Африка

А́фрика — другий за площею і населенням материк у світі, після Євразії. Загальна площа континенту становить понад 30,27 млн км², враховуючи прилеглі острови — він займає 5,9 % площі земної поверхні і 20,3 % площі суходолу^[⇨].

Африка
Положення континенту на Земній кулі (ортогональна проєкція)
Географічне положення
Крайні точки:
⮝ північна	мис (Рас-Енгела) 37°20′ пн. ш. 9°51′ сх. д. / 37.333° пн. ш. 9.850° сх. д. / 37.333; 9.850
⮟ південна	мис (Агульяс) 34°52′ пд. ш. 19°59′ сх. д. / 34.867° пд. ш. 19.983° сх. д. / -34.867; 19.983
⮜ західна	мис (Альмаді) 14°45′ пн. ш. 17°32′ зх. д. / 14.750° пн. ш. 17.533° зх. д. / 14.750; -17.533
⮞ східна	мис (Рас-Хафун) 10°26′ пн. ш. 51°23′ сх. д. / 10.433° пн. ш. 51.383° сх. д. / 10.433; 51.383
(Часові пояси)	від (UTC−01:00) до
Територія
Загальна площа	30 271 000 квадратний кілометр ^(2-ге)
• островів	60 000 км²
Довжина узбережжя	30 500 км
⯅ Найвища точка	вулкан (Кіліманджаро) (5895 м)
⯆ Найнижча точка	уріз води озера (Ассаль) (-150 м)
Середні висоти	750 м
Найдовша річка	Ніл (6853 км)
Найбільше озеро	(Вікторія) (68 870 км²)
Населення
Чисельність	1 200 000 000 ^(2-ге)
Густота	42,12 осіб/км² ^(3-тє)
(Назва мешканців)	(африканці)
(Найпоширеніші мови)	англійська • французька • арабська • суахілі • португальська • африкаанс • (берберська) • (хауса) • (оромо)
(Найбільші міста)	Каїр • Лагос • (Кіншаса) •(Йоганнесбург) • Луанда • (Хартум) • Дар-ес-Салам • Абіджан • Александрія • Найробі • Кейптаун • Кано • Дакар • (Касабланка) • (Аддис-Абеба)
Економіка
ВВП номінальний	2,45 трлн USD (2019) ^((5-те))
• за ПКС	7,16 трлн USD (2019) ^((5-те))
• на душу населення	1930 USD (2019) ^((6-те))
Країни
(Незалежні)	54 + 2
(Залежні)	11
Інтеграція	(АС), (ЛАД), Співдружність
Африка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: (Африка (значення)).

Населення континенту, станом на 2023 рік, оцінюється майже в 1,3 млрд (понад 16 % населення світу). Населення Африки є наймолодшим серед усіх континентів; середній вік 2012 року становив 19,7, проти середньосвітового — 30,4^[⇨]. Сучасна карта континенту — це велике різноманіття народів, народностей, їхніх традицій, вірувань, культур і мов^[⇨].

Континент омивається на сході водами Індійського океану і Червоного моря, на заході — Атлантичного, на півночі — Середземного моря останнього. На північному заході Африка відділена (Гібралтарською протокою) від Європи, на північному сході — (Суецьким каналом) і (Баб-ель-Мандебською протокою) від Азії. Найбільший острів, що належить до континенту — (Мадагаскар). Африка — єдиний материк, розташований у всіх чотирьох півкулях Землі: Північній, Південній, (Східній) і Західній^[⇨]. Через центральну частину материка проходить екватор, від якого на північ і південь майже симетрично розходяться природні зони ^[⇨]. Це єдиний материк, що простягнувся від північного до південного субтропічного поясу. В екваторіальному поясі протягом року сонце перебуває близько до (зеніту), тому щодня йдуть дощі, що зрошують реліктові (дощові ліси) узбережжя Гвінейської затоки і (западини Конго). На південь і північ від екватора, в субекваторіальному поясі бувають сухий і (вологий періоди), що творять неповторну природу саван, серед безкрайніх рівнинних просторів яких декілька мільйонів років тому з'явились наші (першопредки) ((сахельантроп), (австралопітек африканський) і (афарський), (людина прямоходяча), (уміла) і (працююча)) і від 300—260 тис. років тому проходила перші етапи своєї еволюції людина розумна^[⇨]. У районі тропіків, розташовані пустелі, найбільша з яких Сахара. Жива природа континенту своєрідна і неповторна, тут збереглось найбільше видів (мегафауни), оскільки вона зазнала найменшого впливу під час (четвертинного вимирання). Тваринний світ представлений найбільшим ((африканський слон)) і найвищим ((жирафа)) звіром суходолу, чемпіоном з бігу ((гепард)), найбільшим птахом ((африканський страус)) та багатьма іншими рекордсменами^[⇨]. Природа континенту сильно потерпає від широкого спектру екологічних проблем сучасності: (опустелювання), (вирубки лісів), (дефіциту води) тощо. Очікується, що ці проблеми будуть тільки погіршуватись у зв'язку зі (змінами клімату). (Міжурядова група експертів ООН з питань змін клімату) (IPCC) визначила Африку континентом, найбільш вразливим до змін клімату^[⇨].

Одні з перших людських цивілізацій, єгипетська та фінікійська, виникли в Північній Африці^[⇨]. Впродовж багатьох тисячоліть складної історії на континенті виникали, розквітали та згасали ряд місцевих цивілізацій, відбувались різноманітні міграції, від (розселення первісних людей) до (міграцій банту)^[⇨]. Останні 500 років континент перебував під європейським впливом, який активізував торгівлю і включив місцеве населення до глобальних процесів, включно з (трансатлантичною работоргівлею), що також сприяла заселенню африканцями американського континенту. Наприкінці XIX століття європейські країни (колонізували всю Африку), безжально експлуатували природні ресурси континенту та місцеві спільноти^[⇨].

Незважаючи на багатство природних ресурсів, континент залишається найбіднішим у перерахунку доходу на душу населення. В Африці знаходяться найбідніші країни світу. Частково це пояснюється географічними та демографічними чинниками, частково наслідками (європейської колонізації) та холодної війни, але переважно недемократичними формами правління та примітивними політичними режимами, що не дозволяють справедливо перерозподіляти дохід від неефективної експлуатації національних багатств всередині громад. Економіка континенту поєднує в собі низьку концентрацію національних багатств, наслідки колоніальної епохи, проблеми молодого віку трудових ресурсів та великий потенціал росту в глобальному вимірі^[⇨].

На континенті існує 54 (незалежні держави), що є членами ООН і об'єднались в регіональну економіко-політичну організацію — (Африканський Союз) із штаб-квартирою в (Аддис-Абебі) (Ефіопія). Більшість з них виникли в процесі деколонізації другої половини XX століття й торують свій незалежний шлях крізь невирішені проблеми, що дістались їм від колоніальної епохи. Найбільша за площею держава — Алжир^[⇨].

Етимологія

Докладніше:

В античні часи не існувало єдиного топоніму для позначення сучасного материка Африка. Землі на захід від Єгипту в античні часи називали (Лівією)', від племені (лібів). Цей топонім від єгиптян ще за часів (Гомера) засвоїли древні греки. У III столітті до н. е. з'являються перші згадки про топонім Африка, яким тоді позначали землі навколо фінікійського міста Карфаген (сучасна територія північного Тунісу). Фінікійське афер означало «землі Карфагену». У давньоримського історика (Теренція) є пояснення топоніму як «Землі афрів» (лат. Africa terra), який він виводить від назви місцевого (берберського племені) афрів, африків, іфригів. Тобто однієї з гілок сахарського населення, що до сучасності зберегло власний етнонім — тарги ((туареги)). Традиційно назву народу виводять від фінікійського слова afar — «пилюка», сучасні дослідники роблять це від берберського ifri — «печера», тобто іфригі — це печерні жителі, (про яких згадував) ще Геродот. Таке саме слово зустрічається в назві північноафриканського племені «бану іфран» (іфраніди), що мешкали на території сучасного Алжиру й Триполітанії з центром навколо сучасного міста (Яфран); також в назві марокканського міста (Іфран). У античні часи термін «Азія» використовували для позначення Малої Азії і земель на схід від неї. Спочатку Єгипет і Левант мали невизначений статус між Африкою та Азією, хоча як частина Перської імперії вони інколи включалися до більш узагальненого терміну «Азії». Розмежувальну лінію між цими двома континентами вперше означив географ Клавдій Птолемей (85-165), провівши (нульовий меридіан) через Александрію і зробивши (Суецький перешийок) та Червоне море межею між Азією та Африкою. Древні греки намагались виводити топонім від власної богині (Афродіти), або семітської (Астарти) (Іштар).

Після завоювання римлянами Карфагену (146 року до н. е.) в результаті Пунічних війн, завдяки впливу греків Південної Італії цей топонім був перенесений на нову (римську провінцію) (лат. Africa Proconsularis). У латині топонім був утворений поєднанням (етноніму) місцевого населення із суфіксом -ica (порівняйте цезарівське Celt-ica від назви місцевих племен кельтів Celtae, що використовується ним в («Записках про Галльську війну»)). Єврейський історик I століття (Йосип Флавій), стверджував, що топонім походить від імені (Етера), онука Авраама від Кетури (Буття 25:4), чиї нащадки заселили Лівію.

У історика VII століття Ісидора Севільського в його (том XIV, розділ 5.2) згадується трактування слова лат. aprica як «сонячний». У середні вікі, після завоювання арабами (Африканського екзархату) (лат. Exarchatus Africae) Візантії була утворена провінція (халіфату) — (Іфрикія) (араб. إفريقية‎), що зберегла латинський корінь у своїй назві. Середньовічний історик (Лев Африканський) (1495—1554) поширював назву «Африка» вже на все середземноморське узбережжя материка. Він запропонував гіпотезу походження назви від дав.-гр. α φρίκη — «без холоду/жаху». Але оскільки звуку ph на f в грецькій мові датується приблизно X століттям, то малоймовірно, що це справжнє походження топоніму.

