| Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (листопад 2008) |
Софі́я Лоре́н, також відома як Софі Лорен (італ. Sophia Loren [soˈfiːa ˈlɔːren], при народженні — Софія Віллані Шіколоне італ. Sofia Villani Scicolone [soˈfiːa vilˈlaːni ʃʃikoˈloːne]; 20 вересня 1934, Рим) — італійська акторка. Вважають, що найвідомішу роль у своїй кар'єрі Софія Лорен зіграла у стрічці режисера Вітторіо де Сіка «Чочара» (1960). За цю роль вона була визнана найкращою акторкою на Каннському кінофестивалі, отримала «Оскар» та безліч інших міжнародних кінонагород.
| Софія Лорен | |
|---|---|
| італ. Sophia Loren | |
| | |
| Ім'я при народженні | Софія Віллані Шіколоне італ. Sofia Villani Scicolone |
| Інші імена | Софія Ладзаро італ. Sofia Lazzaro Софія Шіколоне італ. Sofia Scicolone |
| Народилася | 20 вересня 1934[…] (89 років) Рим, Італія |
| Громадянство | Італія Франція |
| Діяльність | акторка, модель, співачка, автобіографістка, учасниця конкурсу краси, кіноакторка, акторка озвучення |
| Alma mater | Школа Жанін Мануельd |
| Роки діяльності | 1950—дотепер (як кіноакторка) |
| Чоловік | Карло Понті (1957—1962), (1966—2007) (до смерті Понті) |
| Діти | Карло Понті молодший, Едуардо Понті |
| Батьки | Riccardo Scicoloned Romilda Villanid |
| Брати / сестри | Anna Maria Villani Scicoloned |
| IMDb | nm0000047 |
| Нагороди та премії | |
| «Оскар» (1961 рік) «Оскар» за «багату пам'ятними ролями кар'єру, які додають постійного блиску нашому виду мистецтва» (1991 рік) BAFTA (1961 рік) приз Каннського кінофестивалю (1961 рік) приз Московського кінофестивалю (1964 рік) | |
| | |
| Софія Лорен у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Біографія Редагувати
Софія Лорен народилася 20 вересня 1934 року в Римі. Тоді вона ще називалася Софія Шіколоне (Sofia Scicolone) і була позашлюбною дитиною акторки. Жила в злиднях у бідній частині Неаполя. Лорен так говорить про себе: «Коли під час зйомок у фільмі в одній зі сцен потрібно було засмутитися, то мені достатньо було згадати про дитинство. Багато років ми їли лише юшку та 100 грамів хліба на день. У мене ніколи не було плаща і могла вважати за щастя, коли якоїсь зими діставала черевики. У 9 років сирени, що попереджали про авіабомбардування, викликали у мене страшенний головний біль. Тоді ми часто ходили ночувати у залізничний тунель, щоб врятуватися від бомбардувань. Голодували. Навіть у перші роки своєї кар'єри в кіно я звикла засинати зі шматочком хліба в руках, бо хотіла мати впевненість, що коли прокинуся, то матиму той хліб при собі». Однак важке дитинство загартувало її.
Бідне, голодне дитинство — це лише частина правди про ті часи. Бо мати зуміла розбудити та розвинути в ній рішучість і великі амбіції. Вона хотіла, щоб Софія досягла того, що їй самій не вдалося. А доля допомагала. Тичка, бо так її дражнили в дитинстві, скоро перетворилася на вродливу дівчинку. Вона вперше стартувала у конкурсі краси в 14 років і здобула тоді титул «Принцеси морів». Після цього мати забрала її до Рима. Саме там вони обидві знялися 1951 року статистками у фільмі «Quo Vadis».
Життя швидко набирало обертів. Софія брала участь у різноманітних конкурсах краси. Нарешті на конкурсі «Міс Італія» здобула титул «Міс елегантності». Але не титули виявилися найважливішими. На одному з таких конкурсів членом журі був кінопродюсер Карло Понті. Софії не було ще й 15 років, коли Понті підписав з нею контракт, змінив її прізвище на Лорен і зайнявся її кар'єрою.
