Моніка Беллуччі

Моніка Анна Марія Беллуччі (італ. Monica Anna Maria Bellucci; 30 вересня 1964(19640930), Читта-ді-Кастелло, Умбрія, Італія) — італійська акторка та модель. Перш ніж стати акторкою, яка зіграла в італійських, американських та французьких фільмах, вона працювала фотомоделлю, представляючи продукцію брендів «Dolce & Gabbana», «Cartier» і «Dior».

Моніка Беллуччі
італ. Monica Bellucci
Ім'я при народженні	Моніка Анна Марія Беллуччі
Народилася	30 вересня 1964(1964-09-30) (59 років) Читта-ді-Кастелло, Італія
Національність	італійка
Громадянство	Італія
Діяльність	акторка, модель
Alma mater	Перудзький університет^d
Роки діяльності	1990-досі
Чоловік	Клаудіо Карлос Бассо (1990—1994) Венсан Кассель (1999—2013; 2 дітей)
Діти	2 дочки: Дева Кассель (нар. 2004) Леоні Кассель (нар. 2010)
IMDb	nm0000899
Нагороди та премії
премія «Доностія»^d (2017)
Моніка Беллуччі у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Дебютувала у кіно, зігравши в італійській комедії Франческо Лаудадіо^[it] «Розіграш» (1991), а потім виконала роль нареченої Дракули у готично-романтичному фільмі жахів Френсіса Форда Копполи «Дракула Брема Стокера» (1992). За головну роль у фільмі «Квартира» (1996) Беллуччі була номінована на премію «Сезар» 1997 року як найперспективніша акторка. Потім вона привернула увагу американської публіки, зігравши у фільмі Стівена Гопкінса «Під підозрою» (2000). Але справжнє міжнародного визнання прийшло до Беллуччі, коли вона зіграла Малену Скордіа у знаменитій італійській романтичній драмі Джузеппе Торнаторе «Малена» (2000). Надалі Беллуччі знялася у «Братстві вовка» (2001) та виконала комедійну роль у фільмі «Астерікс і Обелікс: Місія Клеопатра» (2002). У наступному скандальному артгаузному трилері Гаспара Ное «Незворотність» (2002) вона зіграла славнозвісну головну роль, яка вважається «сміливою» через присутність відвертих сцен.

Також зіграла Персефону у науково-фантастичних фільмах 2003 року «Матриця: Перезавантаження» та «Матриця: Революція». 2004 року вона зіграла Марію Магдалину у біблійній драмі Мела Гібсона «Страсті Христові» (2004). Після цього Беллуччі знялася у фільмах «Брати Грімм» (2005), «Скільки ти коштуєш?» (2005), «Пристрель їх» (2007), «Стукачка» (2010), «Кохання: Інструкція з використання» (2011), «Дива» (2014) і «Вілль-Марі» (2015). У віці 50 років, зігравши у фільмі про Джеймса Бонда «Спектр» 2015 року, Беллуччі стала найстаршою дівчиною Бонда в історії цієї франшизи. Продовжуючи свою міжнародну багатомовну акторську кар'єру, вона знялася в таких фільмах як «По чумацькому шляху» (2016), «Чоловік і жінка: Найкращі роки» (2019), «Людина, яка продала свою шкіру» (2020) і «Пам'ять» (2022). 2019 року Беллуччі дебютувала на театральній сцені, започаткувавши тривалу серію виступів із виставою «Листи та спогади Марії Каллас».

Серед її нагород — дві премії «Золотий Глобус», дві премії «Срібна стрічка», премія «Доностія^[en]» та «Давид ді Донателло». 2016 року Беллуччі стала кавалеркою Ордену Почесного легіону та була зарахована постійною членкинею Академії кінематографічних мистецтв та наук.

Ранні роки

Моніка Анна Марія Беллуччі народилася в місті Читта-ді-Кастелло, Умбрія, 30 вересня 1964 року. Її батько, Паскуале Беллуччі, володів автотранспортною компанією, а мати, Брунелла Бріганті, була домогосподаркою та художницею-аматоркою. Моніка була єдиною дитиною у сім'ї, її батьки не бажали мати більше дітей. Вона виросла у населеному пункті Лама (нині Селчі-Лама), що у комуні Сан-Джустіно на околиці Читта-ді-Кастелло.

Моніка отримала католицьку освіту і вважалася «розумною дитиною», в її атестаті стояли лише хороші оцінки. Ще з дитинства вона виявляла любов до кіно, особливо її надихали перегляди фільмів італійських режисерів, зокрема Вітторіо де Сіки, Федеріко Фелліні, Роберто Росселліні, Лукіно Вісконті, а також Марселя Карне та Жана-Люка Годара.

Батьки згадували, що вона була «стриманою» і «свідомою щодо своєї фізичної привабливості», мала зростаючий інтерес до моди. Моніка намагалася бути на дистанції від інших дітей її віку, через що дорогою зі школи додому вона регулярно йшла обхідним шляхом, щоб не натрапити на них, та не проводила з ними час у муніципальних громадських місцях. Весь свій вільний час вона проводила з батьками. Моніка казала: «Я росла дуже тихою та замкненою дівчинкою. Досі не люблю вечірки». Ще навчаючись у середній школі, вона завжди привертала до себе увагу людей, куди б вона не пішла. Батько Моніки згадував про її скарги стосовно того, що всі на неї дивляться, але тоді йому вдалося допомогти дочці стати впевненою в собі.

1978 року Моніку перевели зі звичайної загальноосвітньої школи «Леонардо да Вінчі» до лінгвістичного ліцею. Там вона приступила до вивчення англійської, французької та іспанської мов. Незважаючи на те, що на підготовку у неї було всього кілька літніх місяців, Моніка практично з перших місяців стала однією з найкращих учениць ліцею. Потім вона поступила до Класичного ліцею^[en] гуманітарного спрямування (найстаріший тип навчальних закладів в Італії, в якому діти навчаються п'ять років – з 14 до 19 років). Основними предметами там були: давньогрецька мова, латина, французька, іспанська та англійська мови, філософія та література.

Кар'єра моделі

Моніка Беллуччі в рекламній кампанії бренду «Harcourt» 2008 року

У віці 13 років Моніка вперше познайомилася з роботою моделі, коли позувала фотографу, другу її родини, у Читта-ді-Кастелло. Пізніше, подорожуючи автостопом, вона познайомилася з перукарем із Читта-ді-Кастелло на ім'я П'єро Монтануччі, який запропонував їй стати моделлю під його керівництвом. Монтануччі відвіз її у Мілан до свого знайомого фотографа, де вони зробили перше портфоліо для неї. Проте Моніці швидко набридла ця затія, і вона сказала, що в майбутньому хоче стати юристом, а не моделлю.

Надалі, коли Моніці було 16 років, директор модельної агенції, один з друзів її батька, попросив її зробити фотосесію. За словами Моніки, серйозно займатися модельним бізнесом вона почала саме у 16 років, регулярно подорожуючи до Мілана і Парижа, при цьому продовжуючи навчання у Читта-ді-Кастелло. 1983 року, одягнена підприємицею у галузі моди із Читта-ді-Кастелло, Піною Альберті, Моніка викликала захоплення публіки на показі мод, що проходив у «Театрі ілюмінатів» (міський муніципальний театр) у рамках заходу «Жіночий момент» («Momento Donna»), організованого Марією Джованною Ельмі. На той час її наставником був Монтануччі. Потім, ще навчаючись у школі, друг батька Моніки організував її дебют на подіумі під час показу мод у Флоренції, а потім у Мілані. Надалі вона брала участь у трьох показах мод на рік, а у віці 18 років стала професійною моделлю.

Моніка планувала здобути освіту юриста в Перудзькому університеті^[it]. Своє навчання вона фінансувала, працюючи моделлю під керівництвом друга її батька. 1988 року Беллуччі з'явилася на обкладинках журналів, іспанського «Vogue» та французького «Elle», сфотографована Олів'єро Тоскані^[it]. Тоді подруга Моніки порадила їй звернутися до модельних агенцій Мілану. У результаті вона поїхала до Мілана, один із найголовніших європейських центрів моди, де її помітило модельне агентство «Elite Model Management», яке у середині 1988 року підписало з нею контракт. Працюючи моделлю в «Elite», Беллуччі отримала титул «Відкриття 1988 року» та невдовзі вирушила у світову подорож, через що вона вирішила покинути університет. Пізніше вона казала, що робота юристом їй би не підійшла. Водночас модельному агенту П'єро П'яцці, який був свідком дебюту Беллуччі, спало на думку, що вона могла б стати рекламною акторкою. Надалі, представляючи «Elite», вона брала участь у численних міжнародних рекламних кампаніях, і в результаті цього бренд «Dolce & Gabbana» також запросив її стати «обличчям» їхньої продукції. Беллуччі стала популярною італійською моделлю, за підписання контракту з якою змагалася низка брендів мод. 1989 року вона оселилася в Нью-Йорку і на той час вже вважалася доларовою мільйонеркою. Беллуччі набула статусу видатної моделлі у Мілані, Парижі та Нью-Йорку.

1991 року її обрали амбасадором французького бренду засобів особистої гігієни «L'Oréal». Того ж року вона з'явилася у випуску журналу «Sports Illustrated Swimsuit Issue», в якому були представлені її фотографії на Карибах. 1993 року Беллуччі вперше зустріла Джузеппе Торнаторе, який зняв її у телерекламі парфумів «Dolce & Gabbana». Починаючи з 1997 року, коли у віці 33 років Річард Аведон сфотографував її для календаря «Pirelli»^[en], вона стала регулярно брати участь у «сексі»-зніманнях для календарів. Того ж року Беллуччі стала амбасадором та «обличчям» бренду «Cartier». Ніна Хальд з газети «Berlingske^[en]» заявила: «„Cartier“ вперше вирішив тісно пов'язати акторку зі своїм домом». Надалі вона не лише працювала моделлю «Cartier», демонструючи предмети розкоші та колекції вишуканої ювелірної продукції цього бренду, але й носила його вироби протягом всієї своєї акторської кар'єри, особливо під час появи на червоних доріжках урочистих заходів. 1999 року Фабріціо Феррі сфотографував її для календаря журналу «Max^[en]».

2000 року Беллуччі позувала для календаря журналу «GQ»; її фотографував Джан Паоло Барб'єрі^[it]. У червні 2001 року вона вперше з'явилася на обкладинці журналу «Paris Match». Того ж року Беллуччі з'явилася оголеною, з ікрою на грудях, на обкладинці «Esquire», для якого її сфотографував Дезіре. Надалі багато її фотографій, зроблені Фабріціо Феррі, зокрема, де вона була полита медом, регулярно з'являлися у обох журналах-конкурентах — «Esquire» та італійському виданні «GQ». 2004 року, вагітна дочкою Девою, Беллуччі позувала оголеною для італійського видання журналу «Vanity Fair» на знак протесту проти законів Італії, що забороняють штучне запліднення. Того ж року повідомлялося, що вона була єдиною акторкою, що мала контракт із «Cartier». Між 2006—2010 роками Беллуччі була одним із амбасадорів бренду «Dior» та «обличчям» низки його виробів. 2007 року, натхненний приватним замовленням Беллуччі, бренд «Cartier» створив колекцію престижних ювелірних виробів, яка стала носити її ім'я. Вперше ця колекція була представлена на заході «Cartier» у Дубаї того року. Колекція ювелірних прикрас, названа на честь акторки, стала безпрецедентним випадком в історії «Cartier».

2010 року Беллуччі знялася у телерекламі напою «Martini Gold», створеній спільно брендами «Martini» та «Dolce & Gabbana». Того ж року вона знову позувала вагітною та напівоголеною для обкладинки квітневого номера журналу «Vanity Fair Italy». Надалі бренд-виробник кашемірових виробів «Éric Bompard^[en]» обрав Беллуччі своїм амбасадором під час рекламної кампанії його продукції взимку 2011—2012 років. Того ж 2012 року вона була «обличчям» колекції губної помади «Dolce & Gabbana», названої на її честь. Потім Беллуччі підписала контракти із модельними агенціями «Storm Management» у Лондоні та «D'Management Group» у Мілані. У грудні 2012 року вона увосьме з'явилася на обкладинці «Paris Match». У серпні 2015 року Беллуччі всьоме з'явилася на італійській обкладинці «GQ». Під час рекламних кампаній 2018—2019 років її обрали «обличчям» німецького виробника засобів особистої гігієни «Nivea». Навесні 2019 року вона пройшлася подіумом на тижні моди в Мілані для «Dolce & Gabbana». До неї приєдналися Ізабелла Росселліні, Єва Герцигова та Гелена Крістенсен, таким чином доповнюючи ряд супермоделей 1990-х років, що повернулися у центр уваги моди.