• Ойкумена часів Геродота
• Статуя-алегорія Африки, палац Феррерія, Мальта
• Карта світу в «Етимологіях», видання 1472 року
• Європейська мапа Африки, 1570 рік

Єгиптолог-самоучка і поет 1881 року висунув версію про походження слова від єгипетського виразу af-rui-ka — «повертатися обличчям до отвору Ка». (Ка) — це енергетичний дубль кожної людини, і «отвір Ка» означає лоно або місце народження. Африка, таким чином, для єгиптян означав «батьківщину». На думку радянського палеонтолога і письменника (Івана Єфремова), слово «Африка» засвоєно з давньоєгипетської греками як αφρος — «пінна країна». Що пов'язано із зіткненням декількох видів течій, які утворюють піні (вири) на середземноморському узбережжі.

Мішель Фруйт 1976 року зв'язав топонім з лат. africus — «південний вітер», який мав умбрійське походження й первісно означав «дощовий вітер». Роберт Р. Штігліц з (університету Рутгерса) 1984 року запропонував зв'язати топонім Афір-ік-а з легендарною біблійною країною (Офір), що славилась золотом. Арабський письменник наводить гіпотезу походження назви материка від (хім'яритського) царя на ім'я Афрікін ібн Каїс ібн Сайфі, якого також називали «Африкусом, сином Абрахаха» і який підкорив Іфрикію.

Природа

Докладніше: (Географія Африки)

Географічне положення

Африка — другий за розмірами після Євразії материк, найбільший з материків Південної півкулі. Площа континенту становить 29,2 млн км² (з островами — 30,3 млн км²). Африка — єдиний материк, розташований у всіх чотирьох півкулях Землі: Північній, Південній, (Східній) і Західній (більша частина в північній та майже вся в східній). Загалом в екваторіально-тропічних широтах майже симетрично по відношенню до екватора. Протяжність Африки з півночі на південь — 8000 км (від мису (Рас-Енґела) 37°21′ пн. ш. до найбільш південної точки — мису (Голкового) (Агульяс) 34°51′15″ пд. ш.), із заходу на схід у північній частині — 7500 км (від мису (Альмаді) 17°33′22″ зх. д. до мису (Рас-Гафун) 17°33′22″ сх. д.), у південній — 3100 км. На на півночі Африка омивається Середземним морем, на заході безпосередньо Атлантичним океаном, на сході — Червоним морем та безпосередньо Індійським океаном. Сполучається з Азією (Суецьким перешийком) завширшки 130 км, прорізаним (Суецьким каналом). Від азійського Аравійського півострова відділений глибокою (Баб-ель-Мандебською протокою) (глибина не менше 182 м, загальна ширина 26,5 км). Від Європи відокремлюється відносно вузькою (Гібралтарською протокою) (14 км).

• Супутникова фотографія Африки
• Порівняння розмірів Африки з територією деяких країн
• Гібралтарська протока
• Баб-ель-Мандебська протока

Береги Африки слабо розчленовані, переважно високі, важкодоступні, довжина берегової лінії дорівнює 26 тис. км. Найбільший і єдиний великий півострів континенту — (Сомалійський) на заході, який називають «африканським рогом». Затоки мало врізані й широко відкриті до океану, найбільші з яких: Гвінейська у центральній частині західного узбережжя, (Сідра) на півночі, (Аденська) — на сході. Зручних бухт мало. Навколо берегів континенту відсутні великі за площею архіпелаги, найбільший острів (Мадагаскар) (587 тис. км²) лежить на схід від південних берегів і відділяється найдовшою протокою у світі — (Мозамбіцькою) (1670 км), що відділився від материка внаслідок тектонічного розлому десятки млн років тому. До Африки належать також такі острови й архіпелаги: Мадейра, Канарські острови, (Зеленого мису), (Сан-Томе), (Принсіпі), (Вознесіння), (Святої Єлени), (Тристан-да-Кунья), (Сокотра), (Пемба), Занзібар, (Мафія), (Коморські), (Амірантські), (Сейшельські), (Маскаренські острови) та інші. У Червоному морі й Індійському океані біля берегів формуються численні (коралові рифи), що ускладнюють судноплавство й перешкоджають морським судам підхід до узбережжя.

Геологія

Докладніше: (Геологія Африки)

Докладніше: (Металогенія Африки)

Докладніше: (Корисні копалини Африки)

У геологічній будові африканському материку відповідає (Африканська літосферна плита), що рухається на північ у бік Євразійської з кутовою швидкістю 0,292° ± 0,007° на млн років. Зоною рифтів у Східній Африці проходить пояс тектонічних розломів, що започаткували 60 млн років тому процес відколювання (Сомалійської) та (Аравійської плит) від Африканської. На місці цих розломів утворились Червоне море й більша частина озер Східної Африки. (Афарський трійник) — зона активного розходження цих плит.

Більшу частину континенту займає докембрійська (Африканська платформа), що складається з (кристалічних сланців), (гнейсів), (гранітів), базальтів та інших магматичних і метаморфічних гірських порід. У північній частині континенту () фундамент платформи залягає на значній глибині, він перекритий потужним багатокілометровим чохлом (палеозойсько)-(кайнозойських) відкладів (у тому числі (морськими)), що утворились внаслідок вивітрювання, роботи вітру і поверхневих вод за мільйони років тектонічних вертикальних рухів. Найбільшої потужності вони досягають у тектонічних улоговинах. У південній частині Африки () докембрійський фундамент в цілому трохи піднятий, осадові відклади трапляються лише в окремих улоговинах і мають континентальний характер. На північному заході (Атлаські гори) утворились під час (герцинсько)-(альпійської складчастості) з піднятого й зім'ятого в складки морського дна під час (колізії) з євразійською плитою; на півдні — герцинські (Капські гори). Палеозойські породи (пісковики, слаці, (доломітизовані) вапняки), що залягають на кристалічному фундаменті, слабко дислоковані, місцямі прорвані (інтрузіями) гранітів, (гранодіоритів), габро.

У (мезозої), 180 млн років Африкано-Аравійський масив відколовся від прадавнього континенту Гондвана. Мезозойські породи представлені (мергелями), пісковиками, вапняками, які місцями сильно збагачені підземними водами (особливо в Сахарі). У кайнозої 60 млн років тому на сході континенту відбулися інтенсивні підняття, що зумовили утворення гірського рельєфу та зони розломів (Великого Африканського рифту) з глибокими грабенами, часто заповненими озерними водами (Танганьїка, (Ньяса)), що простяглися від гирла Замбезі до (Суєцької затоки) на 4 тис. км. Уздовж ліній розломів активний вулканічно-сейсмічний пояс із численними діючими та згаслими вулканами (Кіліманджаро, (Кенія)), частими землетрусами. До недавнього геологічного часу (кінець крейди-олігоцен) Африкано-Аравійська платформа включала також Аравійський півострів і острів Мадагаскар, відділений сьогодні від основної частини платформи рифтовими зонами на північному сході та (Мозамбіцької протоки) на сході. Кайнозойські породи представлені еоценовими вапняками, лагунними і континентальними відкладами.

• Рух Африканської літосферної плити
• Зона Африканського рифту
• Кратери вулкана Камерун
• Гідротерми вулкана Даллол, Еритрея
• (Кімберлітова трубка) «Велика діра», ПАР

Континент багатий (у його надрах міститься 30 % розвіданих покладів світу) на різноманітні корисні копалини: кам'яне вугілля, (уран), (алмази), нафта, природний газ, руди заліза, (марганцю), хрому, (кобальту), (поліметалів), боксити, золото, (платина), значні запаси фосфоритів (Північна Африка), (азбест), графіт (гнейсові товщи Мадагаскару), алмази (Південна Африка) та інші. Розміщення корисних копалин пов'язане з тектонічною будовою материка. Так до магматичних і метаморфічних гірських порід фундаменту платформи приурочені рудні, до її чохла з осадових порід — нерудні або рудні осадового походження.

Рельєф

Докладніше:

У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на висотах 200—500 м над рівнем моря (39 % площі) і 500—1000 м (28,1 %). Це пояснюється загальним підняттям усієї території Африки в кайнозойську еру. Низовини простягаються вузькими смужками уздовж узбережжя і займають близько 10 % площі материка, на гірські масиви припадає понад 23 % території. За середніми висотами над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії. Перевага на материку вирівняного рельєфу зумовлена його платформною структурою. Прогинам і виступам (Африканської платформи) відповідають великі западини — , , (Чадська) та інші. Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці, вінчають вершини (Ахаггару) і (Тібесті), є в Судані (гора (Марра)), Камеруні (вулкан (Камерун), гори (Адамава)), перекривають Драконові гори в Лесото.

Низька Африка. Північно-західну частину Африки займають рівнини і плато Сахари й (Судану) з переважними висотами 200—1000 м. У цій частині материка з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла з інтенсивним розвитком (пенепленізації) переважають висоти менше 1000 м. Лише подекуди підносяться гірські масиви — (Атлаські гори) (гора (Тубкаль), 4165 м), нагір'я (Ахаггар) (гора Тахат, 3003 м) і (Тібесті) (гора (Емі-Кусі), 3415 м), (Північно-Гвінейська височина) (гора (Бинтимані), 1948 м), плоскогір'я (Азанде) (гора , 1388 м), плато (Дарфур) (гора (Марра), 3088 м), уздовж Червоного моря простягається хребет (Етбай) (гора , 2259 м) та інші. Поверхня дуже неоднорідна — височини чергуються з низовинами і плато. Глибокі улоговини, що лежать нижче рівня моря зосереджені переважно в північно-східній частині континенту: западина озера (Ассаль) (-150 м) в (Афарській улоговині), западина (Каттара) (-133 м).