1954 року Софія Лорен вже була зіркою, боролася за пальму лідерства з самою Джиною Лоллобриджидою. Таке суперництво не сприяло дружбі між двома зірками італійського кіно, тому через багато років Джина так підсумувала той період: «її амплуа було обмеженим. Лорен була чудовою у ролі селянок, але не могла виконати роль дами».
Понті був для молоденької Софії і менеджером, і добрим чарівником. Він також швидко став чоловіком її життя. Акторка зізнається, що закохалася в нього ще сильніше саме завдяки тому, що він був на 24 роки старшим від неї і нагадував батька, якого ніколи не мала: Карло був незвичайним. «Він ніби „вдочерив“ мене, а я ніби; вийшла заміж за „батька“. Це саме він відкрив мене, ніби „народив“ вдруге. Я потребую лише його і більше нікого».
Коли вони познайомилися, Софії було 15 років, а йому — 40. В італійській пресі з'явилися сповнені обурення коментарі типу «спокусник неповнолітніх». Заради Софії Понті розлучився з дружиною у Мексиці, бо італійські закони тоді не дозволяли розлучень. Вони побралися 1957 року, але в Італії Понті звинуватили у бігамії. 1962 року шлюб між Понті та Лорен таки було анульовано в Італії. Ще через чотири роки обоє здали італійські паспорти, прийняли громадянство Франції й нарешті побралися легально.
Ще в 1950-х роках Софія Лорен почала з'являтися в американських фільмах, що знімалися в Європі. Понті вирішив, що настав час завоювати Америку. 1958 року акторка поїхала до Голлівуду. Її появі передувала велетенська рекламна кампанія — Лорен мала стати за океаном новою богинею сексу. «Я завжди любила зйомки у Голлівуді, — говорить акторка, — бо каліфорнійський клімат нагадує італійський, а люди там відкриті й симпатичні, як в Італії». Але американці якось не оцінили її «божественність» і швидко повернули на землю, звульгаризували. Хоча за роль у «Чорній орхідеї» вона й отримала акторську нагороду на кінофестивалі у Венеції, але більшість фільмів, у яких Софія Лорен знялася в США, були суцільними помилками.
1962 року акторка повернулася до Італії. І власне в той період вона виконала свої найкращі ролі. У фільмі «Мати і донька» режисера Вітторіо де Сіка створила трагічний портрет матері в розшарпаній війною Італії. Ця роль принесла їй нагороду Каннського кінофестивалю та американський «Оскар». Потім грала в італійських, англійських, американських стрічках. І завжди було так, що в італійських фільмах вона творила великі ролі, а в американському кіно не гребувала комерцією. Коли її зараз запитують, про якого режисера у неї залишилися найкращі спогади, то відповідає: «Безсумнівно, про Де Сіку. Але також і про Джорджа К'юкора, Чарлі Чапліна, Етторе Сколу і, звичайно ж, Ліну Вертмюллер, яку я дуже люблю. Але передусім я повинна висловити слова вдячності Алессандро Блазетті, який започаткував мою співпрацю з Марчелло Мастроянні». Мастроянні виявився найкращим з її партнерів. Але водночас Софія заперечує, що їх поєднувало щось більше, ніж дружба. Натомість вона не заперечує, що була закохана у Кері Гранта. Але це було лише тимчасове запаморочення, бо, вірна своїм принципам, вона вибрала родину і чоловіка Карло Понті.
У 2016 році Софія Лорен стала обличчям нового аромату Dolce & Gabbana під назвою Dolce Rosa Excelsa.
