Французька колоніальна імперія Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови Можливо вона створена за допомогою машинного пе

Empire Français
Французька колоніальна імперія

1534 – 1980


Прапор	Імперський герб

Гімн
La Marseillaise
Королівський гімн
Vive Henry IV

Франція: історичні кордони на карті

Мапа змін кордонів Французької колоніальної імперії (1534 -1977)

Столиця

Париж
48°12′ пн. ш. 16°21′ сх. д.^{H G O}

Мови

французька

Релігії

Римо-Католицька Церква до 1905 / Після цього світська імперія

Форма правління

Абсолютна монархія, імперія, республіка

імператор

- 1804–1815

Наполеон I

Наполеон II

- 1852-1870

Наполеон III

Король Франції

- 1643-1715

Людовик XIV (король Франції)

Історія

- Засновано

1534

- Ліквідовано

1980

Площа

24 500 000 км²

Попередник

Наступник

	Французька монархія
	Національні Установчі збори

Заморський департамент Франції
Заморська територія

Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Французька колоніальна імперія

Французька колоніальна імперія (фр. L’Empire colonial français) — сукупність колоніальних володінь Франції в період між 1534 — 1980 роками, що перетворили Францію в третю за величиною державу, що будь-коли існувала на планеті (після Британської і Російської імперій). Як і Британська імперія, Франція мала колоніальні території у всіх регіонах світу, але її колоніальна політика значно відрізнялася від британської. На піку свого процвітання, вона займала площу 13 мільйонів км² і населення в них (крім метрополії) 110 млн осіб (1914). Процес деколонізації в другій половині XX століття, залишив під владою Франції лише кілька сотень тис. км² малонаселених територій. Залишками колись великої колоніальної імперії є сучасні заморські департаменти Франції (Французька Гвіана, Гваделупа, Мартиніка, Майотта), заморські спільноти та території і особлива територія sui generis (острів Нова Каледонія). Сучасною спадщиною французької колоніальної епохи є також спілка франкомовних країн (Франкофонія).

Географія

Особливості

Мапа колишніх і сьогоденних залежних територій Франції

Еволюція Французької колоніальної імперії (рік позначено ліворуч вгорі)

Французькі колонії в Африці на 1947 (блакитним)

Спочатку Франція мала найсприятливіші умови для створення провідної колоніальної імперії. Французи почали серйозно цікавитися заморськими дослідженнями майже на 70 років раніше за їх головного європейського конкурента — Англії. Більше того, населення Франції більш ніж втричі перевищувало британське. Проте внутрішньополітична нестабільність, слабкість торговельно-економічної інфраструктури, а також фактичний провал моделі переселенського колоніалізму до середини XVIII століття відсунув Францію на друге місце.

Перша французька колоніальна імперія

Перші експедиції французьких дослідників до Північної Америки відбулися на початку XVI століття, Джованні да Верраццано (1524 р.), флорентійця на службі Франції та Жак Картьє (1534 — 1935 рр.), а також часті плавання французьких рибалок до Ньюфаундленду, можна розглядати як перші прояви наступної французької колоніальної експансії. Проте, Іспанія, яка намагалася зберегти свою монополію в Америці, прикладала великих зусиль задля протидії створення французьких колоній. Спалах, у другій половині XVI століття у Франції релігійних війн також не додав ефективності діям за межами країни. Перша спроба заснувати колонію в Ріо-де-Жанейро і Флориді не вдалася через іспанську та португальську пильність.

Історія французької колоніальної імперії починається з 27 липня 1605 р., коли було засновано Порт Роял в колонії Акадія в Північній Америці — наразі Канада, Нова Шотландія. Кілька років пізніше, у 1608 році, Самюель де Шамплен засновує місто Квебек, яке стало столицею великої, але малонаселеної колонії Нова Франція, також відому, як Канада. Після укладення угод з численними індіанськими племенами, Франція взяла під свій контроль більшу частину материка Північна Америка. Тим не менш, французькі поселенці, як правило, обмежували свої поселення долиною річки Святого Лаврентія. Не дуже розвинені економічно і несприятлива французька імміграційна політика призвели до переходу французьких територій під владу англійських колоній, які були більш заселеними і економічно розвиненими. Акадія перейшла під владу Англії в 1713 р. за Утрехтським миром.

У 1699 р. Франція поширила свої володіння після створення в гирлі Міссісіпі Луїзіани. Ця колонія охоплювала все сточище річки, але під фактичним контролем був лише єдиний регіон на узбережжі в районі міст Мобіл і Новий Орлеан (заснований у 1718 р.).

