Глобальне потепління

Глоба́льне потеплі́ння (англ. global warming) — збільшуване поступове підвищення температури поверхні Землі та океану. Нагрівання відбувається не лише завдяки сонячній радіації, але переважно внутрішніми джерелами (розпад калію-40, гравітаційною диференціацією). Дослідні дані засвідчують, що сонячні цикли на рості температури в глибині океанів мало відбиваються: динаміка температури океану не повторює сонячні цикли, температура постійно зростає.

Зміни глобальної середньої температури над сушею та океаном за період 1880—2015 рр., відносно середньої температури за 1951—1980 рр. Чорною лінію позначено середня річна та червоною – ковзаюча середня за 5 років. Джерело: Інститут космічних досліджень імені Годдарда в НАСА. (Натисніть, щоб збільшити)

На карті показана 10-річна (2000-2009 рр.) глобальна середня температурна аномалія у порівнянні з середньою за 1951—1980 рр. Найбільше зростання температури відбулося в Арктиці та на Антарктичному півострові. Джерело: Обсерваторія Землі НАСА

Реальні викиди CO₂ внаслідок спалювання викопного палива у порівнянні з п’ятьма сценаріями викидів згідно “SRES” МГЕЗК, що їх було опубліковано 2000 року. Падіння пов'язані з глобальними кризами. Зображення із сайту: Скептична наука.

Глобальне потепління пов'язується з парниковим ефектом і призводить до зміни клімату у планетарних масштабах.

2015 — найтепліший рік за весь час спостережень (з 1880 року) — кольори відображають температурні аномалії (NASA/NOAA; 20 January 2016).

Загальна характеристика

Понад 97 % дослідників клімату вважають: саме діяльність людини призвела до глобального потепління.

Для дослідження причин і наслідків глобального потепління клімату керівники Програми ООН з навколишнього середовища (United Nations Environmental Program — UNEP) та Всесвітньої метеорологічної організації (World Meteorological Organization — WMO) створили Міжурядову панель зі зміни клімату (The Intergovernmental Panel on Climate Change — IPCC) та організували Міжнародну групу експертів зі зміни клімату (МГЕЗК). Дослідження причин змін клімату в різних природно-географічних зонах проводив колектив зі 130 досвідчених метеорологів, а екологічні наслідки аналізували понад 400 вчених. За ці дослідження науковці МГЕЗК у 2007 р. одержали Нобелівську премію миру. До ООН було подано наукову доповідь МГЕЗК «Зміна клімату – 2007», в якій зроблено висновок, що зміна клімату і глобальне потепління — неспростовна реальність: зростання становить за останні сто років 0,74 0,18 °C

9 серпня 2021 року МГЕЗК оприлюднила шостий звіт - про кліматичні зміни за станом на 2021 рік і майбутніх ризики для людства на найближче сторіччя. Повний документ налічує майже 4 тис. сторінок, містить детальні прогнози для різних регіонів Землі і є продуктом кропіткої роботи кращих кліматологів і інших учених з різних країн.

На сьогодні переважна більшість науковців вважає, що причиною глобального потепління є діяльність людини. Також треба розуміти, що потепління — це загальна усереднена тенденція: зміна температур відбувається нерівномірно залежно від сезону та місцевості. Більше того, інколи в деякі сезони клімат навіть стає холоднішим. Наприклад, зміна клімату в Україні позначилась на значному рості температури у зимовий період, ніж в літній.

В 2023 році, вчені опублікували новий великий кліматичний Звіт, у якому говориться, що з усіх континентів Землі, саме Європа нагрівається вдвічі швидше за інші. Дані дослідження свідчать про те, що починаючи з 1980-х років, температура тут підвищилася на 1,2 °C.

Наукова думка, висловлена Міждержавною групою експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) ООН, і безпосередньо підтримана національними академіями наук країн «Великої сімки», полягає в тому, що середня температура на Землі піднялася на 0,7 °C від часів початку промислової революції (з другої половини XVIII століття), і що "велика частка потепління, яке спостерігалося в останні 50 років, викликана діяльністю людини" в першу чергу викидом газів, котрі викликають парниковий ефект, таких як вуглекислий газ (CO₂) і метан (CH₄). Оцінки, отримані по кліматичних моделях, на які посилається МГЕЗК, кажуть, що в XXI столітті середня температура поверхні Землі може підвищитися на величину від 1,1 до 6,4 °C. В окремих регіонах температура може небагато знизитися.

Танення льоду, насамперед в Антарктиці, спричинило на 2018 рік підвищення рівня світового океану на 7,6 міліметра з 1992 року, 3 міліметри зростання припали на період з 2013 до 2018.

Крім підвищення рівня Світового океану, підвищення глобальної температури також призведе до змін в кількості і розподілі атмосферних опадів. У підсумку можуть почастішати природні катаклізми, такі як повені, посухи, буревії та інші, знизиться врожай сільськогосподарських культур на постраждалих територіях і підвищиться — в ​​інших зонах (за рахунок збільшення концентрації вуглекислого газу). Потепління продовжиться й, імовірно, збільшить частоту і розміри таких явищ.

Потепління клімату може призвести до зміщення ареалів видів в бік полярних зон і збільшити ймовірність вимирання нечисленних видів — мешканців прибережних зон і островів, чиє існування в наш час знаходиться під загрозою.

Частота кліматичних коливань впродовж 2.5 тис. років

Деякі дослідники вважають, що глобальне потепління — це міф, частина науковців відкидає можливість впливу людини на цей процес. Є ті, хто не заперечує факт потепління і допускає його антропогенний характер, але не погоджується з тим, що найнебезпечнішими з впливів на клімат є промислові викиди парникових газів.

Зміни температури

Реконструкція температури Середня температура поверхні протягом двох тисячоліть відповідно до різних реконструкцій кліматичних проксі-даних^[en], відображені кривою по шкалі часу, чорна крива поверх — температурний рекорд зафіксований за допомогою інструментів^[en].

Глобальні щорічні температурні аномалії Графік глобальних щорічних температурних аномалій, розроблений Національним управлінням океанічних і атмосферних досліджень США, показує південне коливання Ель-Ніньйо.

Починаючи з 1970-х років Земля мала енергетичний дисбаланс, тобто атмосферу покидає менше енергії, ніж надходить. Найбільша частина цієї енергії була поглинена океанами. Цілком можливо, що істотний внесок у підвищення тепломісткості океану внесло людство.

Протягом 1906—2005 рр. середня температура поверхні Землі^[en] зросла на 0.74±0.18 °C. За останню половину цього періоду стрімкість потепління майже подвоїлась, ніж за період в цілому (0,13 ± 0,03°С за десятиліття, порівняно з 0,07 ± 0,02 °C за десятиліття). Міський тепловий острів має дуже малий ефект та оцінюється менше 0,002 °C потепління за кожне десятиліття, починаючи з 1900 року. Згідно з даними супутникових температурних вимірювань^[en] температура в нижній тропосфері збільшувалась у межах від 0,13 до 0,22 °C кожні десять років, починаючи з 1979 року. Кліматичні проксі-дані^[en] показують, що до 1850 р. температура протягом одної-двох тисяч років^[en] була відносно сталою, під час яких відбувались різні регіональні коливання, наприклад: Середньовічний теплий період, або Малий льодовиковий період.

Потепління, яке визначене за допомогою інструментальних температурних вимірювань, має стійку тенденцію, що підтверджується численними спостереженнями задокументованими багатьма незалежними групами науковців Наприклад: підвищення рівня моря (теплове розширення води внаслідок потепління), чимале танення снігу і льоду, збільшення тепломісткості океанів, підвищення вологості, і раннє настання весняних явищ, як от цвітіння рослин. Імовірність того, що ці зміни сталися випадково практично дорівнює нулю.

Останні висновки Інституту Космічних Досліджень Годдарда НАСА (GISS) і Національного центру кліматичних даних США показують, що 2005 та 2010 роки виявились найтеплішими роками планети, перевищуючи 1998 рік на кілька сотих градусу, починаючи з кінця 19 століття, коли стали доступні надійні та всеосяжні інструментальні вимірювання. В Підрозділі Кліматичних Досліджень^[en] твердять, що 2005 рік був другим найтеплішим роком, після 1998 року, а 2003 з 2010 роком поділяють третє місце найтеплішого року, проте, «оцінка похибки окремих років… принаймні в десять разів більше, за різницю між цими трьома роками» У заяві щодо стану клімату Землі 2010 року Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) пояснюється, що номінальне значення температури у 2010 році складає +0.53 °C, що перевищує значення 2005 року (+0.52 °C) та 1998 року (+0.51 °C), зрозуміло, що ця різниця між трьома роками статистично незначна. Починаючи з 1986 р. глобальна середньорічна температура кожного року вища ніж середня за період 1961—1990 рр.

Показники температури 1998 року були надзвичайно теплими, тому що на них вплинуло коливання Ель-Ніньйо, яке того року було найсильнішим за все минуле століття. На глобальну температуру мають вплив короткотермінові коливання, які накладаються на довготермінові тенденції, і можуть, навіть, тимчасово приховати їх. Відносна сталість температур 2002—2009 рр. пояснюється даним явищем 2010 рік був також роком Ель-Ніньйо. На нижній частині амплітуди коливання, 2011 рік був роком 4=La Niña, більш прохолодним, але все ще 11-м найтеплішим роком з початку ведення метеорологічних записів у 1880 році. З 13 найтепліших років з 1880 року, 11 років припали на період 2001—2011 рр. Згідно з більш пізніми метеорологічними даними, 2011 рік був найтеплішим роком Ла-Нінья за період 1950—2011 рр., та був схожим на 1997 рік, який не був в найнижчій точці циклу.

Температурні показники змінюються по всьому світу. З 1979 року температура суші підвищувалась у два рази швидше, ніж температура океану (0,25 °C проти 0,13 °C за десятиліття). Температурні показники океану підвищуються більш поступово, ніж на суші. Цьому сприяє більша та ефективніша теплоємність океанів, та ще завдяки випаровуванню, на яке втрачається багато тепла Північна півкуля природно тепліша, ніж південна, здебільшого завдяки  меридіональному перенесенню тепла в океанах, яке має диференціал близько 0,9 петават на північ, до цього ще додає різниця альбедо між полярними регіонами. З початку індустріалізації різниця у температурах півкуль збільшилась через танення морського льоду і снігу на Півночі. За минулі 100 років середні температурні показники в Арктиці збільшувались майже вдвічі швидше, за температуру решти світу, тим не менш вони також значно коливаються. Хоча більша частина парникових газів викидається у Північній півкулі, ніж у Південній, це не сприяє збільшенню різниці у потеплінні через те, що значна частина парникових газів достатньо довго зберігається та встигає перемішатися між півкулями.

Через інерцію океанів та повільну реакцію на інші непрямі чинники може пройти століття, або навіть більше, для пристосування кліматичної системи до зовнішніх змін. Дослідження реакцій клімату^[en] показують, що навіть за зупинки росту викидів парникових газів на рівні 2000 року, все одно відбуватиметься подальше потепління на 0,5 °C.

19 червня 2023 року, Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) повідомила, що швидкість потепління клімату в Європі з 1980-х років перевищує середній рівень потепління у світі. "З 1980-х років темпи потепління в Європі вдвічі перевищують середньосвітовий рівень, що чинить далекосяжний вплив на соціально-економічну структуру та екосистеми регіону", — зазначено в пресрелізі до доповіді ВМО "Стан клімату в Європі у 2022 році". Зазначається, що температура повітря в Європі торік була приблизно на 2,3 °C вищою за середній доіндустріальний рівень (1850-1900 рр.), який використовують як базовий показник у рамках Паризької угоди з клімату.

Первинні чинники зміни температури (зовнішні чинники)

Схематичне зображення парникового ефекту, яке показує потоки енергії між космосом, атмосферою та земною поверхнею. Одиниця вимірювання енерго обміну – Ват на квадратний метр (Вт/м²).

Графік Кілінга, ілюструє збільшення концентрації парникових газів (CO₂) в атмосфері протягом 1958—2015 рр. Щомісячні показники замірів концентрації парникових газів показують сезонні коливання у висхідному тренді, щорічний максимум в Північній півкулі припадає на середину весни, та падає протягом вегетаційного періоду, оскільки рослини забирають з атмосфери частину парникових газів CO₂.

Кліматична система може реагувати на зміни зовнішніх чинників. Зовнішні чинники можуть «спрямувати» клімат до потепління або охолодження. До зовнішніх чинників відносяться, наприклад, зміни складу атмосфери (збільшення скупчення парникових газів), сонячна світність, виверження вулканів, та коливання орбіти Землі^[en] навколо Сонця. Орбітальні цикли змінюються повільно протягом десятків тисяч років, та на даний час підпорядковані загальній тенденції охолодження, яка б, у свою чергу, призвела до Льодовикового періоду, але, як свідчить інструментальне вимірювання температурних показників^[en] у 20 столітті, навпаки маємо стрімке підвищення глобальної температури.