Фільмографія Редагувати
«Five Miles to Midnight» (1962)
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1950 | ф | Серця над морем | Cuori sul mare | |
| 1950 | ф | Голос | Il voto | |
| 1950 | ф | Le sei mogli di Barbarlu | ||
| 1951 | ф | Io sono il Capataz | ||
| 1951 | ф | Milano Miliardaria | ||
| 1951 | ф | Кво вадіс | Quo vadis | Рабиня Лігії |
| 1951 | ф | Il mago per forza | ||
| 1951 | ф | Це був він, так! Так! | Era lui, si! Si! | Одаліска |
| 1951 | ф | Анна | Anna | |
| 1952 | ф | Знак Зорро | II sogno di Zorro | Кончіта |
| 1952 | ф | Торгівля білими дівчатами | La tratta delle bianche | Ельвіра |
| 1952 | ф | Фаворитка | La favorita | Леонора |
| 1952 | ф | E' arrivato l'Accordatore | ||
| 1953 | ф | Жінка з Червоного моря | Africa sotto i mari | Барбара Лама |
| 1953 | ф | Один день в суді | Un giorno in pretura | |
| 1953 | ф | Аїда | Aida | Аїда |
| 1953 | ф | Збираємося в галереї | Сі troviamo in galleria | Маріса |
| 1953 | ф | Нові часи | Tempi nostri | |
| 1954 | ф | Дві ночі з Клеопатрою | Due notti con Cleopatra | Клеопатра |
| 1953 | ф | Неділя з добрими людьми | La domenica della buona gente | Інес |
| 1954 | ф | Нікчемність і шляхетність | Miseria e nobilita | Гемма |
| 1954 | ф | Неаполітанська карусель | Carosello napoletano | Сісіна |
| 1954 | ф | Золото Неаполя | L'oro di Napoli | Софія |
| 1954 | ф | Жінка з ріки | La donna del fiume | Нівес Монголіні |
| 1954 | ф | Аттіла, бич Божий | Attilla, fragello di Dio | Гонорія |
| 1955 | ф | Шкода, що ти каналья | Peccato che sia una canaglia | Ліна Строппіані |
| 1955 | ф | Знак Венери | II segno di Venere | Агнес Тірабассі |
| 1955 | ф | Прекрасна мельничиха | La bella mugnaia | Кармела |
| 1955 | ф | Хліб, любов і... | Pane, amore e… | Софія Кокоцца |
| 1956 | ф | Щастя бути жінкою | La fortuna di essere donna | Антонієтта Фалларі |
| 1957 | ф | Хлопчик на дельфіні | Boy on a Dolphin | Фаедра |
| 1957 | ф | Гордість і пристрасть | The Pride and the Passion | Хуана |
| 1957 | ф | Легенда втраченого | Legend of the Lost | Діта |
| 1958 | ф | Кохання під в'язами | Desire under the Elms | Анна Кебот |
| 1958 | ф | Ключ | The Key | Стелла |
| 1958 | ф | Чорна орхідея | The Black Orchid | Роуз Біанко |
| 1958 | ф | Дім на човні | Houseboat | Чинція Дзаккарді |
| 1959 | ф | Цей різновид жінки | That Kind of Woman | Кей/Катерина |
| 1959 | ф | Це розпочалося в Неаполі | It Started in Naples | Лючія Курчіо |
| 1960 | ф | Розпусниця у рожевих колготках | Heller in Pink Tights | Анджела Россіні |
| 1960 | ф | Олімпія | Olympia | |
| 1960 | ф | Мільйонерка | The Millionairess | Епіфанія Парерга |
| 1960 | ф | Дихання скандалу | A Breath of Scandal | Принцеса Олімпія |
| 1960 | ф | Чочара | La ciociara | Чезира |
| 1961 | ф | Ель Сід | El Cid | Хімена |
| 1961 | ф | Мадам у сум'ятті | Madam sans Gene | Катрін Юшбер |
| 1961 | ф | Боккаччо-70 | Boccaccio 70 | Зоя |
| 1962 | ф | Ув'язнені Альтони | І sequestrati di Altona | Джоанна |
