Украї́нська лати́нка (також Latynka або Łatynka) — спільна назва різних варіантів запису української мови латинськими літерами. Деякі з них лишилися проєктами, а деякі були у відносно активному вжитку певний час.
Перша стандартизована латинська абетка для української мови, укладена 1834 р., мала в основі польський правопис. Попри невдачу в намаганнях замінити нею кирилицю, цей правопис продовжували іноді вживати для друкування українських книг в Австрії, міжвоєнній Польщі та навіть під час Другої світової війни. Друга спроба завести латинку для українського правопису 1859 р. — цього разу здебільшого на основі чеської орфографії — також зазнала невдачі. Втім нові пропозиції латинки для української мови, запропоновані у XX та XXI століттях, ґрунтуються переважно саме на чеському та похідному від нього хорватському правописах. Крім того на Закарпатті на межі XIX–XX ст. для українського книгодрукування використовували також угорський правопис.
Суперечки щодо статусу та форми української латинки фактично тривають досі, оскільки сучасні офіційні стандарти романізації, що ґрунтуються на англійському правописі, не цілком підпадають під поняття «українська латинка»: їх не використовують для запису мови, а лише для транслітерації українських власних назв на латинське письмо.
1 квітня 2022 року набув чинності державний стандарт ДСТУ 9112:2021, що визначає українську латиницю як «уніфіковану стандартизовану систему передавання українських текстових даних латиницею за допомогою ізоморфоного механізму транслітерації». Стандарт охоплює усі періоди існування української писемності.
Історія Редагувати
Річ Посполита та Гетьманщина Редагувати
Найдавніші збережені приклади використання латинки для запису української мови походять із XVII ст. Це були праці польських авторів, присвячені українській тематиці. Попри те, що книги були польською мовою, вони містили транскрибовані латинкою записи українських народних пісень, зокрема балади про козака і Кулину в брошурі Яна Дзвоновського (1625). Професорка Алодія Кавецька-Ґричова[pl] виявила й опублікувала у 1974 році драматичний твір українською мовою «Tragedia ruska», надрукований латинським шрифтом у раківській аріанській друкарні Себастіяна Стернацького[pl] не пізніше 1618–1619 рр.
У XVII–XVIII ст. використання латинки для української мови було поширене на Правобережжі, а друковані тексти траплялися навіть у Харкові. Втім велика частина українців, особливо пов'язана з православними культурними осередками, вважала, що з руською (українською) мовою та культурою має бути нерозривно пов'язана кирилиця.
XIX століття Редагувати
Абецадло Редагувати
1834 року Йосип Лозинський виступив із пропозицією повного переведення руської (української) мови на латинську абетку, написавши статтю Про впровадження польської абетки до руської писемності (O wprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego) та опрацювавши (в рукописі) граматику руської (української) мови та видавши книгу «Ruskoje wesile» (1835). В основу своєї абетки він поклав польський правопис. Лозинський був не першим, хто висловив таку ідею: ще на початку XIX ст. подібне пропонували Авґуст Шлецер у своїй праці про Нестора Літописця, Йосип Вольтич[en] у Словнику ілірийської, італійської та німецької мов, а кількома роками згодом Єрней Копітар та А. Пахмаєр.
Правопис Лозинського базувався, в основному, на фонетичному принципі орфографії. Однак, він також мав низку особливостей етимологічного характеру. Перші з них вказано на початку книги «Ruskoje wesile» в «Uwahach dla czytajuczych»:
Інші риси окреслюються вже з перших речень тексту:
Граматику Лозинського схвалив Єрней Копітар, втім ані перша її редакція, ані друга не вийшли друком. Причиною цього при першій спробі видання стало те, що Лозинський узявся за нові дослідження, натомість другу редакцію забракував львівський цензор Венедикт Левицький. Граматика Лозинського була спробою розв'язати проблему непристосованості церковнослов'янської кирилиці для нової літературної української мови, що почала розвиватися на початку 19 ст. на базі народної мови. Попри те, що деякі українські діячі підтримали цю ідею (наприклад, Іван Головацький, брат Якова Головацького), загалом вона не здобула широкого визнання. Зокрема протестували проти цього українські культурні діячі — Руська трійця (зокрема Маркіян Шашкевич у статті «Азбука і абецадло»), Йосип Левицький (стаття Odpowiedź na zdanie o zaprowadzeniu abecadła polskiego do piśmiennictwa ruskiego) та Денис Зубрицький (стаття O zaprowadzeniu abecadła polskiego zamiast cirylicy do ruskiej pisowni).
Зацікавленими у прийнятті латинської абетки до руської писемності були також польські діячі. 1836 року з'явилася стаття Луціяна Семенського «Крайова література» (Literatura krajowa), в якій автор став на захист ідеї Лозинського.
Проєкт Лозинського отримав назву «абецадло» (від польського abecadło — абетка), а суперечки навколо питання впровадження української латинки — «азбучна війна». Попри невдачу в ідеї загального прийняття абетки для української мови, її продовжували іноді вживати для друкування книг українською мовою — як у Австрії, так і згодом у міжвоєнній Польщі, і навіть під час Другої світової війни (деякі риси відрізнялися від оригінального проєкту Лозинського, наприклад траплялася послідовна передача ї через ji). Крім того 20 жовтня 1852 року з'явився указ австрійського імператора Франца Йосифа I, яким постановлено, що всі україномовні подання до галицьких судів мусять записуватись латинськими літерами.
| A a | B b | C c | Ć ć | Ch ch | Cz cz | D d | Ď ď | E e | é |
| А а | Б б | Ц ц | Ць ць | Х х | Ч ч | Д д | Дь дь | Е е | і1 |
| F f | G g | H h | I i | J j | K k | L l | Ł ł | M m | N n |
| Ф ф | Ґ ґ | Г г | І і2, ï6 | Й й | К к | Ль ль | Л л, ў4 | М м | Н н |
| Ń ń | O o | ó | P p | R r | R’ r’ 5 | S s | Ś ś | Sz sz | Szcz szcz |
| Нь нь | О о | і3 | П п | Р р | Рь рь | С с | Сь сь | Ш ш | Щ щ |
| T t | Ť ť | U u | W w | Y y | Z z | Ź ź | Ż ż | ||
| Т т | Ть ть | У у | В в | И и | З з | Зь зь | Ж ж |
- ↑ На місці старослов'янського і < e: méd, nés, rék.