Ліси

У 2010–2019 роках бразильський басейн Амазонки виділив 16,6 мільярда тонн CO2, а поглинув 13,9 мільярда тонн. Використовуючи нові методи аналізу супутникових даних, розроблені в Університеті Оклахоми, міжнародна група дослідників вперше показала, що деградовані ліси є значнішим джерелом викидів CO2, ніж пряма вирубка лісів, що призводять до потепління планети.

За той же 10-річний період деградація, викликана фрагментацією, вибіркової вирубкою або пожежами, які пошкоджують, та не знищують дерева, викликала в три рази більше викидів, ніж пряме знищення лісів.

У басейні Амазонки знаходиться близько половини тропічних лісів світу, які більш ефективно поглинають і накопичують вуглець, ніж інші типи лісів. Якщо регіон стане джерелом, а не «поглиначем» CO2, боротися з кліматичною кризою буде набагато складніше.

Наземні екосистеми в усьому світі були вирішальним союзником в боротьбі з викидами CO2, які в 2019 році перевищили 40 мільярдів тонн.

Парникові гази

Нижній 70-км шар атмосфери знаходиться у стані локальної термодинамічної рівноваги, тобто кожний інфінітезимальний об'єм повітря поглинає й випромінює радіацію, як абсолютно чорна порожнина, що перебуває у термодинамічній рівновазі (див. Абсолютно чорне тіло) із тією ж температурою; тому, зокрема, виконується закон Кірхгофа.

Вуглекислота має слабкі смуги поглинання у ближній інфрачервоній області за мкм.

Парниковий ефект — процес, за якого поглинання і випромінювання інфрачервоних променів газами викликає нагрівання нижніх шарів атмосфери та поверхні планети. Вперше ідея парникового ефекту була запропонована Жозефом Фур'є 1824 року,  підтверджена експериментально 1860 року Джоном Тіндалем, а вперше кількісно досліджена Сванте Арреніусом в 1896 р. Протягом 1930-1960-х рр. проводились глибокі дослідження Гаєм Стюартом Каллендарем^[en].

Глобальний річний розподіл викидів парникових газів за галузями, 2005р.

Відходи – 3,2%
Сільське господарство – 13,8%
Зміна в природокористуванні – 12,2%
Виробництво – 4,3%
Неконтрольовані викиди – 4,0%
Промисловість – 14,7%

Інше спалювання палива – 8,6%
Електрична та теплова енергія – 24,9%
Транспорт – 14,3%

Частка глобальних сукупних викидів парникових газів, пов’язаних з енергетикою, за період 1890—2007 рр.
Кругова діаграма, що показує частку глобальних сукупних викидів парникових газів, пов’язаних з енергетикою, основними емітентами за період 1890—2007 рр.

Обсяги парникових газів, які утворюються внаслідок природних чинників, мають середній зігрівальний ефект близько 33 °C Без атмосфери Землі температура майже по всій поверхні планети була б нижче точки замерзання. Основними парниковими газами є: водяна пара, яка відповідає приблизно за 36—70 % парникового ефекту, вуглекислий газ (CO₂), 9—26 %, метан (CH₄) за 4—9 % та озон,3-7 %. Хмари також впливають на радіаційний баланс через хмарові чинники^[en], які подібні до парникових газів.

З часів Промислової революції внаслідок діяльності людини в атмосфері збільшилась кількість парникових газів, що призвело до посилення радіаційного впливу від CO₂, метану, тропосферного озону, фреонів та оксиду азоту (N₂O). Згідно дослідження, опублікованого 2007 року, починаючи з 1750 р. концентрації СО₂ та метану збільшилися на 36 % і 148 % відповідно. Такі рівні концентрації досягнуті вперше за останні 800 тисяч років — період, для якого були отримані вірогідні дані зі зразків льодяних кернів Менш прямі геологічні дані показують, що концентрація CO₂ вище, ніж ці рівні, була близько за 20 мільйонів років тому Близько трьох чвертей всіх антропогенних викидів парникових газів за останні 20 років стали підсумком видобутку і спалювання викопного палива. Остання частина викидів викликана змінами у землекористуванні, в першу чергу вирубкою лісів. Оцінка обсягу загальних викидів CO₂ в 2011 році внаслідок спалювання викопного палива, в тому числі від виробництва цементу та спалювання попутного газу, склала 34,8 млрд тонн (9,5 ± 0,5 PgC), що на 54 % вище обсягу викидів 1990 року. Спалювання вугілля спричинило 43 % загального обсягу викидів, нафти — 34 %, газу — 18 %, цементу — 4,9 % та спалювання попутного газу — 0,7 %. В травні 2013 року, стало відомо, що значення рівня CO₂, зафіксоване першою світовою еталонною площадкою в Мауна-Лоа^[en], перевищило позначку в 400 мільйонних часток. За словами професора Брайана Хоскінса^[en], це, мабуть, вперше за 4,5 млн років такий високий рівень скупченості CO₂.

За останні три десятиліття 20-го століття, валовий внутрішній продукт на душу населення та зростання кількості населення стали основними чинниками збільшення викидів парникових газів. Викиди CO2 продовжують зростати внаслідок спалювання викопного палива та змін у землекористуванні^:71 Можна також встановити регіональне походження викидів, наприклад: дивіться малюнок навпроти. Встановлення зв'язку викидів із змінами в землекористуванні залишається спірним питанням^:289

Сценарії викидів^[en], тобто прогнози змін обсягу викидів парникових газів у майбутньому, залежать від невизначеності економічного, соціологічного, технологічного та природного розвитку. В більшості сценаріїв викиди продовжують рости протягом століття, хоча в декількох, викиди скорочуються. Запасів викопного палива достатньо, щоб викиди вуглецю не скорочувались в 21-му столітті. Щоб спрогнозувати, яким чином зміниться в майбутньому концентрація в атмосфері парникових газів використали сценарії викидів разом з моделюванням вуглецевого циклу. Відповідно до шістьох «сигнальних» сценаріїв SRES^[en] МГЕЗК очікується, що до 2100 року рівень концентрації СО₂в атмосфері може становити від 541 до 970 часток на мільйон. Це на 90—250 % вище концентрації в 1750 році.

Популярні засоби масової інформації та громадськість часто плутають поняття глобальне потепління з виснаженням озонового шару, тобто, руйнування стратосферного озону хлорфторвуглеводнями Хоча вони мають деякий зв’язок між собою^[en], але не такий сильний. Зменшення озону в стратосфері спричинило легкий охолоджувальний ефект на температуру поверхні, у той час, коли збільшення озону в тропосфері^[en] має зігрівальний ефект.

Концентрації CO₂ в атмосфері починаючи з 650 000 років тому до сьогодення, з використанням проксі-даних льодових кернів та безпосередніх вимірювань

Аерозолі та сажа

Сліди кораблів^[en] утворені на поверхні Атлантичного океану на східному узбережжі Сполучених Штатів. Аерозолі можуть мати потужний ефект на клімат шляхом непрямої дії

Глобальне затемнення — це поступове зменшення кількості прямого опромінення на поверхню Землі, яке спостерігалося з 1961 року принаймні до 1990 року. Основною причиною затемнення є зважені частинки, які утворюються внаслідок вулканічних викидів та забруднювальних речовин через діяльність людини. Ці частинки спричиняють охолоджувальний ефект за рахунок збільшення відбиття сонячного світла. За останні десятиліття вплив продуктів спалювання викопного палива — CO₂ та аерозолів — значною мірою врівноважували одне одного, тому збільшення потепління відбувається через збільшення викидів невуглецевих парникових газів, таких як метан. Радіаційний вплив через частинки (сажі, пилу) тимчасово обмежується завдяки утворенню вологого осаду^[en], внаслідок якого ці частинки залишаються в атмосфері в середньому на тиждень. Діоксид вуглецю залишається на століття або більше, і, таким чином, зміна концентрації частинок лише уповільнює зміну клімату, викликану викидами вуглекислого газу.

Крім прямого впливу через розсіювання та поглинання сонячної радіації, частинки ще мають непрямий вплив на тепловий баланс Землі. Сульфати діють, як ядра конденсації хмар і, таким чином, утворюють хмари, які мають більшу кількість дрібніших крапель. Такі хмари ефективніше відбивають сонячне випромінювання, ніж хмари з меншою кількістю та більшими краплями, даний ефект називається ефект Твумі^[en]. Цей ефект також призводить до утворення крапель однакового розміру, що знижує збільшення крапель та посилює відбиття хмарою сонячного світла, даний ефект відомий, як ефект Альбрехта^[en]. Непрямий вплив найбільше помітний при утворенні морських пластоподібних хмар, та найменш впливає на конвективні хмари. Непрямий вплив на радіаційний баланс від частинок досі повністю не визначений.

Сажа може охолоджувати або зігрівати поверхню, залежно від того, в якому стані вона знаходиться: зважена в повітрі або в осаді. Атмосферна сажа відразу поглинає сонячне випромінення, яке прогріває атмосферу та охолоджує поверхню. В окремих районах з високим рівнем викидів сажі, наприклад: сільські райони Індії, майже 50 % прогрівання поверхні парниковими газами може бути приховане атмосферними коричневими хмарами Якщо сажа знаходиться в осадженому стані, особливо на льодовиках або на льоду в арктичних регіонах, нижня поверхня альбедо може безпосередньо нагрівати поверхню. Найбільше частинки, в тому числі й сажа, впливають в тропіках та субтропіках, особливо в Азії, у той час, як парникові гази найбільше позначаються в не тропічних районах та у Південній півкулі.

Супутникові спостереження за сукупною сонячною радіацією за період 1979—2006 рр.

Частка природних чинників та чинників спричинених діяльністю людини у радіаційному впливі на зміну клімату. Показник радіаційного впливу станом на 2005 рік, відносно до-індустріальної ери (1750 р.) Внесок сонячного випромінювання у радіаційний вплив складає всього 5 % від загального радіаційного впливу, який посилився внаслідок збільшення концентрації вуглекислого газу, метану та окису азоту

Явища теплоперенесення в земній атмосфері

Сонячна активність

Починаючи з 1978 року за допомогою супутників можна було точно вимірювати викиди сонячної радіації. Ці дані вказують на те, що з 1978 року викиди сонячної радіації не збільшились, таким чином потепління, яке відбувається протягом останніх 30 років не пов'язано зі збільшенням сонячної енергії, що надходить на Землю. За три десятиліття з 1978 року, сонячна активність разом з вулканічною, ймовірно, спричинили невеличкий охолоджувальний ефект на клімат Землі.

Для визначення ролі сонця в останній зміні клімату використали кліматичне моделювання. Якщо враховувати тільки коливання сонячної радіації та вулканічну активність, то моделі не відтворюють швидкого потепління, яке спостерігається в останні десятиліття. Однак моделі  відтворюють зміни в температурі, що спостерігались в 20 столітті, з врахуванням усіх найбільш вагомих зовнішніх чинників, разом з антропогенною дією та природними чинниками.

Інший доказ того, що не сонце є причиною недавньої зміни клімату, полягає у спостереженнях за змінами температури на різних рівнях атмосфери Землі. Моделювання та спостереження показують, що потепління через парниковий ефект спричинило нагрів нижніх шарів атмосфери (тропосфери), натомість відбулося охолодження верхніх шарів атмосфери (стратосфери). Виснаження озонового шару внаслідок застосування хімічних холодоагентів також призвело до потужного охолоджувального ефекту в стратосфері. Якщо б це сонце було причиною даного потепління, то ми б мали потепління, як в тропосфері, так і в стратосфері.

У вересні 2014 завідувач сектором космічних досліджень Сонця Х. Абдусаматов прокоментуаав дані спостережень, що проводилися в Головній (Пулковській) астрономічній обсерваторії РАН. Глобальне потепління, яке спостерігалось в XX ст., відбувалося і на Марсі, і на інших планетах Сонячної системи. Квазідвостолітня зміна потужності випромінювання Сонця призводить до зміни клімату всієї Сонячної системи. Х. Абдусаматов особливо підкреслює, що протягом останніх 17 років, з 1997 р, рівень вуглекислого газу в атмосфері зростає в тому ж темпі, що і раніше. У той же час відбувається стабілізація температур. Потужність випромінювання Сонця послідовно зменшується з 1990 року і до цих пір продовжує прискорено зменшуватися. З 1990 року Сонце не гріє Землю як раніше. Настає "сонячна осінь", яка триватиме умовно до 2060 року, потім у Сонячній системі настане "сонячна зима". А на початку XXII ст. настане "сонячна весна".

Зворотна реакція

Докладніше: Зворотна реакція на зміну клімату^[en] та Чутливість клімату

Морський лід, на фото з Нунавуту, північ Канади, відбиває багато сонячного світла, у той час, як відкритий океан більше поглинає, прискорюючи цим танення льоду

До кліматичної системи входить ряд зворотних реакцій, які змінюють відповідь системи залежно від змін у зовнішніх чинниках. Позитивні зворотні реакції посилюють відповідь кліматичної системи на внутрішні чинники, у той час, як негативні зворотні реакції послаблюють відповідь кліматичної системи на внутрішні чинники.

