Анта́рктика — в широкому значенні південна полярна область Землі, до складу якої входить материк Антарктида та ділянки Атлантичного, Індійського і Тихого океанів, що межують з Антарктидою (або води Південного океану). Групи островів: Південна Джорджія, Південні Сандвічеві, Південні Оркнейські, Південні Шетландські, Крозе, Кергелен, Баллені, Петра I тощо. У вузькому розумінні це лише південна полярна область світового океану без Антарктиди. Певних меж Антарктика не має, їх проводять по ізотермі +10 °C найтеплішого місяця або по крайній північній межі пакового льоду (на 1 листопада), або по межі поширення айсбергів. В останній час за межі Антарктики вважають зону антарктичної конвергенції, тобто зону збіжності полярних вод з водами помірних широт, яка розташована між 48° та 55° південної широти.
Загальні дані
В умовних межах площа Антарктики — близько 50-60 млн км², з яких понад 3/4 припадає на водні простори з плавучою морською кригою та айсбергами. Води окраїнної частини Антарктики розташовані у смузі панівних західних вітрів і беруть участь в наявній тут навколоантарктичній течії західних вітрів, яка омиває всю земну кулю з заходу на схід на цих широтах.
Води Антарктики характеризуються низькими температурами. Взимку в південній частині температури поверхневих шарів коливаються в межах від —1,8 °C до —1,9 °C°; у районі антарктичної конвергенції від +1 °C до +2 °C°. Влітку у високих широтах температури води підвищуються до +2 °C°, в районі антарктичної конвергенції до +3,5 °C°.
Дно антарктичної частини океану являє собою серію басейнів і западин (Австрало-Антарктична, Тихоокеансько-Антарктична та інші) розділених підводними височинами і хребтами (Південно-Антильський, Кергелен, Південно-Тихоокеанський та інші) увінчаними островами, переважно вулканічного походження.
Природні ресурси
Запаси нафти у Антарктиці складають більше 100 мільярдів тонн, а запаси газу — близько 15 трильйонів кубометрів. Також цей світовий резерв має в своєму розпорядженні великі запаси золота та інших корисних копалин.
Згідно з оцінками експертів, в Антарктиці зосереджено 80 % запасів всієї прісної води у світі. Питання чистої води — не менш важлива проблема для людства, аніж інші важливі позиції, такі як нафта і газ.
Води Антарктики багаті на китів, тюленів, рибу. На островах і узбережжі Антарктики живе велика кількість водоплавних птахів. Потенційна можливість щорічного вилову тільки криля в водах Антарктики, без збитків для відтворення популяцій, може бути на рівні 700 млн тонн на рік.
Міжнародно-правовий статус
У період 1908–1943 років сім держав висунули в односторонньому порядку територіальні претензії в Антарктиці (Австралія, Аргентина, Велика Британія, Нова Зеландія, Норвегія, Чилі, Франція). При цьому Велика Британія, Чилі та Аргентина претендують практично на одну і ту ж територію, що включає Антарктичний півострів і Південні Шетландські острови. Водночас, на Землю Мері Берд жодна з країн не висунула територіальних претензій. Ще дві держави — Радянський Союз / Російська Федерація та США — офіційно залишили за собою право на висунення таких претензії у майбутньому, не визнають претензії інших держав, так само як і претензії одна одної.
За результатами Міжнародної конференції з Антарктики у м. Вашингтон (США) 1 грудня 1959 року підписано Договір про Антарктику, який набув чинності 23 червня 1961 після його ратифікації 12 державами — підписантами, які брали активну участь в антарктичних дослідженнях впродовж Міжнародного геофізичного року 1957—1958 років (Бельгія, Японія, Південно-Африканський Союз, СРСР, США, а також сім держав, які мають територіальні претензії).
Позиції усіх сторін, які проголосили свої територіальні претензії, залишили за собою право висувати такі претензії в майбутньому, або не визнають жодних претензій, рівнозначно захищені у ст. IV Договору, зокрема «жодні дії чи бездіяльність, які матимуть місце, поки договір лишається чинним, не створюють підстав для проголошення, підтримки чи заперечення будь-яких претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці».
Крім того, Договір про Антарктику забороняє в районі його дії (на південь від 60-ї паралелі південної широти) будь-які заходи військового характеру, зокрема, створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, випробування будь-яких видів зброї. Забороняються також будь-які ядерні вибухи і зберігання радіоактивних матеріалів. Натомість гарантується, що Антарктика, в інтересах всього людства, використовується тільки в мирних цілях. Договір гарантує свободу наукових досліджень в Антарктиці і співробітництво з цією метою, зокрема обмін науковим даними та вільний доступ до результатів наукових досліджень в Антарктиці.
З часом Договір про Антарктику став правовою основою для становлення розгалуженої системи Договору про Антарктику — сукупності взаємопов'язаних міжнародних нормативно-правових актів (режимів), які доповнюючи і конкретизуючи положення самого Договору, регулюють різні види діяльності в Антарктиці.
Станом на січень 2020 року 54 держави є Сторонами Договору про Антарктику, у тому числі й Україна.
З міжнародно-правового погляду Антарктика не перебуває ні під чиїм суверенітетом, а знаходиться в користуванні всіх держав. Води Антарктики відкриті для мореплавства, науки, досліджень.
Україна і Антарктика
Україна є однією з 29 консультативних сторін Договору про Антарктику, що мають право голосу при ухваленні консенсусом рішень щодо всіх аспектів організації людської діяльності в Антарктиці та подальшого розвитку системи Договору про Антарктику.
Наукова діяльність України в Антарктиці здійснюється в рамках державних цільових науково-технічних програм проведення досліджень в Антарктиці, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Залучення української станції «Академік Вернадський» у дослідженні Антарктики є важливою передумовою для реалізації майбутніх геостратегічних інтересів України.
Примітки
- admin. . UAC (укр.). Архів оригіналу за 9 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
Див. також
Література
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- М. М. Гнатовський. Антарктика // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
- Пургін А. В морях Антарктики. — К., 1952. (рос.)
- Левшин О. Н. Достижения советских ученых в освоении Арктики и Антарктики. Рекомендательный указатель литературы. — М., 1957. (рос.)
- Антарктика: история, современность, перспективы / А. А. Щипцов [и др.] ; Национальное агентство морских исследований и технологий. — К. : Наукова думка, 1997. — 258 с. — ISBN 966-00-0006-5 (рос.)
Посилання
- (англ.) Antarctic Exploration Timeline [ 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.] — історія досліджень Антарктики.