| Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (лютий 2017) |
| Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. (лютий 2017) |
Бароко і необароко |
|---|
У темах |
| Бароко |
Періодизація |
| Раннє бароко |
Архітекту́ра баро́ко — це напрям у європейському мистецтві, який виник у XVI столітті. До кінця XVIII століття стиль бароко був панівним. Бароко (як стиль) охопило всі види мистецтва, але найяскравіше відбилося в живописі, театрі (і пов'язаній з ними літературі), музиці, архітектурі. Серед характерних особливостей бароко в архітектурі: просторовий розмах та плавність споруди, поєднання криволінійних форм, злиття об'ємів у динамічну масу. Часто зустрічаються куполи, які набувають складних форм та є багатоярусними.
Джерела архітектури бароко Редагувати
Витоки бароко йдуть з архітектури пізнього Відродження Риму, бо перший дійсно великий і величний архітектурний ансамбль створив у Ватикані Донато Браманте. Це двір Бельведер завдовжки 300 метрів, побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр просто неба). Але всі форми архітектури досить спокійні, врівноважені, тому це ще не бароко.
Ідею Браманте зі створення ансамблю з декількох будівель підхопив Джакомо да Віньола (1507—1573). Він не мав потужних можливостей Браманте у використанні багатьох будматеріалів і площ. Тому його ансамбль вілли Джуліа для римського папи Юлія ІІІ був досить невеликих розмірів. Але віллі притаманні вже всі риси бароко: єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, німфеєм, сходами різних типів, що пов'язують тераси різного рівня. Вілла сильно відокремлена від навколишнього середовища, замкнена на собі, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд тієї доби.
Напруженість, велетенські розміри, нервовість й емоційна насиченість — це все додав до ознак бароко Мікеланджело. Саме у творах Віньоли та творах періоду пізнього Мікеланджело дослідники вбачають витоки архітектури бароко.
Ознаки стилю Редагувати
- У церквах— широкі нави, іноді овальної форми;
- Часткова або свідома неповнота архітектурних елементів;
- Ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, церква Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за допомогою кількох вікон (наприклад, абатство святого Мартіна поблизу Штутгарту);
- Розкішне використання кольорів і орнаментів з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру;
- Великомасштабні стелі, що вкриті фресками;
- Зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом;
- Інтер'єр являє собою місце для живопису, скульптури;
- Ілюзорні ефекти, такі як: оптичні ілюзії, поява тривимірних об'єктів, а також змішання живопису та архітектури;
- Грушоподібні куполи в баварському, чеському, польському та українському бароко.
Швейцарський мистецтвознавець Генріх Вьольфін вказує наступні характеристики стилю: живописність, ілюзія динаміки та монументальність, для розкриття яких використовуються такі засоби, як використання світла й тіні, розмив контуру, порушення правильності (живописний безлад), напружена композиція (вісь зображення розміщується під кутом), використання мотиву нашарування одного предмету на інший. Завдання барокового мистецтва— захопити глядача силою пристрасті, створити миттєвий ефект.
Монументальність: масштаби як сакральних будівель, так і приватних, збільшуються, прекрасне ототожнюється з колосальним, грандіозним. Новий стиль прагнув композиційної єдності твору, що досягалося завдяки зміні пропорцій будівель, а також більшій виразності окремих деталей. Замість потрійного розчленування архітраву постає подвійне; балясини з двох однакових половинок стають цільними.
Архітектори відмовилися від принципу поділу фасаду на декілька поверхів. Так, Мікеланджело в проєктах будівель Капітолію об'єднує поверхи палаців пілястрами колосального ордера. Римські майстри для зміни вертикального поділу фасаду виділяли один з поверхів за розмірами й декоруванням, а Берніні комбінував ці два мотиви: нижній поверх трактовано як цокольний, ряд пілястр проходить по всій довжині будівлі.
Бароко змінює принцип горизонтального та вертикального поділу будівель, відмовляється від слідування золотому перетину. Бокові частини поступаються самостійною роллю задля збільшення центрального нефа. У флорентійських базиліках раннього Відродження співвідношення бокового нефа до головного дорівнювало 1:2, цим же визначався поділ площин та їх співвідношення. У церкві Іль-Джезу (Віньола, 1568) фактично один неф з капелами. На відміну від епохи Ренесансу, де головною була гармонійність твору, співвідношення великих і малих частин будівлі, відображення цілого в кожній деталі, бароко подає лише величезне й колосальне за розмірами. Для демонстрації цих архітектурних принципів можна порівняти собор Св. Петра Браманте та собор Св. Петра Мікеланджело. У Браманте форма поперечних частин хреста повторюється двічі, кожного разу в менших пропорціях. Обидва архітектори використовують колосальний ордер, проте Браманте для закінчення рукавів хреста зберіг оформлення невеликими колонами, співрозмірними людині. За допомогою такого методу грандіозне стає зрозумілим та гармонічним для людини. Мікеланджело прибирає ці портики з проєкту.
Фасади церков та приватних будинків збільшуються в горизонтальному напрямку. Фронтон низько спущено, з обох боків часто розміщено важкі акротерії, цоколь занижено, опорні частини перевантажені високими аттиками над антаблементом. Напівкруглу арку замінює еліптична (вперше використовується Мікеланджело на другому поверсі палаццо Фарнезе), відповідно стиснено цоколі колон. Верхній поверх Палаццо-деї-Консерваторе у Римі тяжко поставлено на непропорційно низькі та тонкі колони, інтервали між якими зменшено.
Змінюється і саме відношення до матеріалу: камінь використовується м'якіше, стіни являють собою цільну масу. Цегла приховується тиньком. Гострота ліній пом'якшується, кути заокруглюються. У декорі мармур часто замінюється травертином (пористим каменем, що не потребує тонкої обробки, вперше застосовано Мікеланджело в палаці Фарнезе). В інтер'єрі використовується зображення родинних гербів, стилізовані вінки, пальмове листя. Прямі кути вилучено навіть в дрібних деталях (наприклад, профілі пілястр цоколю). Колони часто замінюються чотиригранною опорою (колонна плавно виступає з базису, тоді як чотиригранна опора масивна й підкорюється масі стіни). Це правило стосується римської архітектури, оскільки у приморських містах (Генуя, Неаполь, Палермо) від колони не відмовлялися.
Маньєризм і бароко Редагувати
Свій внесок в архітектуру бароко зробив і маньєризм. Попри всі недоліки і примхи, майстри маньєризму підхопили естафету інтелектуальних пошуків, високої ерудиції, віртуозної майстерності, науковості і передали її архітекторам італійського Раннього бароко (Джакомо делла Порта, Доменіко Фонтана, Карло Мадерно).
Саме в цей час (за потребами суспільства) виникають типи величного міського палацу, барокового монастиря, заміської вілли з палацом і бароковим садом. Фасад церкви святого імені Ісуса в Римі (арх. Джакомо делла Порта) став зразком для будівництва багатьох церков як в Італії, так і далеко за її межами (Париж, Гродно, Львів, Олика та ін.)
Від маньєризму бароко успадкувало також потяг до незвичного, дивовижного, вражаючого. Особливо це відбилося в ландшафтній архітектурі, садах і парках бароко (велетенська скульптура або велетенська ж гротескова маска, театр просто неба, незвична будівля з екзотичними деталями тощо). Ще більшим потягом до незвичного означені колекції — гравюр, мінералів, закордонних рослин (і оранжереї для них), створення кабінетів курйозів з першими музейними збірками.
Архітектура Розвиненого бароко в Італії Редагувати
Наступне покоління архітекторів бароко дасть віртуоза Франческо Борроміні (1599—1667pp.), який проєктував, креслив і будував нетрадиційно. Борроміні сміливо відходив від класичних канонів, авторитетних рішень, попередніх правил, міг проєктував будівлю небаченої складності і будував. Борроміні справжній спадкоємець нервової, емоційно насиченої архітектури Мікеланджело Буонаротті, ніж Лоренцо Берніні чи П'єтро да Кортона.
