Нова́ Каледо́нія (фр. Nouvelle-Calédonie) — заморське володіння Франції з особливим статусом. Знаходиться в південній частині Меланезії. Займає групу островів у південно-західній частині Тихого океану, що складається з великого острова Нова Каледонія (Гранд-Терр) та ряду дрібних островів: Луайоте, Белеп, Пен та ін. Загальна площа 19 тис. км², площа виключної економічної зони 1,36 млн км². Межує на південному заході з економічною зоною Австралії, на півночі — з Вануату, на південному сході — з Фіджі.
| Нова Каледонія | |
| Гімн: La Marseillaise | |
| Столиця (та найбільше місто) | Нумеа |
| Офіційні мови | французька |
|---|---|
| Суверенна держава | Франція |
| Форма правління | Заморська територія Франції |
| - Президент Франції | Емманюель Макрон |
| - Президент уряду Нової Каледонії | Yves Dassonville[en] |
| - Верховний комісар | Філіп Гомес |
| Заморська територія Франції | з 1853 |
| Площа | |
| - Загалом | 18,575 км² (154th) |
| Населення | |
| - оцінка Jan. 1, 2007 | 240 400 (176th) |
| - перепис Aug./Sept. 2004 | 230 789 |
| - Густота | 13/км² (200th) |
| ВВП (ПКС) | 2021 р., оцінка |
| - Повний | 1016 млрд F.CFP (€ 8514 млн) |
| - На душу населення | 3,76 млн F.CFP (€ 31,5 тис.) |
| Валюта | Французький тихоокеанський франк (XPF) |
| Часовий пояс | (UTC+11) |
| Коди ISO 3166 | NC / NCL / 540 |
| Домен | .nc |
| Телефонний код | +687 |
|
Населення 271 407 осіб (2019, перепис). Адміністративний центр, найбільше місто й головний морський порт — Нумеа з населенням 100 237 осіб (2015).
Назву головному острову дав Джеймс Кук, який відкрив його для європейців. Гірський ландшафт нагадує Шотландію, яку в давнину називали Каледонією. Корінні жителі країни меланезійці називають Нову Каледонію Канаки (фр. Kanaky).
Історія Редагувати
Заселена близько 3500 років тому. Історія островів до контактів з європейцями простежується до XIII століття до н. е. завдяки знайденим у 1917 році залишкам давньої кераміки культури Лапіта. Першими жителями Нової Каледонії були австронезійські мігранти з Південно-Східної Азії — предки сучасних канаків. Власне канацька культура сформувалася в першій половині I тис. н. е. Вона відома як «цивілізація ямсу» через важливість цієї бульби як основного продукту харчування й у церемоніальних обмінах. Канаки жили родовими групами, які об'єднувались в абсолютно автономні племена. Всі члени племені мали спільну історію й проживали на певній території, що визнавалося іншими племінними групами. Племена мали мало контактів одне з одним, у результаті сформувалось багато мов.
Головний острів був відкритий Джеймсом Куком 1774 року. Активне проникнення європейців на Нову Каледонію почалося в 1820-х роках. Спочатку ще були китобої, торговці сандаловим деревом, а також англійські та французькі місіонери. Франція оголосила острови Нової Каледонії своїм володінням в 1853 році. З 1864 по 1897 роки французький уряд використовував їх як виправну колонію. Серед засуджених були й політичні в'язні, зокрема революціонерка Луїза Мішель. Становлення пенітенціарної колонії супроводжувалось захопленням земель корінного населення й вигнанням канаків з рідних земель. 1878 року канаки підняли повстання проти колонізаторів, воно тривало близько року й було жорстоко придушене. Наприкінці XIX ст. на острові Нова Каледонія французами були заведені плантації кави та інших товарних культур, проте цей проєкт зазнав невдачі. Натомість на перший план вийшли перспективи економічного розвитку за рахунок розробки корисних копалин, в першу чергу нікелю. Його видобування розпочалось 1874 року, а в кінці XIX — на початку XX ст. галузь переживала справжній бум, тисячі іноземних робітників були залучені в різних країн Азії та Океанії. Нікель і досі становить основу економіки Нової Каледонії.
Під час Першої світової війни жителів Нової Каледонії, як європейського походження, так і канаків, призивали до лав французької армії й відправляли воювати до Європи. Невдоволення корінного населення 1917 року вилилось у нове повстання, яке також було придушене. Переривання морських зв'язків архіпелагу з метрополією в роки Першої світової війни підірвало економіку Нової Каледонії й викликало депресію 1930-х років. під час Другої світової війни Нова Каледонія підтримала Вільну Францію генерала де Голля. Колонія практично не мала зв'язків з метрополією, натомість стала важливою військовою базою союзників, головним чином армії США. Американська присутність залишила міцний слід в культурному ландшафті країни.
Після закінчення Другої Світової війни для Нової Каледонії настав час фундаментальних політичних змін. 1946 року вона отримала статус заморської території Франції. Канаки стали французькими громадянами й отримали свободу пересування, до 1957 року на них поширилось і загальне виборче право. Протягом 1946—1958 років корінні жителі експериментували зі своїм новим статусом і формували нові уяви, відповідно до ситуації, що змінювалась. Почалось повільне формування канацьких політиків, які були б здатні вирішувати питання корінної громади. В нових реаліях відбувалося формування біполярного каледонського суспільства: з одного боку були європейці, з іншого — меланезійці. Відносини між двома основними громадами відзначалися почуттями взаємного презирства та прихованого расизму.
З 1969 по 1971 р. Нова Каледонія переживала етап стрімкого економічного зростання, пов'язаного з вибухом попиту в світі на нікель. 15—20 тис. іммігрантів додатково прибуло на острови, населення збільшилось на 20 %, і канаки вже не становили більшість населення. Після падіння цін на нікель у 1971—1972 роках економічний бум різко перервався, й настала економічна криза. Економічний спад найсильніше відчули на собі канаки. Незадоволення серед корінного населення стрімко зростало, канаки висували претензії до власності на землі та природні ресурси країни, вимагали визнання їхньої ідентичності, допуску до участі в політичному та економічному житті. На хвилі радикалізації політичних позицій у Новій Каледонії формуються нові партії протилежного спрямування (лоялісти та сепаратисти), які розпочали змагання за політичне лідерство. Перші спиралися на європейську громаду, другі — на канаків. Непорозуміння між таборами в 1984—1988 роках перейшло у відкриту конфронтацію, зіткнення між силами безпеки та сепаратистами відбувалися по всій Новій Каледонії, кров пролилася з обох боків.
Шок, який справили криваві події, спонукав сторони до мирних переговорів під егідою французької держави. 26 червня 1988 року в Парижі була підписана Матіньонська угода, яка поклала край жорсткому протистоянню між лоялістами та сепаратистами, скріпила компроміс і відкрила шлях до відновлення громадянського миру в Новій Каледонії. Матіньонська та наступна Нумейська угода 1998 року накреслили контури побудови спільної долі для всіх місцевих громад. Нова Каледонія отримала особливий статус заморської спільноти зі значною автономією та місцевою законодавчою й виконавчою владою. Острови були поділені на 3 провінції, також з елементами автономії. Влада в Північній провінції та на Островах Луайоте опинилася в руках прихильників незалежності, в Південній провінції — лоялістів. Поряд із децентралізацією, здійснювалось спрямування фінансових ресурсів на розвиток контрольованих канаками Північної провінції та провінції Острови Луайоте для подолання їхнього економічного відставання від розвиненої «європейської» Південної провінції. Із канацького середовища було підготовлено 450 осіб, які мали займати відповідальні посади на державній службі. Було конституційно встановлене каледонське громадянство, запрацював Традиційний сенат з повноваженнями розглядати питання, які стосуються вияву канацької ідентичності. Передбачалося, що назва країни, прапор, гімн, девіз, а також графічний дизайн банкнот повинні виявляти канацьку ідентичність і спільне майбутнє для всіх каледонців.
2018, 2020 і 2021 року громадяни Нової Каледонії тричі на референдумі голосували за незалежність країни. Відповідно 56,7 %, 53,3 % і 96,5 % учасників сказали «ні», тим самим проголосувавши за збереження своєї країни в складі Франції. Прибічники незалежності бойкотували третій референдум, в результаті явка виборців становила лише 43,9 %.
Географія Редагувати
Нова Каледонія знаходиться в південно-західній частині Тихого океану й омивається з півночі Кораловим морем; займає кілька островів: Нова Каледонія, архіпелаг Белеп, архіпелаг Луайоте, острів Пен, архіпелаг Честерфілд, острів Волпол; острови Матью та Гантер оскаржуються Вануату. Нова Каледонія розташована за 1200 км на схід від Австралії, 1500 км на північний захід від Нової Зеландії, за 500 км на північний схід від Нової Каледонії знаходиться Вануату.
Нова Каледонія — подовженої форми гористий острів. Берегова лінія сильно порізана, особливо на заході, й облямована кораловими рифами, які створюють навколо острова бар'єрний риф довжиною понад 600 км. Рельєф: на заході — горбисті рівнини й низькі гірські пасма, на сході — гори, посічені крутими ущелинами. Місцями схили розділені плоскими пенепленами, максимальна висота 1628 м (гора Паньє).