Існує цілий ряд зворотних реакцій кліматичної системи, такі як: водяна пара, зміна льодового альбедо^[en] (сніговий та льодовий покрив впливає на здатність Земної поверхні поглинати або відбивати сонячне світло), хмари, та зміни у вуглецевому циклі Землі (наприклад, вивільнення вуглецю з ґрунту). Головною негативною зворотною реакцією є енергія, яка випромінюється Земною поверхнею у космос у вигляді інфрачервоного випромінювання. За законом Стефана-Больцмана, якщо температура подвоюється, то випромінення енергії зростає на коефіцієнт 16 (від 2 до 4-й потужності).

Зворотні реакції відіграють важливу роль у визначенні чутливості кліматичної системи до збільшення скупчення парникових газів в атмосфері. За інших рівних умов, більш висока чутливість клімату означає, що при даному збільшенні чинників утворення парникових газів відбуватиметься ще більше потепління. Невизначеність зворотних реакцій є однією з основних причин, чому різні кліматичні моделі прогнозують різні темпи потепління за даних чинників. Для кліматичних прогнозів необхідні додаткові дослідження, щоб зрозуміти роль хмар та вуглецевого циклу.

Кліматичні моделі

Прогнози глобального потепління, які були зроблені в/до 2001 р. за допомогою кліматичного моделювання згідно сценарію викидів SRES A2, за яким не передбачається жодних заходів по скороченню викидів та регіонального розподілу економічного розвитку.

Прогнозована зміна річної температури повітря в приземному шарі атмосфери з кінця 20-го століття до середини 21-го століття, згідно середньострокового сценарію викидів^[en] (SRES A1B^[en]). За даним сценарієм не передбачається вживання жодних заходів по скороченню викидів парникових газів. Фото надане Лабораторією Геофізичної гідродинаміки^[en] Національного управління океанічних і атмосферних досліджень.

Кліматична модель — це комп'ютерна реконструкція п'яти складових кліматичної системи: атмосфери, гідросфери, кріосфери, суші та біосфери. Такі моделі проєктуються за допомогою наукових дисциплін, таких як гідродинаміка, термодинаміка, а також на основі фізичних процесів, як променисте перенесення енергії. В моделях враховуються різні складники, такі як: місцевий рух повітря, температура, хмари та інші атмосферні властивості; температура океану, вміст солі, течії; льодовий покрив суші й моря; переміщення тепла та вологи з ґрунту і рослин в атмосферу; хімічні та біологічні процеси; сонячна активність та інше.

І хоча дослідники намагаються охопити якомога більше процесів, спрощення даної моделі кліматичної системи неминуче внаслідок обмеження наявної обчислювальної потужності та знань про кліматичну систему. Підсумки моделювання також можуть різнитися залежно від даних щодо кількості парникових газів та кліматичної чутливості моделі. Наприклад, невизначеність в прогнозах  МГЕЗК 2007 року обумовлена (1) використанням декількох моделей з різною чутливістю до концентрації парникових газів; (2) використанням різних припущень щодо кількості викидів парникових газів через людську діяльність у майбутньому; (3) будь-якими додатковими викидами спричиненими кліматичними зворотними реакціями, які не були враховані в моделі МГЕЗК, наприклад вивільнення парникових газів з вічної мерзлоти.

У моделях не передбачається потепління клімату внаслідок збільшення концентрації парникових газів. Натомість в моделях передбачається яким чином парникові гази будуть взаємодіяти з переміщенням випромінювання та іншими фізичними процесами. Одним з математичних результатів цих складних рівнянь є передбачення того, що буде відбуватися: потепління або охолодження.

Останні дослідження зосереджують увагу на потребі доопрацювання моделей, які б враховували хмари та вуглецевий цикл.

Також моделювання використовується для вивчення причин останніх змін клімату^[en], порівнюючи спостережувані зміни зі змінами, які прогнозуються в моделях враховуючи різні чинники, як природні, так і антропогенні. І хоча, моделі неоднозначно визначають причини потепління 1910—1945 рр., яке могло відбуватися або внаслідок природних коливань, або через людську діяльність, вони досить впевнено вказують на те, що потепління починаючи з 1970 р. спричинено викидами парникових газів в більшості випадків внаслідок діяльності людини.

Фізична реалістичність моделей перевіряється шляхом вивчення їх здатності імітувати сучасний або клімат у минулому.

За допомогою кліматичних моделей досить зручно спостерігати за змінами глобальної температури протягом останнього століття, але вони не відтворюють усі аспекти клімату. Не всі наслідки глобального потепління точно передбачені в кліматичних моделях МГЕЗК. Спостережуване зменшення льодового покрову в Арктиці^[en] відбувається швидше, ніж очікувалося. Кількість опадів зросла пропорційно вологості повітря, і, отже, значно швидше, ніж пророкують глобальні кліматичні моделі.

Прогнози МГЕЗК охоплюють розбіг ймовірностей (згідно експертних думок, понад 66 % ймовірності) для обраних сценаріїв викидів. Однак прогнози МГЕЗК не враховують увесь діапазон невизначеності. Нижня межа, здається, краще визначена, ніж верхня межа діапазону ймовірностей.

Спостережувані та очікувані наслідки на довкілля

Прогнози щодо підвищення світового середнього рівня моря (Паріс та інші). Для даних прогнозів не було визначено ймовірностей. Таким чином, жоден з цих прогнозів не вважається «найточнішою оцінкою» майбутнього підвищення рівня моря. Графік наданий Національним управлінням океанічних і атмосферних досліджень (США).

«Виявлення» — це процес демонстрації зміни клімату за допомогою статистичних даних, не визначаючи причин цих змін. Виявлення не встановлює конкретних причин спостережуваної зміни. «Встановлення» причин зміни клімату являє собою процес визначення найбільш ймовірних причин виявлених змін з деякою мірою впевненості. Виявлення та встановлення причин спостережуваних змін може також застосовуватись у фізичних, екологічних та соціальних системах.

Природні системи

Докладніше: Фізичний вплив зміни клімату

Глобальне потепління було виявлено в низці природних систем. Деякі з цих змін описані в розділі про спостережувані зміни температури, наприклад, підвищення рівня моря та масштабне танення снігу і льоду. Антропогенний чинник, швидше за все, був причиною деяких з спостережуваних змін, в тому числі підвищення рівня моря, зміна екстремальних кліматичних явищ (таких як, кількість теплих і холодних днів), зменшення площі льодового покрову в Арктиці, а також відступу льодовика.

Поодинокі записи свідчать, що льодовики відступали з початку 1800-х років. Вимірювання запроваджені в 1950-х, дозволили проводити спостереження за балансом льодовикових мас, звіти спостережень надсилають до Всесвітньої Служби Спостереження за Льодовикам

МГЕЗК передбачає підняття середнього рівня моря на 0,18-0,59 м протягом 21 століття. МГЕЗК не надає більш ймовірного прогнозу підвищення середнього загального рівня моря, тому верхня межа в 59 см не обмежена, тобто глобальний середній рівень моря може піднятися більш ніж на 59 см до 2100 року. Прогнози МГЕЗК мають консервативний характер, та можуть недооцінювати майбутнє підвищення рівня моря. Паріс та інші протягом 21-го століття передбачають підвищення глобального середнього рівня моря від 0,2 до 2,0 м (0.7-6.6 фут), відносно середнього рівня моря 1992 року.

Розчинений вуглекислий газ підвищує кислотність океану, який має більш низький pH. З 1750 по 2000 рік, рН океанської поверхні знизився на ~ 0,1, з ~ 8,2 до ~ 8,1. Ймовірно, що за останні 2 мільйони років рН океанської поверхні ніколи не був нижчий ~ 8,1. Згідно з прогнозами, рН океанської поверхні до 2100 року може ще знизитися на 0,3-0,4 одиниці. Майбутнє підкислення океану може загрожувати кораловим рифам, рибальству, охоронюваним видам, та іншим природним ресурсам цінним для суспільства.

Якщо протягом тисячоліття спостерігатиметься подальше потепління на кілька градусів, то відбудеться масштабне затоплення прибережних районів^[en]. Наприклад, тривале глобальне потепління більш ніж на 2 °C (відносно доіндустріального рівня) може призвести до можливого підвищення рівня моря приблизно від 1 до 4 м внаслідок теплового розширення морської води і танення льодовиків та невеликих льодових шапок. Танення протягом багатьох тисяч років Гренландського льодовикового щита може додати ще від 4 до 7,5 м.

Зміни в регіональному кліматі призведуть до більшого потепління над сушею, найбільше потепління відбуватиметься у високих північних широтах, та менше потепління відчуватиметься над Південним океаном та над частиною Північного Атлантичного океану. Протягом 21-го століття прогнозують масштабний відступ льодовиків та снігового покриття Змінюються прогнози щодо зменшення арктичного морського льоду На 2025—2030 рр. прогнозують арктичні літа зовсім без льодового покриття (передбачають, що площа льоду скоротиться до менш ніж 1 мільйона квадратних кілометрів).

Згідно наявних тенденцій, очікується зміна кількості опадів у майбутньому, зменшиться кількість опадів у субтропічних районах суші, та збільшиться кількість опадів на Приполярних широтах та в деяких екваторіальних районах. Очікується можливе збільшення частоти та потужності деяких екстремальних погодних явищ, наприклад таких, як спекотні хвилі.

Екологічні системи

Анімація зміни середньорічної температури повітря на поверхні Землі протягом 1970—2100, спроєктованого ЛДГР^[en] НУОАД (модель загальної циркуляції)

Докладніше: Зміна клімату та екосистеми^[en], Вплив зміни клімату на біорізноманіття рослин

У наземних екосистемах більш раннє настання весняних подій, переміщення ареалів тварин та рослин у бік полюсу, з упевненістю можна пов'язати з останнім потеплінням. Зміна клімату у майбутньому, як очікується, зокрема вплине на певні екосистеми, такі як: тундра, мангрові зарості і коралові рифи. Як прогнозується, на більшість екосистем вплине висока концентрація вуглекислого газу в атмосфері разом з підвищенням глобальної температури. У цілому, очікується, що зміна клімату призведе до зникнення багатьох видів тварин та зменшення різноманітності екосистем. Збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері призведе до зростання кислотності океану. Розчинений CO₂ підкислює океан, (зменшує значення рН). З 1750 по 2000 рік, рН поверхневого океану знизився на ~ 0,1, від ~ 8,2 до ~ 8,1. Рівень рН (для поверхні океану), ймовірно, знижувався менше ~ 8,1 протягом останніх 2 млн років. Згідно з прогнозами, рівень рН для поверхні океану може знизитися ще на 0,3-0,4 одиниць до 2100 року Майбутнє підкислення океану може загрожувати кораловим рифам, рибальству, видам що є під загрозою вимиранням тощо.

У лютому 2019 року Міністерство навколишнього середовища та енергетики Австралії офіційно підтвердило вимирання гризунів виду Melomys rubicola. Це сталося через підвищення рівня Світового океану та викликаних цим регулярних затоплень на островах місць, придатних для існування цих гризунів — за 10 років така площа скоротилася на 97 %. Це перший вид, вимирання якого відбулося через глобальне потепління.

Масштабні та раптові наслідки

Докладніше: Раптова зміна клімату

Зміна клімату може призвести до глобальних, масштабних змін у природних та соціальних системах. Два приклади: окислення океанічних вод внаслідок збільшенням концентрації вуглекислого газу в атмосфері, та тривале танення льодових покривів, що піднімає рівень моря.

Деякі масштабні зміни можуть відбутися раптово, тобто, за короткий час, а також можуть бути незворотними. Прикладом різкої зміни клімату є швидке вивільнення метану та діоксиду вуглецю з вічної мерзлоти, що може призвести до посилення глобального потепління. Загалом, ще недостатньо наукових знань для розуміння раптових змін клімату. Тим не менш, ймовірність настання різких змін, здається, дуже низька. До факторів, які можуть підвищити ймовірність різкої зміни клімату належать: більш високі показники глобального потепління; потепління, яке відбувається швидше; та потепління, яке триває протягом великого проміжку часу.

Спостережувані та очікувані наслідки на соціальну систему

Вразливість людського суспільства до змін клімату головним чином полягає у впливі екстремальних погодних явищ, а не в поступовій зміні клімату. Наслідки зміни клімату охоплюють: негативний вплив на малі острови, несприятливий вплив на корінні народи у високих широтах, та невеликий, але помітний вплив на здоров'я людини. Протягом 21-го століття, зміна клімату, ймовірно, негативно позначиться на сотнях мільйонів людей внаслідок затоплення прибережних районів, скорочення запасів води, зростання недоїдання та збільшення впливу на здоров'я. Більшість економічних досліджень прогнозують, що глобальне потепління призведе до скорочення світового валового внутрішнього продукту (ВВП).

