«Українське видавництво» у Кракові-Львові — видавництво засноване в грудні 1939 з осідком у Кракові і діяло до березня 1945 як спілка з обмеженою порукою. Ввійшло до історії української культури як найбільший видавничий осередок часів Другої світової війни. Єдине дозволене німецькою владою українське видавництво в Генерал-Губернаторстві. Діяльність видавництва, яке було тісно пов'язане з Українським Центральним Комітетом, утруднювала сувора німецька цензура (зокрема преси та шкільних книжок) — і брак паперу.
| Українське видавництво | |
|---|---|
| Логотип видавництва «Українське видавництво» | |
| Держава | Генеральна губернія |
| Засновано | 27 грудня 1939 |
| Продукція | книги |
| Директор | Володимир Кубійович |
| Адреса | Краків, Львів |
| |
Різножанрова продукція видавництва (книжки, газети, журнали, аркушеві друки) ввібрала багато фактів, подій, епізодів тогочасного життя українців, насамперед у Генерал-губернаторстві, але також у Німеччині, Райхскомісаріаті Україна й на інших підкорених територіях Центрально-Східної Європи.
Його авторами були Богдан Лепкий і Святослав Гординський, Іван Крип'якевич і Михайло Возняк, Дмитро Дорошенко і Дмитро Чижевський, Євген Маланюк і Тодось Осьмачка, Юрій Клен і Михайло Орест, Юрій Косач і Юрій Шевельов.
У видавництві як у спілці з обмеженою порукою 65 % «паїв» належало номінально Володимиру Кубійовичеві, який весь час був головою його Надзірної Ради. Директорами були: до травня 1940. Євген-Юлій Пеленський, згодом Іван Зілинський та Іван Коцур, з червня 1941 — Іван Зілинський, з літа 1944 — Остап Тарнавський; заступником директора був Ігор Федів.
Діяльність Редагувати
На початку діяльності «Українське видавництво» мусило насамперед задовольняти потреби півмільйонного українського населення на Холмщині й Підляшші: Лемківщині й Посянні, — де майже не було жодних українських книжкових фондів, і, в другу чергу, утікачів з Галичини й Волині. Книжкова продукція передусім забезпечувала шкільну молодь підручниками (37 % усієї продукції), дітей і юнацтво відповідною лектурою, далі — селянські маси та Українське Освітнє Товариство, для яких видавництво комплектувало бібліотеки з своїх та інших видань). З красного письменства появилися майже винятково передруки (твори Б. Лепкого, В. Бірчака, В. Кархута), 16 книжок присвячено окраїнам: Холмщині (серед інших праця М. Кордуби «Історія Холмщини й Підляшшя»), Лемківщині і Посянню; найбільший наклад мали «Історія України» і «Кобзар» Т. Шевченка. До середини 1941 видано 195 книжок, у 1940 одна книжка, що виходила в «Українському видавництві», припадала на 0,7 українця (для порівняння: 1937 в Польщі на 4,4 українців).
З газет і журналів вже з січня 1940 виходила газета «Краківські вісті» (з листопада 1940 щоденник, разом з нею почав виходити популярний тижневик «Краківські вісті») і місячник для дітей «Малі друзі», з квітня 1940 літературно-мистецький місячник «Ілюстровані вісті», з жовтня місячник для юнацтва «Дорога».
По звільненні Львова від большевиків у липні постало самостійне «Українське видавництво» (з краківським — мало тільки однакову назву), яке опісля і частково співпрацювало з краківським «Українським видавництвом». Воно видало до кінця 1941 37 книжок накладом 857 190 примірників (книжки з історії, правописний словник, шкільні підручники, передруки праць з літератури і мовознавства, що виходили в УРСР, але згодом були заборонені). Одночасно постав галицький відділ німецького газетного концерну (В-во часописів і журналів у Генеральній Губернії), який, почав видавати українською мовою «Львівські вісті» (український незалежний щоденник «Щоденні Вісті» заборонено) і намагався не допустити поширення діяльності «Українських Вістей» на Галичину, — а навіть його ліквідувати. Гострі українські протести (серед інших, інтервенції К. Левицького і Кость Паньківського у Львові та Володимира Кубійовича в Кракові) довели до компромісу: «Українське видавництво» могло поширити діяльність на Галичину, створити філію у Львові, де одержало дві друкарні, і видавати журнал «Наші Дні», натомість «Львівські вісті» далі залишилися власністю німецького видавництва. Відтоді працювали два його відділи: у Кракові (його очолював І. Федів і там був осідок дирекції) та у Львові під керівництвом М. Матчака, де друкувалася більшість видань і діяла редакція «Українського видавництва» з М. Шлемкевичем на чолі (постійні співробітники: В. Сімович, P. Храпливий, Б. Гошовський, С. Гординський, Ю. Стефаник, Іван Крип'якевич та інші).