• Карта рельєфу Африки
• Кіліманджаро — найвища вершина континенту
• Западина озера Ассаль — найнижча точка континенту
• Ефіопське нагір'я
• Драконові гори

Висока Африка. Південні та південно-східні частини континенту вищі, характерні висоти понад 1000 м. Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи, де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки. Переважають плоскогір'я і брилові гори — , (Ефіопське нагір'я) (гора (Рас-Дашан), 4620 м) круто обривається на сході й уступами знижується на заході, плоскогір'я , (Східно-Африканське плоскогір'я) (гора (Рувензорі), 5109 м), середньовисотні (Капські гори) (гора , 2325 м) і (Драконові) (гора (Табана-Нтленьяна), 3482 м). Найвищі вершини континенту являють собою конуси стратовулканів ((Кіліманджаро), (Меру)). (Великим уступом) Драконові і плосковершинні Капські гори обриваються до . Внутрішні райони Південної Африки займають високі рівнини (Калахарі), облямовані із заходу плоскогір'ями (Намакваленд), (Дамараленд), , зі сходу Драконовими горами, на півдні Капськими горами, що (Великим Уступом) спускаються до вузької прибережної низовини.

Клімат

Докладніше: (Клімат Африки)

Африка є найтеплішим материком планети. Розташування клімататичних зон на континенті симетричне відносно екватора. Більша частина Африки лежить у (тропічних зонах) і тільки північні та південні окраїни — у (субтропічних). Область Гвінейської затоки лежить в (екваторіальному) ((внутрішньотропічна зона конвергенції)) постійно жаркому й вологому (до 100 % (відносної вологості повітря)); пояс від сахелю на півночі (Дакар — Хартум) до долини Замбезі на півдні — (субекваторіальному) постійно жаркому і перемінно вологому; Сахара і червономорське узбережжя на півночі та область (Кару) й Калахарі на півдні — тропічних пустельних і перемінно вологих; середземноморське узбережжя на півночі та крайній південь континенту — (субтропічних кліматичних поясах) із сухим теплим літом і вологою м'якою зимою.

Положення континенту в низьких широтах зумовлює значну величину (радіаційного балансу). Пересічна температура січня коливається від + 10 °C на півночі, до +30 °C на півдні, липня +25 °C і +12 °C, відповідно; в екваторіальній частині сезонні амплітуди менші за добові й коливаються навколо +24 °C; у тропічних поясах найбільші добові й сезонні коливання. Абсолютні мінімум температури повітря -4 °C (високо у позатропічних горах можливі (морози) -11 °C і випадіння снігу, як в марокканському (Іфрані)), максимум +57,8 °C ((Ель-Азізія), поблизу Триполі в Сахарі).

Важливий кліматотвірний чинник — циркуляція повітряних мас. , що дмуть над континентом — пасати та західні, приносять або сухе континентальне, або вологе морське повітря, в залежності від сезону. Холодні (океанічні течії), що омивають береги, сприяють зниженню температури повітря й утворенню прибережних пустель: Канарська на північному заході — прибережні частини Сахари, Бенгельська на південному заході — пустелі (Наміб). Теплі ж течії ((Гвінейська), (Мозамбіцька)) сприяють формуванню вологої погоди на західному та південно-східному узбережжях континенту. Так завдяки антагоністичному впливу холодної Бенгельської та теплої Мозамбіцької течій різниця в атмосферних опадах між західним і східним узбережжями на широті південного тропіку становить 2000 мм на рік.

Розподіл атмосферних опадів дуже нерівномірний. В улоговині Конго, на Північно-Гвінейській височині — до 2000-3000 мм опадів на рік з рівномірним розподілом їх протягом року. У саванах, де чітко виявлений сухий період, опадів 1000—1300 мм на рік, причому мінімум припадає на зиму. Абсолютний максимум — 9650 мм (, біля підніжжя гори (Камерун)). У Судані і Східній Африці випадає до 500—1000 мм опадів, переважно влітку, в пустелі Калахарі та Наміб — 200—300 мм, на Сомалійському півострові — до 100 мм, у Сахарі — 50 мм і менше (атмосферні опади переважно у вигляді (роси)). Абсолютний мінімум — менше 2 мм на рік ((Ваді-Хальфа) в Судані). Аридні умови переважають на значній площі континенту, вони сприяють формуванню великих пустель — Сахари, (Калахарі), (Наміб). На північних і південних окраїнах Африки, в зонах середземноморського типу клімату більше опадів випадає взимку, літо навпаки посушливе.

• Зміна вегетації в залежності від сезону
• Карта інсоляції у Тропічній Африці
• Карта сили вітру у Тропічній Африці
• Середні річні температури повітря
• Середні річні значення атмосферних опадів

(Міжурядова група експертів ООН з питань змін клімату) (IPCC) визначила Африку континентом, найбільш вразливим до змін клімату. Великої шкоди ряду районів Африки, зокрема на заході, завдають (посухи), що призводять до неврожаїв, загибелі посівів поголів'я худоби та голоду серед місцевого населення (особливо тяжкі наслідки дали посухи 1970-1980-х років у Сахелі). Небезпечним стихійним явищем влітку є ураганні сухі вітри розпеченого повітря в пустелях, або з них. У різних регіонах такі (місцеві вітри) називають по-різному: , (самум), (хамсин), (харматан), . Такі вітри підвищують температуру повітря до +50 °С, а відносну вологість знижують до 0 %. Нерідко їх супроводжують потужні, але короткотривалі (до пів години) піщані смерчі й (пилові бурі), що засипають поля, будинки, поселення. Своєрідним африканським стихійним лихом є нашестя величезних зграй (сарани), що знищує врожай на полях за лічені години.

Внутрішні води

Докладніше: (Гідрографія Африки)

(Річкова мережа) континенту розділяється між басейнами Атлантичного (ріки Ніл, (Сенегал), (Вольта), Нігер, (Конго), (Оранжева)) та Індійського океанів (ріки (Вебі-Шебелле), (Руфіджі), Замбезі, (Лімпопо)). Мережа дуже нерівномірна, розподіл річок материком, їхнє живлення та (режим) залежать від клімату. У приекваторіальній смузі за рахунок дощів річки повноводні цілорічно, тут густа сітка повноводних річок з широкими заболоченими долинами; в субекваторіальних районах річки повноводні тільки влітку. Величезні простори тропічних районів зовсім позбавлені постійних водотоків, понад 30 % території континенту займають області внутрішнього стоку. Тут водотоки пересихають від великого (випаровування) води і просотування в осадові породи. (Живлення рік) переважно дощове. По околицях пустель тимчасові водотоки — ваді. Загальний обсяг річкового стоку дорівнює 5390 км³ на рік. Річки Африки протікають через різні кліматичні області і характеризуються складним режимом. Профіль рівноваги русла їх здебільшого невироблений.

Найдовша річка континенту — Ніл (6671 км разом з притокою (Кагерою)), що тече в меридіональному напрямку з півдня на північ. Він бере початок на Східноафриканському нагір'ї як річка Кагера, яка впадає до найбільшого озера континенту — Вікторія. З озера бере початок (Білий Ніл), який має численні пороги і водоспади. Здолавши плоскогір'я, Ніл розливається плоскою рівниною й утворює найбільшу заболочену область — (Судд). Після того, як Білий Ніл зливається з найбільшою притокою — (Голубим Нілом), що збирає води з Ефіопського нагір'я, і приймає останню пиртоку (Атбару), протягом 3 тис. км річка тече родючою долиною серед пустельних ландшафтів без жодного притоку. На річці Асуанською греблею створено величезне водосховище (Насер). Впадає Ніл до Середземного моря величезною дельтою, завбільшки з Крим. (Конго) (Заїр) — друга за довжиною річка (4320 км) і перша за водністю на континенті (42 тис. м³/с, 1300 км³/рік) і друга у світі після (Амазонки), бо двічі перетинає екватор і збирає свої води з приток північної та південної півкулі на величезній однойменній западині, що наповнюються поперемінно впродовж року під час відповідних дощових сезонів. Великого значення для зрошення посушливих регіонів на заході має Нігер і Сенегал, на сході — Вебі-Шебелі.

• Карта річкових басейнів континенту (нім.)
• Долина Нілу поблизу Луксору, Єгипет
• Конго в нижній течії
• Нігер у середній течії
• Водоспад Вікторія на Замбезі

річок значно обмежене в зв'язку з невиробленим (профілем рівноваги) більшості річок континенту, тобто великою кількістю порогів і водоспадів ((Вікторія), (Стенлі), (Лівінгстона), (Тугела) та інші). Лише на Замбезі 72 водоспади, найбільший з яких — Вікторія.

Більшість озер Африки зосереджено у східній частині. Майже всі великі озера мають тектонічне походження улоговин (Великий африканський рифт), тобто знаходяться в розломах або прогинах земної кори — Танганьїка, (Ньяса), (Рудольф), (Альберт), (Ківу), (Едуард). Вони переважно витягнуті з півночі на південь, у напрямку розлому (Великого африканського рифту), їх довжина набагато більша за ширину, вони мають значні глибини. Найбільшим за площею озером материка є (Вікторія) (69,4 тис. км²), яке розміщене в прогині кристалічної платформи, тому порівняно неглибоке (80 м). Береги озера низькі, тут бувають (припливи) й відпливи, як на узбережжі океану, тропічні грози часто спричинюють (шторми) на його поверхні. Танганьїка — друге за величиною на континенті (34 тис. км²) та друге за глибиною у світі після (Байкалу) (1470 м). Воно простягається вздовж тектонічного розлому з півночі на південь на 650 км, а ширина його становить від 40 до 80 км. Гірські кряжі довкола озера досягають позначки 2000 м. Умовним продовженням Танганьїки на південь є озеро Ньяса (30,8 тис. км²), глибина якого сягає понад 700 м. У посушливих районах Африки є багато безстічних, мілководних озер, що часто змінюють свої обриси ((Чад), (Нгамі), тимчасові солоні озера — («шотти») на південь від Атлаських гір). Здебільшого вони реліктові, це залишки давніх великих водойм, що мають невелику глибину й змінну від сезону площу водного дзеркала. Чад є найбільшим реліктовим озером континенту (до 27 тис. км²), яке під час посухи перетворюється на безліч дрібних озер, а в часи останнього флювіального періоду, коли Сахару вкривали савани, воно за розмірами могло змагатись із Каспійським морем. Вода цього мілководного озера (до 7 м) слабосолона й має стік у підземні води. На північному заході Сахари і в Атлаських горах є тимчасові солоні озера — (шоти). Озера Африки, як річки, використовують як транспортні шляхи та для вилову риби на прокорм місцевим населенням.