Продовольча безпека

Див. також: Зміна клімату та сільське господарство

Поля кукурудзи, Південна Африка.

За збереження наявних тенденцій, до 2030 року, виробництво кукурудзи в Південній Африці може скоротитися на 30 %, а рису, проса та кукурудзи в Південній Азії може знизитися до 10 % До 2080 року врожайність у країнах, що розвиваються, може скоротитися в середньому на 10—25 %, а в Індії можливе падіння врожайності на 30—40 %. До 2100 року, у той час, як населення в три мільярди за прогнозами збільшиться вдвічі, в тропіках очікується падіння врожайності рису та кукурудзи на 20—40 % внаслідок підвищення температури, не враховуючи при цьому зниження врожайності внаслідок зменшення вологості ґрунту та водопостачання також через підвищення температури.

Подальше потепління приблизно на 3 °C (до 2100 року, відносно 1990—2000 рр.) може призвести до зростання врожайності сільськогосподарських культур в середніх та високих широтах, але в низьких широтах врожаї можуть скоротитися, що підвищує ризик недоїдання. Подібна регіональна структура чистих вигод та витрат може мати й економічні (ринковий сектор^[en]) наслідки. Потепління на 3 °C може призвести до падіння врожайності в зоні помірного клімату, що, у свою чергу, призведе до зниження світового виробництва продовольства. В окремих регіонах України можуть зазнати відчутних змін традиційний асортимент вирощуваних сільськогосподарських культур та технології сільгоспвиробництва.

Затоплення місць проживання

Карта показує де можуть трапитись природні катастрофи викликані(або підсилені) глобальним потепління. Рожевим — урагани, жовтим — утворення пустель або посухи, блакитним — повені у дельтах річок

На малих островах та дельтах рік, затоплення, внаслідок підвищення рівня моря, буде загрожувати життєво важливим об'єктам інфраструктури та людським поселенням Це може спричинити появу екологічних біженців в країнах з низьким ґрунтом, таких як Бангладеш, а також безгромадянство для населення в таких країнах, як Мальдіви та Тувалу.

Запропоновані заходи щодо глобального потепління

Існують різні думки з приводу того, якою має бути політика у відповідь на зміну клімату. Ці протилежні погляди зважують вигоди від обмеження викидів парникових газів з витратами. Загалом, цілком ймовірно, що зміна клімату призведе до найбільших втрат у найбідніших регіонах.

Пом'якшення (зменшення впливу на клімат)

Графік праворуч показує три «шляхи» досягнення мети РКЗК ООН у не перевищенні глобального потепління на рівні 2 °C, позначені як «глобальні технології», «децентралізовані рішення» та «зміни споживання». Кожен шлях показує, яким чином різні заходи (наприклад, підвищення енергоефективності, широке запровадження використання енергії з поновлюваних джерел) можуть сприяти скороченню викидів. Графік наданий PBL Агентством з екологічної оцінки Нідерландів

Зменшення кількості майбутніх змін клімату називають пом'якшенням наслідків зміни клімату. Згідно з визначенням МГЕЗК, під пом'якшенням розуміють діяльність направлену на скорочення викидів парникових газів (ПГ), або підвищення потенціалу поглиначів вуглецю^[en] для абсорбції ПГ з атмосфери. Дослідження вказують на значний потенціал скорочення викидів у майбутньому шляхом поєднання активності щодо скорочення викидів, наприклад енергозбереження, підвищення енергоефективності, та задовольняючи потреби суспільства в енергії з відновлюваних джерел енергії. Пом'якшення наслідків включає діяльність по підсиленню природних поглиначів, наприклад шляхом відновлення лісів, попередження знеліснення. Також досліджуються технології уловлювання СО₂ та зберігання у геологічних структурах.

Для обмеження потепління в рамках нижнього діапазону, як описано у «Підсумковому звіті для політиків».

МГЕЗК, необхідно буде прийняти політику обмеження викидів парникових газів згідно одного з кількох сценаріїв, що описані у повному звіті, і які істотно розрізняються Через збільшення викидів з кожним роком це буде зробити все важче, навіть необхідно буде вжити радикальних заходів у наступні роки задля стабілізації бажаного рівня парникових газів в атмосфері. Обсяг вуглекислого газу, який пов'язаний з енергетикою, у 2010 році був найбільшим в історії, побивши рекорд 2008 року.

Скорочення викидів метану

Загальновідомо, що на корів та іншу велику рогату худобу припадає приблизно 14 % антропогенних викидів в атмосферу. Згідно повідомлення Euronews, в 2023 році британські вчені встановили, що годування корів екстрактом високогірного нарцису може знизити обсяг вироблення ними парникових газів та скоротити викиди метану. Як стверджують вчені, високогірні нарциси виробляють алкалоїд, який має назву галантамін. Тому, першочергове завдання полягає в тому, щоб постійно вирощувати ці квіти на вершинах гір з метою подальшого вилучення з них екстракту для годівлі сільськогосподарських тварин. Дещо раніше вчені пропонували ще один шлях боротьби зі зміною клімату. Він базувався на застосуванні у годівлі тварин какао-бобів, з яких отримують спеціальний чорний порошок – біовугілля. Таким чином, у перспективі, застосування подібних наукових методів, може дещо уповільнити глобальне потепління.

Пасивні системи охолодження

Станом на 2023 рік, науковці з Університету Пердью, м. Вест-Лафайетт, штат Індіана (США) розробили супербілу фарбу, коефіцієнт відбиття світла якої сягає 98 %. Вони сподіваються знайти їй застосування у пасивних системах охолодження будівель — ті стануть менше нагріватися на Сонці, тому знадобиться менше витрат енергії на роботу кондиціонерів. Однак колеги науковців з Каліфорнійського університету пішли далі - і запропонували охолодити за допомогою фарби відразу всю планету. Згідно повідомлення видання USA Today, найбіліша фарба у світі відразу потрапила до Книги рекордів Гіннеса. Команда винахідників вважає, така фарба може навіть повністю усунути потребу у кондиціонуванні повітря.

Як було встановлено, звичайна біла фарба не може зробити поверхню холоднішою за навколишнє середовище, оскільки вона нагрівається, а не охолоджується. Використання новинайденої фарби для покриття даху площею 300 м², згідно з дослідженнями, може мати потужність охолодження у 10 кВт, що більше, ніж потужність кондиціонерів, які використовуються у приміщеннях.

Як припускають дослідники, за допомогою 3 літрів такої фарби можливо покрити приблизно 120 м² поверхні. За підрахунком науковців, щоби покрити лише 1 % Землі знадобиться приблизно 417 млн літрів супер білої фарби. Наразі винахід планують використовувати у мегаполісах і спостерігати, наскільки фарба ефективна в умовах парникового ефекту від шкідливих промислових викидів та забруднення довкілля від автомобілів.

Адаптація

Іншою відповідною політикою є адаптація (призвичаєння) до змін клімату. Адаптацію можна спланувати, або для реакції на попередження змін клімату, або діяти спонтанно, тобто без втручання уряду. Планова адаптація вже поволі запроваджується. Перешкоди, обмеження та витрати майбутньої адаптації ще повністю не досліджені.

Поняття що пов'язано з адаптацією — «здатність пристосовуватись^[en]», тобто здібність системи (людської, природної або керованої) пристосовуватись до змін клімату (в тому числі до мінливості клімату та екстремальних явищ) задля зниження ймовірного збитку, скористатися можливостями або впоратися з наслідками. Якщо не запобігати зміні клімату (тобто, не вживати заходів щодо обмеження викидів парникових газів), то здатності у довгостроковій перспективі природної, керованої та людської системи до пристосування, швидше за все, не вистачить.

Екологічні організації та громадські діячі зосереджують увагу на зміні клімату та ризиках, які ці зміни тягнуть за собою, а також наголошують на необхідності адаптації до цих змін в інфраструктурних потребах та шляхом скорочення викидів.

Обговорення глобального потепління

Політичні обговорення

В Статті 2 Рамкової конвенції ООН ясно зазначено про «стабілізацію концентрації парникових газів» З метою стабілізації концентрації CO₂ в атмосфері треба різко скоротити викиди по всьому світу

Більшість країн ратифікувала Рамкову Конвенцію ООН щодо Зміни Клімату (РКЗК ООН) Головною метою Конвенції є запобігання небезпечному втручанню людини в кліматичну систему. Як зазначено в Конвенції, це вимагає стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері до рівня, за яким екосистеми^[en] можуть природним шляхом пристосуватися до зміни клімату, виробництву продуктів харчування нічого не загрожуватиме, та економічний розвиток^[en] може тривати на сталій основі. Рамкова конвенція була прийнята 1992 року, але з тих пір, обсяг викидів парникових газів по всьому світі зріс Під час переговорів, Група G77 (лобістська група в ООН, яка представляє інтереси 133 країн, що розвиваються)^:4 наполягла на мандаті, за яким розвинені країни мають взяти на себе ініціативу щодо скорочення викидів парникових газів у власних країнах. Виправданням цьому слугувало те, що розвинені країни найбільше викинули парникових газів в атмосферу; в країнах, що розвиваються, викиди на душу населення (тобто, обсяг викидів у перерахунку на душу населення) були все ще відносно низькими; та, для задоволення потреб розвитку в країнах, що розвиваються, викиди мають зростати^:290 Цей мандат був підтриманий Кіотським Протоколом до Рамкової Конвенції,^:290 який набрав чинності у 2005 році.

Ратифікуючи Кіотський протокол, більшість розвинених країн узяли юридичні зобов'язання по обмеженню викидів. Строк перших зобов'язань закінчився у 2012 році. Президент США Джордж Буш відхилив договір аргументуючи це тим, що «Цей протокол звільняє від дотримання 80 % світу, у тому числі країни з найбільшою кількістю населення, такі як Китай та Індія, та може серйозно зашкодити економіці США»^:5

На 15-ій Конференції Учасників РКЗК ООН^[en], яка відбулася в 2009 році в Копенгагені, кілька Учасників розробила Копенгагенську Угоду^[en]. Сторони, які підтримали Угоду (станом на листопад 2010 р. 140 країн),^:9 намітили обмежити майбутнє підвищення глобальної середньої температури до 2 °C. Попередня оцінка, опублікована в листопаді 2010 р. в Програмі з Довкілля ООН (ПД ООН), говорить про можливий «розрив в обсягах викидів» між добровільними зобов'язаннями, взятими в Угоді, та необхідними скороченнями викидів задля підвищення ймовірності досягнення мети у 2 °C^:10–14 ПД ООН використовує 2 °C як мету відносно доіндустріального рівня глобальної середньої температури. Для збільшення ймовірності досягнення мети в 2 °C, дослідження загалом вказували на необхідності проходження піку викидів до 2020 року з істотним зниженням викидів у наступний період.

16-та Конференція Сторін^[en] (КС−16) відбулася в Канкуні в 2010 році. Було розроблено угоду, а не зобов'язуючий договір, про те, що Сторони повинні вжити термінових заходів щодо скорочення викидів парникових газів задля досягнення мети обмеження всеосяжного потепління до 2 °С відносно доіндустріальної температури. Також було визнано необхідність розглянути питання щодо посилення мети підвищення середньосвітової температури до 1,5 °С.

На 21-й Конференції ООН з питань клімату було підготовлено та погоджено текст Паризької кліматичної угоди, яка з 2020 року має прийти на заміну Кіотському протоколу. Паризька угода набрала чинності 4 листопада 2016 року.

Наукові обговорення

Приклад кліматичної моделі, яка враховує низку чинників у порівнянні зареєстрованою середньою температурою. Модель враховує вміст сульфатів в атмосфері, вулканічну активність, сонячну активність, вміст парникових газів в атмосфері, вміст озону в атмосфері

Більшість науковців вважає, що людська діяльність є основною причиною зміни клімату, що відбувається. Проміжний огляд наукових робіт присвячених глобальному потеплінню, які були оприлюднені у період 1991—2011 рр. та доступні з ресурсу Web of Knowledge, виявив, що ті, хто висловлював свої міркування щодо причин глобального потепління, складали 97,2 %, які підтримували загальну думку про те, що це трапилось внаслідок діяльності людини. У статті, опублікованій в жовтні 2011 р. в Міжнародному журналі вивчення громадської думки^[en], дослідники з Університету Джорджа Мейсона проаналізували результати опитування 489 американських науковців, що працюють в наукових установах, уряді та в промисловості. Із загальної кількості опитаних, 97 % погодились, що глобальна температура за останні сто років зросла та 84 % погодились, що наразі відбувається потепління внаслідок високої концентрації парникових газів спричинених діяльністю людини, і тільки 5 % не погодились з тим, що діяльність людини є однією з основних причин глобального потепління. Національні академії наук закликали світових лідерів впроваджувати політику скорочення глобальних викидів.