Станом на кінець 2022 року Беллуччі продовжує бути амбасадором «Cartier». Протягом десятиліть вона з'являлася, серед іншого, на обкладинках журналів «Elle», «IO Donna^[it]», німецького «Madame^[de]», «Marie Claire», «Maxim» та міжнародних «Harper's Bazaar», «Schön!», «Vanity Fair» та «Vogue».

Модельні параметри Моніки Беллуччі:
Зріст	Вага	Груди	Талія	Стегна	Волосся	Очі	Розмір взуття	Розмір одягу
175 см	64 кг	90 см	61 см	90 см	Брюнетка	Карі	40	36

Акторська кар'єра

Белуччі в паризькому готелі «Raphael», березень 1990 року

Ранні ролі та перші успіхи. «Квартира» (1990—1999)

Беллуччі дебютувала на екрані 1990 року у телефільмі Діно Різі «Життя з дітьми^[it]». Вона була обрана після того, як італійський режисер Карло Ванціна^[it] помітив її портретну фотографію в журналі та порекомендував її Різі. Після виходу картини «Життя з дітьми» Беллуччі почали пропонувати інші ролі. Загалом робота у цих акторських етюдах мало чим відрізнялася від стандартних фотосесій. Побачивши, як легко дівчина роздягається перед камерою, режисери пропонували їй маленькі ролі, де з п'яти хвилин на екрані чотири передбачалося провести в оголеному вигляді. Від більшості таких пропозицій Беллуччі відмовлялася на користь роботи моделлю. 1991 року вона дебютувала в кіно у фільмі «Розіграш», зігравши роль Франчески, запропоновану італійським режисером Франческо Лаудадіо^[en]. Їй довелося зіграти молоду жінку, яка змушена розпродавати своє майно заради піклування за донькою. Це була перша повноцінна роль у кіно, де їй вдалося показати свою акторську майстерність, якій вона ніколи не вчилася. 1992 року Беллуччі зіграла наречену Дракули у фільмі «Дракула Брема Стокера». Спочатку продюсер Роман Коппола помітив її в італійському журналі «Zoom», після чого він попросив свого батька Френсіса Форда запропонувати їй роль у своєму фільмі. Після цього Френсіс Коппола зателефонував Беллуччі, щоб домовитися про зустріч у Лос-Анджелесі. Під час розмови з Копполою Беллуччі серйозно задумалася стати професійною акторкою. Хоча на прохання Копполи Беллуччі залишилася в Лос-Анджелесі на час знімань, вона з побоюванням ставилася до міста і, за її власним визнанням, вважала, що рівень її англійської потребує поліпшення. Тому вона вирішила, що її подальша акторська кар'єра має бути в Італії. Роль у фільмі «Дракула» вперше відкрила Беллуччі для міжнародної кіноаудиторії.

Цінуючи свій досвід у незначній ролі у «Дракулі», Беллуччі повернулася до Італії, де задля реалізації своїх амбіцій у кіно поступила у віці 28 років на факультет акторської майстерності, вдосконалюючи себе у цій справі. Пізніше вона коментувала це словами: «Я жадала цього… Мені треба було грати», при цьому згадуючи, що був складний період, коли всі друзі, які з нею навчалися, залишали факультет. Курси акторської майстерності також допомогли Беллуччі зменшити прояви її модельних звичок на екрані: вона навчилася природньої манери ходьби («як не на подіумі») і промови, щоб більш правдоподібно триматися в кадрі. На перших порах акторської кар'єри їй довелося долати забобони, пов'язані з модельним бізнесом та її зовнішністю і попрацювати над тим, щоб завоювати довіру у представників кіноіндустрії. Гарним жінкам часом було важко добитися у кіно того, щоб режисери та продюсери сприймали їх всерйоз, та бачили у них щось більше, ніж сексуальних пустушок. Беллуччі боролася з такою упередженістю, намагаючись здобути складні та скандальні ролі. Протягом наступних чотирьох років вона знімалася в італійських фільмах, відчуваючи невдоволення відсутністю перспектив на батьківщині, оскільки прагнула акторської кар'єри міжнародного рівня. Беллуччі заявила, що італійська кіноіндустрія має вкладати більше грошей у просування фільмів на міжнародному рівні. Зрештою, вона переїхала до Франції, сподіваючись на покращення свої кар'єрних перспектив. 1995 року Беллуччі оселилася у Парижі.

1997 року Беллуччі номінували на премію «Сезар» як найперспективнішу акторку за роль Лізи у фільмі «Квартира» (1996), який приніс їй славу у Франції та зміцнив її акторське становище. Фільм отримав високу оцінку критиків, зокрема Елмара Хафлідасона з BBC, який дав йому максимальну оцінку в п'ять зірок, та оглядачки Гавандри Годж з видання «The Sunday Times», що відзначила роль Беллуччі у цій артгаузній стрічці як «проривну». Другим французьким кінорелізом Беллуччі став фільм «Доберман» (1997) режисера Жана Кунена^[en], в якому вона зобразила німу циганку. Задля втілення образу їй довелося заздалегідь вивчити мову жестів. Згадуючи знімальний процес, Беллуччі висловила свою схильність до мізансцен, які «проходять більше через тіла, ніж через слова». На цьому етапі своєї кар'єри їй вдалося справити значний вплив на європейську аудиторію. 1998 року за головну роль Джулії Джованні в італійській комедійній драмі «Остання новорічна ніч» Беллуччі отримала італійську премію «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль. Надалі «Квартира» отримала кінопремію Британської кіноакадемії за найкращий неангломовний фільм, що викликало великий інтерес до Беллуччі в американського режисера Стівена Гопкінса.

Міжнародний успіх. «Малена» і «Незворотність» (2000—2003)

Беллуччі на Каннському кінофестивалі 2002 року на презентації фільму «Незворотність»

2000 року Беллуччі привернула увагу американської публіки своєю першою англомовною головною роллю Шанталь Герст у фільмі Стівена Гопкінса «Під підозрою», в якому вона знялася разом із Морганом Фріменом та Джином Гекменом. Гопкінс вибрав Беллуччі після спостереження за її виступом у «Квартирі», ідеї з якої потім зберіг для створення персонажа Шанталь Герст. У цей час було відзначено покращення розмовної англійської Беллуччі. Після прем'єри фільму Фрімен, коментуючи її гру, сказав: «Це все було в її очах. Вона має цю рису, що нагадує мені Жанну Моро. Було відчуття, що вона жила тим життям [своєї героїні]». Журнал «Variety» включив Беллуччі до «десятки молодих акторок, на яких варто звернути увагу», відзначаючи її інтерпретацію. «Під підозрою» був обраний як один із фільмів закриття Каннського кінофестивалю 2000 року^[en], ознаменувавши дебют Беллуччі на червоній доріжці цього щорічного заходу. Того ж року вона повернулася в італійське кіно, де з'явилася у фільмі Джузеппе Торнаторе, «Малена», у ролі загадкової сицилійської вдови Малени Скордіа, чоловік якої загинув на війні, а її краса захоплювала чоловіків та викликала заздрість у жінок. За сюжетом, життя головної героїні розгорталося перед очима закоханого у неї 13-річного підлітка, який постійно уявляє близькість з нею. Спершу роль Малени була написана під акторку Софі Лорен, яка відмовилася від неї через надмірну відвертість еротичних деяких сцен. Пошук головної героїні затягнувся на кілька років, поки режисер стрічки не познайомився з Беллуччі на зніманні рекламної кампанії «Dolce & Gabbana». Тоді режисер зрозумів, що саме Беллуччі стане ідеальною Маленою — чуттєвою, норовливою, сексапільною та дуже сильною жінкою. Після чого сценарій був перероблений під неї, а вона сама, заради повного занурення у роль, вивчила раніше невідомий для неї сицилійський акцент. Оглядач Марк Солсбері з газети «The Guardian» назвав роль Беллуччі у фільмі, номінованому на «Оскар», її «проривним виступом». «Малена» принесла їй перший міжнародний кіноуспіх, та зробила її однією з найпопулярніших жінок-секс-символів планети. Також фільм призвів її до «облоги пропозиціями» з Голлівуду, після того як компанія «Miramax» забезпечила його просування у США. Однак цензура у США видалила з «Малени» 10 хвилин відвертих еротичних сцен.

2001 року Беллуччі знялася у французькому фільмі Крістофа Ганса «Братство вовка» із Самюелем Ле Б'яном та Венсаном Касселем, заснованому на історичних подіях, що відбувалися у Франції XVIII століття та стосувалися Жеводанського звіра, який знищував населення місцевості Лозер. Хоча фільм отримав переважно позитивні відгуки критиків, Стівен Гантер у своїй статті для газети «The Washington Post» писав: «Фільм, кульмінацією якого стає викриття розпусної аристократичної секти — так, ще однієї з них, — навіть примудрився показати знамениті природні принади Моніки Беллуччі у нудному світлі, у маловикористовуваній ролі куртизанки-шпигунки-папістки, яка якимось чином вписується у настільки заплутаний сюжет, розібратися у якому може лише сам Фродо». «Братство вовка» мало касовий успіх, у французьких кінотеатрах її подивилося 5 мільйонів глядачів, а збори від неї по всьому світу склали 70 мільйонів доларів (з них 11 мільйонів доларів у США), при бюджеті у 32 мільйони євро (34 мільйони доларів). За участь у фільмі Беллуччі номінувалася на найкращу жіночу роль другого плану на церемонії вручення нагород «Сатурн» у Лос-Анджелесі. Знімання у наступному фільмі, «Астерікс і Обелікс: Місія Клеопатра» 2002 року, стали одними із найулюбленіших кінематографічних досвідів для Беллуччі, які, за словами акторки, проходили в атмосфері сміху і де вона почула кумедні жарти Жамеля Деббуза. У цьому комедійному фільмі режисера Алена Шаби вона зіграла Клеопатру, царицю Єгипту, зобразивши її «гострою на язик» жінкою. Кінокритик «The Guardian» Пітер Бредшоу^[en] писав, що вона була «безумовно досить талановитою… щоб заслужити роль Клеопатри у будь-якій серйозній постановці», але досі їй доводилося грати у «кумедних популярно-комерційних» французьких фільмах. Фільм мав великий успіх: на момент виходу у Франції було продано 14 мільйонів квитків, а світові збори становили понад 128 мільйонів доларів.

Беллуччі на Каннському кінофестивалі 2003 року

Беллуччі на Каннському кінофестивалі 2006 року, де вона була присутня як член журі

2002 року Беллуччі знялася разом із Венсаном Касселем у «насильницькому» артгаузному трилері Гаспара Ное «Незворотність», що торкався теми помсти, та був знятий на 16-міліметрову плівку за допомогою ручних камер. У фільмі, де вона зіграла роль Алекс, була також присутня безперервна дев'ятихвилинна сцена ґвалтування її героїні в підземному переході, створена з використанням комп'ютерної графіки; сцену довелося знімати чотири рази. Місцем знімань «незабутньої сцени» з нею став підземний перехід на околиці Парижа, який часто відвідують повії. Беллуччі та Кассель, на той час пара, вважалися одними з «найбільших талантів країни». Прем'єра «Незворотності» відбулася на Каннському кінофестивалі 2002 року опівночі 24 травня; картину називали «неприйнятною», тоді як решта вважала її «досконалою роботою». Показ фільму викликав обурення на фестивалі: він настільки шокував глядачів, що серед них траплялися випадки непритомності та нервових зривів, а 200 з них поспіхом залишили кінозал. Випадки втрати свідомості траплялися і у людей, які у цей момент знаходилися у фоє кінозалу. Оглядачка Ліза Нессельсон з «Variety» вважала, що Беллуччі у фільмі продемонструвала «реакцію на небезпеку та задоволення, що особливо запам'ятовується». Згодом фільм вивчався у кіношколах. Ное казав, що він «ще ніколи не бачив такої харизматичної акторки, з такою мужністю… її гра неймовірно зухвала». Оглядач К. Остін Коллінз з журналу «Rolling Stone» назвав «Незворотність» «одним із найскандальніших фільмів усіх часів».