У 1942—1943 в «Українському видавництві» вийшли 212 неперіодичних видань, з того чисел 71 у Кракові, 141 — у Львові. Тоді ж появилося значно більше книжок з літератури: головно передруки, серед них твори майже доти невідомих у Галичині письменників з центральних і східних земель, переважно репресованих (О. Близька, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, М. Куліша, М. Зерова, О. Слісаренка та ін.); вийшли повні видання творів В. Стефаника й Леся Мартовича; твори І. Багряного, М. Зерова, Т. Осьмачки, М. Куліша, В. Ґжицького, В. Чапленка, М. Ореста й ін. Для потреб масового читача виходили у 1942—44 місячні випуски «Вечірньої Години» (наклад 15 000) та серія «Книжки для всіх». Чимало видань було присвячено історії України (Д. Дорошенка й ін.) та шевченкознавству.
Видання наукових праць було далі обмежене (вийшли праці Я. Пастернака «Старий Галич» і В. Кубійовича «Географія України»). Між роками 1943—44 появилося регіональне видання тижневика «Краківські вісті» — «Холмська Земля»; між 1942—44 місячник «Наші Дні», що об'єднував письменників і діячів культури з усіх українських земель. Українська преса в Генеральній Губернії обслуговувала також українців у Німеччині й Чехословаччині.
Воєнні події гальмували, а з квітня 1944 зовсім припинили діяльність Львівського відділу «Українського видавництва». Краківський відділ працював до осени 1944, потім його редакція В. перенеслася до Відня, де побачило світ кілька книжок і де виходили «Краківські вісті».
В «Українському видавництві» працювало осіб із 100, в тому числі понад 20 у редакції (значно більше було непостійних співробітників — переважно вчених і діячів культури). Крім опублікованих творів, видавництво замовляло і порядком допомоги платило гонорари за твори, що їх не можна було тоді публікувати, зокрема вченим з центральних і східних земель. На культурні цілі йшов також весь прибуток видавництва.
Кількість книжкової та іншої неперіодичної продукції «Українського видавництва» видно з таблиць (у дужках самих книжок):
| 1940 | 135 (106) | 809,5 (435,5) | 7000 (6500) |
| 1941 | 119 (107) | 1371,0 (1107,8) | 7 187 (5038) |
| 1942 | 80 (66) | 838,9 (484,9) | 4883 (4485) |
| 1943 | 132 (94) | 1992,6 (723,5) | 7400 (6398) |
| 1944 | 52 (40) | 400,9 (279,4) | 2730 (2 465) |
| 1945 | 26 (21) | 370,2 (246,5) | 1700 (1 240) |
| Разом | 544 (434) | 5783,1 (3277,6) | 30900 (26126) |
|---|
| Роки | Чисел | Примірників у млн. |
|---|---|---|
| 1940 | 197 | 1,3 |
| 1941 | 373 | 3,6 |
| 1942 | 379 | 4,5 |
| 1943 | 441 | 6,2 |
| 1944 | 379 | 7,5 |
| 1945 | 70 | 1,6 |
| Разом | 1839 | 24,7 |
За весь час з'явилося 1 416 чч. щоденника «Краківські вісті» (18,0 млн примірників), 204 чч. тижневика «Краківські вісті» (3,4 млн), «Холмської Землі» — 81 (0,8 млн), «Малих друзів» — 50 (1,0 млн), «Дороги» — 38 (0,3 млн), «Ілюстрованих Вістей» — 20 (0,1 млн), «Наших Днів» — 25 (1,3 млн).
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Паньківський К. Роки німецької окупації. — Ньюарк, 1965
- Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939—41. — Чикаго, 1975.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Історична правда. Вахтанг Кіпіані стаття «Українське видавництво» у Кракові-Львові 1939—1945, т.1 [ 24 жовтня 2010 у Wayback Machine.]18 листопада 2010
| Це незавершена стаття про видавництво. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |