі Хунчан і Чі Чінфон з китайської сторони. 24 березня на Чі Хунчана був зроблений напад японським екстремістом, який поранив його в спину. Замах на життя китайського дипломата викликало бурю протестів, які змусили японців трохи знизити вимоги й погодитися на тимчасове припинення вогню. Мирні переговори довелося тимчасово призупинити. Відновилися вони лише 10 квітня.
Умови договору Редагувати
- За договором Китай визнавав самостійність Кореї, яка до цього була його васальною державою. Це створювало сприятливі можливості для японської експансії до Корейського півострова
- Китай передавав Японії острів Тайвань, острови Пенхуледао і Ляодунський півострів
- Китай сплачував контрибуцію в 200 мільйонів лян
- Китай відкривав ряд портів для вільної торгівлі, надавав японцям право будувати промислові підприємства на своїй території й ввозити промислове устаткування.
Останній пункт, у силу принципу найбільшого сприяння, який був включений у договори Китаю з іншими державами, відкривав широкі можливості для економічного проникнення японського капіталу в Китай.
Наслідки Редагувати
Умови нав'язані Китаю, призвели до так званої «потрійної інтервенції» Росії, Німеччини і Франції — держав, які до того часу вже зав'язали відносини з династією Цін. Тому вони сприйняли підписаний договір як загрозу власним інтересам. 23 квітня 1895 Росія, Німеччина і Франція звернулися до японського уряду з вимогою відмови від анексії Ляодунського півострова, яка могла б привести до встановлення японського контролю над Порт-Артуром, який Микола ІІ, підтримуваний західними союзниками, планував перетворити на базу російського флоту та незамерзаючий порт для Росії.
Японія, знекровлена війною, була змушена поступитися територією Ляодуна в листопаді 1895, одержавши від Китаю додаткову контрибуцію у 30 мільйонів лян. Проте ця змушена поступка була сприйнята в Японії як приниження.
У 1898 ослаблений Китай погодився передати Порт-Артур Росії в концесію на 25 років, а також надав Росії права на будівництво залізниці. Ця угода зіштовхнула інтереси та сфери впливу Росії і Японії. Для того, щоб мати доступ до укріпленого району Порт-Артура, Росії необхідно було контролювати всю Східну Маньчжурію, аж до Харбіна — землі, які безпосередньо виходили на Корею, зону японських інтересів. Поступка Японії західним країнам була різко негативно сприйнята японським суспільством, і стали причиною розгортання російсько-японської війні 1904—1905.
Література Редагувати
- Гримм Э. Д., Сборник договоров и др. документов по истории международных отношений на Дальнем Востоке (1842—1925), Москва, 1927.
- М. Миронова. Сімоносекський мирний договір 1895 // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Посилання Редагувати
- Текст договору (англійською) [Архівовано 13 вересня 2006 у Wayback Machine.]