• Береги озера Вікторія
• Південні береги озера Чад
• Водосховище Насер у Єгипті
• На болоті Судд
• Оаза в Сахарі

В аридних районах велике значення мають підземні води, які утворюють великі артезіанські басейни. Найбільші басейни зосереджені під безкраїми просторами Сахари і рівнинами Судану, вони залягають на глибинах від 20 до 2000 м.

Ґрунти і рослинність

Докладніше: та

В Африці яскраво проявляється широтна зональність ґрунтового і рослинного покриву, природні зони послідовно змінюють одна одну від екватора на північ та південь. Флора Африка дуже своєрідна: понад 1/4 всіх родів квіткових рослин континенту — ендеміки. На північному узбережжі Гвінейської затоки та в басейні середньої течії Конго на (латеритних) опідзолених з малим вмістом органічних сполук ростуть багатоярусні (вологі тропічні ліси). Нерозчинні залізо і алюміній у верхніх горизонтах надають ґрунтам яскравого червонувато-жовтого забарвлення. Завдяки великій кількості сонячного тепла та атмосферних опадів у цьому поясі буяє пишна рослинність (багатоярусних лісів), в яких відсутній трав'янистий покрив, бо на нижні яруси потрапляє менше 1 % світла зверху. Флористичне різноманіття налічує більше 25 тис. видів рослин, одних дерев більше 3 тис. видів ((чорне), (червоне), , , (хлібне) і (сандалове дерева), (сейба), , (олійна) і (винна пальми), , фікуси, (деревоподібні папороті)). У багатьох дерев дошкоподібні коріння-підпірки, листя жорстке і щільне, як пристосування до постійних дощів і пекучого сонця. Стовбури височенних дерев обплітають довжелезні (до 300 м) (ліани) (пальма (ротанг) та інші), вкривають мохи, (епіфіти) із повітряним корінням (серед яких багато яскравих орхідей) та рослини-паразити. Сезонно-вологі ліси на околицях постійно вологих багато в чому подібні до постійно вологих. Але головною їхньою рисою є річна ритмічність, яку задають сухий та дощовий сезони. Рослинність пристосувалась до сезонного дефіциту вологи скиданням листя — (листопадом).

У зоні саван, що широким поясом в субекваторіальній зоні огинають екваторіальні ліси, далеко заходять на півдні у тропічний пояс. Вони утворились на і . Вони достатньо родючі, але товща родючого шару швидко вимивається під час дощового сезону. Тут земля буяє зеленню соковитих трав висотою до 3 м ( і (суданська трава), папірус). У сухий сезон дерева скидають листя, трава висихає й згорає у величезних пожежах. У районах, де вологий сезон триває до 9 місяців (більше 1200 мм опадів на рік), панує високе (різнотрав'я). У районах де сезон дощів триває менше за сухий, до 5 місяців (до 500 мм опадів на рік) — сухі савани розріджених і низькорослих трав та посухостійких колючих чагарників. Типові дерева саван: товстелезні довгожителі (віком до 5 тис. років) (баобаби), (зонтичні акації) — «візитівки саван», (пальма дум), , (мімози), канделябровидні молочаї. Уздовж повноводних річок ростуть ; на узбережжі (кокосові пальми), (пандани), (банани), (мангрові зарості). На півночі савани переходять у напівпустельний Сахель, на півдні поступово змінюються «бушем».

• Рослинні біоми Африки
• Рослинність нагір'я Ахаггар, Сахара
• Савана у кратері (Нгоронгоро), зонтичні акації та зебри
• Африканська савана у Кенії
• Вологі тропічні ліси басейну Конго

В умовах пустель ґрунти майже не утворюються, поверхня вкрита щебнем ((гамади)), галькою (), глиною ((серіри)), піском ((ерги)), кіркою солей ((шотти)). У напівпустелях зустрічаються (сіроземи). Пустельна рослинність надзвичайно бідна, розріджена, представлена (ксерофітами), суцільний покрив відсутній, лише окремі пучки трав (жорстколистих злаків) і колючі чагарники. Для північної частини Сахари характерна злаково-чагарникова, для південної — чагарникова рослинність. Характерні сахарські лишайник (леканора), (верблюжа колючка), безлистий чагарник , на засолених ґрунтах поширені (галофіти). Особливою рисою пустельної рослинності є довге коріння, що дає змогу дістатись глибоких водоносних горизонтів (довжина коріння (верблюжої колючки) може сягати 100 м). У пустелях багато (ефемерів), що під час дощового сезону короткочасно вкривають поверхню барвистим килимом квітів. В оазах вирощують (пшеницю), (ячмінь), овочі, (фінікову пальму); уздовж річок та ваді ростуть (акації) й (тамарикс). На Канарському і архіпелазі (Сокотра) дивовижні ендемічні (драконові) (драцени) та (пляшкові дерева). У прибережній пустелі (Наміб) та далі вглиб континенту, в напівпустелі (Калахарі) своєрідна ендемічна рослинність (Капського флористичного царства): багато сукулентів, серед яких (вельвічія дивовижна) (живе до 2 тис. років), канделябровидні молочаї, (деревоподібні алое), (кавуни) та різноманітні сукуленти.

• Пальма дум на березі Гвінейської затоки
• Драконове дерево на Канарах
• Ліси з дуба коркового в Атлаських горах
• Сейба під час цвітіння
• Алея баобабів на Мадагаскарі
• Вельвічія дивовижна у пустелі Наміб

На північних і південних окраїнах Африки поширені вічнозелені чагарники — (маквіс). За субтропічних кліматичних умов утворюються достатньо родючі (коричневі ґрунти) з потужним (гумусовим) горизонтом. В Атлаських субтропіках утворилися густі (мішані зарості) низькорослих вічнозелених дубів (подекуди (коркових)), (кедрів), сосен, (кипарисів) і карликових (пальм). У Капських субтропіках чагарниковий буш утворюють (протеї), , (південний бук), , (сумах), (верес) та інші. Це зона реліктових ендемічних квіткових рослин: різноманітні сукуленти ((алое), (каланхое), молочаї тощо), (гладіолуси), (нарциси), (гербера), (калла), (стреліція). Первинна рослинність тут дуже змінена людиною — розбиті (виноградники), плантації (цитрусових) і олив, розорані поля під пшеницю й бавовник.

Африка — є центром походження, або одомашнення таких цінних сільськогосподарських культур, як (буряк), цибуля і капуста (долина Нілу), (кавун) (пустеля Калахарі), кава (Ефіопське нагір'я).

Тваринний світ

Докладніше:

Тваринний світ Африки різноманітний і багатий на ендемічні види. Північна частина континенту (до зони) саван належить до (пустельної) та (жорстоколисті ліси та чагарники північного узбережжя) провінцій Голарктичної області. Більша частина континенту належить до самостійної . В якій виділяють 4 окремішні підобласті: (саванові області), (вологі ліси Гвінеї та Конго), (савани, гори, напів- і пустелі півдня) та своєрідну (однойменний великий острів з прилеглими малими островами).

Більшість тварин у вологих тропічних лісах мешкає на деревах (кажани, (шимпанзе) та інші (мавпи), (леопарди), у лісах (Мадагаскару) ендемічні (лемури) і (фоси)), на нижньому ярусі — здебільшого великі звірі ((слони), (бегемоти), (окапі), , (горили)). Ліси наповнюють величезні маси різноманітних ендемічних комах ((мурахи), твердокрилі, лускокрилі, (бабки), бджоли, (малярійні комарі)) і безхребетних ((равлики), (черви), (мокриці)), що постійно транспортують і переробляють рослинну й відмерлу тваринну біомасу. Усі яруси лісу населяють різноманітні птахи ((одуди), (сірі папуги), (дятли), (птах-носоріг), ), змії ((пітони), (кобри), (мамби)), (жаби).

Тваринний світ саван представлений різноманіттям (копитних) та інших травоїдних: (антилопи) ((гну), (канна), (орикс)), (газелі), (зебри), (бородавочники), (жирафи) (найвищі ссавці), (носороги) ((чорний) і (білий)), (буйволи), (бегемоти), слони (найбільші ссавці суходолу). За величезними стадами полюють леви, леопарди, (гепарди) (найпрудкіші ссавці), (гієни), шакали. (Мавпи) представлені стадними (павіанами) і (мандрилами). Савани населяють різноманітні види птахів: (африканський страус) (найбільший птах планети), (нектарниці) (одні з найменших), (грифи), (ткачики), (білі чаплі), (рожеві фламінго), (марабу), (птах-секретар), (цесарки), (турачі). Різноманітний світ плазунів: у річках і озерах живуть (крокодили) (найбільші плазуни планети), на деревах ящірки і (хамелеони), серед трав мешкають змії та черепахи. Савани населяють численні різноманітні види комах, серед яких особливо вирізняються (еусоціальні) терміти — колоніями висотою до 5 м ((термітниками)); (сарана) — міграціями величезних зграй, що знищують всю рослинність на своєму шляху; (муха цеце), що розносить (сонну хворобу) та приносить цим багато шкоди місцевому скотарству й населенню.

Тваринний світ пустель і напівпустель пристосувався до спеки та нестачі вологи переважно нічним та підземним образом життя. (Одногорбі верблюди), (антилопи), (газель аддакс) і (доркас), різноманітні гризуни ((піщанки), (тушканчики)), які у спеку ховаються в нори. З хижаків (каракал), (лисиця-фенек), шакал, (гієна), (барханний кіт). Серед пташиного царства помітні (ябіру), (орябки), (качки), голуби, жайворонки, (соколи). Різноманітний світ ящірок, змій ((рогата гадюка), (піщана ефа), (єгипетська кобра)), комах (найпримітніший з яких (жук-скарабей), освячений давніми єгиптянами) та інших безхребетних ((скорпіони), (сольпуги)).

• Африканські слони
• Жирафа
• Білий носоріг
• Африканський лев
• Гепарди
• Африканські страуси

На півночі континенту в Атлаських горах водяться , (свиня дика), , (ласка), шакал, (гієна), (вівера), безхвості (мавпи маготи), (антилопи), (дамани), (страуси), (кобри). Тваринний світ Ефіопського нагір'я та Драконових гір на півдні подібний до саванового: антилопи, зебри, жирафи, павіани, леопарди.

Природні зони

На просторах Африки добре проявляється закон широтної зональності. Екватор ділить континент майже навпіл, від нього у напрямку на північ та південь відбувається послідовна, майже симетрична зміна природних зон:

• (Вологі екваторіальні ліси) (багатоярусної будови) з унікальною флорою і фауною сформувались в умовах спекотного і вологого екваторіального клімату на червоно-жовтих . Вони займають центральну частину річкового басейну Конго, окремі частини узбережжя Гвінейської затоки.
• слугують перехідною зоною від вологих лісів до рідколісь.
• Савани і , як перехідна зона від вологих лісів до напівпустель, сформувалися в умовах субекваторіального клімату з чітко вираженими сухим і дощовим сезонами. Найпоширеніші ґрунти в саванах — . За різноманіттям флори і фауни на одиницю площі, савани Африки не мають рівних собі серед інших природних зон.
• (Напівпустелі) сформувались в умовах сухого тропічного клімату із річною нормою атмосферних опадів 250 мм. На півночі це зона Сахелю, смуги (опустелювання), де Сахара за допомоги людської діяльності поступово відбирає в савани родючі землі, перетворюючи їх на безплідну пустелю. На півдні це області навколо Калахарі, внутрішні райони Мадагаскару.
• Пустелі сформувались в умовах сухого тропічного клімату менше 200 мм. Ґрунтовий покрив майже відсутній, лише корки вивітрювання. Рослинність розріджена, без суцільного покриву, а тваринний світ дуже бідний і своєрідний, пристосований до сурових умов існування. На півночі це широка смуга найбільшої пустелі світу — Сахари, від Атлантичного узбережжя до берегів Червоного моря та Сомалійський півострів. На південному заході — прибережна пустеля Наміб і внутрішньоконтинентальна — Калахарі.
• і (чагарники) сформувались в умовах субтропічного клімату з посушливим літом і м'якою вологою зимою із річною нормою атмосферних опадів 600 мм на (коричневих ґрунтах) з потужним гумусовим горизонтом. На півночі це прибережні райони Атлаських гір, на півдні — південне узбережжя, відокремлене від внутрішніх областей Капськими і Драконовими горами. Переважно освоєні людиною під сільськогосподарські угіддя (виноградники, плантації цитрусових, поля зернових), тому рослинність і тваринний світ сильно видозмінений, окультурений.
• Області (висотної поясності) добре розвинені на Ефіопському нагір'ї, у горах Атлас, Рувензорі, Адамава, Драконових, у гірських масивах Мадагаскару.

Охорона природи

До найгостріших екологічних проблеми Африки відносять:

• Глобальне потепління впливає на всі природні елементи й аспекти людського життя, особливо відчутне воно в уразливих африканських примітивних спільнотах, чиє життя досить сильно залежить від балансу природних факторів навколишнього середовища їхнього існування.
• (Знищення) екваторіальних і гірських лісів заради цінної деревини, заготівлі дров на паливо для приготування їжі, екстенсивного розширення сільськогосподарських угідь призводить до порушення рослинного покриву й (деградації ґрунтів). За XX століття знищено ¾ африканських лісових масивів. Особливо значні зміни припадають на регіон Судану та Мадагаскар. Такими темпами до середини XXI століття на місці більшості лісів континенту будуть плантації (какао), (олійної пальми), (бананів), арахісу, присадибні ділянки та безплідні (бедленди).
• (Спустелення) саван. З 1960-х років Сахара просунулась на 200 км на південь і збільшила свою площу на тисячі км². У зоні Сахелю ведуться роботи зі створення (лісозахисних смуг).
• Зменшення видової кількості рослин і тварин, зникнення окремих ендемічних видів. Через культуру полювання білих колонізаторів на континенті знищено (квагг), (через попит з боку (китайської народної медицини) під прицілом (браконьєрів) перебувають усі (носороги)), (лев берберійський). На острові Мадагаскар через демографічних вибух і розширення сільськогосподарських угідь майже повністю знищено природні ліси, ½ видів тварин вже зникли (, (фоса велетенська), ) або перебувають під загрозою зникнення ((лемури)). На (Маскаренських островах) винещений (дронт), і , .

• Висихання озера Чад, як елемент спустелювання
• Водна проблема населення Африки
• Знищення гірських лісів в Уганді
• Квага у Лондонському зоопарку, 1870 рік
• Дронт у Оксфордському музеї
• Чорні носороги в кратері Нгоронгоро

Щоб зберегти природу, на континенті створено більше 100 заповідників і національних парків — природоохоронних територій з різним ступенем недоторканості дикої природи. В Африці вони займають великі площі в різних природних зонах — гірських і рівнинних, у вічнозелених лісах, саванах і пустелях. Найбільші та найвизначніші з них: , , Крюгер (один з найстаріших, заснований 1898 року на річці Лімпопо), (Серенгеті) (найвідоміша територія африканської савани заповідана 1940 року, якою мігрують величезні стада копитних на яких полюють різноманітні хижаки — «африканський рай для тварин»), (Нгоронгоро) (створений 1959 року в кратері згаслого вулкана), (Ангола), (Кенія), (Кафуе) (Замбія), (створений для захисту (гірських горил) і (шимпанзе) у лісах однойменних гір). Створення заповідних територій сприяє збереженню рідкісних рослин, унікального тваринного світу та окремих природних комплексів. Завдяки їм кількість багатьох видів тварин, що перебували на межі зникнення, відновлена. Найрізноманітніша фауна, флора, мальовничі краєвиди приваблюють до Африки величезну кількість екотуристів. Уряди багатьох країн заборонили на своїй території полювання на диких тварин і борються з (браконьєрами). Уряд Малі бореться з випалювачами лісів не тільки адміністративними штрафами, але й кримінальним переслідуванням.

Станом на 2015 рік 89 об'єктів континенту занесено до (списку Світової спадщини) ЮНЕСКО, з яких 37 є об'єктами природи (займають 9 % території континенту): (Ефіопія), гори (Кіліманджаро) (Танзанія) і (Кенія) (Кенія), (Драконові гори) (Лесото), озеро Ньяса з унікальною іхтіофауною (цихлідових) (Малаві), водоспад Вікторія (Замбія), (дельта Окаванґо) (Ботсвана), пустеля Наміб (Намібія), (астроблема Вредерфорт) (ПАР), і ерозійне утворення (Цінгі-де-Бемарага) Мадагаскару тощо. Лідерами за кількістю об'єктів Світової спадщини є Ефіопія, Марокко, Туніс, Алжир, Єгипет, Танзанія та Південно-Африканська Республіка. Найбільше таких об'єктів припадає на східну й південну частини континенту, на зону саван і рідколісся.

Див. також: (Список національних парків в Африці)

Історія

Докладніше: (Історія Африки)

Доісторична доба

Історія Африки донині залишається недостатньо вивченою, багато питань не досліджено, значна частина моментів докладно не прояснена. Цей материк вважається колискою людської цивілізації. Африка — прабатьківщина людства (найдавніші археологічні рештки мають вік 7 млн років), тут відбувались перші етапи (антропогенезу). На безкрайніх рівнинних просторах африканських саван декілька мільйонів років тому з'явились (наші першопредки) — (сахельантроп), (австралопітек африканський) і (афарський) (3,9-3,0 млн років тому)^[], (парантроп) (2,3-1,4 млн років тому)^[], (людина прямоходяча), (уміла) і (працююча) (1,9-0,6 млн років тому). Починаючи з 1930-х років найважливіші для історії антропології знахідки рештків давніх людей були знайдені в місцевості (Олдувай) (Танзанія) родиною (Лікі). Пізніше такі місця масово почали знаходити від Ефіопії до крайнього півдня континенту. 300—260 тис. років тому в Східні Африці з'явилась людина розумна, звідси (давні люди) (розселились по всьому світу). Розселялась з Африки людина розумна трьома шляхами: через (Гібралтарську протоку), (Суецький перешийок), (Баб-ель-Мандебську протоку), що в часи зледенінь та активних тектонічних рухів піднімались вище рівня моря.