- ↑ На місці старослов'янського і < ѣ: lis. Також позначала пом'якшення між приголосним і голосним (зокрема як аналог сучасних йотованих): jajcia, Marysia, soncia. Лозинський не вживав її в цій функції після L і R (оскільки L сама по собі м'яка, а пом'якшену R він не розглядав як палаталізований звук через специфіку галицької вимови).
- ↑ На місці старослов'янського і < о: Bóh, kóń, zlóśť, wón, stół, sposób, póznaty.
- ↑ Іноді, після голосних: był, łapał, opysał, perekonał.
- ↑ Традиційна галицька вимова м'якого р відрізняє його від інших палаталізованих звуків (в сучасній кирилиці цю специфіку передають апострофом, наприклад: пор'ядок). Лозинський передавав цю особливість також через апостроф, при чому навіть перед голосними: powtar'aje (с.16), por'adku (с. 35).
- ↑ Лише після голосних: swoim (за винятком початкової «ї» кореня після префікса, напр. pojidu).
Правопис Їречка Редагувати
Найближчим до офіційного запровадження був проєкт чеського славіста Йосифа Їречка, опублікований 1859 року Міністерством культури і освіти Австрійської імперії. За задумом автора, латинізація мала сприяти творенню української мови як сучасної мови завдяки відокремленню від архаїчних церковнослов'янських та нових російських впливів.
Проєкт Їречка спирався переважно на чеський правопис з кількома польськими літерами (переважно на позначення пом'якшених приголосних). Зокрема з чеської орфографії взято v, шиплячі č, š, ž, dž, а також ě та ü; а з польського правопису — зокрема у, ł та dz. Палаталізовані взято з обох абеток, але переважно з польської; закони м'якшення приголосних (ś, ź, ć, dź, ń) поширено на всі українські палаталізовані приголосні (ť, ď, ľ, ŕ) і в такий спосіб вони вживалися перед усіма голосними: ťuťun, miď, ďak, choďat, oś, voźmy, voźat, oteć, otća, koroľ, lomľu, deń, hüŕkyj. Крім диграфів dž, dz, dź були ще два — eu та ou, які відповідали місцевій вимові закінчень орудного відмінка деяких іменників (наприклад, kostyj — kosteju / kosteu, ruka — rukou, hora — horou); сучасний правопис передає їх як ев та ов відповідно (руков, горов). В іншомовних словах могли вживатися також w та x.
Серед сильних сторін цього правопису відзначають послідовне вживання пом'якшених приголосних, серед слабких — недостатньо обґрунтоване впровадження літер ě1 та ü3 на позначення деяких діалектичних та етимологічних явищ, а також вживання трьох л (твердого l, м'якого ľ та зміцнено твердого ł)2, правильне вживання яких вимагало знань етимології, а іноді й інших слов'янських мов (детальніше про це нижче в примітках до абетки)..
В Галичині ідею Їречка підхопив тогочасний губернатор краю граф Аґенор Ґолуховський, на чиє прохання міністр культури та освіти Австрії Леопольд Тун[en] призначив комісію до впровадження ідеї. Втім самої підтримки проєкту з боку одіозного Ґолуховського вистачило, аби в конфліктній Галичині українці вбачили в цій зміні спробу полонізації чи в кращому разі — вираз чеського прагнення до гегемонії серед слов'ян Австрійської імперії. Противниками реформи були як москвофіли (серед них Богдан Дідицький), так і ті інтелігенти, що висловилися схвально про сам проєкт Їречка (вже згаданий мовознавець Йосип Лозинський та греко-католицький митрополит Львова Спиридон Литвинович голосували проти впровадження латинки, вважаючи цю зміну політичним та культурно шкідливим для українців актом). Протести підтримали також інші славісти з Австрії, зокрема Франц Міклошич та навіть тесть Їречка — Павел Шафарик. На закиди щодо невідповідності церковнослов'янського письма новій українській мові, вони пропонували реформувати кирилицю «за зразком Караджича».
Цю хвилю протестів розглядають як «другий спалах азбучної війни». Міністерська комісія забракувала проєкт (7 голосів проти 2, ще двоє утрималися) і, як наслідок, австрійське міністерство відмовилося від подальшого впровадження латинки, організувавши реформу кирилиці (усунення кількох літер, як-то твердого знака), яку втім також було скасовано 1861 року під впливом критики. (Згодом 1892 року реформу кирилиці в Галичині все ж було проведено, завдяки зусиллям, в першу чергу, Степана Смаль-Стоцького).
| A a | B b | C c | Ć ć | Č č | Ch ch | D d | Ď ď | Dz dz | Dź dź |
| А а | Б б | Ц ц | ЦЬ ць | Ч ч | Х х | Д д | ДЬ дь | Дз дз | Дзь дзь |
| Dž dž | E e | ě | F f | G g | H h | I i | J j | K k | L l |
| Дж дж | Е е | є1 | Ф ф | Ґ ґ | Г г | І і | (Й) (й) | К к | Л л |
| Ľ ľ | Ł ł | M m | N n | Ń ń | O o | P p | R r | Ŕ ŕ | S s |
| Л(Ь) л(ь) | Л л2 | М м | Н н | НЬ нь | О о | П п | Р р | РЬ рь | С с |
| Ś ś | Š š | Šč šč | T t | Ť ť | U u | ü | V v | W w | X x |
| СЬ сь | Ш ш | Щ щ | Т т | ТЬ ть | У у | і3 | В в | В в4 | Кс кс4 |
| Y y | Z z | Ź ź | Ž ž | ||||||
| И и | З з | ЗЬ зь | Ж ж |
Примітки.