У науковій літературі існує широкий консенсус щодо того, що температура земної поверхні за останні десятиліття збільшилась внаслідок викидів парникових газів у більшості випадків через діяльність людини. Немає жодного наукового товариства, національного або міжнародного рівня, яке б не погодились з цією думкою.

Кліматологи зі США та Великої Британії вважають, що глобальне потепління розпочалося вже наприкінці XIX — на початку XX століття. Стаття дослідників з'явилася у журналі Nature Climate Change^[en].

Вчені прийшли до єдиного висновку — глобальному потеплінню не запобігти. Сталося це через похибки в підрахунках і помилках, які привели до незворотності ситуації.

Багато вчених поділилися даними своїх результатів досліджень і розповіли, що вже через 84 роки температура повітря перескочить «рубіж Апокаліпсису» (7.36 градусів Цельсія). Також стверджують кліматологи, що момент упущений і змінювати щось пізно, так як раніше бралося до уваги те, що Земля знаходиться в теплій фазі.

В червні 2023 року, вчені Міжнародного центру клімату Прістлі при Університеті Лідса у Великій Британії опублікували в науковому журналі Earth System Science Data «Звіт за результатами дослідження рівня потепління Землі за останні 10 років». Як зазначається, 2022 року температура поверхні планети виявилася на 1,25 градуса вищою, ніж у період індустріалізації — у 1850–1900 роках. Потепління Землі є безпрецедентним та має виражені антропогенні причини. Загалом за рік рівень глобального потепління зріс на 0,2 градуси. Через діяльність людини відбувається колосальний викид вуглекислого газу в атмосферу: концентрація вуглекислого газу атмосфері зросла з 410.1 до 417,1; атмосферна концентрація метану – з 1866,3 до 1911,9; закис азоту зріс з 332,1 до 335,9. За словами дослідників, така швидкість глобального потепління зумовлена ​​не лише зростанням викидів парникових газів та посиленням вуглецевого сліду, а й зниженням охолоджуючого ефекту аерозолів — сажі та діоксиду сірки. При цьому спостерігаються перші кроки щодо зниження викидів вуглекислого газу.

Обговорення громадськості та в популярних засобах масової інформації

Суперечки навколо глобального потепління^[en] більше висловлюються в багатьох дебатах та обговореннях в популярних ЗМІ^[en], ніж в наукових колах та стосуються, в основному, природи, причин та наслідків глобального потепління. Найбільше суперечок навколо причин підвищення глобальної середньої температури повітря^[en], особливо з середини 20-го століття, чи є це потепління безпрецедентним або в межах нормальних кліматичних змін, чи саме людство стало основною причиною змін^[en], або це підвищення повністю чи частково відбулося внаслідок неправдивих та неточних вимірювань. Багато суперечок виникає стосовно оцінок чутливості клімату, прогнозів щодо подальшого потепління, та якими будуть наслідки глобального потепління.

У 1990—1997 рр. в США консервативно налаштовані кола^[en] об'єднались задля руйнації правомірності глобального потепління, як соціальної проблеми. Вони поставили під сумніви наукові дані, стверджуючи при цьому, що глобальне потепління матиме переваги, та те, що запропоновані рішення принесуть більше шкоди, ніж користі.

Деякі люди відхиляють аспекти науки про зміну клімату Такі організації, як Лібертаріанський Інститут Конкурентного Підприємництва^[en], консервативно налаштовані коментатори, та інші компанії, такі, як ExxonMobil, поставили під сумнів сценарії зміни клімату МГЕЗК, фінансуючи вчених, які не згодні з науковим консенсусом, та впроваджуючи свої власні прогнози щодо економічних витрат, які були більш детально контрольовані Деякі паливні компанії зменшили свої зусилля в останні роки, або підтримали політику скорочення глобального потепління.

Опитування громадської думки

Дослідники з Мічиганського університету виявили, що думка громадськості щодо причин глобального потепління залежить від формулювання питань, які використовуються в опитуваннях.

У 2007—2008 роках Інститутом Геллапа було проведено соціологічні опитування в 127 країнах. Більше третини населення світу не знало про глобальне потепління, більшість з яких з країн, що розвиваються, а найменш обізнані — в Африці. Найбільш обізнані про те, що зміна температури відбувається внаслідок діяльності людини, живуть в Латинській Америці, тоді як в Африці, в деяких країнах Азії та Близького Сходу, та кількох країнах колишнього Радянського Союзу надають перевагу іншій думці. Думки щодо причин та якою має бути реакція в Європі та Сполучених Штатах протилежні. Нік Піджеон з Кардіффського університету заявив, що «дослідження показують різні ступені залучення в проблему глобального потепління по обидві сторони Атлантики», додавши, що «в Європі проводяться дискусії про те, яких заходів треба вжити, в той час, як багато хто в США до цих пір сперечається чи взагалі відбувається зміна клімату». Опитування, що було проведено Бюро Національної Статистики^[en] в 2010 році, показало, що 75 % респондентів у Великій Британії принаймні «достатньо переконані», що світовий клімат змінюється, в порівнянні з 87 % в аналогічному опитуванні в 2006 році. Опитування, яке було проведено компанією ICM^[en] в січні 2011 року у Великій Британії, показало, що 83 % респондентів розглядають зміну клімату як неминучу загрозу, у той час як 14 % сказали, що не бачать ніякої загрози. За час з попереднього опитування, проведеного в серпні 2009 року, думка на те ж питання не змінилась, хоча відбулась деяка поляризація протилежних думок.

До 2010 року, в 111 країнах, в яких проводились опитування, Інститутом Ґеллапа визначено значне зменшення кількості американців та європейців, які розглядають глобальне потепління, як серйозну загрозу. У США трохи більше половини населення (53 %) наразі розглядають потепління, як серйозне занепокоєння для себе та своїх сімей, це на 10 % нижче, ніж в опитуванні 2008 року (63 %). Найбільше занепокоєні в Латинській Америці, де 73 % розглядають всесвітнє потепління, як серйозну загрозу для їх сімей. Опитування по всьому світу також показало, що люди більш схильні вважати причиною глобального потепління людську активність, ніж природні фактори, за винятком США, де майже половина (47 %) населення пояснює глобальне потепління природними чинниками.

У березні — травні 2013 року Дослідницьким центром П’ю було проведене опитування в 39 країнах щодо глобальних загроз. 54 % респондентів поставили на перше місце загрози, які тягне за собою глобальне потепління. У січневому дослідженні Pew з'ясувало, що 69 % американців заявляють про вагомі докази підвищення середньої температури Землі на 6 пунктів з листопада 2011 року та 12 пунктів з 2009 року за останні десятиліття.

Походження термінів

Термін «глобальне потепління», швидше за все, вперше було використано в його сучасному сенсі 8 серпня 1975 в науковій роботі Уоллі Брокера «Невже ми на межі явного глобального потепління?», опублікованій в журналі Наука. Вибір слів Брокером був новим та визнавав той факт, що клімат теплішає; попереднє формулювання, яке використовували науковці, звучало як «випадкове змінення клімату», тому що хоча було визнано, що людство може впливати на клімат, ніхто не був впевненим, в якому напрямку відбуватимуться зміни. Національною Академією Наук вперше було використано термін «глобальне потепління» 1979 року в науковій роботі «Доповідь Черні», в якій заявлялось, що «якщо кількість вуглекислого газу буде збільшуватиметься, не знайдеться жодних підстав сумніватися в тому, що клімат зміниться, і жодних причин вірити, що ці зміни будуть незначними». У доповіді відзначається різниця між визначеннями глобального потепління, як зміни температури поверхні, та зміни клімату, яка відбиває також, інші зміни викликані збільшенням вуглекислого газу.

Термін «глобальне потепління» став популярним після 1988 року, коли кліматолог NASA Джеймс Гансен використав його у власній заяві в Конгресі. Він сказав, що: «Глобальне потепління досягло такого рівня, що ми можемо з впевненістю визначити причино-наслідковий зв'язок між парниковим ефектом та потеплінням». Його заява широко висвітлювалась, після чого судження глобальне потепління, стали широко використовувати в пресі та в суспільних обговореннях.

Див. також

• Гіпотеза про метангідратну рушницю
• Глобальне затемнення
• Кіотський протокол
• Малий льодовиковий період
• Парниковий ефект
• Пауза в глобальному потеплінні
• Потенціал глобального потепління
• Рамкова конвенція ООН про зміну клімату
• Історія науки про зміни клімату
• Ядерна зима
• Зміна клімату в Україні
• Кліматична справедливість
• Світове споживання енергії
• Енергоаудит
• Глобальні проблеми людства
• Глобальне потепління на 1,5 °C
• Кліматична модель
• Кліматична безпека