Первісні цивілізації

Багато тисяч років тому Африка виглядала зовсім не так, як зараз. У період 7500-3500 років до н. е. територія пустелі Сахари, була саванною, цілком сприятливою місцевістю для землеробства і була заселена людьми, які повернулись на північ із субсахарського регіону — (неолітичний субплювіал). Вся територія Сахари була тоді родючою землею, там знайдено безліч предметів побуту. Це говорить про те, що люди тут займалися землеробством (найдавніші знахідки обробки зерна датуються XIII століттям до н. е., землеробство у долині Нілу (нижче другого порогу) — VI тисячоліттям до н. е.), скотарством (VIII тисячоліття до н. е.), полюванням і рибальством (кістяні (гарпуни)), а також мали свою культуру. У X—IX століттях до н. е в Західній Африці виникло (гончарство), з'являються перші поселення із кам'яними будинками ((Тішит), (Уалата)). Саме в той час і зароджувалося перше мистецтво живопису Африки ((наскельний живопис) (Тассілі-н'Адджер) 10 тис. років тому, Сомалі та ПАР — 25 тис. років тому). Нілотські народи у Західній Африці 10-8 тис. років тому одомашнили (пшоно), сорго і (африканський рис). 9-5 тис. років до н. е. нігеро-конголезькі народи винайшли кам'яні топори, щоб розчищувати ділянки серед тропічних лісів під сільськогосподарські ділянки, увели в культуру (олійну пальму), (рафію), (бамію), (горіх кола), та (вігну). Пізніше іншим народами у різних частинах континенту були уведені в культуру (кавуни), (рицина), (калабаси), бавовник. Західноафриканські нілоти також самостійно винайшли землеробство 4-3 тис. років до н. е. Приручення великої рогатої худоби відбувалось ще за доби існування культур мисливців-збирачів, 6 тис. років тому у північно-східній Африці вперше одомашнили (віслюка) та (гвинторогого козла).

• Місцевість Олдувай
• Кістяк австралопітека (Люсі)
• Прикраси з мушлей, знайдені в печері Бломбос (ПАР), віком 72-75 тис. років
• Наскельний живопис у Сахарі
• Готентоти — прадавнє населення Південної Африки, 1804 рік
• Бушменські петрогліфи, що зображують озброєних щитами воїнів банту

Згодом, коли 4 тис. років до н. е. через кліматичні зміни викликані зміною нахилу (земної вісі), савана стала перетворюватися на пустелю, а рівномірне випадіння атмосферних опадів впродовж року змінилось посушливими літніми сезонами, племена і народи були витіснені на південь та схід, у долини великих річок Сенегал, Нігер, Ніл та озера Чад, первісні культури почали освоювати території Тропічної Африки. У цей час починається (металообробка) на Півночі континенту. Незалежним шляхом, або під впливом північних цивілізацій, у II тис. до н. е. металообробка розвивається й у Західній тропічній Африці, культура якої проіснувавши 2 тис. років, зникає до 500 року н. е. Бронзові вироби з Єгипту, (Нубії), Аксуму та (Магрибу) середини I тис. до н. е. часто знаходять в різних частинах Центральної та Західної Африки як свідоцтво розвиненої (транссахарської торгівлі).

На основі лінгвістичних даних встановлено (масову міграцію) землеробсько-скотарських народів, що говорять на (мовах банту), як переселялись з гвінейського регіону в східному й південному напрямках, витіснивши у Південній Африці (койсанські народи) до малопридатних пустельних регіонів. У (X століття до н. е.) вони приходять через регіон Судану в район Великих озер, на початку нової ери розпочинають заселення Південної Африки, у V столітті н. е. переправляються на Мадагаскар. Це докорінно змінило расово-етнічну картину континенту на південь від екватора. У поселеннях банту виявлений характерний набір зернових культур, придатних для тропічної Африки, включаючи (маніок) і (ямс).

Класичні цивілізації

Найбільш розвинуті цивілізації неоліту і початку доби металів охоплювали північ та північний схід — Стародавній Єгипет, (Нубія), (Мерое), (Лівія). Найбільш добре вивчена і описана єгипетська цивілізація. Приблизно 3300 років до н. е. у долині Нілу постала держава (першої династії фараонів). Вона проіснувала як самостійна держава майже 3 тисячоліття, поки не була завойована перським царем (Камбісом) 525 року до н. е. та не підпала під вплив (елліністичної культури) із завоюванням Александром Македонським (332 року до н. е.), що залишив по собі нове місто Александрію та македонську династію правителів — (Птолемеїв). Культурно-політичний вплив Давнього Єгипту сягав сусідніх (Лівії), (Нубії), (Леванту), (Криту) й (Кіпру). Долиною Нілу пролягали основні торговельні шляхи того часу, і постійно відбувалося спілкування з іншими сусідніми і більш віддаленими народами. Каїр досі залишається найбільшим містом в Африці, центром взаємодії і торгівлі народів Африки, Азії та Європи. Стародавні єгиптяни накопичили значні обсяги знань із астрономії, агрономії, архітектури, геометрії, медицині, металургії, прикладного мистецтва. Береги Північної та Східної Африки були добре відомі єгиптянам з II тисячоліття до н. е. За (Рамсеса II) (XIII століття до н. е.) Ніл (каналом) сполучили з Червоним морем. Залишками колишньої величі єгиптян тих часів слугують (піраміди Гізи).

• (Єгипетські піраміди) та (Великий Сфінкс)
• Статуї Рамсеса II при вході храму в Абу-Сімбел
• (Погруддя Нефертіті)
• (Золота маска мумії Тутанхамона)
• Руїна нубійського храму в Кермі
• Нубійські лучники, ~2000 рік до н. е.

Менш вивчена стародавня гірська цивілізація Абіссінії, центром якої в давнину було місто (Аксум). Це територія Великого Африканського Рогу, тут пролягає найдавніший тектонічний розлом, рифтова зона і гори з висотою понад 4 000 м. Географічне положення країни забезпечувало суверенний розвиток з невеликим впливом інших культур. Сусіди африканців охоче торгували з ними, оскільки були зацікавлені в придбанні якісних виробів з металу. Весь Стародавній Схід, Індія і Палестина везли з Африки залізо і золото. Пізніше Римська імперія торгувала з країною (Офір), як вони називали ці багатющі землі. Звичайно, заїжджаючи за товарами стародавні купці везли сюди і свої предмети побуту, звичаї та легенди, що забезпечувало змішання культур Африки та інших континентів.

Античність

У першому тисячолітті до н. е. північне середземноморське узбережжя континенту заселили фінікійці. У районі сучасного Туніса фінікійцями, вихідцями з (Тира) в Леванті, було засновано колонію Карфаген, що з часом підкорить усе західне Середземномор'я. Першу (подорож навколо Африки) організовано з ініціативи єгипетського фараона (Нехо II) (600 року до н. е.) Вважається, що за його дорученням фінікійським мореплавцям вдалося здійснити першу подорож навколо континенту. Пізніше, переселяючись до (Великої Греції) (на території сучасної Італії), (давні греки) також розпочали колонізацію африканських берегів. Зазнавши поразки від (Римської республіки) під час Пунічних воєн Карфагенська держава у західному Середземномор'ї припинила існування. До початку нашої ери все середземноморське узбережжя континенту увійшло до складу Римської імперії. На африканському узбережжі утворили п'ять римських провінцій — (Єгипет), (Киренаїка), (Африка), Кесарейська та Тингитанська (Мавретанія). Першим (римським імператором) вихідцем з Африки був уродженець міста (Лептіс-Магна), син (пунійця) та римлянки — (Септимій Север).

У (Субсахарській Африці) одні з перших осередків цивілізації виникли в поясі Сахелю та вздовж верхньої течії річки Нігер. У середній течії Нілу та на Ефіопському нагір'ї розвиваються самобутні цивілізації (Куш) (з VIII століття до н. е.) зі столицями в (Напаті) й (Мерое) та Аксумське царство (з I століття н. е.). У (IV столітті до н. е.) на території сучасних Малі і Мавританії існувала цивілізація (Дженне-Дженно). Південніше і навколо неї також виникали різні осередки культур, такі як (Культура Нок) або ранні ^[en].

• (Піраміди Мерое)
• (Аксумський обеліск)
• Руїни Карфагену
• Римський амфітеатр в Ель-Джемі, Туніс
• Римська мозаїка у Карфагені
• Могила мавретанських царів в Типазі, Алжир

На початку нашої ери східне узбережжя материка стало відоме (австронезійським народам) з (Малайського архіпелагу) у Південно-Східній Азії, які до 500-х років н. е. відкрили і колонізували острів (Мадагаскар). Таким чином Мадагаскар став останнім великим масивом земної суші (за винятком Нової Зеландії та Ісландії) заселеним людьми.

Середньовіччя

У середні віки, після завоювання арабами північної частини континенту (Єгипту і (Магрибу)), (араби) поклали початок дослідженню субсахарської Африки і здійснили потужний вплив на становлення культур у всій північній, західній і східній Африці. Більшість відомих історикам африканських цивілізацій пережило підйом до кінця XVI століття. З Магрибу арабські торговці налагодили широку мережу караванної (транссахарської торгівлі) з країнами Сахелю та екваторіальної Африки, що лежали південніше Сахари. Утворюється єдина область Суданської цивілізації, що тягнеться від річки (Сенегал) до басейну Нілу. Тут стали виникати нові мусульманські імперії — (Гана, Малі) і (Сонгаї). Під впливом арабів стала швидше розвиватися торгівля і з'являтись нові міста також на північному сході континенту — в Нубії і Судані. Завдяки арабським торгівцям, з Х по XV століття на східному березі Африканського континенту, вздовж (узбережжя Суахілі) було засновано цілу низку важливих торгових міст, які формували навколо себе відповідні державні утворення — (Могадішо), (Малінді), (Момбаса), (Тонгоні), (Занзібар), (Кілва), Мозамбік і аж до (Софали) в (Мозамбіцькій протоці) на півдні континенту.

На початку XV століття арабські торгові міста на східному узбережжі Африканського континенту відвідали три китайські (експедиції адмірала Чжен Хе).