- ↑ На позначення «Є» на місці «Я» у західноукраїнських говорах (ім'я — імє). Правило: вживається тільки там, де у старослов'янській мові є ѧ або в польській ę: сягнути — сєгнути — sěhnuty, дякувати — дєковати — děkovaly, щастя — щєстє — ščěstje, дев'ять — девєт — devěť, в'язати — вєзати — vězaty, м'ясо — мєсо — měso, святий — швєтий — švětyj, ряд — рєд — rěd, ім'я — імє — imě, гуся — гусє — husě, ся — сє — sě. Втім закон непослідовний, наприклад: п'яний — pjenyj і pjanyj.
- ↑ На позначення л у праслов'янському буквосполученні ъl + приголосний (vołk), тобто або в кінці складу (oreł, düł, vüł…; dołhyj, tołstyj..:, był, plił), або там, де примикає до приголосного, що замикає склад (tołk, dołh), зокрема в іменниках чоловічого роду з кінцевим Л та в чоловічих формах минулого часу (pochodył). Їречек помилково вважав, що в українській мові подібно як у словацькій існує потрійний звук Л: 1) твердий (hart) — повніше, ніж чеське або німецьке l, але ж не доходить до повноти польського ł (це його l, напр., syla); 2) пом'якшене (erweicht), відповідає польському l (в його правописі це ľ) та 3) зміцнено тверде (potenziert hart), воно відповідає польському ł.
- ↑ На позначення і, що походить від старослов'янського о (оскільки Їречек розрізняв і < о та і < е, ѣ). Цей звук вимовляється як заокруглене i (кість — küsť, гвіздь — hvüźď).
- ↑ Лише в іншомовних словах.
Латинка за межами Австро-Угорщини Редагувати
Певну підтримку задум Їречка здобув на Наддніпрянщині, де його потенціал хотіли використати для зменшення російських впливів. Так, 1844 року Яків де Бальмен та Михайло Башилов підготували ілюстровану рукописну версію «Кобзаря» у польській транскрипції, правки до якого вносив особисто Шевченко.
1859 р. проєкт видання українського букваря польською латинкою підтримав відомий хірург та попечитель Київського навчального округу Микола Пирогов, до чого влада поставилася несхвально.
В середині XIX століття поет Тимко Падура, представник української школи польського романтизму, що народився і прожив усе життя у Київській губернії, писав свої українськомовні твори латинкою на основі польської абетки.
Втім 1876 року російський імператор Олександр II видав указ (відомий як Емський), що майже повністю забороняв використання української мови в книговидавництві (за винятком народної творчості з обов'язковим використанням російської орфографії). Таким чином книги латинкою, як і будь-яким українськими правописом (передусім кулішівкою) у 1876—1905 роках були в Російській імперії заборонені.
Серед іншого Емський указ вимагав вислати за кордон Михайла Драгоманова. Він прихильно ставився до латинки і 1882 року в Женеві видав латинізовану версію «Марії» Тараса Шевченка, використавши польську абетку. Крім того Драгоманов запропонував власну реформу кирилиці (драгоманівка), яка дозволяла переведення текстів із однієї системи письма на іншу через просту заміну знаків без багатозначностей.
XX століття Редагувати
1899 року в Берліні було видано «Інструкції для алфавітних каталогів прусських бібліотек і прусського загального каталогу» (відомі як Прусські інструкції[de]). Для транслітерації кирилиці було запропоновано використовувати гаєвицю, причому для східнослов'янських мов фактично було дві поправки: апостроф на місці м'якого знаку (замість j у гаєвиці) і ch на місці х. Ця система, що майже повністю повторювала пропозицію німецького мовознавця Авґуста Шлейхера, стала основою для наукової транслітерації кирилиці та міжнародного стандарту ISO 9. Крім того ця система справила вплив на нові спроби адаптувати латинське письмо для української мови у XX та XXI століттях. Оскільки саму гаєвицю було створено під впливом чеської орфографії, то «прусську» систему вважають основаною на чеському та хорватському правописах.
Західна Україна Редагувати
1922 р. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові радило під час транскрибування українських імен користуватися чеським правописом. В пресі іноді порушували питання запровадження латинки, зокрема в газетах «Нова Зоря» та «Діло».
Міжвоєнні уряди Чехословаччини та Румунії використовували для друку українською мовою латинку (зокрема, публікації на церковну тематику на Пряшівщині).
Радянська Україна Редагувати
В 1920-х — на поч. 1930-х в СРСР відбувалася кампанія латинізації, в рамках якої 69 мов було переведено на латинський алфавіт (здебільшого це були малі мови Росії, які доти використовували арабицю або не мали міцної традиції письма). Української мови латинізація не торкнулася, втім дискусії на цю тему були. Зокрема, її порушував Сергій Пилипенко у своїй статті «Odvertyj lyst do vsix, xto cikavyt’sja cijeju spravoju» 1923 року (написаній академічним варіантом транслітерації («Прусські інструкції») з єдиною зміною — вживанням x, а не ch на позначення кириличної х).