Примітки

1. 2009 Ends Warmest Decade on Record [ 15 листопада 2016 у Wayback Machine.]. NASA Earth Observatory Image of the Day, 22 January 2010
2. Brown, Dwayne; Cabbage, Michael; McCarthy, Leslie; Norton, Karen (20 січнф 2016). . NASA. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 20 січня 2016. 
3. Anderegg, William R L; James W. Prall, Jacob Harold, and Stephen H. Schneider; Harold, J.; Schneider, S. H. (2010). . Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 107 (27): 12107–9. Bibcode:2010PNAS..10712107A. PMC 2901439. PMID 20566872. doi:10.1073/pnas.1003187107. Архів оригіналу за 22 жовтня 2018. Процитовано 22 серпня 2011. 
4. Doran, P.T., Zimmerman, M.K. (2009). . Eos, Transactions American Geophysical Union 30 (3). Архів оригіналу за 6 листопада 2015. Процитовано 26 серпня 2016. 
5. John Cook, Dana Nuccitelli, Sarah A Green, Mark Richardson, Bärbel Winkler, Rob Painting, Robert Way, Peter Jacobs. Andrew Skuce; Nuccitelli; Green; Richardson; Winkler; Painting; Way; Jacobs та ін. (15 травня 2013). . Environ. Res. Lett. 8 (2): 024024. Bibcode:2013ERL.....8b4024C. doi:10.1088/1748-9326/8/2/024024. Архів оригіналу за 15 серпня 2015. Процитовано 26 серпня 2016.  рекомендується |displayauthors= (довідка)
6. https://www.ipcc.ch/site/assets/uploads/2018/02/ar4_syr_full_report.pdf
7. (PDF). Climate Change 2007: The Physical Science Basis. Contribution of Working Group I to the Fourth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change. Міжнародна група експертів з питань змін клімату. 5 лютого 2007. Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 2 лютого 2007. «Таким чином оновлена сторічна тенденція (з 1906 по 2005), що становить 0.74 °C [0.56 °C to 0.92 °C] більша, ніж відповідна тенденція за період з 1901 по 2000 роки, що становила за даними "Третьої оціночної доповіді" 0.6 °C [від 0.4 °C до 0.8 °C].» 
8. . www.ipcc.ch. Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 9 серпня 2021. 
9. Europe Warming Faster Than Any Other Continent, Report Suggests. // By Mary Whitfill, Roeloffs Forbes Staff, Breaking news reporter. Jun 19, 2023,10:49am EDT
10. Вчені назвали континент, який нагрівається швидше за інших. 22.06.2023, 14:31
11. Зафиксирован катастрофически быстрый рост уровня моря [ 15 червня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
12. . Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 2 лютого 2015. 
13. . polit.ru. Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021. 
14. Rhein, M., et al. (7 June 2013): Box 3.1, in: Chapter 3: Observations: Ocean (final draft accepted by IPCC Working Group I) [ 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.], pp.11-12 (pp.14-15 of PDF chapter), in: (IPCC AR5 WG1, 2013)
15. IPCC (11 November 2013): D.3 Detection and Attribution of Climate Change, in: Summary for Policymakers (finalized version) [ 1 травня 2020 у Wayback Machine.], p.15, in: (IPCC AR5 WG1, 2013)
16. Trenberth et al., Ch. 3, Observations: Atmospheric Surface and Climate Change [ 24 вересня 2017 у Wayback Machine.], Section 3.2.2.2: Urban Heat Islands and Land Use Effects [ 12 травня 2014 у Wayback Machine.], p. 244 [ 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG1, 2007)
17. Jansen et al., Ch. 6, Palaeoclimate [ 25 листопада 2013 у Wayback Machine.], Section 6.6.1.1: What Do Reconstructions Based on Palaeoclimatic Proxies Show? [ 28 березня 2015 у Wayback Machine.], pp. 466—478 [ 24 травня 2010 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG1, 2007)
18. Kennedy, J.J., et al. (2010). . Bull.Amer.Meteor.Soc. 91 (7): 26. Архів оригіналу за 20 серпня 2015. Процитовано 8 травня 2014. 
19. Kennedy, C. (10 липня 2012). . NOAA Climate Services Portal. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 8 травня 2014. 
20. Summary for Policymakers. . Direct Observations of Recent Climate Change. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 2 листопада 2018. Процитовано 16 квітня 2014. , in (IPCC AR4 WG1, 2007)
21. Summary for Policymakers. . B. Current knowledge about observed impacts of climate change on the natural and human environment. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 19 квітня 2016. Процитовано 8 травня 2014. , in (IPCC AR4 WG2, 2007)
22. Rosenzweig, C., et al.. Ch 1: Assessment of Observed Changes and Responses in Natural and Managed Systems. . Sec 1.3.5.1 Changes in phenology. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 2 листопада 2018. Процитовано 8 травня 2014. , in (IPCC AR4 WG2, 2007, с. 99)
23. Cole, Steve; Leslie McCarthy. (Feature). NASA. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 March 2011. 
24. Hansen, James E.; et al. (12 січня 2006). . NASA Goddard Institute for Space Studies. Архів оригіналу за 28 липня 2016. Процитовано 17 січня 2007. 
25. . 15 січня 2010. Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 3 May 2011. 
26. Jones, Phil. . Climatic Research Unit, School of Environmental Sciences, University of East Anglia. Архів оригіналу за 3 листопада 2015. Процитовано 3 May 2011. 
27. World Meteorological Organization (2011). (PDF). World Meteorological Organization. с. 2. ISBN 978-92-63-11074-9. Архів оригіналу за 18 вересня 2012. Процитовано 8 травня 2014. 
28. . WMO media centre (пресреліз). Geneva: World Meteorological Organization. 2 May 2013. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 16 лютого 2014. 
29. . WMO media centre (пресреліз). Geneva: World Meteorological Organization. 5 February 2014. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 16 лютого 2014. 
30. Changnon, Stanley A.; Bell, Gerald D. (2000). El Niño, 1997–1998: The Climate Event of the Century. London: Oxford University Press. ISBN 0-19-513552-0. 
31. Knight, J.; Kenney, J.J.; Folland, C.; Harris, G.; Jones, G.S.; Palmer, M.; Parker, D.; Scaife, A.; Stott, P. (August 2009). (PDF). Bull.Amer.Meteor.Soc. 90 (8): S75–S79. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 13 серпня 2011. 
32. . UK Met Office. Архів оригіналу за 7 квітня 2011. Процитовано 20 березня 2011. 
33. . NOAA. 19 січня 2012. Архів оригіналу за 22 січня 2012. Процитовано 31 січня 2012. 
34. Trenberth et al., Chap 3, Observations: Atmospheric Surface and Climate Change [ 24 вересня 2017 у Wayback Machine.], Executive Summary [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], p. 237 [ 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG1, 2007)
35. Rowan T. Sutton, Buwen Dong, Jonathan M. Gregory (2007). . Geophysical Research Letters 34 (2): L02701. Bibcode:2007GeoRL..3402701S. doi:10.1029/2006GL028164. Архів оригіналу за 23 вересня 2012. Процитовано 19 вересня 2007. 
36. Carl, Wunsch (November 2005). . Journal of Climate 18 (21): 4374–4380. Bibcode:2005JCli...18.4374W. doi:10.1175/JCLI3539.1. Архів оригіналу за 2 травня 2013. Процитовано 25 квітня 2013. 
37. Feulner, Georg; Stefan Rahmstorf, Anders Levermann, and Silvia Volkwardt (March 2013). . Journal of Climate: 130325101629005. doi:10.1175/JCLI-D-12-00636.1. Архів оригіналу за 30 березня 2015. Процитовано 25 квітня 2013. 
38. . Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 8 травня 2014. 
39. Ehhalt et al., Chapter 4: Atmospheric Chemistry and Greenhouse Gases [ 23 січня 2012 у Wayback Machine.], Section 4.2.3.1: Carbon monoxide (CO) and hydrogen (H₂) [ 9 квітня 2012 у Wayback Machine.], p. 256 [ 17 січня 2012 у Wayback Machine.], in (IPCC TAR WG1, 2001)
40. Meehl, Gerald A.; et al. (18 березня 2005). (PDF). Science 307 (5716): 1769–1772. Bibcode:2005Sci...307.1769M. PMID 15774757. doi:10.1126/science.1106663. Архів оригіналу за 26 листопада 2007. Процитовано 11 лютого 2007. 
41. Темпи потепління в Європі у 2 рази вищі за середньосвітові. 20.06.2023, 10:51
42. Group (28 листопада 2004). . RealClimate. Архів оригіналу за 12 червня 2012. Процитовано 8 травня 2014. 
43. Pew Center on Global Climate Change / Center for Climate and Energy Solutions (September 2006). . Arlington, Virginia, USA: Center for Climate and Energy Solutions. Архів оригіналу за 25 жовтня 2012. Процитовано 8 травня 2014. , p.2
44. (US NRC, 2012, с. 9)
45. Hegerl et al., Chapter 9: Understanding and Attributing Climate Change [ 28 листопада 2011 у Wayback Machine.], Section 9.4.1.5: The Influence of Other Anthropogenic and Natural Forcings [ 23 вересня 2014 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG1, 2007, с. 690–691). «Recent estimates indicate a relatively small combined effect of natural forcings on the global mean temperature evolution of the second half of the 20th century, with a small net cooling from the combined effects of solar and volcanic forcings.» p. 690 [ 8 травня 2018 у Wayback Machine.]
46. DOI:10.1126/science.1173983
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1126/science.1173983}}.заповнити вручну
    . UCAR. 3 September 2009. Архів оригіналу за 27 квітня 2011. Процитовано 8 June 2011. 
    Bello, David (4 September 2009). . Scientific American. Архів оригіналу за 19 березня 2011. Процитовано 8 June 2011. 
    DOI:10.1073/pnas.0805721105
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1073/pnas.0805721105}}.заповнити вручну
47. AFP. . ScienceAlert (en-gb). Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021. 
48. А.С.Монин - Введение в теорию климата. 
49. Tyndall, John (1861). . Philosophical Magazine. 4 22: 169–94, 273–85. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 8 травня 2013. 
50. Weart, Spencer (2008). . The Discovery of Global Warming. American Institute of Physics. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 21 квітня 2009. 
51. The Callendar Effect: the life and work of Guy Stewart Callendar (1898—1964) Amer Meteor Soc., Boston. ISBN 978-1-878220-76-9
52. Emissions data from: Ch 4: Climate change and the energy outlook. , in (IEA, 2009, с. 180) (p.182 of PDF)
53. Le Treut et al.. Chapter 1: Historical Overview of Climate Change Science. . FAQ 1.1. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 21 грудня 2011. Процитовано 8 травня 2014. , p. 97 [ 26 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG1, 2007): «To emit 240 W m-2, a surface would have to have a temperature of around −19 °C. This is much colder than the conditions that actually exist at the Earth's surface (the global mean surface temperature is about 14 °C). Instead, the necessary −19 °C is found at an altitude about 5 km above the surface.»
54. Blue, Jessica. . National Geographic (журнал). Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 27 травня 2013. 
55. Kiehl, J.T.; Trenberth, K.E. (1997). (PDF). Bulletin of the American Meteorological Society 78 (2): 197–208. Bibcode:1997BAMS...78..197K. ISSN 1520-0477. doi:10.1175/1520-0477(1997)078<0197:EAGMEB>2.0.CO;2. Архів оригіналу за 24 червня 2008. Процитовано 21 квітня 2009. 
56. Schmidt, Gavin (6 квітня 2005). . RealClimate. Архів оригіналу за 18 квітня 2009. Процитовано 21 квітня 2009. 
57. Russell, Randy (16 травня 2007). . University Corporation for Atmospheric Research Windows to the Universe. Архів оригіналу за 28 березня 2010. Процитовано 27 грудня 2009. 
58. EPA (2007). . Climate Change Science Program. United States Environmental Protection Agency. Архів оригіналу за 8 лютого 2007. Процитовано 21 квітня 2009. 
59. Spahni, Renato; et al. (November 2005). Atmospheric Methane and Nitrous Oxide of the Late Pleistocene from Antarctic Ice Cores. Science 310 (5752): 1317–1321. Bibcode:2005Sci...310.1317S. PMID 16311333. doi:10.1126/science.1120132. 
60. Siegenthaler, Urs; et al. (November 2005). (PDF). Science 310 (5752): 1313–1317. Bibcode:2005Sci...310.1313S. PMID 16311332. doi:10.1126/science.1120130. Архів оригіналу за 22 вересня 2010. Процитовано 25 серпня 2010. 
61. Petit, J. R.; et al. (3 червня 1999). (PDF). Nature 399 (6735): 429–436. Bibcode:1999Natur.399..429P. doi:10.1038/20859. Архів оригіналу за 17 листопада 2017. Процитовано 27 грудня 2009. 
62. DOI:10.1038/nature06949
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1038/nature06949}}.заповнити вручну
63. Pearson, PN; Palmer, MR (2000). Atmospheric carbon dioxide concentrations over the past 60 million years. Nature 406 (6797): 695–699. PMID 10963587. doi:10.1038/35021000. 
64. IPCC, Summary for Policymakers [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.], Concentrations of atmospheric greenhouse gases … [ 3 січня 2004 у Wayback Machine.], p. 7 [ 13 січня 2013 у Wayback Machine.], in (IPCC TAR WG1, 2001)
65. Le Quéré, C.; Andres, R. J.; Boden, T.; Conway, T.; Houghton, R. A.; House, J. I.; Marland, G.; Peters, G. P.; van der Werf, G.; Ahlström, A.; Andrew, R. M.; Bopp, L.; Canadell, J. G.; Ciais, P.; Doney, S. C.; Enright, C.; Friedlingstein, P.; Huntingford, C.; Jain, A. K.; Jourdain, C.; Kato, E.; Keeling, R. F.; Klein Goldewijk, K.; Levis, S.; Levy, P.; Lomas, M.; Poulter, B.; Raupach, M. R.; Schwinger, J.; Sitch, S.; Stocker, B. D.; Viovy, N.; Zaehle, S.; Zeng, N. (2 грудня 2012). The global carbon budget 1959–2011. Earth System Science Data Discussions 5 (2): 1107–1157. Bibcode:2012ESSDD...5.1107L. doi:10.5194/essdd-5-1107-2012. 
66. . BBC. 10 травня 2013. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 27 травня 2013. 
67. Pilita Clark (10 травня 2013). ((потрібна безкоштовна реєстрація)). The Financial Times. Архів оригіналу за 8 червня 2013. Процитовано 27 травня 2013. 
68. Rogner, H.-H., et al., Chap. 1, Introduction [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Section 1.3.1.2: Intensities [ 3 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG3, 2007)