| 1962 | ф | Третій вимір | La troisieme dimension | |
| 1963 | ф | Вчора, сьогодні, завтра | Ieri, oggi, domani | Аделіна, Анна Мольтені, Мара |
| 1964 | ф | Падіння Римської імперії | The Fall of the Roman Empire | Луцилла |
| 1964 | ф | Шлюб по-італійськи | Matrimonio all'italiana | Філумена Мартурано |
| 1965 | ф | Операція „Арбалет“ | Operation Crossbow | Нора |
| 1966 | ф | Юдіф | Judith | Юдіф |
| 1966 | ф | Арабеска | Arabesque | Ясмін Азіз |
| 1966 | ф | Леді Л | Lady L | |
| 1967 | ф | Одного разу... | C'era una volta | |
| 1967 | ф | Графиня з Гонконга | A Countess from Hong Kong | Наташа Александрова |
| 1967 | ф | Ці примари | Questi fantasmi | |
| 1970 | ф | Соняшники | І girasoli | Джованна |
| 1970 | ф | Дружина священника | La moglie del prete | Валерія Біллі |
| 1971 | ф | Пані Свобода | La mortadella | Маддалена Ціарапіццо |
| 1972 | ф | Біле, червоне і… | Bianco, rosso e… | сестра Джермана |
| 1972 | ф | Чоловік з Ламанчі | The Man of La Mancha | Альдонса/Дульсінея |
| 1974 | ф | Вердикт | Verdict | Тереза Леоні |
| 1974 | ф | Подорож | Il Viaggio | Адріана де Мауро |
| 1974 | ф | Лялечка гангстера | La puppa del gangster | Пупа (Лялечка) |
| 1975 | ф | Близька зустріч | Brief Encounter | Анна Джессон |
| 1977 | ф | Перевал Кассандри | Cassandra Crossing | Дженніфер Рісполі Чемберлен |
| 1977 | ф | Особливий день | Una giornata particolare | Антонієтта |
| 1977 | ф | Анджела | Angela | Анджела Кінкейд |
| 1978 | ф | Мідна ціль | Brass Target | |
| 1978 | ф | Шіммі Лугано | Shimmy Lugano e tarantelle e vino | |
| 1979 | ф | Помста | Fatto di sangue fra due uomini per causa di una vedova. Si sospettano mottivi politici | |
| 1979 | ф | Сила вогню | Firepower | |
| 1984 | ф | Аврора | Aurora | Аврора |
| 1990 | ф | Субота, неділя та понеділок | Sabato, domenica e lunedi | Роза Пріорі |
| 1996 | ф | Ще сварливіші старики | Grumpier Old Men | Марія Рагетті |
| 2009 | ф | Дев'ять | Nine | Мати Гвідо |
| 2013 | ф | Людський голос | La Voce Umana | фільм однієї акторки |
| 2016 | ф | Софі Лорен: наживо у ТСМ Turner Classic Movies | Sophia Loren: Live from the TCM Classic Film Festival | у ролі самої себе |
| 2020 | ф | Життя попереду | La vita davanti a sé | пані Роза |
Родина та особисте життя Редагувати
У сім'ї Карла Понті та Софії Лорен двоє синів: Карло Понті молодший, диригент, та менший Едоардо, кінорежисер. Протягом довгих років Софія вважала, що не матиме дітей, бо було кілька викиднів і лікарі запевняли, що вона ніколи не зможе доносити дитину до пологів. Першу дитину народила лише в 35 років. Тоді вона пролежала в ліжку 6 місяців. Дуже важко проходила і друга вагітність. Але зараз вона вважає, що родина є найважливішою справою її життя.
Сини часто використовують її поради. Вони розповідають матері про свої переживання, діляться з нею успіхами, аналізують причини поразок. Едоардо колись сказав журналістові, що його мати трохи нагадує йому квочку, яка пильнує своїх курчат. Часом вона старомодна, але водночас «захоплююче жіночна».