В епоху середньовіччя Африка викликала інтерес і у європейців. Починаючи з X століття молоді європейські (морські республіки), такі як (Амальфі), (Піза), Генуя і Венеція налагодили активну торгівлю через Середземне море з африканськими портовими містами в (Єгипті) та (Іфрикії), що знаходились в руках арабів. Італійські торговці закуповували в Александрії, (Махдії), Триполі та інших африканських містах такі екзотичні східні товари як (прянощі) і пахощі, текстиль, африканське золото та слонову кістку і перепродували їх в Європі. Усі східні товари були на той час неймовірно дорогими і це спонукало європейських мореплавців шукати прямі морські шляхи до Індії та Південно-Східної Азії, щоб не користуватися посередництвом арабських торговців. З початку XIV століття починаються відкриття і поступова європейська колонізація північноафриканських атлантичних островів. Канарські острови вперше з'являються на європейських картах-портоланах (майорканського карторафа) (Ангеліно Дульсерта) в 1339 році. Генуезький мореплавець (Ланцеротто Молочелло) на початку XIV прожив на канарському острові (Лансароте) біля 20 років і дав йому своє ім'я. В другій половині XIV ст. на європейських картах з'являються також позначення островів архіпелагу Мадейра, які будуть «офіційно» відкриті португальцями лише в 1419—1420 рр. В 1402 році на Канарські острови висадилась експедиція нормандця (Жана де Бетанкура), який відвоював декілька островів архіпелагу у місцевих жителів гуанчів і прибрав собі титул короля Канарських островів. До кінця XV століття усі острови Канарського архіпелагу були (завойовані Кастильською короною). Деякі дослідники називають процеси, які відбулись з тубільним населенням Канарських островів під час їх завоювання європейцями геноцидом, а саме завоювання першим етапом європейської колонізації Африки.

До початку XV століття усі знання європейців про материкову частину африканського континенту обмежувались середземноморським узбережжям Північної Африки. Жоден європейський мореплавець не наважувався в ті часи проникнути південніше мису (Буджур) на західноафриканському узбережжі, що знаходиться на широті Канарських островів у сучасному Марокко.

• Цивілізації Африки в доколоніальну епоху
• Тімбукту — важливий центр транссахарської торгівлі
• Важкоозброєний вершник сулатанату (Багірмі)
• Руїни Великого Зімбабве
• Замок ефіопського негуса, Гондар, XVII століття
• Традиційна різблена брама на Занзибарі

Доба великих географічних відкриттів

Перші морські експедиції вздовж західного узбережжя Африки були організовані португальським принцом (Енріке Мореплавцем). Від (1430) року він раз за разом надсилав своїх капітанів із завданням оминути мис (Буждур). 1434 року капітан (Жил Іаніш), після декількох невдалих спроб нарешті оминув цей мис і започаткував тим самим Добу великих географічних відкриттів. 1441 року (Нуну Тріштан) дійшов до (Білого мису) і досягнув затоки (Арґен), де він захопив на африканському узбережжі та доставив до Португалії першу партію африканських рабів. (1444) року (Дініш Діаш) відкрив гирло річки (Сенегал) і досягнув мису (Кабо-Верде) (14°45' пн. ш.). На цьому етапі португальці обійшли морем наземні транссахарські караванні шляхи «(маврів)» (арабів і берберів), по яким африканське золото та раби з глибин континенту постачались до Середземноморського узбережжя і започаткували самостійну торгівлю з тубільним африканським населенням без участі мусульманських посередників. Пізніше за право першовідкривачів островів Кабо-Верде сперечалися та (Діогу Гоміш), інші капітани принца Енріке, що досліджували західноафриканське узбережжя. (Альвізе Кадамосто), венеційський мореплавець на службі принца Енріке у своєму першому плаванні 1455 року досягнув гирла (річки Гамбія), а наступного року став першим європейцем, що дістався до миса (Рохо), гирла (річки Геба) та відкрив острови архіпелагу (Біжагош). За його твердженнями на зворотному шляху він відкрив декілька з островів архіпелагу Кабо-Верде. У 1469—1473 роках португальські капітани, найняті багатим лісабонським купцем (Фернаном Гомішем), дослідили узбережжя Гвінейської затоки, відкрили золотоносні поля в (Ельміні) (на території сучасної Гани) і острови (Сан-Томе) і (Принсіпі). 1478 року біля Ельміни між флотами Португалії і Іспанії відбулась (Гвінейська битва) — перша морська битва між європейськими країнами за контроль над колоніальними володіннями.

• («Атлас Корбітіс»), 1400 рік
• Пам'ятник Енріке Мореплавцю в Лісабоні
• «Встановлення падрану в гирлі Конго португальцями», Роке Гамейро, 1917 рік
• Караки Бартоломеу Діаша на шляху до Мису Доброї Надії
• Мис Доброї Надії

Після смерті принца Енріке, його справу продовжив португальський король (Жуан II). Він заклав в січні (1482) року в Ельміні першу європейську укріплену факторію в екваторіальній Африці — форт (Сан-Жоржи-да-Міна) і відправив на дослідження африканського узбережжя нові експедиції на чолі з (Діогу Каном) і (Бартоломеу Діашем). 1484 року (Діогу Кан) досягнув гирла Конго і пройшов далі на південь узбережжям (Нижньої Гвінеї). У лютому 1488 року, (у пошуках морського шляху до Індії) Бартоломеу Діаш першим з європейців обігнув Африканський континент з півдня, вийшов у води Індійського океану і досягнув крайньої південної точки материка, названої ним «мисом Бур», згодом перейменований королем на (мис Доброї Надії). У перші десятиліття XVI століття португальськими експедиціями на чолі з (Васко да Гама), (Педру Алварішем Кабралом), (Франсішку де Алмейдою) та (Афонсу де Албукеркі) було досліджене східне узбережжя материка, а більшість його портових міст були або завойовані португальцями, або потрапили під їхній сюзеренітет.

Епоха колоніалізму

Колоніальні володіння європейських держав напередодні Першої Світової війни, 1913 рік

   Бельгія

   Велика Британія

   Німеччина

   Іспанія

   Італія

   Португалія

   Франція

   Незалежні країни

Докладніше: (Трансатлантична работоргівля), (Європейські анклави в Північній Африці до 1830) та (Колонізація Африки)

До середини XVI століття, заради економічного освоєння американських колоній, іспанцями і португальцями була розгорнута активна (трансатлантична работоргівля). Вона значно перевищила за своїми масштабами стару арабо-берберську транссахарську та (арабську работоргівлю) на східному узбережжі континенту, докорінно змінила расовий склад країн Карибського басейну, (Гвіани), Бразилії, пізніше південних штатів США. Африка в очах європейців виглядала багатим джерелом природних і людських ресурсів. Успіхи в работоргівлі спонукали європейців і Османську імперію колонізувати територію Африки. До середини XVII століття вся Північна Африка (окрім Марокко) потрапила під контроль Османської імперії. Відбувається штучне насадження не властивих раніше для даної місцевості способів життя, взаємин і культур; грабіж природних ресурсів, поневолення основних народів і знищення автентичних культур та історичної спадщини.

Після (Берлінської конференції) 1884 року, протягом трьох десятиліть років відбувся остаточний (поділ Африки) між колоніальними державами. Європейські держави, які вступили в індустріальну епоху до 1900 року розділили між собою всю територію Африки, тільки дві африканські держави (Ефіопія і Ліберія) зберегти свою незалежність. (Велика Британія), Франція, (Німеччина), (Бельгія), Іспанія та (Португалія) — всі мали свої колонії, межі яких постійно коректувалися і переглядалися. Внутрішні райони континенту з XVI століття досліджували португальці, в наступні сторіччя до них приєднались також англійці, французи і німці. Особливо інтенсивні дослідження внутрішніх районів материка припадають на XIX століття, це експедиції (Девіда Лівінгстона), (Генріха Барта), (Джона Спіка), (Генрі-Мортона Стенлі), (Фредеріка Кайо) та інших. У дослідженні природи Африки брали участь російські мандрівники німецького ((Вільгельм Юнкер)) та українського походження ((Єгор Ковалевський)). Останній описав рельєф маловідомого Ефіопського нагір'я, першим висловив припущення, що головним витоком Нілу є саме Білий, а не Голубий.

• Арабська работоргівля
• Білі людолови
• Трикутна торгівля
• Зустріч Лівінгстона і Стенлі
• Берлінська конференція, 1884 рік
• Сесіль Родс і його проєкт трансафриканського телеграфу

У результаті поразки в Першій світовій війні Німеччини її колонії ((Тоголенд), (Камерун), (Південно-Західна) і (Східна Африка)) були відібрані на користь Британії, Франції, Південно-Африканського Союзу і Бельгії. 1922 року отримав незалежність Єгипет

Деколонізація

Після Другої світової війни швидко почався зворотний процес (деколонізації). Але через те, що раніше всі кордони колоніальних територій проводилися штучно, без урахування відмінності народів і розселення племен, після здобуття незалежності майже у всіх країнах відразу розпочалися громадянські війни. Для більшості країн західна конституційна модель (плюралістичної демократії) виявилася недієздатною і була замінена диктаторськими утвореннями під ширмою (президентських режимів), які були органічними для політичних еліт цих країн. Влада диктаторів, міжусобні війни, постійні (військові перевороти) і як наслідок — економічні кризи і зростаюча бідність — все це було і залишається головним «досягненням» місцевих правлячих кіл. Тим не менше, тут зберігся достатній потенціал для відродження та подальшого розвитку місцевих народів.