69. NRC (2008). . Board on Atmospheric Sciences and Climate, US National Academy of Sciences. с. 2. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 9 November 2010. 
70. World Bank (2010). World Development Report 2010: Development and Climate Change. The International Bank for Reconstruction and Development / The World Bank, 1818 H Street NW, Washington, D.C. 20433. ISBN 978-0-8213-7987-5. doi:10.1596/978-0-8213-7987-5. Процитовано 6 April 2010. 
71. Banuri et al., Chapter 3: Equity and Social Considerations, Section 3.3.3: Patterns of greenhouse gas emissions, and Box 3.1, pp. 92-93 [ 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] in (IPCC SAR WG3, 1996)
72. Liverman, D.M. (2008). (PDF). Journal of Historical Geography 35 (2): 279–296. doi:10.1016/j.jhg.2008.08.008. Архів оригіналу за 12 вересня 2014. Процитовано 10 травня 2011. 
73. Fisher et al., Chapter 3: Issues related to mitigation in the long-term context [ 16 листопада 2018 у Wayback Machine.], Section 3.1: Emissions scenarios: Issues related to mitigation in the long term context [ 18 листопада 2018 у Wayback Machine.] in (IPCC AR4 WG3, 2007)
74. Morita, Chapter 2: Greenhouse Gas Emission Mitigation Scenarios and Implications [ 6 липня 2013 у Wayback Machine.], Section 2.5.1.4: Emissions and Other Results of the SRES Scenarios [ 2 червня 2016 у Wayback Machine.], in (IPCC TAR WG3, 2001)
75. Rogner et al., Ch. 1: Introduction [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Figure 1.7 [ 3 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG3, 2007)
76. IPCC, Summary for Policymakers [ 17 січня 2012 у Wayback Machine.], Introduction, paragraph 6 [ 11 березня 2006 у Wayback Machine.], in (IPCC TAR WG3, 2001)
77. Prentence et al., Chapter 3: The Carbon Cycle and Atmospheric Carbon Dioxide [ 24 грудня 2011 у Wayback Machine.] Executive Summary [ 7 грудня 2009 у Wayback Machine.], in (IPCC TAR WG1, 2001)
78. Newell, P.J., 2000: Climate for change: non-state actors and the global politics of greenhouse. Cambridge University Press, ISBN 0-521-63250-1
79. Talk of the Nation. . Npr.org. Архів оригіналу за 15 січня 2012. Процитовано 27 грудня 2011. 
80. Shindell, Drew; Faluvegi, Greg; Lacis, Andrew; Hansen, James; Ruedy, Reto; Aguilar, Elliot (2006). Role of tropospheric ozone increases in 20th-century climate change. Journal of Geophysical Research 111 (D8): D08302. Bibcode:2006JGRD..11108302S. doi:10.1029/2005JD006348. 
81. Solomon, S; D. Qin; M. Manning; Z. Chen; M. Marquis; K.B. Averyt; M. Tignor; H.L. Miller, ред. (2007). 3.4.4.2 Surface Radiation. . ISBN 978-0-521-88009-1. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 3 листопада 2018. Процитовано 8 травня 2014. 
82. Hansen, J; Sato, M; Ruedy, R; Lacis, A; Oinas, V (2000). Global warming in the twenty-first century: an alternative scenario. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 97 (18): 9875–80. Bibcode:2000PNAS...97.9875H. PMC 27611. PMID 10944197. doi:10.1073/pnas.170278997. 
83. Ramanathan, V.; Carmichael, G. (2008). Global and regional climate changes due to black carbon. Nature Geoscience 1 (4): 221–227. Bibcode:2008NatGe...1..221R. doi:10.1038/ngeo156. 
84. Twomey, S. (1977). Influence of pollution on shortwave albedo of clouds. J. Atmos. Sci. 34 (7): 1149–1152. Bibcode:1977JAtS...34.1149T. ISSN 1520-0469. doi:10.1175/1520-0469(1977)034<1149:TIOPOT>2.0.CO;2. 
85. Albrecht, B. (1989). Aerosols, cloud microphysics, and fractional cloudiness. Science 245 (4923): 1227–1239. Bibcode:1989Sci...245.1227A. PMID 17747885. doi:10.1126/science.245.4923.1227. 
86. IPCC, «Aerosols, their Direct and Indirect Effects [ 22 вересня 2018 у Wayback Machine.]», pp. 291—292 in (IPCC TAR WG1, 2001)
87. PMID 15749818 (PubMed)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
88. Ramanathan, V., et al. (2008). (PDF). Atmospheric Brown Clouds: Regional Assessment Report with Focus on Asia. United Nations Environment Programme. Архів оригіналу за 18 липня 2011. Процитовано 8 травня 2014. 
89. Ramanathan, V., et al. (2008). (PDF). Atmospheric Brown Clouds: Regional Assessment Report with Focus on Asia. United Nations Environment Programme. Архів оригіналу за 18 липня 2011. Процитовано 8 травня 2014. 
90. IPCC, Summary for Policymakers [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Human and Natural Drivers of Climate Change [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Figure SPM.2, in (IPCC AR4 WG1, 2007)
91. US Environmental Protection Agency (2009). 3.2.2 Solar Irradiance. Volume 3: Attribution of Observed Climate Change. Endangerment and Cause or Contribute Findings for Greenhouse Gases under Section 202(a) of the Clean Air Act. EPA's Response to Public Comments. US Environmental Protection Agency. оригіналу за 16 червня 2011. Процитовано 23 червня 2011. 
92. (US NRC, 2008, с. 6)
93. Hegerl, et al., Chapter 9: Understanding and Attributing Climate Change [ 28 листопада 2011 у Wayback Machine.], Frequently Asked Question 9.2: Can the Warming of the 20th century be Explained by Natural Variability? [ 20 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG1, 2007)
94. Simmon, R. and D. Herring (November 2009). Notes for slide number 7, titled "Satellite evidence also suggests greenhouse gas warming," in presentation, "Human contributions to global climate change". Presentation library on the U.S. National Oceanic and Atmospheric Administration's Climate Services website. оригіналу за 3 July 2011. Процитовано 23 червня 2011. 
95. Hegerl et al., Chapter 9: Understanding and Attributing Climate Change [ 28 листопада 2011 у Wayback Machine.], Frequently Asked Question 9.2: Can the Warming of the 20th century be Explained by Natural Variability? [ 20 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG1, 2007).
96. Randel, William J.; Shine, Keith P.; Austin, John та ін. (2009). An update of observed stratospheric temperature trends. Journal of Geophysical Research 114 (D2): D02107. Bibcode:2009JGRD..11402107R. doi:10.1029/2008JD010421. 
97. (USGCRP, 2009, с. 20)
98. . Коммерсантъ. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 3 травня 2021. 
99. Jackson, R. and A. Jenkins (17 листопада 2012). . Earth Science Communications Team at NASA's Jet Propulsion Laboratory / California Institute of Technology. Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 11 травня 2014. 
100. Riebeek, H. (16 червня 2011). . Earth Observatory, part of the EOS Project Science Office located at NASA Goddard Space Flight Center. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 11 травня 2014. 
101. US National Research Council (2003). . Understanding Climate Change Feedbacks. Washington, D.C., USA: National Academies Press. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 11 травня 2014. , p.19
102. Lindsey, R. (14 січня 2009). . Earth Observatory, part of the EOS Project Science Office, located at NASA Goddard Space Flight Center. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 11 травня 2014. 
103. US National Research Council (2006). . Surface Temperature Reconstructions for the Last 2,000 Years. Washington, D.C., USA: National Academies Press. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 11 травня 2014. , pp.26-27
104. AMS Council (20 серпня 2012). . Boston, Massachusetts, USA: AMS. Архів оригіналу за 11 квітня 2018. Процитовано 11 травня 2014. 
105. NOAA (January 2007). . GFDL Climate Modeling Research Highlights (Princeton, New Jersey, USA: The National Oceanic and Atmospheric Administration (NOAA) Geophysical Fluid Dynamics Laboratory (GFDL)) 1 (6). Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 15 квітня 2014. , revision 2/2/2007, 8:50.08 AM
106. NOAA Geophysical Fluid Dynamics Laboratory (GFDL) (9 October 2012). . NOAA GFDL. Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 15 квітня 2014. 
107. IPCC, Glossary A-D [ 13 червня 2017 у Wayback Machine.]: «Climate Model», in (IPCC AR4 SYR, 2007)
108. Meehl, G.A., et al.. Ch 10: Global Climate Projections. Sec 10.5.4.6 Synthesis of Projected Global Temperature at Year 2100. , in (IPCC AR4 WG1, 2007)
109. Karl, TR, et al, ред. (2009). . Global Climate Change Impacts in the United States. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-14407-0. Архів оригіналу за 15 вересня 2012. Процитовано 11 травня 2014. 
110. KEVIN SCHAEFER, TINGJUN ZHANG, LORI BRUHWILER, ANDREW P. BARRETT (2011). Amount and timing of permafrost carbon release in response to climate warming. Tellus Series B 63 (2): 165–180. Bibcode:2011TellB..63..165S. doi:10.1111/j.1600-0889.2011.00527.x. 
111. Hansen, James (2000). Climatic Change: Understanding Global Warming. У Robert Lanza. One World: The Health & Survival of the Human Species in the 21st century. Health Press (New Mexico). с. 173–190. ISBN 0-929173-33-3. Процитовано 18 серпня 2007. 
112. Stocker et al., Chapter 7: Physical Climate Processes and Feedbacks [ 24 грудня 2011 у Wayback Machine.], Section 7.2.2: Cloud Processes and Feedbacks [ 4 квітня 2005 у Wayback Machine.], in (IPCC TAR WG1, 2001)
113. Torn, Margaret; Harte, John (2006). . Geophysical Research Letters 33 (10): L10703. Bibcode:2006GeoRL..3310703T. doi:10.1029/2005GL025540. Архів оригіналу за 28 лютого 2007. Процитовано 4 березня 2007. 
114. Harte, John; et al. (2006). Shifts in plant dominance control carbon-cycle responses to experimental warming and widespread drought. Environmental Research Letters 1 (1): 014001. Bibcode:2006ERL.....1a4001H. doi:10.1088/1748-9326/1/1/014001. Процитовано 2 травня 2007. 
115. Scheffer, Marten; et al. (2006). . Geophysical Research Letters 33 (10): L10702. Bibcode:2006GeoRL..3310702S. doi:10.1029/2005gl025044. Архів оригіналу за 4 червня 2007. Процитовано 4 травня 2007. 
116. Randall et al., Chapter 8, Climate Models and Their Evaluation [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Sec. FAQ 8.1 in (IPCC AR4 WG1, 2007)
117. IPCC, Technical Summary [ 13 січня 2013 у Wayback Machine.], p. 54, in (IPCC TAR WG1, 2001)
118. Stroeve, J., et al. (2007). Arctic sea ice decline: Faster than forecast. Geophysical Research Letters 34 (9): L09501. Bibcode:2007GeoRL..3409501S. doi:10.1029/2007GL029703. 
119. Wentz,FJ, et al. (2007). . Science 317 (5835): 233–5. Bibcode:2007Sci...317..233W. PMID 17540863. doi:10.1126/science.1140746. Архів оригіналу за 16 вересня 2010. Процитовано 11 травня 2014. 
120. Liepert, Beate G.; Previdi (2009). . Journal of Climate 22 (11): 3156. Bibcode:2009JCli...22.3156L. doi:10.1175/2008JCLI2472.1. Архів оригіналу за 11 липня 2017. Процитовано 11 травня 2014. «Recently analyzed satellite-derived global precipitation datasets from 1987 to 2006 indicate an increase in global-mean precipitation of 1.1%–1.4% decade−1. This trend corresponds to a hydrological sensitivity (HS) of 7% K−1 of global warming, which is close to the Clausius–Clapeyron (CC) rate expected from the increase in saturation water vapor pressure with temperature. Analysis of two available global ocean evaporation datasets confirms this observed intensification of the atmospheric water cycle. The observed hydrological sensitivity over the past 20-yr period is higher by a factor of 5 than the average HS of 1.4% K−1 simulated in state-of-the-art coupled atmosphere–ocean climate models for the twentieth and twenty-first centuries.» 
121. 4. Global Mean Sea Level Rise Scenarios, in: Main Report, in (Parris та others, 2012, с. 12)
122. Executive Summary, in (Parris та others, 2012, с. 1)
123. IPCC, Glossary A-D [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.]: «Detection and attribution», in (IPCC AR4 WG1, 2007). See also Hegerl et al., Section 9.1.2: What are Climate Change Detection and Attribution? [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG1, 2007)
124. Rosenzweig et al., Chapter 1: Assessment of Observed Changes and Responses in Natural and Managed Systems [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.] Section 1.2 Methods of detection and attribution of observed changes [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG2, 2007)
125. IPCC, Synthesis Report Summary for Policymakers [ 9 березня 2013 у Wayback Machine.], Section 1: Observed changes in climate and their effects [ 3 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 SYR, 2007)
126. Hegerl, G.C., et al.. Ch 9: Understanding and Attributing Climate Change. . Executive Summary. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 28 листопада 2011. Процитовано 8 травня 2014. , in (IPCC AR4 WG1, 2007)
127. IPCC. Summary for Policymakers. . 3. Projected climate change and its impacts. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 9 березня 2013. Процитовано 11 травня 2014. , in (IPCC AR4 SYR, 2007)
128. Global mean sea level rise in 2090—2099 relative to 1980—1999
129. PROJECTIONS OF FUTURE SEA LEVEL RISE, pp.243-244 [ 6 вересня 2015 у Wayback Machine.], in: Ch. 7. Sea Level Rise and the Coastal Environment, in (National Research Council, 2010)
130. BOX SYN-1: SUSTAINED WARMING COULD LEAD TO SEVERE IMPACTS, p.5 [ 16 січня 2014 у Wayback Machine.], in: Synopsis, in (National Research Council, 2011)
131. IPCC, Synthesis Report Summary for Policymakers [ 9 березня 2013 у Wayback Machine.], Section 3: Projected climate change and its impacts [ 20 листопада 2017 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 SYR, 2007)