Ювара та його бароко Редагувати
Цікавий шлях як архітектор бароко пройшов Філіппо Ювара. Він починав як сценограф і помічник в перебудові театральних будівель. Не всі його проєкти здійснювались. Але від будівлі до будівлі він набирав досвіду. Якщо Доменіко Фонтана (1543—1607) чи Франческо Каратті (?-1675) використовували тип видовженого палацу-блоку без гри об'ємів, Ювара підсилює виразність своїх палаців діагональними побудовами, ризалітами, грою різних за висотою об'ємів. Декор стає дедалі менш стриманим, не цурається русту, пілястр і колон. Але будівлі не стають зразками класицизму, зберігаючи велич, різноманітність і красу саме бароко. Важливою відзнакою архітектурного стилю Ювари стали надзвичайно виразні силуети будівель (замок Ступініджі, палац Орьєнте, базиліка Суперга).
Бароко Австрії Редагувати
В XVII столітті Австрія як держава мала недовгий період піднесення. Будівництво в стилі бароко почалося задовго до 1690-х років. Один з перших зразків барокового собору в місті Зальцбург виник у 1611—1628 роках. Вже тоді широко використовувалися проєкти і праця архітекторів Італії, бо бароко Австрії розвинулося під могутнім впливом бароко Італії. Так, собор в Зальцбурзі будував італієць Сантіно Соларі. А в захопленій і підкореній Австрією Празі по замовленнях австрійців-переможців працювала армія архітекторів, декораторів і художників Італії (від архітектора Каратті до садівника Себрегонді).
Учнівський період закінчився приблизно через 70 років. Вже найбільша барокова споруда Відня — палац Шенбрунн — будується австрійцями Йоганом Бернгардом Фішером фон Ерлахом та його сином Йозефом Еммануелєм. При цьому Шенбрунн не схожий на жоден з палаців Італії. В самому Відні будують барокові — палац принца Євгена Савойського (Бельведер), Богемську канцелярію, Придворну бібліотеку, церкву Св. Карла Борромея (Карлскірхе), палаци аристократів. Австрійська провінція пишається справжнім шедевром — бароковим монастирем в містечку Мельк (арх. Я. Прандтауер, Й. Мунгенаст).
Не всім архітекторам і в Австрії вистачало замовлень. Вони їдуть на заробітки (Фішер фон Ерлах, Гілдебрандт, Пільграм). Так шедеври австрійського бароко поширюються і їх можна зустріти як в самій Австрії, так і в колись підлеглих, захоплених країнах (барокові палаци Праги, палац герцога Естергазі в Фертеді, палац Грассалковича в Гьодельо в Угорщині, бароковий монастир-шедевр в Ясові, Словаччина, низка барокових соборів в містах Словаччини та ін.).
Бароко Праги Редагувати
Власні особливості запровадження архітектури бароко мала Прага. Чехію захопила Австрійська імперія, і бароко в Прагу привезли завойовники. Первісно їх обслуговували майстри Італії, котрі не знаходили на батьківщині ані замовлень, ані використання своїх універсальних знань.
Зафіксована участь майстрів Італії ще в побудові готичних соборів Франції. В XVII столітті архітектори Італії розвезли нові архітектурні ідеї по всій Західній Європі. Видатні майстри робили і в Празі. Найобдарованішим серед першої генерації майстрів бароко в Празі був Франческо Каратті (? — 1677), що побудував ефектний Чернінський палац. Довжина готичного собору Св. Віта в Празі дорівнювала 124 метри. Чернінський палац мав довжину 150 метрів. А подібного фасаду не було і в самій Італії.
Видатним зразком архітектури бароко в Празі став і Валдштейнський палац, над яким плідно попрацювали декілька архітекторів-італійців, серед яких Джованні П'єроні, Андреа Спецца, Ніколо Себрегонді. Останній розпланував дивний сад бароко на несиметричній ділянці, значно прикрасивши і палацовий ансамбль, і саму Прагу, практично перший сад бароко в столичному місті.
Серед представників періоду Розвиненого бароко батько і син Дінценгофера Кіліан Ігнац. Зразки барокових споруд в Празі обмежувались спочатку поодинокими палацами та церквами. Середньовічне планування Праги не постраждало. Але в місті з'явились виразні архітектурні домінанти, що надали місту значного художнього забарвлення вдруге після доби готики.
Бароко і західноєвропейський театр Редагувати
Архітектура бароко Португалії Редагувати
Бароко в Бразилії Редагувати
Архітектура бароко в Україні Редагувати
У Речі Посполитій Редагувати
Один з перших зразків бароко у Львові — Стрітенський костел босих кармеліток (1642—1644 рр.), це копія церкви Св. Сусани у Римі (арх. Карло Мадерна, 1603 рік). Але ерудиція і таланти архітекторів швидко дали змогу відійти від копіювання римських зразків і творити оригінальні споруди (костел і монастир бернардинів, Гвіздець, костел і монастир кармелітів босих у Бердичіві, каплиця Параскеви П'ятниці (Підкамінь), Домініканський монастир (Богородчани), Петропавлівський костел у Кам'янці-Подільському, костел Вознесіння у Золочіві та ін.) Серед найкращих зразків бароко — костел Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці (арх. Бернард Меретин).
Невеликі храми архітектора Войцеха Ленартовича відрізнялись оригінальністю проєктів. Архітектор Готфрід Гофман став автором перебудови почаївського монастиря та Успенського собору зокрема. Павло Гіжицький та Паоло Фонтана стали авторами Єзуїтського колегіуму та костелу у Кременці (1731—1743).
Бароко на західних землях здебільшого церковне (костели, монастирі, каплиці). Але було і світське бароко — садиба в Оброшино, палац в Ізяславі, палац греко-католицьких митрополитів в комплексі собору Св. Юра у Львові.
Зразком пізнього бароко на Правобережній Україні став костел Непорочного Зачаття Діви Марії (1786—1791 рр.) в нинішньому селі Мурафа Вінницької області, хоча в ці часи почав домінувати стиль класицизм.
У Гетьманщині та Слобідській Україні Редагувати
У другій половині XVII ст. на території Гетьманщини та Слобідської України виникає власний бароковий стиль, який пізніше набуде назви українського або мазепинського бароко. Особливістю стилю стало використання традиційних мотивів дерев'яної архітектури та більш стриманий орнамент. Серед численних зразків стилю Покровський собор у Харкові, Преображенський собор в Ізюмі, Троїцький собор у Чернігові.
Київ став перехрестям різноманітних впливів, тут працювали як українські архітектори (Іван Григорович-Барський, Ковнір Степан Дем'янович), так і іноземні, що були залучені через Росію (Шедель Йоган-Ґотфрід, Франческо Растреллі). У XVIII ст. в Києві у стилі єлизаветинського бароко збудовані Андріївська церква та Маріїнський палац.
Зразками світського бароко стали Будинок митрополитів (1722, 1748-57 рр.) та бурса (1763—1767 рр.) у Софійському соборі Києва, Маріїнський та Кловський палаци, будівлі Києво-Могилянської академії, кам'яниця київського війта, Чернігівський колегіум, купецький будинок у Ніжині.
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Архітектура бароко |
- Шубарт П. Бароко та його розвиток в архітектурі міст Східної Галичини. — Одеса, 2012.
- Бароко в России. — М., 1926. (рос.)
- Бароко в славянских странах. — М. : Наука, 1982. (рос.)
- Виппер Б. Р. Архитектура русского бароко. — М. : Наука, 1978. (рос.)
- История русского искусства. — М. : изд. АН СССР, 1960. — Т. 5. (рос.)
- Локтев В. О втором призвании зодчества // Декоративное искусство СССР. — 1986. — № 3, 1986. (рос.)
- Локтев В. Этот непонятный отец бароко // Архитектура СССР. — 1982. — № 9.(рос.)