• Хронологія проголошення країнами незалежностей
• Військові конфлікти впродовж 1980-1996 років

Політика

Районування

   Північна Африка

   Західна Африка

   Центральна Африка

   Східна Африка

   Південна Африка

Докладніше: (Макрорегіони (ООН))

За природними, історичними та соціально-економічними чинниками країни Африки поділяють на такі регіони:

• Північна Африка — область (Атлаських гір), що оточують внутрішнє плато, північні та центральні частини Сахари — найбільша у світі тропічна пустеля, що займає 1/3 площі Африки. На півночі він омивається водами Середземного моря, на заході Атлантичним океаном, на сході — водами Червоного моря Індійського океану. До цього регіону відносяться країни (Магрибу) (Марокко, Алжир, Туніс, (Західна Сахара)), Лівія, Єгипет і Судан. Інколи до регіону додають близькі за культурно-економічними і політичними зв'язками такі сахарські країни — Мавританія, Малі, Нігер, (Чад).
• Західна Африка — регіон на південь від Сахари до узбережжя Гвінейської затоки, на заході до гір (Адамава) і басейну озера Чад. До цього регіону відносяться такі країни — Бенін, Буркіна-Фасо, Кабо-Верде, Кот-д'Івуар, Гамбія, Гана, (Гвінея), Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того. Інколи в регіон об'єднують також північно-західні країни континенту — Алжир, Марокко, Туніс, (САДР).
• Центральна Африка — басейн (Конго) та прилеглі території. До цього регіону відносяться такі країни — (Габон), Екваторіальна Гвінея, Камерун, ДР Конго, (Республіка Конго), Сан-Томе і Принсіпі, ЦАР, (Чад). Інколи до регіону додають близькі за культурно-економічними і політичними зв'язками такі країни — Руанда, Бурунді, Уганда, (Малаві) та Замбія. Анголу часто включають до складу Південної Африки.
• Східна Африка — від Абісинського нагір'я до річки Замбезі, область нагір'їв і плато висотою 1000 м і більше, розбитих скидами, з проявами вулканізму. До цього регіону відносяться такі країни — Бурунді, Джибуті, Еритрея, Ефіопія, Замбія, Зімбабве, Кенія, Комори, Маврикій, Мадагаскар, (Малаві), Мозамбік, Південний Судан, Руанда, Сейшели, (Сомалі), Танзанія. Інколи до регіону додають близький за культурно-економічними і політичними зв'язками Судан, або обмежують на півдні кордонами Танзанії.
• Південна Африка — на південь від вододільного плато (Конго) — Замбезі, зайнята широкою западиною (Калахарі), оточеною горами, що південніше переходить у високі плоскогір'я Вельду і далі на південь Великим ескарпом, Капськими і Драконовими горами переходить у нешироку прибережну смугу низовин на узбережжі Індійського океану. До цього регіону відносяться такі країни — Південно-Африканська Республіка, Лесото, Есватіні, Намібія і Ботсвана. Інколи до регіону додають близькі за культурно-економічними і політичними зв'язками такі країни — Ангола, Замбія, Зімбабве, Мадагаскар, (Малаві), Мозамбік, Комори і Маврикій.

Країни

Політична мапа Африки

Формування політичної карти

Більшість африканських держав довгий час були колоніями європейських держав. Політична карта Африки набула сучасного вигляду внаслідок краху колоніальної системи імперіалізму після Другої світової війни та успіхів національно-визвольних рухів. Наприкінці XIX століття розпочались колоніальні загарбання, до початку Першої світової війни весь континент був розділений між (Великою Британією) (переважно східна та південна частини та ряд колоній у Західній Африці), (Францією) (північно-західна частина, Мадагаскар), Португалією (Ангола, Мозамбік та ряд островів), Бельгією ((Конго)), (Іспанією) (ряд колоній на західному узбережжі), (Італією) (Лівія, Еритрея, Сомалі), (Німеччиною) (Камерун, Того, Намібія і Танзанія). Незалежними залишались лише (Ефіопія) (країна з давньою історією на відносно неприступному Ефіопському нагір'ї), Ліберія (країна звільнених чорношкірих рабів зі США, заснована 1847 року), Єгипет (що номінально став незалежним від Османської імперії, але фактично залишався у залежності від британської корони до 1922 року) та Південна Африка (отримала статус (домініону) 1910 року). За результатами Першої світової війни Німеччина втратила всі свої колонії.

Закінчення Другої світової війни ознаменувало собою початок (деколонізації) Африки. За період 1947—1977 років на континенті півсотні держав здобули незалежність. Так 1951 року незалежність здобуло (Об'єднане Лівійське королівство) (з 1969 по 2011 — (Джамахірія)), 1956 — Судан, (Королівство Марокко) і Туніс, 1957 — Гана, 1958 — (Гвінея). 1960 рік став (роком Африки), незалежність здобули 17 країн: (Берег Слонової Кістки) (з 1986 — Кот-д'Івувар), (Республіка Верхня Вольта) (з 1984 — Буркіна-Фасо), (Габон), Дагомея (з 1975 — Бенін), Камерун, (ДР Конго) (з 1971 по 1997 — Республіка Заїр), (Конго) (з 1969 по 1992 — (Народна Республіка Конго)), Мавританія, Малагасійська Республіка (з 1975 по 1992 — , з 1992 — Республіка Мадагаскар), Малі, Нігер, Нігерія, Південно-Африканська Республіка, (Південна Родезія) (з 1980 — Зімбабве), Сенегал, (Сомалі), (Танганьїка), Того, Центральноафриканська Республіка (з 1976 по 1979 — (Центральноафриканська імперія)), (Чад). 1961 року незалежність здобула Сьєрра-Леоне, 1962 — Алжир, Бурунді, Руанда, Уганда, 1963 — Кенія, 1964 — Замбія, (Малаві), , яка того ж року об'єдналась із Танганьїкою в (Об'єднану Республіку Танзанію), 1965 — Гамбія, 1966 — Ботсвана, Лесото, 1968 — Маврикій, Свазіленд (з 2018 — Есватіні), Екваторіальна Гвінея.

Після (революції гвоздик) і повалення режиму (Салазара) в Португалії у квітні 1974 року зазнала краху португальська колоніальна імперія — незалежність здобули Гвінея-Бісау, Ангола, Мозамбік, (Острови Зеленого Мису) (з 1986 — Кабо-Верде), Сан-Томе і Принсіпі. 1975 року здобули незалежність Коморські Острови, після повалення режиму (Франко) Іспанія деколонізувала територію (Західної Сахари) (колонії (Ріо-де-Оро), (Сегієт-ель-Хамра)). 1976 року незалежність здобули Сейшельські Острови, 1977 — Джибуті (колишня колонія — (Французька Територія Афарів та Іса)). 1990 року Намібія звільнилась від окупації ПАР, 1993 — Еритрея в результаті війни відділилась від Ефіопії, 2011 — Південний Судан вийшов зі складу Судану.

Сучасний стан

Докладніше: (Список держав та залежних територій Африки)

В Африці розташовано 65 держав і території, з яких 54 незалежні й суверенні, а 11 є невіддільною частиною інших, метрополії яких знаходяться поза континентом — (Сеута), Мелілья, (Плазас-де-Соберанья) і Канарські острови ( Іспанія), Мадейра ( Португалія), (Сокотра) ( Ємен), (Майотта) ( Франція), (Пелагські острови) ( Італія), або перебувають в іншому залежному стані — Реюньйон і острови (Епарсе), частина (Французьких Південних і Антарктичних Територій) ( Франція), Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья ( Велика Британія). Окрім цих країн на континенті існує частково визнана держава (Сахарська Арабська Демократична Республіка) (САДР) і ніким невизнаний (Сомаліленд) (колишня британська колонія, північна частина федеративного Сомалі). За минулі десятиліття різні національні сепаратистські рухи проголошували ряд невдалих держав ((Азавад) у Малі, (Пунтленд) та інші у Сомалі, (Амбазонія) у Камеруні та інші).

Найбільша країна Африки — Алжир (2,38 млн км²), найменша — (Сейшели) (архіпелаг в Індійському океані на схід від материка загальною площею суходолу 455 км²), найменша континентальна держава — Гамбія (11,3 тис. км²). Серед незалежних африканських країн 6 (острівних) — Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсіпі, Маврикій, Сейшели, Комори і Мадагаскар; 16 (внутрішньоконтинентальних) — Малі, Нігер, Чад, Буркіна-Фасо, ЦАР, Південний Судан, Ефіопія, Бурунді, Руанда, Уганда, Малаві, Замбія, Зімбабве, Ботсвана, Есватіні, Лесото; 38 держав з виходом до морів і океанів.

За формою державного устрою переважна більшість держав континенту унітарні, лише 6 з них федерації — , , , , , . За формою державного правління політична карта континенту більш строката. 3 держави зберігають монархічну владу — (Марокко), (Лесото), (Есватіні). В останній влада монарха нічим не обмежена — (абсолютна монархія), у двох перших існує конституційний поділ гілок влади. Усі інші африканські держави мають республіканське правління. У і зберігається однопартійний незмінний диктат від самого проголошення суверенітету. Більшість республік (президентські) та (напівпрезидентські). У ПАР та Ботсвані президента обирає парламент. Ефіопія, Сомалі та  — (парламентські республіки).

Герб	Прапор	Суверенні держави та залежні території	Площа (тис. км²)	(Населення) (млн осіб)	Рік	Густота населення (осіб/км²)	Столиця	Карта регіону
Північна Африка
Алжир		Алжир	2381,74	34,18	2009	14	Алжир
Єгипет		Єгипет	1001,45	82,87	2012	83	Каїр
Лівія		Лівія	1759,54	6,31	2009	4	Триполі
Марокко		Марокко	446,55	35,74	2017	78	Рабат
Судан		Судан	1861,48	30,89	2008	17	(Хартум)
Туніс		Туніс	163,61	10,49	2009	64	Туніс
(САДР)		(Західна Сахара)	266,00	0,41	2009	2	(Ель-Аюн)
Канарські острови		Канарські острови	7,50	2,15	2017	226	(Лас-Пальмас), (Санта-Крус)
(Мадейра)		(Мадейра)	0,80	0,25	2001	307	(Фуншал)
Мелілья		Мелілья	0,01	0,09	2001	5,5	—
Італія		(Пелагські острови)	0,03	0,006	2011	247	(Лампедуза)
(Сеута)		(Сеута)	0,02	0,09	2001	3,6	—
Східна Африка
Бурунді		Бурунді	27,83	8,99	2009	323	(Гітега)
Джибуті		Джибуті	23,00	0,83	2015	22	(Джибуті)
Еритрея		Еритрея	121,32	5,65	2009	47	(Асмера)
Ефіопія		Ефіопія	1127,13	84,32	2012	75	(Аддис-Абеба)