Надра Нової Каледонії містять значні запаси багатьох металів, серед яких нікель, хром, залізо, золото, мідь, свинець, цинк, срібло, марганець, кобальт. Особливе місце серед них займає нікель.
Клімат тропічний. Наземні флора та фауна островів винятково багаті на ендемічні види. Для морських організмів показник ендемічності значно нижчий, але на відносно невеликій площі тут існує надзвичайне підводне біорізноманіття.
Туризм Редагувати
Нумеа — столиця країни, місто Нумеа, єдине «справжнє місто» країни і один із найколоритніших населених пунктів Меланезії. Зовсім крихітний за європейськими мірками (60 тис. жителів), він має свою привабливість. Від пляжу Енс-Вата на півдні до північних передмість Кутіу і Яхо, Нумеа тягнеться аж на 15 км. Центром міста є зелена Центральна площа, навколо якої крутиться все ділове і культурне життя столиці. Хайенна розташована на східному узбережжі острова, яке відокремлене від західного гірськими хребтами, що досягають деколи 1500-метрової висоти, і знаходиться під впливом вологих тихоокеанських пасатів, що дмуть зі сходу. Тому всюди тут — буйна тропічна рослинність. Пейзажі дуже мальовничі, з обривистих гір спадають водоспади, найбільший із них — Тао.
Узбережжя острова Ліфу порізане глибокими бухтами з білосніжними піщаними пляжами. Море тут особливо яскравого блакитного кольору. Весь острів суцільно вкритий тропічними лісами, ніби спеціально створеними для піших і верхових прогулянок. Тут варто відвідати ванільну плантацію, містечко Хнатало — центр однойменного племені з найбільшою канацькою хатиною і характерною колоніальною церквою, красиву бухту Джокін з морськими гротами й каплицю Нотр-Дам Лурдську, яка стоїть на краю високого пагорба, що обривається в океан. У сусідній бухті зазвичай кидають якір круїзні лайнери, що прибувають до острова. На Ліфу добре зупинитися неподалік від Ве, столиці острова, в бунгало Drehu Willage, в якому завжди можна зустріти людей з усіх кінців світу.
Острів Іль-де-Пе — перлина Нової Каледонії — своїми підводними красотами приваблює аквалангістів і пірнальників. З усіх островів він, мабуть, найпопулярніший у туристів. Острів отримав назву від безлічі високих араукарій, що додають острову неповторний впізнаваний колорит. У містечку Сен-Моріс, де вперше висадилися французькі місіонери, є незвичайний пам'ятник — статуя Христа, оточена канацькими тотемами. На острові багато мальовничих печер і гротів, цікаві руїни старої колоніальної в'язниці.
Економіка Редагувати
Економіка Нової Каледонії базується на видобутку нікелю. Істотний дохід приносить туризм, а також фінансові субсидії від Франції. Галузі промисловості: видобуток нікелю і заліза, кольорова металургія, рибальство. Корисні копалини: родовища нікелю (25 % розвіданих світових запасів) і заліза. Крім того, є поклади руд хрому, кобальту, марганцю, срібла, золота, свинцю, міді. У сільському господарстві вирощуються: кавове дерево, кокосові пальми, картопля, соняшник, пшениця, кукурудза, ямс, таро, батат, маніока. Розводять велику рогату худобу, а також свиней, кіз, овець і коней.
Експорт (1,3 млрд дол. у 2008-му) — феронікель, нікелева руда, риба. Основні покупці — Франція 19 %, Японія 18 %, Іспанія 7 %, Китай 6,5 %, Бельгія 5 %. Імпорт (2 млрд дол. у 2008 р.) — машини та обладнання, паливо, хімікати, продовольство. Основні постачальники — Франція 37 %, Сингапур 18 %, Австралія 11,5 %, Нова Зеландія 5 %.
Політика Редагувати
Особливий статус території у складі Франції — асоційованої спільноти — передбачає місцеві органи виконавчої влади, право обирати по два представники до французьких Національних зборів та Сенату. Водночас Президент Французької Республіки є офіційним очільником Нової Каледонії. Влада Франції на території представлена верховним комісаром, що призначається президентом Франції. Виконавча влада здійснюється місцевим урядом у складі 11 членів, які призначаються з депутатів конгресу території (місцевого парламенту). Конгрес складається з 54 депутатів, що обираються раз на 5 років.
1998 року після зіткнень між владними силами та сепаратистами з народу канак (місцевого населення острова) було укладено угоду, яка передбачала проведення референдуму про незалежність Нової Каледонії від Франції, який відбувся 4 листопада 2018 року. Більшість (56,4 %) не підтримала незалежності. Проте, місцева влада має право провести ще два схожі референдуми, а головне — відсоток прихильників незалежності рік від року тільки зростає.
Демографія Редагувати
- Чисельність населення — 245 580 (перепис 2009).
- Річний приріст — 1,1 %.
- Фертильність — 2,15 народження на жінку.
- Середня тривалість життя — 75 років (72 — у чоловіків, 78 — у жінок).
- Дитяча смертність — 6,9 на 1000.
- Етнічний склад: меланезійці (канаки) — 40,3 % (99 078 осіб), європейці (в основному французи) — 29,2 % (71 721 особа), увеанці й футунці — 8,7 % (21 262 особи), полінезійці — 2,0 % (4985 осіб), індонезійці — 1,6 % (3985 осіб), в'єтнамці — 1,0 % (2357 осіб), ні-вануату — 0,9 % (2327 осіб), інші — 16,2 % (39 865 осіб). (Перепис 2009 року) [1]
- Мови: французька (офіційна), а також 33 меланезійські та полінезійські діалекти.
- Релігії: більшість населення християни (католики — 60 %, протестанти — 30 %), а також мусульмани-суніти (4 %). Меланезійці, поряд з християнством, сповідують традиційні місцеві вірування.
- Грамотність — 96 %.
- Міське населення — 65 %.
Культура Редагувати
На відміну від інших країн Меланезії, в Новій Каледонії європейська культура повністю переважає над культурою аборигенів. Особливо виразно таке переважання відчувається в столиці Нумеа, що являє собою типово європейське місто. Села, населені аборигенами, сильно європеїзовані, хоча і зберігають у своїй зовнішності деякі традиційні риси. Традиційне Новокаледонське житло круглої або прямокутної форми, крите пальмовим листям — зустрічається зараз лише в невеликих, найвіддаленіших від Нумеа селах. Подекуди круглі житла місцевого типу з високим конічним дахом споруджують для себе традиційні вожді. Майже нічого не збереглося в аборигенів і від колишнього начиння, одягу. Новокаледонці тепер носять одяг європейського крою. Трохи краще зберігають аборигени традиційні навички приготування їжі, проте, і тут все більш відчувається європейський вплив. Свята, прийняті в Новій Каледонії:
- 1 січня — Новий рік
- Березень — квітень — Великдень
- 1 травня — День Праці
- 8 травня — День Звільнення
- травень — Вознесіння Христове, Трійця і Духів день
- 14 липня — День взяття Бастилії
- 15 серпня — Успіння Богородиці
- 1 листопада — День Всіх Святих
- 11 листопада — День Пам'яті (День перемир'я у Першій світовій війні)
- 25 грудня — Різдво
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- (фр.) Institut de la statistique et des études économiques de Nouvelle-Calédonie (ISEE). (PDF). Архів оригіналу за 24 листопада 2007. Процитовано 24 червня 2007.
- (фр.) INSEE, Government of France. Recensement général de la population en Nouvelle-Calédonie - 2004. Архів оригіналу за 2 липня 2013. Процитовано 24 червня 2007.
- ↑ Les comptes économiques rapides de la Nouvelle-Calédonie en 2021. ISEE — Institut de la statistique et des études économiques Nouvelle-Calédonie
- Rapport annuel 2015 de la Nouvelle-Calédonie. L'Institut d'Emission d'Outre-Mer (IEOM). Paris: Siege Social, 2016. ISSN 1635—2262 (фр.)
- La croissance démographique fléchit nettement en Nouvelle-Calédonie entre 2014 et 2019. ISEE — Institut de la statistique et des études économiques Nouvelle-Calédonie (фр.)
- . Энциклопедия «Вокруг света». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 5 серпня 2016. (рос.)
- Нова Каледонія втретє на референдумі проголосувала проти незалежності від Франції. Портал новин LB.ua (укр.)
- . BBC News Україна. 4 листопада 2018. Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 8 листопада 2018.
- . ВВС Україна. 5 листопада 2018. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 5 листопада 2018.
- Майя Скрипник (31.07.2019). . eurointegration.com.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 8 січня 2020.
Джерела Редагувати
- New Caledonia. Maison de la Nouvelle Calédonie, 2014 (англ.)
- L'histoire de la Nouvelle Calédonie. Maison de la Nouvelle Calédonie, 2010 (фр.)
Посилання Редагувати
- Нова Каледонія [ 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.