132. Meehl, G.A., et al.. Ch 10: Global Climate Projections. . Box 10.1: Future Abrupt Climate Change, ‘Climate Surprises’, and Irreversible Changes: Glaciers and ice caps. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 15 квітня 2016. Процитовано 11 травня 2014. , in (IPCC AR4 WG1, 2007, с. 776)
133. Meehl, G.A., et al.. Ch 10: Global Climate Projections. . Sec 10.3.3.2 Changes in Snow Cover and Frozen Ground. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 15 квітня 2016. Процитовано 11 травня 2014. , in (IPCC AR4 WG1, 2007, с. 770, 772)
134. Meehl, G.A., et al.. Ch 10: Global Climate Projections. . Sec 10.3.3.1 Changes in Sea Ice Cover. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 15 квітня 2016. Процитовано 11 травня 2014. , in (IPCC AR4 WG1, 2007, с. 770)
135. Wang, M; J.E. Overland (2009). . Geophys. Res. Lett 36 (7). Bibcode:2009GeoRL..3607502W. doi:10.1029/2009GL037820. Архів оригіналу за 19 січня 2012. Процитовано 2 травня 2011. 
136. Met Office. . Exeter, UK: Met Office. Архів оригіналу за 15 травня 2013. Процитовано 11 травня 2014. 
137. NOAA (February 2007). . GFDL Climate Modeling Research Highlights (Princeton, New Jersey, USA: National Oceanic and Atmospheric Administration (NOAA) Geophysical Fluid Dynamics Laboratory (GFDL)) 1 (5). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 травня 2014. , p.1. Revision 10/15/2008, 4:47:16 PM
138. . Архівована копія. Архів оригіналу за 27 червня 2019. Процитовано 11 травня 2014. , in (IPCC SREX, 2012, с. 9–13)
139. Fischlin, et al., Chapter 4: Ecosystems, their Properties, Goods and Services [ 10 листопада 2018 у Wayback Machine.], Executive Summary, p. 213 [ 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG2, 2007). Executive summary not present in on-line text; see pdf
140. Schneider et al., Chapter 19: Assessing Key Vulnerabilities and the Risk from Climate Change [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Section 19.3.4: Ecosystems and biodiversity [ 28 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG2, 2007)
141. Ocean Acidification, in: Ch. 2. Our Changing Climate [ 11 грудня 2013 у Wayback Machine.], in (NCADAC, 2013, с. 69–70)
142. Introduction, in (Zeebe, 2012, с. 142)
143. Ocean acidification, in: Executive summary, in (Good та others, 2010, с. 14)
144. • (UNEP, 2010)
     • 5. Ocean acidification, in (Good та others, 2010, с. 73–81)
     • (IAP, 2009)
145. . Медуза. 20.02.2019. Архів оригіналу за 31 жовтня 2020. Процитовано 20.02.2019. 
146. Smith, J.B., et al.. Ch. 19. Vulnerability to Climate Change and Reasons for Concern: A Synthesis. . Sec 19.6. Extreme and Irreversible Effects. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 18 жовтня 2016. Процитовано 11 травня 2014. , in (IPCC TAR WG2, 2001)
147. PMID 19251662 (PubMed)
     Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
148. Clark, P.U., et al. (December 2008). . Abrupt Climate Change. A Report by the U.S. Climate Change Science Program and the Subcommittee on Global Change Research. Reston, Virginia, USA: U.S. Geological Survey. Архів оригіналу за 1 вересня 2013. Процитовано 11 травня 2014. , pp. 1-7. Report website [ 4 травня 2013 у Wayback Machine.]
149. . BBC. 22 лютого 2013. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 24 лютого 2013. 
150. US National Research Council (2010). . Washington, D.C., USA: National Academies Press. Архів оригіналу за 6 березня 2012. Процитовано 11 травня 2014. , p.3. PDF of Report [ 6 серпня 2015 у Wayback Machine.]
151. IPCC. Summary for Policymakers. . Sec. 2.6. The Potential for Large-Scale and Possibly Irreversible Impacts Poses Risks that have yet to be Reliably Quantified. Архів оригіналу|archiveurl= вимагає |url= (довідка) за 24 вересня 2015. Процитовано 11 травня 2014. , in (IPCC TAR WG2, 2001)
152. Wilbanks et al., Chapter 7: Industry, Settlement and Society [ 16 березня 2013 у Wayback Machine.], Executive Summary [ 12 березня 2013 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG2, 2007)
153. x Schneider et al., Chapter 19: Assessing Key Vulnerabilities and the Risk from Climate Change [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Section 19.3.3: Regional vulnerabilities [ 12 березня 2013 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG2, 2007)
154. Schneider et al., Chapter 19: Assessing Key Vulnerabilities and the Risk from Climate Change [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Section 19.3.7: Update on ‘Reasons for Concern’ [ 12 березня 2013 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG2, 2007)
155. x Schneider et al., Chapter 19: Assessing Key Vulnerabilities and the Risk from Climate Change [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Table 19.1 [ 12 березня 2013 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG2, 2007)
156. IPCC, Synthesis Report Summary for Policymakers [ 9 березня 2013 у Wayback Machine.], Section 5.2: Key vulnerabilities, impacts and risks — long-term perspectives [ 27 травня 2013 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 SYR, 2007)
157. 1. Introduction and main findings, in (Jamet та Corfee-Morlot, 2009, с. 5)
158. * Figure 9, in (Jamet та Corfee-Morlot, 2009, с. 36)
     • Yohe, G.W., et al., Chapter 20: Perspectives on Climate Change and Sustainability [ 8 червня 2013 у Wayback Machine.], Figure 20.3 [ 8 листопада 2011 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG2, 2007).
     • Stern, N. (2006). Section 6.2 What existing models calculate and include, in: Chapter 6: Economic modelling of climate-change impacts. Stern Review Report on the Economics of Climate Change (pre-publication edition). HM Treasury website. с. 147–148. Архів оригіналу за 11 червня 2008. Процитовано 26 грудня 2013. 
159. Lobell, David; Burke, Tebaldi, Mastrandrea, Falcon, Naylor (2008). . Science 319 (5863): 607–10. PMID 18239122. doi:10.1126/science.1152339. Архів оригіналу за 8 березня 2015. Процитовано 13 квітня 2012. 
160. . International Monetary Fund. March 2008. Архів оригіналу за 10 липня 2012. Процитовано 5 травня 2012. 
161. Battisti, David; Naylor (2009). . Science 323 (5911): 240–4. PMID 19131626. doi:10.1126/science.1164363. Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 13 квітня 2012. 
162. Schneider et al., Chapter 19: Assessing Key Vulnerabilities and the Risk from Climate Change [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Section 19.3.2.1: Agriculture [ 19 серпня 2012 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG2, 2007)
163. Воровка В. П., Чебанова Ю. В. Глобальне потепління: наслідки для Мелітопольщини // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 3-7
164. (IPCC AR4 SYR, 2007). . Архівована копія. Synthesis report. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 18 травня 2014. 
165. Mimura, N., et al. (2007). . У Parry, M.L., et al. (eds.). Chapter 16: Small Islands. Climate change 2007: impacts, adaptation and vulnerability: contribution of Working Group II to the fourth assessment report of the Intergovernmental Panel on Climate Change (IPCC). Cambridge University Press (CUP): Cambridge, UK: Print version: CUP. This version: IPCC website. ISBN 0521880106. Архів оригіналу за 14 жовтня 2011. Процитовано 15 вересня 2011. 
166. (PDF). May 2011. Архів оригіналу за 2 травня 2013. Процитовано 13 квітня 2012. 
167. Banuri, et al., Chapter 3: Equity and Social Considerations, Section 3.1.2: Concepts of equity, p. 85 et seq. [ 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] in (IPCC SAR WG3, 1996)
168. Banuri, et al., Chapter 3: Equity and Social Considerations, Section ??, p. 83 [ 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.], in (IPCC SAR WG3, 1996)
169. PBL Netherlands Environment Agency (15 червня 2012). . У van Vuuren, D. and M. Kok. Roads from Rio+20. ISBN 978-90-78645-98-6. Архів оригіналу за 15 травня 2013. Процитовано 16 квітня 2014. , p.177, Report no: 500062001. Report website. [ 1 червня 2013 у Wayback Machine.]
170. Fisher, B.S., et al. Ch. 3: Issues related to mitigation in the long-term context. 3.5 Interaction between mitigation and adaptation, in the light of climate change impacts and decision-making under long-term uncertainty. , in (IPCC AR4 WG3, 2007)
171. IPCC, Glossary J-P [ 1 травня 2010 у Wayback Machine.]: «Mitigation», in (IPCC AR4 WG3, 2007)
172. IPCC, Synthesis Report Summary for Policymakers [ 9 березня 2013 у Wayback Machine.], Section 4: Adaptation and mitigation options [ 1 травня 2010 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 SYR, 2007)
173. Шаблон:AR4
174. Rom, Joe (12 травня 2011). . ThinkProgress. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 7 лютого 2012. 
175. IEA (30 травня 2011). . International Energy Agency. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 7 лютого 2012. 
176. Feeding daffodil extract to cows could reduce methane emissions. // By Luke Hanrahan, Updated: 17.07.2023, 14:47
177. Як зупинити глобальне потепління: вчені знайшли новий спосіб. // Автор: Катерина Сердюк. 18.07.2023, 19:45
178. Вчені придумали супербілу фарбу, що може зупинити глобальне потепління. 18.07.2023, 05:54 pm
179. Smit et al., Chapter 18: Adaptation to Climate Change in the Context of Sustainable Development and Equity [ 17 січня 2012 у Wayback Machine.], Section 18.2.3: Adaptation Types and Forms [ 12 грудня 2009 у Wayback Machine.], in (IPCC TAR WG2, 2001)
180. Appendix I. Glossary. "adaptive capacity". , in (IPCC AR4 WG2, 2007)
181. Synthesis report. Sec 6.3 Responses to climate change: Robust findings. , in (IPCC AR4 SYR, 2007)
182. (PDF) (пресреліз). U.S. Global Change Research Program. 6 червня 2009. Архів оригіналу за 17 жовтня 2011. Процитовано 27 червня 2009. 
183. Quoted in (IPCC SAR SYR, 1996), «Synthesis of Scientific-Technical Information Relevant to Interpreting Article 2 of the UN Framework Convention on Climate Change», paragraph 4.1, p. 8 (pdf p. 18 [ 13 вересня 2018 у Wayback Machine.].)
184. Granger Morgan, M. (Lead Author), H. Dowlatabadi, M. Henrion, D. Keith, R. Lempert, S. McBride, M. Small and T. Wilbanks (Contributing Authors) (2009). . Synthesis and Assessment Product 5.2: Best practice approaches for characterizing, communicating, and incorporating scientific uncertainty in decisionmaking. A Report by the U.S. Climate Change Science Program and the Subcommittee on Global Change Research. Washington, D.C., USA.: National Oceanic and Atmospheric Administration. с. 11. Архів оригіналу за 15 серпня 2011. Процитовано 1 червня 2011. 
185. UNFCCC (n.d.). . UNFCCC website. Архів оригіналу за 9 травня 2010. Процитовано 18 травня 2010. 
186. UNFCCC (n.d.). . UNFCCC website. Архів оригіналу за 28 жовтня 2005. Процитовано 18 травня 2010. 
187. Rogner et al., Chapter 1: Introduction [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Executive summary [ 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], in (IPCC AR4 WG3, 2007)
188. DOI: 10.1073/pnas.0700609104
     Нема шаблону {{Cite doi/10.1073/pnas.0700609104}}.заповнити вручну
189. Dessai, S. (2001). (PDF). Tyndall Centre Working Paper 12. Tyndall Centre website. Архів оригіналу за 10 червня 2012. Процитовано 5 May 2010. 
190. Grubb, M. (July–September 2003). (PDF). World Economics 4 (3): 144–145. Архів оригіналу за 17 липня 2011. Процитовано 25 березня 2010. 
191. UNFCCC (n.d.). . UNFCCC website. Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 21 травня 2011.{"@context": "https://schema.org","@type": "NewsArticle","inLanguage": "uk-UA","articleSection": "Вікіпедія","mainEntityOfPage": { "@type": "WebPage", "@id": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/Глобальне_потепління.html"},"headline": "Глобальне потепління","alternativeHeadline": "Глобальне потепління","wordCount":"720","keywords":[],"image": {"@type": "ImageObject","url": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/template/images/fphotos/85.jpg","width": "1200","height": "675"},"dateCreated":"2023-07-19T01:04:45+00:00","datePublished":"2023-07-19T01:04:45+00:00","dateModified":"2023-07-19T01:04:45+00:00","description": "Глобальне потепління Глоба льне потеплі ння англ global warming збільшуване поступове підвищення температури поверхні Зе","articleBody": "Globa lne potepli nnya angl global warming zbilshuvane postupove pidvishennya temperaturi poverhni Zemli ta okeanu Nagrivannya vidbuvayetsya ne lishe zavdyaki sonyachnij radiaciyi ale perevazhno vnutrishnimi dzherelami rozpad kaliyu 40 gravitacijnoyu diferenciaciyeyu Doslidni dani zasvidchuyut sho sonyachni cikli na rosti temperaturi v glibini okeaniv malo vidbivayutsya dinamika temperaturi okeanu ne povtoryuye sonyachni cikli temperatura postijno zrostaye Zmini globalnoyi serednoyi temperaturi nad susheyu ta okeanom za period 1880 2015 rr vidnosno serednoyi temperaturi za 1951 1980 rr Chornoyu liniyu poznacheno serednya richna ta chervonoyu kovzayucha serednya za 5 rokiv Dzherelo Institut kosmichnih doslidzhen","author":[{"@type": "Organization","name": "www.wikidata.uk-ua.nina.az","url": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/Глобальне_потепління.html"}],"publisher": { "@type": "Organization", "name":"www.wikidata.uk-ua.nina.az", "logo": { "@type": "ImageObject","url": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/template/images/logo.svg","width": 200,"height": 45 }}}

Дата публікації: Липень 19, 2023, 01:04 am