2003 року Беллуччі зіграла Алесію в італійській романтичній драмі Габріеле Муччіно «Пам'ятай мене», яка принесла їй нагороду «Срібна стрічка» за найкращу жіночу роль другого плану^[en]. Того ж року Беллуччі знялася разом із Брюсом Віллісом у фільмі Антуана Фукуа^[en] «Сльози сонця» — пригодницькому бойовику, дія якого відбувається під час громадянської війни в Нігерії. Вона зіграла роль лікарки Лени Кендрікс, що працює у складі гуманітарної організації в селі, якому загрожує напад повстанців. Кінокритик із «The New Yorker» Девід Денбі^[en] писав, що «італійська зірка Моніка Беллуччі — полум'яна смаглява красуня з розкосими очима і розкішним декольте, яке досить насторожливо доступне для комарів. Пробігаючи крізь кущі з напіврозстебнутою сорочкою, вона здається не стільки гуманітарним лікарем, скільки надмірно завзятою акторкою, якій бракує здорового глузду»; але при цьому він похвалив майстерність оператора фільму. «Сльози сонця» отримали неоднозначні відгуки критиків та не мали касового успіху. Того ж року Беллуччі виконала роль Персефони у двох фільмах: «Матриця: Перезавантаження» та «Матриця: Революція». Пізніше, тепло згадуючи акторів фільму, Кіану Рівза, Керрі-Енн Мосс і Лоренса Фішберна, протягом усього знімального процесу, що проходив в Австралії, вона описала свого персонажа як «небезпечного, чуттєвого, з деяким почуттям гумору». Пітер Бредшоу дав «Матриці: Перезавантаження» позитивний відгук, касові збори фільму в усьому світі склали 742,1 мільйона доларів при бюджеті 127 мільйонів доларів. У обох «Матрицях» Персефону супроводжував її чоловік, персонаж Меровінгов, якого зіграв Ламбер Вільсон. Якщо «Перезавантаження» загалом було добре сприйняте критиками, то «Революція» отримала змішані відгуки та середні оцінки від них. Низка критиків залишилася вкрай незадоволена тим, що на їхню думку, філософію, яка була у попередніх картинах, у стрічці «Революція» замінили на барвисті екшн-сцени. Збори «Матриці: Революції» склали 427 мільйонів доларів при виробничому та маркетинговому бюджеті у 185 мільйонів доларів.

«Страсті Христові» та кар'єрний розвиток (2004—2007)

У Римі, ще перед зніманнями «Сльози сонця», Беллуччі повідомили, що Мел Гібсон працює над фільмом про Ісуса Христа, і попросили зустрітися з ним щодо ролі Марії Магдалини. Агент акторки порадив їй не зніматися у цьому фільмі через його можливий провал, оскільки на той час питання щодо його просування залишалося невизначеним. Проте вона проігнорувала пораду агента і вирішила відгукнутися на цю пропозицію, відмовившись від знімань в іншому фільмі. Гібсон вибрав Беллуччі, бо вони «сподобалися один одному». Незважаючи на те, що ніхто не вірив в успіх фільму, в Беллуччі з'явилося бажання створити таку інтерпретацію персонажа, яка б була «сильною та глибокою». Зрештою, їй вдалося втілити образ експресивної та співчутливої Марії Магдалини у фільмі, що отримав назву «Страсті Христові», який Гібсон випустив 2004 року; картина демонструвала останні години життя Ісуса Христа. Фільм містив діалоги арамейською та латинською мовами, які їй спеціально довелося вивчити. Газета «Le Monde» вважала, що у фільмі, який зображує «фундаменталістський» погляд на Євангеліє, Беллуччі найбільше вирізнялася зі списку акторів; схожу думку висловив і кінокритик газети «The New York Times» Ентоні Скотт, який сказав, що вона була єдиним «винятком» через «відсутність відомих кінозірок». Водночас католики виступали проти того, щоб Беллуччі грала Марію Магдалину. Кінокритик Роджер Еберт охарактеризував «Страсті Христові» як «найжорстокіший фільм, який я коли-небудь бачив», додавши, що він «зворушений глибиною почуттів та майстерністю акторів», і дав оцінку чотири зірки з чотирьох. Загалом, критики розділилися щодо думок про фільм. «Страсті Христові» мали великий касовий успіх: світові збори становили понад 611 мільйонів доларів за бюджету в 30 мільйонів доларів.

2 липня 2005 року Беллуччі була нагороджена італійським «Золотим глобусом» за внесок у кіно на 45-й церемонії вручення цієї премії в Римі. Вона наголосила, що їй подобається грати як в американських, так і в європейських фільмах. У фантастичному пригодницькому фільмі Террі Ґілліама «Брати Грімм» 2005 року Беллуччі зіграла 500-річну Дзеркальну Королеву разом із Меттом Деймоном та Гітом Леджером. Пізніше Ґілліам казав про неї: «Як тільки вона з'являється на екрані, мені здається, що весь фільм поринає в іншу царину, царину сексу, чуттєвості та небезпеки». Кінокритик Мік Ласалль^[en] із газети «San Francisco Chronicle^[en]» вважав, що Беллуччі переконливо зобразила свою героїню. Того ж року вона озвучила персонажа Кеппі у французькій версії комп'ютерно-анімаційного науково-фантастичного фільму «Роботи». Також цього часу Беллуччі зіграла головну роль у французькій романтичній комедії «Скільки ти коштуєш?» за сценарієм та постановкою Бертрана Бліє, в якій також знявся Жерар Депардьє. Вона зобразила Даніелу, найкрасивішу повію паризького району Пігаль^[en], якій офісний працівник, що виграв у лотерею, запропонував заплатити за те, щоб вона жила з ним. Газета «Le Monde» назвала цю роль «гімном краси Моніки Беллуччі» і вказала, що це не найкращий і не найпровальніший фільм Бліє. Оглядачка Ліза Нессельсон зауважила, що Беллуччі була оптимально використана у фільмі, оскільки вона задіювала як почуття, так і інтелект глядача.

Беллуччі на Фестивалі американського кіно у Довілі^[en] 2007 року

2006 року Беллуччі продовжувала зніматися у французьких фільмах; зокрема, вона зіграла епізодичну роль вампіра у фільмі Кіма Шапірона^[en] «Шайтан». В історичній драматичній комедії Паоло Вірдзі «Н (я і Наполеон)» вона знялася разом із Даніелем Отеєм. Акторка зіграла баронесу Емілію, яка мала бурхливі стосунки з персонажем на ім'я Мартіно, якого грав Еліо Джермано, у фільмі, що оповідав про Наполеона Бонапарта під час його вигнання на Ельбу в 1814—1815 роках. Оглядач Марк Фіні^[en] зауважив, що у фільмі героїня Беллуччі не сприймала «речі надто серйозно». Крім цього, Беллуччі замінила Софі Марсо, яка спочатку була обрана на головну роль у трилері «Братство каменю», знятого за мотивами комерційно успішної книги Жана-Крістофа Гранже. Фільм відрізнявся від оригінального твору іменами персонажів, оскільки героїню книги звали Діан Тіберж, а Беллуччі грала Лауру Сіпрієн, втомлену мачуху, що зіткнулася з убивцями, яким була потрібна її дитина. Газета «Le Figaro» написала, що вона «продемонструвала одну зі своїх найкращих ролей на великому екрані» зі зменшеною сексуальною привабливістю. Відповідальний за зачіски відомих французьких акторок, перукар Джон Ноллет, який робив зачіски Беллуччі у «Братстві вовка», вирішив її коротко підстригти для «Кам'яної ради».

У бойовику-трилері Майкла Девіса^[en] «Пристрели їх», який вийшов на екрани США у вересні 2007 року, Беллуччі грала разом із Клайвом Овеном та Полом Джаматті. Вона виконала роль Донни Кінтано — повії, яка об'єдналася з персонажем Овена, містером Смітом, щоб захистити дитину, яка опинилося у центрі кривавого зведення рахунків від злочинців. Знову граючи повію, хоч і з іншим підходом, ніж у «Скільки ти коштуєш?», Беллуччі казала, що співчуває жінкам — секс-працівницям, які, на її думку, зберігають «віру у людяність». За її словами, їй подобаються подібні «парадокси», і вона прагнула підкреслити цю чесноту, втілюючи персонажів усіх типів, але зазначала, що може досліджувати і протилежний спектр людської душі. Беллуччі озвучила свій власний голос для французького та італійського релізів фільму, сказавши, що це для неї було частою практикою — брати участь у кожному фільмі по три рази. Потім вона разом з Отеєм знялася у фільмі Алена Корно «Друге дихання» — кримінальному ремейку однойменного фільму^[en] 1966 року, який отримав визнання критиків. Беллуччі виконала роль Мануш — завзятої жінки, закоханої в гангстера-втікача з в'язниці, яка вирішила приєднатися до нього і втекти разом з ним. Їй спала на думку ідея пофарбувати волосся у світлий колір, щоб більше відповідати стилю головних героїнь нуарних фільмів, яких грали колишні французькі акторки. Газета «Libération» писала, що Беллуччі була одною у «фатально мужньому» контексті, але їй вдалося пройти через нього «до такої міри, що вона стала компасом глядача та плоттю фільму, якому цього іноді не вистачає».

Продовження міжнародних знімань (2008—2017)

Беллуччі на церемонії нагородження премією «Жінка світу»^[en] 2009 року

Беллуччі має «внутрішню» потребу регулярно зніматися у фільмах, що створюються на її батьківщині. Так, 2008 року вона знялася у біографічному фільмі Марко Тулліо Джордани^[en] «Шалена кров» разом із Лукою Дзінгаретті^[en]. Вона зобразила Луїзу Феріду, під час її стосунків з Освальдо Валенті^[en], якого грав Дзінгаретті, — пару провідних акторів періоду правління італійського фашистського режиму. Письменник Баррі Форшоу^[en] назвав Беллуччі «харизматичною», а оглядач Джино Молітерно похвалив її виступ як «надзвичайно потужний». Потім Беллуччі виконала роль Альби в італійському фільмі «Людина, котра кохає», де через кінематографічний флешбек показана закоханість її героїні у Роберто — персонажа, зіграного П'єрфранческо Фавіно. 5 березня 2009 року у Відні вона була відзначена нагородою «Акторка світу» від Всесвітньої жіночої премії^[en]. Того ж року Беллуччі знялася разом із Софі Марсо у трилері «Не озирайся» — продовженні фільму «У моїй шкурі^[en]» режисерки Маріни де Ван^[en]. У фільмі персонаж Марсо бачить зміни навколо себе та помічає, як її тіло перетворюється на тіло іншої жінки, у виконанні Беллуччі. Кінокритик Дж. Б. Морейн із журналу «Les Inrockuptibles^[en]» зазначив, що фізичні дані Беллуччі та «увага до інших ще ніколи не були так добре зняті». А Дерек Еллі, кінокритик із журналу «Variety», сказав, що Беллуччі «виглядала елегантно та містифіковано». При цьому обидва критика вказали на незграбно написаний діалог фільму. У романтичній драматичній комедії Ребекки Міллер^[en] «Приватне життя Піппи Лі» 2009 року Беллуччі знову довелося грати разом з Кіану Рівзом, за участю Робін Райт та Вайнони Райдер. Вона зіграла Джіджі Лі — колишню дружину успішного видавця на ім'я Герб, зіграного Аланом Аркіном. Потім вона з'явилася в епізодичній ролі в автобіографічному фільмі Джузеппе Торнаторе «Баарія» — сімейній сазі, що охоплює кілька поколінь, яку зняли у містечку Багерія на Сицилії.

2010 року Беллуччі зіграла Лауру Левіані в біографічному драматичному трилері Лариси Кондрацької «Стукачка», який загалом знімався в Румунії; картина демонструвала велику мережу торгівлі людьми, виявлену у післявоєнній Боснії і Герцеговині 1999 року. Елен Дельє з «Le Monde» описала персонажа Беллуччі як «сивоволосу, вперту, байдужу державну службовицю». «Стукачка» отримала переважно позитивні відгуки: «Rotten Tomatoes» дав оцінку 74% на основі 115 відгуків від критиків і 72% від глядачів. Надалі, протягом трьох місяців, Беллуччі знялася одразу у трьох фільмах, серед яких були «Кохання: Інструкція з використання» Джованні Веронезі^[en], «То літо пристрасті» Філіппа Гарреля та «Сезон носорогів» Бахмана Гобаді. Беллуччі з'явилася у третій новелі фільму «Кохання: Інструкція з використання», випущеному 2011 року, вона грала разом із Робертом Де Ніро, що виконав роль розлученого американського професора історії мистецтв, який живе в Римі, та закохався у її героїню Віолу. Де Ніро був у захваті від співпраці із Беллуччі, сказавши, що вона «зачарувала» його, та зізнався, що погодився на роль, бо хотів грати разом із нею. Фільм був знятий через два місяці після народження другої дитини Беллуччі. Його сцена, що ґрунтується на імпровізації, де показано, як Де Ніро виконує стриптиз перед Беллуччі, перегукувалася з епізодом фільму «Вчора, сьогодні, завтра» 1963 року, у якому Софі Лорен виконувала його для Марчелло Мастроянні. Для ролі у «Сезоні носорогів», випущеному 2012 року, Беллуччі спеціально вчилася говорити перською (фарсі) — однією із західно-іранських мов.