Зрештою 1927 року під час Всеукраїнської правописної конференції в Харкові мовознавці Майк Йогансен, Борис Ткаченко та Микола Наконечний запропонували прийняти латинку як частину правопису. Після дводенної дискусії було проведено голосування, під час якого 20 голосів було за, а 25 — проти. Радянська преса подала ці результати викривлено, вказавши, що за латинку голосували 8 учасників, а «абсолютна більшість проголосувала „проти“»,. Серед тих, хто голосував за латинку були Ліщина-Мартиненко, Ярошенко, Чепіга, Йогансен, Ганцов, Висоцький, Наконечний, Сулима, Булаховський, Дем'янчук, Волошин, В. Сімович, П. Бузук, Є. Тимченко та Пилипенко.
Крім радикального переходу на латинку, існувала ідея впровадження кількох латинських літер — ѕ (замість дж), z (замість дз) та j (замість й, зокрема в є, ї, ю, я). Ці ідеї пропунували Микола Скрипник та Євген Тимченко,. Конференція вирішила, що оскільки це питання не дискутувалося перед самою конференцією, то ці літери (йшлося лише про ѕ та z) не можна вводити зараз, а поставити його для дальших дискусій. Проте після того, як ЦК КП(б)У на чолі з Л. Кагановичем засудив впровадження нових літер, конференція анулювала своє рішення.
Еміграція Редагувати
За емігрантських умов у відсутності українських черенок виходили частково латинкою в повоєнний час, і періодика, і наукова література, як наприклад, ашаффенбурзька газета «Неділя», до якої дописував журналіст Анатоль Курдидик, та наукова праця «Синтаксис сучасної української літературної мови» (англ. «The Syntax of Modern Literary Ukrainian») Юрія Шевельова.
В 1946 в першому номері емігрантського журналу «Керма» (Зальцбург) опубліковано статтю Авеніра Коломийця «Проблема української латинки», в якій він обґрунтував необхідність переходу української мови на латинське письмо та запропонував власний проєкт латинки. Також в наступному номері було опубліковано відгуки читачів на цю статтю. Дискутанти вбачали двоякий сенс такого нововведення: політичний — у спроможності убезпечити українську культуру від російської експансії і поглинання, практичний — в усуненні проблеми зі шрифтами і збільшенні в такий спосіб випуску еміграційних книжок і періодики.
Сучасність Редагувати
Сьогодні для запису української мови офіційно використовують лише кириличне письмо. Існують офіційні стандарти латинізації, які використовують для передачі українських власних назв у міжнародних документах і мовах на основі латинського письма.
Офіційні стандарти Редагувати
Термінологічна комісія з природничих наук (ТКПН) Київського університету, базуючись на фонетико-графічних традиціях української та споріднених слов'янських мов, розробила взаємнооднозначну систему автоматичної транслітерації, яка включає наукове обґрунтування, принципи транслітерації, транслітераційні таблиці (з діакритичними знаками та без), а також комп'ютерну програму для автоматичної конверсії з кирилиці на латиницю та з латиниці на кирилицю. Члени цієї комісії (О. Білодід, М. Вакуленко й ін.) наполягають на тому, щоб українську латиницю було прийнято як національний стандарт і вона стала складовою частиною українського правопису як графічне представлення державної мови України в міжнародному спілкуванні.
Цю розробку позитивно відзначили українські та зарубіжні фахівці — зокрема, Комісія Верховної Ради України з питань культури і духовності, фахові конференції, спеціалісти Британського музею та Лондонського університету (1996), рецензенти міжнародного проєкту RSS OSI/HESP № 1034/1996 «Східнослов'янська латиниця», Держстандарт Росії (лист № 510–34/268 від 12.05.97). Ця система використовується як перший стандарт транслітерації домену .UA та стала стандартом на сайті translit.kh.ua [ 7 квітня 2010 у Wayback Machine.].[джерело?]
18 жовтня 1995 р. Держстандарт України затвердив принципи транслітерації, сформульовані та озвучені представниками ТКПН, а 16 листопада 2000 р. академічна Транслітераційна комісія, створена розпорядженням Президента НАН України Бориса Патона, рекомендувала покласти розробку ТКПН в основу національного стандарту української латинки та включити її до майбутнього видання українського правопису. Попри це, до правопису її досі не включено.
27 січня 2010 р. Кабінет Міністрів України видав постанову, в якій впорядкував правила транслітерації української абетки латиницею, затвердивши таблицю транслітерації. Ці правила застосовують зокрема, видаючи закордонні паспорти громадянам України.
Головною особливістю цього стандарту порівняно з історичними латинками є те, що в його основу покладено англійський правопис, а також повністю упущено пом'якшення м'яким знаком. Цей правопис зокрема використали поряд із кирилицею у Львові під час транслітерації назв вулиць, а також у Харкові для транслітерації назв станцій метро.