Протягом усіх цих років Софія була символом жіночності не лише для синів. Сповнена звабливості та сексуальності, але й не агресивна, вона і в свої 63 роки залишалася дуже красивою. Один з італійських журналістів зазначив, що вона все ще звабливіша від будь-якої 20-річної дівчини. Час від часу в пресі з'являлися інтерв'ю, в яких Софія ділилася своїми секретами вроди. Свою фігуру вона зберегла завдяки італійським спагеті, шкіру консервують маски на основі молока, але найбільший її секрет полягає у чомусь іншому. Вона говорить: «Для утримання форми не варто зачинятися у своїй норі. Я просто намагаюся цікавитися життям, мати світло радості в своїх очах. Навіть мої зморшки здаються веселими». Софія стверджує, що не боїться старості: «Ніколи, навіть коли була молодою, не вважала, що врода є єдиною річчю, яку я маю. Тому не боюся зморшок, мене не турбує старіння. Скоріше мене турбує світ, його майбутнє, хвороби, СНІД, занадто багато свободи, страх за дітей…»
Софія Лорен — дуже багата особа, але не забуває, звідки вона прийшла і не забуває про світ навколо неї. Допомагає бідним дітям з бідного рибальського італійського селища. 1992 року, як посол доброї волі «ЮНІСЕФ», поїхала до Сомалі, щоб привернути увагу світової громадськості до долі сомалійських сиріт, до пекла таборів біженців. Надокучливим журналістам вона тоді докоряла за те, що вони фотографують її, а не коментують нещастя африканських дітей. Під час перебування в Африці вона намагалася зберігати спокій. І лише під час останнього візиту до табору втікачів вибухнула плачем. І цей прояв був таким людським і правдивим.
Подружжя Понті залишили Італію ще 1980 року. Софія Лорен живе зараз між Сполученими Штатами, де ростуть її сини і де має ранчо «1000 дубів» під Лос-Анджелесом, та Женевою, де має вишуканий будинок, що наповнений антикваріатом, перськими килимами і порцеляною. Тут, серед своїх близьких, вона почувається найкраще, бо, по суті, є жінкою дуже тендітною і понад усе потребує тепла та опіки. Вона готова прямувати до своєї мети, може бути рішучою та впертою, але не терпить брехні й облуди. Вона говорить: «Я найбільше ціную щирість. Бо якщо люди нещирі між собою, то між ними нічого не виросте, ніщо не розквітне».
Зірка світового кіно, хоч вже для кількох поколінь є уособленням жіночності, — надзвичайно несмілива. Коли їй потрібно подати свій голос у товаристві, то боїться сказати щось недоречне і, нарешті, замість трьох слів скаже лише одне. Софія дуже неохоче дає інтерв'ю. Найбільше вона розмовляла з журналістами на початку 1990-х років, коли отримала свого другого «Оскара» за життєвий внесок у мистецтво кіно і, щиро задоволена цим, не могла втриматися від розмов. Але загалом вона виходить з тіні лише тоді, коли повинна рекламувати якийсь новий фільм.
Улітку 2014 після появи Софії Лорен на показі мод Джорджо Армані у Парижі преса вибухнула такими заголовками — «80? Не віримо!». Відома італійка приголомшила усіх своєю ідеальною фігурою. 80-річна акторка була одягнена у бордову сукню з дорогоцінним камінням, а на обличчі актриси сяяла усмішка.
Примітки Редагувати
- VIAF (Virtual International Authority File) — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118574302 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- SNAC — 2010.
- Encyclopædia Britannica
- Discogs — 2000.
- Софи Лорен — лицо нового аромата Dolce & Gabbana (рос.). Ivetta.ua. 21 січня 2016.
- 80-річна Софі Лорен вразила своїм квітучим виглядом Париж
Посилання Редагувати
- (offline)
- Софі Лорен на сайті IMDb (англ.)