2014 року Беллуччі знялася у сімейному драматичному фільмі Аліче Рорвахер «Дива», де вона зіграла Міллі Катену — ведучу телеконкурсу «Сільські дива». Її героїня була зображена у стилі язичницької жриці, одягненої у вишуканий одяг та оточеної персонажами у вигляді стародавніх постатей. Отримавши визнання критиків, фільм «Дива» отримав Гран-прі Каннського кінофестивалю 2014 року. Наступного року Беллуччі виконала головну роль Софі Бернар у канадському драматичному фільмі «Вілль-Марі» режисера Гая Едуана^[en]. У фільмі розповідається про подорож Бернар, європейської акторки, яка приїхала до Монреаля на знімання фільму і намагається помиритися зі своїм сином. Беллуччі казала, що Едуан запропонував їй «одну з найкрасивіших ролей» у її кар'єрі, описуючи підбадьорюючий страх, який вона відчувала перед втіленням образу Бернар, й те, як він вплинув на неї емоційно. Фільм отримав загалом позитивні відгуки, а її гра отримала одностайну високу оцінку. За роль Бернар вона отримала приз Дублінського товариства кінокритиків^[en] за найкращу жіночу роль на Дублінському міжнародному кінофестивалі^[en]. У віці 50 років Беллуччі стала найстаршою дівчиною Бонда в історії фільмів про Джеймса Бонда, зігравши Лючію Шіарру у «Спектрі» режисера Сема Мендеса, який вийшов на екрани 2015 року. Спочатку вона скептично поставилася до проєкту Мендеса, але він запевнив, що зріла жінка у фільмі про Бонда виглядала б по-новаторськи. Надалі Беллуччі була рада, що першою зобразила те, що вона назвала «дамою Джеймса Бонда». «Спектр» отримав як змішані, так і позитивні відгуки критиків. Фільм зібрав 880 мільйонів доларів у всьому світі за бюджету у 240 мільйонів доларів. Оглядач Гай Лодж з «Variety» назвав Беллуччі «однією з найневгамовно мандруючих земною кулею зірок світового кіно», яка не хоче, щоб національні кордони або вікові рамки диктували її фільмографію.

Беллуччі на Кінофестивалі у Маямі^[en] 2016 року

2016 року акторка з'явилася у гостьовій ролі у третьому сезоні американського комедійно-драматичного потокового телесеріалу «Моцарт у джунглях», екранізації мемуарів Блера Тіндалла^[en] «Моцарт у джунглях: секс, наркотики та класична музика», де вона зіграла Алессандру, оперну співачку нью-йоркського симфонічного оркестру під диригуванням персонажа на ім'я Родріго, якого виконав Гаель Гарсія Берналь. За цю роль оглядач Нік Вівареллі з «Variety» назвав її «італійською акторкою зі світовим ім'ям». Того ж року Беллуччі зіграла наречену у романтичному фільмі «По чумацькому шляху», дія якого відбувається під час війни на Балканах, головну роль у якому виконав його режисер, Емир Кустуриця. Розмірковуючи про фільм і про свій кінематографічний досвід, вона казала: «Я вирішила бути акторкою, а не політиком, я розповідаю про політичний вибір через своє мистецьке рішення». Задля кращої інтерпретації персонажа Кустуриця попросив Беллуччі вивчити всі її діалоги сербською мовою. За словами акторки, в процесі роботи над фільмом їй доводилося адаптовуватися до «непростого» середовища в «країні краси та насильства», оскільки під час знімань, що тривали чотири роки, Кустуриця страждав від «сильного [душевного] болю». Оглядач Ніл Янг із «The Hollywood Reporter» охарактеризував фільм, номінований на «Золотого лева», словами: «тонально безсистемна, місцями стомлююча романтична феєрія на тлі жахливо жорстоких громадянських воєн у колишній Югославії»; тоді як Беллуччі, на його думку, виступила «дивовижно добре» і зберегла «недоторканим почуття власної гідності» у фізично складній ролі. Участь у цьому фільмі принесла їй європейську нагороду «Срібна стрічка», церемонія нагородження якої відбулася 1 липня 2017 року в Стародавньому театрі в Тавроменії^[en] на Сицилії. Також 2017 року Беллуччі знялася у третьому сезоні телесеріалу Девіда Лінча та Марка Фроста «Твін Пікс». Того ж року вона отримала почесну премію «Доностія» на Міжнародному кінофестивалі у Сан-Себастьяні.

Останні роботи (2018—дотепер)

2018 року Беллуччі виконала одну з головних ролей в австралійському комедійно-фантастичному фільмі жахів «Некромант», зігравши некромантку та демонічну пожирачку душ. Журналіст із «The Hollywood Reporter» оцінив те, як Беллуччі втілила свою «диву» в «оперному кемп-вампі», але був не у захваті від сюжету, вважаючи, що її акторський стиль найкраще підходить для фільмів Ґільєрмо дель Торо та Тіма Бертона. Наступного року вона зіграла епізодичну роль Елени, яка була дочкою персонажа на ім'я Жана-Луї Дюрока, якого виконав Жан-Луї Трентіньян, у фільмі Клода Лелуша «Найкращі роки життя». Фільм отримав позитивні відгуки критиків. Бельгійські ЗМІ згодом зазначили, що неординарна фільмографія Беллуччі зробила її акторкою, яка «не піддається класифікації», і що вона формувала свою кар'єру, чергуючи авторські фільми («films d'auteur») з блокбастерами. Після виходу 2017 року свого документального фільму «Марія у виконанні Каллас» фотограф, письменник та режисер Том Волф запропонував Беллуччі взяти участь у власному проєкті, заснованому на основі його книги «Листи та спогади Марії Каллас», що містила твори співачки з голосом сопрано Марії Каллас. Волф поставив моновиставу «Листи та мемуари Марії Каллас», побудовану за оповідальною формою, де Беллуччі одна на сцені декламувала листи Каллас; при цьому вона одягала дві сукні, що належали співачці. Вистава, що проходила у паризькому Театрі Маріньї з 27 листопада по 6 грудня 2019 року, ознаменувала собою театральний дебют Беллуччі. Протягом багатьох років вона виконувала її з перервами. Гастролі з виставою проходили, зокрема, на Фестивалі Дуе Монді^[en] («Festival dei Due Mondi») в Умбрії, у римському Парку музики^[en] («Parco della Musica»), міланському Театрі Мадзоні^[en], венеціанському Театрі Гольдоні та на афінському Одеоні Ірода Аттичного з оркестром, який збирав 4000 людей щоночі.

2021 року на 66-й церемонії вручення нагород «Давид ді Донателло» Беллуччі отримала спеціальну нагороду за свої кар'єрні досягнення. Цього часу вона продовжувала інтерпретувати «Листи та мемуари Марії Каллас», представляючи виставу у лондонському Театрі Її Величності, паризькому Театрі Шатле, а також у Стамбулі, Лос-Анджелесі та Монако. Того ж року Беллуччі та французька акторка Кароль Буке знялися у спільній фотосесії для журналу «Paris Match». Фотосесія була присвячена прем'єрі фільму «Фантазії», у якому обидві кінозірки зіграли закохану пару. У січні 2023 року, у віці 58 років, вона представила виставу у нью-йоркському Театрі Бікон^[en]. Того ж року, згадуючи фільм «Незворотність» в інтерв'ю «The New York Times», Беллуччі казала, що тепер, коли вона стала матір'ю, її «дні знімань у трансгресивних фільмах залишилися позаду». 2023 року Беллуччі розпочала переговори про участь у фільмі «Бітлджюс 2», де вона зіграє дружину головного героя Бітлджюса.

Інша діяльність

Кіноіндустрія

Беллуччі була ведучою церемонії 56-го Каннського кінофестивалю. Вона керувала церемоніями відкриття та закриття цього заходу, що проходили на набережній Круазет 14-25 травня 2003 року. 17-28 травня 2006 року вона була серед журі 59-го Каннського кінофестивалю. Надалі Беллуччі знову повернулася до ролі церемоніймейстера на 70-му Каннському кінофестивалі, знову відповідаючи за відкриття та закриття цього заходу, який є однією з найвизначніших міжнародних кіноподій, що проходила 17-28 травня 2017 року. 2017 році Беллуччі була запрошена до Академії кінематографічних мистецтв і наук як постійний член, що представляє Італію, і стала однією із журі з правом голосу, відповідальним за присудження щорічних премій цієї Академії («Оскар»). 26-30 вересня 2018 року вона очолювала журі 29-го Дінарського британського кінофестивалю. Беллуччі мала очолити 15-у церемонію вручення премії «Кришталевий глобус», заплановану на 14 березня 2020 року в паризькій Залі Ваграм^[en], але церемонія була скасована через пандемію коронавірусу.

Патронат

2008 року Беллуччі підтримала кампанію зі збору коштів на будівництво центру для лікування дітей з онкологічними захворюваннями, розташованого у Пріма Порта^[it]. Кампанія була ініційована Асоціацією батьків дітей з онкологією (Associazione Genitori Oncologia Pediatrica), також відомої як «AGOP», яка була створена в Університетській поліклініці імені Агостіно Джемеллі у Римі. 2010 року Беллуччі стала покровителькою «Paroles de Femmes» («Слова жінок»), аполітичної світської асоціації, яка виступає за рівність чоловіків та жінок у суспільстві. У березні 2010 року вона організувала захід «Nuit des Femmes» («Жіноча ніч»), зібравши разом політикинь, дослідниць, лікарок, юристок, письменниць, художниць та керівниць бізнесу задля оцінки еволюції прав жінок у Франції. Зібрані кошти пішли на будівництво центрів розміщення, реінтеграції та підтримки одиноких матерів, які перебувають у важкому становищі. 2010 року французьке видавництво «La Martinière Groupe» опублікувало книгу з передмовою Джузеппе Торнаторе, в якій розповідається про модельну та акторську кар'єру Беллуччі за допомогою фотографій, зроблених такими фотографами як Пітер Ліндберг та Гельмут Ньютон. Усі доходи від продажу були передані організації «AGOP» та «Paroles de Femmes». Вона також є покровителькою «Асоціації SOS Autism France» («Французька Асоціація по допомозі людям з аутизмом»).

Представництво Італії

Беллуччі розглядається у Франції як посол Італії. Беллуччі брала участь у французьких державних обідах, відомих як «офіційні обіди під головуванням президента Французької Республіки», які організовувалися у рамках візитів глав іноземних держав. 21 листопада 2012 року вона була присутня на державному обіді, влаштованому президентом Франції Франсуа Олландом в Єлисейському палаці у Парижі з нагоди візиту президента Італії Джорджо Наполітано та його міністрів. 5 липня 2021 року її було запрошено на державну вечерю, влаштовану президентом Франції Еммануелем Макроном у Єлисейському палаці на честь президента Італії Серджо Матарелли та його дочки Лаури^[en]. Серед учасників заходу були міністри Франції, співзасновник, голова та головний виконавчий директор компанії «LVMH Moët Hennessy Louis Vuitton» Бернар Арно, креативний директор компанії «Dior» Марія Грація К'юрі^[en], голова та головний виконавчий директор компанії «CEO» Франсуа-Анрі Піно^[en] та французька акторка Кароль Буке.

Публічний імідж

На сьогодні авторитет Беллуччі як моделі настільки великий, що майже у кожному із світових центрів мод її представляє окреме модельне агентство. Стиль Беллуччі досить консервативний — це майже завжди сексуально підкреслене вбрання на кшталт суконь до самого низу з глибоким декольте або костюмів зі спідницею, що підкреслюють фігуру, а для виходу у світ акторка завжди доповнює образ великими і вигадливими прикрасами. Саме за цю особливість їй багато років віддають перевагу та цінують найстаріші будинки моди, зокрема «Cartier».

У своєму огляді «Малени» за 2001 рік оглядач Пол Татара із «CNN International» назвав Беллуччі «бомбою світового рівня», а вебпортал AskMen^[en] поставив її на першу сходинку у рейтингу найбажаніших жінок 2002 року. 2003 року Кріс Кемпіон із «Daily Telegraph» написав, що «Беллуччі» — національна кохана Італії та ікона європейського кіно". Беллуччі стала першим іноземним громадським діячем, запрошеним мерією Парижа та Комітетом Єлисейських полів (торговцями та підприємцями, що працюють на проспекті) для натискання кнопки, що запускає різдвяну ілюмінацію Єлисейських полів, що складається з 45 км електричних гірлянд, що відбулося 23 листопада 2004 року у присутності першого заступника мера Анн Ідальго. У 2004 і 2007 роках Беллуччі була визнана «найкрасивішою жінкою світу» на підставі опитування 1000 чоловік у Франції, проведеного на замовлення каналу «TF1». У квітні 2005 року паризький Музей Гревен представив її воскову статую.

Штатні автори журналу «The Times» назвали її, також прозваною «Беллою Беллуччі», «ймовірно, найкрасивішою акторкою у світі». Вони припустили, що вона, навпаки, має схильність спеціалізуватися на виконанні «потворних сцен», прикладом чого стала демонстрація сцени зґвалтування у фільмі 2002 року «Незворотність». Оглядач Марк Солсбері з «The Guardian» писав 2005 року, що вона є «міжнародним об'єктом бажання» і «особисто, як і на екрані, Беллуччі випромінює рідкісну неземну красу». За словами режисера Бернара Бліє, Беллуччі «цілком спокійно ставиться до свого іміджу і до власного почуття скромності». Бліє порівняв її з «Авою Гарднер, зіркою минулих років». 9 травня 2008 року новинний журнал «L'Obs» повідомив про опитування 1003 осіб, проведене Вищою аудіовізуальною радою^[fr] в рамках Дня Європи, де Беллуччі стала другою з європейських осіб (за винятком Франції) фаворитом французів. 2010 року у Франції був виведений сорт троянд «Моніка Беллуччі». 2011 року Беллуччі посіла четверте місце у списку 50 найкрасивіших жінок у кіно, складеному журналом «Los Angeles Times^[en]». Вона була визнана «номером один» зі «ста найсексуальніших зірок 2011 року» у загальнонаціональному опитуванні каналу «NRJ 12^[en]» у Франції, включаючи американських та французьких акторок, моделей, співачок, спортсменок та телеведучих.

Сорт троянд «Моніка Беллуччі»

Беллуччі увійшла до списку «Найсексуальніших жінок» журналу «Empire». 10 квітня 2016 року агентство «Karin Models», що представляє Беллуччі, відкрило для неї офіційний акаунт в Instagram. 2018 року Беллуччі увійшла до списку 100 найуспішніших італійських жінок за версією «Forbes Italy», які були перелічені у абетковому порядку. Вона з'явилася у списку «Men's Health» «ста найгарячіших секс-символів усіх часів», до якого входять як жінки, так і чоловіки, а австралійське видання цього журналу також назвало її однією зі «ста найгарячіших жінок усіх часів», поставивши її на 21 сходинку. Оглядач Наомі Пайк з британського видання журналу «Vogue» назвала її «сучасною Ліз Тейлор», відомою своїми дорогими прикрасами та незмінною прихильністю до брендів ювелірних виробів «Cartier», а також «Boucheron^[en]» і «Chopard^[en]». «Небагато сучасних голлівудських зірок, одягнених у діаманти, можуть змагатися з італійською акторкою Монікою Беллуччі», — сказала Пайк. 2021 року французьке видання журналу «Vogue» поставило її на четверте місце серед «найкрасивіших італійських акторок усіх часів». ЗМІ вважають її італійським секс-символом. Італійське видання журналу «Rolling Stone» включило Беллуччі до свого списку «десяти найбільших секс-символів 1990-х років», складеному у довільному порядку. Преса називає її іконою стилю. У січні 2023 року оглядач Елізабет Вінсентеллі з «The New York Times» написала, що у неї «тверда репутація символу європейського гламуру і вишуканості».

Акторська майстерність

Хоча Беллуччі не іменується великою акторкою, але вважається безумовно дуже впливовим представником кіномистецтва. Шанувальники Беллуччі порівнюють її з такими кіно-дівами як Сільвана Мангано, Моніка Вітті і Софі Лорен. Вона вважається багатопланою акторкою, за свою кінокар'єру вона зіграла найрізноманітні ролі — від розв'язних комедій до похмурих драм. Хоча пік успіху кінокар'єри Беллуччі припав на кінець 1990-х—середину 2000-х років, вона і досі є дуже затребуваною акторкою, де їй, незважаючи на вік, іноді, як і раніше, пропонуються ролі фатальних спокусниць. За її словами вона відмовилася від кількох великих блокбастерів, тому що вони були не на її мій смак. Гонорари акторки за фільми можуть сягати шестизначних цифр, зокрема, за фільм «Скільки ти коштуєш?» вона отримала 1,7 мільйони євро. Беллуччі також зазначає, що її італійський акцент ніколи не заважав їй здобувати ролі поза межами Італії. Вона казала, що неіталомовні режисери, бажаючи зняти її у своїх фільмах спеціально переробляли під неї сюжет, даючи глядачу зрозуміти, що вона італійка.

Коментуючи свою акторську майстерність Беллуччі казала: «Я вірю в техніку». Я вважаю, що акторська майстерність — це поєднання техніки та інстинкту. Іноді, якщо ти просто дотримуєшся свого інстинкту, ти повторюєшся. Якщо ж у вас є техніка, то ви і справді можете вигадати нові способи підходу до персонажа». Тим не менш, вона каже, що їй також подобається спонтанність інстинкту: «Наскільки би я не любила техніку, але я також люблю, коли ти не знаєш, що робитимеш за три секунди до зйомки». Акторка не соромиться ризикувати на екрані й не боїться звертатись до брутального сценаричного матеріалу, таким для неї став фільм «Незворотність», де вона зіграла молоду жінку, жорстоке зґвалтування якої змушує її хлопця стати на шлях помсти. Фільм вийшов тривожним, а гра Беллуччі — «сирою» і водночас реалістичною. Для акторки це був ризик і у професійному плані. «Мені казали, що такий персонаж може занапастити мою кар'єру в Америці», — казала вона. «Дивно: коли ти граєш такого персонажа в Америці, вони кажуть, що ти смілива. І це не вбило мою кар'єру. Це зробило її набагато цікавішою». Іншим прикладом цієї її риси стала еротична драма «Малена», Беллуччі, яка була на вісім років старша за оригінальну героїню, багато запитували про відвертість фільму, на що вона відповідала: «Поки дає змогу вік — гратиму повій. Я щаслива, що можу надихати режисерів, незалежно від віку». У своїх інтерв'ю вона неодноразово розповідала, що «Малена» стала важливим фільмом у її кар'єрі, адже вперше головний акцент було зроблено саме на її образі, а не на репліках. Мовою тіла Беллуччі треба було показувати всі емоції та внутрішні переживання її героїні, зокрема у сценах, де вона мовчазно проходила повз осудливі погляди громадськості.

Особисте життя

Беллуччі на Кінофестивалі імені братів Люм'єр^[en] 2018 року

У віці 20 років Беллуччі вийшла заміж за італійського фотографа Клаудіо Карлоса Бассо, з яким розлучилася через шість місяців.

Між 1989—1995 роками у Беллуччі були стосунки з італійським актором Ніколою Фарроном^[it]. Вони познайомилися на зйомках фільму «Життя з дітьми». Фаррон описав це як «всепоглинаючі відносини», які стали нестабільними через те, що інші чоловіки дедалі більше бажали завести стосунки з Беллуччі.

На зніманнях фільму «Квартира» 1996 року Беллуччі познайомилася із французьким актором Венсаном Касселем. 2 серпня 1999 року вони одружилися у Монако. У Беллуччі та Касселя дві дочки, Дева Кассель (народилася 12 вересня 2004 року) та Леоні (народилася 21 травня 2010 року). Їхні дочки народилися в Римі. Беллуччі та Кассель разом знялися у дев'яти фільмах між 1996—2006 роками. Сім'я жила в Італії, Франції, Бразилії та Англії. Живучи у Європі, вона ніколи не вважала за потрібне переїжджати до США, за словами акторки, їй подобається що американські режисери думають про неї, навіть якщо її там немає. 26 серпня 2013 року пара оголосила про своє розставання, а пізніше — розлучилися. Наприкінці 2014 року Беллуччі сказала, що все ще закохана у Касселя і з того часу вони зберігають близькість.

Після розлучення з Касселем, Беллуччі мала стосунки з французьким скульптором і колишньою моделлю Ніколя Лефевром. Вони зустрічалися з 2017 року. Офіційно оголосили про це на початку березня 2019 року, під час показу «Chanel» у Великому палаці в Парижі. Лефевру тоді було 37 років. Пізніше вона розповіла італійському журналу «F» про завершення їхніх стосунків, про який ЗМІ оголосили на початку липня 2019 року.

Ще 2006 року на Каннському кінофестивалі Беллуччі познайомилася з американським режисером Тімом Бертоном. У жовтні 2022 року вони знову зустрілися на Кінофестивалі імені братів Люм'єр^[en] у Ліоні, а в лютому 2023 року журнал «Paris Match» повідомив про їхні стосунки. У червні того року Беллуччі підтвердила свої стосунки з Бертоном.

Беллуччі вільно розмовляє італійською, французькою та англійською мовами, а також володіє португальською та іспанською мовами. Окрім цього, вона виступала на кількох інших мовах. Після розлучення з Касселем Беллуччі жила з дочками у Великій Британії, Франції та Італії. 2015 року вона вирішила оселитися у Франції. Проте Беллуччі каже, що «Я повністю італійка. Усе в мені італійське» і визнала, що «Париж — частина моєї історії». Їй належать будинки у Римі та Лісабоні поряд із замком Святого Георгія. Під час карантину через пандемію коронавірусу Беллуччі та Кассель жили у двох сусідніх будинках у місті Біарриц, що на Баскському узбережжі (Атлантичні Піренеї), щоб останній міг бачити своїх дочок та, таким чином, спільно виконувати батьківські обов'язки. Беллуччі сказала, що ходить на вибори в Італії, а не у Франції. Вона досі не має французького громадянства. 2023 року акторка придбала віллу на грецькому острові Парос.

Беллуччі підкреслювала, що відійшла від свого релігійного коріння: «Я сповідую католицьку релігію, але я не католик». Вона називала себе агностиком, кажучи: «Я агностик, хоча я поважаю всі релігії і цікавлюся ними… Якщо я у щось вірю, то це в таємничу енергію, яка наповнює океани під час припливів, та, що поєднує природу і живих істот». Беллуччі каже, що її особистість багато в чому зумовлена вихованням: «Звичайно, багато позитивного також залежало від атмосфери, у якій мене виховували батьки».

2009 року Беллуччі підписала петицію разом із кінематографістами Європи та США і ще 70 іншими видатними персонами у галузі кіноіндустрії на підтримку кінорежисера Романа Поланскі, якого заарештували в Цюриху, коли він прибув на міський кінофестиваль, у зв'язку із звинуваченням його у сексуальному насильстві, що трапилося 1977 року.

Персона Беллуччі викликає інтерес не лише у чоловіків, але і у жінок, яких захоплює та дивує її відмова від дієт, та те що вона ніколи не робила пластичних операцій. 2012 року вона негативно відгукнулася щодо пластичних операцій: «Мені не подобається ідея ретушувати своє обличчя, і, чесно кажучи, я вважаю, що це досить небезпечно для акторки. Порівнюючи з пластикою обличчя, я віддаю перевагу зморшкам». Незважаючи на те, що акторка не дотримується певної системи харчування, вона навіть після досягнення 50-річного віку мала модельні пропорції фігури. Вона часто зізнавалася, що не може відмовити собі в пасті або піці, а до дієти може вдатися, якщо це необхідно для участі у різних заходах. Вік та материнство не бентежать Беллуччі, у вересні 2016 року вона знову знялася у фотосесії оголеною. Знімки були розміщені в Instagram — обліковому записі зірки і на сторінках одного з паризьких тижневиків. Вона байдужа до фітнесу та більше воліє до ігор з дітьми, прогулянок на свіжому повітрі та йоги.

2020 року вебсайт Alfemminile^[it], що належить медіаконгломерату GEDI Gruppo Editoriale^[en], поставив Беллуччі на третє місце серед найбагатших акторок Італії, її статки оцінюють у 45 мільйонів доларів.

Фільмографія

Беллуччі і Ален Шаба на церемонії вручення премії «Сезар» 2001 року

Беллуччі на Венеційському кінофестивалі 2016 року

Кіно

Рік		Українська назва	Оригінальна назва	Роль
1991	ф	Розіграш	La Riffa	Франческа
1992	ф	Доля Остинато	Ostinato destino	Маріна/Анджела
1992	ф	Дракула	Dracula	наречена Дракула
1994	ф	Бріганті — Любов і кохання	Briganti — Amore e libertà	Констанца
1994	ф	Банда Невдах	I mitici — Colpo gobbo a Milano	Дебора
1995	ф	Сніжок	Palla di neve	Меліна
1995	ф	Небо завжди стає синішим	Il cielo è sempre più blu	епізод
1996	ф	Квартира	L'Appartement	Ліза
1996	ф	Яким ти мене хочеш	Come mi vuoi	Нелліна
1997	ф	Доберман	Dobermann	Наталі
1997	ф	Стрессаті	Stressati	дівчина
1997	ф	Поганий жанр	Mauvais genre	Каміль
1998	ф	Насолода	Plaisir	дівчина
1998	ф	Компроміс	Compromis	Моніка
1998	ф	Остання новорічна ніч	L'ultimo capodanno	Джулія Джованніні
1998	ф	Поганий тон	A los que aman	Валерія
1999	ф	Непокірний	Méditerranées	Маргеріта
1999	ф	Як рибка без води	Comme un poisson hors de l'eau	Мюртіль
2000	ф	Під підозрою	Under Suspicion	Шанталь Герст
2000	ф	Малена	Malèna	Малена
2000	ф	Френк Спадоне	Franck Spadone	Лаура
2001	ф	Братство вовка	Le Pacte des loups	Сільвія
2002	ф	Астерікс і Обелікс: Місія Клеопатра	Astérix & Obélix: Mission Cléopâtre	Клеопатра
2002	ф	Незворотність	Irréversible	Алекс
2003	ф	Матриця: Перезавантаження	The Matrix Reloaded	Персефона
2003	ф	Матриця: Революція	The Matrix Revolutions	Персефона
2003	ф	Сльози сонця	Tears of the Sun	Ліна Кендрікс
2003	ф	Пам'ятай мене	Ricordati di me	Алесія
2004	ф	Страсті Христові	The Passion of the Christ	Марія Магдалина
2004	ф	Таємні агенти	Agents secrets	Барбара/Ліза
2004	ф	Вона ненавидить мене	She Hate Me	Сімона Бонасера
2005	ф	Брати Грімм	The Brothers Grimm	Королева Дзеркала
2005	ф	Скільки ти коштуєш?	Combien tu m'aimes?	Даніела
2006	ф	Шайтан	Sheitan	Красива вампірка
2006	ф	Братство каменю	Le concile de Pierre	Лаура Сіпрієн
2006	ф	Н (я і Наполеон)	N (Io e Napoleone)	Баронеса Емілія Спецалі
2007	ф	Пристрель їх	Shoot 'Em Up	Донна Квінтано
2007	ф	Підручник любові — 2: Історії	Manuale d'amore 2 — Capitoli successivi	Лючія
2007	ф	Друге дихання	Le deuxième souffle	Мануш
2008	ф	Шалена кров	Sanguepazzo	Луїза Феріда
2009	ф	Баарія	Baaria	Дівчина каменяра
2009	ф	Людина, котра кохає	L'uomo che ama	Альба
2009	ф	Приватне життя Піппи Лі	Private Lives of Pippa Lee, The	Джіджі Лі
2009	ф	Не озирайся	Ne te retourne pas	Жанна
2010	ф	Учень чаклуна	Sorcerer's Apprentice, The	Вероніка Горлоїзен
2010	ф	Стукачка	The Whistleblower	Лаура Левіані
2011	ф	Кохання: Інструкція з використання	Manuale d'amore 3	Віола
2011	ф	То літо пристрасті	Un été brûlant	Анджела
2012	ф	Сезон носорогів	Rhino Season	Міна
2013	ф	Люди й поцілунки	Des gens qui s'embrassent	Джованна
2014	ф	У Квебраді	Na Quebrada	Паола
2014	ф	Дива	Le maraviglie	Міллі Катена
2015	ф	Вілль-Марі	Ville-Marie	Софі
2015	ф	007 Спектр	Spectre	Лючія Ск'ярра
2016	ф	По чумацькому шляху	On the Milky Road	Наречена
2018	ф	Некромант	Nekrotronic	Фіннеґан
2019	ф	Чоловік і жінка: Найкращі роки	Les Plus Belles Années d'une vie	Елена
2019	ф	Павук у павутині	Spider in the Web	Анджела
2020	ф	Людина, яка продала свою шкіру	The Man Who Sold His Skin	Сорайя Вальді
2021	ф	Фантазії	Les Fantasmes	Сабріна
2021	ф	Бефана приходить вночі II — Витоки	La Befana vien di notte II — Le origini	Долорес
2021	ф	Дівчина у фонтані	The Girl in the Fountain	Аніта Екберг
2022	ф	Пам'ять	Memory	Давана Сілман
2022	ф	Посуха	Siccità	Валентіна
2022	ф	Дьяволік — Гінгко в атаку!	Diabolik — Ginko all'attacco!	Алтея ді Валленберг
2023	ф	Мафія Мама	Mafia Mamma	Б'янка
2024	ф	Страсті Христові: Воскресіння	The Passion of the Christ: Resurrection	Марія Магдалина
2024	ф	Бітлджюс 2	Beetlejuice 2	дружина Бітлджюса

Дубляж анімаційних фільмів

Рік	Українська назва	Оригінальна назва	Персонаж	Дубляж
2003	Синдбад: Легенда семи морів	Sinbad: Legend of the Seven Seas	Маріна	французький дубляж
2005	Роботи	Robots	Кеппі	французький дубляж

Телефільми і серіали

Рік		Українська назва	Оригінальна назва	Роль
1990	тф	Життя з дітьми	Vita coi figli	Ельда
1995	с	Йосип	Joseph	дружина фараона
1996	с	Алізея і прекрасний принц	Sorellina e il principe del sogno	роль другого плану
2007	с	Хертанго	Heartango	роль другого плану
2010	с	Роза, це Париж	Rose, c'est Paris	Гала
2011	с	R.I.S. Рим — Недосконалі злочини^[it]	R.I.S. Roma — Delitti imperfetti	грає саму себе
2011	с	Платане^[fr]	Platane	грає саму себе
2016	с	Моцарт у джунглях	Mozart in the Jungle	Алессандра
2017	с	Твін Пікс: Повернення	Twin Peaks: The Return	грає саму себе
2018	с	Диво^[it]	Il Miracolo	Марія
2018	с	Десять відсотків^[fr]	Dix pour cent	грає саму себе
2019	с	Не турбувати	Do Not Disturb	грає саму себе
2021	с	Розмита любов^[fr]	L'Amour flou	Валерія
?	с	Радикальний погляд: життя та часи Тіни Модотті	Radical Eye: The Life and Times of Tina Modotti	Тіна Модотті

Відеоігри

Рік	Назва	Персонаж
2003	Enter the Matrix	Персефона
2004	Prince of Persia: Warrior Within	Кайлін
2005	The Matrix Online^[en]	Персефона

Театр

Беллуччі під час вистави «Листи та спогади Марії Каллас» (2022)

Рік	Вистава	Роль	Заклад/захід
2019	Листи та спогади Марії Каллас	Марія Каллас	Театр Маріньї^[en]
2020	Листи та спогади Марії Каллас	Марія Каллас	Театр Буф Парізьєн
			Фестиваль Дуе Монді^[en]
			Театр принцеси Грейс^[en]
2021	Листи та спогади Марії Каллас	Марія Каллас	Белемський культурний центр^[en]
			Одеон Ірода Аттичного
			Театр Мадзоні^[en]
			Парк музики^[en]
			Театр Гольдоні^[en]
2022	Листи та спогади Марії Каллас	Марія Каллас	Національна опера Монпельє^[en]
			Theatre Royal Haymarket^[en]
			Театр Його Величності
			Zorlu PSM^[en]
			Александринський театр
			Театр Шатле
			Театр ім. Є. Вахтангова
			Театр Кастель де Пералада
			Театр Орфей
2023	Листи та спогади Марії Каллас	Марія Каллас	Театр Бікон^[en]

Відзнаки

Нагороди і номінації

Нагорода	Рік	Робота	Категорія	Результат	Прим.
Сезар	1997	«Квартира»	Найперспективніша акторка	Номінація
Давид ді Донателло	2003	«Пам'ятай мене»	Найкраща жіноча роль другого плану^[it]	Номінація
Вибір Дублінського товариства кінокритиків^[en]	2016	«Вілль-Марі»	Найкраща акторка	Перемога
Європейський кіноприз	2001^[en]	«Малена»	Вибір Джеймса Піплса — найкраща акторка^[en]	Номінація
Золотий глобус	1998	«Остання новорічна ніч»	Найкраща акторка^[it]	Перемога
Нагорода Марії Каллас, «Монако-Гала»	2022	«Листи та мемуари Марії Каллас»	Найкраща артистка (театральна гра)	Перемога
MTV Movie & TV Awards	2004^[en]	«Матриця: Перезавантаження»	Найкращий поцілунок (з Кіану Рівзом)	Номінація
Срібна стрічка	2003	«Пам'ятай мене»	Найкраща жіноча роль другого плану^[it]	Перемога
	2005	«Страсті Христові»		Номінація
	2007	«Н (я і Наполеон)»		Номінація
	2017	«По чумацькому шляху»	Європейська нагорода «Срібна стрічка»	Перемога
Сатурн	2002	«Братство вовка»	Найкраща жіночу роль другого плану	Номінація
	2003	«Матриця: Перезавантаження» і «Матриця: Революція»	Нагорода «Кінематографічний пейзаж: „обличчя майбутнього“ (жінка)»	Номінація
Нагорода «Вибір підлітків»	2003^[en]	«Матриця: Перезавантаження» і «Матриця: Революція»	Найкраща проривна акторка	Номінація
«Золотий Вітязь»	2017	По чумацькому шляху	Найкраща жіноча роль у головній ролі	Перемога

Спеціальні нагороди

Захід	Рік	Нагорода	Прим.
Китайський бізнес-клуб в рамках Міжнародного жіночого дня	2020	Нагорода «Жінка року»
Золотий «Чак»^[en]	2014	Жіноча премія «Золотий Суперчак» (кар'єра)
«Сітіфест» — Кінофонд Риму	2017	Приз Вірни Лізі
Давид ді Донателло	2021	Спеціальний «Давід» (премія Давида ді Донателло за кар'єру)
Фестиваль італійських конозйомок — Лос-Анджелес^[it]	2018	Нагорода за кар'єрні досягнення
		Премія Італійського інституту культури^[it] у Лос-Анджелесі «За просування італійської креативності у світі»
Приз «Флаяно»^[it]	2021	Міжнародна премія «Флаяно» за життєві досягнення
Золотий глобус	2005	Європейський «Золотий глобус^[it]
Всесвітній фестиваль кіно та музики на острові Ішія	2012	Премія «Ішія» акторці року
Кіно-музичний фестиваль «Кюстендорф»^[en]	2013	Премія «Фільми майбутнього»
Лос-Кабоський міжнародний кінофестиваль	2016	Премія за життєві досягнення
Премія «Люм'єр»	2018	Почесна премія Люм'єр
Премія «Магрітт»	2020	Почесна премія Магрітт
Кінофестиваль у Монте-Карло^[it]	2017	Нагорода за кар'єрні досягнення
Міжнародний кінофестиваль у Мумбаї^[en]	2017	Спеціальна нагорода
Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні	2017	Почесна Нагорода «Доностія»^[en] за кар'єрні досягнення
Кінофестиваль «Таорміна-фест»^[it]	2011	Премія «Таорміна-арте»
Туринський кінофестиваль^[it]	2021	Премія за життєві досягнення
		Премія «Зірка крота» за мистецьке новаторство
Трієстський кінофестиваль^[it]	2017	«Східна зірка»
Церемонія нагородження «Жінка світу»^[en]	2009	Нагорода «Акторка світу»

Почесті

Державні нагороди

• Кавалерка Ордену Мистецтв та літератури. Орден був вручений Беллуччі 2006 року міністром внутрішніх справ і майбутнім президентом Франції Ніколя Саркозі в Єлисейському палаці.
• Кавалерка Ордену Почесного легіону. 2016 року вона отримала орден з рук президента Франції Франсуа Олланда в Єлисейському палаці.

Інші почесті

2010 року Беллуччі була нагороджена Медаллю Вітторіо де Сіки^[it] для італійського кіно президентом Італії Джорджо Наполітано. 2019 року була відкрита зірка акторки на Алеї слави у бельгійському місті Остенде. 2020 вона отримала Ключ міста Флоренції від мера Даріо Нарделли^[en].

Коментарі

1. Премія «Золотий глобус» є італійським аналогом американської премії «Золотий глобус». «Золотий глобус», «Давид ді Донателло» і «Срібна стрічка» — вважаються трьома найпрестижнішими італійськими кінопреміями.
2. Під патронатом Його Світлості Альберта II, князя Монако.

Примітки

1. VIAF (Virtual International Authority File) — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
   d:Track:Q54837d:Track:Q54919
2. Deutsche Nationalbibliothek Record #141575425 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
4. Silvestri, Giuseppe (6 грудня 2019). . Corriere dell'Umbria (італ.). Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 19 жовтня 2023. 
5. Lévy-Frébault, Tiphaine (11 квітня 2013). Monica Bellucci est célibataire [Monica Bellucci is single]. L'Express (фр.). оригіналу за 10 жовтня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
6. Williams, Sally (15 липня 2017). Monica Bellucci on life after divorce and finding herself in her 50s. The Daily Telegraph (англ.). оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
7. Christopher R. (December 2014). Monica Bellucci à 18 ans: La nymphe ... [Monica Bellucci at 18: The Italian nymph, incandescent and natural beauty]. Interview with Pasquale Bellucci and Brunella Briganti. Puremédias (фр.). оригіналу за 17 листопада 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
8. . Corriere dell'Umbria (італ.). 22 вересня 2021. Архів оригіналу за 21 жовтня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023. 
9. «Моніка Беллуччі. Хто пробачить мою красу». Єлизавета Бута. iknigi.net Процитовано 14 жовтня 2023
10. Morgoglione, Claudia (17 жовтня 2006). L'altra faccia di Monica Bellucci ... [The other side of Monica Bellucci 'But is that really me?']. la Repubblica (італ.). оригіналу за 26 червня 2007. Процитовано 19 жовтня 2023. «See: 5th paragraph.»  
11. Flynn, Gaynor (10 серпня 2009). Monica Bellucci's beautiful mind. The Sydney Morning Herald. оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023. 
12. Bradfer, Fabienne (25 січня 2020). Monica Bellucci au 'Soir': ... [Monica Bellucci to 'The Evening': 'I have put my beauty at the service of cinema']. Le Soir (фр.). Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
13. Pettine E Forbibi. I Quaranta Anni di Attivita' di Piero Montanucci [Comb And Scissors. Piero Montanucci's Forty Years of Activity]. Interview (італ.). Comune di Città di Castello. 16 листопада 2017. оригіналу за 28 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
14. Monica Bellucci posta una foto ... [Monica Bellucci posts a photo on Instagram from when she was 13: she was already an incredible beauty]. HuffPost (італ.). 24 серпня 2017. Архів оригіналу за 19 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
15. Hélie, Mathilde (19 січня 2018). Monica Bellucci: ses photos quand elle était jeune [Monica Bellucci: her photos when she was young]. Paris Match (фр.). Архів оригіналу за 19 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
16. Gianorio, Richard (24 квітня 2020). Monica Bellucci: 'Mes filles sont les réponses à toutes mes questions' [Monica Bellucci: 'My daughters are the answers to all my questions']. Madame Figaro (фр.). Архів оригіналу за 14 серпня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
17. Fu la prima a 'vestire' Monica Bellucci, premiata Pina Alberti [She was the first to 'dress' Monica Bellucci, awarded Pina Alberti]. Agenzia Nazionale Stampa Associata (італ.). 8 березня 2023. оригіналу за 9 березня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
18. Salisbury, Mark (23 жовтня 2005). . The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
19. Monica Bellucci. Elle (фр.). оригіналу за 3 лютого 2023. Процитовано 1 березня 2023. 
20. Junio 1988 [June 1988]. Vogue (ісп.). 3 January 209. оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
21. Les plus belles couvertures de Elle [Elle's most beautiful covers]. Elle (фр.). Архів оригіналу за 18 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
22. Yildiz, Alev (2015). Le style de Monica Bellucci [Monica Bellucci's Style]. Marie Claire (фр.). Архів оригіналу за 19 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
23. Airoldi, Simona (4 червня 2017). Piero Piazzi, l'uomo che sussurra alle top [Piero Piazzi, the man who whispers to the tops]. Vanity Fair (італ.). оригіналу за 26 серпня 2018. Процитовано 19 жовтня 2023. 
24. de Chirée, Sylvie (2015). Ma première interview dans Elle: Monica Bellucci en 1989 [My first interview in Elle: Monica Bellucci in 1989]. Elle (фр.). оригіналу за 6 грудня 2015. Процитовано 19 жовтня 2023. 
25. Moliterno, 2020, с. 62.
26. Le fondateur de l'agence ... [The founder of Elite modelling agency dies]. Le Monde (фр.). 22 липня 2013. оригіналу за 1 січня 2017. Процитовано 19 жовтня 2023. 
27. La belle Italienne Monica Bellucci était ambassadrice de L'Oréal en 1991 [The beautiful Italian Monica Bellucci was an ambassador for L'Oréal in 1991]. Puremédias (фр.). n.d. Архів оригіналу за 28 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
28. Shore, Rebecca (5 грудня 2014). The new Bond Girl was indeed an SI Swimsuit model, but it's not who you might think. Sports Illustrated Swimsuit Issue. Архів оригіналу за 6 березня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
29. Campion, Chris (18 січня 2003). Fantasy made flesh. The Daily Telegraph (англ.). Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
30. Digiuni, Valentina (9 серпня 2022). I 10 più grandi sex symbol degli anni '90 − Donne [The 10 greatest sex symbols of the 1990s − Women]. Rolling Stone (італ.). Архів оригіналу за 11 січня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
31. Hald, Nina (29 квітня 2007). Åh Monica, Monica, Monica... [Oh Monica, Monica, Monica...]. Berlingske (дан.). оригіналу за 20 серпня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. «Overraskelsesmomentet var derfor stort, da Cartier i 1997 for første gang valgte at knytte en skuespillerinde tæt til huset. [The moment of surprise was therefore great when, in 1997, Cartier chose for the first time to associate an actress closely with the house.]»  
32. Mabrut, Claire (11 червня 2007). Monica Bellucci et Cartier: songe endiamanté [Monica Bellucci and Cartier: a diamond dream]. Madame Figaro (фр.). оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023. «La piquante Italienne est l'égérie de Cartier depuis tout juste dix ans. [The spicy Italian has been the muse of Cartier for just ten years.]»  
33. Reybaud, Fabienne (11 липня 2020). Monica Bellucci, star pour des joyaux éternels [Monica Bellucci, star for eternal gems]. Paris Match (фр.) (3714). оригіналу за 13 січня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
34. Monica Bellucci, bellissima for Match. Paris Match (фр.). 30 вересня 2014. Архів оригіналу за 18 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
35. Alexander, Ella (5 грудня 2014). . The Independent (англ.). Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. «She moved to Milan in 1989 where she launched her fashion career in earnest.»  
36. Rose, Matthew; Ball, Deborah (14 листопада 2001). Caviar Controversy: Esquire, GQ Use Same Photo on Their Covers. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 6 березня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
37. Owen, Richard (4 червня 2005). Actresses fight Pope over fertility. The Times. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023. 
38. Fiorilli, Thierry; Zintzen, Pascale; Willot, Isabelle; Van Roey, Laurent (10 квітня 2004). 'Liv Tyler est une star qui ne se la joue pas' ... ['Liv Tyler is a star who does not show off' ...]. Le Soir (фр.). Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
39. Louaguef, Sarah (16 березня 2015). Dix égéries qui ont marqué ... [Ten muses who marked the campaigns − Dior]. Paris Match (фр.). Архів оригіналу за 11 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
40. Mélanie Laurent .... La Dépêche du Midi (фр.). 29 вересня 2011. оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023. 
41. Caprotti, Elisabetta (23 грудня 2020). Martini, fashion e mixology. Storia di un aperitivo all'italiana [Martini, fashion and mixology. History of an Italian aperitif]. Vogue Italia. оригіналу за 24 травня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
42. Guignon, Jordane (24 березня 2010). Monica Bellucci enceinte et presque nue pour 'Vanity Fair' [Monica Bellucci pregnant and almost nude for 'Vanity Fair']. Grazia (фр.). оригіналу за 7 October 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
43. La Maison Bompard ... [Maison Bompard associates itself with the charm and femininity of Monica Bellucci]. La Dépêche du Midi (фр.). 20 червня 2011. оригіналу за 8 травня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
44. Lawrenson, Amy (17 лютого 2012). Monica Bellucci Dolce & Gabbana's new face. Elle. Архів оригіналу за 22 січня 2013. 
45. Photos − Jenaye .... Femme Actuelle (фр.) (Prisma Press). 17 січня 2017. оригіналу за 4 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
46. Hodge, Gavanndra (5 грудня 2021). Monica Bellucci: 'Women are feeling free to get old in a different way'. The Sunday Times (англ.). Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023. 
47. Monica Bellucci en couverture ... [Monica Bellucci on the cover of GQ Italy]. GQ. 24 липня 2015. оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
48. Richebois, Véronique (27 травня 2018). Monica Bellucci ... [Monica Bellucci shakes up her image for Nivea]. Les Echos (фр.). оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2023. 
49. Brookins, Laurie (24 вересня 2018). Milan Fashion Week: Dolce & Gabbana's DNA Is in the Beauty of All Women. The Hollywood Reporter. оригіналу за 25 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
50. Carrière, Christophe (15 листопада 2022). Monica Bellucci: 'La Callas ...' [Monica Bellucci: 'The Callas I play is the fragile woman that few people knew']. Interview. Paris Match (фр.). Архів оригіналу за 8 квітня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
51. Журнали, на обкладинках яких присутня Моніка Беллуччі:
    • Monica Bellucci en couverture de Elle [Monica Bellucci on the cover of Elle this week]. Elle (фр.). 2016. оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023. 
    • Laura Giovagnini, Maria (6 серпня 2010). 'Ottengo sempre quello che voglio' ['I always get what I want']. Interview. IO Donna (італ.). оригіналу за 9 листопада 2017. Процитовано 19 жовтня 2023. 
    • Oprea, Diana (15 грудня 2022). Cât de sexy poate fi Monica Bellucci la 58 de ani [How sexy can Monica Bellucci be at 58 years old]. Pro TV (рум.). Архів оригіналу за 11 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
    • Wolff, Bérengère (2011). Nouveau Marie Claire en kiosque [New Marie Claire on newsstands]. Marie Claire (фр.). оригіналу за 16 березня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023. 
    • Freeman, Thomas (30 вересня 2016). Happy Birthday, Monica Bellucci. Maxim. оригіналу за 10 серпня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
    • Bobard Deliere, Matthieu (18 лютого 2022). Monica Bellucci: elle adopte la cagoule [Monica Bellucci: she adopts the balaclava]. Elle (фр.). оригіналу за 3 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
    • Claudel, Marie (21 лютого 2022). Monica Bellucci gorgeous. Femme Actuelle (фр.) (Prisma Press). Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
    • Vanity Fair, tutte le cover del 2003 [Vanity Fair, all 2003 covers]. Vanity Fair (італ.). 23 жовтня 2013. оригіналу за 18 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
    • Vogue Italia di luglio: ... [July's Vogue Italia: Monica Bellucci and daughter Deva Cassel on the cover]. Vogue (італ.). 5 липня 2021. оригіналу за 11 листопада 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
52. «MONICA BELLUCCI» karinmodelsparis.com Процитовано 19 жовтня 2023
53. Les membres du jury [The members of the jury]. L'Obs (фр.). 16 травня 2006. Архів оригіналу за 8 березня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023. 
54. Narbonne, Christophe (12 липня 2017). Monica Bellucci ... [Monica Bellucci comments on her filmography]. Interview. Première (фр.) (Hildegarde). оригіналу за 9 грудня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023. 
55. Garson, Charlotte (24 червня 2001). Monica Bellucci. National Audiovisual Institute (англ.). Архів оригіналу за 19 жовтня 2023. Процитовано 18 травня 2023. 
56. Последняя кинодива: неускользающая красота и шокирующие роли Моники Беллуччи tass.ru Процитовано 13 жовтня 2023
57. Winters, Laura (17 грудня 2000). Film; Beauty, Her Moreau Eyes Say, Isn't Everything. The New York Times. оригіналу за 7 вересня 2017. Процитовано 19 жовтня 2023. 
58. Cohn-Bendit, Daniel; Lemoine, Patrick (2023). Français mais pas Gaulois − Des étrangers qui ont fait la France [French but not Gauls − Foreigners who made France] (фр.). Paris: Robert Laffont. с. 67. ISBN 978-2-2212-6095-1. 
59. Haflidason, Almar (5 грудня 2000). Movies − L'Appartement. BBC Online (англ.). оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 20 жовтня 2023. 
60. Il Globo d'oro della Stampa estera alla Cineteca di Bologna [The Golden Globe of the Foreign Press at the Cineteca di Bologna]. Agenzia Nazionale Stampa Associata (італ.). 4 August 2022. Архів оригіналу за 10 вересня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
61. L'ultimo capodanno. The A.V. Club. 1998. оригіналу за 22 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
62. Arriva il David speciale ... [Here comes the David Special for Monica Bellucci, 'An icon of beauty']. L'Arena (італ.). 9 травня 2021. оригіналу за 5 лютого 2023. Процитовано 5 лютого 2023. 
63. Winners of the 1998 Bafta film awards. BBC Online (англ.). 19 квітня 1998. оригіналу за 11 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
64. Monica Bellucci. The Times (англ.). 30 жовтня 2005. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 20 жовтня 2023. 
65. Frini, 2006, с. 54.
66. Tous les films en sélection ... [All the films in the official selection at the 2000 Cannes Film Festival]. Le Monde (фр.). 18 квітня 2000. Архів оригіналу за 12 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
67. Van Egmond, Nedjma (12 травня 2017). Festival de Cannes: Monica Bellucci, reine du bal [Cannes Film Festival: Monica Bellucci, prom queen]. Interview. Le Parisien (фр.). оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 20 жовтня 2023. 
68. 5 цікавих фактів про фільм «Малена» vogue.ua Процитовано 14 жовтня 2023
69. Rooney, David (29 жовтня 2000). Malèna. Variety. оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 20 жовтня 2023. 
70. Hunter, Stephen (11 січня 2002). How Do You Say Dog in French? 'Wolf'. The Washington Post. оригіналу за 11 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
71. Critical analysis of Brotherhood of the Wolf:
    • Ebert, Roger (11 січня 2002). The Brotherhood Of The Wolf. RogerEbert.com. оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
    • Taylor, Ella (9 січня 2002). Blood on the Tracks. LA Weekly. оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
    • Brotherhood of the Wolf. The Guardian (англ.). 19 жовтня 2001. оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
72. Caravani, Marc (6 серпня 2021). As crazy as it sounds, Brotherhood of the Wolf is a cult film in the US. GQ France (фр.) (Condé Nast). Архів оригіналу за 11 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
73. Cumbria Films − Brotherhood of the Wolf. BBC Online (англ.). оригіналу за 16 серпня 2011. Процитовано 20 жовтня 2023. «5 million admissions in France»  
74. Nominees for 28th Annual Saturn Awards. United Press International. 14 березня 2002. Архів оригіналу за 24 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
75. Aurélien, David (24 листопада 2022). Monica Bellucci ... [Monica Bellucci remembers filming Asterix]. Interview. RTBF (фр.). Архів оригіналу за 4 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
76. Reynaud, Floriane (12 серпня 2022). 5 actress who played Cleopatra. Vogue France (англ.). Архів оригіналу за 4 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
77. Bradshaw, Peter (18 жовтня 2002). Asterix & Obelix: Mission Cleopatra. The Guardian (англ.). оригіналу за 9 липня 2022. Процитовано 20 жовтня 2023. 
78. Roxborough, Scott (3 березня 2021). Netflix Orders Animated 'Asterix & Obelix' Series. The Hollywood Reporter. оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 20 жовтня 2023. 
79. Maher, Kevin (12 січня 2003). What's behind the gore?. The Guardian (англ.). оригіналу за 24 вересня 2022. Процитовано 13 березня 2023. 
80. Loayza, Beatrice (7 березня 2023). Twenty Years Later, 'Irreversible' Still Shocks. The New York Times. Архів оригіналу за 8 березня 2023. Процитовано 17 червня 2023. 
81. Cinéma: Le jour où 'Irréversible' a fait souffler un vent de scandale sur la Croisette [Cinema: The day when 'Irreversible' blew a wind of scandal on the Croisette]. Vanity Fair (фр.). 26 серпня 2020. Архів оригіналу за 11 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
82. Austin Collins, K. (16 лютого 2023). One of the Most Controversial Movies Ever Is Back in Theaters. Rolling Stone. оригіналу за 17 лютого 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
83. Nesselson, Lisa (24 травня 2002). Film Review: Irreversible. Variety. оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2023. 
84. Sajip, Arjun (22 червня 2018). . Interview. Glass magazine. Архів оригіналу за 4 травня 2021. Процитовано 20 жовтня 2023. 
85. Pour Gaspar Noé, ... [For Gaspar Noé, 'no one would dare to finance 'Irreversible' anymore']. 20 minutes (фр.). AFP. 2 вересня 2019. оригіналу за 3 серпня 2021. Процитовано 20 жовтня 2023. 
86. Jennings, Sheri (15 травня 2003). D'Argento awards note top 2 helmers. Variety. Архів оригіналу за 22 квітня 2014. Процитовано 20 жовтня 2023. 
87. Denby, David (9 березня 2003). Riding Into Battle. The New Yorker. оригіналу за 17 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
88. M. Holson, Laura (14 квітня 2003). Media; Appetite for War Films Seems Less Heart. The New York Times. оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 20 жовтня 2023. 
89. Morales, Wilson (March 2003). Tears of the Sun: An Interview with Monica Bellucci. Black Film (New York). оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 20 жовтня 2023. 
90. Bradshaw, Peter (23 травня 2003). The Matrix Reloaded. The Guardian (англ.). оригіналу за 22 вересня 2022. Процитовано 20 жовтня 2023. 
91. Lang, Brent (29 березня 2016). 'Deadpool' Overtakes 'Matrix Reloaded' as Highest-Grossing R-Rated Movie. Variety. оригіналу за 15 січня 2017. Процитовано 20 жовтня 2023. 
92. Poussielgue, Grégoire; Renault, Enguérand (20 травня 2003). Matrix Reloaded .... Les Echos (фр.). оригіналу за 18 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
93. Scott, A. O. (5 листопада 2003). Film Review; The Game Concludes With Light And Noise. The New York Times. оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 20 жовтня 2023. 
94. Travers, Peter (3 листопада 2003). The Matrix Revolutions. Rolling Stone. оригіналу за 11 серпня 2022. Процитовано 20 жовтня 2023. 
95. Mendelson, Scott (21 березня 2016). Box Office: Why 'The Divergent Series' Is A Hollywood Cautionary Tale. Forbes. Архів оригіналу за 18 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023. 
96. Isidore, Chris (16 грудня 2003). Much riding on 'Rings'. CNN Business. оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 20 жовтня 2023. 
97. Pickle, Betsy (26 серпня 2005). Monica Bellucci. The Globe and Mail. оригіналу за 9 квітня 2023. Процитовано 21 жовтня 2023. 
98. Scott, A. O. (25 лютого 2004). Film Review; Good and Evil Locked In Violent Showdown. The New York Times. оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 21 жовтня 2023. 
99. Sur fond de polémique, ... [Against a backdrop of controversy, 'The Passion of the Christ' is released on American screens]. Le Monde (фр.). 25 лютого 2004. Архів оригіналу за 18 березня 2023. Процитовано 21 жовтня 2023. 
100. Ebert, Roger (24 лютого 2004). The Passion of the Christ. RogerEbert.com. оригіналу за 14 березня 2023. Процитовано 21 жовтня 2023. 
101. What the critics are saying. CNN International. 26 лютого 2004. оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 21 жовтня 2023. 
102. Alexander, Bryan (29 січня 2018). New 'Passion of the Christ' will be 'the biggest film in history', Jim Caviezel promises. USA Today. оригіналу за 11 грудня 2018. Процитовано 21 жовтня 2023. 
103. Actress Bellucci wins 'Globo d'Oro' prize. The Globe and Mail. 21 червня 2005. оригіналу за 16 квітня 2023. Процитовано 16 квітня 2023. 
104. Ebert, Roger (25 серпня 2005). Lost in the forest without a story. RogerEbert.com. оригіналу за 7 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023. 
105. LaSalle, Mick (26 серпня 2005). The fakers Grimm, before they became famous storytellers. San Francisco Chronicle. оригіналу за 7 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023. 
106. Cinéma: Vincent Cassel retrouve Monica Bellucci [Cinema: Vincent Cassel finds Monica Bellucci again]. La Dernière Heure (фр.). 18 листопада 2004. Архів оригіналу за 30 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023. 
107. 'Combien tu m'aimes ?' ... ['How much do you love me ?': a hymn to actress Monica Bellucci and her undressed body]. Le Monde (фр.). 25 жовтня 2005. Архів оригіналу за 22 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023. 
108. Nesselson, Lisa (1 листопада 2005). Film Review: How Much Do You Love Me?. Variety. оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 22 жовтня 2023. 
109. Mazzacurati, Iris (27 серпня 2013). En Images: ... [In Images. Bellucci-Cassel: 18 years and 9 films in common]. L'Express (фр.). Архів оригіналу за 20 серпня 2022. Процитовано 22 жовтня 2023. 
110. Feeney, Mark (20 грудня 2007). 'Napoleon' has charm enough to intrigue. Boston.com. оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 22 жовтня 2023. 
111. Le Fol, Sébastien (10 листопада 2006). Le Thriller a la Française [The French Thriller]. Le Figaro (фр.). Архів оригіналу за 24 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023. 
112. Le Fort, Marie (9 травня 2008). John Nollet: ... [John Nollet: hair artist]. Interview. Les Echos (фр.). оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 22 жовтня 2023. 
113. Scott, A. O. (7 вересня 2007). Never Mind Those Bullets, a Newborn Needs Rescuing. The New York Times. оригіналу за 26 листопада 2022. Процитовано 23 жовтня 2023. 
114. Lussier, Marc-André (1 вересня 2007). Monica Bellucci à l'américaine [Monica Bellucci American Style]. Interview. La Presse (fr-CA) (Montreal). оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023. 
115. . Interview. CraveOnline. 5 вересня 2005. Архів оригіналу за 31 березня 2010. Процитовано 23 жовтня 2023. 
116. The Second Wind (Le deuxieme souffle). The Hollywood Reporter. Associated Press. 11 вересня 2007. оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023. 
117. Second Breath. Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023. 
118. Aloisi, Silvia (18 жовтня 2007). Sultry Bellucci opens Rome film festival. Reuters. оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023. 
119. Jousse, Thierry (24 жовтня 2007). Alain Corneau ... [Alain Corneau finds a second 'Wind']. Libération (фр.). оригіналу за 17 вересня 2021. Процитовано 23 жовтня 2023. 
120. Forshaw, Barry (2017). Italian Cinema: Arthouse to Exploitation (вид. 1st). London: Kamera Books. с. 138. {"@context": "https://schema.org","@type": "NewsArticle","inLanguage": "uk-UA","articleSection": "Вікіпедія","mainEntityOfPage": { "@type": "WebPage", "@id": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/Моніка_Беллуччі.html"},"headline": "Моніка Беллуччі","alternativeHeadline": "Моніка Беллуччі","wordCount":"720","keywords":[],"image": {"@type": "ImageObject","url": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/template/images/fphotos/75.jpg","width": "1200","height": "675"},"dateCreated":"2023-10-26T08:59:35+00:00","datePublished":"2023-10-26T08:59:35+00:00","dateModified":"2023-10-26T08:59:35+00:00","description": "Моніка Беллуччі Моніка Анна Марія Беллуччі італ Monica Anna Maria Bellucci 30 вересня 1964 19640930 Читта ді Кастелло Ум","articleBody": "Monika Anna Mariya Belluchchi ital Monica Anna Maria Bellucci 30 veresnya 1964 19640930 Chitta di Kastello Umbriya Italiya italijska aktorka ta model Persh nizh stati aktorkoyu yaka zigrala v italijskih amerikanskih ta francuzkih filmah vona pracyuvala fotomodellyu predstavlyayuchi produkciyu brendiv Dolce amp Gabbana Cartier i Dior Monika Belluchchiital Monica BellucciIm ya pri narodzhenni Monika Anna Mariya BelluchchiNarodilasya 30 veresnya 1964 1964 09 30 59 rokiv Chitta di Kastello ItaliyaNacionalnist italijkaGromadyanstvo ItaliyaDiyalnist aktorka modelAlma mater Perudzkij universitetdRoki diyalnosti 1990 dosiCholovik Klaudio Karlos Basso 1990 1994 Vensan Kassel 1999 2013 2 ditej Diti 2 dochki Deva Kassel n","author":[{"@type": "Organization","name": "www.wikidata.uk-ua.nina.az","url": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/Моніка_Беллуччі.html"}],"publisher": { "@type": "Organization", "name":"www.wikidata.uk-ua.nina.az", "logo": { "@type": "ImageObject","url": "https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/template/images/logo.svg","width": 200,"height": 45 }}}

Дата публікації: Жовтень 26, 2023, 08:59 am