| Кирилиця | Латиниця | Коментарі |
|---|---|---|
| А а | A a | |
| Б б | B b | |
| В в | V v | |
| Г г | H h | |
| Ґ ґ | G g | |
| Д д | D d | |
| Е е | E e | |
| Є є | Ye | на початку слова |
| ie | в інших позиціях | |
| Ж ж | Zh zh | |
| З з | Z z | |
| И и | Y y | |
| І і | İ i | |
| Ї ї | Yi | на початку слова |
| i | в інших позиціях | |
| Й й | Y | на початку слова |
| i | в інших позиціях | |
| К к | K k | |
| Л л | L l | |
| М м | M m | |
| Н н | N n | |
| О о | О о | |
| П п | P p | |
| Р р | R r | |
| С с | S s | |
| Т т | T t | |
| У у | U u | |
| Ф ф | F f | |
| Х х | Kh kh | |
| Ц ц | Ts ts | |
| Ч ч | Ch ch | |
| Ш ш | Sh sh | |
| Щ щ | Shch shch | |
| ь | — | упущено |
| Ю ю | Yu | на початку слова |
| iu | в інших позиціях | |
| Я я | Ya | на початку слова |
| ia | в інших позиціях |
Примітка:
Неофіційні варіанти Редагувати
Наприкінці XX ст. дискусії щодо потреби в існуванні повноцінної латинки для української мови відновилися. Головними питаннями у цій дискусії є форма такої абетки та її повноваження. Так, існують думки про впровадження латинки як другої абетки (така ситуація існує в сербській мові); інші вважають, що латинка лише має стати універсальним засобом латинізації української мови (тобто замінити сучасні стандарти латинізації й при потребі виконувати функції кирилиці).
Щодо форми, то в період після 1991 р. було впорядковано кілька нових варіантів української латинки. Вони набули відносно невеликого поширення, здебільшого в інтернеті та культурологічних часописах. Основні з них — проєкт Івана Лучука (на базі чеського правопису) та варіант на основі «гаєвиці».
- 2000 р. вийшов «Korotkyj Pravopys» Івана Лучука, в якому він детально описав український латинський правопис. В основу абетки було взято чеський правопис із використанням кількох словацьких (ľ, ŕ) та польських літер (ć, ń, ś, ź), а також заміною ch на x. Пом'якшені приголосні, як і в Їречка, вживаються також і перед голосними (тобто ся стає śa). Цей правопис регулярно використовує часопис «Ї».
| Кирилиця | Латиниця | Коментарі |
|---|---|---|
| А а | A a | |
| Б б | B b | |
| В в | V v | |
| Г г | H h | |
| Ґ ґ | G g | |
| Д д | D d | |
| Ď ď | замість дь, а також перед є, ю, я без апострофа, наприклад: дядько — ďaďko | |
| Е е | E e | |
| Є є | Je je | на початку слова, після апострофа |
| e | після пом'якшеного приголосного (див. відповідний приголосний) | |
| Ж ж | Ž ž | |
| З з | Z z | |
| Ź ź | замість зь, а також перед є, ю, я без апострофа, наприклад: зябра — źabra, колодязь — koloďaź | |
| И и | Y y | |
| І і | İ i | |
| Ї ї | Ji ji | |
| Й й | J j | |
| К к | K k | |
| Л л | L l | |
| Ľ ľ | замість ль, а також перед є, ю, я без апострофа, наприклад: лялька — ľaľka | |
| М м | M m | |
| Н н | N n | |
| Ń ń | замість нь, а також перед є, ю, я без апострофа, наприклад: нянька — ńańka | |
| О о | О о | |
| П п | P p | |
| Р р | R r | |
| Ŕ ŕ | замість рь, а також перед є, ю, я без апострофа, наприклад: рябий — ŕabyj, матрьошка — matŕoška | |
| С с | S s | |
| Ś ś | замість сь, а також перед є, ю, я без апострофа, наприклад: сяйво — śajvo, рись — ryś | |
| Т т | T t | |
| Ť ť | замість ть, а також перед є, ю, я без апострофа, наприклад: тямить — ťamyť | |
| У у | U u | |
| Ф ф | F f | |
| Х х | X x | |
| Ц ц | C c | |
| Ć ć | замість ць, а також перед є, ю, я без апострофа, наприклад: цяцька — ćaćka | |
| Ч ч | Č č | |
| Ш ш | Š š | |
| Щ щ | Šč šč | |
| ь | — | замість буквосполучення «приголосний + м'який знак» вживають пом'якшені приголосні (див. відповідний приголосний) |
| Ю ю | Ju ju | на початку слова, після апострофа |
| u | після пом'якшеного приголосного (див. відповідний приголосний) | |
| Я я | Ja ja | на початку слова, після апострофа |
| a | після пом'якшеного приголосного (див. відповідний приголосний) | |
| ' (апостроф) | — | йотований після апострофа має звичну форму з j, а попередній приголосний не змінюється (наприклад, б'є — bje, з'їсть — zjisť, п'ю — pju, м'яч — mjač |
- Існує також спрощений варіант латинки на основі гаєвиці, майже ідентичний із науковим стандартом транслітерації українського письма і який є відносно популярний в інтернет-спілкуванні. Його особливістю є наявність лише трьох нестандартних літер — č, š і ž. Пом'якшення позначає j, а йотовані в усіх позиціях мають однаковий вигляд — je, ji, ju чи ja відповідно. Апостроф не вживається (м'ясо — mjaso). Кириличну х позначає латинська x. Схожий правопис (але з польським пом'якшенням приголосних перед голосними) використовував буковинський поет Юрій Федькович.
| Кирилиця | Латиниця | Коментарі |
|---|---|---|
| А а | A a | |
| Б б | B b | |
| В в | V v | |
| Г г | H h | |
| Ґ ґ | G g | |
| Д д | D d | |
| Е е | E e | |
| Є є | Je je | |
| Ж ж | Ž ž | У випадках необхідності уникати літер із діакритичними знаками — Zh zh. |
| З з | Z z | |
| И и | Y y | |
| І і | İ i | |
| Ї ї | Ji ji | |
| Й й | J j | |
| К к | K k | |
| Л л | L l | |
| М м | M m | |
| Н н | N n | |
| О о | О о | |
| П п | P p | |
| Р р | R r | |
| С с | S s | |
| Т т | T t | |
| У у | U u | |
| Ф ф | F f | |
| Х х | X x | |
| Ц ц | C c | |
| Ч ч | Č č | У випадках необхідності уникати літер із діакритичними знаками — Ch ch. |
| Ш ш | Š š | У випадках необхідності уникати літер із діакритичними знаками — Sh sh. |
| Щ щ | Šč šč | У випадках необхідності уникати літер із діакритичними знаками — Sch sch. |
| ь | j | |
| Ю ю | Ju ju | |
| Я я | Ja ja | |
| ' (апостроф) | ' або — | Існують два підходи до передачі апострофа: використовувати його аналогічно до кирилиці чи повністю упускати (оскільки переважно апостроф вживають після приголосних, які в українській мові не пом'якшуються). Наприклад, м'яч — m'jač / mjač. |
Натомість у побутовому використанні люди зазвичай виробляють індивідуальні транслітераційні системи, керуючись власним знанням і відчуттям іноземних мов. Не зважаючи на те, що основні сучасні транслітераційні системи розроблені в основному орієнтуючись на англійську мову, германофон найімовірніше буде використовувати z для позначення українського ц, а s — для з. У середовищах зі слабким або відсутнім знанням мов з латинськими алфавітами, наприклад школярів, людей старшого віку, часто трапляється імітаційна транслітерація, коли кириличні букви передаються не співзвучними, а візуально схожими символами з числа доступних. Так, замість кириличних букв И, Р, У, Ш можуть бути використані відповідно латинські u, P, y, W, замість Б, Ч, З — цифри 6, 4 і 3, а буква Ж може навіть позначатись астериском *. Зазвичай такі заміни використовуються непослідовно і неоднорідно, породжуючи складні для сприйняття тексти: TEKCT MO*E Bu2/\RgATu HAnPyK/\Ag OTTAK. KIHEU, b A6ETKu: U, 4 W W, b IO R
Галерея Редагувати
Приклади Редагувати
Нижче подано перший куплет гімну України основними версіями української латинки.
| Кирилиця | Проєкт Лозинського | Проєкт Їречка | Проєкт на основі гаєвиці | Офіційна паспортна транслітерація |
|---|---|---|---|---|
| Ще не вмерла України ні слава, ні воля. Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду! | Szcze ne wmerła Ukrainy ni sława, ni wola. Szcze nam, brattia molodii, usmichneťsia dola. Zhynuť naszi woriżeńky, jak rosa na sonci, Zapanujem i my, brattia, u swoij storonci. Duszu j tiło my położym za naszu swobodu, I pokażem, szczo my, brattia, kozaćkoho rodu. | Šče ne vmerla Ukrajiny ni slava, ni voľa. Šče nam, bratťa molodiji, usmichnet sě doľa. Zhynut naši vorüžeńky, jak rosa na sonci, Zapanujem i my, bratťa, u svojij storonci. Dušu j tilo my položym za našu svobodu, I pokažem, ščo my, bratťa, kozaćkoho rodu. | Šče ne vmerla Ukrajiny ni slava, ni volja. Šče nam, brattja molodiji, usmixnetjsja dolja. Zhynutj naši voriženjky, jak rosa na sonci, Zapanujem i my, brattja, u svojij storonci. Dušu j tilo my položym za našu svobodu, I pokažem, ščo my, brattja, kozacjkoho rodu. | Shche ne vmerla Ukrainy, ni slava, ni volia. Shche nam, brattia molodii, usmikhnetsia dolia. Zghynut nashi vorizhenky, yak rosa na sontsi, Zapanuiem i my, brattia, u svoii storontsi. Dushu y tilo my polozhym za nashu svobodu I pokazhem, shcho my, brattia, kozatskoho rodu. |
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Comrie, Bernard; Corbett, Greville G. (1 вересня 2003). . Taylor & Francis. с. 45. ISBN 978-0-203-21320-9. Архів оригіналу за 15 лютого 2017. Процитовано 22 листопада 2017. «...following Vuk's reform of Cyrillic in the early nineteenth century, Ljudevit Gaj in the 1830s performed the same operation on Latinica, using the Czech system and producing a one-to-one symbol correlation between Cyrillic and Latinica as applied to the Serbian and Croatian parallel systems»
- Новий національний стандарт ДСТУ 9112:2021 «Кирилично-латинична транслітерація і латинично-кирилична ретранслітерація українських текстів. Правила написання»
- Ярослав Ісаєвич. Польськомовне і латинське друкарство. [ 28 січня 2012 у Wayback Machine.] — Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002. — С. 222—229.
- Михайло Возняк. Історія української літератури, т. 2, Львів 1921; т. 3, 1924, с. 65-71; Назарук О. О. Найдавніші друковані твори українською мовою // Українська мова і література в школі, 1965, 4, с. 19-20.
- A. Kawecka-Gryczowa «Tragedia…», s. 278—289; A. Kawecka-Gryczowa Ariańskie oficyny wydawnicze Rodeckiego i Sternackiego: Dzieje i bibliografia, Wrocław; Warszawa; Kraków 1974, s. 297.
- E. Ружицький виявив також сатиричний твір білоруською мовою (з виразними рисами українського мовного впливу), надрукований латинським шрифтом у Вільнюсі 1642 р. Див.: Rożycki E. «Krotofilne tragaedie» — nieznana satyra obyczajowa z XVII wieku // Pamiętnik Literacki, 1978, l, s. 167.
- ↑ Ігор Чорновол. Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva [ 21 березня 2018 у Wayback Machine.]. «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 2001. 23.
- ↑ J. Lozinskiy. Ruskoje wesile. [ 18 лютого 2022 у Wayback Machine.] W Peremyszły, w Typografii Władycznój gr. kat. 1835 [PDF]
- Ігор Райківський. Розвиток українського народознавства в Галичині у першій третині XIX ст. УДК: 94 (477.83/.86). ББК: 63.3 (4 Укр) 51
- Маркіян Шашкевич. Статті. Азбука і абецадло [ 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- . lib.if.ua. Архів оригіналу за 25 жовтня 2018. Процитовано 25 жовтня 2018.
- . Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 29 липня 2019.
- Josef Jireček: Über den Vorschlag, das Ruthenische mit lateinischen Schriftzeichen zu schreiben [ 7 вересня 2021 у Wayback Machine.]. Wien: K.u.K. Ministerium für Cultus und Unterricht, 1859.
- . zbruc.eu. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 3 червня 2017.
- О неудобности латинской азбуки въ писменности руской, розсужденіе Богдана А. Д., Віденъ, 1859
- Віктор Мойсеєнко. Про одну спробу латинізації українського письма. [ 6 лютого 2012 у Wayback Machine.] «Незалежний культурологічний часопис „Ї“». 1997. 9.
- Портал Шевченка. kobzar.ua (англ.). Процитовано 24 жовтня 2017.
- . Архів оригіналу за 7 квітня 2021. Процитовано 8 квітня 2021.
- ↑ . Архів оригіналу за 18 вересня 2017. Процитовано 1 серпня 2019.
- . Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 1 серпня 2019.
- Ігор Островський. Ретроспективний futuryzm. Журнал «Ї» про європейський федералізм та українську латиницю. — «День», № 77, четвер, 25 квітня 2002.
- . Архів оригіналу за 18 грудня 2013. Процитовано 31 травня 2013.
- Instruktionen für die alphabetischen Kataloge der preussischen Bibliotheken und für den preussischen Gesamtkatalog, 1899
- Instruktionen…, S.50
- У своїй праці Август Шлейхер пропонував систему транслітерації церковнослов'янської кирилиці (і глаголиці). Якщо провести паралелі із «Прусськими інструкціями» щодо східнослов'янської кирилиці, то можна відзначити єдину різницю — в передачі м'якого знаку; Шлейхер пропонував на його місці літеру ĭ, а не апостроф.
- . Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 22 листопада 2017.
- Ольга Палюх. Правописні дебати у галицькій періодиці 20-х — ПОЧАТКУ 30-х рр. ХХ ст.
- Orthography [ 26 січня 2021 у Wayback Machine.] на Encyclopedia of Ukraine
- «Червоний шлях», № 6–7, Х, 1923, с. 267—268 [1] [ 1 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- Приклад тексту Пилипенка: Meni zdajet'sja, ščo sprava cja stojit' majže dylemoju: teper čy nikoly. «Majže tak», bo tverdo perekonanyj, ščo unifikacija al'favitiv je nemynuča sprava — i to ne tak dalekoho majbutn'oho.
- Сімович. Правописна конференція [ 19 липня 2020 у Wayback Machine.] — газета «Діло».
- Синявський О. Коротка історія «Українського правопису» / Олекса Синявський // Культура українського слова: зб. Наук.-Дослідчого Ін-ту Т. Шевченка. — Х. ; К., 1931. — С. 93—112.
- Ukrainian Latin alphabet (Latynka) [ 15 січня 2012 у Wayback Machine.] — Omniglot
- Євген Тимченко. Desiderata в справі нашого правопису. — Історія українського правопису. XVI—XX ст. — Київ, 2004
- Микола Скрипник. Підсумки правописної дискусії [ 18 липня 2020 у Wayback Machine.] — Вісті ВУЦВК, 19 червня 1927
- . Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 17 лютого 2012.
- . diasporiana.org.ua. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 4 листопада 2020.
- . diasporiana.org.ua. Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 4 листопада 2020.
- Головата, Л. (2017). . Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника (9). с. 279–327. ISSN 1561-6223. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 4 листопада 2020.
- Maksym Vakulenko. Simple-correspondent transliteration through a Slavonic Latin alphabet. [ 7 вересня 2010 у Wayback Machine.]– Journal of Language and Linguistic Studies. — Volume Three, Issue Two — September 2004, pp. 213—228.
- Максим Вакуленко. Українська латиниця: проблеми вживання державної мови в міжнародному спілкуванні [ 21 травня 2011 у Wayback Machine.]/ Максим Олегович Вакуленко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика»: Збірник наукових праць. Випуск Х. — Херсон: Видавництво ХДУ, 2009. — 434 с. — С. 10–19.
- Максим Вакуленко. // Наукові записки. — Випуск 89 (2). — Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 5 ч. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2010. — 352 с. — С. 140—145.
- Транслітерація східнослов'янських абеток за системою ТКПН [ 23 липня 2011 у Wayback Machine.], конвертація онлайн [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.].
- ↑ Правила транслітерації для табличок у Львові розроблено на кафедрі перекладознавства і контрастивної лінгвістики Львівського університету. Ці правила трохи відрізняються від офіційно затверджених кабінетом міністрів України, наприклад, для передачі закінчення –ій- використовується замінник –iy-, а не –ii-, як у офіційних правилах.
- Лист № 06–7/34–347 від 06 липня 1995 р. Голови Держстандарту України Ю. Д. Северинова та лист № 06–7/16–493 від 23 жовтня 1995 р. до Віце-прем'єр-міністра України І. Ф. Кураса
- «Створення національного інформаційного банку географічних назв», Київ, 30 жовтня — 3 листопада 1995 р.; «Проблеми української науково-технічної термінології», Львів, 17–20 грудня 1996 р.; «Питання сучасної ономастики», Дніпропетровськ, 1–3 жовтня 1997 р.
- . zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 1 квітня 2022. Процитовано 29 січня 2017.
- Laskavo prosymo do L'vova! [ 11 квітня 2010 у Wayback Machine.] — zaxid.net, 24-11-09 09:21
- . Архів оригіналу за 6 грудня 2017. Процитовано 5 грудня 2017.
- A. C. Д'яков, T. P. Кияк. Латинська транслітерація як складова частина українського правопису. [ 31 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Детально про правопис, який використовує часопис «Ї», можна прочитати тут: Ukrajinśka latynka. Korotkyj pravopys. — Класика, 2000.
- Цей проект, зокрема, описує Ярослав Михайлишин у статті «Транслітерація чи латинська абетка для української мови [ 16 липня 2012 у Wayback Machine.]».
- Зокрема його використовують при транслітерації українських назв книг у каталогах бібліотек Північної Америки та Західної Європи.
- Серед прикладів уживання — проект Nova Latynka Nova latynka — Нова латинка [ 12 червня 2017 у Wayback Machine.].
- Латинський правопис Федьковича близький до абетки Їречека, але всупереч їй Федькович не вживав пом'якшені приголосні (тобто повністю упускав м'який знак), замість ľ писав lj, замість ń — nj (імовірний вплив гаєвиці), на місці ch — x; йотовані після приголосного позначав комбінацією ia, ie чи iu (останнє є спільним із правописом Лозинського). Приклад тексту тут.
- Писання О. Ю. Федьковича. Перше повне і критичне вид. Філол. Секції НТШ за ред. І. Франка й О. Колесси. тт. І — IV. Л. 1902 — 18.
Посилання Редагувати
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Українська латинка
- Тексти за темою роботи латинкою у Вікіджерелах
- Постанова КМУ від 27 січня 2010 року № 55 «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею» [ 1 квітня 2022 у Wayback Machine.] — транслітерація, що використовується в Україні при видачі закордонних паспортів.
- Постанова КМУ від 9 серпня 2005 року № 720 «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг» [ 29 вересня 2019 у Wayback Machine.], пункт 311 (стор. 4) — таблиця транслітерації української мови у міжнародних телеграмах.
- (англ.) — система транслітерації української, що була затверджена УКППТ у 1996 році. Прийнята в ООН з 1996 року як офіційний стандарт транслітерації українських географічних назв (де факто, міжнародний стандарт «географічної» транслітерації української).
- Ігор Чорновол. Латинка в українському правописі: ретроспектива і perspektyva [ 21 березня 2018 у Wayback Machine.] — 2001. — стаття про історію латинки
- J. Lozinskiy. Ruskoje wesile. [ 18 лютого 2022 у Wayback Machine.] W Peremyszły, w Typografii Władycznój gr. kat. 1835 [PDF] — книга Лозинського, повністю написана «абецадлом».
- J. Jireček: Über den Vorschlag, das Ruthenische mit lateinischen Schriftzeichen zu schreiben [ 7 вересня 2021 у Wayback Machine.]. Wien: K.u.K. Ministerium für Cultus und Unterricht, 1859.
- Василь Сімович. Йосеф Їречек і українська мова [ 9 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Василь Сімович. Йосиф Їречек і українська мова (до азбучної війни 1859 р.). Прага, 1933 [ 21 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- M.Drahomanov. Wid wydawcia (передмова до Кобзаря) [ 18 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Антон Кушнір. Laskavo prosymo v Ukrajinu [ 17 вересня 2019 у Wayback Machine.] — Дзеркало тижня, № 34, 03.09.2005.
- Українська латинка. Короткий правопис [ 15 грудня 2011 у Wayback Machine.] (упорядник Іван Лучук)
- Україна-Ukraine-Ukrajina etc [ 26 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Ukrajina.tak.today [ 25 червня 2015 у Wayback Machine.] — вебсайт журнального типу, що публікує всі матеріали використовуючи українську латинку.
- nachasi.com [ 28 червня 2017 у Wayback Machine.] — сучасне українське онлайн-ЗМІ, яке пропонує дві версії сайту: кирилкою і латинкою.
- Ukraïnśka Latynka [ 25 жовтня 2020 у Wayback Machine.] додаток для браузерів Firefox та Chrome що автоматично конвертує українську кирилку в українську латинку
- Онлайн Транслітератор [ 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.] на сайті slovnyk.ua (стандартна паспортна транслітерація КМУ 2010, стандартна географічна транслітерація УКППТ 1996 та BGN/PCGN 1965)
- Онлайн Транслітератор [ 23 травня 2019 у Wayback Machine.] на сайті translate.google.com (нестандартна транслітерація)
- Онлайн Транслітератор [ 3 листопада 2020 у Wayback Machine.] на сайті bing.com/translator (нестандартна транслітерація)
- Онлайн Транслітератор [ 30 грудня 2021 у Wayback Machine.] на сайті ukrcenter.com (нестандартна транслітерація)
- Онлайн Транслітератор [ 1 лютого 2010 у Wayback Machine.] на сайті ua.translit.cc (нестандартна транслітерація)
- Онлайн Транслітератор [ 7 квітня 2010 у Wayback Machine.] на сайті translit.kh.ua (нестандартна транслітерація)
- Онлайн Транслітератор [ 4 листопада 2020 у Wayback Machine.] на сайті litopys.org.ua (нестандартна транслітерація)