З розвитком колоній в Північній Америці, Франція спрямувала колоніальну експансію у Вест-Індію. Заснування поселень уздовж узбережжя Південної Америки в сучасній Французькій Гвіані почалася в 1624 році. У 1628 р. Франція створила колонію на Сент-Кіттс (до Утрехтського миру британська колонія). Французька компанія американських островів (фр. Compagnie des Iles de l'Amerique) заснувала колонії Гваделупа і Мартиніка в 1635 р., і 1650 р.— Сент-Люсія. Найважливіша колонія в регіоні, проте, була заснована в 1664 р. в західній частині іспанського острова Еспаньйола — Сан-Домінго, яка у XVIII ст. стала найбагатшою колонією в Карибському басейні через експорт цукру з цукрової тростини .

Французька колоніальна експансія не обмежувалася Новим Світом. У Сенегалі, в Західній Африці, французи у 1624 заснували на узбережжі торгові пости. У 1664 створена Французька Ост-Індійська компанія, яка мала конкурувати в торгівлі зі Сходом. Колонії були створені на узбережжі Індії: Чанданнаґар в Бенгалії (1674), Пудучеррі (1674), трохи пізніше Янам (1723), Махе (1725) і Караїкал (1739). Колонії були також засновані в Індійському океані: Іль-де Бурбон (1664, наразі Реюньйон), Іль Рояль (1718, наразі Маврикій) і на Сейшельських Островах (1756).

Колоніальний конфлікт із Великою Британією (1744—1815)

У середині XVIII ст. після закінчення союзу Франції з Великою Британією на основі балансу впливу цих двох держав у Європі та світі, що тривав із 1714 до 1731 року, Франція здійснила низку колоніальних конфліктів з Англією, які в кінцевому підсумку призвели до створення Першої французької колоніальної імперії. Це: війна за австрійську спадщину (1744 — 1748 рр.), Семирічна війна (1756 — 1763 рр.), Війна за незалежність США (1778 — 1783 рр.), французькі революційні війни (1793—1802 р..) і наполеонівські війни (1803-14 i 1815 р.).

Війна за австрійську спадщину, незважаючи на деякі успіхи в Індії під керівництвом генерал-губернатора Жозеф Франсуа Дюпле, не привела до значних втрат або прибутку Франції. Семирічна війна, призвела до втрати Нової Франції на користь Великої Британії (друга назва Британська Північна Америка, за винятком Луїзіани, якою Франція поступилася Іспанії як оплатою за несвоєчасний вхід Іспанії у війну (і як компенсацією за анексію Великою Британією Іспанської Флориди). Залишалася за Францією Мартиніка і Гваделупа, Франція також втратила на користь Великої Британії п'ять торгових постів на узбережжі Індії.

Додаткові переваги, проте, призвели до вступу Франції в американську війну за незалежність у 13 бунтівних британських колоній у Північній Америці. Відповідно до Паризького договору 1783, Франція відновлюється і отримає Сент-Люсію, Тринідад і Тобаго і Сенегал. Але це було набагато менше, ніж очікувала отримати Франція за участь у війні.

Найбільший збиток для французької колоніальної імперії завдало повстання рабів в 1791 році в колонії Сан-Домінго, багата французька колонія через імпульс, який надала французька революція, що перетворився у національно-визвольну боротьбу. Раби, на чолі з Туссен Лувертюр успішно протистояли французьким, іспанським і англійським військам на острові — в 1804 р. проголошено незалежність Гаїті. У той же час британці знову захопили практично всі французькі колонії. Після Ам'єнського миру в 1802 р. суверенітет Франції було відновлено в деяких з них, але коли війна відновилася в 1803 р. британці захопили їх знову. Повернена у 1800 р., Луїзіана була продана через три роки, Сполученим Штатам (Купівля Луїзіани). Крім того, спроба встановити колонію в Єгипті в період 1798 — 1801 рр. зазнала невдачі.

Друга французька колоніальна імперія

Після закінчення наполеонівських війн, частина колоній захоплених Великою Британією були повернуті Франції, зокрема, Гваделупа та Мартиніка у Вест-Індії, Французька Гвіана на узбережжі Південної Америки, торгові пости у Сенегалі, Бурбон Іль (Реюньйон) у Індійському океані, і крихітні французькі володіння в Індії, хоча Велика Британія, нарешті, надбала Сент-Люсія, Тобаго, Сейшельські острови, Іль де Франс (Маврикій).

Справжнім початком другої французької колоніальної імперії, проте, було французьке вторгнення в Алжир в 1830 році, який був завойований протягом наступних 17 років. Під час Другої імперії на чолі з Наполеоном III, була зроблена спроба встановити протекторат колоніального типу в Мексиці, але спроба була невдала, і французи були змушені відмовитися від експерименту після закінчення Громадянської війни в США, коли американський президент, Ендрю Джонсон, запровадив доктрину Монро. Французька інтервенція в Мексику тривала в 1861 — 1867 рр. У Південно-Східній Азії Наполеон III також встановив контроль над французькою Кохінхіною (південна частина сучасного В'єтнаму, включаючи Сайгон) у 1867 і 1874 роках, а також протекторат над Камбоджею в 1863 році. Крім того Франція після низки військових сутичок розширила свою сферу впливу в ХІХ столітті і на початку ХХ століття на півдні Китаю, у тому числі військово-морська база в Гуанчжоу

І тільки після франко-пруської війни 1870—1871 рр. та заснування Третьої республіки (1871—1940 рр), відбулася значна експансія другої французької колоніальної імперії. Зі своєї бази у Кохінхіна, французи захопили Тонкин (наразі північний В'єтнам) і Аннам (наразі центральний В'єтнам) у 1884—1885 рр. Вони разом з Камбоджею та Кохінхіною, утворюють Французький Індокитай в 1887 р.(Лаос було приєднано в 1893 р., і Кванг-Чжоу-Ван в 1900 р.). У 1849 р. була створена французька концесія в Шанхаї, яка діяла до 1946 року.

У Китаї французи орендували Кванг-Чжоу-Ван (у 1898 р.), і мали анклави у Шанхаї, Гуанчжоу і Ханчжоу. Цьому передували перемоги адмірала Курбе.

Вплив був також розширений у Північній Африці, встановлено протекторат у Тунісі в 1881 р. (Бардо договір). Поступово, французьку владу було впроваджено на більшій частині Північної, Західної і Центральної Африки на рубежі століть (у тому числі сучасних держав Мавританія, Сенегал, Гвінея, Малі, Кот-д'Івуар, Бенін, Нігер, Чад, Центральноафриканська Республіка, Республіка Конго), Ця область була розділена на дві території: Французька Західна Африка і Французька Екваторіальна Африка. А також східно-африканський прибережний анклав Джибуті (Французьке Сомалі). Через Агадірську кризу в 1911 році, Британія підтримує Францію та Марокко стає французьким протекторатом.

У цей час, Франція заснували колонії в південній частині Тихого океану, включаючи Нову Каледонію, декілька груп островів, створили Французьку Полінезію (в тому числі Острови Товариства, Маркізькі, Туамоту), і встановила спільний контроль над Новими Гебридами з Англією.

Останніми територіальними завоюваннями Франції були захоплені після Першої світової війни, колишні області Османської імперії. Було створено підмандатну територію у Сирії і Лівані. Крім того Франція отримала німецькі довоєнні колонії: Того і Камерун.

Руйнація імперії

Плакат символізує французьку колоніальну імперію під гаслом: «Три кольори, один прапор, одна імперія»

Розпад французької колоніальної імперії вже почався під час Другої світової війни, коли різні частини імперії були окуповані іншими країнами (Японія окупувала Індокитай, Велика Британія — Сирію та Ліван, американці з англійцями — Марокко і Алжир, Німеччина — Туніс). Після 1945 всі території повернулися до Франції, але Франція незабаром взяла участь у довгій й кривавій війні в Індокитаї. В результаті цієї війни В'єтнам домігся виведення французьких військ та підписання Женевського договору в 1954 році, згідно з якам В'єтнам було поділено на дві незалежні держави по 17 паралелі. Незабаром спалахнула інша війна — цього разу за незалежність Алжиру. Конфлікт був вельми символічним, так як Алжир був найстарішою французькою колонією. В Алжирі мешкало багато європейських поселенців (П'є-нуар), які були змушені тікати з Алжиру. Франкоалжирці і харкіс воювали на боці Франції, але були залишені без допомоги пізніше, коли французькі війська покинули країну в 1962 р. і тому зазнали репатріації.

Французький союз був замінений на Французьку Спільноту через прийняття нової Конституції в 1958 році. Яка була скасована у 1960 року через те що більшість французьких колоній в Африці оголосили незалежність у цьому році. Рік відомий як «Рік Африки».

Сучасні французькі заморські території

Наразі збереглася лише мала частина цієї величезної імперії у наступних теренах:

Примітки

«Protectorates and Spheres of Influence — Spheres of influence prior to world war II» Encyclopedia of the New American Nation http://www.americanforeignrelations.com/O-W/Protectorates-and-Spheres-of-Influence-Spheres-of-influence-prior-to-world-war-ii.html [ 19 вересня 2015 у Wayback Machine.]
Foreign Concessions and Colonies
Robert Aldrich, Greater France: a history of French overseas expansion, Palgrave Macmillan, 1996, ISBN 0-312-16000-3, Google Print, p.83

Див. також

Посилання

Французький колоніалізм // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

[1] «Protectorates and Spheres of Influence — Spheres of influence prior to world war II» Encyclopedia of the New American Nation http://www.americanforeignrelations.com/O-W/Protectorates-and-Spheres-of-Influence-Spheres-of-influence-prior-to-world-war-ii.html [ 19 вересня 2015 у Wayback Machine.]

[2] Foreign Concessions and Colonies

[3] Robert Aldrich, Greater France: a history of French overseas expansion, Palgrave Macmillan, 1996, ISBN 0-312-16000-3, Google Print, p.83